Вступ

Футурологія — область теоретико-практичного знання, що спрямоване на аналіз перспектив людини й суспільства. Футурологія розробляє і застосовує різноманітні методи й принципи аналізу існуючих соціально-історичних (економічних, політичних, ідеологічних, технологічних, релігійних) тенденцій з метою прогнозування їх впливу на умови життя людини, стабільність суспільства; здійснює моделювання майбутнього як альтернативи сучасності.

Суспільство як система, що розвивається потребує визначення його представниками загальних цілей та програм. Соціальні ідеали та проекти майбутнього необхідні суспільству як найважливіші смислотворчі структури свідомості, як принципи освоєння та перетворення реальності.

Різновидом сучасного соціального прогнозування є футурологія (від латинського future — майбутнє і грецького logos — поняття, вчення). Футурологія — це галузь суспільного знання, яка займається аналізом і виробленням концепцій майбутнього.

Вперше термін «футурологія» почав вживати з 1943 року німецький соціолог О. Флехтрейм для означення «філософії майбутнього». У 60-х роках XX століття виникло багато наукових центрів й організацій із вивчення майбутнього. Тільки у США створено в ті роки потужні наукові центри при Стенфорському, Гудзоновському, Прістрнському, Нью-Йоркському та інших університетах. Чимало подібних колективів виникло у європейських країнах. Найбільш відомим став «Римський клуб».

1. Футурологія — наука прогнозування майбутнього

Термін “футурологія” багато до чого зобов’язує, особливо тоді, коли під ним розуміють не просто вчення, а науку про майбутнє. Футуролог використовує натхнення й дослідження у різних пропорціях. Цей термін виключає тих, хто передбачає майбутнє надприродними способами, а також тих, хто передбачає недалеке майбутнє або легко передбачені варіанти розвитку подій.

У полі зору футурологів поволі потрапляють різноманітні сфери життя суспільства, політичні, куль-урні, екологічні та інші процеси. Вони намагаються прослідкувати найбільш загальні тенденції розвитку цивілізації та скласти на їх основі дієву картину майбутнього. З часом прогностична компонента стає важливим атрибутом аналітичних розробок з різних аспектів суспільствознавчих наук.

Виходячи на новий рівень на початку 80-х років, звільнившись від техніцизму, футурологія створила апарат та методику для глобального політичного прогнозування та моделювання, на основі якого створюються моделі майбутнього і зараз. Хоча, на сьогоднішній день не можна ототожнювати прогностику та футурологію.

Особливу актуальність моделі майбутнього набули у світлі нової домінантної концепції розвитку цивілізації, заснованої на теорії глобалізації і пов’язаних з нею процесів [2, с. 7].

Розвиваючи положення теорії постіндустріального та інформаційного суспільства, теорія глобалізації показала неоднозначність та суперечливість процесів, що відбуваються у світі. З одного боку, якісна трансформація сучасної цивілізації, посилення взаємозалежності країн та народів, яке є наслідком глибинних інтеграційних процесів, з іншого боку — загострення суперечностей на національному, релігійному та культурному ґрунті, поява сепаратиських настроїв, що розхитують цілісність сучасного суспільного устрою. Глобалізація вже вийшла за свої економічні рамки. Фундаментальні зміни захопили всю сферу соціально — політичних відносин, яка має підлаштуватися під нові реалії. Все більше значення та актуальності набувають питання перспектив, визначення цілей та можливостей суспільного розвитку.

Прогнози, якими переповненені ЗМІ малюють кардинально різні картини майбутнього, від картини повної гомогенізації світу під егідою західної ліберально — демократичної моделі до глобальної диференціації та зіткнення цивілізацій. Після занепаду основної ідеології радянського простору — марксизму, соціальний ідеал, утопія та футурологія були заклеймовані як неприйнятні теми для аналізу. Але ж ці теми зараз потребують ґрунтовного та всестороннього розуміння задля цілепокладання та оптимізації суспільного розвитку в країні. Безперечно, ми не ставили за мету конструювання соціального ідеалу методами утопії та футурології. В ході означеного дослідження важливішим є розгляд соціального ідеалу з боку його функцій та смислотворення одночасно. Важливо показати його нерозривний зв’язок із утопічними та футурологічними структурами. Це необхідно для розуміння того як спільно функціонують ці структури у суспільстві, які функції виконують, яке мають значення для соціального розвитку.

Футурологи мають ряд загальних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменники сприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями (наприклад Артур Кларк, Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цей ярлик. Наприклад, у вступі до «Лівої руки темряви» Урсула Ле Гуїн писала, що прогноз — це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників: «справа письменника — брехати» [6, c. 90-91].

Деякі спроби були зроблені у області футурології щодо прогнозу далекого майбутнього всього всесвіту, звичайно передрікаючи її теплову смерть або «великий колапс».

Прогнозування поступово стає важливим видом суспільного передбачення, в основу якого покладено пізнавальну діяльність людини. Передбачення пов’язано з життєвим досвідом, знанням тенденцій явищ і процесів. Воно спирається на наукові дані, динамічні й статистичні закономірності. Передбачення суспільних процесів — самостійна галузь прогнозування, яка спирається на первинні дані історії, соціології, політики, статистики, демографії тощо. Разом з тим, усяке передбачення має лише вірогідний характер.

Футурологія, хоч і ґрунтується іноді на науці, не може слідувати науковому методу, оскільки не може бути фальсифікована ніякими методами, крім очікування настання майбутнього. Проте футурологи можуть застосовувати (і застосовують) багато наукових методів.

Усі численні прогнози можна звести до двох основних футурологічних напрямів: соціально-оптимістичного й еколого-песимістичного. Перший виріс із успіхів науково-технічної революції, другий — із економічних і екологічних криз та катастроф. Головними темами футурологічних прогнозів є: 1) проблеми екології; 2) проблеми демографії і голоду; 3) проблеми гонки озброєнь і збереження миру; 4) проблеми ресурсів; 5) проблеми моральної деградації; 6) проблеми економічного і соціального розвитку людства.

Футурологи мають дуже змішану репутацію і історію успіхів. З очевидної причини вони часто екстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вони розвиватимуться тими ж темпами в майбутньому, проте технічний прогрес в реальності має свої власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багато футурологів 1950-х вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширеним явищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп’ютерів. З іншого боку, багато прогнозів були точними [9, c. 165-166].

2. Відомі західні футурологи та їхнє прогнозування

Футурологи також мають ряд спільних рис з авторами наукової фантастики, а деякі письменники сприймаються як футурологи або навіть виступають з футурологічними статтями (наприклад Артур Кларк, Станіслав Лем). Інші письменники часто відкидають цей ярлик. Наприклад, у вступі до “Лівої руки тьми” Урсула Ле Гуїн писала, що прогноз — це справа пророків, ясновидців і футурологів, але не письменників: “справа письменника — брехати”. Футурологи мають дуже змішану репутацію й історію успіхів. З очевидної причини вони часто екстраполюють сучасні технологічні і суспільні тенденції і вважають, що вони розвиватимуться такими самими темпами в майбутньому, проте технічний прогрес в реальності має власні шляхи і темпи розвитку. Наприклад, багато футурологів 50-х років ХХ ст. вірили, що в наші дні космічний туризм буде повсюдно поширеним явищем, але проігнорували можливості усюдисущих дешевих комп’ютерів. З іншого боку, багато прогнозів були точними.

У футурології на Заході та в соціальному прогнозуванні на Сході важливе місце відводиться політичному прогнозуванню. Політичне прогнозування — це розробка уявлення про становище, функціонування і напрями змін соціально-політичних систем у різні періоди у майбутньому. Об’єктом такого роду прогнозів можуть бути функціонування і розвиток різноманітних політичних систем, починаючи від всесвітньої макросистеми політичних відносин і до політичних систем різноманітних країн та їх політичних установ, політичних партій, конкретних ситуацій та ін. Політичне прогнозування виконує низку найважливіших функцій: по-перше, дає інформацію про майбутнє; по-друге, визначає можливі й оптимальні шляхи, засоби і способи досягнення поставленої мети; по-третє, активно впливає на формування майбутнього.

Про світ майбутнього у тому чи іншому ракурсі говорять такі вчені, як С. Хантінгтон, Ф. Фукуяма та А. П. Федотов. Розглянемо більш детально їхні погляди на можливі світові моделі розвитку суспільства [4, c. 17].

Найбільш відомі праці зарубіжних футурологів: О. Хакслі «Цей чудовий новий світ», Д. Оруелл «1984», Ж.Ж. Серван-Шрайбер «Всесвітній виклик», К. Жульєн «Самовбивство демократії»», Г. Кан «Наступні двісті років», Д. Шелл «Доля землі», Дж. Несбіт «Мегатенденції», О. Тоффлер «Футурошок», «Третя хвиля», «Зрушення влади», С Хантінгтон «Зіткнення цивілізацій», Ф. Фукуяма «Кінець історії»».

У працях 70—80-х pp. Г. Кан розвиває оптимістичні прогнози щодо дальшого розвитку суспільства. Він пише: «Постіндустріальний світ, який ми передбачаємо, буде світом зростаючого достатку… зменшення конкуренції, він буде світом великих подорожей і контактів і, можливо, світом, що забезпечить зменшення відмінностей між його народами».

Екологічні проблеми розвинутих країн Кан сподівався вирішити перенесенням «екологічно брудних» виробництв у країни, що розвиваються.

Соціальна спрямованість оптимізму Г. Кана знайшла прояв у таких працях, як: «Світовий економічний розвиток 1979 і далі» (1979), «Прийдешній бум» (1982), «Роздуми про неймовірне в 1980-ті» (1984). В останній праці, яка була видана посмертно, Кан виступає як запеклий реакціонер. Він навіть провіщає неминучість війн, зокрема, термоядерних, і намагається довести, що вони не означають кінця цивілізації. «Більшість людей, — писав Кан, — чомусь глибоко переконані, що ядерна війна означає кінець цивілізації…» Г.Кан не лише заперечує таку оцінку термоядерної війни, а й намагається обгрунтувати її «прогресивні» риси. Найважливішою він називає можливість держави-переможниці розширити «сферу своєї гегемонії… на весь світ».

До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «технотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), Бжезинський не лише прогнозує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьому майбутньому, називаючи їх «соціальною лабораторією світу»4. США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — «технотронну». Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним фактором, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому».

Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства», Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галузі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами. Як визначальні риси «технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технотронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».

У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів» [2, c. 8-9].

Одним із найбільш яскравих представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супро­воджуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок» (1970).

Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо . Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію» .

Проте щодо екологічного майбутнього суспільства Тоффлер стоїть на позиціях соціального песимізму. У книжці «Третя хвиля» (1980) він змальовує катастрофічий стан планети. Тоффлер пише про забруднення землі й океанів, про знищення багатьох видів тварин і рослин, про хижацьке використання корисних копалин. «…Війна проти природи, — підкреслює він, — вже досягла поворотного пункту, і біосфера більше не в силах протистояти промисло­вому наступу».

Вихід із ситуації, що склалась, Тоффлер бачить знову-таки у розвитку техніки і технології. Саме ці категорії є в нього визначальними у конструюванні схеми розвитку людства. Однак «індустріальна вісь» є лише загальним орієнтиром суспільного прогресу. Тоффлер наголошує на необхідності враховувати «переоцінку цінностей», тобто зміну уявлень про моральні цінності. У Тоффлера зміни, які відбуваються у свідомості людей, певні суперечності, якими вони супроводжуються, — є явищем прогресивним. Завдання полягає лише в тім, щоб «пристосувати» поведінку людей до нових соціально-економічних і культурних реалій. Саме з цих позицій виходить Тоффлер, розробляючи схеми суспільного розвитку в праці «Третя хвиля. Від індустріального суспільства до більш гуманної цивілізації» (1980).

Тоффлер проголошує крах індустріалізму і народження «нової цивілізації», пов’язаної з послідовною зміною «хвиль перемін». Перша хвиля — аграрна хвиля цивілізації. Промислова революція породила Другу хвилю — індустріальну цивілізацію. З початку 60-х pp. почалось наближення Третьої хвилі — хвилі комп’ютерів, комунікацій і утвердження суперіндустріалізму.

У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше споживацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачення і передумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». «Інформаційне суспільство», за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорідним. Ця гетерогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації традиційного масового суспільства».

У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв’язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не приділяли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін.

Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розвиток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали вибуховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розвиток, спираючись на американський досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу [8, c. 63-64].

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьє. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодоксальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхідності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв’язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книжці «Цивілізація 1995 року» (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатства. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві дозвілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв’язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х pp. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З’явилися концепції «телематичної», «мікроелектронної», «кабельної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність революції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що інформатика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи даватимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми.

Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного суспільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв’язували майбутнє із соціалізмом.

Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому . Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвиваються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелбпейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «євпокомуністичному дусі» американська економіка.

Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійне фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв’язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна».

Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «соціального роз­витку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти.

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно [3, c. 105-106].

Висновки

Прогнозовані варіанти майбутнього включають як екологічну катастрофу, так і утопічне майбутнє, в якому бідні люди живуть в умовах, які сьогодні можна вважати багатими та комфортними, так і трансформацію людства в постлюдську форму життя, а також знищення всього життя на Землі в нанотехнологічній катастрофі. Напрями : апологетичний, реформістський, радикальний.

Отже, майбутнє, яке людина творить сама, і буде її майбутнім. Міркуючи про перспективи розвитку людської цивілізації, слід не лише розвивати існуюче, а й ламати старі догми і стереотипи. Якщо не буде нового в сучасному, якщо не вирішимо нинішніх глобальних проблем, то не буде й ніякого третього тисячоліття розвитку людства. Поставивши собі запитання, яким же бачиться майбутнє, то радше за все, відповідь була б такою: хай людство буде Феніксом, що спалить дотла свої найгірші та темні сторони і відродиться новим і довершеним Творінням, яке зможе свідомо Жити на своїй, Богом даній планеті єдиною спільнотою, а не лише існувати та коротати свій вік, потопаючи у бідності та голоді чи в багатстві й розпусті.

У майбутньому, як це вже було і в минулому, суспільний прогрес не застрахований від зигзагів, стрибків з одного боку в інший і, навіть, від відступу назад. Тому, від наукового передбачення і свідомої та активної діяльності суспільства багато в чому залежить, як уникати цих негативних тенденцій, як спрямовувати суспільний прогрес.

Список використаної літератури

1. 5 любопытных фактов о футурологии [Текст] // Женский журнал. — 2009. — № 10. — С. 94-95
2. Біляцький, Сергій. На критичному рубежі людської цивілізації [Текст] / Сергій Біляцький // Наука і суспільство. — 2005. — № 7-8. — С. 6-15
3. Горбатенко В. Вікна в майбутнє: перспективи становлення галузевої футурології // Політичний менеджмент. — 2010. — № 2. —  С. 98-108
4. Гужва, Олександр. Глобалістика і футурологія: концептуалізація понять // Віче. — 2011. — № 20. — С. 16-18
5. Злобіна О. Особистісна складова суспільних змін: соціологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2003. — № 3. — С. 32-45
6. Камінський С. Глобалізація, бідність і лівизна в сучасній західній футурології // Політична думка. — 2000. — № 3. — С. 89-101
7. Карпенко Ю. До проблеми футурологічної лінгвістики [Текст] / Ю. Карпенко // Мовознавство. — 2004. — № 4. — С. 8-14
8. Култаєва М. Футурологічні розвідки сучасної філософії освіти: теоретичні побудови та проблеми їх здійснення [Текст] / М. Култаєва // Філософська думка. — 2002. — № 5. — С. 59-75
9. Ярош Б.О., ЯрошО.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. «Політологія» вищ. навч. закладів. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с.