Вступ

Актуальність теми. Цивільні зобов’язання покликані не тільки регулювати відносини, які спрямовані на задоволення нормальних потреб громадян та організацій: передачу майна, використання робіт, надання послуг тощо. Поряд із регулятивною функцією зобов’язання також виконують охоронну функцію.

Недоговірні зобов’язання — це зобов’язання, які виникають за відсутності укладеного між сторонами договору, відповідно до певних юридичних фактів. Ці зобов’язання можуть виникати як із неправомірних дій (заподіяння шкоди), так і правомірних (публічна обіцянка винагороди тощо).

Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, а й з інших правових підстав, наприклад, односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. В юридичній літературі їх визначають як недоговірні зобов’язання.

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється окремим підрозділом 2 розділу 3 ЦК.

Докорінна перебудова соціально-економічного устрою в державі, перехід її до ринкової економіки і демократичні принципи розбудови в соціальній сфері вимагають необхідності реформування цивільно-правових відносин. У свою чергу, це обумовлює як необхідність кардинальних змін цивільного законодавства в цілому, так і доцільність удосконалення зобов’язального права, зокрема, системи недоговірних зобов’язань, що зумовлює актуальність обраної теми.

Актуальність теми зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння базових категорій недоговірних зобов’язань, причин їх виникнення, класифікації та основних функцій. 

1. Підстави виникнення недоговірного зобов’язання

За підставою виникнення зобов’язання, крім договірних, бувають недоговірними, тобто такими, що виникають не з договору, а на підставі іншого юридичного факту.

Систему недоговірних зобов’язань складають зобов’язання з: 1) публічної обіцянки винагороди: — без оголошення конкурсу.

Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

У сповіщенні публічної обіцянки винагороди мають бути визначені завдання, строк та місце його виконання, форма та розмір винагороди;

— за результатами конкурсу.

Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу).

Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Хоча оголошення про конкурс може бути зроблено й іншим чином.

Засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий конкурс).

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо;

2) вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення. Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення.

Однак особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.

У випадку, коли особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, вона зобов’язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи;

3) рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища; створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

У разі не усунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати;

— вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози;

— відшкодування завданої шкоди;

— заборони діяльності, яка створює загрозу; 5) відшкодування шкоди.

У ЦК України передбачено особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди, зокрема:

— майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, якай завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини;

— моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених у законі;

— шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується. Проте, у випадку, коли під час здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію;

— у разі прийняття закону, що припиняє право власності на певне майно, шкода, завдана власникові т&кого майна, відшкодовується державою у повному обсязі;

— шкода, завдана особі у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність), відшкодовується особою, яка її завдала;

— юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків;

— шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду;

— шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили;

— шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не е наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

У випадку, коли малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

— неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) чи піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини;

— шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини;

— шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах;

— шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі. Проте, якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, у якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

У разі, коли шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв’язку із психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною), батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом із цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді;

— шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (діяльністю, пов’язаною з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб), відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов’язана відшкодувати її на загальних підставах. Однак, якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, звільняється від відповідальності за завдану шкоду, якщо вона доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого;

— особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди й страховою виплатою (страховим відшкодуванням);

— фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним унаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо;

— продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг);

6) набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов’язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

При цьому не підлягають поверненню безпідставно набуті; — заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; — інше майно, якщо це встановлено законом.

2. Основні функції недоговірних зобов’язань

Функції властиві цивільному праву як правовій галузі, вони характеризують її місце в системі права. Основними функціями цивільного права і, відповідно, його інститутів є регулятивна і охоронна функції.

Також функції властиві й окремим інститутам громадянського права, в тому числі і інституту недоговірних зобов’язань. Функції недоговірних зобов’язань полягають у призначенні, службовому ролі цього правового інституту при виконанні завдань, визначаються законом. Основними функціями недоговірних зобов’язань і недоговірної відповідальності є охоронна, компенсаційна (відновлювальна) і попереджувально-виховна (превентивна).

Недоговірним зобов’язанням та недоговірній відповідальності властива головним чином охоронна функція. Вона полягає в тому, що недоговірні зобов’язання призначені служити забезпеченню прав та інтересів суб’єктів цивільного права від різних порушень і захищати ці права та інтереси у випадках, коли їх порушення сталося. З урахуванням зазначеного призначення недоговірних зобов’язань в науці цивільного права їх прийнято відносити до числа охоронних зобов’язань.

В понятті «охоронні зобов’язання» з’єднуються фактично дві функції — охорони та захисту прав і інтересів. Тому треба визнати не зовсім коректним найменування «охоронні зобов’язання», оскільки поняття «охорона» і «захист» не збігаються за змістом. Охорона являє собою систему заходів, які призначені для того, щоб не допустити порушень прав та інтересів учасників цивільних правовідносин, а захист вступає в дію, коли порушення прав і інтересів вже відбулося. В сутності, зобов’язання, які іменують охоронними, постають перед нами як «охоронно-захисній». Разом з тим необхідно відзначити, що ознаки охоронних є і в договірних зобов’язаннях, в особливості в правилах про відповідальність за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх договірних обов’язків. Однак під недоговірних зобов’язаннях їх охоронна і захисна спрямованість істотно відрізняється тим, що вона складає сутність цих зобов’язань.

Таким чином, охоронна функція характерна не тільки для недоговірних зобов’язань, але саме в цих зобов’язаннях вона знаходить найбільш повне прояв. Це відноситься як до деліктним зобов’язанням, так і до зобов’язаннями з безпідставного збагачення.

Компенсаційна (відновна) функція полягає у вирішенні завдання усунення негативних майнових наслідків, що виникли внаслідок протиправних дій особи (пошкодження, псування, знищення майна іншого суб’єкта права, заподіяння смерті, шкоди здоров’ю і т.д.) або в результаті помилкової передачі іншій особі грошей, інших цінностей, речей. Усунення зазначених наслідків відбувається шляхом відшкодування заподіяної шкоди, а в разі безпідставного збагачення — шляхом повернення потерпілому майна, безпідставно придбаного або збереження іншою особою. В результаті відбувається відновлення (компенсація) майнової сфери потерпілого. Згідно спеціальним нормам ГК (ст. 1099-1101) компенсації підлягає і заподіяна особі моральну шкоду.

Правовідновлювальна (компенсаційна) функція позадоговірної відповідальності взаємопов’язана з її карною функцією. Цей зв’язок виявляється у тому, що здійснення правовідновлювальної функції повинно викликати зменшення майнової сфери правопорушника. Коли відновлення майнової сфери потерпілого не призводить до зменшення майна правопорушника, тоді така міра не може бути позадоговірною відповідальністю. Прикладом може служити двостороння (одностороння) реституція, що має місце у випадку визнання угоди недійсною, повернення одержаного майна без правової підстави (ст.469 ЦК України).

Втрата тієї чи іншої функції призводить до припинення існування позадоговірної відповідальності як правової категорії. Зазначені функції тісно між собою пов’язані, ні одна з них не має переваги перед іншою.

Превентивна попереджувально-виховна функція. Недоговірні зобов’язання, як було зазначено, пов’язані з аномальними явищами, тягнуть відволікання учасників майнових відносин від нормальної життєдіяльності та спричинення їм непередбачених турбот і майнових втрат. Тому одне із завдань інституту недоговірних зобов’язань полягає в тому, щоб впливати на учасників майнових відносин в цілях стимулювання їх до скорочення відмічених аномальних явищ, в тому числі скорочення цивільних правопорушень.

Виховне, превентивне значення має сам факт існування норм про недоговірних зобов’язаннях і деліктної відповідальності, які потерпілий від правопорушення або власної помилки може використовувати з метою захисту своїх прав та інтересів. У той же час потенційні правопорушники, знаючи про можливі наслідки заподіяння шкоди або утримання безпідставно придбаного або збереження майна, спонукаються до коректування своєї поведінки і тим самим уникають майнових втрат та інших невигідних наслідків, пов’язаних з вимогами потерпілих.

Отже, можна зробити висновок, що й функції недоговірної цивільно-правової відповідальності, забезпечують досягнення таких цілей як: 1) відшкодування (компенсацію) завданої шкоди; 2) покарання порушника шляхом покладення на нього негативних наслідків його протиправної поведінки; 3) здійснення виховного (попереджувально-виховного) впливу на порушника та інших учасників цивільних відносин.

Висновки

До недоговірних зобов’язань належать:

• публічне обіцяння винагороди;
• ведення чужих справ без доручення;
• запобігання загрозі шкоди чужому майну;
• рятування здоров’я та життя іншій особі;
• заподіяння шкоди;
• створення небезпеки (загрози) життю та здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Цивільні зобов’язання покликані не тільки регулювати відносини, які спрямовані на задоволення нормальних потреб громадян та організацій: передачу майна, використання робіт, надання послуг тощо. Поряд із регулятивною функцією зобов’язання також виконують охоронну функцію. Такі охоронні зобов’язання виникають з неправомірних дій — заподіяння шкоди, придбання або зберігання чужого майна без достатніх підстав та ін.

Проект ЦК України до цієї групи підстав виникнення зобов’язань відносить створення небезпеки (загрози) життю і здоров’ю фізичних осіб, а також їхньому майну та майну юридичних осіб.

Однак, хоч такі зобов’язання виникають із неправомірних дій, самі вони спрямовані на досягнення правомірного результату — відновлення порушеного майнового становища учасників майнового обороту.

До недоговірних зобов’язань належить також група зобов’язань, що виникають з цивільних правопорушень. На відміну від зазначених вище недоговірних зобов’язань, в основу яких покладено дозволені дії, в основу деліктних зобов’язань покладено, навпаки, тільки неправомірні дії.

В юридичній літературі зобов’язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи називають зобов’язаннями із односторонніх дій. Особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а іноді й обов’язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формуються зобов’язальні правовідносини.

Список використаної літератури

1. Панченко М. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Микола Панченко,. — К.: Знання , 2005. – 583 с.
2. Силенко Л. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Людмила Михайлівна Силенко. — К.: Алерта. – 2008. — Ч. 1. — 2004. — 327 с.
3. Харитонов Є. Цивільне право України: Підручник/ Є. О. Харитонов, О. В. Старцев. — 2-ге вид. пере-роб. і доп.. — К.: Істина, 2007. — 815 с.
4. Цивільне право України: Навчальний посібник/ Ю. В. Білоусов, С. В. Лозінська, С. Д. Русу та ін.; За ред. Р. О. Стефанчука; М-во освіти і науки України. — К.: Прецедент, 2009. — 448 с.
5. Цивільне право України. Загальна частина: Підручник/ Віктор Співак,; Ред. І. А. Бірюков, Ю. О. Заіка. — К.: КНТ, 2006. — 477 с.