Престиж професій і занять є традиційним предметом дослідження в соціології, оскільки вважається одним з показників соціальної диференціації та нерівності.

До основних соціально-демографічних характеристик індивідів, що зазвичай мають значну соціально-диференціюючу силу, зараховують насамперед стать і вік. Досвід попередніх досліджень престижу професій і занять показав, що стать є маловпливовим чинником диференціації оцінювання престижу: у 1994 p. статистично значуща відмінність оцінок з боку опитаних чоловіків і жінок зафіксована тільки щодо чотирьох професій (лікар, фермер, будівельник і швачка); у 1996 p.- щодо п’яти професій (директор заводу, вчитель, учений, військовослужбовець, офіціант).

Ha противагу статі, вік респондентів виявляє себе значно впливовішим чинником соціальної диференціації, особливо коли індивіди належать до різних поколінь з відмінним життєвим і трудовим досвідом. He вдаючись до детального порівняння оцінок респондентів усіх вікових груп, виокремимо тільки тих, хто стоїть на порозі трудового життя або ж зовсім недавно його розпочав (16-29 років) та тих, хто перебуває на завершальному етапі трудової діяльності або ж уже на заслуженому відпочинку (55 років і старші). Статистично значуще відмінними є оцінки 15 професій, з яких 14, що належать до різного рівня освіти і кваліфікації (лікар, учений, учитель, агроном, військовослужбовець, медсестра, ветеринар, інженер, телемеханік, водій, будівельник, майстер-годинникар, слюсар, механізатор) оцінюються вище людьми з більшим життєвим і трудовим досвідом. Протилежний вектор оцінювання зафіксовано лише щодо заняття з надання юридичної допомоги населенню, установам і підприємствам, захисту їхніх інтересів у суді, тобто адвокатської діяльності. Молодь вище оцінює престижність такої діяльності у сучасному суспільстві, ніж ті, кому за 55 років.

Отже, вік і життєвий досвід є підставою для того, щоб по-різному оцінювати престижність різних видів трудової діяльності, але не підставою для відмінного бачення усієї соціально-професійної ієрархії. Обидві агреговані шкали оцінок престижу респондентів 16-29 років і старших 55 років є загалом дуже подібними.

Рівень освіти респондентів також традиційно вважається одним з основних чинників соціальної диференціації та відмінностей у поглядах, ціннісних орієнтаціях, оцінюванні різноманітних явищ і соціальних процесів. Престижність заняття не є винятком. Загалом 15 професій і занять мають статистично значуще відмінні індекси престижу, якщо рівень освіти респондентів (початкова і неповна середня; середня загальна і середня спеціальна; вища і незакінчена вища) вважати незалежною змінною.

Зафіксовані відмінності мають одну домінуючу тенденцію: чим нижчий рівень освіти респондентів, тим вища оцінка престижу заняття. Це стосується 14 професій з 15: депутат, лікар, учений, викладач вузу, актор, фермер, учитель, військовослужбовець, агроном, інженер, медсестра, ветеринар, водій, механізатор. Лише щодо заняття адвоката така тенденція не є характерною.

Одним з емпіричних узагальнень, зроблених на підставі багаторічного досвіду дослідження престижу занять, є висновок про так званий «професійний егоїзм»: опитувані зазвичай вище оцінюють професії, які мають самі або близькі до їхніх власних. Для нашого суспільства така тенденція, очевидно, не є характерною. Якщо показником статусу зайнятості вважати рівень освіти, то оцінювання респондентами з різних освітніх груп престижності, наприклад низки традиційних занять висококваліфікованої розумової праці (лікар, учений, викладач вузу, актор, учитель, військовослужбовець, агроном, інженер, ветеринар), відбувається не як вияв «професійного егоїзму», а скоріше як вияв «професійної самозневаги». З наведеної нижче таблиці видно, що виокремлені традиційні заняття, які для їхнього практикування потребують виключно вищої освіти, найнижче оцінюються саме респондентами з такою освітою.

Серед мешканців великих міст та сіл і селищ міського типу виявилося багато спільного в оцінках престижу занять. Добре відомо, що у великих містах значно більші можливості для вибору і зміни заняття, більшість професій є масовими. Ринок праці в маленьких містечках і селах є зовсім іншим, велика кількість занять, особливо висококваліфікованої розумової праці, там не представлені взагалі. Проте престижність половини занять з аналізованого вище переліку оцінюється саме у великому місті й селі порівняно з іншими містами. До того ж усі ці заняття потребують вищої освіти або належать до підприємницько-комерційної діяльності, а саме: вчитель, журналіст, директор заводу, міністр, викладач вузу, підприємець, учений, депутат, актор, комерсант, військовослужбовець, керівник банку, лікар, ветеринар.

Друга тенденція — це прямо пропорційне зростання престижності заняття зі збільшенням величини населеного пункту. До таких професій належить лише одна, що потребує вищої освіти (адвокат), а решта представляє переважно сферу обслуговування та фізичної праці: телемеханік, будівельник, перукар, водій, майстер-годинникар, швачка, механізатор, слюсар, адвокат, офіціант, бухгалтер. Зі зменшенням величини населеного пункту зростає престижність лише двох занять: продавця та інженера.

Серед представленого переліку професій і занять є чотири, які найбільшою мірою пов’язані з обробітком землі, вирощуванням рослин та тваринництвом: фермер, механізатор, ветеринар і агроном. Тільки престиж двох останніх мешканцями сільської місцевості оцінюється вище, аніж міськими жителями. Механізатор — одна з найпоширеніших професій у сільському господарстві, навпаки, одержала порівняно нижчу оцінку з боку саме сільських мешканців. Фермерство як альтернатива колективним господарствам та загалом перспективне для нашої країни заняття найвищу оцінку престижності одержало там, де воно навряд чи практикується,- y містах, окрім великих, але не серед мешканців сіл і селищ.

Отже, ми можемо підсумувати, що економісти-аналітики стигматизуються напряму через саму кризу, бо були не здатні її вчасно прогнозувати. Робота у банківській сфері та будівництві у більшості інтерв’ю визнаються престижними, але у зв’язку з кризою переходять до ряду професій, значущість яких «дещо перебільшується».

Юристи та силові структури (СБУ, міліція, податкова міліція та подібні) хоча й визнаються за престижну професію, але оцінюються як ті, що за умов кризи часто виходять за рамки своїх повноважень.

Список використаної літератури

1. Кравченко Г.М. Стигматизація професій як прояв кризової свідомості українців // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна 2010, № 889. – с. 112-116
2. Оксамитна С. М. Престиж професій і занять в українському суспільстві // Наукові записки НаУКМА. — 2002. — Т. 20: Соціологічні науки. – с. 39-47