Вступ

Актуальність теми. Туристична сфера виконує важливу роль у здійсненні завдань з розвитку вітчизняної економіки, входженню України до світового співтовариства, культурному та духовному відродженню нації. Україна має багаті туристичні можливості, розвинуту мережу авіаційних, залізничних, автомобільних, морських і річкових шляхів сполучення, вигідне для розвитку туризму місце розташування на перехресті шляхів між Заходом та Сходом.

Через падіння попиту на внутрішньому туристичному ринку та вплив зарубіжних туристичних центрів стабілізація і подальший розвиток вітчизняної туристичної сфери залежать значною мірою від конкурентоспроможності конкретних виробників та їх продукції. У зв’язку з цим виникає необхідність вибору оптимальних моделей комерційної політики туристичних підприємств, їх адаптації до сучасної непростої ситуації на ринку. У цьому ж контексті постає проблема аналізу, оцінки та оптимізації результатів діяльності рекреаційно-туристичної сфери регіонів України.

Важливий внесок у дослідження розвитку туристичної сфери на засадах сталого розвитку, підвищення конкурентоспроможності вітчизняного ринку туристичних послуг, зробили Бейдик О.О., Василенко В.М., Долішній М.І., Євдокименко В.К., Любимцева О.О., Мацола В.С. та ін. Однак у наукових дослідженнях висвітлені далеко не всі питання стосовно сучасних прикладних засад активізації діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу.

Метою роботи є проведення аналізу діяльності підприємств рекреаційно-туристичного комплексу та окреслення напрямів підвищення прибутковості їх роботи.

Об’єктом дослідження виступає туристичні підприємства.

Предметом дослідження є формування прибутку туристичного підприємства.

Методологічною основою роботи стали методи порівняння, групувального аналізу і статистично-прогнозних підходів, економіко-статистичні методи використані при аналізі соціально-економічних передумов, можливостей і мотивів розвитку ринку туристичних послуг.

1. Формування прибутку підприємства туристичної індустрії

Туристична індустрія України після набуття незалежності та прийняття низки відповідних законодавчих і нормативних актів почала розвиватись у різних напрямках. До того ж їй більше стали приділяти уваги на державному і місцевому рівнях як одній із складових соціальної орієнтації в умовах ринкових відносин та ще й високорентабельних. Варто зауважити, що в умовах перебудови економіки України у напрямку адаптації до ринкових відносин якраз соціальна адаптація повинна домінувати, а туризм, як могутня індустрія відпочинку, оздоровлення, пізнання, проведення ділових та наукових заходів тощо, повинен сприяти розвитку інфраструктури регіону, інвестиційній та інноваційній діяльності в основному соціального характеру. Але туристична індустрія, як будь-яка підприємницька діяльність (в основному суб’єктів малого і середнього бізнесу) розвивається в складних умовах трансформаційної економіки і зустрічається з безліччю проблем: нестабільністю державної політики, корупцією, значним податковим тиском та складною системою податкового регулювання, наявністю різного роду адміністративних бар’єрів, обмеженням фінансово-кредитних ресурсів та вкрай високими процентними ставками, слабкістю матеріальної, технічної, фінансової, менеджерської та кадрової складової цієї діяльності. Слід зазначити, що більшість вказаних проблем між собою взаємопов’язані і вирішити їх можна тільки на державному та регіональному рівнях, тобто залежать від формування оптимальної системи підтримки розвитку малого та середнього підприємництва.

Прибуток — одна з найвідоміших з давніх часів категорій господарської діяльності — одержав у нашій країні новий поштовх до формування та використання у зв’язку з переходом до ринкової економіки. Слід зазначити: протягом ряду сторіч не змовкають суперечки стосовно її сутності та форм вираження.

Прибуток є метою і результатом економічної діяльності підприємницьких структур як фізичних, так і юридичних осіб, що виступають суб’єктами ринкових відносин. Перехід України до ринкової економіки підсилює багатоаспектність прибутку. Прибутку належить провідна роль у господарському механізмі функціонування країни і в забезпеченні стійкого розвитку підприємств.

Розрізняють два підходи до визначення прибутку. В бухгалтерському розумінні прибуток — це різниця між доходами і бухгалтерськими витратами підприємства. По-іншому бухгалтерські витрати називаються явними. Економічні витрати включають витрати, пов’язані з використанням усіх факторів господарської діяльності, незалежно від того, чи купуються вони на ринку, чи є власністю підприємця.

Витрати підприємства, пов’язані з використанням власних ресурсів, зазвичай називають упущеною вигодою або внутрішніми неявними витратами. Упущена вигода прирівнюється до витрат. Тому економічні витрати перевищують бухгалтерські на суму упущеної вигоди, а економічний прибуток, навпаки, менший бухгалтерського на ту ж суму упущеної вигоди.

Прибуток забезпечує умови розширеного відтворення і тому виступає критерієм ефективності підприємницької діяльності. Для оцінки прибутку як фінансового результату діяльності доход зіставляється з витратами. Результатом цього є різниця з позитивним або негативним значенням. Позитивне значення — це прибуток, а негативне — збиток. Отже, прибуток є частиною доходу, що залишається підприємству після відшкодування витрат і сплати податків та обов’язкових зборів:

П = Д_ч-В-П_од                

де П-чистий прибуток;

Дч — чистий доход;

В — витрати;

П_од — податки й обов’язкові збори.

Якщо доход перевищує витрати і податкові платежі, то це свідчить про одержання прибутку. Якщо доход дорівнює витратам, то забезпечується лише беззбитковість, тобто нульовий прибуток. При витратах, що перевищують доход, підприємство одержує негативний фінансовий результат, тобто збиток.

Прибуток є синтетичною категорією, в якій відображаються доходи, витрати, податки й ефективність використання ресурсів.

Економічна сутність прибутку чітко проявляється в її функціях, які полягають у тому, що прибуток:

1)       узагальнює результати господарсько-фінансової діяльності і є вимірником ефективності використання усіх видів ресурсів;

2)       забезпечує формування доходної частини бюджету підприємства, регіону і країни;

3)       є джерелом винагороди власників капіталу, інвестованого в діяльність підприємства, і преміювання працівників;

4)       виступає внутрішнім джерелом інвестування розвитку діяльності підприємств;

5)       створює привабливість і надійність для внутрішніх і зовнішніх інвесторів (кредиторів).

До прибутку підприємства існує макро- і мікроінтерес.

Макроінтерес полягає в тому, що держава і регіон зацікавлені в тому, щоб підприємства одержували прибуток, оскільки частина його через податки та обов’язкові платежі надходить до відповідних бюджетів, а мікроінтерес виявляється в зацікавленості самого підприємства, його власників, кредиторів і працівників в одержанні такої величини прибутку, яка забезпечить умови для самофінансування підприємства, стимулювання праці та винагороди власників капіталу. З цими інтересами пов’язаний процес розподілу прибутку.

Прибуток туристичних підприємств класифікується за різними ознаками (рис. 1).

Рис. 1. Види прибутку підприємства

Джерелами отримання прибутку (збитку) є різні види діяльності, що забезпечують доход, — це звичайна діяльність і надзвичайні події. Звичайна діяльність підрозділяється на операційну та фінансову. Кожен вид діяльності повинен забезпечувати прибуток. Але результатом економічної діяльності може бути збиток.

Прибуток (збиток) від операційної діяльності являє собою різницю між чистим доходом від усіх видів операційної діяльності і сумою витрат, пов’язаних з цією діяльністю. Прибуток (збиток) від фінансової діяльності виступає як різниця між доходами і витратами в цій діяльності.

Загальна сума прибутку (збитку) від операційної та фінансової діяльності — це прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподатковування. Після сплати податку на прибуток залишається чистий прибуток.

Аналогічно формується прибуток (збиток) від надзвичайних подій. Але, якщо утвориться збиток від надзвичайних подій, то він покривається чистим прибутком від звичайної діяльності з урахуванням повернення підприємству податку на ту частину прибутку, що пішла на покриття збитку.

Сума чистого прибутку (збитку) від звичайної діяльності і надзвичайних подій утворює сукупну суму чистого прибутку (збитку) підприємства. Як показано на схемі, залежно від оподатковування існує два види прибутку. Перший — це той прибуток, що підлягає оподаткуванню, а другий — це чистий прибуток.

Прибуток, що підлягає оподатковуванню, визначається в процесі податкового обліку і фіксується в Декларації про прибуток підприємства. Ця декларація подається у відповідний податковий орган і є підставою для визначення суми податкових зобов’язань підприємства. Чистий прибуток характеризується тією сумою, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток, а також інших податків, обов’язкових платежів і зборів. Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства і використовується відповідно до його Статуту.

Залежно від методики оцінювання визначається номінальний і реальний прибуток. Номінальний прибуток — це фактично отримана сума прибутку, тобто прибуток, виражений у діючих цінах, а реальний прибуток — це прибуток, виражений у порівнянних цінах.

від мети розрахунків виділяється бухгалтерський та економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток — це прибуток, розрахований відповідно до вимог бухгалтерського обліку, а економічний прибуток носить умовний характер. Він менший бухгалтерського на суму упущеної вигоди. Упущена вигода характеризується тією сумою прибутку, який власник підприємства (капіталу) одержав би як мінімум від вкладення капіталу в іншу діяльність або в банк на депозити. Упущена вигода разом з бухгалтерськими витратами утворює економічні витрати, що зменшують на відповідну суму бухгалтерський прибуток, перетворюючи його в економічний прибуток.

Залежно від величини прибутку підприємство може бути збитковим, з мінімальним, максимальним або цільовим прибутком. Якщо доходи підприємства менші витрат, то утворюється збиток. У випадку збитковості не можна допускати, щоб сума змінних витрат перевищувала доход від усіх видів діяльності. У такій ситуації варто припинити діяльність або провести санацію. Рубежем для припинення діяльності є ситуація, за якої чистий доход від реалізації турпродукту менший або дорівнює сумі змінних витрат:

V<В

Під мінімальним прибутком розуміється така величина чистого прибутку, яка дорівнює середній відсотковій ставці за поточний період на депозитні внески в банках. Для забезпечення такого чистого прибутку підприємець повинен одержати відповідну суму прибутку, що підлягає оподатковуванню. Величину мінімального прибутку, що підлягає оподатковуванню, можна розрахувати за формулою

де П_тіп — мінімальний прибуток, що підлягає оподатковуванню; ІН— сума інвестованого капіталу в діяльність підприємства; С_деп — середня за поточний період відсоткова ставка на бан­ківські депозити; С_п — ставка податку на прибуток та інших обов’язкових платежів з прибутку.

Максимальний прибуток виступає метою підприємницької діяльності. Він визначається доцільністю нарощування обсягів реа­лізації туристичних послуг при мінімізації витрат. Основною вимо­гою одержання максимального прибутку є умова, за якої сума гра­ничного доходу (MR) дорівнює сумі граничних витрат (МС):

MR=MC.

Цільовий прибуток — це сума чистого прибутку, яка відпові­дає можливостям підприємства одержувати обсяг прибутку, що відповідає потребам підприємства в забезпеченні економічного та соціального розвитку. Вважається, що за нормальних умов цільо­вий прибуток повинен перевищувати мінімальний.

2. Показники прибутку та рентабельності підприємств туристичного бізнесу

Прибуток будь-якого підприємства виміряється абсолютною величиною, тобто сумою, що виступає узагальнюючим підсумковим показником господарсько-фінансової діяльності. Однак абсолютна величина прибутку не характеризує рівень ефективності діяльності підприємства в цілому та ефективності використання його ресурсів і дотримання режиму економії. Тому для оцінювання ефективності економічної діяльності підприємства, характеристики рівня раціональності використання його ресурсів і витрат використовується відносний показник, який називається рентабельністю.

Прибуток як абсолютний синтетичний показник визначається на основі розподілу доходу з урахуванням діючої системи оподаткування доходу і прибутку.

Сума прибутку — це перевищення доходів над витратами, податковими й обов’язковими платежами, а рентабельність визначається як відсоткове відношення суми отриманого прибутку до якого-небудь іншого показника (рис. 2).

Система рентабельності охоплює дві групи показників:

— рентабельність діяльності підприємства;

— рентабельність використовуваних ресурсів;

Рентабельність діяльності характеризує, скільки прибутку припадає на одиницю виручки (доходу) від реалізації турпослуг або на одиницю витрат підприємства. Рентабельність виручки являє собою частку прибутку в середній ціні турпродукту (послуги).

Стратегія управління прибутком підприємства пов’язана з визначенням головної мети його діяльності. Найчастіше ця головна мета формулюється як досягнення певного рівня рентабельності на вкладений капітал і одержання бажаної маси чистого прибутку.

Послідовність етапів обґрунтування стратегії економічного управління прибутком підприємства. На першому етапі визначається цільова сума прибутку підприємства, величина якої залежить від стадії життєвого циклу підприємства, стратегічних завдань і тактики їхнього вирішення. При визначенні обсягу цільового прибутку виходять з того, що він повинен забезпечити заплановане самофінансування розвитку підприємства.

На другому етапі для туроператора визначаються обсяги реалізації турпродукту і послуг, а для турагента — обсяги агентської винагороди, які забезпечать одержання цільового прибутку при заданих розмірах витрат.

Розрахований обсяг реалізації турпродукту (послуг) узгоджують з ринковим попитом на основі результатів маркетингових досліджень і розробляють асортиментну структуру турпродукту (послуг). Маркетинговий підхід до вивчення ринкового попиту охоплює і систему цін (тарифів), яка використовується як основа розробки цінової політики. Метою цінової політики є визначення оптимальних цін реалізації турпродукту і послуг на основі маркетингу. На цих етапах розробки стратегії головна увага приділяється маркетингу, оскільки величина прибутку залежить від:

— правильності вибору напрямів маршрутів і комплектування пакетів туристичних послуг;

— створення конкурентоздатних умов продажу своїх туристичних послуг (ціна, якість обслуговування);

— системи надання знижок та ін.

Особливе місце в обґрунтуванні стратегії економічного управління прибутком посідає пошук резервів збільшення обсягів реалізації і зниження собівартості турпродукту. Це потребує врахування та прогнозування всіх факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, що впливають на доход і витрати.

Формування ресурсної політики передбачає вибір ефективних джерел залучення всіх видів ресурсів для здійснення туристичної діяльності.

Управління доходом і поточними витратами здійснюється відповідними методами. Стратегічний план досягнення цільового прибутку приймається на основі оцінки можливостей його одержання з урахуванням доходу і поточних витрат, особливо змінних [3, c. 154-155].

Висновки

Слово «економіка» вживається також у значенні «господарство» як взаємопов’язана сукупність різноманітних видів підприємницької діяльності, що мають загальну функціональну спрямованість.

Центром вивчення економіки туристичного бізнесу є різноманітні підприємницькі структури різних організаційно-правових форм, видів та обсягів діяльності. Об’єктом вивчення економіки туристичного підприємства є економічні процеси, пов’язані з формуванням та реалізацією туристичного продукту або наданням окремих послуг з метою задоволення потреб мандрівників, а предметом виступають економічні механізми ресурсного забезпечення туристичної діяльності підприємств та отримання економічного й соціального ефекту.

Мистецтво ведення будь-якого господарства ґрунтується на пізнанні того, що робити і як робити найкращим і найдешевшим способом, а це потребує розробки економічних методів та інструментів управління процесами господарської діяльності на основі досвіду та наукових підходів. Тому поняття «економіка» вживається і в значенні науки, що вивчає суспільні відносини з приводу створення матеріальних і нематеріальних благ, призначених для задоволення невпинно зростаючих потреб конкретного споживача і суспільства в цілому. Економічна наука ставить дві мети: пояснення та прогнозування. Пояснення досягається на основі спостережень та аналізу, а прогнозування — шляхом планування, яке прийнято називати економічним управлінням. Основним інструментом економічного управління виступає завдання на перспективу, яке оформлюється документально у формі плану.

Список використаної літератури

1. Іваніна О. Аудит туристичної діяльності: Навчальний посібник/ Олена Іваніна,; М-во освіти і науки України, Донецький ін-т туристичного бізнесу. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 253 с.
2. Балченко З. Бухгалтерський облік в туризмі і готелях України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Зінаїда Балченко,; Київський ун-т туризму, економіки і права. — К.: КУТЕП, 2006. — 230 с.
3. Дядечко Л. Економіка туристичного бізнесу: Навчальний посібник/ Лідія Дядечко,; Мін-во освіти і науки України, Донецький державний ун-т економіки і торгівлі ім. М.І.Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 223 с.
4. Мальська М. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник/ Марта Мальська, Володимир Худо, Валерій Цибух,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 271 с.
5. Мальська М. Планування діяльності туристичних підприємств: Навчальний посібник/ Марта Мальська, Ореста Бордун,. — К.: Знання, 2005. — 241 с.
6. Менеджмент туристичної індустрії: Навчальний посібник/ Ігор Школа, Тетяна Ореховська, Ілля Козьменко,; За ред. І. М. Школи. — Чернівці, 2003. – 594 с.
7. Опорний конспект лекцій з курсу «Бухгалтерський облік в туристичній індустрії»/ Мін-во освіти і науки України, Київський нац. торговельно-економічний ун-т; Укл.: В.Г. Горєлкін, С.Я. Король,. — К., 2001. — 69 с.