Вступ

Економічна наука є однією з найдавніших. Її предмет намагалися окреслити ще давньогрецькі філософи Арістотель і Ксенофонт у IV—ІІІ ст. до н, е. Глибокий інтерес до економічної теорії зумовлений тим, що вона вивчає проблеми вирішальної сфери життя суспільства — виробництва економічних благ, обміну, розподілу та споживання національного багатства в матеріальній (житло, одяг, їжа тощо) та нематеріальній (наука, освіта, виробничий досвід, творчий потенціал та ін.) формах, економічні потреби, інтереси й цілі людини, а також закони, які управляють цими процесами й втілюються в раціональній економічній політиці держави.

1. Форми та відносини в змішаному ринковому господарстві

Змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком, так і державою, без переважання одного з них. Термін описує сучасну економіку багатьох розвинутих демократичних країн, адже нині немає «чистої» ринкової економіки: більша частина господарства знаходиться у приватних руках. Проте важливі її сфери: залізниця, паливно-енергетичний комплекс, освіта, охорона природи, соціальний захист — належать державі та уряд впливає на економічні та соціальні процеси. При цьому піклування деяких держав про розвиток соціальної сфери настільки сильний, що їх економіку називають соціально-ринковою[8, c. 43].

Якщо не брати до уваги окремі неістотні розбіжності в тлумаченні суті змішаної економіки різними авторами, то можна сказати, що змішана економіка це така, що поєднує в собі відносини власності та елементи господарських механізмів різних економічних систем. Дотримуючись цього визначення і логічної послідовності можна зробити висновок про те, що в сучасних умовах існують наступні національно-державні різновиди змішаної економіки:

• змішана економіка промислово розвинутих капіталістичних країн;
• змішана економіка країн, що розвиваються;
• змішана економіка перехідного періоду від капіталізму до соціалізму;
• змішана економіка перехідного періоду від соціалізму до капіталізму.

Характерні риси — гармонійне поєднання позитивних якостей ринкової і централізованої систем[8, c. 44].

Ідеї змішаної економіки виникли із XIX ст.  об’єктивної необхідності розв’язання цілої низки соцІально-економічних проблем (кризовість, інфляція, безробіття, зубожіння). На думку окремих вчених, розв’язувати ці проблеми може лише держава. Подальший розвиток теорії змішаної економіки отримала в працях вчених як Кейнс, Чейс, Самуельсон тощо. Сутність змішаної економіки полягає в тому, що в ній поєднуються регулююча роль ринкового механізму та державне регулювання економіки.[10, c. 156]

Універсальної моделі змішаної економіки не існує, в реальній дійсності сформулювалися окремі її національні моделі ( Японія, Німеччина, США). Вони відрізняються в першу чергу співвідношенням ринку та держави. У сучасних умовах прийнято розрізняти три основні варіанти моделі змішаної економіки:  1) консервативний; 2) ліберальний; 3) соціал-реформістський.

Економічна система змішаного типу зберігає риси, що належать вільному ринку: приватна власність, вільне підприємництво, особистий інтерес, функціонування ринкового координуючого механізму.

Разом з тим з’являються нові властивості економічного співробітництва людей. Вони пов’язані зі змінами в конкуренції та новою економічною роллю держави[10, c. 156].

Економічна діяльність держави розширює свої економічні функції, активно здійснює регулювання економічних процесів.

Змішані системи мають такі загальні риси:

1. Переплетіння, взаємопроникнення і взаємодоповнення ко­лективного, приватного і державного господарств, а також взаєм­ний перехід одного типу господарства в інший. Саме тому змішане суспільство називають ще поліформічним. Багатоукладність і взаємопроникнення економік різних типів зумовлене економічною і соціальною доцільністю за умов об’єк­тивного процесу розвитку економіки, для якої характерно, з одно­го боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави, а з іншого — зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює все більш широке вико­ристання ринкових відносин[2, c. 124].
2. Соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей. Досягти цього можна лише на основі зро­стання регулюючої ролі держави, яка має, з одного боку, втру­чатись в економіку там, де ринок не може реалізувати певні по­треби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища і обороноздатності країни, держава має регулювати економічні та соціальні процеси. А з ін­шого боку, діяльність певних господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. В такому випадку держава не повинна втручатися в їхню діяльність. Отже, для поліформічного суспільства характерно поєднання саморегу­лювання і регулювання економіки[2, c. 124].
3. Демократична форма управління спроможні забезпечити еко­номічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалі­зації потенцій кожної людини. Лише на цьому шляху може сфор­муватися громадянське суспільство, у якому домінує соціальна злагода[2, c. 124].
4. Динамізм, висока ефективність економіки плюс гарантія екологічної безпеки. Держава заохочує сприятливі екстерналії та штрафує шкідливі.
5. Економіка країни відкрита і розвиток країни спрямовується на рівень необхідний для виходу на світовий ринок, але із забезпечення конкретно спроможності вітчизняних підприємств[2, c. 125].

Моделі змішаної економіки: Американська модель – це така економічна система основу якої складає система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення активної частини населення. Японська модель – характерним є втручання держави в економіку. Ринок підпорядкований загальним національним завданням, велику роль відіграє економічне планування (індикативне). Розв6язанням соціальної проблеми займаються корпорації та об’єднання. Шведська модель – соціальна спрямованість на рівні державної політики. Скорочення майнової нерівності досягається за рахунок перерозподілу доходу через бюджет на користь менш забезпечених верств населення. У державному бюджеті акумулюється більш як 50% ВНП[14, c. 294].

Суб’єктами змішаної економіки є: 1. Домашні господарства – є власниками економічних ресурсів (РС матеріальних ресурсів, грошового капіталу). Проте вони самі не використовують економічні ресурси, а надають їх підприємствам через ринок ресурсів. 2. Підприємства (фірми) – функція: вони використовують економічні ресурси для вироблення продуктів та надання послуг і реалізують їх на товарному ринку з метою отримання доходу. 3. Держава виконує важливі регулюючі функції, впливаючи при цьому на економічні відносини. Держава здійснює підприємницьку діяльність, є виробником товарів, забезпечує регулювання відносин[14, c. 295].

Основними видами економічної політики сучасних держав у ринковій економіці є: фінансово-бюджетна (або фіскальна) політика, кредитно-грошова (або монетарна), цінова, інвестиційна, антимонопольна,          структурна,  аграрна,  соціальна, зовнішньоекономічна, науково-технічна, природоохоронна тощо. Основними інструментами економічної політики виступають: індикативне планування, державне регулювання фінансово-кредитної системи, регулювання грошового обігу, регулювання доходів та витрат населення. Держава у сучасній ринковій економіці виступає не лише у ролі власника певної частини основних фондів і виробленого продукту, але й у ролі гаранта економічної стабільності всієї економічної системи з позицій збереження та подальшого її розвитку[14, c. 295].

Відбуваються зміни і в господарському механізмі. Планові методи використовуються не лише при розробці державних програм, а й у крупних корпораціях, де формуються стратегічні плани розвитку, а для планування продукту використовуються маркетингові дослідження.

Важливою характеристикою сучасної змішаної економіки вважаються процеси соціалізації економіки, які проявляються у формуванні соціальної ринкової економіки[14, c. 296].

Залежно від історичного досвіду, традицій, менталітету народів у різних регіонах світу формуються свої, специфічні моделі розвитку на базі основної, ринкової економічної системи. Найбільш цікавими сьогодні з позицій їх ефективності є американська, японська, шведська економічні моделі, а також згадана вище модель соціального ринкового господарства, яка реалізується в багатьох країнах Європи, необхідність формування якої в Україні чітко зафіксована нашою Конституцією[22, c. 274].

В основі американської економічної моделі лежить перш за все врахування державою традицій індивідуалізму, потягу до першості, до особистого успіху, віри людини у власні сили. Відповідно створюються умови для всебічного розвитку підприємництва, процвітання малого та середнього бізнесу, американський менеджмент націлений на негайний успіх, який має бути виражений у високій нормі прибутку. Особливістю американської моделі є також висока кваліфікація та мобільність робочої сили. Понад дві третини зайнятих у народному господарстві — це кваліфіковані робітники, до того ж третина з них — так звані «золоті комірці», які визначають сьогодні динаміку науково-технічного прогресу в країні[22, c. 274].

Особливістю японської економічної моделі є широке використання традицій колективної праці в сільських общинах. Сьогодні ця традиція з успіхом використовується найбільшими корпораціями у вигляді системи пожиттєвого найму.

На відміну від американської мобільності в пошуках кращого місця більшого заробітку, японський робітник, прийшовши у велику корпорацію, рідко пориває з нею, стаючи «членом однієї великої сім’ї»». Він віддає корпорації свій талант, свої знання, фактично все своє життя, оскільки вважається, наприклад, непатріотичним відносно корпорації використовувати повністю навіть свою відпустку. Корпорація гарантує робітнику робоче місце до пенсії, житло, медичне обслуговування, допомогу в освіті дітей, навіть, врешті-решт, місце на відомчому кладовищі. Тому довгий час корпорації могли дозволити собі скорочувати витрати виробництва, отже створювати більш конкурентний продукт за рахунок відносно низької заробітної плати своїх співробітників, за рахунок фактично безкоштовного масового раціоналізаторства та винахідництва[23, c. 93].

Шведська модель ринкової економічної системи базується на традиціях активного втручання держави в систему розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту на користь більшості населення. Традиція ця, а точніше економічна політика, почала формуватися у 20-ті роки нашого століття, коли була сформована концепція соціального захисту громадян: «від народження до смерті». Зберігаючи приватну власність як основу ефективного функціонування ринкового механізму, на засоби виробництва, створюючи умови ефективного функціонування приватного капіталу, уряди Швеції шляхом перерозподілу доходів за допомогою податкової системи створили рівні стартові умови для задоволення економічних і соціальних потреб всіх своїх громадян, відкривши їм доступ до безкоштовної освіти, медичного обслуговування, гідного забезпечення життя на схилі років[23, c. 94].

Звичайно, названі вище моделі не ідеальні, в процесі їх функціонування та розвитку виникає багато досить складних проблем і протиріч, але той факт, що вони відповідають інтересам як розвитку економіки, суспільства, так і більшості громадян, дає нам підстави для роздумів, вивчення набутого досвіду, а можливо, й запозичення тих елементів, які найбільше відповідають традиціям та потребам нашого народу[3, c. 94].

Важливою проблемою, з якою стикаються суспільства змішаної економіки, є проблема якості навколишнього середовища та якості товарів народного споживання. В гонитві за високими прибутками виробники досить часто порушують екологічне законодавство, забруднюючи навколишнє середовище. Як визнають самі західні вчені, підприємства готові оплачувати негативні наслідки свого господарювання, замість того, щоб оплачувати заходи по їх недопущенню[3, c. 94].

2. Попит і пропозиція на окремому ринку, механізм рівноваги попиту й пропозиції

Хоча в ринковій економіці можливі прорахунки, але по кожному товару встановлюється певний рівень ціни на основі рівноваги попиту і пропозиції. Діє система саморегулювання. У кожний певний момент виникає конкретна рівновага між попитом і пропозицією. І ця рівновага досить ефективна. При встановленні такої рівноваги випуск продукції досягає економічно доцільного, витрати чинників виробництва — мінімального рівня. В результаті, як дотепно зауважує П. Самуельсон, людям, які люблять яблука, ніхто не пропонує апельсини, і навпаки.

Автором теорії загальної рівноваги є відомий швейцарський економіст Леон Вальрас (1834 — 1910), професор Лозаннського університету, за походженням француз. Він був одним із засновників теорії граничної корисності. Однак особливо став відомим як автор теорії рівноваги. Своє відкриття він зробив на основі математичних висновків. Леон Вальрас довів, що в умовах ринкової економіки є можливість встановлення рівноваги на основі співвідношення пропозиції і попиту. Вільна конкуренція забезпечує встановлення ціни рівноваги. Рівноважна ціна — це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва[3, c. 117-118].

Поряд з такими категоріями, як товар і гроші ринковій економіці притаманні попит, пропозиція та їх рівновага.

Рішення (бажання) покупців придбати товар є попитом. Рішення (бажання) продавців продати товар називають пропозицією (або пропонуванням).

Серед багатьох чинників, які можуть вплинути на попит, найголовнішими є економічні: ціна даного товару, ціни інших товарів, доходи покупців, смаки та уподобання покупців, очікування та кількість покупців тощо.

Якщо зафіксувати всі фактори, крім ціни нашого товару, на незмінному рівні, тобто тимчасово виключити дію інших факторів, то матимемо залежність, що називають функцією попиту від ціни. Записати це можна так:

Qd = f(p),

де Qd — обсяг попиту, кількість певного товару, що його готові придбати покупці за певну ціну; р — ціна цього товару. Чим вища ціна на товар, тим менша величина попиту, і, навпаки, чим менша ціна, тим більша величина попиту. Цю залежність називають законом попиту. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої попиту (на мал. 3.1 крива D).

Мал. 1. Крива попиту

При зниженні ціни товару від 5 до 2 грн., обсяг попиту зріс від 2 до 4 одиниць[10, 227-229].

Ринкова пропозиція — готовність виробників продавати даний товар або це кількість товару, яку продавці готові продати за даною ціною.

Серед чинників, які впливають на бажання продати, визначальну роль відіграють такі, як ціна даного товару, ціни інших товарів, застосовувана технологія, податки, дотації виробникові, кількість продавців тощо.

Якщо зафіксувати на незмінному рівні всі фактори, крім ціни даного товару, то матимемо функцію пропозиції, яку можна зобразити так:

Qs= f (p),

де Qs — обсяг пропозиції товару за певний час; р — ціна цього товару.

Якщо ціна вища, то на ринку пропонується більша кількість товару. Обсяг пропозиції даного товару перебуває в прямій залежності від ціни цього товару. Таку залежність називають законом пропозиції. Проілюструвати цей закон можна за допомогою кривої на мал. 3.2.

При зростанні ціни від 1 до 3,5 грн. обсяг пропозиції зріс від 2 до 4 одиниць товару.

Ринковою рівновагою називають ситуацію, за якої обсяг пропозиції і попиту, тобто наміри покупців і продавців збігаються. Ринкова рівновага зображується перетином кривих попиту та пропозиції. Точку їх перетину називають точкою ринкової рівноваги, ціну при цьому — рівноважною ціною, а обсяг попиту та пропозиції, які збігаються, рівноважною кількістю продукції на ринку.

Графічне зображення ринкової рівноваги зображено на мал. 3.3. Е — точка рівноваги, Ро — рівноважна ціна, Qo — рівноважна кількість продукції.

В умовах, коли обсяг попиту збігається з обсягом пропозиції, ринкова ціна збігається з рівноважною. Коли попит зростає (зменшується) при незмінній пропозиції, ціни на даний товар зростають (зменшуються). Коли ж пропозиція зростає (зменшується) при незмінному попиті, ціни на товар зменшуються (зростають).

Якщо ціна встановлюється на рівні, який перевищує ціну рівноваги, пропозиція перевищує попит, і виникає надлишок продукту. Коли ж ціна нижча, ніж ціна рівноваги, попит перевищує пропозицію, і виникає дефіцит товару.

Вища ціна спонукатиме виробників збільшувати обсяги виробництва. Більша ж пропозиція створить проблему, як реалізувати свій товар. Продавці, конкуруючи між собою, почнуть знижувати ціну. Дефіцит також створить проблему, як придбати товар. Споживачі, конкуруючи між собою, почнуть пропонувати вишу ціну.

Механізм ринкової конкурентної ціни є тим реальним інструментом, що, незважаючи на можливі відхилення, повертає ціну до такого рівня, який врівноважує попит і пропозицію, а отже, узгоджує інтереси виробників і споживачів.

Ціна ринкової рівноваги не лише збалансовує попит і пропозицію, а й інформує про шляхи раціонального розподілу ресурсів, є засобом саморегулювання відносин покупців і продавців[6, c.314-316].

3. Цінові індекси і дифлятор ВВП та споживчих цін

При вимірюванні величини ВВП істотне значення має не тільки реальний ВВП, повнота обліку самих товарів, що виробляються, і послуг, що надаються, але й ціни, які використовуються при обліку. Оскільки вимірювання здійснюється не тільки для цілей обліку, але і для зіставлень і прогнозів, то проблема порівняння вимірювань за різні періоди висувається на перший план. Ціни ж на товари і послуги не є незмінними. Тому в практиці вимірювання ВВП застосовуються два показники — номінальний ВВП і реальний ВВП.

Номінальний ВВП визначається підсумовуванням добутків обсягів виробництва окремих товарів і послуг на рівень їх фактичних цін у даному році. Тому у величинах номінального ВВП за відповідні роки відображені зміни не тільки обсягів виробництва (тобто відповідних товарів і послуг), але і цін на відповідні товари. Для зіставлень же ВВП між собою за різні роки потрібне порівняння саме величин фізичного обсягу ВВП, тобто визначення реального ВВП. Щоб забезпечити таку порівнянність, необхідно зафіксувати ціни якого-небудь року, взятого за базисний, і виміряти в цих цінах вартісний обсяг виробництва в році, який нас інтересує. Порівняння отриманих результатів за два вибраних роки відобразить тільки зміни фізичного обсягу ВВП, без урахування зміни рівня цін.

Для здійснення названих коригувань використовують ціновий індекс (ціновий дефлятор). Індекс цін, який розрахований для сукупності товарів і послуг, що входять до складу ВВП, називається дефлятором ВВП:

Дефлятор ВВП = .

Оскільки на цей індекс впливають структурні зрушення, які компенсують підвищення цін на окремі товари, вважається, що дефлятор ВВП недооцінює зростання загального рівня цін. Наряду з дефлятором ВВП розраховується індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін – індекс цін, що розрахований для фіксованого кошика споживчих товарів і послуг (q K):

Фіксований споживчий кошик складається приблизно із 300 найменувань товарів і послуг, які купуються типовим міським мешканцем. Індекс побудовано так, що ціна кошика в базисному періоді береться за 100%, а тому значення індексу вказує на те, на скільки відсотків змінилася ціна товарів – компонентів споживчого кошика у поточному періоді в порівнянні з попереднім.

Безперечно, що індекс споживчих цін та дефлятор ВВП дають різну характеристику зміни рівня цін. Це пояснюється тим, що між цими двома індексами існує три суттєві відмінності:

• дефлятор ВВП відображає зміну цін на всі вироблені товари та надані послуги, а індекс споживчих цін – тільки на ті товари, що входять до складу споживчого кошика;
• дефлятор ВВП не відображає зміну цін на імпортні товари, оскільки імпорт не входить до складу ВВП. Але до споживчого кошика входять імпортні товари, тому в індексі споживчих цін знаходить відображення зміна цін і на імпортні товари;
• дефлятор ВВП є поточно зваженим, а індекс споживчих цін є базисно зваженим.

4. Сутність і функція фінансів, структура фінансової системи

Як історична категорія, фінанси виникли одночасно з державою. Саме для утримання державного апарату і використовувались податки як важіль вилучення частини виробленої вартості або доходу. Кошти, отримані від податків спрямовувалися на задоволення державних потреб, таких як управління, оборона, втручання в економіку, підтримка соціально незахищених верств населення, міжнародне співробітництво тощо.

З розвитком держави фінансові відносини вдосконалювались і ускладнювались, збагачувалися новими формами прояву і вже не уособлювалися лише у податках. Формувалися державні скарбниці, з’явилися окремі рахунки коштів, фонди грошових коштів цільового призначення, бюджети, державні цінні папери, державний кредит та ін.

Але, не зважаючи на різноманітність конкретних форм прояву фінансових відносин, на поверхнi економiчних явищ вони завжди асоцiюються із рухом грошових коштiв. Проте, фiнанси — це не грошi, а вiдносини:

1) суспiльнi — т.б. вони мають мiсце в суспiльствi;

2) економiчнi — пов’язанi з процесом вiдтворення;

3) розподiльчi — виникають переважно на стадiї розподiлу;

4) фондоутворюючi — супроводжуються утворенням i витрачанням фондiв грошових коштiв.

Отже, матерiально-речовою основою фiнансiв є фонди грошових коштiв. Не зважаючи на чисельність і різноманітність фондів грошових коштів, їм притаманні деякі спільні риси і характерні ознаки:

1) цiльовий характер — кожен фонд грошових коштів створюється з певною метою, яка зазвичай відображається у назві фонду. Цільовий характер фондів знаходить вияв не тільки у чітко визначених напрямках використання коштів, але й у джерелах їх формування. Наприклад, цільове призначення Пенсійного фонду України — це акумуляція коштів, призначених для пенсійного забезпечення населення;

2) динамiчнiсть — кошти, що акумулюються у фонді знаходяться у постійному русі: фонд поповнюється новими надходженнями, витрачаються кошти за цільовим призначенням. Виключенням є резервні (страхові) фонди, в яких кошти на певний період “омертвляються” і використовуються лише при настанні непередбачених подій. Крім того, великі фонди грошових коштів можуть ділитись на декілька менших за розміром. І навпаки — окремі фонди можуть об’єднуватися в один фонд;Ї

3) кожен фонд має свою правову базу у вигляді законів, указів, постанов та інших нормативних актів. Так, формування і використання Державного бюджету — найбільшого централізованого фонду грошових засобів — відбувається на основі щорічних законів Про Державний бюджет України. Аналогічно держбюджету, функціонування інших централізованих фондів загальнодержавного призначення здійснюється також у відповідності до чинних законів. Формування і використання фондів грошових коштів суб’єктів господарювання проходить на підставі рішень, які ними приймаються.

В залежностi вiд рiвня на якому проходить формування фондiв грошових коштiв, вони подiляються на 2 групи:

I — централiзованi (Державний бюджет, місцеві бюджети, Пенсiйний фонд України, Фонд соціального страхування України, Державний інноваційний фонд, фонди мiнiстерств,

вiдомств, об’єднань та ін.).

II — децентралiзованi (фонди пiдприємств, органiзацiй: амортизацiйний фонд, фонд оплати працi, фонди, що утворюються з прибутку та призначені для задоволення потреб суб’єктів господарювання).

Децентралiзовані фонди грошових коштiв мають одну характерну особливість: їх розмiр безпосереднього визначається кiнцевими результатами господарювання пiдприємств.

Виходячи із того, що матеріально-речовою основою фінансів є фонди грошових коштів, можна розглядати фiнанси як економiчну категорiю, яка вiдображає вiдносини, пов’язанi із формуванням та рухом фондiв грошових коштiв. Зміст цієї категорії детальніше виявляється у функціях, які виконують фінанси. Як відомо, функції — це прояв суті кожної економічної категорії.

На думку більшості вітчизняних вчених, фiнанси виконують двi функцiї:

1) розподiльчу;

2) контрольну.

Висновки

Отже, економіка є найважливішою сферою суспільного життя, в якій на основі використання різноманітних ресурсів здійснюється виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і розвивається система продуктивних сил та економічних відносин.

Економічна система — комплекс підсистем та елементів і їхніх властивостей (а отже, і всіх видів економічної діяльності людей) у процесі їх взаємодії, спрямований на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності відповідно до вимог економічних законів і мети суспільства, що породжує нову інтегративну цілісність.

Кожна із підсистем має складну структуру, яка охоплює певні елементи і компоненти із властивою їм сукупністю взаємозв’язків, розвивається відповідно до спільних для всієї економічної системи законів, а також з притаманними лише для цієї підсистеми законами і суперечностями. Характеризуючи економічну систему, її підсистеми необхідно розглядати в процесі діалектичної взаємодії.

Список використаної літератури

1. Аніщенко В. О. Створення моделі стану соціо-еколого-економічної системи регіону: теоретичні та методологічні аспекти //Актуальні проблеми економіки. — 2007. — № 9. — C. 133 — 144.
2. Архієреєв С. Політична економія: Навч. посібник для студ. екон. спец. / Національний технічний ун-т «Харківський політехнічний ін-т»; Харківський економіко-правовий ун-т / Сергій Ігоревич… Архієреєв (ред.). — Х. : ТОВ «ПРОМЕТЕЙ», 2006. — 364с.
3. Батура О. В. Макроекономіка/ О. В. Батура, О. Ф. Івашина, Л. Ф. Новікова. — К. : Центр учбової літератури, 200. — 235 с.
4. Башнянин Г.І. Політична економія: Підручник для вузів. Ч.1: Загальна економічна теорія. Ч.2: Спеціальна економічна теорія/ Г.Башнянин, П.Лазур, В.Медведєв. — К.: Ніка-Центр: Ельга, 2003. — 526 с.
5. Біленко Т. І., Бодров Володимир Григорович, Волинцев В. В., Глаголєва О. Б., Гримайло В. М. Політична економія: Навч. посібник / Володимир Олександрович Рибалкін (ред.), Володимир Григорович Бодров (ред.). — К. : Академвидав, 2004. — 672с.
6. Диба М. Теоретико-методологічні основи господарського регулювання в сучасній економічній системі //Економіка України. — 2005. — № 10. — С.42-48
7. Дмитриченко Л. Політична економія: навч.-метод. посібник за кредитно-модульною системою (для студ. спец. «Економічна теорія») / Донецький національний ун-т. Обліково- фінансовий факультет. Кафедра економічної теорії. — Донецьк : Норд-Прес, 2008. — 141с.
8. Економіко-математичні моделі економічного зростання: учбовий посібник / О. О. Бакаєв, В. І. Гриценко, Л. І. Бажан та ін ; Нац. Академія Наук України, Мін-во освіти і науки України, Міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій та систем. — К. : Наукова думка, 2005. — 188 с.
9. Заглинський А. Політична економія: Навчальний посібник/ Анатолій Заглинський, Микола Матусевич. — Рівне: ППФ «Волинські обереги», 2005. — 408 с.
10. Зазимко А. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посібник/ Анатолій Зазимко; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. — 2-е вид., без змін. — К.: КНЕУ, 2006. — 358 с.
11. Злупко С. Перехідна економіка: сучасна Україна : навчальний посібник / Степан Злупко,. — К. : Знання , 2006. — 324 с.
12. Кукурудза І. Політична економія: матеріали до лекцій та семінарів / Черкаський національний ун-т ім. Богдана Хмельницького. — Вид. 2-ге, доп. — Черкаси : Вид. від. ЧНУ ім. Богдана Хмельницького, 2007. — 368c.
13. Мельник Л. Політична економія: Навч. посіб. для підгот. бакалаврів з напряму 0501 «Економіка і підприємництво» в агр. вищ. навч. закл. III-IV рівнів акредитації — Д. : Пороги, 2005. — 430с.
14. Мочерний С.Політична економія: Навч. посіб./ Степан Мочерний,. — К.: Знання-Прес, 2007. — 687 с.
15. Оганян Г. Політична економія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом (МАУП) / Георгій Артемович Оганян (ред.). — К. : МАУП, 2003. — 520с.
16. Паламарчук В. Адміністративно-командна система в світлі історичного досвіду // Економіка. Фінанси. Право. — 2002. — № 10. — С. 6-8
17. Палехова В. Політична економія: підручник / Миколаївський держ. гуманітарний ун-т ім. Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія». — Миколаїв, 2007. — 332с.
18. Політекономія: Підручник/ Ред. Ю.В. Ніколенко. — К.: ЦУЛ, 2003. — 411 с.
19. Політична економія : Навч. посібники для екон. спец./ Ред. С. В. Мочерний. — Львів: Світ. –2006 — Ч. 1/ Л. Г. Андрєєв, З. Г. Ватаманюк, Т. В. Гайдай. — 2006. — 678 с.
20. Політична економія: Навчальний посібник/ Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 508 с.
21. Політична економія: Навчальний посібник/ О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К.: Кондор, 2006. — 405 с.
22. Політична економія: Навчальний посібник/ Т. І. Біленко, В. Г. Бодров, В. В. Волинцев та ін., За ред. Володимира Рибалкіна, Володимира Бодрова. — К.: Академвидав, 2004. — 671 с.
23. Сєріков А. В. Моделювання особливостей розвитку взаємодіючих соціально-виробничих систем //Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 5. — C. 93 — 102.
24. Федоренко В. Політична економія: підручник / Валентин Григорович Федоренко (наук.ред.). — К. : Алерта, 2008. — 486с.
25. Харазішвілі Ю. Системне моделювання соціально-економічного розвитку України //Банківська справа. — 2006. — № 3. — C. 46-65