Вступ

Споживче кредитування з кожним роком набуває все більшої актуальності. Це пов’язано з тим, що всі ланки суспільства прагнуть ефективно функціонувати, а без розвитку банківської інфраструктури, насамперед споживчого кредитування, неможливий нормальний розвиток суспільства, а саме: всіх його верств населення.

Особливо актуально це питання стоїть перед молодим поколінням, для проживання якому відразу хотілося б мати власне житло та можливість його обладнати. Кажучи про це, маються на увазі не предмети розкоші, а елементарні засоби для існування, необхідні для нормального проживання як молодих сімей, так і інших верств населення. Ідеться про квартиру, телевізор, меблі, холодильник та інші речі тривалого користування, які людині вкрай необхідні для нормального існування в суспільстві. Якщо ми хочемо побудувати багату і високорозвинуту країну, то це можливо лише за тієї умови, що кожен член нашого суспільства житиме в добробуті. Цю проблему в деякій мірі можна розв’язати за допомогою такого банківського продукту як споживчий кредит.

Проблемам споживчого кредитування присвячені наукові праці О. І. Барановського, О. В. Васюренко, Г. М. Гамидова, В. В. Корнєєва, А. В. Соколової, а також статті економістів у періодичних виданнях, таких як «Деньги», «Бізнес», «Кореспондент» та ін.

Різноманітні аспекти дослідження процесу кредитування, зокрема і кредитування фізичних осіб в Україні, досліджено у багатьох працях авторитетних українських вчених. Водночас упродовж останніх двох років події у цій сфері розвивалися дуже стрімко і поки-що не знайшли належного відображення у наукових публікаціях. Мета цього дослідження – розглянути основні форми кредитування фізичних осіб напередодні та у розпал економічної кризи в Україні, з’ясувати основні проблеми та окреслити базові підходи до їх вирішення.

1. Значення кредиту та його основні форми

Для забезпечення стабільного економічного зростання в Україні необхідна насамперед активізація його факторів. Загально визнаними чинниками економічного зростання країни є її територія, природні ресурси, народонаселення, нагромадження та інвестиції, науковотехнічний прогрес. Територія та природні ресурси країни — екзогенні фактори, тобто такі, що об’єктивно задані ззовні і значною мірою не залежать від зусиль людини. Важливим ендогенним чинником економічного зростання було і залишається нагромадження — вкладення частини виробленого в країні суспільного продукту, яке призводить до збільшення капіталу. Сполучною ланкою у цьому процесі виступають кредитні відносини. В сучасних умовах суттєво зростає значення кредитних відносин в економічному житті суспільства. Це обумовлено фундаментальними змінами основ функціонування та розвитку кредиту в процесі системної трансформації економіки країни. Кредитні відносини опосередковують процес руху суспільного капіталу, глибоко проникли в усі фази суспільного відтворення, у систему виробництва та споживання, охоплюють всі рівні економіки.

Відповідно до специфіки об’єктів кредитування, кредит поділяється на комерційний, банківський, споживчий, державний та міжнародний.

Комерційний кредит надається одним підприємством іншому у вигляді продажу товарів або послуг з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитної системи.

В залежності від організації кредитних відносин виділяють міжгосподарський, банківський і державний кредити.

Міжгосподарський кредит – це кредитні відносини, що виникають між окремими підприємствами, організаціями, господарськими товариствами у процесі їх розрахункових взаємовідносин, а також між підприємствами, організаціями і господарськими товариствами, з одного боку, і органами галузевого управління, з іншого, в процесі їх фінансових взаємовідносин. Цей вид кредиту включає:

• по-перше, комерційний кредит, тобто кредит, що надається у товарній формі продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари (надані послуги) і оформлюється векселем. Комерційний кредит надасться одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу. Інструментом такого кредиту є вексель, іцо сплачується через комерційний банк. Як правило, об’єктом комерційного кредиту виступає товарний капітал, який обслуговує кругообіг промислового капіталу, рух товарів із сфери виробництва в сферу споживання;
• по-друге, дебіторсько-кредиторську заборгованість, що виникає між суб’єктами господарської діяльності не на добровільних засадах, а ніби примусово, незалежно від їх волевиявлення; причиною виникнення такої заборгованості є розрив у часі між передачею товару і грошей, оскільки рух вартості в натурально-речовій та грошовій формах не збігається;
• по-третє, тимчасову фінансову допомогу, яку надають своїм підприємствам органи галузевого управління на засадах повернення.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін (в ролі позичальника чи кредитора) виступає банк.

Банківський кредит – найбільш розповсюджена форма кредиту. Саме банки частіше всього надають позики суб’єктам, які потребують тимчасової фінансової допомоги. За обсягом банківська позика значно більша від позик, що видаються при інших формах кредитування.

Перша особливість банківського кредиту полягає в тому, що банк оперує не стільки своїм капіталом, скільки залученими ресурсами. Позичивши гроші у одних суб’єктів, він перерозподіляє їх, надаючи позики іншим юридичним або фізичним особам.

Друга особливість полягає в тому, що банк позичає залучений капітал, тимчасово вільні грошові кошти, покладені в банк господарюючими суб’єктами на рахунки або депозити.

Третя особливість даного кредиту характеризується наступним. Банк позичає не просто грошові кошти, а гроші як капітал. Це означає, що позичальник повинен так використовувати отримані в банку кошти, щоб не тільки повернути їх кредитору, а й отримати прибуток, достатній принаймні для того, щоб сплатити позиковий відсоток. Невід’ємним атрибутом банківського кредиту є платність[4, c. 56-58].

В ринковій економіці він обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється законодавством. Основне завдання комерційного кредиту прискорити рух товарів від виробників до споживачів. Комерційний кредит, як правило, є короткостроковим.

Банківський кредит — це кредит, що надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами економічним суб’єктам підприємницької діяльності, державі та населенню у вигляді грошових позик. Об’єктом банківського кредиту є грошовий капітал. Позики можуть бути попередньо забезпечені матеріальними цінностями і незабезпечень

Споживчий кредит становить кредит підприємств торгівлі та сервісних послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку. Його об’єктом є, як правило, товари тривалого користування, а також окремі види послуг. Специфічним різновидом споживчого кредиту є надання приватним особам довгострокових позик на купівлю чи будівництво житла.

Державний кредит — це кредит, де кредитором чи позичальником є держава або окремі державні виконавчі структури. Об’єктом державного кредиту є, як правило, позичковий капітал, що реалізується шляхом розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Міжнародний кредит — це кредит, що обслуговує міграцію позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин. його суб’єктами (кредиторами і позичальниками) виступають держави в особі національних банків, міністерств фінансів, міждержавних організацій.

Об’єктом міжнародного кредитування є товарні цінності, послуги, валютні ресурси.

Кредит, в будь-якому суспільстві робить певний вплив на розвиток і економічних процесів та явищ[1, c. 39-40].

Передусім розвиток кредитних відносин забезпечує капіталізацію всієї системи виробничих відносин за допомогою банківських установ, перетворення грошей у капітал і капіталізацію на цій основі системи грошових відносин, трансформацію лихварського капіталу у позичковий і перетворення останнього в суспільний капітал, формування акціонерної форми власності.

В умовах ринкової економіки більшість підприємств володіють значною кількістю цінних паперів, які можуть бути використані для забезпечення банківських кредитів. Кредити під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин, оскільки вони грунтуються на досить нескладній операції прийому у заставу і визначенні вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні. Також досить простою є оцінка їх заставної вартості, яка, як правило, визначається на фондовій біржі. Приймаючи в забезпечення кредиту цінні папери, банки повинні враховувати:

• якість цінних паперів, на яку впливає безліч факторів, котрі не завжди можна врахувати в момент прийняття цих паперів у заставу;
• ліквідність цінних паперів;
• характеристику емітента і вид цінних паперів, що ним емітовані;
• ризики, характерні для цінних паперів.

Кредит, що його потребують на сьогоднішній день багато малих підприємств та фірм є однією з складових частин загальної стратегії і темпів розвитку. Такий кредит спрямований на підтримку діяльності, надає «друге дихання» бізнесові.

Весь комплекс робіт щодо розробки та реалізації такої програми підтримки малого бізнесу з боку банківської системи потребує досить глибоких знань теорії і практики прийняття рішень та методів кредитування.

З економічного погляду кредит — це форма позичкового капіталу (в грошовій або товарній формах), що надається на умовах повернення і обумовлює виникнення кредитних відносин між тим, хто надає кредит, і тим, хто його отримує.

Кредит в умовах ринкової економіки має такі характерні риси:

— позичальниками виступають підприємства і організації;

— гроші, видані в позичку використовуються позичальником як капітал;

— джерелом позичкового проценту є прибуток, точніше частина середнього прибутку. У цілому кредит є сильним важелем процесу розширеного виробництва.

Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.

Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікуються за такими ознаками:

• за кредиторами;
• за формами та видами;
• за метою використання;
• за терміном надання;
• за забезпеченням;
• за порядком надання.

Кредиторами підприємств можуть бути:

• банки та спеціалізовані фінансовокредитні Інститути (банківський, лізинговий кредити);
• підприємства (комерційний кредит);
• держава (державний кредит, який надається через уповноважені банки);
• міжнародні фінансовокредитні установи (відкриття кредитних ліній через уповноважені банки). Форми та види кредитів зображено на рис. 1.

Рис. 1 Форми та види кредитів

Для одержання кредиту позичальник подає до банку заяву разом з реєстром цінних паперів, які передаються в заставу. Якщо банк прийняв рішення про надання кредиту, то укладається кредитний договір і договір застави. Розмір кредиту встановлюється у процентах до вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Цей процент визначається по кожному виду цінних паперів. Його розмір прямо пропорційно залежить від ліквідності цінних паперів: чим ліквідність вища, тим і процент кредиту від вартості застави вищий. Дивіденди, які надходять від акцій, що передані в заставу, повинні перераховуватися на рахунок клієнта. Позичкові кошти не повинні використовуватися на покупку нових цінних паперів. Погашення кредиту під цінні папери здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника — достроково; за вимогою кредитора — з попереднім повідомленням позичальника[2, c. 143-145].

2. Аналіз основних форм кредитування в Україні

Споживче кредитування відіграє значну роль у забезпеченні соціальних потреб населення, формуванні платоспроможного попиту, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів Державного бюджету.

«УкрСиббанк» зайняв лідируючі позиції з кредитування житла на первинному ринку нерухомості, кредитування земельних ділянок та нових автомобілів іноземного виробництва, при цьому пропонуючи не тільки низькі відсоткові ставки, а й найменші розміри переплати серед інших банків. Банком-лідером у кредитуванні житла на вторинному ринку є «Приватбанк», у свою чергу банк «Фінанси та Кредит» замикає п’ятірку в цьому виді кредитуванні і посідає перше місце з кредитування автомобілів, що вже були в користуванні. Щодо лідерів у наданні кредиту на послуги, а саме: на навчання, можна виділити такі банки, як «Імексбанк» та «Укрсоцбанк».

Поряд із цим були проведені дослідження щодо організації споживчого кредитування в умовах кризи та сьогодні, які показали, що банки змінили як відсоткові ставки, так і підвищили вимоги щодо першого внеску.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати у разі фінансових труднощів, які виникають у зв’язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад 3 роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об’єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Здатність кредитного ринку ефективно розподіляти фінансові ресурси між потенційними позичальниками відповідно до потреб фінансування економіки — важлива умова забезпечення стабільного економічного зростання. Водночас, в сучасних умовах все ще недостатньо уваги приділено комплексному дослідженню кредиту саме як чинника економічного зростання з врахуванням кредитного характеру сучасного ринкового господарства і особливостей перехідної економіки.

Зокрема, існує необхідність перегляду місця та ролі кредиту у процесах розширеного відтворення, пошуку реальних шляхів реформування кредитної системи. Потребують поглибленого розгляду питання збалансованості джерел та напрямків використання кредитних ресурсів. Слід також привернути увагу до аналізу регулювання кредитної сфери економіки, формування кредитної політики, розвитку нових форм кредитування та становлення необхідних для цього фінансово-кредитних інститутів.

Економічне значення кредиту як чинника зростання багатства полягає в тому, що він сприяє раціональному використанню наявних у державі ресурсів, ефективному обігу вартості у різних її формах. Кредитні відносини виступають спонукальним мотивом розвитку людського капіталу, а використання кредиту забезпечує можливості такого розвитку. Використання кредиту для забезпечення економічного зростання відбувається через кредитний ринок завдяки перетворенню позичкового капіталу в продуктивні активи, які втягуються у господарські процеси та створюють нову вартість.

Кредитний ринок забезпечує економіку механізмами та інструментами саморегулювання, надає державі можливість ефективно впливати на соціально-економічний розвиток, а суб’єктам господарювання раціонально організовувати свою діяльність та ефективно функціонувати в умовах обмеженості ресурсів як реальних, так і фінансових.

Фінансово-кредитні інститути залежно від участі у формуванні пропозиції грошей поділяють на банки, які через грошовий мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей, і небанківські фінансові посередники, які такої здатності не мають.

Попит на кредитні ресурси та їх пропозиція, в першу чергу, залежать від загальноекономічної ситуації та фази економічного циклу. Розгляд попиту на кредитному ринку привів до виділення двох відокремлених його елементів залежно від суб’єктів кредитування: 1) попит на кредити з боку суб’єктів господарювання та 2) попит з боку домогосподарств. Основні причини зміни попиту на кредит: з боку суб’єктів господарювання — зміни потреби фінансування основного та оборотного капіталу, постійних інвестицій, потреба реструктуризації кредиторської та дебіторської заборгованості, можливості використання альтернативних джерел фінансування, зміна термінів та умов кредитування; з боку домогосподарств — зміна величини доходів домогосподарств, обсягів та структури споживчих витрат, потреби у товарах тривалого користування, можливостей та схильності використання альтернативних джерел фінансування, умов та термінів надання кредиту.

Пропозиція кредитних ресурсів формується фінансово-кредитними інститутами і залежить від політики Центрального банку країни, очікувань зміни економічної ситуації, стабільності кредитної системи, специфічних промислових ризиків, ризиків найбільших позичальників, зміни обсягів і співвідношення простроченої та безнадійної заборгованості, зміни корпоративного попиту.

Необхідна передумова надання будь-якого кредиту — аналіз кредитоспроможності позичальника, і споживче кредитування не виняток. Проведення цієї процедури — досить важливий етап у наданні кредиту, бо аналізується здатність позичальника своєчасно і в повному обсязі покрити заборгованість за кредитом, тобто зменшити ступінь ризику, який банк візьме на себе, надавши кредит. Так, більшість банківських установ не приділяли належної уваги цьому питанню, видаючи кредити за наявності лише паспорта або взагалі розміщаючи машину з грошима у людних місцях і роздаючи їх кожному бажаючому. Ось чому це питання особливо актуальне.

Сьогодні більшість банків автоматизувала процес аналізу кредитоспроможності позичальника. Скорингові системи вже є в таких банківських установах: «Дельта Банк», «Райффайзен Банк Аваль», «ЮніКредит Банк», «Родовід Банк», «Universal Bank», «Альфа Банк» (Україна), «OTP Bank», «Home Credit Bank», «VAB Банк», банк «Фінанси та Кредит», «УкрСиббанк».

Споживче кредитування тісно пов’язано з різноманітними економічними та соціальними показниками. Це пояснюється тим, що, впливаючи один на одного, вони спричиняють певні зрушення в економіці, причому ці зміни можуть справляти різний ефект, як позитивний, так і негативний. Саме тому для подальшого розвитку споживчого кредитування необхідно визначити зв’язок між ними та мінімізувати проблеми, які постають на шляху.

Основними проблемними моментами у сфері споживчого кредитування слід визнати майже повну відсутність законодавчої бази кредитного процесу, недосконалу організацію споживчого кредитування в банках України та високі процентні ставки за кредитами.

В умовах фінансової кризи стратегічний напрям діяльності уряду — стимулювання збільшення інвестицій у реальний сектор національної економіки. Для цього, крім активізації реалізації проектів Євро-2012, необхідно розблокувати приватизаційні процеси. Але тут без допомоги Верховної Ради не обійтися, адже нагально потрібно прийняти Державну програму приватизації. Також необхідно ухвалити низку законопроектів, розроблених урядом і спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості України. Поряд із цим важливо передбачити створення Стабілізаційного фонду, кошти якого спрямовуватимуться на забезпечення всіх гарантійних зобов’язань держави, що посилить довіру до намірів уряду проводити виважену та збалансовану бюджетну політику.

З боку держави ми бачимо вирішення таких питань, як розробка механізму державної підтримки банків (сьогодні понад 20 банків України проблемні в плані своєї діяльності, але НБУ може взяти під своє піклування лише 7-8 банків), вдосконалення законодавчої бази в частині розробки систематизованого підходу щодо організації саме кредитного процесу (розробити НБУ положення або інструкцію, яка б дала можливість регулювати кредитні відносини).

Щодо банківських установ, то ми пропонуємо підвищити ефективність банківського ризик-менеджменту (в тому числі вдосконалення організаційної структури) та, спираючись на математичні дослідження, можна знизити відсоткові ставки за кредитами на товари й послуги національного виробника.

Якщо ж досліджувати кредитування Приватбанком фізичних осіб у відсотковому співвідношенні, порівняно з іншими фінансовими установами, протягом останніх 2007-2010 рр., то можна помітити динаміку його скорочення (табл. 3). Скажімо, на 1.01.2008 р., воно становило 11,7 %, а станом на 1.01.2010 р. – 8,8 % [1]. При цьому на лідерські позиції у вітчизняному банківському секторі протягом зазначених років поступово виходив УкрСиббанк (частка 11,4 % на 1.01.2009 р.).

Дослідження кредитування юридичних осіб Приватбанком у відсотковому співвідношенні, порівняно з іншими фінансовими установами вітчизняного ринку протягом 2007-2009 рр., також підтверджує тенденцію до перманентного зростання частки цього виду кредитування від 8,7 % у 2008 р. до 11,1 % у 2009 р. (табл. 2). При цьому інші банки-лідери не змогли зберегти своєї частки на ринку: УкрСиббанк – лише 3,5 % (у попередні роки – 6-7 %), а РФБ Аваль – 5,1 % (у попередні роки – 7-8 %) [1].

Табл. 2. Кредитування юридичних осіб КБ «Приватбанк», частка на ринку, % (станом на 1.01 щороку)

В Україні регулювання діяльності суб’єктів кредитного ринку здійснюють: Національний банк України — щодо банківської системи; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку — діяльність різних фінансово-кредитних інститутів, що стосується роботи з цінними паперами; Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг — діяльність небанківських фінансово-кредитних установ.

Крім того певні аспекти діяльності всіх фінансово-кредитних інститутів підпадають під юрисдикцію Антимонопольного комітету України, суттєві повноваження має Міністерство фінансів та Кабінет міністрів України.

Рішення щодо надання кредитів позичальникам, незалежно від запрошуваного розміру кредиту, приймається колегіально (Правлінням банку, Кредитним комітетом, Комісією і т. ін.) більшістю голосів і оформлюється протоколом.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу («великі кредити»), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку.

Жоден із виданих кредитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів комерційного банку.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди, для погашення раніше наданих кредитів, для придбання цінних паперів будь-яких підприємств.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредитних договорів (двосторонніх, тристоронніх), що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні забо-в’язання і відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Таким чином, підсумовуючи усе вище сказане, можна зробити висновок, що кредит виступає важливим джерелом формування основних та оборотних коштів підприємств та організацій. Посилення ролі кредитних відносин як засобу стимулювання розвитку виробництва проявляється в різних аспектах. Кредит є обов’язковою умовою розширеного відтворення, важливою складовою діяльності державних, акціонерних, та малих підприємств, надійним інструментом, який опосередковує процес виробництва і реалізації продукції. Кредит сприяє технічному прогресу, стає джерелом капітальних вкладень, виступає інструментом стимулювання виробництва.

3. Перспективи подальшого розвитку кредитування в Україні

Однією з проблем подальшого розвитку банків в Україні є дефіцит ресурсів. У більшості з них відсутні кредитні рейтинги, що заважає залученню коштів. А це могло б принести їм необхідні строкові ресурси, такі необхідні для кредитування як корпоративних, так і приватних позичальників.

Адже депозити населення, які є головним джерелом ресурсів банків в Україні, поки ще вважаються коштами «до запитання».

Таким чином, можна зазначити, що причинами низької ефективності банківської системи України є такі дві групи чинників:

1) внутрішньобанківські, до яких належить недостатність ресурсів для здійснення банківських операцій, бажання банківських інститутів максимізувати віддачу підвищенням відсоткової ставки за кредитами, високі вимоги банків до забезпеченості кредитів і т.і.;

2) зовнішні, до яких належить такі чинники, як високий рівень інфляції в економіці, система внутрішніх взаємних неплатежів, непрозорість ринку капіталу, недовіра до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб, недосконалість законодавства, низька ліквідність вторинного ринку цінних паперів, недостатня кількість платоспроможних позичальників.

Можна спрогнозувати, що найближчими місяцями частка українських банків і банків за участю іноземного капіталу зростатиме. Вже на початку 2009 року кількість дочірніх банків зарубіжних груп в загальних активах банківської системи України склала 48%. На сьогоднішній день більше половини активів банківської системи належить іноземним інвесторам. З погляду надійності це є позитивним аспектом. Проте посилення в банківській системі України ролі іноземного капіталу впливає на грошово-кредитну політику, що проводиться Національним банком України. По-перше, зростає залежність банківського сектора від грошових потоків нерезидентів, що підсилює коливання курсу гривні до основних валют. По-друге, як показали дії банків з іноземним капіталом з приводу введення регулятором актів відносно резервування, НБУ не завжди здатний вплинути на діяльність іноземних банків.

Вже сьогодні банкам за участю іноземного капіталу належить 45% ринку активних банківських операцій. За два останні роки іноземні інвестори придбали пакети акцій майже усіх основних лідерів вітчизняного банківського ринку: «Райффайзенбанкаваль» (8,7% ринку), «Укрсіббанк» (7,06%), «ОТП-банк» (3,5%). Іноземні інвестори придбали 95% акцій «Укрсоцбанку» групою UniCredit і 60% акцій банку «Форум». Соmmerzbank збільшив частку іноземного капіталу в банківській системі України до 50%. На сьогоднішній день майже усі банківські інститути з першої двадцятки українських банків мають іноземних акціонерів, деякі інші банки були продані або знаходяться в процесі продажу зарубіжним інвесторам: «Тас-комерцбанк», «Тас-інвестбанк», «Кредітпромбанк» і «Укргазбанк». І якщо ситуація не зміниться, то в найближчі два-три роки частка іноземного капіталу у вітчизняній банківській системі може досягти 80-90%. Це пояснюється привабливими умовами ведення банківського бізнесу на території України порівняно з країнами Європи та отриманням більшого прибутку от вкладеного капіталу з боку зарубіжних інвесторів.

На ринку кредитування суб’єктів малого бізнесу України простежується чітка тенденція до збільшення обсягів кредитування, а також до збільшення середнього розміру наданих кредитів. Дана тенденція свідчить про можливість відносно легкого доступу малих підприємств та фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності — до кредитних ресурсів банківської системи. На сьогоднішній день середній розмір кредиту, шо запитується підприємцем, становить приблизно 4 000 доларів США. Як запевняють практики, за період реалізації програми кредитування малого бізнесу суми кредитів, наданих клієнтам — суб’єктам малого бізнесу, мають тенденцію до зростання, що і підтверджує перспективність розвитку даного напрямку діяльності банку. Зростання сум кредитів, що надаються суб’єктам малого бізнесу, пов’язане з розширенням сфер та обсягів діяльності малих підприємств, а також із розповсюдженням технології мікрокредитування на нові сегменти ринку діяльності малого бізнесу [5].

Звідси, як перспективні напрямки розвитку мікрокредитування в Україні, можна відзначити такі: удосконалення   технологій    кредитування   торгово-посередницьких    підприємств    та   суб’єктів підприємницької діяльності (як правило, саме ці суб’єкти ринку формують основну частину попиту на кредитні ресурси банківської системи);

розширення спектра кредитування суб’єктів малого бізнесу (вироблення умов та процедур надання кредитів малим підприємствам інших сфер діяльності, зокрема, виробничої сфери, сфери послуг тощо);

визначення пріоритетних напрямків кредитування малих підприємств (зокрема, розробка пільгових умов кредитування при наданні довготермінових кредитів і великих сум кредитів).

Існування конкуренції на ринку кредитування малого бізнесу змушує банки підвишувати якість і розширювати асортимент послуг, що надаються, зменшувати їхню вартість, враховувати потреби споживачів та надавати послуги, які не входять до їх стандартного пакета. Щодо цього менші банки мають певні переваги, бо вони можуть вести гнучкішу фінансову політику та максимально індивідуалізувати роботу з клієнтами. На сьогоднішній день банки намагаються застосовувати різні форми кредитування з метою залучення більшої кількості клієнтів. Так. наприклад, варто згадати новий кредитний продукт — «експрес-кредитування», перевага якого полягає в тому, що кредит видається без застави, а недоліком є короткий термін та незначні суми кредитів при детальному аналізі поточного стану бізнесу.

На нашу думку, саме експрес-кредитування є перспективною формою надання кредитів суб’єктам малого бізнесу, оскільки значна частина потенційних позичальників на даному сегменті кредитного ринку стикається з проблемою відсутності високоліквідної застави. Розвиток технологій експрес-кредитування. за умови оптимізації кредитного ризику, дасть змогу банку значно розширити сферу та обсяги мікрокредитування [3].

Одним із перспективних напрямків діяльності банків у сфері кредитування суб’єктів малого бізнесу є надання, окрім власне фінансових, ще й інформаційних та консультаційних послуг. Із часом саме бізнес-інформація стане оперативним супутнім банківським товаром, який нерідко набуває більшої номінальної вартості, ніж традиційний банківський продукт — гроші. Пропонуючи інформацію, банки вибудовують систему комунікації та довіри до свого потенційного клієнта — суб’єкта малого бізнесу, яка і визначає перспективи розвитку взаємовідносин «банк-клієнт».

З метою мінімізації витрат, підвищення рівня обслуговування клієнтів та оптимізації кредитного ризику банк повинен приділяти постійну увагу удосконаленню кредитних технологій і процедур. Ефективна реалізація останніх повинна забезпечувати оптимізацію процедур видачі кредитів малим підприємствам, зменшенням переліку документів, необхідних для розгляду питання про надання позички, скорочення терміну розгляду документів та прийняття рішень щодо кредитування.

Досягти даних цілей можна за рахунок розподілу кредитного циклу на визначені етапи і стандартизації процедур, технологій, звітних форм кредитування, результатів кредитного аналізу (висновків, рекомендацій), реалізації підготовлених типових бізнес-планів банком тощо.

Перспективним напрямком щодо розробки ефективних технологій кредитування малого бізнесу можна назвати процедуру здійснення економічного аналізу, який за методикою Європейського банку реконструкції та розвитку оформляється у вигляді звіту про рух фінансових ресурсів. Аналіз концентрується на грошових потоках і витратах суб’єкта малого бізнесу в минулому, а ефект кредиту в майбутньому не враховується. Отож, якщо клієнт використовує позичку не за цільовим призначенням, його платоспроможність залишається на тому ж рівні 111.

Сьогодні на практиці реалізується перспективний концептуальний підхід до кредитування малого бізнесу, який полягає в аналізі банком не лише забезпечення за кредитом, що пропонується позичальником — суб’єктом малого бізнесу, а насамперед — його реального фінансового стану, перспектив розвитку та завойованої ним власної ніші на ринку. Тобто, сьогодні функціональною складовою банківського обслуговування стає економічне прогнозування та консалтинг. Банкам потрібно змінити фокус свого професійного погляду на об’єкт кредитування у сфері малого бізнесу, дивитися на нього не як на результат, а як на процес, що розвивається, його проміжну динамічну точку. Необхідно зважати не лише на ситуацію, що простежується сьогодні, а зосереджувати увагу насамперед на тому, що може бути. — бачити перспективи розвитку суб’єкта кредитування та прогнозувати результат його діяльності і власний прибуток. Таким чином, слід паралельно здійснювати процедури оцінки як ризиків, так і перспектив.

Висновки

Існує досить широкий спектр банківських продуктів з кредитування як на ринку світовому, так і України. Необхідність кредитування населення на споживчі потреби обумовлюється тим, що задовольняються їхні потреби, підвищується їхній платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а також певним чином згладжується соціальна нерівновага суспільства.

Нині Україна переживає фінансову кризу, основні причини якої: тягар зовнішнього боргу, великий дефіцит рахунку поточних операцій та слабкість банківського сектора.

За останні шість місяців попит на іпотеку значно знизився. Обсяг видачі іпотечних кредитів зменшився з 10,2 млрд до 4,2 млрд грн. На це вплинула дефляційна політика держави, жорсткі умови видачі кредиту, зростання відсотків за кредит, коливання курсу долара тощо.

Надання позик фізичним особам без належного аналізу їхньої кредитоспроможності — одна з причин, що призвела до ризикованої діяльності банків, а отже, і до слабкості банківської системи загалом. Тому впровадження таких заходів, як розробка планів екстреного фінансування, внесення змін в існуючу систему гарантування — основні заходи для налагодження справ у банківському секторі, в тому числі і для відновлення системи споживчого кредитування.

Список використаної літератури

1. Кредитування фізичних та юридичних осіб КБ «ПриватБанк». [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.privatbank.ua.
2. Круглик С. Створення позитивного іміджу банківської системи в умовах кризи / С. Круглик, О. Єременко // Вісник НБУ. — 2009. — № 2. — С. 50-54.
3. Основні показники діяльності банків України за даними НБУ. [Електронний ресурс]. – Доступний з http://www.bank.gov.
4. Папуша А. Стабільність системи — надійна протидія фінансовій кризі / А. Папуша // Вісник НБУ. — 2009. — № 1 (155). — 34 с.
5. Пернарівський О. В. Оцінка кредитоспроможності позичальника / О. В. Пернарівський // Фінанси України. — 2008. — № 1. — С. 19-23.
6. Савчук В. Проблеми оптимізації управління кредитуванням банків / В. Савчук, П. Мазурок, А. Панчук // Банківська справа. — 2009. — № 2. — С. 50-55.
7. Сідоволоса Т. В. Проблеми та перспективи розвитку кредитування фізичних осіб в Україні / Т. В. Сідоволоса, В. П. Глушко // Актуальні проблеми та перспективи розвитку фінансово-кредитної системи України: зб. наук. статей. -2006. — С. 121-123.
8. Харламов П. Как и у кого оформить кредитку во время кризиса / П. Харламов // Журн. «Деньги». — 2009. — № 1. — С. 17-19.