Вступ

Корпоративне управління передбачає управління підприємствами, які виступають переважно в організаційно-економічній формі господарських товариств, побудову їх оптимальної організаційної структури, забезпечення умов для найбільш ефективного функціонування. Тому насамперед потрібно визначити, що означав термін «господарські товариства», а також з’ясувати, чи всі господарські товариства мають риси корпорацій, і якщо не всі, то які з них не належать до корпоративного сектору.

Отже, вивчення проблематики корпоративного управління здійснюється з урахуванням інтересів власників корпоративних цінних паперів, які, у свою чергу, досліджуються через розвиток і функціонування підприємств — емітентів корпоративних прав.

Виходячи з цього, треба пам’ятати, що корпоративне управління не є відірваним від загального менеджменту, воно є одним із його базових елементів і визначає насамперед погодження відносин власників і менеджерів. Корпоративне управління виділилось на певному історичному етапі соціально-економічного розвитку, коли відбулося відокремлення функцій управління від власності і коли почали виникати організаційні форми господарювання, що отримали назву акціонерних товариств, або корпорацій.

1. Загальна характеристика та економічна роль господарських товариств

Важливість функціонування господарських товариств як корпоративного, так і некорпоративного типу зумовлює необхідність зупинитися на їх загальній характеристиці. В цілому слід мати на увазі, що без застережень у зарубіжній практиці до корпоративних відносять акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю (там, де власність відокремлена від управління). У цілому господарські товариства визначаються як підприємства, установи та організації, створені об’єднанням капіталів та підприємницької діяльності групи осіб (фізичних, юридичних, державних органів) для спільного господарювання. Тому суть господарських товариств полягає в тому, що вони функціонують на об’єднаному капіталі. Бона проявляється через деякі важливі економічні ознаки господарських товариств. Важливими ознаками господарських товариств є об’єднання капіталів, статус юридичної особи, централізоване управління цією юридичною особою, обмежена (крім товариства з обмеженою відповідальністю, повного і командитного товариств) відповідальність, можливість уступки корпоративних прав та їх переміщення.

Господарські товариства виникали як відповідь на зростаючі потреби економіки передусім на основі нагромадження лихварського капіталу, внаслідок розвитку торгівлі, переростання ремісничими цехами об’єктивних обмежень за масштабами виробництва і перетворення їх у товариства. Метою створення господарських товариств була консолідація (об’єднання) капіталів для вирішення особливо складних завдань, які були не під силу окремим підприємцям. Однак не можна стверджувати, що виникнення господарських товариств було спричинено тільки цим чинником. Другим важливим чинником було зменшення економічних ризиків для їх учасників.

Об’єктивними умовами формування господарських товариств були зростаючі масштаби бізнесових завдань і можливості отримувати внаслідок функціонування об’єднаних капіталів високі прибутки. Господарські товариства у своєму розвитку пройшли певну еволюцію, оскільки їх учасниками спочатку були переважно фізичні особи — окремі громадяни, потім засновниками і учасниками господарських товариств стали також юридичні особи — окремі підприємства і державні органи [2, c. 46-47].

Основними економічними рисами господарських товариств корпоративного типу є такі:

1)       об’єднання капіталів та обмеження економічного ризику для окремих учасників;

2)       поєднання різних економічних можливостей — капіталів і вмінь, знань, ідей;

3)       розмежування капіталу та економічної діяльності;

4)       жорстке відокремлення власності господарського товариства і власності його учасників.

5)       обмеження можливостей вилучення капіталів (паїв, часток) з товариства;

Зрозуміло, що при започаткуванні великої справи, яка має довгостроковий характер і значні масштаби, окремий підприємець або не може вкласти потрібний капітал, або не хоче ризикувати таким внеском. Тому виникає потреба зібрати кошти з кількох або й більше осіб, що дає змогу зібрати необхідний капітал і зменшити ризики, поділивши їх на всіх учасників.

Обмеження економічних ризиків в акціонерних товариствах та товариствах з обмеженою відповідальністю пов’язане з тим, що учасники відповідають за зобов’язаннями товариства лише своїми корпоративними правами. Товариство не може вимагати від них ніяких додаткових внесків, і кредитори товариства не можуть мати до них ніяких претензій. За умови функціонування такого товариства економічний зв’язок між товариством як юридичною особою і його учасником виникає тільки тоді, коли учасник купує акції, або придбає пай. Цей зв’язок переривається коли учасник відчужує свої корпоративні права. При цьому створення таких господарських товариств має переважно добровільний характер. Винятком є лише випадки денаціоналізації через примусову приватизацію окремих підприємств у деяких країнах, масштабну приватизацію в країнах колишнього соціалістичного табору.

Поєднання різних можливостей як характерна економічна риса господарського товариства полягає в тому, що в ньому можуть збиратись учасники з різними можливостями — хтось має Капітал, який потрібно пускати «у справу», у когось є ідеї або уміння використати капітал з максимальною вигодою для всіх сторін. Таке поєднання у кожному випадку має суто індивідуальний характер щодо добору учасників, вибору мети створення господарського товариства, розподілу паїв чи часток об’єднаного капіталу. Так само можна тлумачити таку рису, як розмежування капіталу та економічної діяльності, оскільки частина учасників може не займатися значною частиною управлінських функцій, а лише отримувати прибутки від задіяності капіталу.

Крім того, в акціонерних товариствах є розмежування реального капіталу і цього самого капіталу, представленого у вигляді цін них паперів. Трапляються випадки, коли спостерігається різке коливання цін на акції, тоді як економічні показники господарської діяльності фірми є задовільними і навіть успішними. Слід мати на увазі, що якраз різке падіння цін на акції є прикладом і значною мірою поєднане з масштабними і локальними економічними кризами [5, c. 48-49].

Характерною рисою господарських товариств (особливо це чітко проявляється на прикладі акціонерних товариств) є розмежування капіталів такого підприємства і його учасників. Це дає підставу виділити такі характерні риси, як жорстке відокремлення власності товариства і його учасників і, відповідно, складність вилучення капіталу з товариства його учасником. Слід мати на увазі, що, наприклад, акціонери мають у власності не акціонерне товариство і його якусь відокремлену частину, а .лише акції. Така сама ситуація може скластися для учасників і інших товариств, хоча для деяких із них є певні особливості, про які докладно йтиметься нижче.

Тому реалізація права власності на частку в капіталі корпоративного господарського товариства настає для учасника лише за умови його виходу з господарського товариства або у разі його ліквідації. В акціонерному товаристві для учасника (акціонера) вихід є один — реалізація своїх корпоративних цінних паперів. Проте це ніяк (якщо не брати до уваги випадки «втечі від акцій») не впливає на існування самого акціонерного товариства, хоча може ускладнити його функціонування як окремої господарської ланки.

Можна вважати, що існування акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю не залежить від розмірів окремих капіталів, які необхідно концентрувати, і в зв’язку з цим характерною рисою таких господарських товариств (особливо акціонерного) є внутрішня необмеженість накопичення капіталу, що, наприклад, у приватному підприємстві обмежується його прибутком.

Отже, акціонерні товариства та товариства з обмеженою відповідальністю являють собою корпоративні підприємства, майно яких складається з часток їх учасників. Проте в деяких країнах є можливість заснування такого виду господарських товариств одним учасником. 3 2004 р. один учасник може бути в акціонерному товаристві, товаристві з обмеженою та додатковою відповідальністю і в Україні. Таке положення встановлено Цивільним кодексом України.

При цьому проблеми корпоративного управління не зникають, і оскільки в таких підприємствах може використовуватись найманий менеджмент, необхідно узгоджувати інтереси власника, працівників, громадськості [1, c. 54].

2. Форми корпоративного капіталу

Капітал товариства формується за рахунок внесків учасників товариства. Майно, що передається засновниками і іншими учасниками товариства у власність, являє собою внески учасників та засновників товариства, що можуть виступати у різних майнових формах.

Цивільний кодекс України зазначає, що господарське товариство є власником: майна, переданого йому учасником товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на піді ставах, що не заборонені законом. Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Практика показує, що внесками можуть бути різні матеріальні та нематеріальні цінності, які можуть відображатись у бухгалтерському обліку на балансі товариства і відповідати законодавчо визначеному переліку.

Особливо слід звернути увагу на те, що при створенні товариства виникає капітал, який є власністю не окремих акціонерів, а товариства. Це означав, що учасники мають у товаристві свої корпоративні права, але воно (товариство) є суб’єктом господарських відносин. Воно є власником цього майна, несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування. Щоправда, установчими документами може бути передбачено інший порядок відповідальності за економічні ризики, проте така відповідальність має відповідати чинному законодавству. Будівлі, споруди, обладнання, гудвіл та інші цінності не е власністю окремого акціонера, і він не може здійснити відчуження якогось клаптика АТ, оскільки усе це є власністю товариства як юридичної особи. Він може отримати якусь матеріальну частку АТ тільки у разі його ліквідації, після розрахунків з кредиторами та ін. Його власністю є лише акція як свідоцтво його корпоративних прав, і з нею він може здійснювати усі наведені вище дії. Винятком можуть бути тільки випадки, коли власник корпоративних прав передав якесь майно на правах користування. При цьому можливі варіанти відчуження, що має бути чітко відображено в установчих документах. Слід зазначити, що більш складні відносини власності і відповідальності за неї склались у повних та командитних товариствах, які передбачають різні варіанти зобов’язань осіб і відповідальності, про що йшлося вище.

Щодо власності на виготовлену продукцію та інших доходів, то це положення у господарських товариствах майже не відрізняється від інших організаційних форм підприємств [4, c. 78-79].

При вивченні корпоративному управління треба мати на увазі, що існує поняття статутного фонду, яке потребує аналізу та з’ясування його суті. Економічна суть статутного капіталу полягає у створенні матеріальної бази для формування і розвитку товариства. За рахунок статутного капіталу створюються основні та оборотні фонди товариства. Для того щоб створити таку матеріальну базу, в Україні статутний капітал повинен бути не меншим від 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, які законодавчо визначені на момент створення акціонерного товариства. Для товариств з обмеженою відповідальністю вимоги значно полегшені, така сума повинна бути не меншою від 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Особливістю статутного капіталу також є те, що він складається з паїв (часток) учасників. В акціонерному товаристві такі частки представлені у вигляді акцій. Практика України до 2004 р. показала, що роль статутного капіталу акціонерного товариства була важливою лише для його створення. Справа в тому, що практично з перших днів функціонування товариства величина статутного фонду починає відрізнятись від величини активів товариства. Наприклад, для створення товариства необхідні організаційні витрати, які здійснюються з коштів, переданих до статутного фонду. Тому він одразу зменшується на цю суму організаційних витрат.

Капітал уже зареєстрованого АТ не є незмінним, товариство кожний день вступав у різні відносини з партнерами — споживачами продукції, постачальниками. Через нього проходять матеріальні та фінансові потоки і при цьому активи підприємства весь час змінюються. Тому поняття «статутний фонд» для економістів є лише тією величиною, яка показує стартові умови, з яких починало діяти АТ. При поганому веденні справ можна за короткий час «проїсти» статутний фонд, при доброму — збільшити капітал, зробити його набагато більшим, ніж статут1 ний фонд. Цивільний кодекс України з 2004 р. підняв роль статутного капіталу, пов’язавши з ним розміри чистих активів господарського товариства. Якщо чисті активи товариства після закінчення другого та кожного наступного року виявляться меншими за статутний капітал, то товариство зобов’язане зменшити свій статутний капітал і зареєструвати ці зміни. Якщо ж чисті активи будуть менші від встановленого мінімуму статутного капіталу, то товариство повинно бути ліквідованим [7, c. 81-82].

Існують різні підходи до визначення капіталу корпорації, іноді його називають «реальний капітал», іноді — «власний капітал». Капітал, який представлений цінними паперами акціонерного товариства досить давно отримав назву «фіктивного» капіталу. Реальний, або власний, капітал, як правило, відрізняється від статутного капіталу і включає статутний фонд, резервний фонд, капіталізований прибуток, інші надходження.

Для залучення додаткових коштів або для приведення статутного фонду у відповідність до активів АТ досить часто здійснює збільшення статутного фонду. Якщо товариство має гарні перспективи і хоче здійснити якісь інвестиційні проекти через залучення додаткових коштів і при цьому будуть змінюватись власники корпоративних прав на майно цього товариства, воно збільшує статутний фонд і за рахунок цього збільшення залучає гроші нових акціонерів. Можлива ситуація, за якої акціонерне товариство здійснює додаткову емісію для власних акціонерів, які хочуть додатково проінвестувати своє підприємство, при цьому застосовуються різні методи, щоб не втратити існуючого співвідношення власників і стану контролю над фірмою.

При приведенні статутного фонду до розмірів реального капіталу (активів) залежно від їх співвідношення можуть або збільшувати, або зменшувати статутний фонд. Це використовується іноді для зміни співвідношення прав власності, випуску додаткових акцій, а іноді для підвищення номінальної вартості акцій. Не є винятком випадки вилучення акцій з обігу (анулювання), а також зменшення номінальної вартості акцій.

Тому, аналізуючи статутний капітал, завжди слід мати на увазі, що ефективність господарювання товариства впливає на його матеріальний стан і відмінності між реальними активами і статутним капіталом: неефективне призводить до збитків і, отже, до зменшення активів щодо статутного капіталу, а ефективне — до перевищення власного (реального) капіталу над статутним капіталом. Відповідно є відмінності цієї величини в бухгалтерському обліку в господарських товариствах, де він залишається незмінним (крім випадків офіційного збільшення або зменшення), і державних підприємствах, де його величина змінна.

У разі аналізу власності окремих учасників треба враховувати їх внески, співвідношення та зміни часток, паїв, кількості акцій. Так, персональні зміни власності на акції якогось товариства прямо впливають на відповідне співвідношення у статутному фонді. Водночас слід зазначити, що для товариств з обмеженою відповідальністю існує законодавчо визначена вимога, відповідно до якої додаткові внески учасників не впливають на співвідношення їх паїв. Тому для змін такого співвідношення необхідно здійснювати більш складні дії.

Для того щоб визначити кількісну величину корпоративних прав (частку, пай) учасника, його внесок, оцінений у грошовій формі, фіксується в установчому документі і являє собою відповідну частку учасника та засновника у статутному фонді. Регуляторні системи мають певні економічні механізми для оцінки внесків, які визначені в установчих документах товариства або законодавством країни місцезнаходження.

Для України специфічним є те, що для корпоратизованих і приватизованих підприємств статутним фондом виступало майно існуючих державних підприємств, яке оцінювалось методом так званої масової оцінки і набувало певного вартісного вираження. На кількісну величину статутних капіталів цих підприємств є різні погляди: одні вважають, що підприємства приватизувались за дуже низькими цінами, інші — що ціни продажу є високими і їх потрібно було віддати будь-кому, тільки щоб підприємства ефективно працювали.

У сучасних умовах формування статутних фондів все більшою мірою потребує реальної оцінки внесків учасників. Тому слід чітко визначитись із способами формування капіталу АТ. Так, тривалий час внески оцінювались і оцінюються за згодою сторін, які створюють товариство, і затверджуються загальними зборами товариства. При оцінці іноземних інвестицій, а також у тому разі, якщо співзасновником виступала держава, застосовується поняття «на основі цін міжнародних ринків або ринку України». Важливою особливістю є те, що при формуванні статутних фондів внески у вигляді грошових коштів та основних фондів, які надають корпоративні права, не оподатковуються ні податком на прибуток, ні податком на додану вартість. Майно, яке завозиться в статутний фонд підприємств з іноземними інвестиціями у вигляді господарських товариств, звільняється від оплати ввізного мита. Щодо основних фондів, які були зроблені в статутний фонд, то при їх використанні у виробничій діяльності амортизаційні відрахування з них знімаються [2, c. 93-94].

3. Роль фондової біржі та системи позабіржової торгівлі в регулюванні руху акцій

У світовій практиці на ринку цінних паперів набула поширення біржова діяльність. У цілому фондова біржа являє собою організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. На фондовій біржі купуються і продаються не тільки цінні папери, що являє собою корпоративні права, а й інші, які перебувають в обігу згідно з чинним законодавством тієї чи іншої країни.

Правилами функціонування фондової біржі передбачається:

– види угод, що укладаються на фондовій біржі;

– порядок торгівлі на фондовій біржі;

– умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

– умови і порядок передплати на цінні папери, що котируються на фондовій біржі;

– порядок формування цін, біржового курсу та їх публікації;

– перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

– обов’язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісії фондової біржі, порядок їх діяльності;

– систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

– види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

– правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

– інші положення, що стосуються діяльності біржі.

Основними функціями, які виконують фондові біржі, є:

– мобілізація і концентрація тимчасово вільних грошових капіталів та нагромаджень через реалізацію цінних паперів;

– кредитування та фінансування держави та інших господарських організацій через купівлю їх цінних паперів;

– встановлення ринкової вартості (біржового курсу) цінних паперів;

– забезпечення високого рівня ліквідності вкладень у цінні папери.

Виходячи з основних функцій біржі, стає очевидним, що біржа є забезпечуючим елементом розвитку інвестиційного діяльності. Фондова біржа – певною мірою організований ринок, де власники цінних паперів виконують операції купівлі-продажу через членів біржі, що виступають у ролі посередників. Контингент членів біржі складається з індивідуальних торгівців цінними паперами і кредитно-фінансових інститутів. [3 с.101].

Рух акціонерного фіктивного капіталу здійснюється не тільки на фондових біржах. Значна частина акцій купується і продається на позабіржових фондових ринках. Такі ринки в економічній літературі отримали різні назви: «дилерські (не аукціонні)», «другі», «треті», «паралельні», «вуличні» ринки. В цілому    позабіржовий фондовий ринок передбачає операції з цінними паперами, що здійснюються поза фондового біржею. Як засвідчила зарубіжна та вітчизняна практика, на таких ринках здійснювалось первинне розміщення акцій, у тому числі підприємств що приватизувались. Крім того, в котирування на біржах не потрапляють акції невеликих (менш надійних порівняно з зареєстрованими на біржі) акціонерних товариств, які також мають продаватись і купуватись.

Найбільш стихійну форму позабіржова торгівля має при купівлі-продажу корпоративних цінних паперів фізичними особами. Так, у роки активного здійснення сертифікатної приватизації в Україні (1994—1997 рр.) укладалися масштабні угоди про продаж фізичними особами прав на придбання акцій підприємств, що підпадали під приватизацію і були привабливими для інвестора. Купувались приватизаційні сертифікати як фізичними особами, так і фінансовими посередниками. Такі угоди здійснювалися стихійно, ціни визначались тільки попитом і пропозицією, інформація не набувала офіційного поширення. Значна частина таких угод укладалась у «тіні». На сьогодні в Україні також значна частина угод щодо переходів права власності на корпоративні цінні папери здійснюється стихійно через посередництво депозитарних структур.

У світовій практиці стихійна торгівля охоплює частіше акції на пред’явника, в цілому системи позабіржової торгівлі мають організовані форми. Як правило, ринки позабіржової торгівлі створюються і функціонують у системі «прибіржової» торгівлі, і розвиток їх технічної бази надає їм рис організованої фондової торгівлі.

В Україні створена Асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС), яка являє собою основну структурну форму позабіржової торгівлі. Основна торгівля акціями в Україні зосереджена якраз у системі позабіржової торгівлі, за деякими даними в 2000 р. там здійснювалось більш як 98 % усього продажу. Організаційно ця система утворилась на базі центрів сертифікатних аукціонів, які в цілому виконали свої початкові завдання. ПФТС розроблена і діє як багатофункціональна система для забезпечення діяльності брокерів і дилерів з розміщення фінансових інструментів. Бона має певну матеріально-технічну базу, яка об’єднує офіси фінансових посередників — учасників Системи. Програмне забезпечення Системи базується на застосуванні системи «Портал», розробленої фахівцями асоціації НАСДАК.

ПФТС виконує такі завдання: торгівля акціями в режим реального часу (виставляти котирування, отримувати оперативну інформацію про стан ринку, укладати угоди), здійснення обміну повідомленнями на дисплеях, надання режиму перегляду ом ну фондового ринку зацікавленим сторонам.

Асоціацію утворюють фінансові посередники, які мають від повідати певним вимогам. Так, член ПФТС повинен мати прими на здійснення всіх видів діяльності з випуску і обігу цінних паперів, виконувати положення статуту ПФТС, сплачувати вступ ні та поточні членські внески. Особливістю вступу до Асоціації є необхідність мати для вступника три письмові рекомендації від членів Асоціації, що виконують свої членські зобов’язання і мають стаж роботи на фондовому ринку не менш як рік [6, c. 173-174].

Висновки

Природа корпоративної власності не є простою, і відповідно корпоративне управління як категорія також являє собою складну систему економічних відносин, яка включає багато внутрішніх і зовнішніх елементів. Проте треба мати на увазі те, що таке поняття, як «корпоративна власність», не використовується в законодавчо-правовій базі України, хоча знайшли застосування поняття «корпоративні права» та «корпорація». Водночас термін «корпоративне управління» застосовується досить часто. На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні в зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм. Усі визначення мають право на існування, але складність проблеми потребує більш глибокого підходу. Тому слід вивчати корпоративне управління в кількох його вимірах.

Насамперед корпоративне управління можна розглядати як управлінням корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей у світі, у тому числі громадян України.

Отже, якщо брати корпоративні права як найбільш загальний об’єкт корпоративного управління, то його можна охарактеризувати так: корпоративне управління являє собою процеси регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, відшкодуванням витрат через отримання частки майна при його ліквідації, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами.

Список використаних джерел

1. Євтушевський В. Корпоративне управління: Підручник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. — К.: Знання, 2006. — 406 с.
2. Євтушевський В. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник/ Володимир Євтушевський,; Київський нац. ун-т ім.Т.Г.Шевченка ; Ін-т вищої освіти Академії пед. наук України. — К.: Знання-Прес, 2002. — 317 с.
3. Корпоративне управління: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ Тетяна Мостенська [та ін.]; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т харчових технологій , Нац. авіаційний ун-т. — К.: Каравела, 2008. — 383 с.
4. Корпоративне управління: монографія/ І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Бо-рисова та ін. ; за ред. : І. Спасибо-Фатєєвої; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого. — Харків: Право, 2007. — 498 с.
5. Кравчук В. М. Корпоративное право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики/ В. М. Кравчук. — К.: Істина, 2005. — 719 с.
6. Міжнародні та національні стандарти корпоративного управління: (Збірник кодексів та принципів)/ Міжнародна фінансова корпорація. — К., Б.г.. — 247 с. —
7. Чернявський А. Корпоративне управління: Навчальний посібник/ Анатолій Чернявський, Всеволод Кобржицький,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — К.: МАУП, 2006. — 207 с.