Вступ

Соціально-економічний розвиток суспільства — це природно-історичний процес, унаслідок якого здійснюється поступальний рух людства від менш розвинутих до більш розвинутих суспільних форм. Але у представників економічної, соціологічної, історичної науки немає єдності у визначенні критеріїв періодизації розвитку суспільства, а, отже, й у виділенні основних етапів суспільного прогресу.

Один із критеріїв виділення етапів історичного розвитку — рівень індустріалізації економіки. Відповідно до нього виділяють такі етапи в історії розвитку суспільного виробництва: доіндустріальний; індустріальний; постіндустріальний; неоіндустріальний. В основі критерію — рівень розвитку продуктивних сил, насамперед засобів і зміст праці. Ручна праця характеризує доіндустріальний етап, машинна — індустріальну стадію, автоматизація виробництва, інноваційний тип розвитку виробничих сил — постіндустріальний етап. Неоіндустріальний етап називають інформаційним суспільством або технотронною ерою.

Цивілізаційна теорія далі характеризується усвідомленням цілісності та взаємозалежності сучасного світу. Глобалізація проблем, які поставили людство на рівень виживання, інтенсифікація економічних, політичних, культурних зв’язків між народами, сприяє добору найефективніших форм власності, механізмів господарювання, формуванню єдиної планетарної цивілізації. Найуніверсальнішими формами життя суспільства, що збереглися в процесі «природного добору», залишаються: приватне володіння чинниками виробництва й їхнє колективне використання, ринковий механізм саморегулювання суспільного виробництва з державним за необхідності підстроюванням, мотиваційні стимули трудової діяльності і т.ін.

1. Економічні системи з погляду цивілізаційного підходу

Для початку, необхідно вивчити закони розвитку економічних систем, з’ясувати, як люди повинні керуватися ними у своїй господарській діяльності.

Вирішити поставлену проблему можна за допомогою певних критеріїв.

Критерій (від грецьк. kriterion —засіб судження, мірило) — показник, ознака, на основі якої формується оцінка якості певного економічного об’єкта або процесу, мірило такої оцінки.

Застосувати якийсь один універсальний критерій неможливо, оскільки структура економічної системи є неодномірною, а багатоплановою, складається з багатьох елементів. Виходячи з цього, для класифікації економічної системи можна обрати стільки критеріїв, скільки вона має основних елементів. Вибір головного критерію залежатиме від значущості певних елементів в економічній системі. При цьому важливо пам’ятати, що у межах економічної системи люди вступають у двоїстого характеру відносини: ставлення до природи у процесі праці та взаємини між собою щодо привласнення створених благ.

Продуктивні сили як критерій класифікації економічних систем. Ставлення людей до природи, їх взаємодія є змістом продуктивних сил. З понад трьох мільйонів років з часу виникнення первіснообщинного ладу лише приблизно 10 тис. останніх років триває активне втручання людини в природу. Це зумовлено виснаженням природних ресурсів і переходом від привласнювального (збирального) господарства (коли основним видом діяльності людини було збирання плодів, полювання на диких звірів тощо) до відтворювального господарства (або до виробничої економіки) — землеробства і скотарства. Матеріальною основою такого переходу було вдосконалення оброблених камінних знарядь праці, поява дерев’яних мотик, рала і навіть окремих мідних знарядь праці. Цей перехід отримав назву неолітичної революції, яка була першою у світі технологічною революцією, що знаменувала перехід людства від етапу варварства до етапу цивілізації (згідно з характеристикою видатного американського ученого-етнографа Л. Моргана), зокрема до аграрної цивілізації. Такий перехід означав значний «стрибок» у зростанні продуктивності праці, свідченням чого стало постійне виробництво додаткового продукту, поява постійного обміну (внаслідок першого крупного суспільного поділу праці — відокремлення скотарства від землеробства). Щодо місця людини (основної продуктивної сили) у виробництві, то вона займалася лише ручною працею.

Аграрна цивілізація існувала до кінця XVIII — початку XIX ст., тобто періоду розгортання промислової революції, яка посилила активну взаємодію людини з природою. її наслідком стала поява індустріального суспільства, матеріальною основою якого є система машин, механізація виробничих процесів. Проте на перших етапах існування індустріального суспільства ще переважала м’язова сила людини. Так, у першій половині XIX ст. на м’язову силу людини і свійських тварин припадало майже 96% усієї енергії, яка вироблялась і споживалась на Землі. На наступних стадіях розвитку індустріального суспільства, особливо на завершальній (друга половина 30-х — перша половина 50-х років XX ст.), його матеріальною основою стає комплексна механізація. Значно поглиблюється суспільний поділ праці, зростають професійно-освітній рівень працівників, їхні потреби тощо. Переважає в цей період машинна праця.

Наступним етапом розвитку економічної системи щодо критерію продуктивних сил, насамперед засобів праці, є постіндустріальне суспільство. Ця назва, як і попередня (індустріальне суспільство), введена в науковий обіг американським соціологом Д.Беллом та французьким — Р. Ароном. Початок цьому суспільству поклала науково-технічна революція, яка розгорнулась з середини 50-х років XX ст.

Його матеріальною основою є автоматизація виробництва, внаслідок якої людина виходить з безпосереднього процесу виробництва і починає контролювати його, займається здебільшого творчою працею. Автомати крім суто виконавчих функцій дедалі більше виконують функції управління і контролю. Для постіндустріального суспільства характерні також радикальне зменшення кількості працездатного населення в промисловості та аграрній сфері (до 25%) і всебічний розвиток науки, сфери послуг, формування всебічно розвиненої людини (насамперед людини-працівника).

Якщо у розвинутих країнах світу активно розбудовується постіндустріальне суспільство, то в Україні переважає індустріальний тип суспільства із значною часткою аграрного сектора. Свідченням цього є те, що в народному господарстві понад 40% працівників зайнято ручною працею.

Наведена класифікація економічних систем відповідає вимогам цивілізаційного підходу в економічній теорії.

З’ясуємо, чи може бути критерій класифікації економічних систем на основі продуктивних сил визначальним. Як зазначалося вище, визначення предмета економічної науки як організації виробництва, обміну, розподілу та споживання є поверховим, неглибоким. І хоча вибір альтернативних варіантів використання виробничих ресурсів та виробництва товаровиробником товарів і послуг управляється законами зростання потреб і спадної віддачі, ці закони лише частково розкривають взаємовідносини людей у різних сферах суспільного відтворення. Вони не з’ясовують ролі економіки у житті окремої людини й усього суспільства, не пояснюють наявності багатства і бідності в умовах аграрної цивілізації, індустріального та постіндустріального суспільства, причини та сутність інфляції, економічних криз та багатьох інших явиш і процесів. Отже, незважаючи на провідну роль продуктивних сил у межах суспільного способу виробництва, цей критерій класифікації економічних систем не може бути визначальним.

Власність як критерій класифікації економічних систем. Якщо пригадати основні положення теми «Суспільне виробництво та його чинники», то стає зрозумілим, що визначальний критерій потрібно шукати у межах виробничих відносин (відносин економічної власності). Це зумовлено такими положеннями:

1) власність як економічна категорія розкриває характер відносин, в які вступають люди у процесі безпосереднього виробництва, обміну, розподілу і споживання. Йдеться про наявність експлуатування однієї людини (або соціальної групи) іншою, шляхи здійснення процесу привласнення однією людиною результатів праці іншої людини, про полюси бідності й багатства, про економічну сутність держави тощо;

від типу економічної власності (на засоби виробництва і результати праці, в тому числі й управління власністю) залежать соціально-економічний прогрес у суспільстві, розвиток продуктивних сил (кожного їх елементу), формування найпотужніших стимулів до праці;

всебічний розвиток людини означає прогрес не лише людини-працівника, а й людини-власника, а також прогрес соціальної сутності людини.

2. Формаційний підхід розвитку суспільства

Формаційний підхід пояснює перехід від менш розвинутої економічної системи до більш розвинутої насамперед економічними чинниками (розвитком продуктивних сил, взаємодією їх з виробничими відносинами, дією економічних законів, передусім законом адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил) і вважає політичні, правові, національні та інші фактори другорядними. Водночас в окремий період вони (або окремий з них) можуть бути визначальними, здійснюють зворотний вплив на економіку. Цивілізаційний підхід заперечує таку роль економічних чинників, вважає їх рівнозначними політичним тощо. Недоліком цивілізаційного підходу є те, що він лише частково пояснює закономірності еволюції економічних систем з боку продуктивних сил, до того ж з часу аграрної цивілізації, що становить менше 1% від появи первісної людини. Крім того, періодизація суспільства здійснюється за суто випадковими факторами.

3. Особливості формаційного та цивілізаційного підходу до періодизації суспільного розвитку

Вчені-економісти минулого і сучасності по-різному трактують сутність та особливості історичного розвитку суспільства. Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння процесу економічного розвитку людського суспільства.

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягає в тому, що продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності, оскільки саме вона визначає спосіб поєднання працівника із засобами виробництва.

Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

— первіснообщинний;

— рабовласницький;

— феодальний;

— капіталістичний;

— комуністичний.

Однак у сучасних умовах формаційний підхід при визнанні певних його положень піддається критичному аналізу.

По-перше, п’яти ланкова періодизація розвитку суспільства не має всеохоплюючого значення. Вона більш-менш прийнятна в основному для країн Західної Європи, але не відображає повною мірою своєрідності розвитку азійського способу виробництва, еволюції цивілізацій Китаю, Індії, а також не висвітлює особливостей історичного розвитку Росії, України.

По-друге, формаційний підхід не розкриває багатоваріантності життя, збіднює історію людського суспільства, зводячи її в основному до одного фактора — розвитку матеріального виробництва, практично не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства (національних, релігійних, етнічних, ментальних тощо).

По-третє, уявляючи історію розвитку людства як процес «революційного» руйнування старого способу виробництва і заміни його новим, формаційний підхід, таким чином, припускає певну перервність (дискретність) історичного процесу.

По-четверте, формаційний підхід надмірно абсолютизує класову конфронтаційність між власниками і не власниками, між роботодавцями і найманими працівниками.

На потребу глибшого наукового пізнання закономірностей розвитку суспільства, економічна теорія сформулювала, окрім формаційного, цивілізаційний підхід.

Проте, по-перше, немає чітко окресленої сфери застосування терміну цивілізація. Так, у дослідженні Г.Пфлаумана, спеціально присвяченого генезису слова «цивілізація», показано, що поняття «цивілізований» спочатку використовувалося для позитивної оцінки тих чи інших суспільних явищ. Мірабо (відомий діяч Великої Французької революції 1789 – 1791 рр.), якому приписується пальма першості у використанні цього терміну, пов’язував його з доброчесністю. «Цивілізація нічого не здійснює для суспільства, якщо вона не дає йому доброчесності». Деякі вітчизняні політики, особливо депутати різних рангів, коли в них не вистачає аргументів, використовують слово «цивілізація» як остаточний переконливий доказ своєї правоти: «Так робиться в усьому цивілізованому світі». Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства.

Наприклад, виділяють цивілізації локальні, особливі, всесвітні, до індустріальні, індустріальні та постіндустріальні; цивілізацію західно-християнську, європейську, техногенну, капіталістичну і т.д. Відомий американський історик Л.Г.Морган (1818-1884 рр.) цивілізацією називав заключний етап розвитку суспільства (дикість, варварство, цивілізація).

Отже, діапазон існуючих уявлень про цивілізаційний підхід виключно широкий, і кожен автор вкладає в нього те, що йому більше до вподоби. Але найчастіше цивілізацію пов’язують із загальнолюдськими цінностями. Цивілізоване суспільство — це таке суспільство, в якому захищені права людини, де існують широкі можливості для всебічного її розвитку і т.д.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою.

В основу цивілізаційного підходу покладено такі принципи:

1) багатовимірності аналізу економічних систем;

2) природної еволюційної поступовості історичного процесу;

3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи;

4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів;

5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку, визнання світової історії як єдиного планетарного цілого (рис.1).

Епоха цивілізації, у свою чергу, класифікується поетапно у горизонтальному і вертикальному аспектах (рис. 2).

Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди часу.

Вертикальний аспект відбиває розвиток цивілізації у широкому розумінні цього слова: історичну еволюцію суспільства, його поступальний рух від одного ступеня зрілості до іншого — вищого. Йому притаманна логіка всесвітнього суспільно-історичного прогресу людства.

Рис. 1. Структура категорії «цивілізація»

Сучасні дослідження розвитку суспільства визначають сім цивілізацій:

1. Неолітична — 7—4 тисячоліття до н. е.
2. Східнорабовласницька — 3—1 тисячоліття до н. е.
3. Антична — VII ст. до н. е. — VI ст. н. е.
4. Ранньофеодальна — VII—XIII ст.
5. Передіндустріальна — XIV—XVIII ст.
6. Індустріальна — 60-ті роки XVII ст. — 50-ті роки XX ст.
7. Постіндустріальна — починаючи з 60-х років XX ст.

У доіндустріальному суспільстві переважають сільське господарство і ручна праця.

В індустріальному суспільстві провідну роль відігравало велике механізоване промислове виробництво.

Рис. 2. Еволюція цивілізації

У постіндустріальному суспільстві домінують принципово нові види техніки і технологій, посилюється творчий характер праці, набувають дедалі більшої ваги потреби творчої самореалізації особистості, на перший план висуваються сфера послуг, наука, освіта, інформатика, духовні блага тощо.

Який же можна зробити висновок? Найбільш глибокі історичні зрушення в остаточному підсумку мають у своїй основі насамперед економічні причини, що, звичайно, не виключає впливу й інших факторів, які надають таким макроісторичним подіям конкретного політичного, ідеологічного, національного або соціального забарвлення. Тобто, мова йде про те, що формаційний підхід зовсім не виключає, як це йому приписують, істотного впливу на хід історичного розвитку інших, окрім економічних, факторів. Більше того, він передбачає, що економічний фактор, хоча зрештою й визначає хід історичного процесу, не є єдиним у цьому визначенні й не діє ізольовано від інших факторів.

Інша причина, через яку противники формаційного підходу хочуть замінити його цивілізаційним, — це широко розповсюджене помилкове уявлення (а в деяких випадках свідомо ініційоване) про те, що начебто історичний матеріалізм єдиною рушійною силою формаційного розвитку суспільства визнає лише класову боротьбу. Насправді ж у матеріалістичному поясненні суспільного розвитку класова боротьба виступає як специфічний спосіб прояву об’єктивних суперечностей лише в період так званої вторинної експлуататорської формації, час існування якої нараховує 20-25 тис. років (див. схему 44). Зі схеми видно, що в первинній або архаїчній формації, на яку припадає 9/10 всієї минулої історії людства, не було класів, а отже, й класової боротьби. Безкласовою цивілізацією марксизм прогнозує й посткапіталістичну (комуністичну) формацію, «де соціальні революції перестануть бути політичними революціями». Вона охопить також тисячоліття, якщо людство не загине від ядерної або екологічної катастрофи, привиди яких маячать на обрії саме вторинної формації.

Отже, з позицій справжнього марксизму, а не з подачі теперішніх його критиків, класова боротьба — лише скороминуча фаза в історії суспільства й тому не може бути «основною рушійною силою» всього його розвитку. Такою силою є неухильне зростання потреб людського суспільства (спочатку чисто фізіологічних, потім духовних і історичних) і розвиток на основі цього суперечностей, в першу чергу суперечностей між зростаючими потребами людей та можливостями виробництва на кожному даному етапі задовольнити ці потреби. Цей двигун, про що мова йшла в попередніх темах, стимулює як розвиток продуктивних сил, так і економічних, правових, політичних та інших відносин між людьми.

Висновки

При більш уважному та предметному зіставленні методологи цивілізаційного та формаційного підходів виявляється, що між ними немає непереборної принципової прірви. Розбіжність має чисто візуальний, поверховий, а іноді й надуманий характер, і виникла вона на основі однобічного, звуженого трактування формаційного підходу. Для цього, правда, були й певні підстави.

Річ у тім, що формаційний підхід свого часу був скерований проти ідеалістичного трактування законів суспільного розвитку. Тому в ньому, природно, акцентувалася увага на економічних факторах, залишаючи поза кадром, свідомо чи несвідомо, інші. І не Маркс чи Енгельс винні в тому, що їхні послідовники, а точніше вульгаризатори, сприйняли це за догму. В результаті теперішні «противники» Маркса, самі того не помічаючи, воюють не з марксизмом, а з тим примітивним, незграбним муляжем марксизму, який самі для себе й зліпили. Є такий фарисейський прийом критики, коли автору приписують те, чого він ніколи не говорив і не писав, або своє розуміння його теорії, а потім ці положення починають критикувати. Саме цей прийом здебільшого й застосовується сучасними критиками формаційного підходу.

У наш час, коли все життя, в тому числі й матеріальне виробництво, швидко інтелектуалізується, а суспільні відносини суттєво ускладнюються, мова, очевидно, повинна йти не про заперечення формаційного підходу до історичного процесу, бо поки що більш ґрунтованого підходу не існує, а про усунення однобічного економічного його розуміння, про комплексне, як було задумано Марксом і Енгельсом, використання цього підходу.

Список використаної літератури

1. Дзюбик С. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. — К.: Знання , 2006. — 481 с.
2. Дратвер Б. Основи економічної теорії: (Матеріали для вивчення курсу): Навчальний посібник на допомогу студентам-заочникам/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник,; Мін-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.К.Винниченка . — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. — 87 с.
3. Крупка М. Основи економічної теорії: Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. — К.: Атіка, 2001. — 343с.
4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . — 5-те вид. виправлене. — К.: Знання-Прес, 2004. – 614 с.
5. Основи економічної теорії: Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. — К.: Алерта, 2005. — 510 с.
6. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В’ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.
7. Рудавка С. І. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ С. І. Рудавка, Л. Б. Ольшевський; За ред. С. І. Рудавки. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Вінниця: Тезис, 2003. — 340 с.
8. Уразов А. Основи економічної теорії: Навчальний посібник/ Анатолій Уразов, Петро Маслак, Ірина Саух,; Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . — К.: МАУП, 2005. – 323 с.