Вступ

Актуальність теми. Економічне сьогодення спричинило обговорення теми фінансової кризи, до того ж економічна криза, що розгортається, є справді світовою. Жодна з країн, зокрема й Україна, не має будь-яких шансів уберегтися від її руйнівних наслідків. Криза викликала широкий резонанс у суспільстві, що поставило її як об’єкт жвавого обговорення практично всіма верствами суспільства, починаючи з рядових економістів з базовими економічними знаннями, і закінчуючи політиками, урядовцями та експертами. Зазначимо, що практично всі вони практично одностайні в визначенні джерел та аналізі пройдених етапів, проте їх думки розходяться в прогнозах та пропонованих антикризових заходах. Сьогоднішня причина світової фінансової кризи — криза позичальників з низькою кредитоспроможністю(іпотечна криза), безумовно має вплив на зародження і розвиток кризових проявів в реальній економіці, фінансовій та соціальній сферах. Проте, іпотечна криза відіграла тільки роль детонатора, а причини варто шукати в іншій площині.

Проблемам кризових явищ у економіці та фінансовій сфері присвячена значна праць видатних економістів, серед яких є і вітчизняні науковці такі як І.Абрамова, О.І. Барановський та інші. Проте, економічна наука зазвичай описує явища та процеси, що опираються на досвід та існуючу практику, а відтак в цьому сенсі демонструє свою недієвість опираючись на антикризові заходи змодельов%Bні в минулому.

Протягом останніх сорока років фінансові кризи в десятках країн призвели до втрати близько 10-30% національних фінансових активів. Останнім прикладом фінансової дестабілізації є світова фінансова криза, що зародилася в США у 2007 році як криза нерухомості та поширилася по всьому світу, в тому числі і по українському фінансовому ринку. Основними причинами експерти називають надмірно експансивну грошову політику Федеральної резервної системи США, наявність величезного дисбалансу у світовій економіці, зокрема великий профіцит у зовнішній торгівлі Китаю, значний торговельний дефіцит у США, недоліки системи управління ризиками в інвестиційних банках, недосконалість регулювання фінансових ринків на національному і міжнародному рівнях.

Саме внаслідок глобалізації світового господарства кризове цунамі не минуло жодної країни, жодного континенту, всупереч законам природи, але відповідно до законів ринкової економіки. Криза зачепила тією чи іншою мірою як простих людей, так і підприємців і державних чиновників у всіх куточках земної кулі. Останні події свідчать, що фінансова глобалізація, відкритість економіки тієї чи іншої країни можуть стати не тільки додатковими можливостями її соціально-економічного розвитку, але й спричиняти негативний прояв кризових явищ.

Регулювання фінансової кризи досліджували такі західні економісти: Г. Мінські, М. Фрідмен, М. Бордо, Р. Дорнбуш, Ф. Мішкін, С. Фішер, К.  Рейнхарт, а також вітчизняні науковці В. Василик, Б. Данилишин, А. Гальчинський, М. Туган-Барановський, С. Мочерний, К. Рудий та інші. Попри значні наукові доробки у цій сфері, на практиці фінансові кризи мають тенденцію до виникнення за нових специфічних умов та більш глобальними наслідками як для розвитку фінансового, так і для господарського сектора економіки. Зазначене обумовлює актуальність визначення суті фінансової кризи, її причин та характеристики прояву в нашій державі.

Метою роботи є визначення суті поняття фінансова криза, аналіз її основних індикаторів та ризиків, характеристика передумов та причин виникнення світової фінансової кризи, визначення її впливу на економіку України, а також обґрунтування основних заходів по боротьбі з нею.

Розділ 1. Фінансова криза: поняття та передумови виникнення

1.1. Поняття та природа фінансової кризи

Поняття фінансова криза має широке застосування до різних випадків, коли деякі фінансові установи або заощадження раптово втрачають велику частину своєї вартості. В 19-тому та на початку 20-го століття, багато фінансових криз пов’язували з банківськими кризами та багато рецесій збігалося з цими кризами. До інших випадків, що також називають фінансовими кризами, належать: падіння фондових ринків, валютні кризи, банкрутства та дефолти.

Економісти розробили різні теорії виникнення та запобігання появі фінансових криз. Однак, між ними не вдається досягнути консенсусу, та фінансові кризи все ще трапляються по всьому світу.

Кризи, в тому числі і фінансові, крім негативних явищ, таких як падіння виробництва і регресія економіки також несуть в собі позитивні ознаки пов’язані з оздоровленням економіки та переходу на якісно новий щабель її розвитку. Фінансові ринки не виняток, проте їх найголовніша особливість полягає в тому, що складне високотехнологічне середовище оманливе та найбільш схильне до змін, а відповідно кризи.

Повертаючись до праць родоначальника фінансових циклів Хаймана Мінскі зазначимо, що будь-яку кризу супроводжує дует економічних та психологічних аспектів. Таким чином, в першу чергу, при виникненні фінансової нестабільності необхідно виявити та проаналізувати ступінь впливу чинників та вжити заходів щодо їх мінімізації. Таких чинників може бути ціла множина — надмірною сукупною заборгованістю в реальному секторі, негативною динамікою фундаментальних показників, панікою банківських вкладників, асиметрією інформацією між кредитором і вкладником і т.д. Проте, виділити серед них якийсь один або декілька неможливо, що свідчить про необхідність аналізу динаміки всіх показників фінансового ринку. Протягом тривалого часу індикатором фінансової кризи слугувала валютна криза, що давало можливість стверджувати про їх тісний взаємозв’язок, що підтверджено у працях Дорнбуша, Голдфайна і Вальдеса. Вченим Камінскі і Рейнхартом вдалося виявити, що фінансова криза передувала валютній у більш ніж половині випадків [6, с.33-34].

Природа криз змінюється завдяки процесам фінансової глобалізації. Так, аналіз фінансових криз 90-х років ХХ століття свідчить про їх нові глобалізаційні передумови — відкритість фінансових ринків, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, спекуляція та ризиковість нерезидентів на високорентабельних ринках банківського кредиту та цінних паперів. Попри те, держави змушені забезпечувати здатність країни використовувати міжнародні фінансові ресурси у власних інтересах за умов оцінки негативних і позитивних сторін грошових транскордонних переміщень, впливу, який спекулятивні потоки можуть здійснити на грошову стабільність, відсоткові ставки, платіжний баланс (в якому переміщення капіталу вважається важливою статтею), а також проблема грошового суверенітету уряду.

Погоджуємося із загальною тезою «фінансова криза — різке зменшення вартості будь-яких фінансових інструментів» [8, c. 10], проте її варто доповнити словами «з порушенням рівноваги в соціально-економічній системі з високою ймовірністю негативних наслідків». Сьогодні економічні реалії в світі утверджуються на об’єднанні протилежностей — принципах централізації та децентралізації. Діюча світова фінансова система, її функціональна інфраструктура не встигли адаптуватися до цієї новації. Швидше за все, витоки сучасної світової кризи лежать в застарілому механізмі економічної системи, яка потребує змін.

Поняття фінансової кризи в науковій літературі трактується неоднозначно, залежно від напрямку досліджень, характеру факторів кризи, що аналізується, тощо. Загалом фінансова криза передбачає виникнення якісних змін в економічній системі, які спричиняють порушення пропорцій у розвитку, його призупинення, видозміни чи руйнування фінансової системи окремих країн або світових ринків у цілому. Фінансова криза є тією точкою відліку, з якої економічна система зазнає змін, оскільки фінансовий ринок є найбільш точним індикатором стану економіки.

Отже, під фінансовою кризою розуміється різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників. Фінансова криза — це криза, яка:

1)       системно охоплює фінансові ринки та інститути фінансового сектору, грошовий обіг і кредит, міжнародні та державні фінанси;

2)       негативно впливає у середньо- і довгостроковому періоді на економічну активність усередині країни й на динаміку добробуту населення;

3)       проявляється:

—         у фінансовому секторі й на фінансових ринках — у різкому зростанні процента, частки проблемних банків і небанківських фінансових інститутів, боргів, що дедалі збільшуються; істотному скороченні кредитів, наданих економіці і домашнім господарствам; ланцюгових банкрутствах; переході до збиткової моделі банківської та іншої фінансової діяльності; переважанні спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною; масштабному падінні курсу цінних паперів; затримці розрахунків із наростаючим колапсом платіжної системи; виникнення масових збитків на ринку деривативів; неліквідності фінансових ринків і фінансових інститутів з ефектом «доміно»; банківській паніці;

—         у міжнародних фінансах — у неконтрольованому падінні курсу національної валюти; масовій втечі капіталів з країни; некерованому нарощенні зовнішнього боргу і прострочених платежів держави і комерційних організацій; перенесенні системного ризику на міжнародний ринок і фінансові ринки інших країн;

—         у сфері грошового обігу — в різкому некерованому зростанні цін із переходом у хронічну інфляцію; втечі від національної валюти, стрімкому впровадженні у внутрішній обіг твердої іноземної валюти, масовій появі грошових сурогатів;

—         у сфері державних фінансів — у різкому падінні величини золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загостренні привнесеною кризою дефіцитності бюджету; швидкому скороченні збирання податків; падінні бюджетного фінансування державних витрат; некерованому нарощуванні внутрішнього державного боргу;

4)       є реалізацією системного ризику і супроводжується ефектом «доміно» якщо:

—         криза одного або групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, сегмента ринку чи системи розрахунків передається в розширюваному обсязі через пересічні зобов’язання та інші групи фінансових інститутів та компаній реального сектору, інші сегменти ринку і системи розрахунків, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;

—         криза фінансового ринку однієї країни чи групи країн передається іншій країні, як «фінансова інфекція», криза довіри інвесторів, що спричиняє неліквідність ринку [5, с.12-13].

Потрібно зазначити, що в науковій літературі проводились активні емпіричні дослідження щодо виявлення основних індикаторів фінансової кризи, які дають змогу якщо не уникнути її, то принаймні підготуватися до неї та пом’якшити негативні наслідки для економіки й фінансових ринків. Яскравим прикладом є метод сигналів, запропонований групою авторів — Г. Камінські, С. Лізондо й К. Рейнхартом, який став найпоширенішим при ідентифікації факторів кризи. Дослідження показали, що всі індикатори вказують на наближення фінансової кризи приблизно за 1-1,5 року до її початку (табл.1).

Таблиця 1. Попередження індикаторами про наближення фінансової кризи

Індикатор	Залишок часу до кризи після появи першого сигналу, місяців
Банківська нестабільність	19
Переоціненість національної валюти	17
Підвищення процентних ставок	17
Зростання обсягів імпорту	16
Зниження обсягів випуску продукції	16
Відтік коштів вкладників із банків	15
Зменшення обсягів експорту	15
Погіршення умов торгівлі	15
Зниження золотовалютних резервів	15
Падіння фондового ринку	14
Зміна диференціала внутрішніх і зовнішніх	14
процентних ставок
Низьке покриття резервами	13
короткострокових зобов’язань
Зміна спреду депозитних і кредитних	13
процентних ставок
Великий внутрішній кредит (щодо ВВП)	12

Вчасне визначення основних індикаторів фінансової кризи дасть змогу зменшити негативний вплив кризи на економіку країни.

В сучасних умовах важливим завданням для органів державного управління є визначення, оцінка та прогнозування ризиків, що поглиблюють фінансово-економічну кризу (рис. 1) з метою розробки дієвих антикризових заходів в усіх сферах економіки [14, c. 3].

Характеристика ризиків поглиблення фінансової кризи в Україні засвідчила комплексність їх прояву як на макроекономічному рівні, так і на рівні банківської системи, реального сектора економіки та домогосподарств.

Початком теперішньої кризи вважається серпень 2007 року, коли потужні інвестиційні банки США почали оприлюднювати величезні збитки від інвестицій у іпотечні цінні папери. Однак у той період криза не здавалася глобальною, оскільки її перебіг переважно не викликав шоку й паніки на світових фінансових ринках, а відтак було важко оцінити її справжній масштаб. Обсяг американського іпотечного боргу за підсумками 2007 року становив близько 13 трлн доларів, що дорівнює річному ВВП країни, тоді як щоденний обсяг операцій на світовому валютному ринку — майже 2 трлн дол.

За експертними оцінками, тільки 5-7% їх загальної суми пов’язані з реальною економікою, решта — спекулятивні трансакції. У структурі «глобальної ліквідності» комерційних банків частка «сильних» грошей, які створюються безпосередньо центральними банками, становить тільки 1%, а решта — так звані «near money» (майже гроші). Отже, витоки кризи слід шукати у пропорціях, які характеризують сформовану в останні десятиліття структуру грошей та співвідношення повноцінних і неповноцінних грошей (квазігрошей). При цьому точкою відліку фази кризи, що спричинила глобальне економічне «охолодження», слід вважати 15 вересня 2008 року — день, коли збанкрутував один із найбільших інвестиційних банків США — «Lehman Brothers». Реакція на інформацію щодо банкрутства цього банку викликала миттєвий ефект переоцінки ризиків, а разом з тим і панічного продажу акцій інвесторами. Це спричинило падіння ринків акцій у всьому світі [22, c. 7-8].

Відомо, що сучасна світова криза розпочалася з іпотечної кризи в США в 2008 році. Проте, незважаючи на те, що іпотека вважається важливою частиною реальної економіки, слід врахувати, що іпотечна емісія здійснюється під реальні цінності, і навряд навіть серйозні негативні явища в цій царині можуть призвести до краху світової валютної системи. Ми притримуємося тієї думки, що більшої уваги заслуговує в цьому плані світовий валютний ринок, щоденний обсяг операцій на якому складає майже шосту частину всього американського іпотечного боргу. За своєю суттю, від нього залежить прямо або опосередковано економіка практично всіх країн світу. Згадану залежність значно підсилила нова конфігурація валютних відносин, що прийшла на заміну «золотому стандарту грошей», коли фіксованість золотого вмісту паперових грошей забезпечувала стійкі валютні курси. Сьогодні, гроші фактично втратили свою товарну основу, стали більшою мірою віртуальними (що цілком відповідає процесам глобалізації і прискорення розвитку економіки), а курси валют пройшли шлях від фіксованих твердих курсів до «плаваючих» зазнаючи щоденних змін. Згадані передумови створили благодатний грунт для отримання грошей з грошей, простіше кажучи, витягування прибутку із спекулятивних операцій, що позначилося на якісному змісті трансакцій валютного ринку.

Гроші в сучасній фінансовій системі не забезпечені золотом або іншим видом матеріального забезпечення. По суті, єдиним забезпеченням сучасних паперових і електронних грошей є віра людей у те, що гроші є універсальним засобом обміну одних цінностей на інші. Користуючись цим, сучасна банківська система з успіхом проробляє (вже багато десятиліть) наступну операцію: вона віддає в кредит значно більші суми грошей, ніж наявні в банківській системі. До того ж, політична та економічна системи світу не можуть розглядатися відокремлено: їх елементи взаємодіючи, доповнюють одна одну. Сьогоднішня криза — це криза не лише геоекономічної, але й геополітичної систем світу, які сформувалися в останні десятиріччя. А відтак, слід разом розглядати кризу світової економіки і геополітичну кризу, які знайшли своє відображення одна в одній. Світова фінансова криза у багатьох своїх визначеннях відбиває насамперед суперечності нинішньої системи геополітичних відносин. Зародки зростаючої розбалансованості світової економіки базується на основі політичних взаємин основних гравців [26, c. 5-6].

1.2. Передумови виникнення фінансової кризи

До моменту початку кризи, частка спекулятивних операцій вже досягла позначки в 90 %, і відповідно 5-7 % трансакцій, пов’язаних з реальною економікою, не могли підтримувати саму функціональність валютного ринку. Банки де-факто стали структурами, обслуговуючими спекулятивні грошові потоки. Частка «реальних сильних» грошей в структурі ліквідності комерційних банків наблизилася до мізерного порогу в 1 %, а решта не забарилися проявити своє негативне ставлення відносно довіри до цих фінансових інститутів [3].

Таким чином, заходи державного втручання у фінансову систему нездатні вберегти світову економіку від подальшого поглиблення системної кризи. Недієвість згаданих заходів не визначається запізнілістю їх впровадження, оскільки як значні фінансові асигнування, так і нові неординарні інституційні рішення (стосовно фактичної націоналізації фінансово-банківських установ, зокрема, двох іпотечних гігантів в США, на які припадає 43% всіх іпотечних кредитів),- залишаються заходами, спрямованими лише на подолання наслідків кризи, тоді як невидимими залишаються її витоки. Зважаючи на викладене, конструктивізм має внести сама криза, яка не тільки руйнує старий економічний порядок, але і (як це завжди буває) несе в собі нові управлінські рішення та зосереджується на перспективі, формуючи передумови для затвердження нової парадигми світової фінансової системи.

Економісти вже сьогодні намагаються зазирнути по той бік фінансової кризи і спрогнозувати, як він змінить світову економіку. Зокрема, в доповіді всесвітнього економічного форуму зазначається про чотири можливі сценарії розвитку світової економіки до 2020 року, які відрізняються один від іншого.

За першим сценарієм з назвою «Фінансовий регіоналізм» економіка розвинених країн світу, тобто США та Європи продовжує сповільнюватися із максимальними темпами зростання 1,2% на рік. В той же час, економіки країни, що розвиваються, нарощують темпи зростання ВВП до 9%. Відповідно, щоб захистити себе від впливу розвинених країн, їх ідей, притримуються політики розриву з ними економічних зв’язків, формуючи їм економічну резервацію. При цьому питання енергетичної безпеки стає головним. Долар і євро перестають бути єдиними резервними валютами. Центр економіки зміщується на схід, де головним гравцем виступає Китай.

Другий сценарій «Відтворений західний центризм» передбачає найбільші втрати в економіках, що розвиваються. Світовими лідерами залишаються країни Заходу. Темпи зростання світового ВВП складуть 3,6%, з розподілом 6% на країни що розвиваються, 3,1% — на розвинені із ростом інноваційних продуктів і послуг із США і Європи та перспективами створення наднаціонального регулюючого органу на їх користь. Такий сценарій припускає виникнення нової кризи.

Третій сценарій під назвою «Ізольований протекціонізм» носить найбільш песимістичний характер. На основі конфліктів рецесія поширюється на все світове співтовариство, змушуючи країни ізолюватися один від одного, переслідують виключно власні інтереси, пред’являючи один одному претензії, проводячи політику протекціонізму і популізму. Темп росту ВВП сягає лише 2,3%. Посилення контролю над капіталом і людськими ресурсами додає негативу. Банки підлягають процесу націоналізації, рівень довіри в світовій економіці досягає критичної позначки.

Найбільш оптимістичним виглядає четвертий сценарій «Збалансована різносторонність». Його зміст припускає падіння економіки в глибоку стагнацію за якої світовий ВВП скоротиться до 2,5%., що призведе до усвідомлення співпраці в світовому співтоваристві, як єдиний шанс подолати кризу. Поступово світовий ВВП збільшиться до 3,6%, причому основний внесок забезпечать країни, що розвиваються. США і ЄС продовжать боротьбу з дефляцією, їх ВВП зростатиме повільніше — 1,8% на рік, економіка стане інтегрованою [26, c.7-8].

Протягом останніх 40 років фінансові кризи в  десятках країн призвели до втрати близько 30% національних фінансових активів. Тільки в 1975-1997рр. МВФ зареєстрував 158 валютних і 54 банківських криз в більш ніж п’ятдесяти країнах світу.

Виділяють декілька типів фінансових криз, зокрема валютну, банківську, і фондову, кризу державного і корпоративного боргу. Більшість економістів акцентують свою увагу саме на валютних кризах, частково пояснюючи це частотою збігу за часом або їх виникненням одразу за кризами інших типів.

Валютну кризу формують зростаючі кризові явища на фінансовому ринку — в наслідок різкої зміни курсу однієї валюти по відношенню до інших. Це призводить до зміни системи економічних інтересів у міжнародних і внутрішніх фінансах та економіці країн, які зазнали впливу валютної кризи та криз платіжного балансу.

Банківські кризи виникають при накопиченні проблемних активів у окремих банках та їх неплатоспроможності, що призводить до банківської паніки — масового вилучення депозитів, різкого скорочення міжбанківського кредитування та ін.

Фондові кризи виникають у наслідок шоків на ринку цінних паперів у вигляді масштабних падінь курсів цінних паперів, розривів ліквідності ринку, різкого підвищення відсотку, що зумовлює подальше зростання кризових явищ до повномасштабної фінансової кризи.

Боргові кризи виникають внаслідок втрати впевненості у платоспроможності позичальника або небажанні частини позичальників обслуговувати власні поточні зобов’язання.

Структурна криза — це кризові явища тривалого не циклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції.

Вплив фінансової кризи відчувається в усіх сегментах економіки України. Головною причиною виникнення кризи в нашій державі є розрив господарських зв’язків між соціалістичними країнами, на яких ґрунтувалося близько 25% промислового виробництва України. Іншими причинами є розвал внутрішнього ринку, порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною пропозицією, внаслідок емісії грошей та їх знецінення, високого рівня інфляції.

Необхідно зазначити, що як тільки сформульована причина ситуації, то знайти вихід з неї стає простою справою. Аналіз матеріалу свідчить, що криза 2008 року виявила серйозні небезпеки, головна з яких таїться в самій природі грошей [20, c. 8-9].

Розділ 2. Наслідки глобальної фінансової кризи та розробка ефективної макроекономічної моделі для України

2.1. Наслідки фінансової кризи для України та світу

Сьогоднішню кризу необхідно розглядати як зовсім нове явище. Проте, на нашу думку, в першу чергу необхідно зрозуміти природу кризи в історичному аспекті, а лише тоді визначати інструменти та напрямки виходу із кризового стану. Світова економічна криза набирає оберти. Вже цілком серйозно експерти говорять про її нечувані масштаби: в ряді випадків зниження макроекономічних показників, темпів зростання соціальних індикаторів, занепад соціальної сфери, що триває, більше, ніж під час Великої депресії. Власне кажучи, ще декілька таких місяців, і словосполучення «Велика депресія» перестане бути синонімом найглибшої економічної кризи в історії.

В Україні в січні ціни виросли на 2,9 %, а в річному розрахунку — на 22,3 %, спад промислового виробництва порівняно із січнем 2008 року сягнув 34,1 %, будівництва — 57,6 %, вантажообігу — 32,3 %, роздрібної торгівлі — 7,1 %. За той самий період заборгованість із заробітної плати зросла на 168І%. Дані щодо ВВП поки що відсутні, проте очевидно, що, з урахуванням структури економіки, спад ВВП у січні становив близько 10—13І%. Крім того, Україна, яка ще до жовтня 2008 р. вважалася макроекономічним «раєм» із рівнем безробіття 6І%, може наблизитися до порогу 8—9%. Адже тільки в січні 2009 року порівняно із груднем 2008 р. чисельність безробітних у країні збільшилася до 135,9%. Для порівняння, в таблиці 1 наведено основні макроекономічні показники розвитку України за 2000 — 2009 роки.

В цілому, на пострадянському просторі спостерігається тотальна макроекономічна криза (фінансова, структурна, соціальна, кон’юнктурна, конкурентна), тоді як на Заході існує лише фінансово-структурна криза. Ця тотальна криза поглиблюється ще й тому, що порівняно із Заходом у зазначених пострадянських країнах:

1)       інфляція прискорюється, а не сповільнюється;

2)       темпи падіння капіталізації ринку в 2 — 3рази вищі, ніж на Заході (хоча до кризи вона була на низькому рівні);

3)       на перший план виходить проблема курсу національної валюти, «з’їдаються» валютні резерви;

4)       дефіцит пропозиції кредитів, а не попиту;

5)       у наявності масове вилучення вкладів населення із банків (в Україні — 70 млрд гривень лише за листопад — січень 2008 — 2009 років);

6)       криза супроводжується різким зниженням доходів бюджетів, зростанням дебіторської і кредиторської заборгованості [16, c. 68-69].

Разом із переліченими спільними рисами кожній із цих країн притаманні свої особливості. Так, для України, характерні:

1) дефіцитний платіжний баланс, велика залежність від експорту металів і зерна (ринки підвищеної конкуренції) та «імпорту» капіталу, високих технологій, нафти й газу (ринки зниженої конкуренції);

2)       висока концентрація виробництва й капіталу, обмежені можливості щодо розпорошення (децентралізації) ризиків;

3)       значна соціальна поляризація, відсутність практики й інструментів адресної соціальної політики;

4)       невисокий рівень міжнародних резервів НБУ, відсутність накопичених резервних фондів уряду;

5)       хиткість політичної системи, її нездатність швидко й ефективно розв’язувати економічні проблеми;

6)       порівняно низька частка малого й середнього бізнесу у ВВП. Як бачимо, в наявності симптоми стагфляційних процесів, тому подолання наслідків кризи в цих країнах може затягнутися.

Таблиця 2. Зведені макроекономічні показники розвитку України у 2000 — 2009 роках

№ п/п	Показник	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	ІІІ квартал 2009 року	2009 рік
1	Ріст ВВП, %	5,85	9,15	5,21	9,57	12,08	2,70	7,30	7,90	2,10	-14,00	—
2	ВВП на 1 жителя, дол. США	624	788	886	1 057	1 378	1 843	2 324	3 100	3 910	2 538	—
3	Вантажооборот у відношенні до минулого року, %	—	100,8	101,3	110,6	104	97,7	105,9	105,4	98,7	—	77,5
4	Сальдо (+, —), млрд дол. США	—	1,402	3,173	2,891	6,909	2,531	-1,617	-5,272	-12,933	—	-4,256
5	Середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника у відношенні до минулого року, %	129,6	135,2	121	122,8	127,5	136,7	129,2	129,7	133,7	—	104,9
6	Середньомісячна реальна заробітна плата одного працівника у відношенні до минулого року, %	99,1	119,3	118,2	115,2	123,8	120,3	118,3	112,5	106,3	—	90
7	Індекс інфляції, %	25,68	6,13	-0,51	8,26	12,28	10,30	11,65	16,55	22,34	14,01
8	Індекс цін виробників промислової продукції у відношенні до минулого року, %	—	—	—	107,6	120,5	116,7	109,6	119,5	135,5	—	106,5
9	Індекс споживчих цін у відношенні до минулого року, %	128,2	112	100,8	105,2	109	113,5	109,1	112,8	125,2	—	115,9
10	Індекс будівництва у відношенні до минулого року, %	100,4	103,5	94,2	126,5	117,2	93,4	109,9	115,6	84,2	—	51,8
11	Індекс сільського господарства у відношенні до минулого року, %	109,8	110,2	101,2	89	119,7	100,1	102,5	93,5	117,1	—	100,1
12	Оборот роздрібної торгівлі у % до минулого року	108,1	113,7	115	120,5	121,9	123,4	126,4	129,5	117,3	—	83,4
13	Рівень безробіття, %	4,2	3,8	3,7	3,6	3,5	3,2	2,8	2,4	2,1	—	1,9
14	Реальний наявний доход, у % до минулого року	—	—	118	109,1	119,6	123,9	111,8	114,8	107	—	90,1
15	Індекс промислового виробництва у відношенні до минулого року, %	113,2	114,2	107	115,8	112,5	103,1	106,2	110,2	96,9	—	78,1
	Добувна промисловість	106,4	103,3	102,3	105,5	104,1	104,4	105,8	102,7	97,6	—	89,3
	Переробна промисловість	116,6	117,2	108,9	118,2	114,6	103	106,3	111,7	96,8	—	73,4
	Виробництво та розподілення електроенергії, газу та води	98,2	102,6	101,1	104,7	98,9	102,9	106,7	103,2	97,5	—	88,9
16	Дефіцит державного бюджету, млрд грн	-0,8	-1,5	-0,6	-0,2	-3,2	-1,8	-0,7	-1,1	-14,1	-11,3	—
17	Державний борг, млрд грн	77	74,6	75,7	75,5	85,4	78,1	80,5	88,7	189,4	279,6	—
18	Облікова ставка НБУ, %	27,0	12,5	7,0	7,0	9,0	9,5	8,5	8,0	12,0	10,25	—
19	Зміна курсу гривні по відношенню до долара США, %	0,2	0,1	0,1	-0,1	-0,2	-3,3	0	0	50,1	3,06	—

 

На думку А. Гальчиньского, урядом здійснюються окремі антикризові заходи, які є абсолютно незбалансованими, і у багатьох аспектах суперечать один одному. Так, у 2009 році падіння промисловості у першому півріччі склало 30,4%, інвестицій — 43,3%, ВВП — 20,3%. Для порівняння у Росії падіння склало 13,4%, в Казахстані 4,1%, а Білорусь взагалі має +0,3%. Рівень падіння економіки порівнянний з найбільш тяжким для економіки 1994 роком. Тоді падіння ВВП становило 23%, промисловості — 28. Однак причини тодішньої ситуації добре відомі: відсутність національної валюти, найвища за світовими стандартами гіперінфляція, повна розбалансованість системи державних фінансів (з бюджетним дефіцитом близько 20% ВВП), величезний борг за енергоносії перед Росією, практично нульові валютні резерви, зовнішнє кредитування української економіки та багато інших чинників [2, c. 40-41].

Усе це давно залишилося позаду, і всім здавалося, що драматичні події 1994 року — лише сторінка історії. Проте, на думку МВФ, в Україні чи не найбільша у світі економічна криза. І значна частина падіння української економіки пов’язана з неадекватністю економічної політики.

Власне, слід обережно ставитися до тенденції одержавлення економіки, посилення державно-регулюючої функції, яка намітилася нині на Заході, оскільки в Україні принципово інша ситуація. За існуючої на Заході фундаментальності ринку, обмеження чи навіть демонтаж якихось його окремих частин може виявитися — як тимчасовий, суто оперативний захід — і виправданим. У нас же не надмірність, а недостатність ринку. Особлива вразливість української економіки пояснюється значною мірою незавершеністю ринкових реформ. В умовах, коли в країні ще не створено надійного фундаменту ринку й економіка потерпає від його недостатності, будь-яке звуження ринкових механізмів є надзвичайно небезпечним.

Локомотивом виходу з кризи може бути не державний сектор, який в нашій економіці так і не зумів довести своєї дієздатності, а розкріпачені на ділі приватні підприємства. А влада в умовах кризи має займатися іншим. Її найвагомішим внеском у подолання кризи має стати забезпечення реальної макроекономічної стабілізації.

Крім того, особливої уваги потребує проблема розміщення державних облігацій. За статистикою, за вісім місяців 2009 року Мінфін розмістив на фінансовому ринку ОВДП на суму 43,02 млрд грн. Станом на 31.08.09 сума ОВДП, що перебуває у власності НБУ, сягнула 34,6 млрд грн. Проте, НБУ не може прямо чи опосередковано здійснювати фінансові операції на первинному ринку державних облігацій, оскільки це пряме фінансування бюджетного дефіциту, що ніяк не вписується в канони ринкової економіки і до того ж заборонено законом. Відповідна законодавча норма була прийнята ще в 1995 році, в умовах на порядок складнішої, ніж нині, фінансової ситуації в бюджетній сфері.

За вісім місяців на цілі рефінансування комерційних банків витрачено 58,9 млрд грн. Рефінансування комерційних банків має бути визначальним каналом емісійної діяльності НБУ, оскільки це основний ресурс підтримки ліквідності комерційних банків. Існує достатньо широке поле для вдосконалення цього механізму. Це стосується і облікової ставки. В умовах кризи вона має бути максимально низькою. На рефінансуванні не потрібно заробляти гроші, щоб потім ними покривати дефіцит бюджету [6, c. 42-43].

Найскладнішими є проблеми, пов’язані з валютною девальвацією гривні. Формально, в НБУ достатньо валютних резервів (на 01.09.09 — 28,9 млрд дол.), щоб більш активно впливати на валютний курс. Однак для ефективності валютних інтервенцій (крім збалансованості платіжного балансу) необхідні принаймні дві передумови: перша — виважена фінансова політика уряду; друга — політична стабільності в державі, відчуття населенням країни оптимістичної перспективи. У нас немає ні першої, ні другої.

При цьому, в Україні висока частка критичного імпорту (насамперед імпорту енергоносіїв), і відповідно необхідні значні валютні ресурси для обслуговування зовнішніх боргів. Є тут і інший не менш важливий чинник. Потрібно подолати структурне збочення української економіки — її надмірно високу експортну залежність.

Глибина кризи в Україні значною мірою пояснюється і цим чинником. Однак за низького валютного курсу ефективна структурна політика неможлива. Це доведено і попередньою практикою. У цій ситуації стабілізація валютного курсу стає, по суті, ключовою проблемою антикризової політики. Нині — це основний тест на дієздатність не лише НБУ, не лише влади, а й держави [10, c. 14].

2.2. Пропозиції щодо подолання глобальної фінансової кризи

Розвиток подій у світовій економіці за останній рік свідчить, що боротьба з економічною кризою буде довгою й виснажливою. Відповідно, вирішити кризу можна за допомогою реалізації таких пропозицій:

1)       введення економічних нормативів управління діяльністю агентів цінних паперів (на зразок регулювання діяльності комерційних банків);

2)       запровадження системи державних рейтингів банків, ринків цінних паперів, фондів;

3)       контроль емісії цінних паперів центральними (національними) банками держав;

4)       безпосереднє кредитування бізнесу, а також залучення депозитів та вкладів фізичних і юридичних осіб із боку ЦБ (НБУ).

Також, разом із зазначеними заходами загального характеру в Україні також необхідно, по-перше, підвищити рівень оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки і прогресивність системи оподаткування. Вийти із кризи можна буде тільки тоді, коли за її негативні наслідки платитимуть усі. Також потрібно всіляко стимулювати заощадження й інвестиційну активність, аж до надання податкових преференцій. За збереження нинішньої системи оподаткування наслідки кризи переважно будуть перекладені на плечі малозабезпечених верств населення.

По-друге, треба підвищити рівень капіталізації фінансового ринку, розширити сфери капіталізації, забезпечити «відкритість» ринку землі. За такого вузького ринку в капіталу немає можливості переливатися з одних секторів економіки в інші, привабливіші.

По-третє, варто встановити плаваючий, ринковий курс гривні. У період, коли капітал вивозиться із країни (за деякими даними, станом на лютий 2009 року було остаточно або майже вивезено близько 30 млрд дол. США із 44 млрд, вкладених у банківський сектор України), низький курс долара вигідний інвесторам.

Не правомірно, щоб на це шляхом інтервенцій були витрачені міжнародні резерви НБУ. І хоча є аргументи й за такі інтервенції (зокрема виплати «Нафтагазу» за імпорт блакитного палива з Росії та галопуюча інфляція, що триває), практика показує, що іноземці виграють від такої політики набагато більше, ніж українські резиденти.

Разом із тим, далеко не очевидним є зв’язок між курсом гривні й інфляцією (НБУ може допустити певне знецінення гривні при одночасному посиленні контролю грошової маси). Таким чином, практика засвідчила, що резерви НБУ потрібно насамперед витрачати на кредитування економіки, а не на підтримку курсу гривні. При цьому на даному етапі кризи НБУ повинен сам кредитувати бізнес (зрозуміло, ця функція має бути передбачена Верховною Радою в компетенціях Банку). Така грошово-кредитна політика сприятиме збільшенню експорту та припливу валюти у країну.

По-четверте, слід посилити заставне право, запровадити повну монетизацію соціальної допомоги, скасувати перехресні субсидії.

І по-п’яте, потрібно інтенсифікувати політику роздержавлення виробництва, посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором. Наприклад, щодо діяльності інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних установ має бути застосована система гнучких економічних нормативів регулювання. До речі, через відсутність останнього стало можливим створення у країні фінансових пірамід. Так, обсяг іпотечного кредитування в Україні зріс з 1,5 млрд грн у 2004 році до 30,2 млрд грн у 2007 р., тобто в 20 разів. За цей самий час приріст будівництва сягнув 59 % (у 1,59 раз), введення житла — в 1,39 рази. Таке могло статися лише внаслідок перекредитації [11, c. 19-20].

На думку В.Юрчишина, необхідною умовою економічного відновлення, є потреба відновлення розширеного кредитування. Проте є кілька застережень. По-перше, завдання розширеного кредитування не повинно суперечити стабілізаційним завданням. В умовах, коли інфляція в Україні залишається високою, емісія (у т. ч. кредитна) може лише погіршити економічне середовище, а з тим, замість позитивної кредитної та інвестиційної спрямованості, призведе до погіршення очікувань економічних агентів, що, своєю чергою, може ще й погіршити економічне середовище.

По-друге, стрімкого розширення кредитування, як це було в попередні роки і що пов’язувалося із легким залученням зовнішніх ресурсів у нерозвинені українські ринки (іпотечні, споживчі тощо), у середньостроковій перспективі в Україні годі й чекати. По суті, з початку року (після стрімкої девальвації гривні, яка «збільшила» номінальні показники загальних обсягів внаслідок великої частки в іноземній валюті) обсяги кредитування знаходяться на відносно сталому рівні (графік «Обсяги кредитування банками економіки». Знову ж таки, стабілізаційні завдання і необхідність «очиститися» від поганих кредитів утримуватиме банки від розширеного кредитування ще протягом досить тривалого періоду.

По-третє, міжнародний досвід свідчить, що хоча фінансові кризи сильно впливають на виробництво, проте його відновлення може відбуватися вищими темпами, порівняно з розширенням кредитування.

У такому контексті цей висновок для України може виявитися дійсно важливим, оскільки, на відміну від переважної більшості країн з ринковою економікою, в нашій країні головними джерелами інвестиційних ресурсів були і залишаються власні кошти підприємств

Вкажемо, що загалом інвестиційні обсяги за перші три квартали року скоротилися на 32%, порівняно із тим же періодом попереднього року (з 155,8 млрд грн до 106,3 млрд грн), що дійсно відбиває падіння у промисловості на чверть, а будівництві — більш ніж на половину. А самі підприємства на інвестиційні потреби знову дедалі більше вимушено покладаються на використання власних ресурсів. Чи зможе це стати довгостроковим ресурсом — покаже час.

Отже, лише реалізація послідовної макроекономічної політики всіма гілками влади допоможе пом’якшити наслідки світової фінансової кризи та забезпечити поступовий вихід із неї.

Україна має виважено підійти до розробки нового макроекономічного курсу. Так, не відкидаючи позитивний західний досвід з подолання кризи, потрібно враховувати місцеві особливості. Націоналізація підприємств, яка навіть на Заході викликає дискусію з приводу своєї ефективності, в Україні може максимум стати черговим способом перерозподілу власності, а в гіршому випадку — способом знищення підприємств.

Крім того, саме під час кризи яскраво проявили себе всі структурні перекоси української економіки: величезні, економічно непідкріплені соціальні виплати, надмірна експортна орієнтованість економіки, відсутність єдиної державної стратегії розвитку.

Проте, саме криза є тим шансом, який дозволить перебудувати економіку без особливих змін. Проте починати ці реформи потрібно вже [17, c. 15].

Висновки

Кризові явища (від грецького krisis — рішення, поворотний пункт, результат) виникають кожні 10-11 років. Матеріальною основою такої періодичності є масове оновлення основного капіталу. Перша економічна криза 30-х років XX ст. підштовхнула процес еволюції власності. Наслідком цього є  виникнення колективної форми власності (акціонерних компаній).

Для з’ясування передумов виникнення фінансових криз є аналіз поглядів науковців на пояснення фінансової нестабільності. На думку Фішера, головною причиною фінансової нестабільності є негативна динаміка фундаментальних показників. Д.Даймонд і П.Дібвіг пов’язують фінансову нестабільність із чинниками, що впливають на поведінку вкладників банків. Жан Батіст де Сісмонді стверджував, що причина нестабільності криється у недоспоживанні народних мас, невідповідністю між виробництвом і споживанням і т.д.

Щоб стабілізувати фінансовий ринок, державі необхідно виштовхати гравців цього ринку зі сфери спекулятивних операцій у сектор реальної економіки. Це можна зробити такими заходами:

1. Запровадити податок на доходи від реалізації цінних паперів, термін володіння якими був менше року. Ставка податку має дестимулювати спекулятивні операції та стимулювати інвесторів вкладати кошти на тривалий час.
2. Заборонити непокриті короткі продажі.
3. Посилити нормативи банків щодо вкладень в акції і проведення термінових операцій.
4. Заборонити банкам видавати кредити професіональним учасникам ринку цінних паперів, а також будь-яких кредитів на купівлю цінних паперів.
5. Заборонити учасникам фондового ринку проводити будь-які трансакції з резидентами офшорних зон.
6. Посилити пруденційний контроль за професійними учасниками фондового ринку.
7. У рекламних оголошеннях, проспектах і договорах, що стосуються операцій з цінними паперами, паями інвестиційних фондів, слід великим шрифтом зазначати, що інвестиції в дані інструменти можуть спричинити втрату всієї інвестованої суми.

Разом із зазначеними заходами на фінансовому ринку в Україні , державі необхідно здійснити наступні макроекономічні заходи: підвищити рівен оподаткування імпорту, забезпечити рівномірне оподаткування всіх сфер економіки, а також забезпечити прогресивність системи оподаткування. Потрібно стимулювати заощадження й інвестиційну активність. НБУ варто встановити плаваючий, ринковий курс гривні. Оскільки, у період, коли капітал вивозиться із країни, низький курс долара вигідний інвесторам. Разом з тим потрібно посилити роль держави в управлінні фінансовим сектором, зокрема діяльністю інвестиційних фондів, страхових компаній, кредитних установ.

Отже, для подолання наслідків фінансової кризи необхідно розробити комплекс взаємопов’язаних заходів щодо взаємодії фінансового і нефінансового секторів економіки і узгодити дії всіх органів державної влади та суб’єктів господарювання з метою їх виконання. При цьому головна роль повинна належати розробці та реалізації державної стратегії економічного й соціального розвитку, яка передбачала б чіткий розвиток окремих галузей національної економіки, експортно-імпортну, податкову, енергетичну політику тощо, а також реалізацію завдань грошово-кредитної політики Національним банком України.

Список використаної літератури

1. Альохіна Т. Шляхи виходу України з світової фінансової кризи // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 1. — С. 33-34
2. Багратян Г.А. Світова криза та Україна: проблеми й нові підходи до фінансового регулювання // Фінанси України. — 2009. — № 4.- С.33-41
3. Баранецький І. Світова фінансова криза: перші результати та уроки для України // Зовнішні справи. — 2008. — № 12. — С. 27-30
4. Баранецький, Ігор. Як подолати вплив світової фінансової кризи: більше запитань, ніж відповідей? // Зовнішні справи. — 2009. — № 1. — С. 28-30
5. Барановський О.І. Предтечі фінансових криз // Фінанси України. — 2009. — № 3.- С.3-22
6. Бобров Є.А. Аналіз причин виникнення світової фінансової кризи та її вплив на економіку України // Фінанси України. — 2008. — № 12.- С.33-43
7. Богдан Т.П. Глобальна фінансова криза та виклики для економічної політики в посткризовий період // Фінанси України. — 2010. — № 6. — С. 3-14
8. Буковинський С.А. Фінансова криза в Україні: вплив на розвиток економіки та деякі заходи з досягнення фінансової стабілізації // Фінанси України. — 2010. — № 11. — С. 10-30
9. Бурлачков В. Теоретичні основи грошово-кредитної політики та світова фінансова криза // Економіка України. — 2009. — № 2. — С. 49-59
10. Вахненко Т. Уроки світової фінансової кризи для економіки України // Економіст. — 2009. — № 11. — С. 12-15
11. Вахненко Т.П. Фінансова криза в Україні: фактори, механізми дії, заходи подолання // Фінанси України. — 2008. — № 10.- С.3-21
12. Геєць В. Формування і розвиток фінансової кризи 2008-2009 років в Україні // Економіка України. — 2010. — № 4. — С. 5-15
13. Гриценко А. Глобальна криза як форма сучасної фінансово-економічної динаміки // Економіка України. — 2010. — № 4. — С. 37-46
14. Копиленко О. Причини фінансової кризи та шляхи її подолання в Україні // Голос України. — 2008. — 5 листопада. — С. 3
15. Кричевська Т. Фінансово-економічна криза і виклики для грошово-кредитної політики // Економіка України. — 2010. — № 4. — С. 65-75
16. Кузнецов О. Ґенеза фінансових криз // Вісник Національного банку України. — 2010. — № 11. — С. 30-33
17. Лютий І. Фінансово-економічна криза 2008-2010 рр.: деякі чинники та уроки // Вісник Національного банку України. — 2011. — № 1. — С. 10-16
18. Мельник В.М. Фіксальна політика держави в умовах фінансової кризи / В. М. Мельник // Фінанси України. — 2008. — № 11.- С.11-17
19. Міщенко, Володимир. Шляхи подолання фінансово-економічної кризи в Україні // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 2. — С. 3-7
20. Мовчан В. Вплив світової фінансової кризи на економічні відносини України та ЄС // Internatijnal Review. — 2010. — № 1. — С. 4-10
21. Полозенко Д. Про основні чинники подолання фінансово-кредитної кризи в Україні // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 4. — С. 28-31
22. Сивульський М.І. Національні особливості фінансової кризи // Фінанси України. — 2009. — № 7.- С.3-19
23. Соскин О. Фінансово-економічні та соціальні загрози, що постали перед Україною під впливом світової кризи // Internatijnal Review. — 2010. — № 1. — С. 11-15
24. Степанеко Т. Наслідки світової фінансово-економічної кризи для економіки України // Економіка в школах України. — 2009. — № 6. — С. 38-42
25. Череп А. Грошово-кредитна політика України в умовах фінансової кризи // Журнал європейської економіки. — 2008. — № 4. — С. 438-445
26. Чухно А. Сучасна фінансово-економічна криза: природа, шляхи і методи подолання // Економіка України. — 2010. — № 1. — С. 4-18
27. Швайка М. Світова фінансова криза: причини виникнення та шляхи подолання // Банківська справа. — 2009. — № 6. — С. 3-10
28. Швайка М. Світова фінансова криза: причини виникнення та шляхи подолання // Журнал європейської економіки. — 2008. — № 4. — С. 424-437