Вступ

«Філософія майбутнього» — футурологія, що стрімко розвивалася за кордоном, відкидалась нашими вождями як шкідлива буржуазна лженаука. А тим часом стали відомими в усьому світі праці з глобального моделювання, проведені ентузіастами Римського клубу. Хвилювали громадськість своїми розробками міжнародні прогностичні наукові товариства, створені в провідних країнах Заходу.

Чи не парадоксально, що про віщунів минулих часів інших народів ми часто знаємо більше, ніж про своїх власних, сьогоденних прогностиків. Наочно уявити картину майбутнього їм допомагає економічне і математичне моделювання можливих суспільних подій, а точність прогнозу дає змогу перевірити метод експертних оцінок. Синтез різних думок, точок зору великих спеціалістів дає можливість висвітлити кожний досліджуваний об’єкт з різних боків і сформулювати прогноз кожного соціально-економічного явища.

Виходячи з динамічного характеру і складності глобальних проблем сучасності, можна припустити, що спільні зусилля держав не обов’язково швидко приведуть до повсюдного і повного вирішення їх. Зокрема, дедалі зростаючі потреби держав у мінерально-сировинних ресурсах зумовлюють загострення мінерально-сировинної проблеми протягом найближчих десятиліть, а господарська діяльність у багатьох країнах поки що не дає змоги домогтися помітного поліпшення екологічної ситуації.

1. Формування образу людини майбутнього

Формування творчо-гуманітарного, планетарно-космічного типу особистості можливе з використанням методологічного апарату та потенціальних можливостей «філософії освіти» як навчальної дисципліни. Філософія відображає крізь призму укладених та найбільш актуальних світоглядних концепцій найновіші досягнення різних галузей знань, а педагогіка залучає передові методи навчання та виховання, чим впливає на формування внутрішнього світу підростаючого покоління.

Що ж являє собою планетарно-космічний тип особистості як образ людини майбутнього? На нашу думку, радянська система освіти в цьому питанні була як ніколи на висоті. Аналіз педагогічної, психологічної і філософської літератури радянського періоду показує, що людина майбутнього — це гармонійна особистість, основу якої складає високорозвинутий інтелект, духовне багатство і фізична досконалість. До цих характеристик варто лише додати, що вся ця гармонія повинна бути спрямована на якісну взаємодію з інформаційним простором і повноцінну реалізацію внутрішніх творчих потенціалів у повсякденному існуванні.

Планетарно-космічний тип особистості — це образ людини майбутнього, який відрізняється від образу сучасної людини такими характеристиками:

— по-перше, знання минулого, не лише історичного, а пов’язаного з етапами формування і розвитку структури Всесвіту. Лише такий масштабний підхід до минулого цивілізації розкриває перед людиною істинний смисл його існування, відповідає на питання «про місце людини в матеріальному світі» та ін.;

—         по-друге, масштаб мислення. Планетарно-космічний тип особистості уміє мислити стратегічними планетарними масштабами, організовувати взаємодію процесів, що відбуваються в масштабах Землі, з активністю космосу (тобто організувати взаємозв’язок локальних процесів із глобальними). Одна із основних проблем сучасної цивілізації полягає в тому, що стратегічні рішення, які приймаються в тій чи іншій частині планети, націлені на рішення локальних проблем, практично не пов’язаних і не скоординованих з планетарною активністю цивілізації. Але будь-яка локальна активність, що не відповідає тенденції розвитку цивілізації, деструктивна і програшна. Розвитку і процвітання досягають лише ті держави (і відповідно ті стратегічні рішення), які пов’язують локальні рішення із особливостями закономірного розвитку цивілізації;

—         по-третє, послідовність діяльності. В космології існує фундаментальний принцип «матрьошки», який із фізико-математичної точки зору обґрунтовує, що кожна подія (процес, явище), що відбувається в цьому світі, в тому числі і в масштабах ноосфери, з одного боку, заснована на попередній події, з іншого — містить у собі наступні події. В цьому і є зміст послідовності: знання минулого розкриває розуміння сьогодення і одночасно дозволяє прогнозувати майбутнє. Як тільки будь-яка мікро- або макро-соціальна група в структурі цивілізації внаслідок чергової «революції» або з іншої причини «відмовляється» від свого минулого і починає будувати своє існування «по-новому», вона з самого початку вносить у своє сьогодення деструктивність і позбавляє себе майбутнього. Фундаментальні закони існування світу не мають ніяких інших альтернатив. Перспектива, прогрес можливі лише за сприйняття сучасними поколіннями попередніх досягнень і, відповідно, організації на їх основі досліджень, спрямованих у майбутнє. За великим рахунком, це і є приклад послідовної діяльності;

—         по-четверте, цілеспрямованість діяльності. Щоб будь-яка діяльність була послідовною і прогнозуючою, необхідно із найперших етапів процесу освіти в основу внутрішньої системи поглядів дітей закладати розуміння того, якому виду діяльності вони хочуть присвятити своє подальше життя і яких результатів на цьому поприщі прагнуть досягти. Цілеспрямована діяльність — це, перш за все, актуальність глобальної мети, тобто мети всього життя, а також вміння сформулювати і досягти часткових цілей, які організують послідовність втілення глобальної мети. Глобальна мета діяльності є орієнтиром і постійним стимулятором життєвої активності людини, часткова мета — мобільною, формуючою залежно від особливостей повсякденного існування, структурою «проходження» життя в напрямку орієнтира [2, c. 159-160].

Отже, можемо констатувати, що людина майбутнього — це гармонія розуму, душі і тіла, спрямована на реалізацію внутрішніх творчих потенціалів у масштабах Землі і космосу. Досягнення подібних критеріїв в кожному представнику цивілізації — основне завдання системи освіти і близького оточення: батьків, родичів, друзів, сім’ї та ін. Лише в цьому разі можна гарантувати, що тенденції переходу від пріоритету корпоративної (колективної) роботи до індивідуальної (особистої), яка нині відмічається в суспільстві, принесуть користь цивілізації. Недарма в США розроблена і планомірно втілюється в життя програма освіти і виховання радника президента Дж. Буша Джун Рі під назвою «Народжений бути щасливим». Згідно з цією програмою, необхідно дотримуватись гасла: розум у голові, чесність у серці, сила в тілі.

2. Основні ідеї філософії майбутнього

Філософія XX ст. повністю розкрилась як багатогранний пласт духовної культури, як своєрідна форма суспільної свідомості зі своїм предметом дослідження та специфічними засобами світоглядового осягнення буття в теоретичній формі.

Тепер стосовно проблеми форми відображення філософією світоглядових проблем в епоху постмодерну.

Людина XXI ст. зрослась із сучасними формами спілкування та способами взаємодії з орієнтацією в бутті через інформаційні технології. Все це настільки піднесло авторитет науки, що довіра до науки стала невід’ємною частиною суспільної психології і психіки особистості. Якщо світорозуміння пересічної особистості не стало науковим, то до кінця XX ст., принаймні в європейській культурі, воно стало науковоорієнтовним.

Друга особливість психіки постмодерну викликана до життя могутніми інформаційними потоками, що функціонують у кожній розвиненій соціокультурній системі та в духовній культурі людства як цілого. Особливістю цих потоків у ХХІ столітті є те, що в розвинених демократіях вони плюралістичні і знаходяться під значним впливом незалежних засобів інформації. Та сучасний світ складається не лише з культур, що забезпечили собі вільний доступ до будь-якої інформації, а й із культур, де інформаційні потоки контролюються невеликими замкнутими об’єднаннями людей, кланами, і це веде до деформації суспільної свідомості, до світоглядової дезорієнтації. Тому доля нових філософських концепцій у майбутньому буде різна в різних країнах.

Через зрослий авторитет науки у суспільній психології будь-яка філософська концепція, що претендує на популярність, мусить мати бодай зовнішні ознаки наукової теорії. Логічність, доказовість, а в цілому раціональність, якщо мова йде навіть і про якісь позараціональні речі, — це обов’язкова умова формування філософської концепції постмодернізму. Зрозуміло, що в XXI ст. існуватимуть антинаукові типи світогляду, існуватиме релігійний світогляд, але осмислення і цих типів світоглядів мусить мати теоретичну форму. І відразу виникає суперечність форми і змісту. Сучасні технічні методи передачі інформації (особливо такі могутні, як телебачення) широко користуються образними засобами, відтісняючи на периферію свідомості змістовну сторону. І тут є небезпека для розвитку філософської культури людства. Філософська культура вимагає розвиненого абстрактного мислення. У філософії майбутнього є можливість стати ( або не стати) не просто формою суспільної свідомості, а й активним, впливовим елементом культури, про що мріяв ще К. Маркс. Та для цього необхідні деякі передумови [1, c. 107].

Об’єктивні передумови розширення впливу філософської культури сформувались через розвиток технічної бази інформаційних потоків, а далі справа за самою філософією: або вона набере форм, які будуть адаптовані до функціонування сучасних інформаційних процесів, а відтак стане доступною пересічному громадянину (згадаймо популярність творів Камю, Сартра та інших), або вона за лишиться елементом духовної культури „в собі», а окремі елементи філософської культури вихоплюватимуться політиками, різного роду популяризаторами і будуть використовуватись окремими вузькими соціальними групами (кланами) у вузькопартійних інтересах. Історія XX ст. тому приклад.

До концепції «постцивілізації» Г. Кана близька концепція «технотронної ери», відомого політолога, професора Колумбійського університету 3. Бжезинського. У багатьох своїх працях, зокрема «Америка в технотронний вік» (1967), «Між двома віками. Роль Америки в технотронній ері» (1970), Бжезинський не лише прогнозує майбутнє, а й розвиває думку про провідну роль США в цьому майбутньому, називаючи їх «соціальною лабораторією світу»4. США, пише Бжезинський, під впливом науково-технічної революції вступили в нову еру — «технотронну». Він також поділяє думку про те, що саме техніка (особливо електроніка) стають основним фактором, котрий визначає соціальні зрушення, зміну звичаїв, соціальної структури, цінностей, суспільства в цілому» [11, c. 163].

Конструюючи економічну систему «технотронного суспільства», Бжезинський виділяє в ньому три сектори: 1) технотронний, в якому зосереджено нові галузі виробництва, засоби масової інформації, сферу науки; 2) індустріальний, де сконцентровано традиційні галузі, робітники яких є добре матеріально забезпеченими; 3) доіндустріальний, що в ньому переважають робітники з низькою кваліфікацією, низькими доходами. Як визначальні риси «технотронного суспільства» Бжезинський називає: переважання сфери послуг, розвиток індивідуальних здібностей людини, доступність освіти, заміну мотиву нагромадження особистого багатства «моральним імперативом використання науки в інтересах людини», ліквідацію «персоналізації» економічної влади, тобто втрату власниками капіталу позицій в управлінні виробництвом. Цю роль відіграє «еліта технотронного суспільства», тобто організатори виробництва та вчені, що утворюють «верхівку панівного класу».

У «технотронному суспільстві» соціальні конфлікти виникають лише в доіндустріальному секторі, але їх завжди можна усунути, збільшуючи доходи осіб цього сектора. Це не становить проблеми, оскільки «американське суспільство в цілому досягло небаченого достатку, що стосується всіх класів».

Одним із найбільш яскравих представників футурології є американський соціолог Д. Тоффлер. Тоффлер констатує наявність кризових явищ в індустріальній системі. Ці явища зв’язані з тим, що індустріальний світ вступає в нову стадію історичного розвитку, стадію технологічної цивілізації, яка вже не підлягає правилам індустріалізму. Цей перехід буде періодом переворотів, він буде супроводжуватися падіннями, економічними катастрофами, воєнними конфліктами. І не випадково Тоффлер називає свою працю «Майбутній шок» (1970).

У «цивілізації Третьої хвилі» суттєво зміниться життя людей, стануться разючі зміни в сімейних і міжнародних відносинах, поліпшиться система освіти й виховання. У молоді буде менше споживацьких настроїв, посилиться роль моральних цінностей.

Такі самі ідеї розвиває Тоффлер і в книжці «Передбачення і передумови» (1983). Щоправда, тут він особливу увагу звертає на формування різних структур «інформаційного суспільства». «Інформаційне суспільство», за Тоффлером, є гетерогенним, неоднорідним. Ця гетерогенність «передбачає обмін інформацією на якісно новому рівні, який відрізняється від гомогенної інформації традиційного масового суспільства».

У праці «Зрушення влади. Знання, багатство і насильство на порозі XXI століття» (1990) Тоффлер майбутнє зв’язує з побудовою «цілісної гуманної цивілізації». Перехід до неї відбудеться через «революцію влади», яку Тоффлер називає однією з найважливіших революцій. Він визнає, що досі вчені аналізували перетворення у техніці, суспільстві, навколишньому середовищі, культурі і не приділяли уваги владі, а саме вона є рушійною силою багатьох інших перемін [5, c. 206].

Основним фактором «революції влади» є знання. Саме їх розвиток і поширення, що охопили все світове співтовариство, стали вибуховою хвилею, яка спричинила всі сучасні процеси. Аналізуючи події, що відбуваються у сучасному світі, автор прогнозує їх розвиток, спираючись на американський досвід. І «цілісна цивілізація майбутнього» — це теж поширення на всі країни досвіду США.

Майбутнє суспільство Тоффлер наділяє багатьма рисами, що їх уже розглядали інші футурологічні концепції. Але особливо детально він аналізує проблему інформатизації суспільства, яка досліджувалась і в попередніх його працях. Він підкреслює, що знання, інформаційна революція загрожують фінансовій владі більше, ніж профспілки. Той, хто контролює знання, контролюватиме владу.

Прогнози майбутнього розробляв і французький економіст Жан Фурастьс. За Фурастьє, НТР знімає проблему класової боротьби і забезпечує автоматичне вирішення всіх соціальних проблем завдяки утворенню «суспільства споживання», так званої третинної цивілізації, де переважатиме сфера послуг. Фурастьє критикує ортодоксальну політичну економію за її статичність і наголошує на необхідності опрацьовування прогнозів, орієнтації на майбутнє. Це майбутнє він зв’язує з технічним прогресом, економічним зростанням. У книжці «Цивілізація 1995 року» (1970) він пише, що життя нації не можна поліпшити за рахунок революційного переділу національного багатства. Цю мету здатний забезпечити тільки економічний прогрес, який створить «цивілізацію дозвілля». Він, як і інші футурологи, виділяє в розвитку суспільства кілька стадій і наголошує, що в «суспільстві дозвілля» станеться перехід до «четвертинної цивілізації», де основною метою стане отримання знань. Але він змушений визнати, що творча праця й там буде привілеєм еліти, а не мас.

Дальша еволюція концепцій технологічного детермінізму зв’язана з новим етапом НТР, який розпочався на межі 80-х pp. У науковій літературі його називають «реіндустріально-ресурсозберігаючим». Новий етап НТР знову породив зливу футурологічних прогнозів. З’явилися концепції «телематичної», «мікроелектронної», «кабельної», «інформаційної» революцій, які усувають необхідність революції соціальної. Значного поширення набула, зокрема, теорія «інформаційного суспільства». Її прихильники вважають, що інформатика радикально змінить становище людини в суспільстві. В «інформаційному суспільстві» розвинуті інформаційні системи даватимуть змогу безконфліктно вирішувати всі проблеми [8, c. 194].

Деякі західні економісти вбачають прообраз «інформаційного суспільства» в Японії, котра досягла значних успіхів у багатьох сферах електроніки. Деякі теоретики зв’язували майбутнє із соціалізмом.

Так, американський соціолог К. Келлі заявляв про зміну характеру власності, зміну мети виробництва заради прибутку і настання «гуманістичного соціалізму», щоправда, в далекому майбутньому . Шведський дослідник І. Гальтунг писав, що і США і СРСР розвиваються у «післяреволюційне комуністичне суспільство». Дж. Гелбпейт у праці «Економіка і суспільна мета» розробив концепцію «нового соціалізму», який у нього виступає як реформована в «євпокомуністичному дусі» американська економіка.

Американський економіст П. Дракер проголошував «пенсійне фондовий соціалізм». При цьому він посилався на К. Маркса, який зв’язував соціалізм із власністю робітників на засоби виробництва. А в США вона становить понад 35% — це пенсійні фонди. Отже, США заявляє Дракер, — «перша справді соціалістична країна».

Проблема майбутнього — складна і багатогранна. Крім теорій, які виникають в рамках так званих ортодоксальних напрямів, з’явились альтернативні ідеї суспільного розвитку. У них наголос усе більше переноситься з відносин між людьми і багатством, на відносини між людьми у найширшому розумінні. Це концепції «якості життя», «етики розвитку», «екорозвитку», «соціального розвитку». Вони включають не лише економічні, а й соціальні, політичні, психологічні та інші аспекти [12, c. 135].

Зрозуміло, що майбутнє суспільство в характеристиці футурологів має «мозаїчний» характер. Фактично йдеться тільки про створення в уяві футурологів окремих «картин майбутнього», про своєрідне «винайдення майбутнього». Як писав англійський фізик і футуролог, лауреат Нобелівської премії Д. Габор: «Майбутнє не можна передбачити, але його можна винайти». Проте на деякі тенденції суспільного розвитку футурологи вказують цілком правильно.

Проекти і моделі глобального розвитку поділяються на алярмістські, максималістські, комплексні (системні). Перші з них попереджують про кризу апокаліптичного характеру, якщо тенденції розвитку не зміняться на краще; другі — потребують максимального наближення до ідеальних параметрів глобальних моделей розвитку; треті — висувають помірковані системні вимоги досягнення стану «глобальної рівноваги».

Нещодавно багато футурологів доводили, що бурхливий науково-технічний прогрес неминуче приведе суспільство до повного економічного розквіту і «загального добробуту», позбавить економічних, соціальних і культурних суперечностей.

Теорії «технотронного» і «постіндустріального» суспільства в дещо модифікованому вигляді дістали свого продовження в доповіді О. Кінга (ФРН) Римському клубу «На радість і горе, мікроелектроніка і суспільство». У доповіді дано комплексну оцінку впливу сучасної мікроелектроніки на повсякденне життя людей, на перебіг економічних і соціокультурних процесів. «Рожеве майбутнє» людства — це результат методології так званого технологічного детермінізму.

Сучасна наука свідчить про те, що еволюційні зміни у складних відкритих системах недостатньо тлумачити як невпинну еволюцію в одному напрямку. Сучасна наука вказує на безнадійну застарілість дихотомії прогресистів та реставраторів у розумінні процесів розвитку, оскільки обидві ці позиції ґрунтуються на некоректних в науковому сенсі лапласівських уявленнях лінійної залежності причини та наслідку, минулого та майбутнього. В дійсності, навіть якщо відтворюємо причину, то не завжди можемо відтворити наслідок, тому що в світі стохастичних процесів однозначна лінія зв’язку між ними відсутня [15, c. 347].

Отже, в розвитку та еволюції різноманітних систем суттєву роль відіграє не порядок і стабільність, рівновага, а нестабільність і нерівновага.

Висновки

Філософія постмодернізму як пласт духовної культури все більше і більше набиратиме ознак форми суспільної свідомості. Світоглядовий плюралізм, толерантність та віротерпимість сприятимуть формуванню нових філософських концепцій в кожному з напрямків філософування. Отже, скарбниця світової філософської культури поповниться багатством нових відкриттів, нових філософських концепцій.

Філософія майбутнього має можливість стати не просто формою суспільної свідомості, а й активним елементом культури як духовної, так і матеріальної.

Філософські концепції постмодернізму в епоху інформаційного суспільства все більше будуть насичуватись новими ідеями, новим рівнем проникнення в сутність буття як такого і в сутність буття людини зокрема.

Будь-яка філософська концепція постмодернізму муситиме мати якомога більше ознак наукової теорії і бути доступною для сприйняття майбутніми читачами.

Просування до «нового суспільства» відбувається в процесі розвитку «суперіндустріальної революції». Створене цією революцією «абсолютно нове суспільство» позбавить народні маси голоду та хвороб, створить «чудові можливості для розквіту індивідуальностей», «задоволення психологічних потреб» тощо . Перехід до «суперіндустріального суспільства» повинен бути чітко спланованим, потрібна розробка його моделі, або, як пише Тоффлер, слід «спроеціювати нову цивілізацію» .

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД «Професіонал, 2004. -460 с.
9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
11. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.
12. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.
13. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.
14. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.
15. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.