Вступ

Розділ 1.Теоретичні засади формування рекреаційної діяльності

1.1. Зародження рекреації та її розвиток

1.2. Рекреація як діяльність

Розділ 2. Рекреація як феноменальне явище

2.1. Просторово-часові особливості рекреації

2.2. Рекреаційна діяльність як засіб задоволення особистісних потреб людини

2.3. Співвідношення між рекреаційними циклами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Сучасний стан розвитку економіки, що характерний змінюваністю економічних процесів, зростанням соціальної напруги, посиленням техногенного й антропогенного впливу на довкілля, значною інтенсифікацією трудових та інтелектуальних затрат в умовах динамічного виробництва, об’єктивно передбачає посилення уваги всього суспільства до рекреації.

Рекреаційна діяльність як об’єкт наукового вивчення має певні особливості функціонування: своєрідну «піонерну роль» в освоєнні регіону, високу трудо-, капітало- та екологомісткість, комплексність (тісні взаємозв’язок і взаємозалежність із обслуговуючими і суміжними з рекреацією галузями), високу територіальну локалізованість, значний «мультиплікативний» вплив на економіку регіону, на оптимізацію структури регіональних господарських комплексів.

Складність і багатогранність поняття рекреації, особливостей організації та функціонування рекреаційних зон потребують визначення підходів, відповідної логіки і застосування арсеналу методів їх дослідження.

Проте, незважаючи на наявність численних розробок у галузі методології та методики дослідження рекреаційної сфери (М. Долішній, В. Євдокименко, М. Крачило, М. Паламарчук, М. Пістун, В. Поповкін, В. Руденко, Д. Стеченко, О. Шаблій та ін.), залишається ще багато проблем щодо дослідження окремих аспектів, особливостей функціонування та регулювання розвитку рекреаційних зон.

Вивчення останніх має ґрунтуватися, передусім, на застосуванні міждисциплінарних підходів. Найважливішими серед них вважаємо наступні: системний, реґіонально-цілісний, геокомплексологічний, соціоекологічний, історико-логічний.

Зосереджуючись на аналізі рекреаційної зони як об’єкта дослідження, можна визначити її як складну систему з поліієрархічною розгалуженою структурою, що характерна комплексністю і багатоаспектністю взаємозв’язків елементів, котрі належать до неї. Таке розуміння рекреаційної зони спонукає до її розгляду як окремого феномена і як інструмента в наукових дослідженнях із проблем рекреації.

Тема: «Феномен рекреації».

Мета: дослідити феномен поняття рекреація.

Завдання роботи:

• показати зародження рекреації та її розвиток;
• розкрити роль рекреації у розвитку суспільства;
• визначити просторово-часові особливості рекреації;
• охарактеризувати рекреаційну діяльність як засіб задоволення особистісних потреб людини;
• показати співвідношення між рекреаційними циклами.

Розділ 1.Теоретичні засади формування рекреаційної діяльності

1.1. Зародження рекреації та її розвиток

Реформування суспільного виробництва, зміна характеру праці, збільшення вільного часу, поліпшення екологічної ситуації та багато інших процесів визначають значні масштаби розвитку сфери рекреації. Так, у структурі споживання жителів промислово розвинутих країн видатки на відпочинок і освіту на 18 % перевищують затрати на купівлю продуктів харчування і 2,3 раза – видатки на купівлю одягу і взуття [14, с. 12]. Відпочинок належить до потреб, від яких неможливо відмовитися.

Рекреація – необхідна умова життя людини, засіб компенсації напруження. Відтворення працездатності населення є відносно новою сферою міждисциплінарних досліджень (економічних, географічних, соціологічних, математичних, медичних та інших). У зв'язку з цим виникла необхідність уточнення поняття "рекреації" та визначення її ролі у соціально-економічному розвитку регіону. Для вирішення поставленої задачі було використано основні прийоми абстрактно-логічного методу, зокрема індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія, зіставлення, сходження від абстрактного до конкретного та системно-структурний аналіз.

Категорія "рекреація" отримала найбільш широке поширення в регіональній економіці. У науковій літературі трапляється різне трактування цього терміну. Зокрема, ототожнення поняття "рекреація" з поняттям "оздоровлення", інші – з поняттям "відпочинок". Крім цього, термін використовується для характеристики галузі національного господарства, пов'язаної з освоєнням території для відпочинку, лікування (реабілітації) і туризму, скерованої на розвиток, відпочинок і оздоровлення, вдосконалення і розвиток особистості [14, с. 15].

Відповідно до того, що існують різні визначення поняття "рекреація" змінюється й сама сфера аналізу. В одних випадках аналізується розвиток окремих типів рекреаційних об'єктів, в інших – досліджується функціонування певних підсистем, а ще в інших – визначається стан і шляхи розвитку визначеної частини матеріальної бази рекреації [14, с. 16]. Хоча визначення рекреації в літературі значно диференційоване, однак всі дослідники виходять з того, що це поняття характеризує свідомо створювані людиною загальні умови, які забезпечують відтворення працездатності населення.

Саме зростання ролі загальних умов організації рекреаційної галузі стало основним моментом для широкого її вивчення. В останні десятиріччя щодо сутності рекреації у науковій літературі побутує думка, що до неї варто відносити природно-ландшафтні умови та матеріальні речі. Виходячи зі сказаного вище, під рекреацією треба розуміти цілісний природно-функціонуючий об'єкт, діяльність якого створює загальні умови соціально-економічного розвитку. До рекреації треба віднести ті об'єкти, функціонування яких створює загальні умови суспільного відтворення та соціальної діяльності. Причому сукупність цих об'єктів не є незмінна. У міру суспільного розвитку ця сукупність об'єктів постійно змінюється і доповнюється, оскільки підвищується роль загальних умов.

Виділяють такі основні суспільні функції рекреації, як медико-біологічна, соціально-культурна, економічна і політична [12, с. 87]. В економічній групі головне місце займає відтворення робочої сили. Рекреація зберігає суспільно необхідний час, а також є формою попиту на послуги, що визначає формування інших сфер господарської діяльності.

Рекреація виконує й економічні функції прискорення розвитку господарської структури певної території; розширення сфери зайнятості; вплив на структуру грошового балансу населення; збільшення іноземного туризму та отримання валюти.

Економічні параметри рекреації визначаються так:

— рекреація належить до невиробничої сфери. Економічний ефект від рекреаційної діяльності проявляється в закладах лікування, відпочинку і туризму, а також на рівні національного господарства країни в зростанні валового суспільного продукту.

— рекреація тісно пов'язана з природним середовищем, вона розвивається на стику економіки і соціальної сфери, а також екології. Тому під час визначення ефекту від розвитку рекреаційної діяльності поряд з економічними чинниками необхідно враховувати також природоохоронні і соціальні;

— економічні параметри рекреації тісно пов'язані з видом рекреаційного ресурсу і, відповідно, з економічними характеристиками стану рекреаційних районів.

Цей зв'язок виражається системою показників (пропускна здатність рекреаційних територій, витрати лікувальних ресурсів на один людино-день, навантаження і рекреаційна місткість курортної місцевості, рівень комфорту) [12, с. 89].

У зв'язку з тим, що розвиток рекреації має явно виражений територіальний характер, вона забезпечує розвиток певної території, або організовує її взаємозв'язок з іншими регіонами.

1.2. Рекреація як діяльність

У наукових розробках продовжується процес конкретизації терміну "рекреація". Разом з тим методично чітко виявлено, що йдеться про матеріальні елементи, які створюють умови для ефективної діяльності соціальної сфери суспільного життя та природно-ландшафтні умови. Враховуючи сказане вище, ми пропонуємо таке тлумачення категорії "рекреації". Отже, рекреація – це система об'єктів та умов з виробництва послуг, які сприяють відтворенню працездатності населення на основі рекреаційних ресурсів, забезпечують нормальні умови життя і трудової діяльності місцевого населення.

Рекреація охоплює і об'єкти проживання на основі приватного сектора, харчування, побутового обслуговування рекреантів, транспорту, зв'язку, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, освіти, культури і мистецтва, діяльність яких спрямована на задоволення потреб рекреантів, забезпечення їх життєдіяльності, духовного та інтелектуального розвитку.

Багато спільного є між поняттями "рекреація" і "сфера обслуговування", наприклад, одне й те ж функціональне призначення – надання послуг населенню. Але, разом з тим, існують відмінності: сфера обслуговування – це галузевий поділ, а рекреація – це територіальний підхід до її розвитку [11, с. 35].

У сучасних наукових розробках відсутнє єдине визначення згаданих категорій, триває процес уточнення їх структури і функцій. Але жодна з цих категорій не підміняє одна одну.

Великий інтерес викликає питання класифікації видів рекреації та побудова її структурної моделі. Поділ рекреації на окремі ланки дає змогу глибше вивчити її роль у соціально-економічному розвитку регіонів і тим самим виявити вплив на розширення і підвищення ефективності господарської діяльності регіону.

У процесі дослідження місця рекреації в соціально-економічному розвитку регіонів потрібно дослідити всі її складові. Питанню ролі й функцій окремих ланок рекреації у суспільному процесі присвячено чимало наукових робіт, зокрема, виділимо праці економістів – В. Кравціва, М. Лесечко, Н. Недашківської, О. Шаблія; архітекторів – М. Габреля, Б. Посацького, Т. Панченка, Я. Тараса, Г. Шульги; географів та біологів – М. Голубця, Г. Гуцуляка, С. Генсірука, В. Кучерявого. Автори по-різному розглядають класифікацію видів рекреації, обґрунтовують критерії її розмежування [11, с. 36].

Рекреація перебуває в постійному взаємозв'язку з сферами матеріального виробництва та виробничою інфраструктурою Цей взаємозв'язок має різнобічний характер. Соціологи, розглядаючи розвиток різноукладності в суспільстві, окреслюючи соціальні характеристики укладу та багатоукладність ставлять у центр людину, її інтереси та потреби всебічного якісного задоволення [11, с. 36]. Саме в цьому полягає соціальна сутність і характер функціонування кожного укладу та місце рекреації. Економісти дотримуються принципів, які використовуються при поділі економічної сфери – матеріального виробництва чи невиробничої сфери, тобто класифікують рекреацію залежно від ролі її окремих структурних підрозділів у створенні суспільного продукту [11, с. 37].

Рекреація належить до виробничої сфери і кінцевим її продуктом є виробництво послуг. Не зупиняючись на класифікації, запропонованій спеціалістами економічної сфери, зазначимо, що таке розмежування та віднесення рекреації до сфери виробництва, на наш погляд, є недоцільним, оскільки усі заклади рекреації належать до соціальної інфраструктури.

При класифікації рекреації чимало авторів виділяють зелений туризм, тобто сукупність об'єктів, що створюють умови для оздоровлення суспільства в сільській місцевості. До неї належать заклади приватної рекреації, що організована на основі приватного житлового фонду. Вони повинні бути виділені в самостійну групу, оскільки відрізняються від інших видів рекреації [11, с. 37]. Категорія "зелений туризм" на сьогодні дуже поширена в науковій літературі, хоча різні автори дають їй неоднозначне тлумачення.

На нашу думку, під зеленою рекреацією варто розуміти систему організацій, підприємств і служб, які займаються спеціалізованим обслуговуванням відпочиваючих. До них мають належати також служби, які забезпечують ефективне функціонування, ремонт і відтворення рекреаційних об'єктів, пересування рекреантів тощо. До неї входить: транспорт, зв'язок, помешкання, ремонтна служба, автотехнічне та інформаційне обслуговування. Виходячи зі сказаного, вважаємо, що рекреація умовно поділяється на виробничу (об'єкти та споруди), соціальну (мешканці та обслуговуючий персонал) та інституціональну (інформаційні служби) частини.

Запропонована класифікація рекреації не претендує на вичерпність і безальтернативність. Кожна ланка рекреації містить ті складові, які об'єднуються між собою за функціональним призначенням. Так, комунально-побутова складова рекреації об'єднує: сферу побуту, харчування, торгівлю. Основна її функція полягає в задоволенні комунально-побутових і природно-фізіологічних потреб рекреантів. Складова інженерного облаштування та захисту довкілля об'єднує: газо-, електро-, водопостачання та водовідведення, дороги, охорону довкілля (запровадження системи контролю за санітарним станом сільських населених пунктів, дотримання санітарних норм і правил господарювання). Соціальна складова рекреації об'єднує: культуру та мистецтво, культові споруди, охорону здоров'я, фізичну культуру та спорт. Її функція полягає в розвитку та задоволенні пізнавальних, духовних потреб рекреантів, охороні і зміцненні здоров'я [11, с. 40].

Комунально-побутове, інженерне облаштування та захист довкілля, а також соціальна складові рекреації належать до тих сфер життєзабезпечення, які розвиваються відповідно до вимог сьогодення. Функціонування об'єктів рекреації нових форм сприяють розвитку сфери платних послуг і відповідно підвищують вимоги рекреантів до їх якості. Тут зростає роль науки, посилюється її інтеграція з рекреацією.

Основними завданнями структурних елементів рекреації є:

— у сфері комунально-побутового обслуговування рекреантів:

— реформування та функціонування комунальної служби;

— благоустрій населених пунктів і вуличної мережі;

— розвиток сучасної телекомунікаційної системи;

— розвиток діяльності територіальних громад;

— у сфері інженерного облаштування і охорони довкілля:

— розвиток газових мереж;

— водо- та електропостачання, водовідведення;

— будівництво доріг із твердим покриттям;

— запровадження ефективної системи контролю за санітарним станом, дотримання санітарних норм і правил господарствами.

— у соціальній сфері:

— будівництво та реконструкція об'єктів соціально-культурного призначення;

— функціонування програми медичного обслуговування рекреантів;

— розвиток гуманітарної сфери регіону;

— соціальний захист місцевих мешканців та рекреантів [11, с. 41].

Отже, під рекреацією регіону розуміємо систему організацій та умов із виробництва рекреаційних послуг, які забезпечують процес відтворення працездатності рекреантів, не погіршуючи умов життя і праці місцевих мешканців.

Головною ціллю розвитку рекреації є:

— підвищення рівня розвитку соціальної інфраструктури;

— формування системи обслуговування населення і рекреантів широким асортиментом високоякісних послуг і створенням нових робочих місць;

— запобігання подальшій деградації населених пунктів і територій [11, с. 42].

Розділ 2. Рекреація як феноменальне явище

2.1. Просторово-часові особливості рекреації

В сучасних умовах перебудови суспільних відносин в Україні важливе значення має досягнення оптимальної територіальної організації господарства, в тому числі формування раціональних міжгалузевих комплексів та систем. Вони є важливими об'єктами дослідження суспільної географії, зокрема, її складової — рекреаційної географії, яка вивчає закономірності формування і функціонування, динаміку та розміщення територіальних рекреаційних систем (ТРС) усіх типів і рангів: Вона також виявляє внутрішні взаємозв'язки (структуру),які обумовлюють цілісність ТРС, зв'язки між компонентами системи, взаємодією ТРС з іншими географічними системами, прогнозує виникаючі спонтанні і цілеспрямовані дії, розробляє систему методів пізнання [3, с. 60].

Сьогодення вимагає розв'язання низки завдань, пов'язаних із задоволенням розширенням рекреаційних потреб, підвищення їх соціальної ефективності існуючих і перспективних ТРС.

До таких відноситься і рекреаційна галузь, для розвитку якої є сприятливі умови в різних регіонах України. Формування ТРС є важливою умовою подальшої активізації соціально-економічного розвитку різних регіонів. Для успішного розв'язання проблем розвитку ТРС необхідне всебічне їх дослідження. Воно передбачає, насамперед, тлумачення поняття "територіальна рекреаційна система", вивчення її структури, особливостей функціонування і розвитку [3, с. 61].

Щоб визначити сутність поняття "територіально-рекреаційна система", необхідно розкрити зміст понять, які її утворюють. Це, насамперед, поняття "рекреація". Воно поєднує в собі ряд значень: відновлення, відпочинок, зміна роботи, що не пов'язана з трудовою діяльністю. Отже, поняття "рекреація" характеризує не тільки певні види вибіркової життєдіяльності людей у вільний від роботи час, але й той простір, в якому вони функціонують. Існує декілька підходів чи тлумачень поняття рекреація. Як вважає І.Т.Твердохлебов, рекреація — це сукупність явищ і відношень, які виникають в результаті використання вільного часу для оздоровлювальної, пізнавальної, спортивної і культурно-розважальної діяльності людей в період добових, недільних і річних життєвих циклів на спеціалізованих територіях, що знаходяться за межами населеного пункту і не є постійним місцем для проживання [3, с. 63]. В.С.Преображенський трактує рекреацію, як — відновлення сил) 1) як процес відновлення, відтворення фізичних і духовних сил, втрачених людиною в процесі трудової, навчальної та побутової діяльності; 2) у вузькому розумінні — різноманітні види людської діяльності у від трудової діяльності [3, с. 63].

Територіальна диференціація рекреаційної діяльності служить необхідною передумовою взаємодії окремих частин, що приводять до утворення територіальних рекреаційних систем.

Велике значення надається дослідженню рекреаційної діяльності відпочиваючих адже важко прогнозувати поведінку та бажання великих контингентів людей. Воно залежить від багатьох чинників, у тому числі, індивідуальних: моральний стан людини, звички, виховання. В результаті їх дій формуються запити, бажання, відпочивати за інтересами, тому перед дослідниками постає завдання передбачати логіку, поведінку людей в процесі їх рекреаційної діяльності встановити контакти із рекреантами, для плідної співпраці.

На сьогоднішній день дослідження рекреаційних процесів ведуться багатьма науками: соціологією, економікою, медициною та ін. Рекреаційна діяльність виявляється у просторових переміщеннях відпочиваючих, обслуговуючого персоналу, що забезпечують рекреаційну цілісність, а також і зміни властивостей, географічних ландшафтів; — природних і умов. При дослідженні територіальної організації рекреаційної діяльності важливо дослідити спрямованість рекреаційно-географічних процесів, їх роль як факторів стабільності або зміненості рекреаційних територій. Рекреаційно-географічна діяльність має ряд закономірностей. Які полягають перш за все, в тому, що їх початкова ланка пов'язана із переміщенням людей, а не з виробництвом товару на ін. видів продукції,як це відбувається в економіко-географічній діяльності.

Рекреаційні послуги, є основною продукцією рекреаційної галузі. Таким чином, рекреаційно-географічна діяльність є постійним процесом створення і споживання матеріальних і духовних цінностей, які необхідні для відновлення і вдосконалення фізичних і моральних сил людини у вільний час який виявляється у просторовому переміщенні потоків людей, речей, енергії та інформації, в періодичних змінах властивостей окремих територій [3, с. 65].

Рекреаційна діяльність спрямована на задоволення потреб рекреантів, виконує ряд суспільних функцій, які можна трактувати як: медико-біологічну, соціально-культурну, економічну та політичну. Медико-біологічна функція — полягає в санаторно-курортному лікуванні і оздоровленні. Оздоровлення через туризм — один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничо-психологічного втомлення людини. Хоча це не єдиний шлях планування майбутніх міст та поселень, які б зрівноважили взаємодію людини з навколишнім середовищем у міських умова.

Соціально-культурна функція — це провідна функція рекреації. Культурні,або моральніпотреби, — це потреби , пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, пізнання змісту та призначення свого існування. широкі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними та соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й всього світу. Серед економічних функцій рекреаційної діяльності головне місце займає відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується інтерес трудящих, до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворювань, підвищення життєвого тонусу людей [3, с. 66].

З економічної точки зору важлива роль рекреації, як нової форми споживчого попиту товарів і послуг, що призводить до формування цілої сфери відпочинку.

Оздоровлення через туризм — один із шляхів вирішення проблеми зняття виробничо-психологічної втоми людини. Хоча це не єдиний шлях. Важливим є також планування майбутніх міст та поселень, які б зрівноважили взаємодію людини з навколишнім середовищем у міських умовах та ін.

Соціально-культурна функція — це провідна функція рекреації. Культурні, або моральні потреби, — це потреби пізнання в широкому розумінні, пізнання навколишнього світу і свого місця в ньому, пізнання змісту та призначення свого існування. Широкі можливості для духовного спілкування людини з природними, культурно-історичними та соціальними цінностями не тільки своєї країни, але й всього світу дає туризм [3, с. 67].

Серед економічних функцій рекреаційної діяльності головне місце займає відтворення робочої сили. Завдяки рекреації підвищується інтерес людей до праці, збільшується тривалість періоду збереження повноцінної працездатності, що веде до збільшення фонду робочого часу внаслідок скорочення захворювань, підвищення життєвого тонусу людей.

З економічної точки зору важлива роль рекреації, як нової форми споживчого попиту товарів і послуг, що призводить до формування цілої сфери господарської діяльності, яка розширює асортимент продукції традиційних галузей промисловості і сільського господарства.

Важливими також є такі функції, як: прискорення розвитку господарської сфери певної частини території країни, збільшення зайнятості населення за рахунок рекреаційного обслуговування і в галузях, пов'язаних з рекреацією, поліпшення структури балансу грошових доходів населення, передусім, у рекреаційних районах, підвищення ефективності іноземного туризму як джерела одержання іноземної валюти.

Політична функція сприяє налагодженню контактів між країнами та різними народами через галузі рекреаційної індустрії, туризм, спортивний туризм.

Політична функція сприяє налагодженню контактів між країнами та різними народами через галузі рекреаційної індустрії, туризм, спортивний туризм, лікування, оздоровлення, культурно-історичні цінності, які є надбанням всього людства.

Важливою умовою розвитку ТРС є рівень соціально-економічного розвитку території, який визначає потреби населення у рекреаційних послугах і зв'язках.

Чим він вищий, тим при інших однакових умовах більші потреби людей в послугах В організації рекреаційної діяльності з часом відбуваються зміни, які пов'язані із процесами формування рекреаційних територій, вдосконалення сформованих зон відпочинку, з впровадженням нових форм відпочинку.

Рекреаційна діяльність, потужність її матеріально-технічної бази, зв'язок із багатьма галузями народного господарства, насамперед, соціальної сфери, зумовлюють необхідність дослідження і пошук шляхів підвищення ефективності її територіальної організації і управління. Сучасний ритм життя людей ставить нові завдання перед індустрією відпочинку, сприяє вдосконаленню нових методологічних і методичних принципів дослідження рекреаційних процесів, які пов'язані із функціонально-територіальною організацією рекреаційної діяльності, | виявлення' нових факторів, що впливають на хід подібних процесів, визначенням можливостей управління цими процесами.

Територіально-рекреаційна система (ТРС) — це відкрита система, розвиток і функціонування якої залежить в — значній мірі від впливу зовнішнього середовища. Розуміючи під середовищем системи сукупність об'єктів, зміна властивостей яких впливає на систему, а також тих об'єктів, властивості яких змінюються внаслідок поведінки системи, середовищем ТРС вважаємо природне довкілля, населення (в т.ч. розселення) та господарський комплекс [3, с.70].

Територіально-рекреаційна система окрім складності щодо різноманітності галузей та видів діяльності, які підпорядковані їй, ще й певним чином впливає на різні сторони суспільного життя.

Зв'язок рекреаційних систем з географічними системами можна спостерігати досить легко тому що деякі географічні системи територіальні, природні, культурні комплекси входять до складу рекреаційних систем у поєднанні з людиною (групою людей), яка здійснює управління даними типами систем.

ТРС — соціально-географічна система, гетерогенна за складом взаємопов'язаних підсистем: групи відпочиваючих, природних і культурних комплексів, інженерних споруд, обслуговуючого персоналу, органів управління характеризуються функціональною цілісністю (стан підсистем зумовлюється функцією системи в цілому) і територіальною цілісністю /в рамках деякого територіального масштабу) [3, с. 72].

Являючи собою складову частину суспільно-територіального комплексу, рекреація сама є складною системою. Стверджуючи це, виходимо з загальних положень теорії систем. Під будь-якою системою розуміють "множину елементів, що співвідносяться одне з одним, яка утворює певну цілісність, єдність" [3, с. 72].

Взагалі "система" у перекладі з грецької означає "ціле, яке складається з частин". Рекреація складає сукупність закладів і установ сфери послуг, які займаються відновленням життєдіяльності людини. Вона є динамічною системою, оскільки охоплює сукупність взаємопов'язаних об'єктів і процесів, що змінюються у часі. Ці об'єкти і процеси відбуваються на певній території, використовуючи її ресурси, тому система є ще й територіальною, тобто територіальна" рекреаційна система. Важливою особливістю ТРС є те, що вона органічно включає в себе об'єктивно існуючі територіальні утворення.

Найперше необхідна оцінка природних ресурсів, зокрема встановлення їх обсягів та структури, територіальної диференційованості. Серед них вирішальне значення мають власне рекреаційні території (угіддя), мінеральні води, лікувальні грязі, кліматичні ресурси та ін. їх оцінювання у роботі проводилось за методикою Руденка (1989), її суть у тому, що оцінка природного рекреаційного потенціалу проводилась згідно з можливостями задоволення нормативних потреб населення в рекреаційних закладах, місцях санаторно-курортного лікування, тривалого і короткочасного відпочинку і туризму. Розраховані в людино-годинах нормативи потреб коректується міським і сільським населенням відповідно до діючих на практиці показників планування місць відпочинку і лікування. При розрахунках використовуються дані про потенційні потреби в рекреаційних територіях країну а також враховуються можливості забезпечення ними частини рекреантів з інших регіонів. Для переходу від натуральних показників потенціалу до вартісних застосовується такий методичний підхід, згідно якому відпочинок на природі розглядається як одна із форм використання вільного часу а економічна оцінка природних рекреаційних територій проводиться через його грошову оцінку. Вартість вільного часу визначалася за величиною. В створюваного за одиницю часу і розрахованого на чисельність всього населення у, країни, яке використовує ресурси рекреації. Економічна оцінка мінеральних вод і лікувальних грязей базується на їх балансових експлуатаційних запасах і регіональних затратах [14, с. 59].

При цьому важливо також знати рівень забрудненості вод шкідливими речовинами.

Аналіз кліматичних рекреаційних ресурсів здійснюється на основі даних про кількість днів з оптимальними для основних видів відпочинку погодними умовами, температурний і вітровий режим у різні пори року, повторюваність днів з несприятливими погодними умовами. Встановлюються найсприятливіші для відпочинку людей території за сезонами року. Також враховуються дані про забрудненість повітря в місцях короткотривалого і довготривалого відпочинку.

Поряд з оцінкою окремих видів природних рекреаційних ресурсів необхідне комплексне оцінювання цих ресурсів. При цьому основним об'єктом дослідження виступає природно-територіальний комлекс (ПТК). Для рекреаційної оцінки ПТК важливими є певні аспекти його системної організації, зокрема зв'язки між окремими одноранговими і різноранговими ПТК. Вивчення цих зв'язків, а також впливу діяльності людини на ПТК необхідне для тільки наявних, але й потенційних природно-рекреаційних ресурсів [14, с. 61].

Важливим показником кількісної оцінки природних рекреаційних ресурсів є максимальна ємкість території, яка визначається як утворення площ природних комплексів і відповідних до них значень оптимальних рекреаційних навантажень. При визначенні максимальної ємкості природних ресурсів враховуються ліси, луки, території з охоронним статусом (заповідники, заказники, інші види охоронних територій); сприятливі для відпочинку береги річок, ставків, водосховищ; спортивно-мисливські і риболовецькі угіддя.

Таким чином, природно-рекреаційний потенціал — це сума максимальних місткостей окремих природних комплексів, які характеризуються площинними або лінійними вимірами, певними природними параметрами і допущеним рекреаційним навантаженням.

Навантаження — це показник, що характеризується чисельністю рекреантів на одиницю площі за певний час комплексах незворотні зміни називають критичними навантаження близьке до критичного але не викликаюче незворотних змін, називається повністю допустимим; навантаження, в результаті якого відбулися незворотні зміни — недопустимим.

Рекреаційне навантаження і стійкість до нього природних комплексів визначають ступінь дигресії (порушення) природного середовища Н.С.Казанська (1972) виділила і описала 5 стадій рекреаційної дегресії у лісопарковій зоні [14, с. 63]:

1) діяльність людини не внесла в лісовий

2) рекреаційний вплив людини виражається у встановленні рідкої сітки стежок, у появі серед травяних рослин деяких світолюбивих видів, в початкій фазі розрушення підсистем;

3) сітка стежок порівняно густа, в травяному покриві переважають світлолюбиві види, появляються лугові трави, потужність підстилки зменшується, на застежкованих ділянках відновлення лісу;

4) повна відсутність підстилка і підліску, окремими екземплярами на витоптаній площі — однорічні види трав.

Межа стійкості природного комплексу проходить між третьою і четвертою.

Відповідно за гранично допустиме приймається те навантаження, яке відповідає третій стадії дигресії.Для визначення гранично допустимих навантажень проводяться спостерення за відвідуваністю природного комплексу, яка співставляється із степенем зайнятості стадієдигрес.

Під нормою рекреаційних навантажень розуміється одночасна навантаженість, яка вимірюється чисельністю людей за одиницю часу на одиницю площі, наприклад, людино-година га.

В.С.Преобженський запропонував розрізняти загальне навантаження за весь час існування ТРС, стадійне навантаження за час від кінця попередньої стадії, і навантаженість — одночасне навантаження в деякий момент часу (день, рік, місяць) [14, с. 64].

Є також "індекс твердості", який характеризує відвідуваність через ступінь ущільнення грунту на самій ділянці і на стежках.

За допомогою цих методів визначають не тільки рекреаційний вплив, але й встановлюють напрямки управління рекреаційним навантаженням, тобто розробляють систему заходів для підвищення стійкості кожного типу природних комплексів, як в цілому для використовуваної території, так і для окремих її ділянок.

Для того, щоб встановити рівень забезпеченості населення рекреаційними ресурсами, обчислено обсяги рекреаційного потенціалу в розрахунку на 1 людину, а ефективність цього потенціалу встановлена за показниками його обсягу в розрахунку на одиницю площі (гектар). Важливими показниками для характеристики рекреаційного ресурсного потенціалу є його частка в загальному потенціалі території, а також індекс територіальної диференціації ресурсів [14, с. 65].

Відмінності у цих показниках території найбільше ілюструє картографічний метод дослідження. Цей метод також найширше використовується при аналізі інших видів рекреаційних ресурсів (історичних, культурних тощо).

В процесі дослідження рекреаційних ресурсів важливо визначити рекреаційні потреби людей, можливості використання цього потенціалу. Такі потреби залежать не тільки від забезпеченості людей рекреаційними ресурсами, але й від їх прибутків, розвитку транспортної мережі, рекреаційної мобільності (рухливості) населення та ін. В загальному вигляді потенційні рекреаційні можливості можна оцінювати.

При цьому необхідно знати, що значення коефіцієнта для міст з різною людністю різнії, вонйі змінюється від 0,1 (для малого міста) до 0,07 (для великого міста).

При дослідженні природно-ресурсного потенціалу необхідно мати на увазі, що до його складу входять "відповідні" кліматичні умови, рельєф, сніговий покрив використовуватись можуть практично завжди, Інші/відносяться до категорії невідповідних (водоиоми, цінні ліси, бальнеологічні ресурси), науково витриманої експлуатації. Отже, комплексне використання будь-якої ТРС різного масштабу повинно базуватись на знаннях технології процесів функціонування рекреаційних систем. Вперше характер співвідношення між об єктом рекреаціинизг ресурси. І технологією рекреаційної діяльності був розглянений у роботах В.І. Азара (1972), а потім в дещо більш розширеному вигляді — в монографії "Теоретичні основи рекреаційної географії" (1975). В цих роботах було запропоновано розрахувати тривалість перебування відпочиваючих в тому чи іншому місці, виходячи із сумарних затрат часу на ресурси, які там є, тобто рахувати. Фем ресурсу через час. Проте, тільки часовий показник не може повністю охарактеризувати потенційні рекреаційні ресурси [14, с. 68].

В процесі використання рекреаційних ресурсів необхідно враховувати відносну постійну величину, максимальний розподіл, обсяг і розгортання в часі і просторі, постійність (сталість) у експлуатації, доступність для різних вікових груп населення, потребу у рекреаційному освоєнні та ін.

Таким чином, ресурс характеризують його просторові, часові параметри у поєднанні із кількістю рекреантів — існуючою рекреаційною потребою.

Ресурсно-рекреаційний потенціал, як сукупність культурно-історичних і природних рекреаційних ресурсів служить базисом для виділення ресурсно-рекреаційної системи, а та в свою чергу, служить матеріальною основою функціонування ТРС. ТРС — це територіальне цілісна взаємозалежна сукупність компонентів, функціонування і еволюція яких залежить від ступеня рекреаційного попиту і спрямована на задоволення рекреаційних потреб людини і суспільства в цілому [14, с. 68].

Розгляд рекреаційної діяльності як системи випливає з того, що поняття системи охоплює один порівняно широкий клас об'єктів, специфіка яких у тому, що вони являють собою деяку множину компонентів, об'єднаних певними зв'язками і відношеннями (О.І.Шаблій, 1978 р.) [14, с.70]. Цей підхід дозволяє оцінити відносини між елементами у складній систем 'Простежити внутрішньосистемні і міжсистемні потоки інформації, виявити ряд елементів та їх функціональні взаємозв'язки. На основі цього підходу стає можливим розкриття тісноти взаємозв'язків компонентних аспектів структури ТРС.

Застосування принципів системності до передбачає розгляд частини системи вищого рівня і водночас як системи, що відносно самостійно функціонує, складаючись з територіальних рекреаційних підсистем.

Системний підхід як метод дослідження, передбачає розгляд ТРС через призму понять система", "структура", "організація", "ієрархія" та ін.

2.2. Рекреаційна діяльність як засіб задоволення особистісних потреб людини

Розвиток рекреаційної індустрії має опиратись на нові механізми господарювання, ефективні організаційні структури, економічну свободу виробництва, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме економічному прогресу території.

Основними напрямками формування ефективного механізму функціонування рекреаційної сфери є:

— реорганізація форм власності і процеси роздержавлення;

— фінансово-кредитні важелі управління;

— взаємовигідні умови відносин між органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання;

— платність рекреаційного господарювання;

— інвестиційна політика;

— організаційно-правлінські структури [15, с. 44].

Специфіка рекреаційної сфери обумовлює необхідність поступової реформації форм власності і роздержавлення рекреаційних об'єктів. Тут варто відзначити, що першочерговому роздержавленню (мала приватизація) на курортах і в туристичних центрах повинні підлягати підприємства обслуговуючих, сервісних галузей (торгівля, громадське харчування, служби побуту тощо).

Фінансово-економічне регулювання розвитку рекреаційної сфери здійснюється через:

— механізм платежів за використання природних рекреаційних ресурсів;

— ефективну податкову політику;

— систему місцевих зборів (курортний, рекреаційний збір, податок на приватний житловий фонд, який використовується в рекреаційних цілях);

— механізм ціноутворення на рекреаційні послуги;

— інвестиційну політику і кредитування.

Основними джерелами фінансування розвитку рекреаційної індустрії є:

— державні асигнування;

— кошти підприємств, установ, організацій — власників рекреаційних об'єктів;

— кредитні ресурси;

— іноземні інвестиції [15, с. 45].

Важливе місце в системі фінансово-економічного регулювання повинні зайняти механізми пільгового кредитування заходів, пов'язаних з розвитком рекреаційної індустрії, гнучка система ціноутворення на рекреаційні послуги.

Взаємовідносини між територіальними органами влади і суб'єктами рекреаційного господарювання повинні будуватись на принципах взаємної вигоди на основі договорів і угод. При цьому владні структури не повинні втручатися у внутрішні справи рекреаційних об'єктів, а ті, в свою чергу, мають дотримуватися встановлених владою законів і нормативів збереження довкілля.

Для реалізації політики розвитку рекреаційної індустрії видається доцільним створення потужної державної компанії з необхідними правами і повноваженнями, в сферу діяльності якої входило б широке коло питань розвитку рекреаційної сфери і об'єктів інфраструктури. Ця компанія, володіючи фінансовими і матеріальними ресурсами, маючи вихід на зовнішній ринок, повинна визначити тактику практичних дій в рамках виробленої стратегії і нести всю повноту відповідальності за її реалізацію.

Створення пропонованої структури абсолютно не виключає функціонування акціонерних товариств, асоціацій, фірм, які, будучи учасниками процесу, діють в межах своїх прав і можливостей.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності і активна політика щодо інтеграції України в європейську спільноту, законодавчі гарантії прав зарубіжних партнерів створюють сприятливі передумови для залучення іноземних інвестицій в рекреаційну сферу з поступовим виходом на світовий ринок рекреаційних послуг.

Вважається за доцільне створення спільних лікувально-оздоровчих чи туристичних підприємств з іноземними інвесторами. Внесок української сторони забезпечується вартістю земельних ділянок під забудову і природних ресурсів, які використовуються в процесі експлуатації об'єктів. Внесок зарубіжної сторони — фінансування будівництва і обладнання, інші можливі інвестиції. Прибуток ділиться пропорційно внескам в статутний фонд.

Важливою формою залучення іноземних інвестицій є зони вільного підприємництва рекреаційного профілю. Ними можуть стати обмежені території, де встановлюються особливі економіко-правові, фінансові, кредитні, а також митні умови господарювання вітчизняних і зарубіжних юридичних осіб.

Однак слід врахувати, що рекреаційна діяльність, приплив туристів та курортників дає опосередковану економічну віддачу, а саме:

— фінансові вливання;

— збільшення торгового обороту;

— забезпечення зайнятості населення;

— розширення економічних зв'язків з іншими країнами;

— вихід на міжнародний ринок послуг [15, с. 47].

2.3. Співвідношення між рекреаційними циклами

Рекреація якодна зголовних форм продуктивного використання вільного часулюдини- суспільний, економічний інауковийфеномен, для якого немають значення міжгалузеві таміждисциплінарнімежі. Недивлячись нацюособливість, слід зауважити, щонайбільший вклад уїївивчення ірозуміння вносить географія, уцарині якої сформувалася потужний науковийнапрям- географія рекреації ітуризму.

Рекреація (фр.rеcrеation, пол. rekreacja- відпочинок, від лат. recreatio- відновлення сил)- відновлення чивідтворення фізичних ідуховних сил, витрачених людиною впроцесі життєдіяльності; рекреація включає різноманітні види діяльності увільний час, спрямовані навідновлення сил ізадоволення широкого кола особистих ісоціальних потреб тазапитів [10, с. 198].

Рекреацію можна сприймати іякзаплановану бездіяльність, яка здійснюється зачиїмось бажанням. Углибшому сенсі вона розглядається узв’язкуземоційним досвідом танатхненням, щоз’являєтьсяякнаслідок рекреаційної дії. Зіншого боку, рекреація може сприйматися яксистема ресурсів чисервісу. І,врешті-решт, небуде помилкою розглядати рекреацію якбудь-який тип або вид усвідомленого задоволення фізіологічних бажань ісоціальних потреб особистості під час відпочинку.

Рекреаційна діяльність пов’язана звикористанням ландшафтів ізначних територій. Іуцьому сенсі вона конкурує ізсільським талісовим господарством, рибальством, промисловістю, гірничою справою таіншими видамисуспільної виробничої діяльності, девикористовуються природні ресурси.

Розрізняють три форми використання часу, відведеного нарекреацію- туризм, лікування/оздоровлення тавідпочинок. Для означенняцього часу івидів діяльності, які відбуваються вйого межах, будемо використовувати поняття «рекреаційно-туристичний», яке включає всю (чимайже всю) сукупність явищ іпроцесів, пов’язаних звідновленням сил людини тазадоволенням їїфізіологічних ісоціальних потреб [15, с. 90].

Саме туризм усучасному світі сприймається якголовна форма рекреаційної діяльності, перетворившись напотужну самостійну галузь нематеріального виробництва, яка задовольняє рекреаційні потреби.

Виникає логічне запитання про співвідношення семантичного навантаження наукових категорій «туризм» і«рекреація», оскільки дуже часто цідва поняття сприймаються іподаються влітературних джерелах яксиноніми [15, с. 90].

Досить поширеною єдумка, що«рекреація»- поняття значно ширше, оскільки включає практично всі види діяльності людини уїївільний від роботи час, який вона проводить поза своїм постійним помешканням, тоді як«туризм» — поняття вужче іглибше, оскільки цей процес супроводжується споживанням відповідних послуг, тобто купівлею певної продукції/товару чипослуг івикористанням ресурсного потенціалу території.

УЗахідному науковому світі дослідження рекреації тривалий час розвивалося незалежно від досліджень туризму. Традиційно туризм розглядався яккомерційний економічний феномен, щобазується наприватній основі. Напротивагу такому підходу рекреація іпарки вивчалися якресурс загальнодержавного використання іпоширення. Тому дослідження рекреації фокусувалося надержавному секторі. Вивчалися проблеми управління незайманою природою, неринкове оцінювання йаналіз рекреаційного досвіду. Вивчення туризму носило більш прикладний характер, який зосереджувався натрадиційному приватному секторі (наприклад, туристична індустрія). Досліджувалися моделі подорожей, туристичний попит, реклама імаркетинг [15, с. 91].

Такий поділ між цими видами діяльності зберігався допочатку 1980-хроків. Нині він значно знівелювався. Івсеж, існують думки, що«туризм здійснюється вмежах рекреаційної основи», априхильники іншої точки зору намагаютьсядовести, що«рекреація- компонент туризму».

Тавсеж реальність така, щовивчення туризму ірекреації розширилося іпереплелося впонятійному апараті йметодичному інструментарії. Разом іззміною суспільства івпливом суспільно-географічних чинників демаркаційна лінія між рекреацією татуризмом стала розмитою інечіткою. Тіж, хто намагається знайти різницю, можуть припустити, щорекреація апелює дотакої особливості людської психіки, якпокладання насвої сили, тоді яктуризм обслуговує явно тих, хто шукає розваг без значного дискомфорту. Але йціаргументи стають умовними, оскільки швидкими темпами розвивається екологічний туризм, який спирається наактивний відпочинок, заякого комфортність ємінімальною.

Однак очевидною єзростаюча конвергенція між туризмом ірекреацією уплощині теорії, діяльності івпливів, особливо іззростанням комерціалізації рекреації ірозпорошенням обов’язків урекреаційній сфері між державними іприватними структурами. Разом ізцим з’являєтьсяінеобхідність розглядати рекреаційні ітуристичні ресурси укомплексі якресурси для різних видів діяльності під час дозвілля.

Таким чином, мипідійшли дозони впливу щеодного поняття- «дозвілля». Нанеупереджений погляд, це- родова дорекреації ітуризму категорія, яка охоплює увесь вільний від роботи час івключає якрекреацію, так ітуризм.

Важко незгодитися зтим підходом дорозуміння дозвілля, який набув поширення внауковому світі. Під цим поняттям розуміється час впродовж якого індивідуум здійснює вибір ізаймається чимось добровільно.

Вогляді значень поняття «дозвілля» доцільно виокремити три основні підходи дойого вжитку:

— часовий підхід, коли дозвілля розглядається якперіод часу, діяльності, стану інтелекту, вякому вибір єдомінуючою рисою; уцьому сенсі дозвілля єформою вільного часу для особистості, простором для розвитку їїздібностей, умінь інабуття навичок;

— об’єктивнийпідхід, при якому дозвілля розуміється якпротилежне роботі заняття, тобто цебудь-який неробочий або той, щолишається після роботи,час;

— суб’єктивний підхід, при застосуванні якого наголос робиться наякісних параметрах поняття, коли значна роль відводиться нестільки кількісним характеристикам (наприклад, кількість вільного часу), скільки особистісному сприйняттю дозвілля ійого ролі, яке формується, зокрема, під впливом віросповідання йінших соціально-значущих рис; саме уцьому контексті слід розглядати дозвілля, яке може здійснюватися убудь-який час івизначатися характеристиками індивідуума таособливостями його світосприйняття [15, с. 93].

Зусього вищесказаного стає зрозумілим, щонеможливо дати універсальні визначення дозвілля, рекреації ітуризму, бовони міняються взалежності від контексту ізавдання дослідження. Загальнеж уявлення про взаємну підпорядкованість цих трьох понять може дати графічна логіко-структурна модель, яка вказує намісце дозвілля, туризму ірекреаційної діяльності вжиттєвому циклі індивідууму (рис.2.1).

Насхемі, зображеній нарисунку 1,єдві області перекриття роботи ідозвілля:

— бізнес-подорожі або бізнес-тури, щорозглядаються якзорієнтовані наділові цілі подорожі, ацеівідрізняє їхвід мандрівок, які здійснюються надозвіллі імають наметі відновлення психофізичної енергії, здобуття нових знань івражень тощо;

— «серйозне» дозвілля, яке розглядається усучасному світі якзасіб самовдосконалення, самовираження тапрофесійної реалізації. Йдеться про технічну творчість, здобуття нових знань івміннями, які, зодного боку, єспособом проведення вільного часу, азіншого- можуть стати чинником професійного росту [15, с. 94].

Зарубіжні йвітчизняні географи одностайні увиокремленні відмінностей між рекреацією ідозвіллям. Вони розглядають дозвілля якчасове поняття, арекреацію- якпоняття про дію. Але єпевні розбіжності увикористанні власне поняття «рекреація».

Узахідній науковій літературі широко вживаним єпоняття «outdoorrecreation», тобто «рекреація поза домом». Це,природно, передбачає існування «indoor recreation», тобто рекреації вдома чивмежах іншого приміщення. Але вивченням цього виду рекреаційної діяльності займаються психологи, соціологи йінші фахівці. Упострадянській географії подібного розмежування немає. Упоняття «рекреація» вітчизняні вчені апріорі закладають розуміння певного виду діяльності поза домом.

Висновки

Категорія "рекреація" отримала найбільш широке поширення в регіональній економіці. У науковій літературі трапляється різне трактування цього терміну. Зокрема, ототожнення поняття "рекреація" з поняттям "оздоровлення", інші – з поняттям "відпочинок". Крім цього, термін використовується для характеристики галузі національного господарства, пов'язаної з освоєнням території для відпочинку, лікування (реабілітації) і туризму, скерованої на розвиток, відпочинок і оздоровлення, вдосконалення і розвиток особистості.

Виділяють такі основні суспільні функції рекреації, як медико-біологічна, соціально-культурна, економічна і політична.

Під рекреацією регіону розуміємо систему організацій та умов із виробництва рекреаційних послуг, які забезпечують процес відтворення працездатності рекреантів, не погіршуючи умов життя і праці місцевих мешканців.

Головною ціллю розвитку рекреації є:

— підвищення рівня розвитку соціальної інфраструктури;

— формування системи обслуговування населення і рекреантів широким асортиментом високоякісних послуг і створенням нових робочих місць;

— запобігання подальшій деградації населених пунктів і територій.

Рекреаційні послуги, є основною продукцією рекреаційної галузі. Таким чином, рекреаційно-географічна діяльність є постійним процесом створення і споживання матеріальних і духовних цінностей, які необхідні для відновлення і вдосконалення фізичних і моральних сил людини у вільний час який виявляється у просторовому переміщенні потоків людей, речей, енергії та інформації, в періодичних змінах властивостей окремих територій.

Природно-рекреаційний потенціал — це сума максимальних місткостей окремих природних комплексів, які характеризуються площинними або лінійними вимірами, певними природними параметрами і допущеним рекреаційним навантаженням.

Ресурсно-рекреаційний потенціал, як сукупність культурно-історичних і природних рекреаційних ресурсів служить базисом для виділення ресурсно-рекреаційної системи, а та в свою чергу, служить матеріальною основою функціонування ТРС. ТРС — це територіальне цілісна взаємозалежна сукупність компонентів, функціонування і еволюція яких залежить від ступеня рекреаційного попиту і спрямована на задоволення рекреаційних потреб людини і суспільства в цілому.

Список використаних джерел

1. Антонюк Я. Сфера побутових послуг для населення: стан розвитку і засади державного регулювання на місцевому рівні //Регіональна економіка. – 2001, № 4. – С. 115-122

2. Багров М.В. Принципи концепції рекреаційного розвитку Криму// Український географічний журнал. – 1997, № 1. – С. 32-34

3. Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України: Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: Монографія. – К.: Київський ун-тет, 2001. – 395 с.

4. Бережная И.В. Формы организации и методы управления рекреационной сферой в новых условиях хозяйствования (на примере Крымского региона): Автореф. дис. … канд. экон. наук: 08.10.01/ НАН Украины. Ин-т экономико-правовых исслед. – Донецк, 1997. – 24 с.

5. Веденин Ю.А. Динамика территориально-рекреационных систем. – М.: Наука, 1982. – 260 с.

6. Габрель М.М. Архітектурно-ландшафтні дослідження рекреації в регіоні. Стан та проблеми інформаційного забезпечення //Проблеми інформатизації рекреаційної та туристичної діяльності в Україні: перспектива культурного та економічного розвитку: Праці Міжнародного Конгресу (Трускавець, 23-28 трав. 2000 р.). – Трускавець, 2000. – С. 54-59

7. Геоекологія рекреаційних зон України. — К.: Нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 1996. — 200 с.

8. Гидбут А.В., Мезенцев А.Г. Курортно-рекреационное хозяйство (региональный аспект). – М.: Наука, 1991. – 94 с.

9. Гранберг А.Г., Шульберг Б.М. Проблемы развития экономических районов //Путь в XXI век: стратегические проблемы и перспективы российской экономики/ Рук. авт. колл. Д.С. Львов. – М: ОАО "Изд-во "Экономика". – 1999. – С. 639-704

10. Коган Л.Н. Словарь прикладной социологии. – Минск, 1984. – 259 с.

11. Мацола ВЛ. Рекреаційно- туристичний комплекс України // НАН України. Інститут регіональних досліджень. — Львів, 1997. — 156 с.

12. Масляк П. О. Рекреаційна географія. — К.: Знання, 2008. — 343, с.

13. Соціально-економічна географія України / За ред. О.І.Шаблія,. — 2-ге вид., перероб. та доп. — Львів : Світ, 2000. — 679 с.

14. Теория рекреалогии и рекреационной географии. — М.: Наука, 1992. — 178 с.

15. Фоменко Н. В. Рекреаційні ресурси та курортологія. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 311 с.