Актуальність теми дослідження. Зміни на краще зумовлені спрямуванням суспільства на практично орієнтовані, теоретично сформульовані та осмислені цілі розвитку. Тому набувають актуальності дослідження ідеологій, що виконують це завдання. Ідеологія, яка здатна мобілізувати суспільство у діяльності через осмислення бажаного майбутнього, повинна давати відповіді на основні виклики сучасності: від екологічної загрози життю людини, економічних негараздів, воєнної небезпеки до нівелювання культури як цінності, втрати національної ідентичності, відчуження окремої особистості у соціумі, занепаду її найглибинніших духовних структур, необхідності боротьби за ресурси та засоби розвитку суспільства. У такому загальноцивілізаційному контексті українське суспільство переживає стадію формування нової держави із необхідністю вдосконалення усіх сфер життя: політичної, економічної, правової, культурної, соціальної, екологічної, духовної та інших, – в ньому наявні характерні для перехідного етапу різкі протиріччя, фактично, на всіх названих рівнях. Така ситуація підвищує значущість ідеологічної діяльності держави та інших соціальних суб’єктів в Україні.

Образ майбутнього завжди знаходиться в центрі філософської рефлексії дослідників, які осмислюють шляхи подальшого розвитку держави з позицій тієї або іншої ідеології. Втілюючись у суспільній практиці, він стає важливим фактором цього розвитку, взаємодіючи із соціальною реальністю, специфіка якої визначена етапом її історичного розвитку.

Роль образу майбутнього в сучасних ідеологіях визначається суттєвими тенденціями формування світової цивілізації, які своєрідно відображаються у процесах розвитку українського суспільства. По-перше, у світовому просторі, що глобалізується, відбувається об’єктивний процес міждержавної конкуренції за якість життя, який визначає формування проектів майбутнього соціальних суб’єктів, що діють у цьому просторі. По-друге, у світогляді українського суспільства актуалізується проблема поступу нашої країни в майбутнє, що розглядається через призму діалектики минулого та майбутнього, геополітики та хронополітики, розвитку та руйнування життя, бажаного та дійсного. По-третє, ситуація інформаційного суспільства, що стрімко розвивається, визначає необхідність формування суб’єктного образу майбутнього України в державницькій ідеології, спрямованій на захист її інтересів. По-четверте, образ майбутнього в ідеологіях сучасних суспільств вимагає поєднання соціокультурного та технократичного підходів у соціальному проектуванні розвитку нашої країни. По-п’яте, мультипарадигмальність образу майбутнього українського суспільства є передумовою формування демократизму та толерантності його ідеологій та потребує усвідомлення єдності у багатоманітності як фактора згуртування суспільства заради розвитку.

Указані тенденції і потреби сьогодення обумовлюють актуальність соціально-філософського осмислення закономірностей еволюції образу майбутнього в ідеології сучасного українського суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до науково-дослідної теми № 0109У002518 «Удосконалення методології соціального пізнання, змісту та методики викладання філософії на гуманітарних факультетах ВНЗ» затвердженої наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України №1043 від 17.11.2008; планів науково-дослідної роботи кафедри соціальної філософії та управління і перспективного плану розвитку факультету соціології та управління Запорізького національного університету.

Мета та завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у соціально-філософському дослідженні еволюції образу майбутнього у сучасних ідеологіях. Відповідно до визначеної мети робота має вирішувати такі завдання:

— проаналізувати етапи генезису і традиції соціально-філософського осмислення поняття «образ майбутнього»;

— визначити сутність поняття та методологію дослідження образу майбутнього в ідеології;

— дослідити еволюцію образу майбутнього у світогляді суспільства;

— вивчити роль образу майбутнього в ідеології;

— проаналізувати глобальні трансформації часопросторових характеристик образу майбутнього в ідеологіях сучасних суспільств;

— встановити детермінанти оптимізації образу майбутнього у формуванні сучасної ідеології розвитку України.

Об’єкт дослідження – теоретичні моделі образу майбутнього в сучасних ідеологіях.

Предмет дослідження – детермінанти оптимізації образу майбутнього в ідеології сучасної України.

Методи дослідження. Внутрішня складність феномена і багатство категоріальних зв’язків образу майбутнього в ідеології обумовлюють методологічну базу його дослідження. Діалектичний підхід розкриває взаємозв’язок між теоретичним освоєнням невідомого і практичною діяльністю через такі принципи: сходження від абстрактного до конкретного, що виявляє співвідношення сутності та проявів образу майбутнього, та єдності історичного і логічного, що з’ясовує логіку його формування в конкретних історичних умовах. Ціннісний підхід визначає відповідність світоглядно-теоретичних моделей ідеологій  і результатів ідеологічної діяльності соціальних суб’єктів. Діяльнісний підхід розкриває образ майбутнього як важливу складову цілепокладання ідеологічної діяльності соціального суб’єкта. Комплекс системно-функціональних відносин образу майбутнього в ідеології розкривається за допомогою системного підходу, що досліджує багаторівневість зв’язків цих феноменів; структурно-функціонального, який дозволяє визначити структурні компоненти ідеології та образу майбутнього, а також їх функціональне призначення; семіотичного, що розглядає образ майбутнього як культурний код у вигляді сукупності відносин означника і означуваного; дискурсивного аналізу, який виявляє в дискурсах специфічні маркери типів світогляду, такі як ідеологеми, міфологеми, теологеми, в статусі ідентифікаторів образів майбутнього. Духовно-смислові аспекти образу майбутнього досліджуються за допомогою герменевтичного методу, що вивчає його смисл через інтерпретацію та розуміння, і феноменологічного, який аналізує предметно-смислові структури образу майбутнього як феномена свідомості суб’єкта. Образ майбутнього як вираження матеріальних і духовно-гуманітарних відносин суспільства у їх взаємодії розкривається через соціокультурний підхід, а тотожність і відмінність його проявів у часі та просторі – через компаративістський.

Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження може бути сформульована у вигляді таких положень, винесених на захист:

вперше:

— визначено етапи генезису соціально-філософського осмислення поняття «образ майбутнього»: латентний, на якому образи майбутнього, що отримують філософське осмислення, не пов’язуються з їх цілеспрямованим втіленням у суспільній практиці; ідеологічний, на якому образи майбутнього включаються до проектів перетворення в ідеологічній діяльності; понятійний, на якому відбувається понятійне осмислення образу майбутнього; протягом котрих розвиваються традиції його дослідження у взаємодії «людина – держава – суспільство»: «державоцентризм» (пріоритет держави), «соціоцентризм» (пріоритет суспільства); «людиноцентризм» (пріоритет людини); «теоцентризм» (пріоритет бога та пошук метарівня взаємодії);

— сформульовано функції образу майбутнього в ідеологічній діяльності через осмислення функцій антиципації: гносеологічна (пізнання майбутнього); аксіологічна (ціннісна орієнтація); мотивуюча (мотиваційні основи діяльності);  цілеутворююча (визначення цілей); регулятивна (узгодження діяльності з очікуваним майбутнім); адаптаційна (адаптація до змін); онтологічна (визначення основ буття суб’єкта);

поглиблено:

— знання про еволюцію образів майбутнього в ідеологіях, яка визначається співвідношенням у їх структурному ядрі рівнів особистості, соціальних груп та держави, суспільства і людства та ступенем їх суб’єктності в образі майбутнього;

дістало подальшого розвитку:

— соціально-філософське визначення поняття «образ майбутнього», яке розглянуте як темпоральний зріз світогляду і картини світу соціального суб’єкта, що відіграє важливу роль у соціальному передбаченні та відображує потенційний стан існування соціального суб’єкта і світу в цілому;

— дослідження ролі міфологем, теологем, ідеологем у формуванні образу майбутнього, де міфологеми розглянуті як формально-смислові компоненти міфу, що відображують відповідний алгоритм соціокультурної поведінки, з домінуванням емотивної сторони; теологеми – як структурні компоненти релігійного світогляду, що мають емотивно-когнітивний зміст та визначені смисловим конструюванням світу як остаточно розділеного на поцейбіччя і потойбіччя та інституціональним статусом релігії; ідеологеми – як структурні компоненти ідеології, теоретично осмислені стійки конструкти програми удосконалення суспільного буття, що орієнтовані на визначення його праксеологічного рівня;

— соціально-філософське осмислення впливу образу майбутнього на цілепокладання в ідеологічній діяльності завдяки взаємодії когнітивних, заснованих на знаннях; аксіологічних, заснованих на  ідеалах, цінностях, інтересах;  ірраціональних, заснованих на догмах, ритуалах, міфах, міфологемах та теологемах, компонентів ідеології;

— розробка структури образу майбутнього, який був проаналізований як культурний знак, що має рівень означника і означуваного, структурованого як складне ціле з абстрактно-раціональними (поняття, значення, ідеї), ірраціональними (фантазми, вірування, інтуїції, архетипи), аксіологічними (мета, ідеал, смисл), емоційними (емоції, почуття), праксеологічними (досвід, вольові рішення, алгоритми, конструкції) складовими;

— вивчення еволюції ідеологій, в якій визначені етапи, що відповідають зміні типів наукової раціональності в процесі розвитку цивілізації: класичні ідеології характеризуються як заходоцентричні, зорієнтовані на еталонність, наукову раціональність, підпорядкування соціальної реальності ідеалу; некласичні – як такі, що мають нечітке ідейне ядро, синкретичну  соціальну базу, спрямовані на вирішення ситуативних проблем, є наукоємними та технологічними; постнекласичні – центровані на знанні як високоякісній владі у відкритому глобалізованому просторі інформаційної цивілізації.

Практичне значення одержаних результатів дисертації.  Сформульовані в дисертаційному дослідженні положення дозволяють осмислити причини та наслідки еволюції образу майбутнього в ідеологіях у їх співвідношенні із суспільною практикою та проблемою цілісного осмислення майбутнього, а також специфіку сучасних ідеологічних трансформацій у процесі формулювання відповідей на виклики глобалізації та формування інформаційного суспільства. Результати дослідження  можуть бути використані при розробці концептуальних засад проектування суспільного і державного розвитку, ідеологій політичних партій, програм діяльності громадських організацій, проведенні подальших наукових досліджень образу майбутнього в ідеології і розвитку сучасного суспільства; а також при розробці планів і змісту навчальних дисциплін у ВНЗ з філософії, соціальної філософії, філософської антропології, соціології, політології, культурології, конфліктології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації обговорювалися на проблемних семінарах Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (Запоріжжя, 2003-2007 рр.), засіданнях кафедри соціальної філософії та управління Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2008-2011 р.). Ключові ідеї та головні результати були виголошені і обговорені на таких міжнародних конференціях: 11-й Молодіжний форум „Радіоелектроніка і молодь у ХХІ сторіччі” (секція „Філософські і соціально-політичні проблеми інформаційного суспільства”), (Харків, 2007 р.); ІІІ і VІ Науково-практичних конференціях з питань патріотичного виховання молоді  (Запоріжжя,  2009-2010 рр.); на всеукраїнських конференціях і семінарах: Молодіжна науково-практична конференція „Інтеграційна модель для України: історичний досвід і перспективи” (Київ-Переяслав, 2003 р.); І конференція „Перспективи розвитку філософії освіти” (Запоріжжя, 2007 р.); Семінари творчої молоді видавництва „Смолоскип”  (Ірпінь, Ворзель, 2007-2010 рр.); а також на наукових конференціях викладачів та студентів Запорізького національного університету (Запоріжжя, 2004-2011 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження представлені у десяти наукових публікаціях, чотири з яких – у фахових виданнях. Всі праці написані без співавторів.

Структура та обсяг роботи. Мета і завдання дослідження, логіка реалізації пізнавальної концепції визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, що включають шість підрозділів, висновків і списку використаних джерел (195 найменувань). Обсяг дисертації становить 206 сторінок, основна частина дисертації – 186 сторінок, список використаних джерел – 20 сторінок.

Основний зміст роботи

У ВСТУПІ розкривається актуальність теми дисертації та її зв’язок з науковими планами та програмами, визначені мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, його методологічний інструментарій, формулюється наукова новизна та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ – “ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ  ДОСЛІДЖЕННЯ ОБРАЗУ МАЙБУТНЬОГО У СУЧАСНИХ ІДЕОЛОГІЯХ” присвячений аналізу етапів і складових генезису поняття «образ майбутнього» у соціальній філософії, формулюванню його наукової дефініції і визначенню методів та принципів його дослідження. У підрозділі 1.1 «Генезис соціально-філософського осмислення поняття «образ майбутнього» досліджується етимологія поняття «образ майбутнього». В історії його розвитку визначаються латентний, ідеологічний і понятійний етапи. На латентному етапі осмислення бажаного образу майбутнього ще не пов’язується з цілеспрямованою суспільною практикою щодо його втілення. Платон, Т.Мор, Т.Кампанелла, Т.Гоббс розвивають традицію державоцентризму в образі майбутнього як пріоритету держави у взаємодії «держава – громадянин – суспільство». Соціоцентрична традиція сформульована в ідеях Аристотеля як пріоритет суспільства в означеній взаємодії. Августин Блаженний, Г.-В.Лейбніц, Г.Сковорода започатковують традицію теоцентризму, визначаючи  пріоритет бога у взаємодії «бог – людина – суспільство».

На ідеологічному етапі образ майбутнього включається до проектів перетворення суспільства через ідеологічну діяльність. У працях Дж.Локка, І.Канта, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше розвивається людиноцентрична традиція. Антитеза ліберальному індивідуалізму формулюється через поєднання утопічної і соціоцентричної традиції в працях А.Сен-Сімона, Ш.Фур’є, Р.Оуена, О.Герцена, М.Чернишевського, П.Кропоткіна та інших. Соціалістично-комуністичний проект знайшов своє наукове обґрунтування в працях К.Маркса та Ф.Енгельса. У практичному втіленні комуністичних проектів відбувається трансформація соціоцентризму у державоцентризм.

Націєцентризм як різновид соціоцентризму обґрунтовує ідеології національно-визвольної боротьби в працях українських дослідників (П.Юркевича, М.Драгоманова, В.Липинського, М.Міхновського, Д.Донцова). Техноцентристська лінія в побудові образів майбутнього (К.Маркс, Ф.Енгельс, Н.Вінер) утверджує технічний розвиток та соціотехнологізм як краще майбутнє.

На понятійному етапі відбувається перехід від аналізу феномена образу майбутнього до понятійного осмислення (Ф.Полак), що в подальшому залишається на конвенціональному рівні (Е.Тоффлер, З.Бжезінський, В.Стьопін та ін.). Техноценристській лінії образів майбутнього (Т.Веблен, Дж.Гелбрейт) протиставляється екогуманістична ідея, що досліджує межі розвитку (Римський клуб, Д.Белл, Е.Тоффлер, Е.Янч). Трансформаційні процеси світового рівня актуалізують розробку глобальних образів майбутнього інформаційного суспільства (Е.Тоффлер, Ф.Фукуяма, С.Хантінгтон, В.Стьопін, З.Бжезінський та ін.). У цьому контексті образ майбутнього незалежної України осмислюється через ліберально-демократичну парадигму (В.Кремень, Д.Табачник, В.Ткаченко), а пізніше через тенденції глобалізації (М.Михальченко).

У підрозділі 1.2 «Еволюція образу майбутнього в ідеології: сутність та методологія дослідження» образ майбутнього визначається як соціально-філософське поняття, що позначає темпоральний зріз світогляду і картини світу соціального суб’єкта, який грає важливу роль у соціальному передбаченні та відображає потенційний стан існування соціального суб’єкта і світу в цілому. Розкрито категоріальний ряд досліджуваного поняття, що містить соціально-філософські поняття «образ минулого» і «образ теперішнього», «соціальний простір», «соціальний час», «соціальний суб’єкт».

Поняття ідеології проаналізоване на основі праць Г.Гегеля, К.Мангейма, П.Рікера, О.Заздравнової, В.Лісового, В.Воловика, В.Тарана та осмислене як теоретичний рівень суспільної свідомості, який визначає, у відповідності із суспільними інтересами, цінності і цілі діяльності даного суспільства і об’єднує його членів для досягнення цих цілей. Впровадження образу майбутнього в ідеології у діяльності соціального суб’єкта є визначальним фактором суспільного поступу. Зіставлення з утопією розкриває складні відносини ідеології з суспільною реальністю. Еволюція образу майбутнього в ідеології визначена як  розвиток і незворотні зміни рівня світоглядних уявлень соціального суб’єкта про значиме для результатів його діяльності майбутнє. Специфіка і взаємозв’язок проаналізованих понять визначили методологічний інструментарій дисертаційного дослідження.

Другий розділ дисертації “ОБРАЗ МАЙБУТНЬОГО В ЕВОЛЮЦІЇ ІДЕОЛОГІЇ” розкриває функціонування феномена образу майбутнього як світоглядного темпорального зрізу, його системні відносини з ідеологією.

Підрозділ 2.1 «Еволюція образу майбутнього у світогляді суспільства» висвітлює цей процес у зв’язку з типом раціональності суспільства. Докласична раціональність традиційного суспільства орієнтується на метафізичні цінності та довготривалі смисли міфології та релігії. Міфологічний образ майбутнього структурується через міфологему як базову одиницю, пов’язану з домінуванням емотивної сторони, архетипічним світоусвідомленням, ритуальними схемами соціонормативної поведінки. Він постає як циклічний, позачасовий, нерозділений на поцей- і потойбіччя.

Образ майбутнього у релігійному світогляді визначають такі його специфічні ознаки: теологема як основний структурний компонент з емотивно-когнітивним змістом, інституціалізація релігії, радикальна розділеність поцейбіччя і потойбіччя,  ритуал як формуючий фактор поведінки суб’єкта. Індуїстсько-буддійсько-джайністська релігійна парадигма в образі майбутнього відрізняється циклічним уявленням про час та лише індивідуальною можливістю виходу з цього циклу, що обумовило її людиноцентризм і гуманістичність; іудаїстсько-християнсько-ісламська – лінійним сприйняттям часу, виразним теоцентризмом, поляризованістю на найкраще, рай, і найгірше, пекло, як обґрунтуванням існування людини.

Класична раціональність індустріального типу суспільства характеризується домінуванням філософського світогляду, де суспільне цілепокладання здійснюється через ідеологію. Образ майбутнього в ідеології структурується через ідеологеми як теоретично осмислені стійки конструкти програми удосконалення суспільного буття, що визначають його праксеологічний рівень. Вирішення проблеми міри ідеології пов’язане зі співвідношенням ілюзорності й конструктивності в ній.

У підрозділі 2.2 «Роль образу майбутнього в ідеології» досліджене  значення механізмів суб’єкт-суб’єктної (інтерсуб’єктивної) і суб’єкт-об’єктної (предметної) взаємодії в ідеологічній діяльності, що визначають створення, засвоєння та трансформацію образу майбутнього. Співвідношення ілюзорного і дійсного в ідеології визначається характером її структурних компонентів, що розподілені на такі рівні: когнітивний, який містить об’єктивні знання; аксіологічний, що містить ідеї, ідеали, цінності, інтереси; рівень ірраціональних компонентів, який містить переконання, догми, ритуали, міфи, міфологеми та теологеми і може стати провідником маніпулятивних технологій. Виділені смислоутворююча, ідентифікуюча, орієнтуюча, критична, забезпечення соціальної стабільності, інтегративна, комунікативна, нормуюча, міфотворча функції ідеології.

Зовнішні і внутрішні фактори образу майбутнього: образ теперішнього, загальний культурний рівень і досвід суб’єкта, суб’єктивний процес оцінювання, міра життя і міра смерті, ідеали, позиція, мотивація, стан, потреби, інтереси, об’єктні і суб’єктні знання, воля, інтуїтивне знання, — інтегруються через діяльність соціального суб’єкта.

Структуру образу майбутнього визначає його знакова сутність, що проявляється через рівні означника як конкретно-чуттєвої форми і означуваного як змісту. Означуване було досліджене як складне ціле, що містить поняття, значення, ідеї як абстрактно-раціональні складові; фантазми, вірування, інтуїції, архетипи – як ірраціональні; мету, ідеал, смисл – як аксіологічні; емоції та почуття – як емоційні; досвід, вольові рішення, алгоритми, конструкції як праксеологічні складові внутрішнього, змістовного плану. Цілісність і системність образу майбутнього визначають його достовірність.

Ядро образу майбутнього в ідеології, що поєднує означуване та означник в єдине ціле та має системоутвірні властивості, складається із суб’єктних рівнів людини як одиничного, соціальних груп та держави як особливого, суспільства, а в глобальнму сенсі – людства як загального.

Виокремлені функції образу майбутнього в ідеології. Гносеологічна функція визначає пізнання суб’єктом майбутнього, аксіологічна – здійснює його ціннісну орієнтацію; мотиваційна – формує ціннісні основи діяльності; цілеутворююча визначає цілі діяльності, регулятивна – узгоджує діяльність суб’єкта відповідно до очікуваного майбутнього; адаптаційна – визначає адаптацію суб’єкта до змін, що настають; онтологічна – пов’язана з визначенням основ буття суб’єкта через майбутнє.

Запропонована класифікація образів майбутнього в ідеологіях за різними підґрунтями: відповідно до наявності базових компонентів певного виду світогляду, за критерієм цілісності, за співвідношенням часопросторових компонентів, за галузевим критерієм, відповідно до узгодження відносин між різними суб’єктами образу майбутнього, за масштабом соціального суб’єкта, за оцінно-вольовими компонентами.

У третьому розділі – “ОПТИМІЗАЦІЯ ОБРАЗУ МАЙБУТНЬОГО У СУЧАСНИХ ІДЕОЛОГІЯХ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОГО СУПІЛЬСТВА” проаналізовано трансформації образу майбутнього в ідеологіях на сучасному етапі, пов’язані зі змінами глобальних характеристик його часопростору, та на цій основі запропоновані детермінанти оптимізації образу майбутнього України для формування ідеології її розвитку.

У підрозділі 3.1 «Глобальні трансформації часопросторових характеристик образу майбутнього в ідеологіях сучасних суспільств» сформульовані характерні риси класичних ідеологій: заходоцентризм, еталонність, наукова раціональність, підпорядкування соціальної реальності ідеалу. В індустріальну епоху образи майбутнього в ідеологіях відповідають різним традиціям: «людиноцентризм» – ліберальна ідеологія, «соціоцентризм» – комуністична ідеологія, «теоцентризм» – консервативна, «державоцентризм» – трансформована у соціальній практиці соціалістична та комуністична ідеології тощо, – згідно зі співвідношенням рівнів одиничного, особливого, загального, всезагального в їх ядрі та мірою суб’єктності цих рівнів.

Взаємодія ліберального, консервативного, соціалістичного, націоналістичного образів майбутнього забезпечують збалансоване функціонування соціальної структури в її горизонтальній та вертикальній площині.

Поєднання людино- і соціоцентризму створює демократичний образ майбутнього як найбільш актуальний в теперішній час.

Руйнування ядра класичних ідеологій обумовлюється переструктуруванням образу майбутнього, в якому на перший план у співвідношенні «локальне – топічне – тектонічне» виходить останній рівень, у зв’язку з чим змінюється міра суб’єктності центрального компонента ядра; а також пов’язане з набуттям виняткового значення технологій в ідеологічній діяльності. Трансформації образів майбутнього у класичних ідеологіях визначені також світоглядними тенденціями постмодерну, що обумовлені процесами глобалізації та формуванням інформаційного суспільства. У контексті цих змін формуються некласичні ідеології з нечітким ядром, синкретичною соціальною базою, спрямовані на вирішення ситуативних проблем, на відміну від стратегій ґрунтовних змін класичних ідеологій, наукоємні та технологічні. Як продовження цих трансформацій виникають постнекласичні ідеології як ідеології знання, що характеризуються центризмом знань як високоякісної влади у відкритому глобалізованому просторі інформаційної цивілізації. Виявлена відповідність векторів еволюції людства, виділених А.Назаретяном, та ідеології, що проявилася в її технологізації, посиленні наукомісткості та теоретичному ускладненні, масовості, змістовному розгалуженні, посиленні гуманістичної спрямованості.

Підрозділ 3.2 «Детермінанти оптимізації образу майбутнього у формуванні сучасної ідеології розвитку України» містить визначення детермінант оптимізації образу майбутнього України як сучасної демократичної держави з ринковою економікою на основі аналізу сучасних глобальних тенденцій. Він повинен визначатися через, по-перше, теоретичне усвідомлення досвіду, помилок і досягнень, здійснення образів майбутнього класичних і некласичних ідеологій в Україні та інших країнах; по-друге, вироблення чіткої ціннісної орієнтації і розвиток суб’єктності України в контексті впливів глобальних політичних процесів у формуванні світової багатополярності; по-третє, формування безпечного стилю життя як узгодженої взаємодії держави і суспільства у подоланні глобальних і локальних небезпек; по-четверте, відповідність суттєвим викликам глобальних суб’єктів ідеологічної діяльності на рівні держави та громадянського суспільства; по-п’яте, розвиток громадянського суспільства як умови зміцнення демократії, що пов’язане з формуванням соціального контролю суспільства над елітою; по-шосте, формування дієздатності України, заснованої на її самоідентичності, менталітеті, національній ідеї; по-сьоме, розвиток освіти людини у сталому розвитку демократії; по-восьме, формування холістичного образу майбутнього суспільства знання.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене соціально-філософське дослідження еволюції образу майбутнього у сучасних ідеологіях, обумовленої глобальними трансформаційними процесами у суспільстві, що дозволяє сформулювати такі висновки:

1. «Образ майбутнього» як соціально-філософське поняття пройшов такі етапи генезису: латентний, ідеологічний та понятійний, протягом яких змінювалася його роль від рефлексивності до осмислення і проектування діяльності щодо реалізації бажаного у дійсному. Якщо на латентному етапі осмислення бажаного майбутнього не пов’язується з цілями діяльності соціального суб’єкта і зміною напрямів суспільної практики, то на ідеологічному – таке осмислення набуває практичного призначення, образи майбутнього використовуються в проектах суспільних перетворень, а на понятійному виникає необхідність формулювання відповідного наукового поняття для вдосконалення теоретичного обґрунтування перетворень. Від самого початку соціально-філософського осмислення образу майбутнього визначилися різні традиції його формулювання «державоцентризм», що заснований на пріоритеті держави у взаємодії «людина – держава – суспільство»; «соціоцентризм», заснований на пріоритеті суспільства у вказаній взаємодії; «людиноцентризм», що має пріоритет людини у цій взаємодії; «теоцентризм» з пріоритетом бога у взаємодії «людина – суспільство – бог» тощо.
2. Аналіз поняття «образ майбутнього» в контексті різних форм відображення майбутнього суб’єктом дозволяє визначити його як соціально-філософське поняття, що позначає темпоральний зріз світогляду і картини світу соціального суб’єкта, який відіграє важливу роль у соціальному передбаченні та відображає потенційний стан існування соціального суб’єкта і світу в цілому. Ідеологія – теоретичний рівень суспільної свідомості, який визначає, у відповідності із суспільними інтересами, цінності і цілі діяльності даного суспільства і об’єднує його членів для досягнення цих цілей, містить образ майбутнього як важливу складову, що визначає суспільний поступ через його впровадження у діяльності соціального суб’єкта. Еволюція образу майбутнього в ідеології постає як розвиток світоглядних уявлень соціального суб’єкта про майбутнє, що значиме для результатів його діяльності.
3. Докласична раціональність визначає образ майбутнього як темпоральний зріз міфологічного світогляду через міфологему як формально-смисловий компонент міфу з емотивним змістом, орієнтований на відтворення алгоритмізованої соціокультурної поведінки; як темпоральний зріз релігійного світогляду – через теологему як його структурний компонент з емотивно-когнітивним змістом, що визначений конструюванням чіткої розділеності світу на поцей- і потойбіччя та інституціональним статусом релігії. Класична раціональність у філософському світогляді визначає суспільне цілепокладання через ідеологію, в структурі якої ідеологеми визначають праксеологічний рівень суспільного буття, будучи  теоретично осмисленими стійкими конструктами програми його вдосконалення.
4. Створення, засвоєння та трансформацію образу майбутнього визначає суб’єкт-суб’єктна (інтерсуб’єктивна) і суб’єкт-об’єктна (предметна) взаємодія в ідеологічній діяльності. Співвідношення ілюзорного і дійсного в ідеології та її функціонування визначається домінуванням в ній структурних компонентів певного рівня: когнітивних, заснованих на знанні про об’єктивний світ, аксіологічних, заснованих на уявленні про ідеали і цінності, чи ірраціональних, із домінуванням догм, ритуалів, міфологем чи ідеологем.
5. Складна структура образу майбутнього в ідеології відповідає його знаковій природі, що визначає наявність в ньому рівнів означника як конкретно-чуттєвої форми і означуваного як складного змістовного цілого, що має абстрактно-раціональні (поняття, значення, ідеї), ірраціональні (фантазми, вірування, інтуїції, архетипи), аксіологічні (мета, ідеал, смисл), емоційні (емоції, почуття), праксеологічні (досвід, вольові рішення, алгоритми, конструкції) складові.
6. Внутрішня складність, взаємоузгодженість і цілісність образу майбутнього визначається також мірою суб’єктності рівнів особистості, соціальних груп та держави, суспільства і людства, співвідношення між якими визначається через діалектичні категорії одиничного, особливого і загального.
7. Набір функцій образу майбутнього забезпечує взаємодію ідеального і реального планів у діяльності суб’єкта: гносеологічна – забезпечує його пізнавальний потенціал щодо майбутнього; аксіологічна – пов’язана з ціннісним орієнтуванням суб’єкта; мотивуюча – формує мотивацію; цілеутворююча – забезпечує цілеспрямованість діяльності; регулятивна – коригує діяльність суб’єкта відповідно до майбутнього; адаптаційна – дозволяє суб’єкту адаптуватися до майбутніх змін; онтологічна – визначає буття суб’єкта майбутнім. Класифікація образів майбутнього виявляє багатство варіантів співвідношення його внутрішньо- і зовнішньосистемних зв’язків.
8. Трансформація класичних ідеологій в некласичні відбувається під впливом набуття виняткового значення рівня тектонічного в образі майбутнього у глобалістичних тенденціях, зміною міри суб’єктності центрального компоненту ядра, впровадженням технологізму в ідеологічну діяльність, цінностями постмодерного світогляду. Якщо класичні ідеології відповідають принципам класичної наукової раціональності та характеризуються заходоцентризмом, еталонністю, поняттям про наукову раціональність і об’єктивність, уявленнями про необхідність підпорядкування соціальної реальності ідеалу; то некласичні ідеології характеризуються неструктурованістю ядра, синкретичністю соціальної бази, тактично-ситуаційною орієнтованістю, наукоємністю та технологічністю. Постнекласичні ідеології побудовані на практично орієнтованому знанні, зосередженому на відкритому глобалізованому часопросторі інформаційної цивілізації.
9. Оптимізація образу майбутнього України як сучасної демократичної держави з ринковою економікою обумовлена теоретичним осмисленням досвіду здійснення образів майбутнього Україною та іншими суб’єктами міжнародної спільноти; формуванням її суб’єктності на рівнях одиничного, особливого, загального з їх співвідношенням відповідно до принципів демократії, самоідентичності та врахуванням рівня всезагального; формуванням холістичного образу майбутнього суспільства знання.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Цапліна І.С. Полісна утопія як образ майбутнього у філософії Платона / І.С. Цапліна // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – 2006. – Вип. 59. – С.103-114.
2. Цапліна І.С. Образ майбутнього: сутність і зміст поняття / І.С. Цапліна // Нова парадигма: Журнал наукових праць. – 2007. – Вип. 66. – С.38-47.
3. Цапліна І.С. Розвиток образу майбутнього у міфологічному і релігійному світогляді / І.С. Цапліна // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 2008. – Вип. 20. – С.207-213.
4. Цапліна І.С. Глобальні трансформації часопросторових характеристик образу майбутнього сучасних ідеологій / І.С. Цапліна // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – 2011. – Вип. 26. – С.194-202.

Публікації в інших виданнях:

5. Цапліна І.С. Образ майбутнього в загальнонаціональній ідеології і питання інтеграційної моделі для України / І.С. Цапліна // Молода нація. Альманах. Інтеграційна модель для України. – 2004. – №4 (29). – С.51-53.
6. Цапліна І.С. Методологічні аспекти дослідження проблеми майбутнього в ідеології / І.С. Цапліна // Збірник матеріалів наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених. 13-16 квітня 2004 р. – Запоріжжя, 2004. –
   С.130-134.
7. Цапліна І.С. Людина і техніка в образі майбутнього інформаційного суспільства / І.С. Цапліна // Збірник матеріалів. 11 Міжнародний молодіжний форум „Радіоелектроніка і молодь у ХХІ сторіччі”. 10-12 квітня 2007 р. – Харків, 2007. – С.413.
8. Цапліна І.С. Образ майбутнього в освітній парадигмі людини інформаційного суспільства / І.С. Цапліна // Соціальна перспектива і регіональний розвиток: Журнал наукових праць. – 2007.– Випуск 2. – С.74-76.
9. Цапліна І.С. Образ майбутнього України і проблема патріотизму сучасної молоді / І.С. Цапліна // Збірник матеріалів ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції з питань патріотичного виховання молоді «Патріотичне виховання у сучасному суспільстві: проблеми та перспектив». 26-27 листопада 2009 р. — Запоріжжя, 2010. – С.430-431.
10. Цапліна І.С. Феномен патріотизму в контексті трансформації сучасних ідеологій / І.С. Цапліна // Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної конференції з питань патріотичного виховання молоді (02-03 грудня 2010 року). – Запоріжжя, 2010. – С.344-345.