Вступ

Актуальність теми. Природа земельної ренти землі   як   економічного обумовлена особливостями ресурсу і відносинами землекористування. Земля є унікальним засобом виробництва: вона кількісно обмежена, її неможливо штучно відновити, земельні ділянки мають різні родючі властивості, тобто різну природну виробничу силу. Використання землі з давніх-давен регулюється різними системами економічних відносин. Як економічний ресурс земля не має трудового походження і, відповідно, виробничих витрат. Це — дар природи. Таке твердження, на сьогоднішній момент, можна піддати критиці. Адже, зміна умов господарювання, розвиток економічних відносин та процесів, призводить до зміни уявлення про наявні явища. Феодальна рента — одна з форм земельної ренти, існувала у вигляді відробіткової (панщина), продуктової (натуральний оброк) і грошової ренти.

Феодальна земельна рента — це частина додаткового продукту залежних селян, що безплатно, безеквівалентно привласнюється землевласником. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента у поєднанні з продуктовою. В XI—XV ст. у зв´язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд з попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селян і жили за рахунок натураль­ного і грошового оброків. Цей процес, що одержав назву комутації ренти, сприяв зростанню економічної незалежності селянського господарства.

Серед вчених, які досліджували проблеми земельних відносин та питання функціонування земельних рентних платежів можна виділити класиків економічної науки, серед яких В. Петті, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, М. Суханов, Д. Рікардо, К. Родбертус, Д. Мілль, Г. Джордж, Ф. Нітті, К. Маркс, М. Тургенєв, В. Лебедєв, Л. Любімов, Ф. Горб-Ромашкевич, І. Озеров, І. Янжул, І. Кулішер, П. Гензель та інші. Серед праць сучасних вчених, що присвятили свої дослідження зазначеним питанням, особливо слід відмітити наукові доробки В. Андрущенка, І. Буздалова, І. Вискребенцева, П. Гайдуцького, М. Дем’яненка, Д. Деми, Д. Добряка, І. Загайтова, М. Зенєца, В. Заяца, С.Корюнова, Е.Крилатих, В.Мессель-Веселяка, В.Милосердова.

Мета роботи – дослідити етапи становлення та розвитку форм феодальної ренти.

1. Розвиток капіталізму в сільському господарстві. Феодальна рента та капіталістична рента

Обмеженість землі як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції та поклади корисних копалин, з одного боку, та легкий доступ до неї з метою обмеження її використання, з іншого, привели до утвердження приватної власності на землю, як і на будь-які інші продукти праці.

З економічної історії відомі два шляхи розвитку капіталізму в сільському господарстві — прусський і американський.

Прусський шлях — це шлях повільного, еволюційного перетворення феодального землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і характеризувався збереженням феодальних пережитків. Після ліквідації фортечної залежності селян частина їх земель за борги відрізалася на користь поміщика. Малоземельний селянин, що був не в змозі прокормити себе і свою родину зі своєї ділянки, змушений був обробляти землю поміщика. За це він одержував у користування невелику земельну ділянку, необхідну для його існування.

Поміщик не застосовує ні постійного, ні перемінного капіталу на своїй земельній ділянці. Процес виробництва на його землі здійснюється працею й інвентарем селянина. Такі форми господарства характерні були після скасування кріпосного права в Пруссії. Тому поміщицький тип буржуазного аграрного розвитку названо прусським.

Американський шлях розвитку капіталізму в сільському господарстві — це шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне. Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності, особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії, на окраїнах Росії. [3, c. 85-86]

Перевага селянського шляху буржуазного розвитку зв’язана з революційним руйнуванням старих відносин, зі звільненням селянина і селянського землеволодіння від усяких пережитків кріпосництва.

Розглянемо відмінності феодальної ренти від капіталістичної. Капіталістична рента виплачується земельному власнику капіталістом, що господарює з метою одержання прибутку й економічно незалежний від земельного власника. Орендар-капіталіст застосовує свій капітал і вступає в орендні відносини з земельним власником не тому, що в нього немає іншого виходу, а тому, що він вважає цю форму додатка капіталу вигідною.

На відміну від цього феодальна рента припускає особисту залежність власника землі від землевласника-поміщика. Розмір ренти не визначається вільним договором землевласника-поміщика і селянина.

При феодалізмі вся сукупність виробничих відносин у сільському господарстві зводиться до відносин між двома класами — класом землевласників і класом селян. Вираженням цих відносин є земельна рента. Капіталістична земельна рента виражає виробничі відносини між трьома класами: найманими сільськогосподарськими робітниками, капіталістами — орендарями і землевласниками.

Подальший розвиток відносин власності пішов двома шляхами: східним і західним. У народів Східної Азії і Росії тривалий час зберігалась общинно-передільна форма власності на землю. І лише в народів Західної Європи утвердилася приватна власність на неї. Цьому сприяла, передусім, обмеженість землі і поява майнової нерівності. Хто багатший, у кого більше робочих рук, хто захопив раніше більше землі, той володіє і більшою її часткою.

Інші, не маючи такої можливості, володіли меншою часткою землі, або й зовсім її не мали. Община, визнаючи право кожної людини на існування, одночасно визнає, що безземельні також мають право на землю, якщо вони хочуть працювати на ній. Тому періодично здійснює переділ землі. Забирає надлишок землі у багатих і передає її безземельним або малоземельним.

Узагальнимо основні розходження між феодальною і капіталістичною земельною рентою за допомогою таблиці 1 [7, c. 92-93].

2. Дослідження механізму формування феодальної ренти

У другій половині XVIII ст. відбувається процес повторного закріпачення селянства. У ролі феодалів-кріпосників утверджувалися залишки старої православної шляхти, а також нова знать – козацька старшина, яка отримувала за службу так звані “рангові” (тобто військові), експоприйовані у поляків землі з селянами. Обмеження прав селян виявилося в тому, що наприкінці XVII ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, інтенсивність якої у другій половині XVIII ст. сягає п’яти і більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна і грошова ренти.

Щоб не допустити нового переділу землі, багаті намагаються закріпити за собою ділянки землі уже за допомогою не тих чи інших позначок, чи трудової участі в їх освоєнні, а юридичними актами, силою закону і держави. Під впливом цього чинника (надбудови) остаточно утверджується приватна власність на землю, хоч у теоретичному плані це суперечить теорії трудової приватної власності.

Насамперед вільна, незайнята земля захоплюється у приватну власність пануючими особами — королями та герцогами. Потім до них приєднується дворянство й духовенство. Королі роздають свої землі своїм підлеглим — васалам і сеньйорам взамін на виконання певних повинностей (служба в армії, постачання рекрутів і коней, утримання армії тощо). Так утворюється поміщицька (феодальна) форма власності на землю і селян-кріпаків. Згодом усі ці групи захоплюють собі у приватну власність не тільки вільну землю, а й землю, якою раніше володіли вільні селяни, роблять їх своїми кріпаками.

У результаті остаточно утвердилася феодальна (приватна) власність на землю, яка використовувалась її власниками як засіб виробництва додаткового продукту для свого утримання і збагачення. Цей додатковий продукт і виступав у формі земельної ренти, спочатку відробіткової (панщина), потім продуктової, а відтак і грошової.

З виникненням феодалізму в Росії общинно-передільне землекористування зберігалося, хоч усе це відбувалося в межах феодальної власності на землю. Після ліквідації кріпацтва (1861 р.) воно продовжувало зберігатися у Сибіру. В Україні і у середній чорноземній смузі Росії переділу землі після ліквідації кріпацтва серед селян майже не було через те, що земля тут була дуже цінна і кожний селянин міцно тримався за неї, тим більше, що мусив платити великий викуп, що вважався платою за землю, викуплену у приватну власність [8, c. 122-123].

Згідно зі столипінською земельною реформою кожному члену сільської громади надавалося право вимагати від громади виділення у приватну власність тієї частини общинної землі, якою він володів. При цьому вона переходила у його приватну власність без викупу, або з невеликою платою громаді. На думку М.І. Туган-Барановського, очевидця тих подій, зацікавлені у виході з общини були такі групи: 1) ті селяни, які володіли більшою кількістю землі, ніж їм належало при новому переділі; 2) бідні селяни, які не вели або майже не вели свого господарства, а, одержавши у приватну власність землю, мали намір продати і, таким чином. зарадити своєму становищу; 3) багаті селяни, які мали змогу викупити наділи своїх односельчан і тим самим розширити своє землеволодіння. Середні верстви селян, які становлять основну більшість, втрачали від розтягування таким чином земель, оскільки кожен з цих груп селян старався закріпити за собою ті землі, якими він тимчасово користувався. Внаслідок цього общинна земля перетворилася в «клаптики розірваної ковдри» [1, c.173].

3. Аналіз основних видів феодальної ренти

Розрізняють вічну ренту, яка являє собою послідовність необмеженої кількості платежів, які сплачуються протягом нескінченого числа років, нарощену суму ренти — суму всіх членів ренти з нарахованими на них відсотками на кінець її строку та сучасну величину ренти — суму всіх її членів, дисконтованих на початок її строку. Поряд з цим існує фінансова рента — це послідовність платежів, які сплачуються у вигляді грошової суми через рівні проміжки часу, незалежно від їх походження, мети та використання.

Як зазначає О.К. Гаршина, яка на даний момент є однією з небагатьох, хто наголошує на наявності земельної ренти поза сферою сільського господарства, усюди, де природні умови впливають на економічний результат, виникає земельна рента.

Цікавим фактом є те, що форми дифренти І, звичайно, далеко не зводяться до варіантів родючості або місцерозташування. Для законної влади до них можна віднести податки і привілеї, для тіньової — підкуп або «послуги» рекету, для таємної — «лобіювання» і корпоративну належність, тобто більшість тих проявів, що сучасною інституціональною теорією «вбираються» у феномен рентоорієнтованої поведінки.

В залежності від основних форм, в яких велося феодальне виробництво, феодальна земельна рента виступала у таких формах:

1)       відробіткова рента. Вона існувала в умовах панщинного господарства;

2)       рента продуктами (натуральний оброк). Вона існувала в умовах оброчного господарства;

3)       грошова рента. Це перетворена форма ренти продуктами. Вона існувала у більш пізньому періоді розвитку товарно-грошових відносин [8, c. 124-125].

Маслов П. виділяв два типи земельної ренти: капіталістична рента (вона росте при підвищенні цін на хліб і при інтенсифікації праці землеробів), некапіталістична рента (рента в селянських господарствах, навпаки, знижується при інтенсифікації -доводиться більш напружено працювати).

Як бачимо, видів земельної ренти є досить велика кількість, але не значне число науковців займається дослідженням даного об’єкту в промисловості.

У межах феодальної вотчини (французька сеньйорія, англійський манор) здійснювалась експлуатація селян, що стала основою для вилучення феодальної ренти. Феодальна земельна рента — це частина додаткового продукту залежних селян, яку безплатно, безеквівалентно привласнює землевласник. Вона є економічною формою реалізації власності феодала на землю, засобом позаекономічного примусу.

У період становлення феодалізму переважала відробіткова рента в поєднанні з продуктовою. У XI—XV ст. у зв’язку зі зростанням міст, поширенням товарно-грошових відносин поряд із попередніми двома формами набуває значення грошова рента. Поступово феодали скорочували своє господарство, передавали панську землю в утримання селянам і жили за рахунок натурального та грошового оброків. Цей процес, що дістав назву комутації ренти, вів до зростання економічної незалежності селянського господарства.

У Х – ХІ ст. у Франції тривав процес формування феодальних відносин. Номінально єдине королівство поділялося на численні феодальні володіння. Виникла заснована на поземельних відносинах феодальна ієрархія з характерною для неї системою васалітету. Почало формуватися лицарство, утворювались духовно-лицарські ордени. Вільні селяни (вілани) поступово перетворювалися на кріпаків (сервів), зросла кількість феодальних повинностей.

Особисті повинності залежних селян відрізнялися великою різноманітністю. Однак вважається, що найпоширенішим було поєднання чотирьох сервильних повинностей: 1) шеважу (тобто „поголовного обкладання), за розмірами незначного; 2) формар’яжу (тобто „шлюбного” податку за шлюб з особою, не підлеглою даному сеньйору), розмір якого був фіксований; 3) менморту ( „посмертного” податку зі спадщини) – зазвичай це була найкраща худоба і 4) довільної тальї, тобто натуральних і грошових податків, які призначались самим сеньйором. Ця повинність була найтяжчою, а сплата шеважу юридично визначала кріпосну приналежність селянина.

З усіх видів відробіткової ренти виділялися будівельні і транспортні роботи, особливо необхідні  в період швидкого і посиленого будівництва замків та міста.

Феодали обтяжували також і мешканців міст безкінечними поборами і всілякими повинностями. Все оподаткувалося: рухоме і нерухоме майно, продовольство і ремісничі вироби, земля і вода. Городяни були зобов’язані скрізь сплачувати своєму феодальному сеньйору мито – біля воріт міста, на мостах і навіть при переміщенні з одного кварталу в інший, якщо містом володіло кілька сеньйорів, що бувало нерідко. Сеньйор розглядав городян як сільських ремісників, що переселилися з сіл, і стягував з них відповідні податки. Ремісник, що переселився в місто, повинен був брати ділянку землі у сеньйора, лицаря або церкви і сплачувати за неї, як і за збудований на ній будинок, феодальну ренту (ценз). У свою чергу, сеньйор зобов’язаний був захищати місто від зовнішніх ворогів, оскільки тільки місто зі своїми укріпленнями могло вистояти і чинити опір численним набігам норманів, угорців, арабів.

Класичним районом панщинно-кріпосного господарства були східнонімецькі землі між Ельбою та Одером. Дворяни зосередили у своїх руках усі три форми влади над селянином: земельну, особисту, судово-адміністративну. В середині XVI ст. відробіткова рента тривала один день, у кінці століття — два, в середині XVII ст. — три дні. Після Тридцятирічної війни (1618—1648 pp.) сільське господарство відновлювалося на основі селянських господарств. Проте вже на зламі XVII—XVIII ст. панщинно-поміщицьке господарство було відновлено. У XVIII ст. впроваджувалася урочна система панщини, різко зменшилася кількість селянських господарств, посилилася майнова диференціація. 58 % зібраного зерна селяни використовували для власних потреб, 34 % віддавали у вигляді феодальних примусів поміщикові. Можливостей для зміцнення і розвитку господарства у селян практично не було [9, c. 147-148].

Друга половина XVII—XVIII ст. — це період кризи панщинно-кріпосної системи господарства. Зміцніли позиції магнатів, яким належала у XVIII ст. половина землі. Для виконання відробіткової ренти, що становила 8—12 днів на тиждень з повного наділу, на роботу з селянського двору виходило по два робітники: селянин-кмет з тяглом і піший помічник. Загородники (малоземельні селяни) і коморники (безземельні) відробляли 2—3 дні панщини на тиждень. Одночасно посилилося значення грошової ренти, застосовувався кабальний, примусовий, вільний найм.

Комутація ренти в XIV—XV ст. в Англії сприяла тому, що селянське господарство стало конкурувати з доменіальним. Це ставало невигідним, феодали все частіше відмовлялися від панщини, що призвело до нестачі робочої сили. У цих умовах держава ухвалила низку законів (1349, 1351, 1361, 1388 pp., відомих як «робоче законодавство»), за якими всі особи від 12 до 60 років, хто не мав засобів до життя, обов’язково повинні найматися на роботу. Невиконання закону загрожувало ув’язненням. У такий спосіб феодали намагалися розв’язати проблему залучення робочої сили, повертаючи у свої манори віланів, що від’їхали до міст. Це викликало низку селянських повстань (найбільше 1381 р. під керівництвом Уота Тайлера). Незважаючи на свою поразку, селяни отримали право викупу. Наприкінці XIV — на початку XV ст. більшість із них стали вільними.

Звільнення селянства стало причиною ліквідації доменіального господарства, землі почали здавати в користування або оренду. Дрібне селянське і поміщицьке господарство нового типу стало основним постачальником продукції на ринок. Наприкінці XV ст. виділилася верхівка селянства, яка в Англії становила 15 %: йомени. У цьому середовищі поширювалася фермерська оренда. Появилося нове дворянство — джентрі, що майстерно пристосовувалося до нових умов ринку.

Як бачимо, у V—XV ст. аграрний сектор західноєвропейського регіону мав деякі спільні риси: насамперед формування великого феодального землеволодіння — англійський манор, французька й німецька сеньйорія, які оброблялися працею різних категорій залежних селян (сервів, віланів, котерів, копигольдерів); розвинута система імунітету та васально-ленних відносин; виникнення міст і розвиток товарно-грошових відносин; тенденція до посилення впливу товарно-грошових відносин на аграрний сектор: поступове згортання доменіального господарства феодалів, зростаюче значення натуральної, а потім грошової ренти, звільнення селян від особистої залежності, посилення їхнього майнового розшарування, зростання економічної ролі сільського господарства [2, c. 312].

Висновки

Отже, основу феодального способу виробництва складає феодальна власність на землю. Однією з особливостей феодальної економіки є несумісність земельної власності і володіння землею. Один і той же шмат землі, будучи власністю однієї людини, у той же час знаходиться у володінні іншої. Тобто створилась система, яку очолював основний власник землі (великий князь), а основу її складали безпосередні виробники, ті, хто цю землю обробляв, — феодально залежні селяни. Отже, спосіб виробництва, за якого у повній власності феодала знаходились засоби виробництва (земля) і в неповній — селянин, який обробляв цю землю, називається феодальним.

Але земля, якою користувався феодально залежний селянин, була власністю феодала. За це останній вимагав від свого підданого виконання певних повинностей. Наявність у селянина власного господарства робила його економічно незалежним від пана. Тому для забезпечення прибутку феодал змушений був застосовувати пряме насильство чи примус. Тобто селянина почали насильно прикріпляти не тільки до землі, на якій він працював, але й особисто до феодала. Зароджувалось кріпацтво, основою якого була саме ця особиста залежність селянина від феодала. А. Я. Гуревич справедливо вважає, що право власності феодала на землю в період раннього середньовіччя було похідним від його влади над населенням.

Виникав антагонізм, між селянином і феодалом, який поєднував у собі економічну залежність селянина і позаекономічний примус. Протягом довгого часу цей антагонізм був всебічним. А всебічним він був тому, що означав радикальну майнову, соціальну і правову нерівність людей.

Список використаної літератури

1. Базилевич В. Історія економічних учень: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2004. — 1300с.
2. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
3. Ковальчук В. Історія економічних вчень: Навч.- метод. посібник/ В’ячеслав Ковальчук, Михайло Сарай; М-во освіти України; Тернопільська академія народного господ., Кафедра економіч. теорії. — Тернопіль: Астон, 1999. — 126 с.
4. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 284с.
5. Лактіонова Г. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник / Харківський національний аграрний ун-т ім. В.В.Докучаєва. — Х., 2004. — 151с.
6. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
8. Мельник С.І. Класифікація земельної ренти з погляду економічної теорії та бухгалтерського обліку// Вісник Житомирського державного технологічного університету. Серія: економічні науки. – 2011. — №1.
9. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
10. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.