Вступ

Розділ 1. Етика

1.1 Сутність етики. Чинники неетичної поведінки

1.2 Взаємозалежність етики з відповідальністю

1.3 Заходи щодо забезпечення етичної поведінки

Розділ 2. Сучасне управління

2.1 Сутність управління

2.2 Концептуальні моделі сучасного менеджменту

2.3 Сучасні принципи менеджменту

2.4 Важливість етики в ефективному сучасному управлінні і в бізнесі

Висновок

Використана література

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Павлоградська філія

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 

за темою:

 

Етика і сучасне управління

План

 

Вступ

Розділ 1. Етика

1.1 Сутність етики. Чинники неетичної поведінки

1.2 Взаємозалежність етики з відповідальністю

1.3 Заходи щодо забезпечення етичної поведінки

Розділ 2. Сучасне управління

2.1 Сутність управління

2.2 Концептуальні моделі сучасного менеджменту

2.3 Сучасні принципи менеджменту

2.4 Важливість етики в ефективному сучасному управлінні і в бізнесі

Висновок

Використана література

Вступ

Професійна робота будь-якого працівника організації пов’язана з дотриманням етичних норм взаємовідносин з колегами, підлеглими, партнерами. Дотримання етики ділових відносин є одним з основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і організації в цілому.

Етичні норми службових відносин ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, нормах і правилах поведінки, але мають деякі особливості.

У сфері менеджменту праця, як правило, стає моральною цінністю, оскільки не завжди є джерелом існування, одним із потужних чинників формування людської гідності. Індивідуальна мораль у професійній сфері передбачає також усвідомлення свого професійного обов’язку. В свою чергу, керівники організацій несуть відповідальність за реалізацію професійних можливостей працівників, їх кар’єру, а значить, за соціальний статус.

Моральні та ділові якості людей для менеджера є об’єктом професійної діяльності. Вони повинні сприяти формуванню у працівників таких якостей:

• професійних (рівень знань, навички, вміння, цілеспрямованість, знання мов);
• морально-психологічних (комунікативність, толерантність, принциповість, вимогливість, витримка);
• моральних (гуманність, чесність, доброта, гідність, повага до інших, порядність, справедливість).

Керівникам необхідно знати, які норми складаються в колективі. Від їх якості залежить робота організації. Головне завдання менеджменту полягає в тому, щоб працівників сприймали як особистостей, а трудові відносини формувалися як партнерство. Бувають випадки, коли керівники не враховують душевного стану своїх підлеглих. У такому разі працювати ефективно, особливо в мистецькій сфері, працівник не може. Тому в практиці світового менеджменту питанням ділової етики приділяють значну увагу, оскільки корпоративна мораль дозволяє посилити самоорганізацію і самодисципліну колективу.

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення ділових етичних відносин:

1. впровадження етичних норм, що відображають систему цінностей організації;
2. організація навчання етиці ділового спілкування всього персоналу;
3. надання інформації про випадки як високо етичної поведінки, так і аморальних вчинків;
4. вивчення морального клімату в колективі і взаємовідносин між керівниками та підлеглими.

Система управління економікою, яка існувала в колишньому СРСР, призвела до критичного загострення економічних і соціальних проблем суспільства. Тому пострадянські держави, в тому числі й Україна, об’єктивно були змушені переходити до системи економічних відносин, заснованої на ринкових засадах і до побудови властивої цим відносинам системи управління — менеджменту.

Суттєвою особливістю сучасного менеджменту є використання різноманітних взаємоузгоджених принципів та інструментів управління, причому в їх описі домінує певний принцип. Сформувалося дві концептуальні моделі: менеджмент цілей і менеджмент виключень (менеджмент делегування).

Менеджмент цілей передбачає визначення цілей організації і ґрунтується на ідентифікації (ототожненні) цілей співробітників і організації, готовності співробітників брати на себе ініціативу, розвантаженні вищого керівництва, мотивації праці для досягнення цілей, свідомому плануванні дій, використанні економічних засобів.

Концепція менеджменту виключень передбачає стрижнем управлінської діяльності функцію «рішення». Основною ідеєю концепції є розвантаження керівника від рутинних рішень, завдяки чому він може зосередитися на важливих, екстраординарних.

Ціллю написання курсової роботи є визначення ролі етики в управлінні, пошук заходів покращення етичної культури в організації, а також вивчення основ сучасного управління.

Методом є аналіз прочитаної інформації.

Об’єктом дослідження є етична культура в організації, сучасне управління.

Дану тематики досліджувало багато науковців. П. Дракер досліджував менеджмент і його процес. Проф. Шегда А. визначив сучасні принципи менеджменту, до яких відніс такі як пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність; висока якість; доступні ціни; опора на загальнолюдські цінності; моральність; допомога іншим підприємцям у досягненні успіху; високі стандарти діяльності та інші. Основні принципи утилітаристського підходу були розроблені в XIX ст. філософами Бентамом і Міллем, суть якого говорить, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Грейнер вивчав організаційні зміни і розробив модель впливу на керівництво організації і реакцію керівних структур на цей вплив та вироблення певної протидії. Американський підприємець К. Редолл визначив роль відповідальності в бізнесі.

Етика і інструменти сучасного управління є невід’ємними елементами сучасного, ефективного ведення бізнесу.

Розділ 1. Етика

 1.1 Сутність етики. Чинники неетичної поведінки

Організаційні цінності мають велике значення для діяльності організації. Справедливість даної тези підтверджується тим фактом, що більшість людей знаходяться на другому етапі морального розвитку, тобто вони вважають, що їх обов’язок складається з виконання зобов’язань перед іншими людьми у відповідності до їх очікувань. Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації.

Культура організації — аж ніяк не єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагород, міра турботи організації про своїх членів, система добробуту, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень [17, С.605].

Кожна організація функціонує в економічному просторі, де склалися певні моральні устої, принципи, культура. Тому підприємці та менеджери повинні будувати свої стосунки з підлеглими, партнерами на засадах етики.

Етика — норми поведінки, сукупність загальноприйнятих юридичних та моральних правил, вимог, які людина ставить перед собою або яких вимагає від неї оточення.

Відповідно етичною поведінкою є сукупність вчинків, дій людей, які відповідають нормам моралі, свідомості, порядку, що сформувалися в суспільстві або до яких воно прямує. У процесі підприємницької та управлінської діяльності непоодинокі випадки відхилення від суспільних норм, що розцінюється як неетична поведінка. Вона може бути зумовлена різними чинниками:

• конкурентною боротьбою;
• прагненням великих прибутків;
• невмілим стимулюванням керівників за етичну поведінку;
• недооцінкою етичних норм у суспільстві;
• намаганням досягнути мети та реалізувати місію організації будь-якою ціною;
• неетичною поведінкою партнерів [10, С. 301];
• виникнення конфліктних, стресових та інших подібних явищ в організації;
• невдалий підбір та невміле застосування стилів керівництва в організації;
• занадто складна система розробки та прийняття рішень в організації [17, C. 610].

У більшості організацій приділяють особливу увагу етичним нормам, оскільки від цього значною мірою залежить імідж та ділова репутація компаній. Часто вони опиняються перед дилемою: діяти етично, але недоотримати потенційні прибутки чи досягати визначених цілей будь-якими засобами, тобто працювати за принципом Школо Маккіавеллі (1469—1529) «Мета виправдовує засоби». Практика свідчить: якщо фірма планує свою діяльність у короткостроковому періоді, не орієнтуючись на перспективний розвиток, то віддає перевагу другому варіанту поведінки. Якщо ж компанія прагне здобути стабільне становище на ринку, встановити взаємовигідні та чесні стосунки зі своїми партнерами, забезпечити успішний та прибутковий бізнес у довгостроковому періоді, всі дії та вчинки її працівників повинні базуватись на дотриманні етичних норм, ділового етикету. Стратегія етичної поведінки інколи змушує підприємства відмовлятись від досить привабливих з комерційної точки зору пропозицій, що формує і посилює їх репутацію в ділових колах. Це підтверджує доцільність і виправданість інвестицій в етику. Нерідко з виховною метою в організаціях розробляють етичні кодекси, які визначають моральні та соціальні цінності компанії, принципи ділового етикету, правила поведінки працівників; створюються спеціальні структурні підрозділи (наприклад, комітет з етики) чи запроваджуються спеціальні посади (наприклад, уповноважений з етичних питань). Наприклад, Кодекс етики компанії «Cummins Engine», охоплює такі пункти:

• Підлеглість закону.
• Бути чесним, оцінювати події справедливо і точно.
• Бути справедливим — надавати змогу висловитися кожному.
• Бути турботливим — турбуватись про те, щоб фірма впливала на інших, намагатись зробити цей вплив більш сприятливим.
• Бути сміливим. Ставитись до інших з повагою, навіть коли це збитково для справи [10, С.301].

Етична чи аморальна практика ведення бізнесу є відображенням системи цінностей, яка сформувалась у суспільстві, певній соціальній групі чи організації. Тому етичні норми поведінки необхідно впроваджувати на засадах виховання високого рівня культури та навчання етикету кожного члена колективу [10, С.303].

Нагадуємо, у загальному значенні етики — це набір моральних принципів і цінностей, що керується поведінкою людини чи групи людей і визначає позитивні та негативні оцінки їх думок і дій. Це ніби внутрішній кодекс законів, що визначає, як можна поводитися, а як не можна, які рішення можна приймати, а які ні, де проходить межа між добром і злом. Етика пов’язана з внутрішніми цінностями, а вони, у свою чергу, є частиною корпоративної культури і впливають на прийняті рішення, визначають їх соціальну припустимість у рамках зовнішнього середовища. Етична проблема виникає в тому випадку, коли дії окремої людини чи організації можуть завдати шкоди чи, навпаки, принести користь іншим.

Давайте порівняємо роль етичних принципів індивіда і вплив на його поведінку правових норм (законів) і свободи вибору. Як видно з рисунка 1.1, усі дії людини визначаються трьома системами норм. Перша — це система законів, письмово закріплених норм і цінностей, на стражі дотримання яких стоїть судова система держави. Юридично встановлено, що дії організації та її членів обмежені певними межами (необхідність одержання прав на водіння автомобіля, обов’язком платити податок на прибуток). Пряма протилежність цій поведінці — дії індивіда (організації), зумовлені свободою вибору. Сюди відноситься поведінка, про яку нічого не говориться в законах і у відношенні якої людина чи організації має повну свободу (вибір релігійного світогляду індивідом, планування підприємством обсягу виробництва столових сервізів).

Між цими двома системами норм, що визначають дії індивідів і організацій, і перебуває етика. Тут немає викладених на папері законів, а є норми поведінки, засновані на принципах і цінностях, що поділяє суспільство (рис. 1.1).

У випадку вільного вибору людина підкоряється сама собі, у законодавчій системі — букві закону. У випадку ж з етикою індивід повинен дотримуватися відомих йому (чи компанії) норм, за порушення яких, проте, не передбачено конкретних санкцій. Рішення, прийнятне з етичної точки зору, є (для більшої частини суспільства) прийнятним і юридично, і морально.

Спрощена уява про те, що вибір індивіда чи компанії диктується винятково законами або свободою, що може призвести до попадання в неприємні ситуації. Так, індивід вправі припустити: «Що не заборонено, те етично». Але у реальному житті подібні припущення обходяться їхнім «авторам» занадто дорого. Більш доцільно визнати наявність етичних норм, правил і керуватися ними як усередині, як і поза організацією. У міру того, як співробітники приймають етичні норми і відповідальність, компанія одержує можливість впроваджувати в культуру «кодекс поведінки», усуваючи тим самим потребу в додаткових законах і уникаючи проблем свободи вибору.

Оскільки етичні норми є неписаними правилами, питання про правильність якого-небудь вчинку найчастіше викликає непримиренні розбіжності. Так звана етична дилема виникає в ситуації, коли всі альтернативні рішення чи варіанти поведінки є небажаними через свої потенційно негативні моральні наслідки, коли важко відрізнити гарне від поганого, добро від зла.

Людину, що бере на себе відповідальність за рішення етичних питань, що виникають в організації, нерідко називають агентом моралі [17, С. 610].

Менеджер надає роботі свої особисті риси і манеру поведінки. Індивідуальні потреби, родина, релігійні переконання — .всі ці фактори формують систему цінностей менеджера. Приймаючи етично вірні рішення, менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як власне його впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності.

Одна з найбільш важливих, особистих характеристик менеджера — стадія його морального розвитку. Спрощена модель індивідуального морального розвитку представлена таблицею 1.1. На стадії попереднього розвитку людей цікавлять насамперед зовнішні вигоди, уникнення від покарання. Підкорення владі ґрунтується на погрозі негативних наслідків у випадку непокори. В організаційному змісті цій стадії відповідають менеджери, що використовують авторитарний чи примусовий стилі керівництва, а також менеджери, які орієнтуються на гарантії виконання окремих завдань. На другій стадії загального розвитку люди адаптуються до очікувань позитивної поведінки колег (родини, друзів, суспільства), кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах.

На стадії принципового розвитку, люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадку ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, ніж навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючи стилі керівництв; увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні інших до самостійного мислення, вирішення проблем, що виникають, виходячи з принципів моралі. Для даного рівня характерне володіння владою, коли працівники одержують право конструктивної участі в управління і організацією.

Таблиця 1. 1. [17, С. 614]. Три стадії морального розвитку особистості

Стадія 1: Попередній розвиток		Стадія 2: Загальний розвиток		Стадія 3: Наступний розвиток
Виконує правила, щоб уникнути покарання. Дії служать особистим інтересам. Слухняність заради самого себе.		Живе у відповідності з очікуванням оточуючих. Виконує зобов’язання, що покладаються на нього соціальною системою. Дотримується законів.		Наслідує індивідуальні принципи добра і справедливості. Усвідомлює, що цінності інших людей ‘ відрізняються від його власних, і шукає неординарні рішення етичних дилем. Дотримується балансу між особистими і індивідуальними інтересами.
	Стилі лідерства: Авторитарний/примусовий		Направляючий/ натхнений, орієнтований на командну працю		Той, що трансформується, чи обслуговуючий
	Поведінка підлеглих: Виконання завдань		Спільна робота в р групах:		Робітники отримують додаткові повноваження, приймають участь в управлінні

 

Переважна більшість індивідів перебуває на другій стадії розвитку, а третьої стадії морального розвитку досягають біля 20% дорослих американців. Їх дії автономні, завжди ґрунтуються на етичних принципах, незалежно від очікувань інших як усередині, так і поза організацією. Такі люди приймають етично коректні рішення, навіть якщо вони мають негативні наслідки, насамперед для них самих.

До факторів, що зумовлюють необхідність відповідності поведінки менеджерів більш високим етичним рівням, відноситься вплив на мораль і культуру організацій, процесів глобалізації. Менеджери повинні виробляти в собі сприйняття і відкритість стосовно інших, незнайомих їм систем. Міжнародні альянси й об’єднання компаній тільки збільшують число проблем, зв’язаних з етичними цінностями [17, С. 613].

Директор, менеджери організації повинні відкрито і впевнено підтримувати норми етичної поведінки, виступати ініціаторами відновлення їх етичних цінностей. Прихильність етичним цінностям необхідно декларувати під час виступів, у директивах, внутрішньофірмових публікаціях. Але особливу роль грають дії менеджменту. Якщо керівництво приносить етику в жертву хвилинним інтересам, в організації миттєво поширюються слухи про це. Наступні клятви в прихильності етичним ідеалам марні. Таким чином, поведінка керівників задає тон усій організації.

Моральний кодекс — це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації. Він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується організація. Як правило, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації або в ньому викладається її політика. Заявлені принципи визначають цінності організації і загалом описують її обов’язки, якість продукції, відношення до працівників.

Заявлена політика — це опис (знову ж досить загальний) порядку дій компанії і її співробітників у конкретних, що торкаються питання етики і моралі, ситуаціях (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки співробітникам, надання їм рівних можливостей).

У моральному кодексі компанії, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки співробітників (як припустимі та бажані, так і неприйнятні) і можлива реакція менеджменту.

Якщо кодекс одержує реальну підтримку з боку менеджерів, що неухильно дотримуються його правил і несуть покарання у випадку їх порушення, у компанії складається позитивний етичний клімат. У разі відсутності підтримки керівництвом положення кодексу так і залишаються на папері [17, с. 615].

1.2 Взаємозалежність етики з відповідальністю

Етично відповідальна поведінка означає суспільно-корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того, щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності й неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Важливо розрізняти юридичну і соціальну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміють дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, яке визначає, що може, а чого не може робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і нормативів (наприклад, скільки токсичних речовин може бути в промислових стоках, як уникнути дискримінації при наймі на роботу, які мінімальні вимоги до безпечної продукції, якого типу товари можна продавати іншим країнам). Організація, яка підкоряється цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, але вона не обов’язково буде вважатися соціально відповідальною [17, C. 615].

Юридична відповідальність разом із соціальною відповідальністю є джерелом етичної поведінки. Від неї залежать реалізація функцій, якість методів менеджменту і, відповідно, результативність та коректність управлінських рішень. Саме завдяки цьому система менеджменту реагує на соціальні потреби суспільства. Ця реакція може виявлятися у наданні соціальної допомоги, підтриманні певних соціальних програм, дотриманні норм моралі тощо. Взаємозв’язок відповідальності й етики, а також їх роль в управлінні організацією в загальних рисах проілюстрована на мал. 1.2. [17, C. 303].

1.3 Заходи щодо забезпечення етичної поведінки

Зіштовхуючись із проблемою етичного вибору, менеджери, як правило, ґрунтуються на нормативній точці зору, тобто визначених нормах і цінностях, відповідно до яких і приймаються рішення.

В практиці менеджменту застосовують утилітарний підхід, індивідуалістичний підхід, морально-правовий підхід, концепція справедливості.

Основні принципи розробленого в XIX ст. філософами Бентамом і Міллем утилітаристського підходу говорять, що відповідна нормам моралі поведінка приносить найбільшу користь найбільшому числу людей. Індивід, що приймає рішення, повинен розглянути вплив кожного його варіанта на всі зацікавлені сторони і вибрати варіант, що приносить задоволення найбільшій кількості людей. По суті, мова йде про пошук оптимального рішення завдання. Оскільки повні розрахунки можуть виявитися досить складними, допускається спрощення умов.

Наприклад, при розрахунку витрат і результатів у грошовому вираженні може використовуватися простий економічний критерій. Крім того, ухвалюючи рішення, правомірно розглядати тільки положення сторін, що без посередньо торкаються його рішення. Утилітарна етика виправдовує також введення в компанії заборон на вживання алкогольних напоїв і паління на робочому місці, а в деяких випадках і після закінчення роботи, тому що така поведінка негативно впливає на колектив організації.

Індивідуалістичний підхід припускає, що морально прийнятними є дії людини, що йдуть їй на користь у довгостроковій перспективі. Головною рушійною силою вважається самоконтроль, а всі зовнішні сили, що його обмежують, повинні зупинятися. Кожна людина вибирає для себе найбільш вигідне в довгостроковій перспективі рішення, на основі чого і судить про якість своїх рішень. До припустимого відносяться дії, що у порівнянні з іншими альтернативами приносять більше добра, ніж зла. Якщо кожна людина в суспільстві керується цим принципом, в остаточному підсумку виходить найбільше можливе добро, тому що, переслідуючи винятково власні інтереси, люди вчаться догоджати один одному. Якщо індивід, що прагне до досягнення негайних позитивних результатів, йде на неправду й обман, вони всього лише викликають аналогічні відповідні дії. Таким чином, індивідуалізм зводиться до поведінки, вигідної іншим людям, тобто дії людини починають відповідати бажаним для суспільства нормам. Одна з особливостей цього підходу в тому, що він допускає (якщо такі необхідні) дії індивіда, спрямовані на придбання особистих короткострокових вигод, які взагалі ж не відповідні суспільним нормам. Саме тому, що індивідуалізм легко інтерпретувати як прагнення до винятково особистих цілей, він не користується особливою популярністю в сучасних високоорганізованих співтовариствах, орієнтованих на групові цілі. Даний підхід найбільшою мірою наближається до області вільного вибору.

Морально-правовий підхід стверджує, що людина споконвіку наділена фундаментальними правами і свободами, що не можуть бути порушені чи обмежені рішеннями інших людей. Це значить, що етично коректним є рішення, що найкращим чином захищає права людей, яких воно торкається. У процесі ухвалення рішення можуть бути враховані наступні моральні права.

• Право на свободу згоди. Вплив на іншу людину припустимий тільки в тому випадку, якщо він вільно дає дозвіл на нього.
• Право на приватне життя. Поза роботою людина може робити те, що їй хочеться, і має право контролювати всю інформацію, що стосується її особистого життя.
• Право на свободу совісті. Людина вільна утриматися від виконання будь-якого наказу, що суперечить її моральним чи релігійним нормам.
• Право на свободу слова. Людина може обґрунтовано критикувати етичність і юридичну обґрунтованість дій інших людей.
• Право на належну поведінку. У людини є право бути неупереджено вислуханою і право на чесне поводження з нею.
• Право на життя і безпеку. Людина має право на захист життя, здоров’я і безпеки.

Передбачається, що етично коректне рішення не повинно порушувати ці фундаментальні права людини. Таким чином, рішення про прослуховування розмов працівників порушує їх право на особисте життя. Право на свободу слова виправдає дії інформаторів, що повідомляють керівництву організації чи державним органам про незаконні чи недоречні дії співробітників.

Концепція справедливості стверджує, що етично коректне рішення повинно ґрунтуватися на принципах рівності, чесності й неупередженості. З погляду менеджерів існують три типи справедливості. Розподільна справедливість вимагає, щоб ставлення менеджера до підлеглих ґрунтувалося на об’єктивних критеріях. Таким чином, якщо рішення відноситься до подібних один одному індивідів, воно повинне в однаковій мірі поширюватися і на того, і на іншого. Отже, якщо чоловік і жінка виконують те саме робоче завдання, вони одержують приблизно рівну зарплату. Однак якщо між співробітниками існують значні розходження (наприклад, у шані навичок роботи чи відповідальності), відношення менеджменту до них змінюється відповідно до рівня кваліфікації чи почуття відповідальності, що вони проявляють. Але ставлення менеджера до підлеглих повинно бути чітко пов’язане з цілями і завданнями організації, а не з іншими джерелами.

Процедурна справедливість вимагає чесного адміністрування діями підлеглих. Правила повинні бути чіткими, зрозумілими, постійно і неупереджено впроваджуватися в життя.

Компенсаційна справедливість зобов’язує відповідальну сторону відшкодувати людям заподіяний збиток. Більше того, люди не повинні нести відповідальність за події, що знаходяться поза сферою їх контролю.

Концепція справедливості найбільш близька до мислення, на якому базується сфера законодавчої системи, тому що ґрунтується на дії правил і розпоряджень. Дана теорія не вимагає складних розрахунків, як в утилітарному підході, і не служить особистим інтересам, що можливо в підході індивідуалістичному. Вона вимагає, щоб менеджери визначали для себе характеристики-атрибути, відповідно до яких і оцінюються дії працівників. Наприклад, могли б ви запропонувати своє рішення проблеми компенсації представникам національних меншостей збитку від дискримінації в минулому? Концепція справедливості підтримує спроби виправлення помилок минулого, так само як і в чесній грі, і в рамках встановлених правил. Відповідно до неї, підставою для різної оплати праці чи просування по службі можуть виступати причини, пов’язані винятково з виконуваними робочими завданнями. Більшість правил і законів, що регулюють управління людськими ресурсами, ґрунтується на концепції справедливості.

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи щодо забезпечення етичної поведінки.

1. Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань, правил поведінки працівників організації. Так, етичними нормами заборонено хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації тощо. Як стверджує Тім Граут-Сміт, інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. Саме такі засади є домінуючими у бізнесовому середовищі розвинутих країн. Наприклад, крупні корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюючи механізми «екологічної безпеки». Особливо це стосується підприємств зі шкідливим виробництвом. Деякі компанії під впливом норм етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сили в країнах, що розвиваються. Так, один із світових лідерів у виробництві одягу компанія «Леві Страусе» припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах [17, C.616].

• Створення комітетів з етики, основне завдання яких — оціню вати повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки. На невеликих підприємствах цю функцію може виконувати спеціаліст з етики бізнесу (наприклад, адвокат з етики) [17, C. 620].
• Застосування механізмів стимулювання, які б протидіяли неетичній поведінці та вчинкам;
• Здійснення соціальних ревізій для з’ясування впливу соціальних факторів на організацію;
• Організацію навчання етичної поведінки керівників і всього персоналу;
• Постійне інформування працівників про випадки високоетичної поведінки через різні інформаційні канали;
• Проведення нарад, конференцій, симпозіумів тощо з проблем етичної поведінки [10, C. 303].

Стосовно бізнесу етика визначає такі моральні критерії і параметри відносин між виробниками і споживачами, службовцями і керуючими компанії, самими компаніями і державою, які утворюють систему взаємних обов’язків індивідуумів.

Без дотримання етичних норм вся інфраструктура бізнесу, яка в багатьох випадках будується на основі неформальних угод, неформальних контрактів, довіри партнерів один до одного, буде порушеною. Тому ступінь довіри партнерів до етичних стандартів один до одного відіграє суттєву роль у бізнесі. Опитування менеджерів, проведені у Франції, Німеччині, США, показали, що більшість з них поділяє точку зору, що здорова етика є запорукою успішного бізнесу.

Існує чимало етичних критеріїв цивілізованого підприємництва, але особливу цінність у ділових відносинах набуває чесність і порядність партнерів. Американський підприємець К. Редолл писав, що в бізнесі необхідно покладатися на сумлінність індивідуума: це той бік свободи, який називається відповідальністю.

У цілому, 90 % загального числа найбільших американських компаній розробили власні кодекси етики, значна частина американських шкіл бізнесу включили відповідні курси у свої навчальні програми.

Однією з найпопулярніших форм закріплення ділової етики є проголошення етичних кодексів або кодексів поведінки, які приймає корпорація. Вони є списком заповідей і правил для службовців (не зловживати службовим становищем, не давати хабарів, не приймати подарунків), або декларуванням загальних принципів.

Етичні кодекси розробляються не тільки фірмами. В США існують цехові кодекси, які застосовують групи професійних бізнесменів (спеціалісти з реклами і маркетингу, маклери, брокери, збутовики та ін.). У деяких галузях родинні фірми застосовують галузеві етичні кодекси. Це дозволяє, з одного боку, розробити єдині етичні критерії у певній сфері бізнесу для всіх підприємців, які ведуть власну справу в цій сфері, з іншого, — спрощують виявлення неетичної поведінки конкурентів, створюють конкурентні стимули для підвищення якості виробів.

Дедалі більше американських компаній вводять посаду «посередника зі скарг працюючих». У функції посередників входять дослідження етичних питань, консультації для службовців, аналіз потенційних проблемних галузей. Будь-який службовець корпорації може звернутися до посередника і одержати кваліфіковану консультацію з морально-етичних проблем, які його цікавлять.

Велике значення надається етичній стороні відносин підприємців із споживачами. Мова йде про адекватність реклами товарів, які виробляються фірмами, їх характеристики.

Виховання у працівників таких рис, як чесність, уважність, надійність формує високу культуру обслуговування клієнтів. Пояснюючи думку про підлеглість виробництва інтересам споживача, К. Мацусіта — голова японської корпорації «Мацусіта Денкі» — відмічає, що споживач — король. Роль відданого підлеглого полягає в тому, щоб допомогти королю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель і його вірні піддані, зможуть забезпечити процвітання суспільства і нації. Таке кредо багатьох компаній у відношенні до споживача.

Багато компаній ідуть на значні фінансові витрати. Так, американська компанія «Дженерал моторе» одного разу втратила 3,5 мільйона доларів на одні тільки поштові послуги, щоб попередити 6,5 млн. володарів автомобілів про дефекти в кріпленні двигунів.

У корпорації «Кеситл», яка продає складне медичне обладнання, існує традиція: три рази на тиждень керуючі зобов’язані зателефонувати клієнту, який купив у них обладнання до 15 місяців потому, і поцікавитися, чи задоволений клієнт її продукцією. В результаті вигоду має як клієнт, так і компанія. Клієнт відчуває свою важливість для компанії, компанія, у свою чергу, знаючи думку клієнта, має можливість знайти малі проблеми до того, як вони переростуть у великі.

Складовою підприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між потенційними партнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, сумісних дій, вирішення питань, які становлять взаємний інтерес для сторін.

Організація ділових переговорів вимагає ретельної підготовки, вивчення можливостей потенційного партнера, вміння спілкуватися в будь-якому культурному середовищі, знання національних традицій, звичок, правил етикету. Оволодіння етикою ведення переговорів є основою для встановлення щирих і міцних відносин між бізнесменами.

Таким чином, дуже важливо, щоб керівники високого рівня служили рольовими моделями належної етичної поведінки, а організації мали можливість підвищити свої етичні стандарти [17, C. 620].

Розділ 2. Сучасне управління

 2.1 Сутність управління

Поняття «управління» надзвичайно містке й глибоке. Його застосовують як до складових навколишнього середовища, в якому існує людина (управління в неживій і живій природі, в людському суспільстві), так і до різноманітних видів людської діяльності (управління державою, регіоном, організацією, політичною партією, автомобілем, дорожнім рухом тощо). Такі сфери і види діяльності є системами, сформованими з багатьох взаємопов’язаних елементів і відносин між ними. У кожній із них можна виділити суб’єкт і об’єкт управління.

Суб’єкт управління — елемент (група елементів) системи, який своїми свідомими чи неусвідомленими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об’єкт управління.

Суб’єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування і функціонування є вплив на об’єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління.

Об’єкт управління — елемент (група елементів) системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб’єкта.

Управління в узагальненому розумінні трактують як процес впливу суб’єкта управління на об’єкт, який змінює режим існування системи, в якій вони діють [21, C. 11].

Менеджмент — вид управлінської діяльності, направлений на досягнення поставлених цілей виробничої господарської організації, яка функціонує в умовах ринкового господарства, шляхом раціонального використання її матеріальних трудових та фінансових ресурсів, цілю якого є отримання прибутку чи доходів на основі раціональної організації процесу управління, розвитку матеріальної технологічної бази і ефективного використання кадрового потенціалу.

Процес менеджменту охоплює керуючу та керовану системи організації, функції, методи менеджменту, управлінські рішення, комунікації, керівництво тощо.

Процес менеджменту — послідовність певних завершених етапів управлінської діяльності, які забезпечують управлінський вплив керуючої системи на керовану з метою досягнення цілей організації.

Послідовно реалізований та завершений процес менеджменту утворює управлінський цикл (рис. 2.1). При цьому організацію змодельовано як відкриту систему, що має входи і виходи та складається з керуючої і керованої систем, які тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. Керуючу систему утворюють елементи, які забезпечують процес управління, керовану — елементи, які забезпечують безпосередній процес виробничої, господарської, комерційної та інших видів діяльності.

Процес управління організацією охоплює кілька послідовних етапів.

1. Реалізація функцій менеджменту, до яких належать усі види управлінської діяльності. Йдеться про управлінську діяльність на всіх рівнях керуючої системи організації: керівників організацій та їх заступників, начальників цехів, відділів, управлінь, груп, дільниць, фахівців усіх напрямів.
2. Формування методів менеджменту як результатів реалізації функцій менеджменту. До них належать план виробництва, план прискорення науково-технічного розвитку, матеріальні стимули до праці, технологічна документація на виготовлення виробу тощо.
3. Формалізація методів менеджменту в управлінські рішення. Особливість цього етапу полягає у створенні механізмів трансформації методів менеджменту в накази, розпорядження, вказівки тощо. Після цього управлінські рішення каналами прямого зв’язку надходять із керуючої системи в керовану (рис. 2.1), здійснюючи необхідний управлінський вплив, який забезпечує виконання виробничо-господарських операцій, виготовлення виробів, надання послуг, досягнення виробничих, фінансових, економічних та інших результатів.
4. Забезпечення управлінського впливу на засадах керівництва. Керівництво організацією (рис. 2.1) — вид управлінської діяльності, який об’єднує трудові процеси всіх працівників, забезпечує реалізацію функцій і формування методів менеджменту, розроблення і прийняття управлінських рішень, а також формалізує вплив керуючої системи на керовану. Воно є об’єднувальним чинником у структурі категорій менеджменту, оскільки визначає напрями діяльності апарату управління, ефективність управлінських рішень, ступінь досягнення цілей організації.

Реалізація етапів менеджменту супроводжується комунікаціями (рис. 1.9), тобто процесами обміну інформацією між працівниками, підрозділами, іншими організаціями [10, C. 53].

2.2 Концептуальні моделі сучасного менеджменту

Суттєвою особливістю сучасного менеджменту є використання різноманітних взаємоузгоджених принципів та інструментів управління, причому в їх описі домінує певний принцип. Сформувалося дві концептуальні моделі: менеджмент цілей і менеджмент виключень (менеджмент делегування).

У менеджменті цілей домінує фаза визначення цілей. При цьому визначення цілей організації ґрунтується на ідентифікації (ототожненні) цілей співробітників і організації, готовності співробітників брати на себе ініціативу, розвантаженні вищого керівництва, мотивації праці для досягнення цілей, свідомому плануванні дій, використанні економічних засобів. Застосування цього підходу потребує не тільки визначення цілей на рівні підлеглих, а й чіткого уявлення про загальну мету, ефективного процесу планування, регулярного контролю процесу досягнення цілей і результатів за допомогою об’єктивного інструментарію.

Концепція менеджменту виключень (менеджменту делегування повноважень) передбачає стрижнем управлінської діяльності функцію «рішення». Основною ідеєю концепції є розвантаження керівника від рутинних рішень, завдяки чому він може зосередитися на важливих, екстраординарних. Основами менеджменту виключень є:

• розвантаження керівника, «злам» чи «пом’якшення» ієрархії;
• стимулювання ініціативи і готовності співробітників до відповідальності;
• систематизація процесу прийняття рішень (прив’язка до певних директив, у межах яких можлива свобода рішень), розвиток співробітників (беручи участь у вирішенні простих питань, вони готуються до вирішення складніших).

Ці концептуальні моделі відображають чітку тенденцію сучасного зарубіжного менеджменту, орієнтовану на розвиток відносин управління та підвищення його ефективності шляхом активізації людського фактора [21, C. 62].

2.3 Сучасні принципи менеджменту

До сучасних принципів менеджменту проф. Шегда А. відносить такі: пріоритет споживача, надійне обслуговування, швидкість і зручність; висока якість; доступні ціни; опора на загальнолюдські цінності; моральність; допомога іншим підприємцям у досягненні успіху; високі стандарти діяльності; орієнтація на перспективу розвитку, розширення сфери бізнесу, підприємництва, підвищення стандартів діяльності; орієнтація на кінцеві результати діяльності; прагнення до нововведень; збереження духу новаторства, незважаючи на лідерство в даний момент; усвідомлена відповідальність за результати справи фірми; уміння викликати і підтримати ентузіазм персоналу фірми; розвиток усього кращого в людях, їхніх вмінь, творчих здібностей, бажання працювати оригінально, професійно, ефективно, самостійно; розв’язання нових проблем новими методами; опора на-об’єктивні закони і реальність ринкових ситуацій; наслідування лідерів; орієнтація на ясне і чітке бачення інтересів індивідуального споживання; використання конкуренції; вчинки рішучі, але зважені, що враховують близькі й віддалені наслідки; виправлення помилок; концентрація своєї діяльності на пріоритетних програмах; вироблення реалістичних, простих чітких критеріїв і показників оцінки своєї діяльності, регулярне міряння з ними дієвого процесу, коригування своєї стратегії, тактики, дій. Успіх забезпечують професійні знання, досвід і вміння робити конкретні справи; розширення і поглиблення зв’язків фірми із зовнішнім оточенням. Чим більше зв’язків, тим більше гармонії, узгодженості, продуктивності діях менеджера.

Сучасні американські теоретики визначають ці принципи діють по-іншому. Менеджмент як специфічний вид управлінської діяльності базується на наступних принципах.

1. Менеджмент обертається навколо людини. Його завдання полягає в тому, щоб зробити людей здатними до спільної діяльності, надати їх зусиллям ефективності та згладити притаманні їм слабкості, адже людська здатність робити внесок у суспільство настільки ж залежить від ефективності управління підприємства так, як і від власних зусиль та віддачі людей.
2. Оскільки менеджмент пов’язаний з інтеграцією людей у їх загальному підприємстві, він глибоко вкорінився в культурі. Те, що менеджери роблять у Західній Німеччині, Британії, США, Японії або Бразилії, є, по суті справи, однаковим. Те, як вони це роблять, може бути зовсім різним. Одне із основних завдань, яке стоїть перед менеджерами в країнах, що розвиваються, полягає якраз тому, щоб віднайти і розпізнати ті елементи їх власної традиції та культури, які можна використати як будівельні блоки модернізованої системи управління.
3. Кожне підприємство вимагає від менеджменту простих, чітких і єдиних завдань. Його місія полягає в тому, щоб згуртувати своїх членів навколо загальних цілей. Без цієї умови це не підприємство, а натовп.
4. Завданням менеджменту є також те, щоб підприємство і кожен його член розвивали як свої потреби, так і можливості їх задоволення. Підготовка і розвиток людей повинні здійснюватися на будь-якому рівні організації, вони не повинні зупинятися ні на хвилину.
5. Будь-яке підприємство складається із людей з різними навичками і знаннями, які виконують різні види робіт, тому воно повинно будуватися на комунікації між робітниками і на їх індивідуальній відповідальності.
6. Ні обсяг випуску продукції, ні базові виробничі лінії самі по собі не є адекватним виміром діяльності менеджменту і всього підприємства; в цьому відношенні підприємство схоже з людиною: оскільки їй необхідні різні засоби для оцінки здоров’я і діяльності, такі ж різні засоби необхідні і для підприємства.

Нарешті, якщо мова заходить про підприємство, слід пам’ятати: воно ніколи не досягає результатів у своїх власних стінах; у межах підприємства існують лише центри, які. створюють вартість, однак результат досягається лише за межами підприємства [17, C. 99].

Практика виробила системні принципи теорії сучасного менеджменту, які на сьогодні можна сформулювати так:

• децентралізація вертикальних структур і посилення горизонтальних зв’язків, що забезпечують цілеспрямовану активізацію діяльності людей у ринкових структурах;
• орієнтація менеджменту не на процеси діяльності, а на кінцеві результати;
• гуманізація та соціологізація процесів праці в пріоритетних напрямах системи менеджменту;
• нарощення потенціалу людських ресурсів менеджменту для створення підприємницької економіки;
• досягнення синергійного ефекту шляхом перетворення інформації, знань та досвіду на продуктивну силу;
• організація систематичного контролю за станом усіх елементів менеджменту на основі зворотного зв’язку між об’єктом і суб’єктом управління;
• швидке реагування на вирішення проблем у роботі організації, з оцінкою комерційних і функціональних результатів роботи з організації взаємодії підприємства;
• результативне поєднання методів і процесів управління діяльністю та організації управління людьми, управління зв’язками поза організацією для оновлення виробництва;
• якість роботи, продукції в системі менеджменту забезпечується принципом добровільності, саморозвитку, груповою діяльністю, діловою активністю, творчим пошуком;
• ефективність менеджменту забезпечується, у першу чергу, поєднанням п’яти факторів виробництва: капіталу, інформації, матеріалів, людей та організацій, головним з яких є людина;
• людина — не лише засіб для досягнення мети, а і сама вона є метою менеджменту;
• динаміка формування і розвитку самоврядних інноваційних елементів системи менеджменту [20, C. 58].
• зростання чисельності працівників, що залучаються до розробки управлінських рішень;
• ототожнення працівників із фірмою, її інтересами і принципами, кожний працівник — це «людина фірми»;
• підвищення готовності кожного до інновацій, динамічного поновлення продукції;
• постійне навчання персоналу в процесі діяльності підприємства;
• постійний пошук альтернативних варіантів діяльності фірми;
• використання нестандартних режимів роботи персоналу з гнучкими параметрами; застосування нових способів стимулювання праці й новаторства, орієнтованих на індивідуальні, групові, соціальні потреби;
• здійснення програм довгострокового професійного, посадового розвитку ключових груп працівників, включно з плануванням кар’єри та ін.;
• активне формування нового мислення персоналу з орієнтацією на динамічні, швидкі зміни в характері й масштабах діяльності фірм;
• підприємницький стиль роботи, що здатний вчасно помітити зміни в тенденціях розвитку ринку;
• активне використання ідей удосконалення продукції, робіт і послуг фірм-споживачів;
• опора на систему гнучкого лідерства серед персоналу й особисті контакти працівників з навколишнім середовищем фірми;
• підкреслена й підкріплена практичними діями постійна і цілеспрямована підтримка індивідуальної ініціативи працівників фірми й організацій, що з нею співпрацюють;
• відхід від команд, директив, розпоряджень і перехід до корпоративної організаційної культури менеджменту, що базується на єдності інтересів, загальнолюдських цінностях і цілях діяльності фірм, партнерстві, співробітництві, взаємній вигоді, взаємодії, а не на владі та підпорядкуванні;
• підвищення ролі неформальної організації і створення атмосфери загальної залученості персоналу до справ фірми, заснованої на спільності корпоративних та індивідуальних інтересів;
• опора на природні інтереси персоналу фірми;
• співробітництво, новаторство творчої природи людини, визнання її обдарувань, зацікавленість у постійному зростанні благополуччя;
• створення спеціальних підрозділів, що здійснюють вироблення загальних цінностей корпорації;
• гармонійна взаємодія формальної і неформальної організації, коли головна роль приділяється першій, а існування другої лише мається на увазі;
• орієнтація діяльності фірми на загальнолюдські інтереси.

Принципи управлінської діяльності виступають фундаментом функціонування підприємства [17, C. 101].

2.4 Важливість етики в ефективному сучасному управлінні і в бізнесі

Етика накладає на бізнес систему обмежень, що представляє собою суму морально-етичних правил і традицій, що клались у даному суспільстві.

Етика бізнесу — ділова етика, що базується на чесності, відкритості, вірності даному слову, здатності ефективно функціонувати на ринку у відповідності з діючим законодавством, встановленими правилами і традиціями.

Репутація фірми утворюється із простої суми прикладів гідної поведінки її співробітників, яка демонструється:

— по відношенню до майна фірми;

— у ситуаціях, коли стикаються різні інтереси;

— при встановленні зовнішніх ділових зв’язків;

— при роботі з державними установами;

— у взаємовідносинах із клієнтами і конкурентами;

— у делікатних ситуаціях, коли перед співробітниками фірми стоїть проблема вибору: оприлюднити чи зберегти у таємниці приклад порушення колегами внутрішньофірмових правил та норм.

У розвинутих країнах сформувались три сучасні етичні концепції менеджменту (принципи ділової етики): утилітаризм, дотримання прав людини і справедливість, а також нова модель бізнесу.

Утилітаризм виходить з того, що “правильні” рішення приносять найбільшу користь більшості людей. Менеджеру, який дотримується цієї концепції, доводиться спочатку ретельно вивчати дію альтернативних рішень на всі зацікавлені сторони, а потім робити вибір, який приносить задоволення більшості людей. Утилітарна концепція спирається на виявлення наслідків реалізації рішень, які мають приносити користь більшості зацікавлених. Отже, прийняття рішення у даному випадку залежить від співвідношення затрат і прибутків.

Концепція дотримання прав людини ґрунтується на добровільно взятих на себе обов’язках менеджера захищати права інших людей і уникати будь-яких рішень, які порушують ці права. Менеджер у такому випадку не буде примушувати інших діяти всупереч їхнім релігійним або ж етичним уявленням. Слід при цьому зазначити, що за останні роки у світі розуміння індивідуальних прав людини розширилося настільки, що фактично вони включають захист рослин, тварин, землі, води, повітря, інших елементів природи і довкілля.

Концепція справедливості зобов’язує менеджерів ставитися однаково до всіх людей, невідворотно виконувати всі правила, забезпечувати рівні права під час розподілу благ, відповідальність у відшкодуванні збитків тими, хто завдає шкоди іншим, тощо. Отже, основується на поняттях порядності і чесності.

Етика є моральною категорією, що охоплює різноманітні форми діяльності фірми, і не може бути викладена за допомогою певного переліку правил поведінки і спілкування. Етика свою закінчену форму набуває у вигляді ділового етикету, який в цілому можна охарактеризувати як основу кодексу поведінки, прийнятого у бізнес-середовищі.

Використовуючи норми і правила ділового етикету, ми можемо прогнозувати поведінку колег і самі стаємо передбачувані, що допомагає ефективно організувати процес управління. особливо важливо вивчати всі складові ділового етикету в бізнесі, так як крім єдиних норм і правил у ньому існує велика кількість національних і культурних поправок, досить значних у ділових відносинах. Як не заблукати в цьому морі національних відмінностей? Як уникнути посмішок, пов’язаних із сліпим копіюванням чужих манер? Кращі помічники тут — такт і вірність національному менталітету і бізнес-етикету (благо в теперішній час превалює м/н бізнес-етикет, породжений зближенням національних ділових кодексів хорошого тону).

Бізнес-етикет — поняття досить містке і не обмежується питаннями ділової субординації і переговорним процесом. Основними складовими є:

1.Правила привітання.

2.Правила звертання.

3.Правила представлення.

4.Організація ділових контактів (переговорів, зустрічей, прийомів, ділового листування).

5.Ділова субординація.

6.Рекомендації щодо формування зовнішнього обліку ділової людини.

7.Етичні норми грошових відносин.

8.Правила обміну подарунками і сувенірами.

9.Прийнятність чайових.

Висновок

Етику ділового спілкування слід ураховувати в різних її виявах: у відносинах між підприємством і соціальним середовищем; між підприємствами; усередині одного підприємства. Між сторонами того або іншого виду ділового спілкування існує своя специфіка. Задача полягає в тому, щоб сформулювати такі принципи ділового спілкування, яке не тільки відповідали кожному виду ділового спілкування, але і не суперечили загальним етичним принципам поведінки людей. Разом з тим, вони повинні служить надійним інструментом координації діяльності людей, залучених в ділове спілкування.

Стосовно менеджменту основний етичний принцип можна сформулювати таким чином: в діловому спілкуванні при ухваленні рішення про те, які цінності слід вважати за краще в даній ситуації, чинити так, щоб максимум твоєї волі був сумісна з етичними цінностями інших сторін, що беруть участь в спілкуванні, і допускала координацію інтересів всіх сторін.

Таким чином, в основі етики менеджменту повинна бути координація, а по можливості і гармонізація, інтересів. Природно, якщо воно здійснюється етичними засобами і в ім’я морально виправданих цілей. Тому менеджмент повинен постійно перевірятися етичною рефлексією, реабілітуючи мотиви вступу до нього. При цьому зробити етичні правильний вибір і ухвалити індивідуально рішення, часто справа зовсім не просте. Ринкові відносини надають свободу вибору, але разом з тим збільшують кількість варіантів рішення, породжують комплекс моральних дилем, що чекають ділових людей на кожному кроці в процесі їх діяльності і спілкування.

Норми моральності, що склалися є результатом тривалого по часу процесу становлення взаємин між людьми. Без дотримання цих норм неможливі політичні, економічні, культурні відносини, бо не можна існувати не поважаючи одного, не накладаючи на себе певних обмежень.

Правила етикету вироблені сторіччями і направлені зокрема на запобігання конфліктів і поліпшення відносин між людьми. Ділова людина, діюча за правилами етикету, справляє якнайкраще враження на оточуючих, не прикладаючи до цього додаткових зусиль і зберігаючи при цьому власну чесноту.

Суттєвою особливістю сучасного менеджменту є використання різноманітних взаємоузгоджених принципів та інструментів управління, причому в їх описі домінує певний принцип. Сформувалося дві концептуальні моделі: менеджмент цілей і менеджмент виключень (менеджмент делегування).

У менеджменті цілей домінує фаза визначення цілей. Застосування цього підходу потребує не тільки визначення цілей на рівні підлеглих, а й чіткого уявлення про загальну мету, ефективного процесу планування, регулярного контролю процесу досягнення цілей і результатів за допомогою об’єктивного інструментарію.

Основами менеджменту виключень є:

• розвантаження керівника, «злам» чи «пом’якшення» ієрархії;
• стимулювання ініціативи і готовності співробітників до відповідальності;
• систематизація процесу прийняття рішень (прив’язка до певних директив, у межах яких можлива свобода рішень), розвиток співробітників (беручи участь у вирішенні простих питань, вони готуються до вирішення складніших).

Ці концептуальні моделі відображають чітку тенденцію сучасного зарубіжного менеджменту, орієнтовану на розвиток відносин управління та підвищення його ефективності шляхом активізації людського фактора.

Список використаної літератури

1. Баєва О. В., Ковальська Н. І. “Практичні аспекти менеджменту” – К.: МАУП, 2006. – Ч. 1 – 172 с.
2. Баєва О.В., Ковальська Н.І., Згалат-Лозинська, Лайко Г.П. “Практикум з менеджменту”: Навч. посіб., 2 ч. – К.: МАУП, 2006 – 178 с.
3. Виноградський М. Д., Виноградська А. М., Ісканова О. М. “Організація праці менеджера” – К.: Кондор. – 2003. – 414 с.
4. Галенко В.П., Рахманов А. И., Страхова О.А. “Менеджмент. 2-е изд.” — СПб.: Питер, 2003. — 224 с: ил. — (Серия «Учебник для вузов»).
5. Гірняк О. М., Ладновський П. П. “Менеджмент” – Львов: “Магнолія 2006”, 2007, — 352 с.
6. Довгань Л. Є., Нємцов В.Д. «Менеджер – підготовка і перепідготовка». – К.: МП “ОКО”, 1993, — 126 с.
7. Завадський Й. С. «Менеджмент»: — Т.1 – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1997, — 543 с.
8. Кабушкин Н.И. “Основы менеджмента: учебное пособие” – 5-е изд., стереотип. – М.: Новое знание, 2002. – 336 с.
9. Кредисов А. І., Панченко С. Т., Кредисов В. А. “Менеджмент для керівників” – К.: Товариство “Знання”, КОО, 1999 – 556 с.
10. Кузьмін О. Є., Мельник О. Г. “Основи менеджменту: Підручник.” — К.: «Академ-видав», 2003. — 416 с. (Альма-матер).
11. Лозниця В. С. «Психологія менеджменту: Навч. Посібник». — К.: КНЕУ. 1997. – 248 с.
12. Мескен М. Х., Альберт М., Хедоури Ф. “Основы менеджмента” – М.: “Дело”, — 1992. – 702 с.
13. Новиков Б. В., Синіок Г. Ф., Круш П. В. “Основи адміністративного менеджменту” : Навч. посіб. – К.: “Центр навчальної літератури”, 2004. — 560 с.
14. Обозов Н. Н. Щекин Г. В. «Психология работы с людьми. 3-е изд., переработ» . — К.: МАУП, 1996. – 136 с.
15. Осовська Г.В., Копитова І.В. “Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник.” — К.: Кондор, 2005.- 581 с.
16. Осовська Г.В., Осовський О.А. “Менеджмент організацій: Навчальний посібник”. — К.: Кондор, 2005.— 860 с.
17. Осовська Г.В., Осовський О.А. “Основи менеджменту: Підручник. Видання 3-є, перероблене і доповнене.” — К.: «Кондор», 2006. — 664 с.
18. Сладкевич В. П., Чернявский А. Д. «Современный менеджмент (в схемах): Опорный конспект лекций». — 3-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2003. — 152 с ил. — Библиогр.: с. 147-148.
19. Туленков М. В. «Вступ до теорії та практики менеджменту: Навч. Посібник» . — К.:МАУП, 1998. –136 с.
20. Федулова Л. І., Федоренко В. Г., Гриньов В. Ф. “Бізнес-менеджмент” – К.: МАУП, 2007, — 632 с.
21. Хміль Ф. І. «Менеджмент: Підручник». – К.: Вища шк., 1995.- 351 с.
22. Хомяков В.І. “Менеджмент підприємств” – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Кондор, 2005. – 434 с.
23. Щекин В. Г. «Теория и практика управления персоналом» — К.: МАУП, 2003. – 280 с.
24. Щокін Г.В. «Практична психологія менеджменту: Науково-практичний посібник». – К.: Україна, 1994. – 399 с.