Зміст

Вступ

1. Становлення та розвиток україно-американських відносин

2. Сучасний стан та перспективи співробітництва України та США

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сполучені Штати хочуть бачити Україну державою, яка б досягла успіху, знайшла б своє затишне місце у Європі і налагодила дружні стосунки зі всіма своїми сусідами. Які ж головні завдання стоять перед Україною сьогодні, коли вона вдивляється у своє майбутнє?

Українські лідери не раз наголошували на своїй відданості ідеї "європейського вектора". Це найкращий вибір для України. Проте її керівництво має замислитися над тим, як реалізувати цю ідею, і відповідно діяти.

Україна може підійти до жаданого визнання Європою настільки близько, наскільки тісно її економічні та внутрішньополітичні інституції наблизяться до європейських норм демократичної ринкової економіки.

Саме це буде адекватною реакцією на потребу реальних економічних змін. Як я вже зауважив раніше, поступ у цьому напрямі є, проте повинно докласти більше послідовних і рішучих зусиль, аби просувати реформи далі.

Зміцнюючи і неухильно нарощуючи економічний потенціал, Україна матиме істотніший вплив на регіон. Вона розширить свої можливості з підтримки миротворчих заходів та забезпечення стабільності на Балканах і Кавказі. Якщо Україна стане платоспроможнішою, вона ліквідує свої борги, нормалізує економічні стосунки з Росією і переведе їх на суто комерційні засади, що обернеться благом для обох країн та їхніх двосторонніх відносин.

Ці кроки допоможуть Україні здобути визнання у Європі. Його необхідною умовою серед іншого є здійснення політичної реформи. Україна досягла певного прогресу у цій царині. Проте треба ще багато зробити, аби політична система України стала сумісною з політичними системами країн Західної і Центральної Європи.

1. Становлення та розвиток україно-американських відносин

З перших днів незалежності України було очевидно, що вона стане ключовим елементом у вирішенні європейського рівняння. Сполучені Штати відреагували на це без зволікань, проте характер їхньої реакції з часом значно змінився. У чому ж полягають причини, що викликали й досі підживлюють подібну зацікавленість?

У перші роки американо-українських взаємин відповідь була простою: нас непокоїла доля ядерних арсеналів, які залишилися на території України після розпаду СРСР. Мотиви нашої зосередженості на них були цілком відвертими. Ми не хотіли, щоб після дезінтеграції Радянського Союзу у світі збільшилася кількість держав, котрі мають у своєму розпорядженні ядерну зброю. Це могло звести нанівець зусилля світового співтовариства, спрямовані на нерозповсюдження подібного озброєння.

Позиція США була зрозумілою. Проте вона була надто звуженою. Нам не вдалося переконати Київ у тому, що зацікавленість Сполучених Штатів після вирішення ядерного питання залишиться так само інтенсивною. І ми нашвидкуруч намагалися вирішити цілу низку важливих для США питань, які потребували налагодження серйозних двосторонніх відносин з Україною.

Це питання, які не мали нічого спільного з проблемою ядерного роззброєння, були важливими тоді, залишаються вони такими й сьогодні.

По-перше, той спосіб, у який український фрагмент впишеться у геополітичну мозаїку Європи, глибоко вплине на стан Європи у наступні десятиріччя.

Якщо Україна досягне успіху, тобто стане стабільною незалежною державою з ринково орієнтованою квітучою економікою, міцними демократичними інституціями і тісними зв'язками з євроатлантичними організаціями, контролю за поширенням зброї та небезпечних технологій. Україна має великий досвід і висококваліфікованих фахівців у галузі виробництва балістичних ракет та експлуатації атомних електростанцій. Вона може стати як джерелом постачання цих технологій до країн, що прагнуть, уникнувши міжнародного контролю, заволодіти ракетно-ядерним потенціалом, так і союзником у запобіганні розповсюдження цих технологій. Годі й казати, у якій ролі ми б хотіли бачити Україну.

По-третє, США вельми зацікавлені у міцних торговельних відносинах з Україною та інвестиціях в її економіку.

Україна й досі долає труднощі перехідного періоду. Але у сьогоднішньому, сповненому жорсткої конкуренції, міжнародному економічному середовищі було б короткозорістю не зважати на 50 мільйонів потенційних покупців і на українські технології, що можуть знайти комерційне застосування.

Таким чином, все, що відбувається в Україні, багато значить для Сполучених Штатів. 1994 року уряд США визнав, що за всієї важливості ядерного питання на порядку денному американо-українських стосунків є велика кількість інших критично важливих пунктів, і вони вимагають, щоб стосунки з Україною будувалися на широкій і багатоплановій основі.

Розширення американо-українських відносин Тристороння американо-російсько-українська заява, ухвалена у січні 1994 року, окреслила шлях до розв'язання проблеми ядерної зброї. Починаючи з 1995 року, це питання більше не домінувало в американо-українських стосунках. Воно, власне, навіть не посідало у них чільного місця. Ці стосунки зосередилися на зусиллях України, спрямованих на внутрішнє реформування та інтеграцію в Європу.

Отже, міждержавні відносини набули нового характеру. Вони розширилися, причому швидко і в багатьох напрямах. Зустрічі на вищому рівні стали регулярними подіями у розкладі політичного життя обох держав. Було запроваджено нові механізми вирішення суперечливих питань.

Ми також почали наповнювати реальним змістом економічний компонент наших стосунків. Наприкінці 1994 року український уряд почав робити деякі реальні, хоча й досить обмежені кроки у напрямі економічного реформування. Це створило серйозні підстави для змістовного обговорення шляхів, якими має рухатися Україна від командної до ринкової економіки. Конгрес схвалив виділення для України великих кредитів, переважна частина яких призначалася на допомогу у прискореному здійсненні економічних перетворень.

Значні кошти були також надані з метою сприяння політичній реформі, в тому числі розвиткові недержавних організацій та підтримці незалежних засобів масової інформації.

Швидко розширилося співробітництво у галузі безпеки. Договір про співпрацю у сфері зменшення загрози невдовзі було доповнено надзвичайно насиченими програмами взаємодії між військовими відомствами.

Нерозповсюдження зброї із самого початку було ключовим елементом порядку денного в американо-українських стосунках. У 1994 році Україна погодилась дотримуватися основних положень Режиму контролю за ракетними технологіями. Це відкрило шлях до співпраці обох держав у галузі комерційного освоєння космосу, причому Україна отримала можливість змагатися за право виведення на орбіту американських супутників на носіях власного виробництва.

Двосторонні стосунки між Сполученими Штатами та Україною й справді пройшли довгий шлях звідтоді, як Україна відновила свою незалежність у 1991 році. Сьогодні ми маємо певні успіхи, які можуть бути основою для розширення наших відносин у політиці та сфері безпеки.

Зовсім недавно США високо оцінили реакцію України на терористичний напад, здійснений 11 вересня. Україна виявила себе надійним партнером, надавши дипломатичну підтримку Сполученим Штатам в ООН, поділившись розвідувальною інформацією та відкривши свій повітряний простір для американських повітряних суден. Цей політичний відгук був доповнений ще виразнішим виявом людяності — масовими висловленнями співчуття до Америки, які зворушили багатьох американців як у нашому Посольстві, так і в Вашингтоні.

Керівництво України має виявити політичну волю у дотриманні курсу на економічне оновлення — зламати бюрократичний контроль, виступити проти олігархів, які бояться конкуренції та внутрішня перебудова України Ми пильно спостерігаємо за напрямом і темпами українських економічних та політичних реформ, оскільки вони торкаються наших корінних інтересів, що їх ми переслідуємо у стосунках з Україною. Українська економіка й досі потерпає від обтяжливого і надто нав'язливого втручання держави, їй гостро бракує прозорості та безумовного дотримання законів, вона наскрізь уражена корупцією.

Українсько-американські відносини ґрунтуються на спільних інтересах і цінностях, до яких належать поширення демократії і добробуту, захист безпеки і територіальної цілісності, зміцнення верховенства права, підтримка режимів нерозповсюдження. Сполучені Штати надають практичне сприяння Україні в розвитку демократичних інститутів, проведенні системних реформ в економічній та енергетичній сферах, реалізації зовнішньополітичних пріоритетів.

Спільною заявою президентів України і США від 4 квітня 2005 року започатковано стратегічний формат двосторонніх відносин. Згодом його було закріплено в Хартії про стратегічне партнерство (грудень 2008 року). В цьому ключовому документі, зокрема, наголошується, що «підтримка суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів одне одного складає основу двосторонніх відносин», передбачається тісна співпраця з актуальних для нашої держави питань, зокрема відбудови й модернізації потужностей національної ГТС, диверсифікації українських джерел ядерного палива.

Головним українсько-американським міждержавним органом, діяльність якого спрямована на реалізацію положень Хартії, а також координацію роботи міжгалузевих двосторонніх механізмів, є двостороння Комісія стратегічного партнерства (КСП). За результатами установчого засідання КСП у грудні 2009 року в м.Вашингтон було визначено напрями її діяльності, які є ключовими для України — зовнішня політика, безпека і нерозповсюдження ЗМЗ; енергетика; економіка; демократія і верховенство права.

Того ж місяця започатковано діяльність робочої Групи з питань енергетичної безпеки. Триває активна співпраця в рамках інших міжгалузевих механізмів — Ради з питань торгівлі й інвестицій, робочої Групи з питань нерозповсюдження та експортного контролю, а також консультації з питань оборони.

Досягнуто домовленості про розширення взаємодії в галузі науки, освіти і технологій, консульській сфері, з проблематики міжлюдських контактів, у міжнародних організаціях.

Важливими складовими українсько-американського діалогу протягом останніх років стали визнання США ринкового статусу економіки України, відміна дії поправки Джексона-Веніка щодо нашої країни, підтримка США набуття Україною членства в СОТ, вихід на український ринок американської урядової Корпорації із захисту закордонних приватних інвестицій.

2. Сучасний стан та перспективи співробітництва України та США

Сполучені Штати давно були найбільш активною в Україні західною країною. Активність США тільки підвищилася після обрання Ющенка президентом. Проте у Вашингтоні мало відомо про справи в Україні. Мало повідомляється про регулярні, якщо не щоденні, зміни більшістю україно-американських, американських чи українських ЗМІ.

Стосунки Україна – США зараз повернулись до стратегічного партнерства, в якому вони перебували у другій половині 1990-х за часів президентства Білла Клінтона.

Вашингтон протягом президентства Ющенка сильно відрізняється від того, яким він був за часів Леоніда Кравчука у ранніх 1990-х, коли Україна стала незалежною. Відбулися дві важливі зміни.

По-перше, сьогодні найбільший вплив мають добре влаштовані особи в уряді чи "мозкові центри", набагато більший, ніж організації американських українців.

По-друге, багато окремих осіб-неукраїнців чи неукраїнських організацій сьогодні є більш активними та впливовими, ніж багато організацій американських українців.

А тому прийшов час для американських українців та їх організацій переоцінити те, як вони можуть допомогти та залучитися у ці процеси, і отримати вигоди з нового, більш позитивного образу України.

Під час Помаранчевої революції ми стали свідками вибуху активності в українській діаспорі у США – нечуваної з часу здобуття незалежності. Американські українці були спостерігачами на виборах, особливо протягом третього туру президентських виборів, забезпечували фінансами та проводили демонстрації у багатьох містах, в тому числі у Вашингтоні.

Поки що не ясно, чи зможе ця активність перетворитися на стабільну, активну та професійну присутність у Вашингтоні з достатнім персоналом та ресурсами.

Якщо хтось подивився б на зацікавленість в Україні у Вашингтоні до української незалежності, він би побачив відносно малий, проте активний, світ. Цей світ складався у більшості з української діаспори та її друзів у американському Конгресі та Комісії з безпеки та співробітництва у Європі (Гельсінська комісія), з якими тісно співпрацювали різні організації діаспор та окремі особи [10, с. 254].

Українська діаспора у США успішно пролобіювала багато резолюцій, що стосувалися прав людини, допомагала у створенні важливої американської комісії з питань голодомору в Україні та відкрито протестувала проти повернення українського моряка Мирослава Медведя у Радянський Союз.

За активної участі української діаспори в США були проведені слухання за участю колишніх дисидентів, які переїхали у США, а також стосовно Чорнобильської катастрофи. Українська діаспора також підтримала зусилля заснувати американське консульство у Києві.

Одразу по здобутті Україною незалежності членів Гельсінської комісії Дон Ріхтер та Денніс ДеКонсіні подали резолюції із закликом до адміністрації визнати незалежність України. Вона пройшла, незважаючи на протести державного департаменту.

У часи СРСР інтерес до політичного розвитку України був відносно малим і стосувався переважно тиску на Союзу, тому поява статей про події в Україні у великій газеті була подією.

Україна була в більшості terra incognita для науково-дослідних та неурядових організацій, на відміну від організацій української діаспори у США, які включали Українську національну інформаційну службу (UNIS) та вашингтонське відділення Української національної асоціації, а також Смолоскип, Пролог, Американці за права людини в Україні (AHRU) та Світовий конгрес вільних українців [10, с. 257].

Відновлення незалежної української держави встановило іншу динаміку стосунків, з повагою до всього вищеописаного: тепер не лише американський уряд засновує чи розширює установи для співпраці з цим новоутворенням, виявили свій інтерес також і неурядові організації, орієнтовані на розвиток стосунків, та дослідні центри.

Це залишилось непоміченим багатьма американськими українцями.

Вплив організацій американських українців у Вашингтоні перебував у занепаді довгий час, але важко точно визначити початок цього занепаду. Так, Український народний союз (UNA) зачинив своє відділення у Вашингтоні у 1995 році – ця подія значно послабила здатність американських українців лобіювати власні інтереси серед політиків.

Українська діаспора у США ніколи до кінця не розуміла і не надавала достатніх ресурсів на помітну професійну присутність у Вашингтоні, і багато зусиль стосовно України, навіть до незалежності, насправді були лише реакцією та базувалися на волонтерській діяльності відданих ентузіастів.

Український конгресовий комітет Америки (UCCA) досі має представництво у Вашингтоні – UNIS. З 2000 року UCCA разом з іншими українськими та неукраїнськими неурядовими організаціями у США проводить щорічні конференції про Україну, що приводить вищих українських посадовців у Вашингтон [11, с. 76].

UCCA нещодавно ініціювала американо-український діалог про безпеку як спільний проект з Американською радою міжнародної безпеки та групою підтримки України у Конгресі. UCCA також ініціював кілька резолюцій конгресу, одна з них стосовно побудови пам’ятника голодомору у Вашингтоні, та взаємодія з кількома членами конгресу, особливо членами української групи підтримки у Конгресі.

Однак дивно, що персонал UCCA та інших організацій української діаспори нечасто запрошують на внутрішньоурядові події у США, які стосуються України. Персонал UCCA також не завжди відвідує круглі столи аналітичних центрів, що стосуються України, доступ до яких, зазвичай, також винятково по запрошеннях.

Вашингтонська група, з часу свого заснування у 1984 році до недавнього часу забезпечувала безліч подій для дискусії з приводу українських політичних подій. Однак протягом останніх трьох-чотирьох років вона сфокусувала свою увагу на культурних та соціальних подіях.

Інші колись активні організації американських українців просто стали неактивні або припинили своє існування.

Винятком із загального занепаду є Фундація "Україна США" (USUF), який базується на тільки на членах діаспори – походить та отримує підтримку від української діаспори у США, а також більш значну підтримку від американського уряду для його різноманітних програм в Україні. USUF продовжує бути дуже активним та помітним у Вашингтоні [5, с. 35].

Його персонал регулярно відвідує аналітичні та деякі закриті урядові події і має дієві контакти з виконавчою та законодавчою гілками американського уряду. Такі зустрічі забезпечували неформальний обмін ідеями та можливість для американських українців внести свою лепту у державну політику стосовно України.

Втім, слід відзначити, що організації української діаспори дали відносно мало на виході, якщо говорити про формування американської політики щодо України. І більшість законодавчих актів, що стосувалися України і були проведені конгресом в останні кілька років, були схвалені без особливого вкладу чи активної підтримки з боку організацій української діаспори.

Можливо, організаціям української діаспори слід було б повчитись у вірменських та єврейських лобістів, зважаючи на їх активну діяльність у Вашингтоні.

США лідирує у західному світі як у питанні співробітництва з експертами так і щодо високого рівня зацікавленості Україною.

Більшість такої діяльності не афішується, і тому українці та американські українці не знають про неї. Однак навіть цей путівник не може достатньо розкрити розмах та глибину "україніки" у Вашингтоні.

Вашингтон – стратегічно найважливіше західне місто для України на її шляху у ВТО та НАТО і, у меншій мірі, ЄС.

Тому для американських українців, визнаючи, що багато інших установ та окремих осіб зацікавлено Україною, порівняно з періодом до здобуття незалежності, обов’язковою є оцінка стратегічної важливості забезпечення достатніх ресурсів та персоналу для значної та сталої присутності у Вашингтоні, що включає необхідність на цьому полі впливових та відданих людей.

Необхідно зазначити, що більш рішуча та прямолінійна зовнішня політика США не становить безпосередньої загрози для національних інтересів України. Передусім тому, що нинішня політика Білого дому спрямована проти держав, які на думку Вашингтона становлять загрозу американським інтересам. Україна не належить до таких держав, її навпаки розглядають як можливого союзника США. Тобто Україна має шанс зміцнити свій міжнародний статус, але це відбудеться лише в тому випадку, якщо союзницькі стосунки з США носитимуть не ситуативний, а постійний характер. По-друге, повільний розвиток України як повноцінної держави зумовлений головним чином внутрішніми причинами — відсутністю єдиного розуміння національного інтересу, невідповідністю політичної сфери інтересам суспільства, засиллям корупції на всіх рівнях державної влади, слабкістю громадянського суспільства, економічними труднощами і т.п. Тобто від того, що США стануть в односторонньому порядку приймати рішення щодо майбутнього світу, становище України не погіршиться [5. с. 36].

Результатами двосторонньої співпраці на міжнародній арені є політична підтримка США здійснюваного Україною євроінтеграційного курсу та практичного співробітництва з НАТО, взаємодія з питань міжнародної, зокрема, регіональної безпеки. Американська сторона підтвердила свої зобов’язання за Будапештським меморандумом щодо надання нашій державі гарантій безпеки у зв’язку із завершенням терміну дії Договору про СНО.

Динамічним є діалог із низки актуальних питань нерозповсюдження, роззброєння та експортного контролю. Важливими напрямами двостороннього співробітництва залишаються реалізація українських проектів у рамках ініціативи Групи восьми «Глобальне партнерство», активізація переговорного процесу щодо збільшення обсягів фінансування Сполученими Штатами заходів з утилізації ТРП із корпусів МБР РС-22, імплементація низки проектів у сфері посилення безпеки ядерних об’єктів в Україні та зміцнення потенціалу нашої держави в запобіганні нелегальному переміщенню ядерних і радіоактивних матеріалів.

Серед пріоритетних для української сторони питань співпраці зі США у сфері енергетики є залучення американського досвіду у видобутку енергоносіїв (сланцевий газ і метан вугільних пластів) та інвестицій в українську енергетику, зокрема у видобуток нафти й газу на шельфі Чорного моря; подальша співпраця з диверсифікації джерел постачання ядерного палива для українських АЕС та підвищення ядерної безпеки діючих енергоблоків, в тому числі виведення із експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого реактору в екологічно безпечну систему.

Висновки

На сьогодні створено належні передумови для подальшого поглиблення відносин стратегічного партнерства між Україною і США. Цьому сприятимуть спільність цінностей, які поділяють обидві країни та народи, активний політичний діалог на всіх рівнях, системна роботу двосторонніх механізмів, розгалужена мережа контактів між діловими колами, ефективність створеної договірно-правової бази, а також взаємовигідна співпраця в рамках міжнародних організацій.

Позитивну динаміку зберігає міжпарламентська співпраця. Активну роль у розвитку двосторонніх відносин відіграє Група сприяння Україні у Конгресі США («Український кокус»), до складу якої входять понад 40 американських законодавців. Група міжпарламентських зв’язків зі США у Верховній Раді України нараховує близько 100 депутатів. В рамках міжпарламентських обмінів у взаємодії з конгресовою Комісією сприяння демократії на постійній основі відбуваються візити українських парламентарів до США.

Важливим фактором, який сприяє повнішій реалізації потенціалу співробітництва України і США, залишається присутність на території Сполучених Штатів численної української громади (за останніми статистичними даними – понад 895 тис. американців українського походження, за неофіційними даними, які фігурують в україномовних виданнях, — до 2 мільйонів українців). У цьому зв’язку пріоритетним для Української держави залишається зміцнення зв’язків з українською громадою, сприяння забезпеченню її етнокультурних потреб.

Список використаної літератури

1. Герасимов О. Світло і тіні російсько-американських відносин: Президенти Росії та США зустрінуться в Братиславі //Україна і світ сьогодні. — 2005. — № 6. — C. 9

2. Лендьєл М.О. Участь американських українців у функціонуванні органів державної влади та політичних структур США: (1945-1991рр.) //Український історичний журнал. — 1998. — № 4. — C. 81-90.

3. Пайфер С. Американо — українські відносини та Росія на початку ХХІ сторіччя/ С.Пайфер //Політика і культура. — 2001. — № 46 . — C. 20-23

4. Секрети американської демократії //Історія України. — 2009. — № 7. — C. 1-8

5. Тейлор В. Процес реформ в Україні через призму українсько-американських відносин //Євроатлантикінформ. — 2008. — № 3. — C. 23-24

6. Харламова Г. Американо-українське інвестиційне співробітництво в умовах глобалізації //Економіст. — 2009. — № 2. — C. 41-43