Вступ

Якщо Платон серед естетичних питань приділяв особливу увагу прекрасному, то в Аристотеля сферу естетики переважно визначає мистецтво. Аристотель відносив його до творення (тому що воно завжди створює який-небудь продукт діяльності). Основне значення слова "техне" — здатність робити, установка на творення.

Проблема задоволення — це важлива частина естетики Аристотеля. Задоволення в мистецтві відповідають розумній ідеї й мають розумні підстави. Так, Аристотель уважав, що кінцева мета трагедії — робити приємність глядачам. Цей процес задоволення й емоційного очищення він називає катарсисом. Катарсис — це очищення від афектів через страх і через жаль трагічній дії. Відчуття себе учасником і, одночасно, глядачем — важлива особливість повноцінного художнього переживання, катарсису.

На відміну від платонівського розуміння мистецтва, мистецтво в розумінні Аристотеля здатне відкрити істину, але в нього свої особливі правила. Аристотель одним з перших філософів доходить висновку про зроблену оригінальність, неповторність творів мистецтва. Якщо художник помирає, не дописавши роман або не завершивши роботу над картиною, ніхто не в змозі привести його задум у виконання.

Аристотель підкреслював, що один з основних факторів художньої творчості — уроджена здатність. Якщо її ні, то не допоможуть ні знання, ні навичка. У Платона аналогічно їй було натхнення: йому теж неможливо навчити. Але Платон наділяє божественним дарунком тільки поетів, Аристотель же говорить про можливість уродженої здатності в представників різних видів творчості. Якщо поезія робить людині розумову приємність, то музика або образотворче мистецтво — почуттєве.

Аристотель найбільше глибоко розробив вчення про мистецтво — як мимесисе. Наслідування в Аристотеля — це зображення загального, типового. Мистецтво наслідує не тільки тому, що вже відбулося, але й тому, що може трапитися. Наслідування припускає систему, ансамбль. Наприклад, хіба дозволить хормейстер брати участь у хорі кому-небудь, хто співає голосніше й гарніше всіх інших хористів.

1. Естетичні погляди Аристотеля

Свої естетичні погляди Аристотель виражав в естетичних категоріях. Дається характеристика лише тих категорій, які мають значення для розуміння найбільш загальних естетичних принципів Стагирита. Ці категорії названі категоріями першого роду: мимезис, прекрасне й трагічне. Відносна сюди ж категорія "комічне" тут не аналізується, тому що, досліджена Аристотелем досить широко, вона виявилася в тій частині "Поетики", що, як думають коментатори, пропала.

Все-таки інші естетичні категорії Аристотеля, називаються категоріями другого роду, — і калокагатія, катарсис, симетрія, пропорція, міра, гармонія — і одержують характеристику у зв'язку з аналізом категорій першого роду. Зрозуміло, діалектика вимагає визнати відносність границь прийнятого розподілу, відносну стійкість його підстави.

Принципи побудови, принципи класифікації категорій естетики Стагирита — також одна з найважливіших проблем історії естетичних навчань. Система різних категорій Аристотелем розглянута не тільки в "Категоріях", але й в "Метафізиці", в "Поетиці", "Риториці" і "Аналітиках". Всі категорії Аристотеля з'єднані з буттям, втративши зв'язок з яким вони перетворюються в порожні поняття. Але саме специфіка цього буття повідомляє специфіку категоріям, повнота й цінність яких є залежним від тих сторін буття, які вони виражають. Звідси також розмежування категорій на філософські, наукові, логічні, етичні й естетичні.

Таким чином, Аристотель зробив значний внесок у розвиток естетики, він створив найбільш великий естетичний трактат — "Поетика". Його естетичні погляди сформували три основних категорії — мимезис, прекрасне й трагічне. У свою чергу, естетичні категорії Аристотеля стали першою найважливішою віхою в історії естетичних навчань, першою стрункою системою естетичних понять, що виражають естетичне в природі, житті й мистецтві. У них відбився досвід художньої творчості еллінів, досвід їхньої практичної діяльності й розвитку естетичних почуттів.

2. Основні категорії естетики Аристотелята природа художньої творчості

Найважливіший аспект естетики Аристотеля — -і вчення про наслідування. Так само як і Платон, Аристотель бачив у мистецтві наслідування (мимесис). Але аристотелівська теорія наслідування докорінно відрізняється від теорії Платона. Якщо Платон учив про наслідування "вічним ідеям", то Аристотель виступає із критикою платонівського вчення про ідеї й говорить про наслідування буттю речей. Аристотель переборює тут платонівську протилежність світу ідей і світу речей. Він будує свою теорію наслідування не на вченні про ідеї, як це робив Платон, а на вченні про буття, на діалектику форми й матерії.

Саме тому естетика Аристотеля носить онтологічний характер. Вона тісно пов'язана з його вченням про буття й по суті справи є органічним продовженням цього навчання. Тому навчання Аристотеля про наслідування неможливо зрозуміти без аналізу його вчення про сущий, про форму й матерію.

Відповідно до Аристотеля, кожна річ є реальна єдність "форми" і "матерії". Матерія — це те, із чого складається дана річ, форма — це вид, що надається даній матерії. Так, наприклад, мідна куля є єдність матерії — міді, з якого вона відлита, і форми – шаровидності яка надається міді майстром. Поняття форми й матерії в Аристотеля відносні, вони "перетікають", переходять один в одну. Так, мідь є матерією стосовно мідної кулі. Але та ж мідь буде формою стосовно тих елементам, з яких складається речовина міді.

Таким чином, в Аристотеля вся дійсність виступає як певна послідовність переходів від матерії до форми й від форми до матерії.

Вчення про форму й матерію Аристотель застосував і до мистецтва. Художня творчість у нього — перехід матерії у форму й форми в матерію. Так, наприклад, мармурова статуя є єдність речовини (мармуру) і фігури, що художник надає мармуру своїм різцем.

Вчення про форму й матерію уточнює характер аристотелівської теорії наслідування. Відповідно до Аристотеля, усе, що створюється мистецтвом, виникає зі співвіднесення матерії з формою, що втримується в душі людини. Тому Аристотель розуміє творчу діяльність людини, у тому числі й художня творчість, не як винахід, а лише як реалізацію того, що вже є в наявності в душі людини. Ідея утвору, створення нової форми далека Аристотелю. Художник не творить нових форм і взагалі не створює нічого нового, чого не було б у природі.

Він тільки вміло сполучить уже готову форму, що зберігається в нього в душі, з підходящою матерією.

Концепція Аристотеля відбиває властивий античності погляд на сутність творчості. Вчення про мистецтво як мимесисе було лише конкретизацією цієї концепції в застосуванні до художньої діяльності.

Термін "наслідування" стосовно до Аристотеля вірний тільки в тому розумінні, що художник, поет і т.п. творять, опираючись на зразок, що існує об'єктивно. Але сам процес відтворення, відповідно до поглядів Стагирита, надзвичайно складний, складність його не можна виразити одним словом, тим більше таким, як "наслідування".

Мимезис, уважав Аристотель, лежить в основі генезису мистецтв. Люди від народження здатні до відтворення дійсності, чим і відрізняються від інших живих істот. За допомогою мимезиса вони здобувають перші знання. Самі "природні" прояви здатностей людини, такі, як зовнішній образ, постава, хода, мова й т.п. , одержують розвиток завдяки мимезису. Всі мистецтва своїм виникненням і розвитком зобов'язані мимезису. "Слова, — читаємо ми в "Риториці", — -і являють собою наслідування, а із всіх наших органів голос найбільш здатний до наслідування; у такий же спосіб і виникли мистецтва: рапсодія, драматичне мистецтво й інші". Причиною, що породила поезію, Аристотель також уважав мимезис, "Тому що наслідування властиво нам по природі, так само як і гармонія й ритм…, те ще в далекій давнині були люди, обдаровані від природи здатністю до цьому, які, помалу розвиваючи її, породили з імпровізації (дійсну) поезію" .

Мимезис, по Аристотелю, доставляє людям не тільки знання, але й задоволення, що вони одержують від придбання знань шляхом відтворення, переживаючи емоції радості або суму. Крім цього, мимезис стимулює розвиток самої "сили пізнання" людини. "Випробовуючи сум або радість від подоб, ми звикаємо почувати те ж і в дійсності".

Для того щоб задовольнити художні потреби людей, щоб породжувати задоволення, мистецтво, відповідно до Аристотеля, не обов'язково повинне зображувати тільки позитивне, емоційно приємне явище. Важливо, щоб зображуване відповідним чином впливало на глядача. Мистецтво має здатність, відтворюючи огидне в житті, доставляти естетичну насолоду, змішана з відразою й жахом, які викликаються характером самих відтворених явищ. Художній твір такого роду доставляє насолода досконалістю майстерності виконавця, повнотою, виразністю зображення, пізнавальною цінністю зображуваного предмета.

У творах Аристотеля "Поетика" і "Риторика" у тісному зв'язку з мимезисом дається аналіз проблеми істинності мистецтва, проблеми співвідношення правди життя й правди мистецтва, що і до Аристотеля, і після нього хвилювала й довго ще буде хвилювати теоретиків мистецтва.

Тим часом, розглядаючи мистецтва як наслідувальні форми художнього процесу, Аристотель виступав проти натуралістичного відтворення дійсності, уважав наслідуванням у мистецтві не формальне копіювання дійсності, а відображення суті предмета, зображення того, що є або могло б відбутися. Мистецтво, доводив він, — відтворення життя, а не саме життя. Воно не може конкурувати з життям, заміщати її, служити її синонімом. Сутність мистецтва, уважав Стагирит, полягає в тому, що, будучи відбиттям життя, воно в той же час творчо з життя, схоплює те особливе у фактах і процесах, що містить у собі загальні прикмети нескінченної безлічі явищ природи. "Придатні люди відрізняються від кожного індивіда, узятого з маси, тим же, чим, як говорять, гарні відрізняються від некрасивих, або чим картини, написані художником, відрізняються від картин природи: у першому випадку об'єднане те, що в другому виявляється неуважним по різних місцях; і коли об'єднане воєдино буде розділено на його складові частини, те, може виявитися, в однієї людини очей, в іншого яка-небудь інша частина тіла буде виглядати прекрасніше очей і т.п. , написаного на картині".

Аристотель не вважав мистецтво пасивним відтворенням життя. Художній процес — це порив, творчість; в образах мистецтва присутні фантазія, вимисел: "Усяке мистецтво стосується генезису, з і теорії того, як що-небудь створюється з того, що може бути або не бути.

За Аристотелем, мимезис — початок, основа. Він має на меті доповнити те, чого бракує в природі: у предметах мистецтва людина обробляє "матерію" заради певної справи, а в тілах фізичних вона дана як існуюча. "…Як робиться кожна річ, — писав Стагирит, — така вона і є по своїй природі, і яка вона по природі, так і робиться, якщо ніщо не буде заважати. Робиться ж заради чого-небудь, отже, і по природі існує заради цього. Наприклад, якби будинок був із числа природних предметів, він виникав би так само, як тепер робиться мистецтвом; якщо ж природні тіла виникали б не тільки природним шляхом, по й шляхом мистецтва, вони виникали б відповідно до своєму природному буттю. Отже, одне виникає заради іншого. Взагалі ж мистецтво частиною завершує те, чого природа не в змозі зробити, частиною наслідує їй".

Таким чином, мимезис, по Аристотелю, виступає в багатоплановому аспекті: і як поняття, що виражає генезис мистецтв, і як форма, що відбиває процес пізнання, і як спосіб художнього відображення й узагальнення дійсності, що визначає широкі можливості розкриття зв'язку об'єкта й суб'єкта мистецтва — -і емоційного й інтелектуального задоволення й піднесення останнього. А також навчання Аристотеля про наслідування неможливо представити без аналізу його вчення про сущий, про форму й матерію.

У навчанні Аристотеля естетиці й проблемам мистецтва приділяється велике місце. Центральне покладене тут займає вчення про прекрасний.

Аристотель дає точне й однозначне визначення краси. Найбільш значними й істотними ознаками прекрасного він уважає "величину" і "порядок". В VІІ главі "Поетики" Аристотель із: "Краса полягає у величині й порядку" ("Поетика"). Ці ознаки прекрасного Аристотель уважає універсальними стосовними до всіх його видів.

На перший погляд може здатися, що, висуваючи чисто кількісні визначення прекрасного, Аристотель вертається до піфагорійського розуміння краси. Насправді Аристотель іде набагато далі піфагорійців. Він сполучить кількісні визначення прекрасного ("порядок" і "величину") з якісним принципом — відповідністю прекрасного сприйняттю людини.

Цей мотив відповідності вперше був висунутий Сократом. В Аристотеля він одержує наступний розвиток Прекрасне повинне мати певну величину, прекрасним не може бути ні надмірно велике, ні надмірно мала істота. Істота надмірно мале не може бути прекрасним, "тому що огляд його, зроблене в майже непомітний час, зливається" ("Поетика").

Таким чином, навчання Аристотеля про прекрасне істотно відрізняється й від концепції піфагорійців, і від естетики Платона. Для нього прекрасне полягає не в ідеях і не в абстрактних кількісних відносинах, а в самих реальних речах. Аристотель думає, що прекрасне — об'єктивно.

Визначення прекрасного перебуває в Аристотелівській "Риториці". Це досить складне визначення можна в спрощеному виді викласти так: прекрасне є те, що, будучи коштовним саме по собі, разом з тим приємно для нас.

Прекрасне пов'язано із задоволенням. Воно відрізняється від користі, тому що цінність користі — у результатах. Серед людських діянь, указував Аристотель, одні спрямовані до того, що корисно, інші ж — до того, що прекрасно. Війни ведуться заради миру, робота — заради відпочинку. Клопочуть про речі потрібних і необхідних, але, зрештою , це роблять заради прекрасного. Аристотель додавав: "… варто вміти робити те, що необхідно й корисно, однак прекрасне коштує вище цього".

Прекрасне — це божество й людина, людські тіла й суспільство, предмети й діяння, земна природа й рух небесних тел. Прекрасне є як і в природі, так і в мистецтві. Про те, як воно розподілено між природою й мистецтвом, Аристотель думав типово по-грецьки. По-перше, він не вважав, що мистецтво з погляду краси займає привілейоване положення, Аристотель бачив прекрасне, скоріше, у природі, тому що тут все має безсумнівно відповідну пропорцію й величину, тоді як людина, творець мистецтва, легко може помилитися . По-друге., він бачив прекрасне більше в окремих предметах, ніж у їхніх комплексах. Аристотель говорив про красу тіл і ніколи не говорив про красу пейзажів. Гір і лісів. У такому погляді виявилося ізолююче бачення, що настільки довго було характерним для греків, частково наслідком їх естетичної теорії, де прекрасне мало потребу в пропорції й відповідності; останні виявити в пейзажі значно сутужніше, ніж в окремій живій істоті, статуї або будівлі. Але такий підхід був наслідком і особливим смаком. До ландшафтних комплексів тяжіли романтики, а класики — до замкнутого в собі предметам, більше видимим, об’ємним, обмеженим, що більш чітко виявляє свою пропорцію, міру, єдність.

Краса — різноманітна, обумовлена й мінлива, наприклад, краса людини обумовлена його віком, вона одна в юнака, інша — у зрілого чоловіка або старого. Інакше й бути не може, якщо краса полягає в належних формах, у відповідній мері й величині. Однак такий погляд не є релятивізмом і ще менш — суб'єктивізмом. Всупереч естетичному суб'єктивізму софістів і згідно з більшістю греків, Аристотель уважав красу об'єктивною властивістю деяких речей. "Цінність творів мистецтва, — писав він — полягає в них самих". І додавав: "Не треба від них вимагати більш того, що вони мають якусь форму".

Отже, на думку Аристотеля прекрасне є те, що, будучи коштовним саме по собі, разом з тим приємно для нас; прекрасне є те, що одночасно й благе й приємне; прекрасне пов'язано із задоволенням. Найбільш значними й істотними ознаками прекрасного він уважає "величину" і "порядок". Для нього прекрасне полягає не в ідеях і не в абстрактних кількісних відносинах, а в самих реальних речах. Аристотель думає, що прекрасне — об'єктивно.

Висновки

Аристотель зробив значний внесок у розвиток естетики, він створив найбільш великий естетичний трактат — "Поетика". Його естетичні погляди сформували три основних категорії — мимезис, прекрасне й трагічне. У свою чергу, естетично категорії Аристотеля стали першою найважливішою віхою в історії естетичних навчань, першою стрункою системою естетичних понять, що виражають естетичне в природі, житті й мистецтві. У них відбився досвід художньої творчості еллінів, досвід їхньої практичної діяльності й розвитку естетичних почуттів.

Таким чином, мимезис, по Аристотелю, виступає в багатоплановому аспекті: і як поняття, що виражає генезис мистецтв, і як форма, що відбиває процес пізнання, і як спосіб художнього відображення й узагальнення дійсності, що визначає широкі можливості розкриття зв'язку об'єкта й суб'єкта мистецтва — емоційного й інтелектуального задоволення й піднесення останнього. А також навчання Аристотеля про наслідування неможливо представити без аналізу його вчення про сущий, про форму й матерію.

На думку Аристотеля прекрасне є те, що, будучи цінним саме по собі, разом з тим приємно для нас; прекрасне є те, що одночасно й благе й приємне; прекрасне пов'язано із задоволенням. Найбільш значними й істотними ознаками прекрасного він уважає "величину" і "порядок". Для нього прекрасне полягає не в ідеях і не в абстрактних кількісних відносинах, а в самих реальних речах. Аристотель думає, що прекрасне — -і об'єктивно.

Трагічне в Аристотеля відбито в ємному теоретичному аналізі, що включає розгляд багатьох форм трагічних колізій: трагічні ситуації, трагічні долі, до вираження трагічного в мистецтві й літературі тісно пов'язане із суперечливої, часто гостро конфліктною природою соціальних відносин, що ставали усе більше відчутними для кожного елліна по мірі розвитку рабовласницького суспільства Древньої Греції.

Список використаної літератури

1. Естетика: Навчальний посібник/ Авт. М. П. Колесніков, О. В. Колеснікова та ін.; Ред. В.О. Лозовий; М-во освіти і науки України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. – 204 с.

2. Естетика: Підр. для студ. вузів/ Л.Т.Левчук, Д.Ю.Кучерюк, В.І.Панченко; За заг. ред. Л.Т.Левчук. — К.: Вища школа, 1997[2000]. – 398 с.

3. Естетика: Підручник для студ. гуманітарних спеціальностей вищих навчальних закладів/ Л. Т. Левчук, В. І. Панченко, О. І. Оніщенко, Д. Ю. Кучерюк. — 2-ге вид., доп. і перероблене. — К.: Вища школа, 2005. — 431 с.

4. Ірдинєнко К. Етика і естетика: Курс лекцій для студ. усіх спец. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології і кіно- , телемистецтва. — Луганськ : Альма-матер, 2004. — 52с.

5. Левчук Л. Основи естетики: Навч. посіб. для учнів 10-11 кл./ Лариса Левчук, Олена Оніщенко,. — К.: Вища школа, 2000. — 270 с.

6. Сморж Л. Естетика: Навчальний посібник/ Леонід Сморж,; Київський міжнародний ун-т. — К.: Кон-дор, 2005, 2007. — 333 с.