Експертна справа в Україні
Вступ
Теоретична актуальність теми У педагогіці область застосування науково-педагогічної експертизи досить широка. Вона пов’язана насамперед із необхідністю компетентно оцінити підручники та посібники, наукові дослідження, стандарти освіти, якість освітніх послуг у ракурсі конкретного закладу. Експертна оцінка є вихідним положенням для прогнозування шляхів розвитку системи освіти, прийняття державних і регіональних програм.
Значимість експертних оцінок виросла особливо в останні роки. Це пов’язано з реформуванням освіти, а саме: з порушенням одноманітності, появою різноступеневої освіти, варіативних освітніх програм, технологій, стандартів, а також із розширенням фінансової самостійності освіти, з розвитком нових економічних відносин у сфері освіти.
Здатність прийняти правильне управлінське рішення на основі науково обґрунтованої експертної оцінки — одне з найважли
В посібнику Крудехт М.В., Тельнюк І.В. „Экспертные оценки в образовании» розкриваються сучасні підходи до розуміння суті і педагогічної технології експертних оцінок в освіті. Це дозволить студентам оволодіти сучасними методами педагогічного моніторингу з урахуванням своєрідності дошкільної освіти. Додаток містить нормативно-правові документи по атестації і акредитації дошкільних освітніх установ.
Експертна справа в Україні, як і всьому світі, посідає надзвичайно важливе місце. Законодавством передбачено випадки, коли проведення експертизи є обов’язковою дією, в інших випадках експертиза може призначатися за ініціативою або вимогою підприємства, організації, громадського формування окремої фізичної особи. Національне законодавство досить докладно регламентує питання організації та проведення різних видів експертиз. У даний час склалася дещо парадоксальна ситуація: експертиза стала нормою життя суспільства та престижною формою діяльності, однак єдина теорія експертиз до сих пір не сформувалась.
Треба зауважити, що, хоча експертна діяльність набула широкого використання порівняно недавно, вона має свою древню історію. Із давніх-давен люди висловлювали свою точку зору з тих чи інших питань, виконуючи в певному розумінні експертну функцію. Переважно прислуховувались до думки тих, хто користувався заслуженим авторитетом. Колись це були жерці, маги, релігійні та державні діячі. Лікарям і вчителям у всі часи приходиться займатися експертизою за родом своїх занять, оскільки вони дають експертну оцінку стану здоров’я пацієнтів, а вчителі оцінюють рівень навченості учнів. Учені та письменники завжди писали рецензії на праці колег, які також носять елементи експертизи.
Активне впровадження експертної діяльності йшло з другої половини ХХ століття, коли в розвитку системи природа-суспільство виникли достатньо складні задачі, які пов’язані з усвідомленням наявності блоку невизначеності в розвитку нелінійних систем і ряду їх властивостей, зокрема властивості розмитості. Це добре відображає принцип несумісності Л. А. Заде: висока точність дослідження не сумісна з великою складністю об’єкта дослідження. Такого типу задачі стали вирішуватися з використанням експертного методу дослідження. Під експертизою в загальному сенсі розуміють дослідження й вирішення за допомогою компетентних осіб питань, які потребують спеціальних знань [4, с. 6]. З юридичної точки зору експертиза полягає у вивченні, перевірці, аналітичному дослідженні, кількісній або якісній оцінці певного питання, явища, процесу, предмета фахівцем (експертом) або групою фахівців, експертною радою, спеціально уповноваженим державним органом (експертною організацією), органом виконавчої влади (у межах його компетентності), підприємством, установою та організацією всіх форм власності, а також об’єднанням громадян. Термін «експертиза» походить від лат. expertus (франц. еxpertise) — досвідчений.
Практична значимість дослідження У практиці оцінки результатів освітньої діяльності існує два основних підходи: інспекторська й експертна оцінка. Інспекторська оцінка здійснюється методом шкалування, порівняння з еталоном, фіксації статистичних даних. Експертна оцінка — результат науково-педагогічної експертизи, мотивована думка, судження спеціаліста про якість того, що було предметом експертизи.
Новим у педагогічній практиці є атестація та акредитація закладів освіти, механізм яких заснований на науково-педагогічній експертизі.
Експертна оцінка результатів діяльності закладів освіти дозволяє регулювати та коректувати педагогічний процес, поведінку всіх її учасників.
1. Класифікація експертних оцінок
Основу методу експертних оцінок започаткували Дельфійські оракули (жерці храму Аполлона у підніжжі г. Парнас у Греції), які оприлюднювали свої передбачення після детального обговорення питання на раді дельфійських мудреців. Під час прийняття рішень вони користувалися системою правил, до яких, наприклад, відносились: «Добре в усьому дотримуватись міри», «Нічого занадто», «Пізнай самого себе», «Усе наперед обдумай» тощо. На сьогоднішній день метод колективного обговорення й узгодження різних думок і поглядів одержав назву методу Дельфі [4, с. 11].
Експертиза перетворюється в самостійну, багаторівневу методологію наукового дослідження, оскільки склалась техніка її проведення: широкого розповсюдження набув метод Дельфі, стали розвиватись експертні інформаційні системи, розроблені методи науково-технічної та соціальної діагностики тощо.
Адекватна експертна оцінка заснована на вмінні розчленовувати систему на підсистеми, блоки, компоненти, ураховувати їх взаємозв’язки, а також в усвідомленні того, що цілісність системи породжує якісно нові властивості, які відсутні в їх компонентах.
Класифікаціями експертиз займалися В. А. Лисичкін, В. Л. Горєлов. Г. Тейл, Ф. Глазовський [4, с. 13]. Проте до сьогоднішнього дня не створено жодної загальноприйнятої класифікаційної системи. Визначаючи експертизу науковим методом і враховуючи її зв’язок із певними сторонами людської діяльності, можна стверджувати, що кількість їх типів буде відповідати кількості наукових напрямів.
- У залежності від рівня організації: міждержавні, державні, громадські, відомчі. За формою: постійні та тимчасові.
- Залежно від об’єкта експертизи: експертиза проекту й експертиза об’єкта. Об’єктів експертизи існує безліч. Їх класифікація може йти в напрямку розвитку кваліфікації систем: природничо-господарські, технічні, інформаційні (наука, культура, юриспруденція), соціальні.
- Експертизи можна класифікувати в залежності від світоглядних рівнів відображень існуючої реальності (рефлексії). Ю. М. Федоров пропонує такий поділ експертизи:
Ноологічні — трансцендентальні, містичні, астрологічні.
Гуманітарні — філософські, філософсько-антропологічні.
Соцієтальні — політичні, соціологічні, економічні, юридичні, соціально-медичні.
Природничо-наукові — гідрологічні, геологічні, географічні, геоекологічні, біологічні, метеорологічні, медико-біологічні, технологічні, інженерно-будівельні [4, с. 14].
У практиці оцінки результатів освітньої діяльності існує два основних підходи: інспекторська й експертна оцінка. Інспекторська оцінка здійснюється методом шкалування, порівняння з еталоном, фіксації статистичних даних. Експертна оцінка — результат науково-педагогічної експертизи, мотивована думка, судження спеціаліста про якість того, що було предметом експертизи.
Новим у педагогічній практиці є атестація та акредитація закладів освіти, механізм яких заснований на науково-педагогічній експертизі.
Експертна оцінка результатів діяльності закладів освіти дозволяє регулювати та коректувати педагогічний процес, поведінку всіх її учасників.
Розвиток експертного методу йшов знизу, від потреб практики. З’явилась велика кількість типів, класів і видів експертиз і близько 300 методів експертних оцінок. Специфіку експертного методу розкривають учені Евланов Л. Г., Кутузов В. А., Тарасов С. Е., Черпанов В. С., Підласий І. П. та ін. Ураховуючи сучасні досягнення науки, поняття «експертиза» визначається як метод дослідження й вирішення проблемних ситуацій компетентними спеціалістами, які володіють спеціальними знаннями, шляхами вибору найбільш аргументованих рішень [4, с. 16].
Механізмом, що дозволяє проводити науково-педагогічну експертизу, є експертний метод. Експертний метод — це комплекс логічних і математичних процедур, спрямованих на одержання інформації, на її аналіз, узагальнення з метою підготовки та прийняття компетентного управлінського рішення. Практично такі методи реалізуються у вигляді експертиз: індивідуальних і групових, очних і заочних. Експертні методи за ступенем формалізації, складності та сфери застосування займають десь проміжне місце між соціологічними та кібернетичними методами [4, с. 16].
Експертний метод дослідження застосовується в тих випадках, коли:
— на основі відомих законів неможливо передбачити поведінку системи в майбутньому;
— коли неможливо провести експериментальну перевірку ходу процесу;
— за наявності невизначених факторів, які не піддаються контролю;
— за наявності багатоваріантних шляхів рішення проблеми;
— при неповноті інформації, на основі якої приймається рішення [4, с. 17].
Метод експертних оцінок має логічно взаємозалежні етапи, що є основними етапами педагогічної експертизи.
Початковий етап (організація експертизи) включає:
— визначення мети та задач експертизи, постановку проблеми;
— визначення міри відповідальності, прав і повноважень робочої групи експертів;
— установлення термінів проведення експертизи;
— підбір експертів, формування експертних груп (при необхідності визначення їхньої компетентності) [4, с. 17].
Технологія експертизи, використання сукупності методів і критеріїв оцінки залежать від характеру експертизи, області її застосування.
Для педагогічної експертизи найчастіше потрібна: розробка анкет, опитувальників, тестів, контрольно-діагностичних завдань. Експертна оцінка є результатом аналітичної діяльності, заснована на вмінні бачити та розв’язувати протиріччя, прогнозувати, передбачати та знаходити нестандартні способи рішення.
Завершальний етап експертизи — опитування експертів (індивідуальний чи груповий; особистий, очний чи заочний; усний чи письмовий), оформлення документів (звіт, довідка, рецензія тощо), прийняття експертного висновку — основи для компетентного управлінського рішення, що приймає менеджер [4, с. 18].
«Експертний висновок» та «експертна оцінка» — поняття близькі, але не тотожні.
У залежності від області застосування експертні методи в педагогіці розрізняють індивідуальні, групові та колективні експертні оцінки [4, с. 18]. Для прийняття важливих експертних висновків про перспективи та концепції розвитку системи освіти, державних стандартів, нових освітніх програм використовується метод колективних експертних оцінок.
Для проведення педагогічної експертизи доцільно використовувати методики вже розроблені, апробовані, що довели свою валідність та об’єктивність: вони, як правило, є результатом психолого-педагогічних досліджень. Якщо ж таких методик немає, їх доводиться розробляти самим експертам.
Вимагає розробки і визначення критеріїв експертної оцінки.
Алгоритм розробки критеріїв оцінювання:
— визначається номенклатура рівнів (високий, середній, низький чи оптимальний, припустимий, неприпустимий тощо);
— відпрацьовується набір показників, що в сукупності характеризують рівень розвитку оцінюваної якості, параметра, результату;
— ранжування показників;
— оцінювання факторів вагомості показників;
— застосування показників у протоколах експертизи [4, с. 19].
При розробці показників автори учбового посібника виходять з того, що кожен із критеріїв оцінки, наприклад, матеріально-технічні та медико-соціальні умови перебування дітей в освітній установі, може бути представлений як сукупність підкритеріїв більш низького рівня (предметне розвиваюче середовище, безпека дитини, охорона здоров’я), а вони, у свою чергу, — у виді сукупності підкритеріїв ще нижчого рівня і т. д. Цей процес повторюють доти, поки не з’являється можливість визначити для кожного з критеріїв і під критеріїв один чи кілька показників оцінки (наявність устаткування, іграшок, посібників, показники захворюваності та травматизму, санітарний стан приміщень і території закладу освіти, сформованість культурно-гігієнічних навичок, рівень психофізичного здоров’я дітей тощо), значення яких визначають за допомогою вимірювальних методик експертної оцінки [4, с. 20].
Огляд розвитку методів експертних оцінок в освіті показує тенденцію до розробки методів, що дозволяють конкретно позначити, визначити, назвати та виміряти результати педагогічної діяльності, піддати їх програмно-технічним засобам обробки.
Експерт (від лат. expertus — досвідчений) — компетентна особа, яка запрошується у спірних питаннях [4, с. 21].
Експертна діяльність має особливості, характерні тільки для неї. Предметом мислення експерта виступають події, процеси, які можуть бути прийняті соціумом під різним кутом зору. Тобто експерт повинен мислити як прогнозист — формувати висловлення в термінах модальності. Експерт у своїй діяльності ніколи не може бути абсолютно нейтральним до об’єкта експертизи [4, с. 21].
Експертом може бути призначена будь-яка особа, яка має необхідні знання для підготовки висновку з досліджуваних питань, незалежно від того, чи працює вона у спеціальній установі та є професійним експертом, чи не працює в такій установі, і проведення експертизи не входить до кола її службових обов’язків. Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність [4, с. 22].
Експертом може бути будь-яка особа, яка володіє необхідними знаннями для підготовки висновку [4, с. 22].
Вірогідність експертної оцінки залежить від компетенції експерта. Незалежно від рівня експертизи її повинні давати найкваліфікованіші фахівці. Пропоновані загальні вимоги до експерта:
— компетентність;
— креативність, розвинуті творчі здібності, що дозволяють аналізувати проблемні ситуації та знаходити шлях розв’язку протиріч;
— відсутність схильності до конформізму, прийняття думки більшості;
— наукова об’єктивність;
— аналітичність, широта й конструктивність мислення;
— позитивне ставлення до інновацій, відсутність консерватизму, тобто прагнення дотримуватися один раз обраної позиції.
Автори посібника „Экспертные оценки в образовании» виділяють такі вимоги до експертів: компетентність, здатність до вирішення творчих завдань, об’єктивність оцінювання, позитивне ставлення до експертизи, аналітичність і широта мислення, конструктивність мислення, колективізм і самокритичність [4, с. 28].
Експертологія як наука пропонує таку модель ідеального експерта:
— відносно незалежне адміністративне становище;
— досвід активної роботи в даній системі;
— досвід активної наукової роботи;
— здоров’я (відсутність роздратованості, песимізму, нещирості);
— інтелектуальна продуктивність;
— працездатність;
— упевненість в судженнях;
— природна допитливість;
— урівноваженість реаліста;
— природна щирість;
— строге дотримання моралі;
— почуття соціальної відповідальності [4, с. 29].
Тельнюк І.В. визначає такі риси ідеального експерта:
— креативність — здатність вирішувати творчі задачі, метод вирішення яких частково чи повністю відомий;
— евристичність — здатність бачити чи створювати неочевидні проблеми;
— інтуїція — здатність роботи висновки про досліджуваний об’єкт без логічного обґрунтування;
— предикативність — здатність передчувати та передбачати майбутній розвиток об’єкта;
— незалежність — здатність протистояти колективній думці та відстоювати свою власну;
— різносторонність — здатність бачити та обговорювати проблему з різних сторін [4, с. 30].
Експерт, який запрошується для проведення державної атестації навчального закладу, безумовно, як професіонал повинен бути на порядок вище від найвищої професійної учительської категорії, повинен уміти аналізувати діяльність інших, знати цю діяльність, бути зацікавленим в об’єктивній оцінці.
Для незалежної експертизи дуже важлива етика поведінки експерта, насамперед його чесність, непідкупність. Найбільш простим способом оцінки компетентності експертів в області педагогіки є анкетування, розроблене в логіку «поетапного розгортання питання» (Г. Геллап) [4, с. 32]:
— питання-фільтр, що дозволяє виявити поінформованість опитуваного з проблеми;
— питання, спрямоване на виявлення загального відношення опитуваного до проблеми (відкрите, що не передбачає варіантів вибору відповіді);
— питання для одержання відповіді з конкретного аспекту проблеми (припускає варіанти готових відповідей);
— питання, що дозволяє виявити причини поглядів, мотивацію суджень (напівзакрите);
— питання на виявлення стійкості поглядів опитуваного на проблему (у закритій формі) [4, с. 33].
Для підбору експертів використовуються також методи:
— документальний (на основі об’єктивних анкетних даних);
— експериментальний (на основі аналізу досвіду роботи в попередніх експертизах);
— метод голосування експертами-виборцями;
— метод самооцінки кандидатами в експерти (за бальною системою) [4, с. 33].
Поняття «статус експерта» означає сукупність прав та обов’язків, повноваження й відповідальність експерта. Визначається на основі нормативно-правових документів і затверджується президією експертної ради.
Як стверджує Тельнюк І.В., є п’ять способів, за допомогою яких оцінюються компетентність і якісні характеристики експертів:
— евристичні — до них відносяться метод самооцінки (експерт сам визначає свою професійну компетентність) та взаємооцінки (метод взаємних рекомендацій);
— статистичні методи оцінки, засновані на статистичних даних вимірювання компетентності (кваліметричний підхід);
— тестові методи використовуються, коли експертні оцінки одержуються в результаті спеціальних вимірювань за допомогою тестів;
— документальні методи, засновані на тому, що деякі документально підтверджені дані про експерта (стаж роботи, участь у науково-педагогічних конференціях, опубліковані праці тощо) можуть характеризувати якість компетентності експерта;
— комбіновані методи, засновані на використанні різних методів оцінки компетентності [4, с. 40].
2. Технологія експертизи освітнього середовища
Особливістю сучасного періоду є те, що допомога експертів необхідна практично в усіх галузях людської діяльності, що дало початок навіть розвитку науки — експертології.
Експертиза як метод передбачає орієнтацію на компетентність і досвід спеціалістів, особа якого є головним інструментом дослідження. У цьому полягає принципова відмінність експертизи від діагностики, яка основана на техніко-методичній оснащеності дослідника. Якщо метод діагностики передбачає прагнення до максимальної об’єктивності результатів шляхом методичного нівелювання особистості дослідника, то метод експертизи органічно включає суб’єктивні думки та судження експерта, які обумовлюються його професіональною інтуїцією. Як підкреслював А. У. Хараш, «…від експерта чекають не стільки застосування валідних методик, скільки мудрих суджень, неординарних висновків і, якщо хочете, навіть творчих прозрінь!» Прогноз, як пише Крудехт М.В, унікальний засіб, що дає можливість довідатись про майбутній перебіг подій, знаряддя для контролю швидкоплинних ситуацій та спрямування їхнього руху в бажане річище. Інформація про те, чого немає, але має настати, здавна прирівнювалась до найдорожчого скарбу, бо тому, хто володіє нею, не страшні ніякі несподіванки: належна підготовка до прийдешнього гарантує успіх за будь-яких умов [4, с. 45].
Експертна діяльність має характерні тільки для неї особливості. Предметом мислення експерта виступають події, які можуть бути прийняті соціумом під різним кутом зору. Спеціаліст-експерт після ознайомлення з поставленою проблемою вирішує, який методичний апарат і в якому об’ємі буде використаний, чи він взагалі відмовиться від застосування будь-яких традиційних технологій. Метод експертизи передбачає осмислення спеціалістом усієї сукупності різних відомостей, які отримані з різних джерел [4, с. 46].
Перший етап експертизи — це збір так званої нової інформації. У процесі психолого-педагогічної експертизи освітнього середовища можуть бути зібрані відомості від відвідування закладу освіти до вивчення різних документів — журналів, щоденників, робочих і контрольних зошитів, звітів, адміністративних розпоряджень, стендів, анкет тощо.
Паралельно починається збір основної інформації — матеріали бесід експертів із зацікавленими особами — адміністрацією, педагогами, батьками, учнями. Дуже важливі відомості можуть бути отримані від спеціально організованих бесід за «круглим столом». У такій обстановці може бути виявлений величезний набір різних думок, які відображають позиції та установки різних учасників. Такого роду інформація складає основу базових гіпотез, а згодом і фундаментальних експертних оцінок і пропозицій експерта [4, с. 47].
Наступний етап експертизи — застосування структурованих методик. Це дозволить пере-провірити складені суб’єктивні оцінки, дати їм дальшу впевненість у процесі подачі результатів експертизи замовнику, а також одержати певні кількісні результати для порівняння, ранжування, виявлення динаміки тих чи інших процесів, які відбуваються в освітньому середовищі.
Крудехт М.В., Тельнюк І.В. зауважують, що готовність адміністрації до педагогічної експертизи — основна умова роботи експерта. З однієї сторони, це готовність всесторонньо допомагати експертам у зборі необхідної інформації. Із другої — це готовність вислухати висновки спеціалістів і серйозно поставитись до їх рекомендацій.
3. Збір експертної інформації
Будь-яка діагностична методика не дає правильних рекомендацій, якщо експерт не володіє достатньою інформацією. Найскладніший крок експертизи — це збір інформації.
Основний етап експертизи пов’язаний зі збором даних, проведенням дослідницької роботи й експертною оцінкою, аналізом наявного матеріалу. Надійність рішень, які приймає експертна комісія, у значній мірі залежить від організації та спрямованості процедури збору та якості зібраної інформації. Тому процедури та прийоми збору, інтерпретації й оцінки інформації передбачають дотримання правил, які покликані забезпечити об’єктивність оцінки.
Управлінська інформація, за твердженням Тельнюк І.В., може бути класифікована за:
— функціями управління;
— компонентами діяльності;
— джерелами поступлення (внутрішня і зовнішня);
— часом (щоденна, щомісячна, щорічна);
— формою представлення — документальна (звіти, довідки, плани, накази тощо) і недокументована (в усній формі, на діаграмах, графіках, дисплеях тощо);
— роллю (директивна, рекомендаційна) [4, с. 50].
Для педагогічної експертизи найчастіше потрібна: розробка анкет, опитувальників, тестів, контрольно-діагностичних завдань. Експертна оцінка є результатом аналітичної діяльності, яка заснована на вмінні бачити та розв’язувати протиріччя, прогнозувати, передбачати, знаходити нестандартні способи рішення.
Варто сказати, що отримати «чисту» виразну інформацію про педагогічні явища, процеси, об’єкти дуже складно. Для кожної зібраної інформації властиве нашарування суб’єктивної оцінки експерта та носія інформації. Для того, щоб відсоток суб’єктивності був мінімальним, експерт повинен досконало володіти інструментарієм збору та оцінки інформації [4, с. 51].
Спостереження — найбільш поширений і доступний метод діагностування педагогічних проектів. Під науковим спостереженням розуміють спеціально організоване сприйняття досліджуваного об’єкта, явища або процесу у природних або навмисне створених умовах. Наукове спостереження суттєво відрізняється від ненаукового, побутового спостереження. Головні відмінності наукового спостереження:
— чітко визначається мета та конкретні завдання спостереження;
— розробляються програма і план;
— результати спостереження обов’язково фіксуються;
— одержані дані оброблюються з дотриманням усіх дослідницьких вимог;
— спостережувані об’єкти можуть бути піддані повторній перевірці для встановлення валідності та надійності [4, с. 52].
До діагностичного спостереження ставляться високі вимоги. Воно має бути тривалим, систематичним, різнобічним, об’єктивним і масовим.
Діагностичне спостереження може набувати форм:
Нестандартизованого і стандартизованого.
Зовнішнього і внутрішнього.
Несистематичного і систематичного.
До нестандартизованого спостереження вдаються на початковому етапі дослідження і тут не дотримуються розроблених схем і фіксованих етапів. Отримавши попередні висновки, спостереження стандартизують, тобто максимально конкретизують його царину, етапи дають категоріальний опис, формують вимоги, формулюють вимоги та критерії оцінок.
При зовнішньому спостереженні дослідник реєструє явища «ззовні», бо саме бере участь у процесах, що відбуваються. При внутрішньому спостереженні він є співучасником подій, за якими спостерігає. Внутрішнє спостереження має переваги та недоліки. Переваги внутрішнього спостереження в тісному контакті, а недоліки — у погіршенні об’єктивності висновків. Зовнішнє спостереження забезпечує нейтралітет дослідника, підвищує надійність висновків, але знижує рівень розуміння глибинних процесів [4, с. 53].
Несистематичне спостереження фіксує значні події, а при систематичному дослідженні значну роль відіграє вибір моменту проведення спостереження.
У діагностичному спостереженні перевага надається стандартизованому, зовнішньому, систематичному спостереженню, яке забезпечує валідність, надійність та об’єктивність висновків.
Діагностичне наукове спостереження повинно відповідати трьом таким характеристикам.
Необхідно чітко сформулювати мету і виробити програму. Постановка мети дає можливість виділити кінцевий результат спостереження, наприклад, прийоми та методи розвитку загальних навчальних умінь і навичок на уроці, засоби естетичного виховання на позакласній роботі.
Друга важлива характеристика спостереження полягає в тому, що воно носить аналітичний характер, тому що націлене на обов’язкове виділення з педагогічного процесу визначальних характеристик, установлення між ними взаємозв’язків. Наприклад, можна акцентувати увагу на зав’язках реального результату уроку із засобами його досягнення.
Третя характеристика спостереження в тому, що процеси вивчаються в динаміці, а висновки підтверджуються певною статистикою.
Четвертою важливою характеристикою є цілісність підходу до педагогічного явища, що вивчається [4, с. 54].
Педагогічні експертні системи — це спеціалізовані комп’ютерні програми для обробки та структурування аморфної (неповної, невизначеної, ненадійної, складної, заплутаної, суперечливої) інформації та формування висновків у галузях, де така інформація циркулює і використовується. Основне призначення таких ЕС — «виловити», «відфільтрувати» в інформаційному потоці головні знання, з’ясувати зв’язки між ними та закріпити їх порівняннями. На наступному етапі ці систематизовані знання використовуються для формування причинно-наслідкових зв’язків, на підставі яких шляхом логічного аналізу формулюються висновки для різноманітних потреб — діагностування, прогнозування, проектування, оцінок ефективності, прийняття управлінських рішень, вибору стратегії тощо [4, с. 61].
Висновки
На даний момент склалася загальноприйнята модель оцінки. Вона передбачає чотири основних етапи: збір інформації, вимірювання; аналіз; оцінка; висновки.
Експертні методи оцінювання, як правило, здійснюються в єдності з іншими методами оцінювання. Розрізняють експертні методи оцінювання кількісні та якісні.
Автори посібника виділяють три рівні оцінювань:
— перший рівень (низький за кваліфікаційним рівнем) називається «вправи дилетантів». Сутність його в тому, що будь-яке педагогічне явище (методична розробка, інноваційні технології, інтерактивний метод навчання, нетрадиційна форма навчання або виховання тощо) пропонується оцінити членам педколективу, які не мають високої кваліфікації;
— другий рівень оцінювання явищ (середній) називається «мозковий штурм», що означає: оцінювання здійснюють педагоги високої кваліфікації, але які не виконували функції управлінців;
— третій рівень (високий) здійснюють експерти, тому він називається «оцінка експертів»: вони не тільки мають достатній досвід управлінської діяльності, а й у процесі оцінювання «проектів» (попередніх прогнозів) чи здобутих результатів у певній діяльності вміють використовувати широкий арсенал як кількісних, так і якісних методів оцінювання.
Розрізняють індивідуальні та групові експертні оцінки. При використанні індивідуальних оцінок важливо брати до уваги не тільки величину та якість інформації, а й особливості тієї особи, яка проводить експертну оцінку.
Варто чітко розрізняти відмінності між поняттями «оцінка» і «міра». Оцінка виникає в результаті спроби виразити у формі числа якусь якість предмета. Тобто, якби істинне значення предмета було відоме, не було б необхідності мати його оцінку. Крім цього, оцінка завжди суб’єктивна і залежить від особливостей та мети суб’єкта, який її виносить.
Далі важливим є вибір процедури вияву думок експертів. Саме тут можливим є проведення одно-етапного чи багатоетапного анкетування, проведення дискусій та інтерв’ю. Застосовуються також різні методи обробки результатів опитування з метою отримання узагальнених даних. У результаті різних оцінок, які винесли експерти, застосовуються якісні методи обробки результатів експертизи. Проводиться також кількісна обробка результатів, що засновані на методах математичної статистики.
Використання методів експертних оцінок дозволяє на науковому рівні робити досить глибокий аналіз, діагностику педагогічних процесів, які відбуваються у школі, та отримувати конкретніші результати для їх оцінки.
Методи експертних оцінок дозволяють аналізувати складні педагогічні процеси, явища, ситуації, що характеризуються в основному якісними, неформальними ознаками (що утрудняє їхній аналіз та оцінку). Методи експертних оцінок використовуються при прогнозуванні розвитку системи освіти в її взаємозв’язку із соціальним середовищем для визначення й ранжування за заданим критерієм найбільш істотних факторів, що впливають на функціонування і розвиток педагогічної системи. Даний метод забезпечує оцінку альтернативних рішень і вибір кращих варіантів рішення.
При експертизі використовуються також методи безпосередньої оцінки, парного порівняння, послідовного порівняння й ранжування.
Варто відмітити, що проблема надійного опитування експертів ще не вирішена повністю. Тому найважливіше розробляти систему методів самооцінки експертів, щоб забезпечити якість їх відбору.
Список використаних джерел
- Буринська Н. М. До проблеми оцінки якості підручника // Проблеми сучасного підручника: Зб. наук. праць / Ін-т педагогіки АПН України. – К.: „Комп’ютер у школі та сім’ї”. – 1999. – С. 8-10
- Гершунский Б. С. Прогнозирование содержания обучения в техникумах: Учеб.-метод. пособие. – М.: Высшая школа, 1994. – 144 с.
- Китаев Н. Н. Групповые экспертные оценки. – М.: Знание, 1995. – 63 с.
- Крулехт М. В., Тельнюк И. В. Экспертные оценки в образовании: Учеб. Пособие для студ. фак. дошк. образования высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр „Академія”, 2002. – 112 с.
- Кыверялг А. А. Методы исследований в профессиональной педагогике. – Таллин: Валгус, 1980. – 334 с.
- Лук’янова Л. Б. Експертна оцінка у професійно-технічних навчальних закладах: теоретичні і практичні аспекти: Монографія. – К.: Міленіум, 2006. – 231 с.