Зміст

Вступ

1. Експертиза історично – культурних пам’яток

2. Послідовність опису книжкових пам’яток

3. Методика грошової оцінки пам’яток

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сучасна Україна – молода держава, проте, вона має велику багатовікову історію, а в її фондосховищах зберігається безліч історичних пам’яток регіонального, загальнонаціонального та світового значення. Серед них – сотні тисяч архівних документів, першодруків, стародруків, інших рідкісних та цінних видань.

Роботу з цими культурними скарбами згідно з законодавством України здійснюють бібліотеки, архіви, музеї, однак, залишається чимало невирішених питань і проблем, що пояснюється саме молодістю нашої держави та труднощами, які виникають у процесі її становлення, економічними умовами, в яких на сучасному етапі реалізуються такі завдання як формування, збереження та розкриття вітчизняних колекцій пам’яток писемності та друку.

Поки що немає найважливіших державних регламентів, держстандартів на облік та опис архівних документів, стародруків (поодиноких надходжень у державні фонди та надходжень комплексів цих документів – приватних архівів та колекцій), на організацію страхового фонду пам’яток; єдиних правил зберігання та використання документів з державних архівних фондів та колекцій рідкісних видань і рукописів.

1. Експертиза історично – культурних пам’яток

До проведення експертизи історичної, архітектурної, містобудівної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності пам'ятки, збереження її первісного (автентичного) вигляду та технічного стану залучаються відповідні спеціалісти чи експертні комісії, створені спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, або організації, уповноважені проводити таку експертизу [2].

Для визначення під час оцінки пам'ятки вартості творів монументального образотворчого мистецтва та елементів декоративно-прикладного мистецтва, які не можна відокремити від пам'ятки без завдання їй шкоди (фрески, мозаїки, вітражі тощо), залучаються експерти-мистецтвознавці та фахівці, уповноважені виконувати такі роботи.

Технічний стан пам'ятки визначається на підставі акта технічного стану та інших документів, що містять відомості про обстеження технічного стану фахівцями, уповноваженими виконувати такі роботи.

Акт технічного стану пам'ятки складається за формою, затвердженою Мінкультури. Стосовно ансамблю (комплексу) складається окремий, акт на кожний об'єкт, що входить до складу цього ансамблю (комплексу). Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на п'ять-років, а також після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження пам'ятки, — у п'ятиденний термін після зміни її технічного стану [2].

Відповідність даних акта технічного стану пам'ятки та інших документів, наданих оцінювачу, технічному стану пам'ятки на дату оцінки підтверджується особисто оцінювачем шляхом візуального або інструментального обстеження пам'ятки та фотографування зовнішніх фасадів, інтер'єрів, архітектурних та конструктивних елементів тощо, які мають характерні ознаки фізичного зносу.

У разі виявлення розбіжностей зазначених у документах даних з реальним станом пам'ятки або недостатнього обсягу інформації про її експлуатаційну надійність суб'єкт оціночної діяльності — суб'єкт господарювання письмово повідомляє про це замовника оцінки і припиняє виконання робіт до отримання достовірних даних щодо технічного стану пам'ятки на дату оцінки. У разі неможливості отримання таких даних оцінювач самостійно або із залученням відповідних спеціалістів проводить роботи з визначення технічного стану об'єкта оцінки.

Інформація про технічний стан пам'ятки є основою для визначення витрат на ремонтно-реставраційні роботи, проведення яких необхідне для забезпечення експлуатаційної придатності пам'ятки, яка передбачає її технічну надійність та функціональну придатність.

2. Послідовність опису книжкових пам’яток

Аналізуючи спеціальну літературу з питань паспортизації цілісних документальних комплексів, перш за все слід звернутися до досягнень та специфіки опису окремих груп архівних документів. Адже в теорії архівознавства (а згодом і на практиці) виник прообраз сучасної паспортизації в бібліотекознавстві, тобто архівне описування, що створює основу для науково-технічного опрацювання архівних документів, їх обліку та зберігання, і починає організацію НДА архіву. Термінологічно встановлено, що архівне описування є процесом відбору репрезентативних інформаційних характеристик об’єкту описування для його адекватного відтворення в описовій статті (моделі) з метою ідентифікації архівного матеріалу, виявлення змісту документів і документних систем, що їх утворили [4, с. 33] .

Архівісти зазначають, що основним елементом описування певних сформованих груп документів архіву є описова стаття, завдання якої полягає в максимально повному відображенні характеру та змісту архівного фонду відповідно до його походження. Такий принцип побудови описової статті є основоположним для ряду путівників по архівних фондах [4, с. 34].

Створення описової статті в архівознавстві є результатом аналізу, співставлення та узагальнення документальної інформації, що становить зміст об’єкту описування (ним може бути окремий документ, група документів або справ, декілька архівних фондів, архівосховище в цілому). Структура такої статті згідно з Загальним міжнародним стандартом архівного описування [4, с. 34] складається з шести інформаційних зон:

1. Ідентифікація даних, що включає найважливішу інформацію для ідентифікації одиниці описування (довідкові коди, заголовок, дати створення матеріалів, рівень описування, обсяг).

2. Контекст містить інформацію про походження і зберігання одиниці описування (назву фондоутворювача, його історію, крайні дати накопичення матеріалів, історію зберігання, основне джерело комплектування).

3. Зміст та структура – інформація про тему і систему організації матеріалу (анотація, оцінка інформації, її систематизація).

4. Умови доступу та використання – інформація про можливості використання об’єкту описування (правовий статус матеріалів, умови доступу та копіювання, мова матеріалів, фізичний стан документів).

5. Інформація про споріднені матеріали містить відомості про документи, які мають суттєве відношення щодо об’єкту описування (місцезнаходження оригіналів, наявність копій, записи про наявність публікацій з використанням даного матеріалу).

6. Зона приміток – це інформація, яка не може бути представлена в жодній з інших зон [4, с. 35].

Так, в археографічній передмові до Путівника по Центральному державному історичному архіву України (м. Львів) представлено специфіку створення описової статті, основними елементами якої визнано:

— назву фонду;

— дати існування фондоутворювача;

— обсяг фонду;

— крайні дати документів;

— наявність описів;

— мову документів;

— історичну довідку про фондоутворювача;

— анотацію до фонду [4, с. 35].

3. Методика грошової оцінки пам’яток

В основу грошової оцінки пам'яток архітектури та містобудування, а також історичних, ландшафтних, монументального і садово-паркового мистецтва покладено визначення в установленому порядку вартості нерухомого майна з використанням результатів історико-культурних досліджень та проектування реставраційно-ремонтних робіт з визначенням переліку і розмірів витрат на їх виконання.

Під час проведення грошової оцінки пам'ятки слід враховувати такі критерії: дата створення пам'ятки; категорія, до якої належить пам'ятка; стильова характеристика пам'ятки; особливості архітектурного рішення; раритетність пам'ятки; схоронність (автентичність) та технічний стан головних конструктивних елементів; умови охоронного договору [2].

Оцінка пам'ятки може проводитися на підставі ринкової або неринкової видів вартості як баз оцінки. Для обгрунтування правильності вибору бази оцінки пам'ятки слід провести такі процедури:

— ідентифікувати об'єкт оцінки та пов'язані з ним права;

— зазначити мету оцінки і заплановане використання її результатів;

— визначити вид вартості пам'ятки, що оцінюється;

— виявити та зазначити у звіті всі особливі обставини, припущення та обмеження, що впливають на визначення виду вартості, що оцінюється, та всі застереження, пов'язані з використанням результатів оцінки [2].

Процедура грошової оцінки пам'ятки включає такі основні етапи:

— визначення мети оцінки;

— ідентифікація пам'ятки та пов'язаних з нею прав;

— збирання необхідної інформації для забезпечення робіт з оцінки пам'ятки;

— проведення експертизи історичної, архітектурної, художньої, наукової та іншої культурної цінності пам'ятки;

— проведення експертизи технічного стану пам'ятки;

— визначення вартості пам'ятки;

— складення звіту про оцінку пам'ятки та висновку про її вартість.

Мета оцінки, вид вартості, що підлягає визначенню, встановлюються замовником відповідно до договору на проведення оцінки, якщо інше не передбачено законодавством.

Ідентифікація пам'ятки та пов'язаних з нею прав – це процедура встановлення відповідності об'єкта оцінки, режимів використання території пам'ятки та її зон охорони наявній інформації про неї, зазначеній у поданій документації [2].

Для виконання робіт з визначення вартості пам'ятки суб'єкту оціночної діяльності — суб'єкту господарювання необхідно мати такі документи:

— документ, що підтверджує права на пам'ятку;

— паспорт пам'ятки;

— облікову картку пам'ятки;

— технічний паспорт будівлі, виданий бюро технічної інвентаризації;

— матеріали інвентаризації, проведеної балансоутримувачем пам'ятки;

— акт технічного стану пам'ятки;

— документ, що засвідчує встановлення зони охорони пам'ятки;

— охоронний договір;

— інші матеріали, що містять відомості про пам'ятку [2].

Ці документи оформляються на кожну пам'ятку, занесену до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, у встановленому законодавством, порядку.

Висновки

До проведення експертизи історичної, архітектурної, містобудівної, художньої, наукової чи іншої культурної цінності пам'ятки, збереження її первісного (автентичного) вигляду та технічного стану залучаються відповідні спеціалісти чи експертні комісії, створені спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини, або організації, уповноважені проводити таку експертизу.

Архівне описування є процесом відбору репрезентативних інформаційних характеристик об’єкту описування для його адекватного відтворення в описовій статті (моделі) з метою ідентифікації архівного матеріалу, виявлення змісту документів і документних систем, що їх утворили.

В основу грошової оцінки пам'яток архітектури та містобудування, а також історичних, ландшафтних, монументального і садово-паркового мистецтва покладено визначення в установленому порядку вартості нерухомого майна з використанням результатів історико-культурних досліджень та проектування реставраційно-ремонтних робіт з визначенням переліку і розмірів витрат на їх виконання.

Список використаних джерел

1. Положення про Державний реєстр національного культурного надбання: Затведжено Постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 12.08.92 // Законодавство – бібліотекам України: Вип. 1. Загальні засади діяльності бібліотек. – К., 2000. – С.143-144

2. Постанова «Про затвердження Методики грошової оцінки пам'яток». Від 26.09.2002 № 1447

3. Загальний міжнародний стандарт архівного описування ISAD (G): Схвалено комітетом з дескриптивних стандартів, Стокгольм, Швеція, 19-22 вересня 1999 р. /Г.В.Папакін (перекладач та укр. версія); Державний комітет архівів України; Український НДІ архівної справи та документознавства. – 2-е вид. – К., 2001

4. Селіверстова К.Т. Архівне описування та обліково-пошукові засоби архівів // Архівознавство: Підруч. для студ. навч. закладів України. – К., 1998. – С. 178

5. Центральний державний історичний архів України, м. Львів: Путівник. – Львів; К., 2001; Центральний державний архів громадських об’єднань України: Путівник. – К., 2001