Вступ

Діалектика наукового пошуку та узагальнення поглядів щодо формування соціально-економічної політики споконвічно виявляла та визначала різнорідні принципи, ідеї, механізми, історичні аспекти еволюції закономірностей світогляду на ті або інші соціальні явища, що відображали тогочасні суспільні відносини. Історія життєдіяльності людства виявляла на різних етапах розвитку явища і процеси, що формували господарські відносини, розвиток матеріального виробництва, проблеми власності та конкуренції, стан та спрямування економік, а з іншого боку, й суспільні, культурні, етичні, фізіологічні, демографічні, екологічні, мовні та інші фактори, що визначали закономірності побудови світового простору.

Поєднання різнорідних поглядів щодо формування, функціонування і дослідження загальних закономірностей складних та суперечливих соціально-економічних процесів, які були властиві минулим, сучасним, а можливо, будуть притаманні й майбутнім тенденціям світового економічного розвитку завжди викликали неабиякий інтерес будь-яких суспільних груп, науковців, державних інституцій, релігійних та громадських діячів, окремих особистостей.

Прогрес людства спирався на знання минулого, опис реалій господарського життя, врахування історичних закономірностей, дослідження суспільних явищ та покладався на виявлення й визначення різнорідних моделей і регулюючих механізмів соціально-економічного управління, за допомогою яких забезпечувався тісний зв’язок історичних знань з ходом суспільного розвитку.

Історія людських відносин відіграє фундаментальну роль у системі базових наук щодо генетичних залежностей та органічного поєднання закономірностей економічного життя народів і держав, їх економічного та політичного керівництва, взаємовідносин ринкових і державних регуляторів, взаємодії економічних факторів з соціальними результатами розвитку суспільства.

Постановка проблеми у загальному вигляді. В умовах світової фінансової кризи існує велика небезпека віднесення існуючих економічних проблем України до наслідків світової фінансової кризи. Українська промисловість в поточному році продемонструвала один із найглибших показників падіння в світі, що свідчить про низьку ефективність урядової антикризової політики. Відповідно проблеми економіки України в контексті світової кризи та шляхи її подолання е актуальними на теперішній час та представляють предмет для дослідження багатьох науковців та практиків.

1. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової кризи

Викладення основного матеріалу. Теоретичні та практичні дослідження у цій сфері визначають комплекс проблем, як внутрішнього, так і зовнішнього характерів, ступінь їх впливу на подальший розвиток фінансового ринку України. Слід відмітити, шо світова фінансова криза підірвала внутрішній стан України акцентувавши увагу на внутрішніх проблемах.

В 2008 р. Україна мала один з самих негативних соціально-економічних результатів у порівнянні з іншими країнами, що супроводжувався: відтоком капіталу: інфляцією (22.3 %): від’ємним сальдо зовнішньої торгівлі: зростанням зовнішньої заборгованості економіки при зменшуючих резервах: валютними боргами, що підвищують попит на іноземну валюту, тиснуть на курс гривні: неефективною діяльністю органів державної влади, що опікуються економічною сферою: відсутністю економічної стратегії господарського комплексу в Україні [1].

Зростання рівня інфляції в Україні викликано не лише внутрішніми, а й зовнішніми чинниками. В першу чергу це загальносвітова інфляція, темпи якої прискорились з моменту початку світової фінансової кризи. На даному етапі розвитку світової економіки розвиток інфляції викликаний двома основними причинами — знецінення американського долара та підвищення вартості енергоносіїв та продуктів харчування.

Знецінення долару призводить до девальвації багатьох національних валют, які прив’язані до долара, а також до зростання цін на продукцію, яка імпортується із зон інших валют. Для України це актуально у зв’язку із зростанням цін на товари із зони євро, яке практично адекватне зростанню ціни євро відносно долара. Зростання цін на енергоносії теж частково є причиною зниження ціни долара, оскільки при відсутності загальносвітової валюти, еталоном вартості стоїть загальносвітові товари. На даний момент, одним з таких товарів є 1 барель нафти. А оскільки основним енергетичним джерелом світової економіки є нафта, це призводить до зростання цін на всі товари.

Поясненням відсутності економічної стратегії є той факт, що в Україні тривають систематичні перетворення, які не супроводжуються підготовкою навіть середньострокових Програм дій. щодо виходу з кризи в різних сферах національної економіки [2. с. 80].

Проблема загальної неефективної економічної політики в Україні пов’язана з об’єктивними та суб’єктивними чинниками, це: недосконалість системи державного управління, як інституту; невідповідність чинної законодавчої бази загальним потребам національної економіки й новим геополітичним та геоекономічним викликам: непрозора структура власності, як симбіоз державних, приватних та корпоративних інтересів: відсутність довгострокової економічної стратегії, поточна економічна політика, шо грунтується на лобізмі інтересів окремих ворогуючих ФПГ та соціальному популізмі.

Існуюча в Україні галузева структура господарського комплексу, роль та місце державного регулювання в цій системі, не відповідають завданням забезпечення національної безпеки, сталому розвитку національної економіки (40 % надходжень до бюджету залежить від світової кон’єктури на ринках хімічної промисловості та металургії).

Уразливість української економіки сьогодні обумовлена і високими обсягами зовнішнього боргу, який формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку.

Зовнішня заборгованість України досягла небезпечних розмірів, і за рік виросла на 35 млрд дол. США. З 100 млрд дол. США зовнішнього боргу на сьогоднішній день 30 млрд дол. США повинні бути виплачені впродовж 2008-2009 років. Колишні плани рефінансувати короткострокові борги довгостроковими стали практично не здійсненні, оскільки світові проблеми з ліквідністю суттєво обмежують доступ українських банків до зовнішніх кредитів. Погашення боргу за рахунок валютних резервів НБУ проблематично. Тільки за жовтень резерви скоротилися на 3 млрд дол. США до 34.6 млрд дол. США (для порівняння у вересні вони зменшилися на 534 млн дол. США). Більша частина валютних резервів пішла в жовтні на підтримку курсу гривні. Ситуація в банківському секторі ускладнюється ще тим, що майже 52 % загальних кредитів і 60 % роздрібних кредитів складають кредити в іноземній валюті. Останні, з одного боку, не забезпечені адекватними доходами позичальників. З іншого боку, збереження високих темпів інфляції й девальвація гривні будуть мати негативний вплив на спроможність населення виплачувати свої боргові зобов’язання.

Високий попит на сировинні ресурси теж виявився короткочасним. Відсутність попиту на світових ринках позначилася зниженням валютних надходжень в країну від експорту продукції. Всі металургійні підприємства України скоротили у жовтні своє виробництво в порівнянні з липнем на 67 %. Через відсутність замовлень в Україні на сьогодні з 36 працюючих домен зупинені 17.

Українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. А житлове будівництво зіткнулося із значним скороченням іпотечного кредитування банками та побоюванням шодо повторення американської іпотечної кризи в Україні. Ріст цін на енергоносії надзвичайно серйозно впливає на всю економіку України, оскільки автоматично призводить до зростання цін на більшість товарів та послуг, вироблених в Україні. Значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Тому можна сказати, що Україна зараз перебуває в дуже скрутному економічному положенні, про що свідчать також показники ВВП та рівень інфляції.

ВВП України в першому кварталі 2009 року знизився порівняно з аналогічним періодом минулого року на 20.3 % [8]. І тому Україні необхідно, за нинішніх умов, чітко впроваджувати термінові заходи, яких слід ужити для поліпшення ситуації в країні, та середньострокові і довгострокові, які необхідні для зміцнення фінансової стабільності України.

Основними заходами щодо виходу України з кризи та підвищення фінансової стабільності у найближчій перспективі є: декларування Національним банком України курсу щодо проведення твердої монетарної політики з деталізацією чіткого валютного коридору, в межах якого він готовий підтримувати гривню: зниження ставок нарахувань на фонд оплати праці: проведення переговорів про реструктуризацію боргів підприємств реального сектору перед нерезидентами з метою недопущення корпоративних дефолтів: ініціювання міжурядових угод, які б усували перешкоди для доступу українських підприємств на зовнішні ринки тощо.

Сучасна економічна теорія й практика приділяють велику увагу проблемам дефіциту бюджету й державного боргу. У цей час це є істотною проблемою практично для всіх країн світу — розвинених, країн з перехідною економікою, різного суспільного устою. Найважливішим завданням економічної політики держави є пошук оптимального рішення проблем бюджетного дефіциту й державного боргу. Для вирішення цього завдання у зарубіжній теорії та практиці державного управління активно використовуються методи моделювання динаміки державного боргу, які дають змогу прогнозувати обсяги державного боргу у залежності від різних макроекономічних параметрів та інструментів управління [5, 6, 7].

Напрями державної економічної стратегії мають забезпечувати адекватне середовище координації розвитку складових соціально-економічної системи, створювати механізми реалізації стратегічної мети та забезпечувати підтримку пропорцій суспільного відтворення, формуючись відповідно до складових останнього. Реалізація економічної стратегії тісно корелює з політичною, соціальною, гуманітарною та іншими стратегіями держави, які складають загальну стратегію суспільного розвитку. Йдеться також про встановлення коректного співвідношення між стратегіями суб’єктів різних рівнів.

Завдання державної економічної стратегії визначаються особливостями соціально-економічної системи і являють собою гнучкий набір довгострокових цілей економічної політики, прийнятних для економічних суб’єктів різного рівня. В сучасній ринковій економіці до таких цілей належать забезпечення стійкого збалансованого економічного зростання, високої зайнятості, ефективної структури виробничого потенціалу та алокації ресурсів, справедливого розподілу доходів і майна, стабільності грошової системи, зовнішньоекономічної рівноваги, економіко-правового середовища тощо. Вибір з-поміж завдань пріоритетів державної економічної стратегії здійснюється залежно від конкретного стану соціально-економічної системи.

Завданнями економічної тактики є визначення потенційних можливостей та закономірностей реакції об’єкта на тактичні заходи, розробка відповідних способів та найефективніших засобів впливу, власне здійснення цих заходів. Вочевидь, суб’єкт та об’єкт економічної тактики держави являють собою конкретизацію суб’єкта й об’єкта економічної стратегії. В якості суб’єктів економічної тактики держави слід розглядати окремі державні органи й установи, а також недержавні інститути, яким може бути делеговано частину функцій тактичного регулювання. Об’єктом є середовище діяльності інших економічних суб’єктів, вплив на які здійснюється через зміну економічних параметрів, що використовуються цими суб’єктами як джерело регуляторної інформації при формуванні їхньої діяльності (опосередковані заходи), або через власне вплив на їхні дії (прямі заходи).

Слід зазначити, що економiчна полiтика тiсно пов’язана з загальним спрямуванням полiтики держави, а також iз сукупністю інших суспільних вiдносин. Як буде показано в наступному розділі, через органічно цілісний характер суспільної системи зміна структури економічної стратегії держави (співвідношення цілей, напрямів і завдань) викликає компенсаторні зрушення на рівні економічних стратегій суб’єктів нижчих рівнів.

2. Економічна практика України в розв’язанні найактуальніших проблем економіки

З метою підтримання фінансової стабільності української економіки слід вжити також ряд середньострокових та довгострокових заходів, а саме: в умовах відміни від фіксованого валютного курсу запровадити інструменти хеджування валютних ризиків: щорічно здійснювати державне фінансування точкових високотехнологічних проектів та стимулювати до цього приватних інвесторів: забезпечити належне фінансування наукових розробок у високотехнологічних галузях (авіація, космонавтика, машинобудування): стимулювати накопичення ресурсів у національній валюті, передусім шляхом розвитку інститутів небанківського фінансового сектору: обмежити, а в перспективі цілковито припинити в Україні, практику кредитування в іноземній валюті [4. с. 38].

Також необхідно підтримувати створення та розвиток кооперативів та фермерських господарств, допомагати їм субсидіюванням кредитів і лізингу, в придбанні техніки, підтримувати розвиток сільськогосподарського машинобудування. Тому, як країна з великим аграрним потенціалом не може розвиватись без власної машинобудівної бази сучасного рівня. Також очевидно, шо Україні необхідно налагоджувати зовнішню торгівлю з країнами СНД, тому як експорт з країнами СНД у 2007 р. був на 1/3 більше, ніж з країнами ЄС. з продовольства — більш ніж в півтори рази, а по машинам і устаткуванню — в 3.5 рази [4. с. 36]. Товари, які визначають розвиток економіки України — продовольство, машини та устаткування краще реалізуються в країнах СНД. Об’єми українського експорту більше імпорту продовольства з країн СНД в 3 рази, а з країн ЄС тільки в 1.2 рази. Експорт машин і устаткування в СНД більше імпорту в 5.5 рази, а в країни ЄС він. навпаки, менше в 6 разів [4. с. 36].

Тому для того щоб вийти з кризи, наряду з безпосередньо з антикризовими методами, необхідно вже зараз розробляти та здійснювати програші перспективного розвитку економіки [7]. Необхідно почати з підвищення ефективності та розширення використання фундаментальних ресурсів країни, енергетичних і продовольчих, які є основою для дійсної економічної незалежності кожної країни.

Таким чином, має відбуватися поступова еволюція від соціального до економічного діалогу, яка має супроводжуватися розширенням кола суб’єктів — учасників діалогу, об’єктів — питань, охоплених діалогом, та зміщення акценту до проблем реалізації суспільної відповідальності бізнесу.

Як засвідчив досвід багатьох країн світу, процеси корпоративної самоорганізації у громадські об’єднання підприємців є суттєвим чинником забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, як завдяки посиленню гнучкості реагування економічних суб’єктів на виклики конкурентного середовища, так і завдяки посиленню захисту інтересів національних компаній на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Зокрема, Комітет з корпоративної відповідальності Асоціації менеджерів України сформулював офіційну позицію щодо інтересів бізнесу в діалозі та взаємодії з державою. Такими інтересами, на думку членів Асоціації, є:

• розвиток бізнесу відповідно до довгострокової стратегії розвитку національної економіки;
• гарантування державою мінімізації ризиків підприємництва, у тому числі — нефінансових;
• удосконалення законодавчої бази ведення бізнесу та передбачуваність її змін;
• реалізація цільового послідовного підходу при реформуванні сфери соціального страхування та забезпечення на основі економічного розмежування сфер страхування та забезпечення;
• участь бізнесу в державній системі розвитку економіки та задоволення потреб суспільства на принципах «рівних можливостей та рівної відповідальності» без надмірного втручання держави у діяльність підприємницьких структур;
• розробка системи заходів щодо розвитку ринку праці, якості трудових ресурсів, подолання дефіциту робітничих кадрів;
• підвищення прозорості діяльності державних та місцевих органів управління щодо стимулювання бізнесу до участі в соціальних програмах, цільового використання коштів, які добровільно спрямовуються бізнесом на розвиток суспільства;
• участь компаній та ділових об’єднань у розробці національних стратегій за міжнародними зобов’язаннями держави в частинах щодо трудових відносин, здоров’я працівників, корпоративної соціальної відповідальності тощо.

Забезпечення ефективності стратегічного процесу потребує розбудови на рівні галузей та економіки в цілому системи ділових союзів, які сприяють оформленню корпоративних інтересів економічних суб’єктів та дієвості демократичних механізмів їх реалізації, причому взаємодія недержавних інституцій з органами державної влади в центрі й на місцях має закріплюватися відповідними нормативними актами та належним чином інституціалізована.

Інституціалізація партнерських стосунків влади та бізнесу має відбуватися через діяльність Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, громадських рад при міністерствах і відомствах, організацію спільних представництв центральної влади та бізнес-асоціацій у регіонах України.

Виконуючи зазначені функції, бізнес позитивно впливає на наступні основні соціальні напрямки:

• забезпечення громадянам гідних умов життя через належну оплату та якісні умови праці;
• сплата податків та інших платежів, які спрямовуються державою на реалізацію соціальних цілей та оплату праці в бюджетній сфері;
• забезпечення громадянам права вибору напрямів реалізації свого творчого трудового потенціалу — професії та виду діяльності, місця роботи відповідно до набутих знань та навичок, рівня оплати, адекватного трудовому внеску;
• зближення умов життя громадян, які проживають в різних регіонах країни, подолання розриву між умовами життя міського і сільського населення;
• безпосереднє здійснення заходів соціального спрямування щодо власних працівників та більш широких прошарків громадян, які мешкають у регіоні, де розташована компанія, що реалізується через різноманітні соціальні програми компанії.

Висновки

Отже, світова фінансова криза потребує пошуку принципово нових, радикальних заходів економічного регулювання. Це стосується насамперед посилення державного контролю за фінансовою системою неринковими методами та оперативної підтримки реального сектору економіки.

Світова фінансова криза не залишає інших альтернатив забезпечення економічної безпеки України, крім термінового формування загальнодержавної антикризової Програми, що орієнтується на підтримку реального сектору національної економіки та забезпечення прийнятного рівня життя народу України. Граничною умовою успішної реалізації комплексу антикризових заходів є стабілізація політичної ситуації в державі, консолідація зусиль усіх владних інститутів, без огляду на партійні чи ідеологічні розбіжності.

Фінансова криза охопила майже всі країни та галузі економіки, шо змушує людство замислитися над створенням спеціального наднаціонального органу, який би здійснював постійний глобальний контроль за соціально-економічними процесами з метою координації дій. спрямованих на недопущення розвитку кризових процесів. Процес інтеграції України у світове господарство робить невідкладним вивчення світового досвіду об’єднання національних економік країн з різним рівнем економічного розвитку оскільки на сучасному етапі світова спільнота неспроможна гармонізувати різні суперечливі процеси, пов’язані з формуванням нових глобальних структур. Це. у свою чергу, призводить до виникнення значних глобальних дисбалансів і криз, які проявляються в регіональних економіках.

Список використаної літератури

1. Государственный капитализм — инструмент антикризисной политики для Украины [Текст] / П Симоненко // Голос Украины. — 2009. — 31 марта. — С. 8.
2. Шевцов, A.I., Мечников. Г.І. Актуальні проблеми економіки України в контексті світової кризи [Текст] / Стратегічні пріоритети. — 2009. -№ 1- С. 80 — 85.
3. Реструктуризація кредитів в умовах кризи: світовий досвід і можливості застосування в Україні [Текст] / В. Мішенко. М. Ніконова // Вісник НБУ. 2009. — С. 12 — 17.
4. Регіон як основна ланка протистояння фінансово-економічній кризі [Текст] / Л. Яременко // Економіст. -2009.-№ 6. -С. 36-38.
5. Олешко А.А. Особливості реалізації державної промислової політики України в кризових умовах [Текст] / Інвестиції: практика та досвід. — 2009. — .42 6. — С. 31 — 34.
6. Макогон. Ю.В.. Шпунлра. М.Г. Криза у світовій економіці: стратегічні пріоритети металургії в України [Текст] / Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 1 (10). — С. 86 — 95.
7. Кризові явища в промисловості України та пріоритетні заходи антикризової політики [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://wm\’.niss.gov.na/’Monitor/Jiili2009/05.htiii.
8. Валовий внутрішній продукт [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://wvw.ukr$tat.gov.ua.