Вступ

Знання про податки є сегментом фінансової науки. Останніми роками в нашій країні стрімко зростає інтерес до результатів відповідних досліджень. Причин цьому, на наш погляд, як мінімум дві:

1. В умовах трансформаційного періоду гостро постало питання наповнення бюджету;
2. Гонитва за державними доходами породила процеси, в результаті яких структури державного управління постали перед проблемою скорочення та тінізації виробництва.

При цьому друга причина в економічній дійсності отримала настільки багатогранні прояви, що її можна пов’язати як з побудовою окремих податків та структурою податкової системи, так і з огріхами в роботі фіскальних служб. Останнє багато в чому є наслідком спрощеного розуміння та сприйняття податків. У зв’язку з цим, на наш погляд, є потреба звернутися до дефініції терміну «податок».

1. Теоретичні засади податку як соціально-економічної категорії

Наявні в сучасній літературі визначення є досить різноманітними за ємністю та змістом. Наведемо декілька з них:

«Податок — обов’язковий платіж, що стягується державою з фізичних та юридичних осіб»;

«Податки — частина національного доходу, що вилучається державою у населення через позаекономічний та економічний примус здебільшого на еквівалентній основі з метою виконання її соціально-економічних, політичних, правових функцій та досягнення військових цілей»;

«Податки — це встановлені вищим органом державної законодавчої влади обов’язкові платежі, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету у розмірах та в терміни, передбачені законом» [3, c. 22].

Аналіз наведених визначень свідчить, що вони більш-менш дають відповідь на питання про зміст податків. Однак у них не уточнюється про який саме зміст йдеться. Із вивчених літературних джерел лише в одному дане чітке уточнення щодо цього: «Матеріальний зміст податків полягає в тому, що вони є частиною новоствореного продукту, який в процесі його розподілу і перерозподілу в обов’язковому порядку безповоротно мобілізується на користь держави для виконання покладених на неї функцій».

У світовій фінансовій науці розрізняють два системних підходи до теоретико-організаційного обґрунтування проблеми фіскального вибору та трактування категорії «податок».

Перший ґрунтується на визнанні необхідної обов’язковості податків і податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції одночасно розглядаються у двох аспектах — цільовому і примусовому. Цей напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованій ще Е. Саксом, — послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В теоретичному трактуванні примусовий характер сплати обов’язкових платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі називають податком за Пігу. Коригувальні податки за Пігу є досить ефективним і відносно простим методом централізації валового внутрішнього продукту в руках держави. Побудова оподаткування базується на тому, що будь-який податок, окрім чисто фіскальної функції, має ще й зовнішні для фіску соціально-економічні ефекти. Тим самим держава в процесі оподаткування може регулювати економічні й соціальні процеси, спрямовувати їх у потрібне русло, незважаючи на погляди і побажання податкоплатників.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок як громадянський обов’язок. Податок, що сплачується на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності виборцем-податкоплатником, одержав назву «податку Кларка», від імені американського економіста Едварда Кларка.

Отже, відбувається певна трансформація від розуміння податку як принципово обов’язкового платежу державі до розуміння його як усвідомленої необхідності. Кларк формулює проблему фіскального вибору як економічну теорію демократії, де існує згода громадян-виборців оплачувати податками зроблений ними вибір державотворення. Він науково пояснює залежність добробуту податкоплатників від їхньої власної поведінки.

Взаємозв’язок між суспільним вибором і оподаткуванням повною мірою реалізується лише в умовах свідомої й масової участі громадян-платників у діяльності державних інститутів. У світлі концепції Кларка демократія — це не лише свобода думки й законослухняної діяльності, а й обтяжливий фіскальний обов’язок свідомо оплачувати свободу [2, c. 5-6].

Податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовуватися не тільки як джерело одержання доходів бюджету,  й як важливий інструмент фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження концептуальних засад природи податку як соціально-економічної категорії.

Питання функціональної субстанції податків — одне з центральних у теорії оподаткування. Виходячи із її розуміння, розроблялися та обґрунтовувалися різноманітні ідеї, теорії і концепції фіскальної думки ще від часів зародження фінансової науки.

В умовах поглиблення демократизації українського суспільства вітчизняні дослідники проблем фіску, позбувшись ідеологічних догм і отримавши вільний доступ до найновіших світових досягнень у цій царині, також роблять свій внесок у її розвиток.

У поглядах на податок відбувається трансформація у бік розуміння податку в ринкових умовах як усвідомленої необхідності. Для суб’єктів господарювання податок може бути поганий або дуже поганий, оскільки він, навіть і мінімальний, скорочує їхні реальні доходи. Але його сплата є обов’язковою для задоволення суспільних потреб і не залежить від бажання та волі конкретного платника.

Податок — універсальна вихідна категорія, яка виражає основні суттєві риси і властивості фінансів у будь-якій економічній системі ринкового типу. Не випадково в умовах функціонування ринкової економіки податкова форма в системі фінансових відносин стає провідною. Аналіз податків як вихідної категорії, в якій проглядаються основні суттєві риси і властивості фінансів, дає правильний орієнтир для розгляду різних фінансових понять і категорій у чіткій відповідності з процесом економічного розвитку.

Розуміння податку як обов’язкового платежу фізичних та юридичних осіб до бюджетів органів самоврядування різних рівнів прийнятне лише для практичних цілей. Будь-який податок, крім фіскальної і регулювальної дії, має ще побічні, зовнішні для фіску соціальні наслідки. Тому податки варто розглядати не просто як економічну, а як суспільно-соціальну категорію.

Суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов’язана із теоретичною концепцією державних благ. Під державними благами маються на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава — орган із виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких установлюється за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, а оплата державних благ — єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою — виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага — податки» [1, c. 111-112].

2. Сутність податків як проблема категорійно-понятійного апарату податкових фінансів

Податки є вилученням частини доходів платників на користь держави для її забезпечення та вторинного перерозподілу на користь інших юридичних і фізичних осіб та на громадські потреби. Більшість авторів стверджують, що це вилучення для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансування виконання державних функцій провадиться саме в ході вторинного перерозподілу на користь інших юридичних і фізичних осіб та на громадські потреби, тому у нашому визначенні не заперечується правильність такої точки зору. Однак дискусійним є питання повноти відображення сутності відповідних економічних відносин у цьому твердженні. Адже не всі отримані державою кошти повністю та ефективно витрачаються саме на виконання притаманних їм функцій. Кожна держава як з об’єктивних, так і з суб’єктивних причин має недостатньо оптимізовану управлінську структуру і, у зв’язку з цим, більш чи менш значний прошарок паразитуючого чиновництва. На його утримання витрачаються кошти, які не можна віднести до фінансування виконання функцій держави, оскільки вони не справляють позитивного впливу на державну діяльність. Крім того, жодна держава не може повністю виключити так зване нецільове використання коштів платників податків, що не пов’язане з прямим виконанням покладених на неї завдань у той чи інший проміжок часу. Це може бути спричинено навіть волюнтаризмом правлячих кіл, що різною мірою, але притаманний будь-якій державі. Адже методика державного управління ще й при сьогоднішньому рівні розвитку демократії залишає в собі (і навіть передбачає) значну долю суб’єктивізму, який, як відомо, не може бути завжди виправданим. У зв’язку з цим ми і підкреслюємо, що податки — це не тільки вилучення на забезпечення виконання державою її функцій, а й вилучення на забезпечення власне держави. Під останнім ми розуміємо витрати коштів поверх того, що пов’язано з виконанням державних функцій. Не виключено, що такі витрати можуть бути пов’язані і з особистими інтересами тих, хто цю державу представляє [4, c. 86].

Наведені міркування і стали основою формулювання запропонованого визначення податків.

У зв’язку з викладеним та з метою уникнення термінологічних непорозумінь нам вважається необхідним означити, що під «оподаткуванням» ми пропонуємо розуміти процес стягнення податків. З цього випливає принципова різниця між даними термінами: податки — система суспільних відносин, притаманних будь-якому суспільству, що має державні утворення; оподаткування

—      процес, що має суттєві відмінності у рамках різних суспільних об’єднань з огляду на його організацію. Тобто оподаткуванню значно більшою мірою притаманні суб’єктивні риси [4, c. 87].

ПДВ є відносно новим податком, внаслідок чого механізм його адміністрування належним чином не відпрацьований. Широке використання та поширення ПДВ обумовлене численними перевагами даного податку. Протиріччя та неприйняття використання ПДВ пояснюється його недоліками, зумовленими невідпрацьованістю механізму справляння даного податку внаслідок відсутності належного досвіду застосування такої форми універсального акцизу.

Сутність ПДВ розкривається функціями, що притаманні даній податковій формі. Серед функцій ПДВ слід виділити: фіскальну, розподільну, регулювальну, стимулювальну, психологічну, економічну, забезпечення нейтральності оподаткування, підтримувальну. Фіскальна функція ПДВ може бути представлена у вигляді двох під-функцій: перекладної та бюджетно-податкової. В Україні ПДВ виконує всі притаманні йому функції, однак залишається податком, адміністрування якого викликає багато дискусій та нарікань. Це зумовлює необхідність поглиблення наукових досліджень економічної природи й механізмів функціонування даної податкової форми.

Висновки

Із з’ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а ли­ше в їх єдності.

Таким чином, як випливає з цієї короткої спроби теоретичного аналізу, дефініція «податок» не є вирішеною проблемою. Постійні внутрішні та організаційні зміни відповідних економічних відносин потребують час від часу повернення до сутнісного означення податків. Саме тому і запропонований для подальшого використання варіант дефініції виходячи з найповнішої (на наш погляд) сутнісної характеристики перерозподільних відносин оподаткування.

Список використаної літератури

1. Бабін І. Поняття суб’єкта податку //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 4. — C. 111-113.
2. Крисоватий А. Теоретичні засади податку як соціально-економічної категорії/ А. Крисоватий //Фінанси України. — 2003. — № 2. — С.4-10
3. Мельник В. М. Сутність податків як проблема категорійно-понятійного апарату податкових фінансів //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 5. — C. 22 — 24.
4. Тулуш Л. Д. Сутність і роль податку на додану вартість в економічній системі держави//Економіка АПК. — 2008. — № 12. — С.85-89.

Бібліографія

Бабін І. Поняття суб’єкта податку //Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 4. — C. 111-113.

У статті аналізується платники податків як суб’єкти податкових правовідносин, на яких за наявності об’єкта оподаткування покладено певний комплекс податкових обов’язків і прав, установлених законодавством.

Як зазначає автор, платники податків є зобов’язаними суб’єктами. На правовий статус платників податків впливає метод фінансово-правового регулювання. Державне управління в сфері формування доходної частини бюджету об’єктивно зумовлено необхідністю підпорядкування суб’єктів, за рахунок коштів яких і формується ця частина бюджету. Саме тому правове регулювання відносин у сфері податкової діяльності держави спрямовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо безумовно зобов’язаних суб’єктів. У зв’язку з цим у правовому статусі платників податків пріоритетним є комплекс податкових обов’язків щодо податкових прав, які є похідними від обов’язків.

Отже, автор підсумовує, що платники податків — це суб’єкти, які сплачують податки за рахунок коштів, що їм належать. Хто безпосередньо сплачує податок — другорядне питання: це може бути особисто платник податків, його представник або податковий агент.

Крисоватий А. Теоретичні засади податку як соціально-економічної категорії/ А. Крисоватий //Фінанси України. — 2003. — № 2. — С.4-10

Досліджуються концептуальні засади функціонування податку як економічної категорії, обґрунтовується поняття податку як першооснови фінансового господарства соціально орієнтованої держави ринкового типу. Характеризуються фіскальна та розподільно-регулювальна функції податків.

Стратегічний курс реформ в Україні пов’язаний із соціально-ринковими механізмами державотворення. З одного боку, йому мають бути притаманні плюралізм форм власності та розвинена система ринкових відносин, із другого — певна міра участі держави у забезпеченні ефективності економіки, регулюванні доходів населення та зайнятості, формування умов, що забезпечують задоволення соціально значущих потреб усього населення. Перехід до ринкових відносин неможливо уявити без втручання держави в соціально-економічне життя суспільства. За умов соціально-ринкового господарства воно здійснюється кількома способами, основний —- це податкове регулювання ринку та забезпечення фінансової основи функціонування держави.

У світовій фінансовій науці, зазначає автор, розрізняють два системних підходи до теоретико-організаційного обґрунтування проблеми фіскального вибору та трактування категорії «податок».

Перший грунтується на визнанні необхідної обов’язковості податків і податкових платежів. Податки як ціна суспільних благ у цій концепції одночасно розглядаються у двох аспектах — цільовому і примусовому. Цей напрям фінансової думки базується на тезі, запропонованій ще Е. Саксом, — послух і примус є необхідними елементами податкової теорії. В теоретичному трактуванні примусовий характер сплати обов’язкових платежів державі в обмін на суспільні блага у фінансовій літературі називають податком за Пігу.

На відміну від розуміння податку як примусу законослухняних платників-виконавців, другий напрям фіскальної теорії визначає податок як громадянський обов’язок. Податок, що сплачується на основі свідомого індивідуального вибору і власної оцінки характеру державної діяльності виборцем-податкоплатником, одержав назву «податку Кларка», від імені американського економіста Едварда Кларка.

Податки в умовах переходу до ринкової економіки повинні використовува­тися не тільки як джерело одержання доходів бюджету, і як важливий інстру­мент фінансового регулювання економіки. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження концептуальних засад природи податку як соціально-еко­номічної категорії.

Автор вказує, що суспільна ціна податків вимірюється втратою частини особистого прибутку конкретними платниками, яку через бюджет перерозподіляють між усіма членами суспільства. Еволюція фінансового знання про суспільний характер податків нерозривно пов’язана із теоретичною концепцією державних благ. Під державними благами маються на увазі такі види благ, джерелом забезпечення яких є кошти органів державної влади. Такі блага, що мають характер суспільних, не виробляються приватною економікою, а забезпечуються тільки державою. Причому якщо держава — орган із виробництва незамінних суспільних благ, то ці блага реалізуються споживачам за цінами, рівень яких установлюється за суспільною згодою. Ціною суспільних благ є податки, а оплата державних благ — єдине можливе використання податкових надходжень. У результаті між державою — виробником суспільних благ і суспільством досягається еквівалентна мінова угода «блага — податки».

Автор підсумовує свою статтю тим, що із з’ясування сутності податків та єдності їх функцій випливає важливий у теоретичному плані висновок про те, що специфічне суспільне призначення податків знаходить своє вираження не в існуванні кожної функції окремо, а лише в їх єдності.

Податки в руках одних державотворців можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації й економічного процвітання, а в руках інших — засобом створення ситуації нестабільності й економічного саморуйнування.

Мельник В. М. Сутність податків як проблема категорійно-понятійного апарату податкових фінансів //Актуальні проблеми економіки. — 2004. — № 5. — C. 22 — 24.

У статті наведено авторську спробу теоретичного аналізу дефініції «податок». Звертається увага на те, що постійні внутрішні та організаційні зміни відповідних економічних відносин потребують час від часу повернення до сутнісного означення податків. Автор пропонує для подальшого використання варіант дефініції виходячи з найбільш повної (на його погляд) сутнісної характеристики перерозподільних відносин оподаткування.

Постановка проблеми статті. Знання про податки є сегментом фінансової науки. Останніми роками в нашій країні стрімко зростає інтерес до результатів відповідних досліджень. Причин цьому, на наш погляд, як мінімум дві:

1. В умовах трансформаційного періоду гостро постало питання наповнення бюджету;
2. Гонитва за державними доходами породила процеси, в результаті яких структури державного управління постали перед проблемою скорочення та тінізації виробництва.

При цьому друга причина в економічній дійсності отримала настільки багатогранні прояви, що її можна пов’язати як з побудовою окремих податків та структурою податкової системи, так і з огріхами в роботі фіскальних служб. Останнє багато в чому є наслідком спрощеного розуміння та сприйняття податків. У зв’язку з цим, на наш погляд, є потреба звернутися до дефініції терміну «податок».

Постановка завдання. У зв’язку з викладеним, на наш погляд, важливо віднайти найбільш повне визначення, яке відображало б максимально сутність категорії та слугувало б основою для дослідження проблем організації відповідних суспільно-економічних відносин. Останнє і є метою даної публікації.

Автор підкреслює, що податки є вилученням частини доходів платників на користь держави для її забезпечення та вторинного перерозподілу на користь інших юридичних і фізичних осіб та на громадські потреби. Більшість авторів стверджують, що це вилучення для забезпечення виконання державою її функцій. Фінансування виконання державних функцій провадиться саме в ході вторинного перерозподілу на користь інших юридичних і фізичних осіб та на громадські потреби, тому у нашому визначенні не заперечується правильність такої точки зору. Однак дискусійним є питання повноти відображення сутності відповідних економічних відносин у цьому твердженні.

Висновки. Таким чином, як випливає з цієї короткої спроби теоретичного аналізу, дефініція «податок» не є вирішеною проблемою. Постійні внутрішні та організаційні зміни відповідних економічних відносин потребують час від часу повернення до сутнісного означення податків. Саме тому і запропонований для подальшого використання варіант дефініції виходячи з найповнішої (на наш погляд) сутнісної характеристики перерозподільних відносин оподаткування.

Перспективи подальших досліджень. Розгляд проблем дефініції будь-яких термінів присвячується вдосконаленню науково-теоретичної бази досліджень. Сьогодні сегмент фінансової науки — податкові фінанси — потребує поглибленої розробки. Перш за все це пов’язано з прикладними проблемами оподаткування, їхнє ефективне вирішення неможливе без напрацювання єдиного категорійно-понятійного апарату податкових фінансів.

Тулуш Л. Д. Сутність і роль податку на додану вартість в економічній системі держави//Економіка АПК. — 2008. — № 12. — С.85-89.

В статті аналізується економічна система держави, в якій важливе місце займає фінансове регулювання шляхом використання механізмів непрямого оподаткування. Невід’ємною складовою останнього є універсальні акцизи, значення яких у сучасних фінансових системах зростає, вони характеризуються всеосяжністю та широтою податкової бази.

Значне поширення ПДВ, вказує автор, у податкових системах країн світу обумовлене фіскальними, психологічними та економічними перевагами даного податку. Протиріччя й неприйняття ПДВ пояснюється його певними недоліками.

Сутність ПДВ розкривається через призму функцій, які йому притаманні. Податкам як економічній категорії притаманні відповідні функції, за допомогою яких розкривається їхня суть, характерні ознаки та місце в економічних процесах.

Характеризуючи функції ПДВ, автор відзначає, що даному податку, як і іншим (податковим формам, притаманні фіскальна та регулювальна функції.

Фіскальна функція ПДВ полягає в мобілізації надходжень шляхом справляння даного податку від громадян до бюджету. Фіскальні переваги ПДВ полягають в його високій дохідності — він має широку податкову базу, і практично кожна особа сплачує цей податок незалежно від того, який дохід одержує. Податковий тягар розподіляється на ширший діапазон товарів, робіт і послуг, ніж в інших непрямих податків. ПДВ дає змогу оперативно реагувати на необхідність додаткових доходів простим підняттям ставки податку.

Автор узагальнює, що широке використання ПДВ в більшості країн зумовлене насамперед фіскальними вигодами — він має широку базу оподаткування. Проте, слід зазначити, що фіскальна ефективність ПДВ в Україні не є високою і це передусім пов’язано із невідпрацьованістю та певними недоліками механізму бюджетного відшкодування даного (податку.

Як відомо, важливою теоретичною вимогою до формування системи оподаткування є забезпечення нейтральності оподаткування. Нейтральний податок є найкращим податком, оскільки під його впливом кожен суб’єкт господарювання і весь ринок у цілому діють так, як би вони діяли за відсутності оподаткування.

Отже, автор підводить підсумок у своїй праці, що сутність ПДВ розкривається функціями, що притаманні даній податковій формі. Серед функцій ПДВ слід виділити: фіскальну, розподільну, регулювальну, стимулю­вальну, психологічну, економічну, забезпечення нейтральності оподаткування, під­тримувальну. Фіскальна функція ПДВ може бути представлена у вигляді двох підфункцій: перекладної та бюджетно-податкової. В Україні ПДВ виконує всі притаманні йому функції, однак залишається податком, адміністрування якого викликає багато дискусій та нарікань. Це зумовлює необхідність поглиблення наукових досліджень економічної природи й механізмів функціонування даної податкової форми.