Вступ

1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2. Показники економічної ефективності виробництва картоплі і методика її визначення

2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2. Посівні площі, урожайність і валовий збір картоплі

2.3. Продуктивність праці в картоплярстві

2.4. Собівартість і рентабельність виробництва картоплі

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва картоплі

3.1. Інтенсифікація картоплярства

3.2. Комплексна механізація та вдосконалення технології вирощування картоплі

3.3. Удосконалення способів зберігання та поліпшення якості картоплі

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність. Реалізація стратегічного курсу на побудову соціально орієнтованої ринкової економіки та інтеграція України у світовий економічний простір потребують здійснення низки заходів щодо підвищення рівня доходу та поліпшення раціону харчування широких верств населення. Велике значення при цьому відводиться нарощуванню споживання однієї з найцінніших і високоврожайних культур – картоплі. Щорічно в Україні споживається понад 130 кг картоплі у розрахунку на душу населення. У 2007 р. Україна займала четверте місце у світі з її виробництва у розрахунку на душу населення – 315 кг, після Білорусі – 778, Нідерландів – 521 і Польщі – 514 кг [3, с. 62].

Проте, не зважаючи на досягнуті обсяги виробництва, попит на картоплю, зокрема на ранню та насіннєву, в нашій країні повною мірою не задовольняється. Імпорт садивного матеріалу високопродуктивних сортів і ранньої картоплі з року в рік зростає, і в 2007 р. він становив близько 7 тис. тонн.

За останні роки в Україні простежується негативна тенденція зміни структури посівів цієї культури у напрямі різкого скорочення виробничих площ у крупних сільськогосподарських підприємствах та концентрації їх у дрібних приватних господарствах. Так, за період з 1997 по 2007 рр. площі, що відводяться під картоплю сільськогосподарськими підприємствами, зменшилися з 430,5 тис. га до 32,1 тис. га, або в 13,4 раза, а валові збори – з 4793 тис. до 244,1 тис. тонн, або в 19,6 раза. Внаслідок цього виробництво її майже повністю зосереджено в особистих селянських господарствах (99%). Воно відбувається на дрібних площах, має низькотоварний характер і здійснюється переважно для самозабезпечення сільських сімей. Вирощування культури характеризується низькою врожайністю. Так, середній рівень урожайності в Україні в 3,3 раза нижчий, ніж у США, у 3,7 – ніж в Нідерландах, у 4 рази ніж у Бельгії [3, с. 62]. Рівень продуктивності праці в досліджуваній галузі найнижчий порівняно з розвиненими країнами Європи. Сукупна дія перелічених чинників спричинили збитковість картоплі у більшості господарств. Тим часом досвід роботи передових господарств як в Україні, так і в інших країнах світу свідчить про потенційні можливості, та невикористані резерви у галузі картоплярства.

Це зумовлює необхідність дослідження економічної ефективності виробництва картоплі та обґрунтування напрямів її підвищення, що є складною проблемою.

Питанням економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в цілому і рослинництва зокрема, присвячені роботи: В.Г. Андрійчука, А.О. Алексєєва, Г.Г. Бадир’яна, О.А. Бугуцького, В.І. Бойка, І.А. Бородіна, П.П. Борщевського, І.М. Грищенка, В.О. Добриніна, Л.І. Касьянова, С.І. Кованова, Г.Г. Котова, М.Ю. Коденської, І.І. Лукінова, В.П. Мертенса, Ф.С. Мартинке-вича, С.В. Мочерного, І.Я. Петренка, М.П. Поліщука, Г.Г. Петрова, І.Н. Романенка, П.Т. Саблука, П.І. Чужінова та інших дослідників.

Однак проблеми формування собівартості, прибутку, рентабельності та інших показників ефективності виробництва картоплі під впливом різноманітних чинників, а також забезпечення їх підвищення в сучасних умовах трансформації економіки, реформування АПК в зоні правобережного Лісостепу України вивчені недостатньо. Це стосується зокрема питань соціально-економічної сутності категорії економічна ефективність виробництва стосовно продукції галузі рослинництва; оцінки економічної ефективності картоплярства з урахуванням вартості землі; методики багатофакторного аналізу формування собівартості картоплі в різних організаційно-господарських структурах; програмування показників ефективності виробництва, раціонального використання ресурсів та інтенсифікації картоплярства.

Тема: «Економічна ефективність вирощування картоплі в Україні».

Мета: дослідити економічну ефективність вирощування картоплі в Україні.

Завдання роботи:

• розкрити сутність економічної ефективності сільськогосподарського виробництва;
• визначити показники економічної ефективності виробництва картоплі та показати методику її визначення;
• дослідити сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі: виробничі ресурси господарства, посівні площі, урожайність і валовий збір картоплі, продуктивність праці в картоплярстві та собівартість і рентабельність виробництва картоплі;
• окреслити шляхи підвищення ефективності виробництва картоплі.

1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва картоплі

1.1. Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Ефективність виробництва — це складне і багатогранне явище. Сільськогосподарське виробництво вимагає органічного поєднання і взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, предметів праці і землі. В процесі виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартостей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Отже, будь-яке виробництво передбачає витрати ресурсів і одержання певних результатів. Але на однакову кількість витрачених ресурсів підприємства можуть одержувати далеко не однакові за величиною результати. В такому випадку кажуть, що підприємства ведуть виробництво з різною ефективністю (рис. 1.1)

Рис. 1.1. Формування ефективності виробництва

Ефективність — це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (застосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (виробничо спожиті ресурси). Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різноманітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натуральній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації категорії ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підприємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва, доцільно розрізняти такі видиефективності: технологічну, економічну і соціальну [10, с. 149].

Технологічна ефективність — це результат взаємодії факторів виробництва, що характеризує досягнуту продуктивність живих організмів, які використовуються в сільському господарстві як засоби виробництва. В рослинництві показниками технологічної ефективності є врожайність культур з одиниці посівної площі та основні параметри якості рослинницької продукції (вміст цукру в цукрових буряках, олії — в насінні соняшнику, білка — в зерні тощо). Як бачимо, за результат діяльності підприємств береться валове виробництво певного виду продукції і цей результат зіставляється з ресурсом — посівною площею культури. Щоб врахувати якість продукції, можна визначити біологічний вихід цукру, олії, білка тощо на гектар посівної площі, помноживши врожайність культури з гектара на відсоток вмісту відповідної органічної речовини (коефіцієнт) [10, с. 150].

У тваринництві технологічними показниками ефективності є продуктивність худоби і птиці, а також основні параметри якості тваринницької продукції. Наприклад, у скотарстві такими технологічними показниками є надій молока на одну корову, вихід приплоду на 100 корів основного стада, середньодобовий приріст живої маси молодняка тварин і тварин на відгодівлі, а показниками якості — вміст білка і жиру в молоці, категорія вгодованості тварин (вища, середня, нижчесередня, худа); в свинарстві — середньодобовий приріст живої маси свиней, вихід ділового приплоду на свиноматку, виробництво живої маси свиней за рік у розрахунку на одну свиноматку. За результат діяльності підприємств тут береться вироблена продукція тваринництва, а за ресурс, з яким зіставляється цей результат, — поголів’я тварин [10, с. 151].

Досягнутий рівень технологічної ефективності виробництва істотно впливає на економічну ефективність, насамперед через існування постійних витрат, на які, як відомо, виробники в короткостроковому періоді впливати не можуть. Важливо й те, що показники технологічної ефективності відображають специфіку й особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі основного засобу виробництва — землі і живих організмів як засобів виробництва. Вони дають змогу здійснювати порівняльну оцінку результативності виробництва в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами.

Економічна ефективність — це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва. При цьому можливі три варіанти вказаного співвідношення:

1) ресурси і результати виражені у вартісній формі;

2) ресурси — у вартісній, а результати — у натуральній формі;

3) ресурси — у натуральній, а результати — у вартісній формі [10, с. 152].

Вимірювальну систему економічної ефективності сільськогосподарського виробництва доцільно будувати таким чином, щоб вона була здатна повністю розкривати дві взаємопов’язані і взаємо доповнюючі результативні сторони діяльності аграрних підприємств — раціональність використання ними землі через показники загального ефекту, приведені до одиниці площі сільськогосподарських угідь, і економічність виробництва, показники якої розкривали б, якою ціною одержано цей ефект. З огляду на сказане для оцінки ефективності діяльності аграрних підприємств слід широко використовувати показники ефективності використання авансованого капіталу, показники собівартості продукції і продуктивності праці, фондовіддачі виробничих фондів.

Проте для всебічної оцінки ефективності виробництва та її поглибленого аналізу необхідно також широко використовувати традиційні показники рентабельності. В них акумулюється вплив усіх факторів — природних, економічних і організаційно-господарських. Водночас на них істотно відбивається дія зовнішнього середовища, насамперед тих його ланок, на які аграрні підприємства не мають будь-якого впливу.

Важливість показників рентабельності для оцінки та аналізу економічної ефективності виробництва вимагає їх спеціального розгляду.

Соціальна ефективність — поняття, що відображає поліпшення соціальних умов життя людей (покращення умов праці і побуту, поліпшення зовнішнього довкілля, підвищення рівня зайнятості і безпеки життя людей, скорочення тривалості робочого тижня без зменшення заробітної плати, ліквідація важкої фізичної праці тощо). Соціальна ефективність є, по суті, похідною від економічної ефективності. Вона, за однакових інших умов, буде тим вищою, чим вищого рівня економічної ефективності досягнуто. Соціальна ефективність не завжди може бути кількісно визначена. Проте досить ґрунтовно про досягнуту соціальну ефективність можна судити за такими показниками, визначеними у динаміці, як питома вага прибутку, направленого на соціальні заходи, в загальній масі чистого прибутку; величина цього прибутку в розрахунку на одного середньооблікового працівника підприємства [10, с. 153].

1.2. Показники економічної ефективності виробництва картоплі і методика її визначення

В ефективності виробництва відображується вплив комплексу взаємопов’язаних факторів, які формують її рівень і визначають тенденції розвитку. У зв’язку з цим для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в підприємствах та об’єднаннях визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, які повинні бути органічно взаємопов’язані і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути для оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і видів продукції, агротехнічних і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової практики.

При оцінці економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в підприємствах та об’єднаннях необхідно правильно визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні найбільш об’єктивно відбивати її рівень. Для цього широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники. Натуральні показники виходу продукції з урахуванням її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому врожайність культур характеризує рівень ефекту, одержаного в процесі виробництва. Водночас один і той же рівень урожайності досягається при різних витратах, або різні показники продуктивності одержують при рівновеликих витратах виробництва. Для одержання порівняльних величин витрат і результатів обсяг виробленої продукції обчислюють у вартісному виразі.

Найважливішим показником, що характеризує обсяг сільськогосподарського виробництва, є вартість валової і товарної продукції господарства. на основі якої можна розрахувати валовий і чистий доход, а також прибуток [7, с. 93].

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно обчислювати в такій послідовності:

1. Вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь. Цей показник розраховують за формулою:

де — вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь, т. грн;

ВП – вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

2. Вартість валової продукції на середньорічного працівника:

де — вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

ВП – вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— чисельність середньорічних працівників, чол..

3. Вартість валової продукції на 1 люд. – год.:

де — вартість валової продукції на 1 люд. год. ;

ВП – вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— сума люд. год.

4. Вартість валової продукції на 100 грн. виробничих витрат:

де — вартість валової продукції на 100 грн. виробничих витрат;

ВП – вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— сума виробничих витрат.

5. Вартість валової продукції на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів:

де — вартість валової продукції на 1000 грн. основних виробничих фондів і оборотних засобів;

ВП – вартість валової продукції, всього, тис. грн.;

— вартість основних виробничих фондів і оборотних засобів.

6. Розмір валового доходу на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір валового доходу на 1 га сільськогосподарських угідь;

ВД – розмір валового доходу, всього;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

7. Розмір валового доходу на 1 середньорічного працівника:

де — розмір валового доходу на 1 середньорічного працівника, тис. грн.;

ВД – розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— чисельність середньорічних працівників, чол..

8. Розмір валового доходу на 1 люд. – год.:

де — розмір валового доходу на 1 люд. год.;

ВД – розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— сума люд. год.

9. Розмір валового доходу на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір валового доходу на 100 грн. виробничих витрат;

ВД – розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— сума виробничих витрат, тис. грн.

10. Розмір валового доходу на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір валового доходу на 1000 грн. виробничих фондів;

ВД – розмір валового доходу, всього, тис. грн.;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

11. Розмір чистого доходу на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір чистого доходу на 1 га сільськогосподарських угідь;

ЧД – розмір чистого доходу, всього;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

12. Розмір чистого доходу на 1 середньорічного працівника:

де — розмір чистого доходу на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

ЧД – розмір чистого доходу, всього;

— чисельність середньорічних працівників, чол..

13. Розмір чистого доходу на 1 люд. – год.:

де — розмір чистого доходу на 1 люд. год.;

ЧД – розмір чистого доходу, всього;

— сума люд. год.

14. Розмір чистого доходу на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір чистого доходу на 100 грн. виробничих витрат;

ЧД – розмір чистого доходу, всього;

— сума виробничих витрат, тис. грн.

15. Розмір чистого доходу на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір чистого доходу на 1000 грн. виробничих фондів;

ЧД – розмір чистого доходу, всього;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

16. Розмір прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь:

де — розмір прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь;

П – розмір прибутку, всього;

— площа сільськогосподарських угідь, га.

17. Розмір прибутку на 1 середньорічного працівника:

де — розмір прибутку на 1 середньорічного працівника, тис. грн;

П – розмір прибутку, всього;

— чисельність середньорічних працівників, чол..

18. Розмір прибутку на 1 люд. – год.:

де — розмір прибутку на 1 люд. год.;

П – розмір прибутку, всього;

— сума люд. год.

19. Розмір прибутку на 100 грн. виробничих витрат:

де — розмір прибутку на 100 грн. виробничих витрат;

П – розмір прибутку, всього;

— сума виробничих витрат, тис. грн.

20. Розмір прибутку на 1000 грн. виробничих фондів:

де — розмір прибутку на 1000 грн. виробничих фондів;

П – розмір прибутку, всього;

— вартість виробничих фондів, тис. грн.

21. Рівень рентабельності – це показник, який використовують на підприємствах для кількісного виміру рентабельності. Рівень рентабельності визначається за формулою:

де П – валовий прибуток від реалізації;

Вв – виробничі витрати на реалізовану продукцію.

22. Для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нп):

де П – валовий прибуток від реалізації;

— середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів.

По рослинництву в цілому визначають такі показники рентабельності, як рівень рентабельності і приведену масу прибутку від цього комплексу галузей на гектар ріллі. За окремими культурами доцільно розрахувати три показники: рівень рентабельності, масу прибутку на гектар посіву і масу прибутку на реалізований центнер продукції [7, с. 95-96].

23. Масу прибутку на гектар посіву певної культури (Мк) необхідно визначити з обов’язковим урахуванням її рівня товарності за формулою:

де ПК – прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S– площа посіву культури;

— коефіцієнт товарності.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на зовнішньому і внутрішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначити такий показник, як рентабельність продажу.

24. Показник рентабельності продажу розраховується за формулою:

де ТП – вартість товарної продукції за поточними цінами реалізації;

Вв – виробничі витрати на реалізовану продукцію.

В буквальному трактуванні цей показник показує, яка питома вага прибутку в загальній сумі грошової виручки від реалізації продукції [7, с. 98].

2. Сучасний стан та економічна ефективність виробництва картоплі

2.1. Виробничі ресурси господарства та їх використання

Закрите акціонерне товариство «Надія» розміщене в селі Велика Северинка Кіровоградського району Кіровоградської області.

Землі ЗАТ «Надія» розміщені в центральній частині України в 15 км від обласного центру м. Кіровограда.

На території землекористування господарства проходять автомобільні дороги загального користування, протяжністю 15,7 км, в тому числі з твердим покриттям 11,9 км. По них здійснюється зв'язок з обласни центром.

Внутрігосподарський зв'язок – телефонний.

Бази постачання: м. Кіровоград – 15 км.

Бази реалізації продукції – м. Кіровоград – 15км., м. Знам`янка – 26 км.

Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та зв’язку з постачальниками.

Клімат регіону, де знаходиться підприємство, помірно-контенентальний з довгим теплим літом і короткою м’якою зимою. Кількість опадів за рік 557 – 610 мм., з яких більша половина випадає в жовтні – квітні, коли буває найнижча температура повітря.

Пересічна температура січня – 12ºС, липня +32.3ºС. Мінімальна температура повітря -20ºС, максимальна +38ºС. Сніговий покрив становить 4 – 12см. Найбільша глибина промерзлого ґрунту – 100см. Напрямок пануючих вітрів по всіх місцях північно – західний, буває північно – східний та східний, який несе посуху.

Ґрунтові води залягають на глибині 2 – 3км в пониженнях і заплавах струмків 1.2 – 1.5м і вище. З ґрунтових порід найбільш поширені водно – льодовикові відклади, на яких сформувалися дернові – слабопідзолисті та дернові – середньо підзолисті ґрунти легкого механічного складу.

Серед обслуговуючих виробництв господарства – автопарк, електрогосподарства, ремонтна майстерня та будівельна бригада; серед підсобних – млин, хлібопекарський цех.

Функціональні особливості користування землею в сільському господарстві визначили її важливе місце серед природних ресурсів. Вона являє собою одночасно і предмет і засіб праці, є базисом для розміщення продуктивних сил, основою для відтворення всіх факторів економічного зростання. Оскільки земля є головним засобом виробництва у сільському господарстві, її раціональне використання має відповідне значення. Землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції називаються сільськогосподарськими угіддями, до них відносять [17, с. 28]:

• рілля;
• багаторічні насадження;
• сіножаті;
• пасовища;
• ставки і водоймища.

Співвідношення окремих видів угідь у загальній земельній площі називають їх структурою.

Використання сільськогосподарських угідь характеризує таблиця 2.1.

Таблиця 2.1.

Структура сільськогосподарських угідь господарства ЗАТ «Надія»

Угіддя	2006	2007	2008	2008 рік в % до 2006 року
га	%	га	%	га	%
Всього сільськогосподарських угідь	3621	100	3621	100	3621	100	100
із них рілля	3505	96.8	3505	96.8	3505	96.8	100
сіножаті	116	3.2	166	4.74	166	4.74	143.1

Майже всю площу земельних угідь ЗАТ «Надія» займають сільськогосподарські угіддя. Ця тенденція зберігається на протязі 2006 – 2008 років. Це свідчить про інтенсивне використання землі в господарстві, а також необхідність проведення відповідних заходів щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.

З таблиці 2.1. видно, що в господарстві відбулися зміни площі сіножатих у 2007 році вони збільшилися в порівнянні з 2006 майже на 69.9% у зв’язку з розширенням виробництва. Проте в наступному році площа залишилась незмінною. Найбільшу питому вагу в структурі сільськогосподарських угідь за три роки займає рілля, яка тримається на високому рівні.

Важливим також є визначення землезабезпеченості господарства. Вона визначається забезпеченням ріллі та сільськогосподарських угідь на 1-го середньорічного працівника.

Таблиця 2.2.

Землезабезпеченість господарства ЗАТ «Надія»

Роки	Площа, га	Припадає на 1-го середньорічного працівника, га.	Середньорічна кількість працівників, чол..
сільськогосподарських угідь	ріллі	сільськогосподарських угідь	ріллі
2006	3621	3505	21,81	21,11	166
2007	3621	3505	19,36	18,74	187
2008	3621	3505	18,47	17,88	196

Аналізуючи землезабезпеченість ЗАТ «Надія» ми бачимо, що навантаження сільськогосподарських угідь на 1-го працівника по роках коливається. Так, за 2006 – 2007 роки цей показник зменшився на 11,23%. В 2007 році він зменшився на 0.89 га. Ці коливання пов’язані передусім з коливанням чисельності працівників в господарстві.

У сільському господарстві поряд із засобами виробництва і землею, необхідним виробничим фактором є праця. Носіями здатності працювати є трудові ресурси. Трудові ресурси – це сукупність здатних до праці людей, що безпосередньо беруть участь у матеріальному виробництві. До них віднесене і та частина населення, яка не бере, але може брати участь у виробництві продукції або наданні послуг. Рівень забезпеченості сільського господарства трудовими ресурсами, рівномірне і раціональне їх використання значною мірою впливає на ефективність галузі [1, с. 418].

Основними показниками наявності і використання трудових ресурсів в господарстві є:

• трудозабезпеченість господарства. Визначається відношенням кількості працівників до площі сільськогосподарських угідь;
• відсоткове співвідношення працівників рослинництва і тваринництва;
• коефіцієнт запасу праці. Обчислюється як відношення фактичної кількості відпрацьованих людино-годин до нормативного запасу праці [1, с. 419].

Фактична кількість відпрацьованих людино-годин визначається сумою затрат праці по рослинництву і тваринництву.

Нормативний запас праці визначають множенням середньорічної кількості працівників на ефективний річний фонд робочого часу одного працівника, який становить 1885 людино-годин.

• трудова активність працівників по господарству визначають відношенням фактичної кількості відпрацьованих людино-днів до чисельності працівників у господарстві. Також цей показник розраховують окремо по галузях.

Розглянемо наведені вище показники в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3.

Наявність і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Надія»

Показники	2006	2007	2008	2008 в % до 2006
Середньорічна чисельність працівниківчол.: в тому числі: в рослинництві тваринництві	205 145 21	227 167 20	241 174 22	117 120 105
Фактична кількість відпрацьованих тис. люд-год. 1 працівником люд-год. в тому числі в рослинництві	606,2 2957,1 1480,6	613,3 2938,3 3672,5	667 2544,8 3833	110 86 259
Коефіцієнт використання трудових ресурсів	2.0	1.8	1.9	95

Провівши аналіз наявності і використання трудових ресурсів в ЗАТ «Надія», ми бачимо, що трудозабезпеченість господарства зросла порівняно 2006 рік з 2008 роком на 15.3%

Отже, фактична кількість відпрацьованих люд-год 1 працівником в порівнянні 2006 року з 2008 роком, має тенденцію до зменшення, тобто кількість відпрацьованих 1 працівником люд/год в порівнянні 2006 року з 2008 роком зменшилась на 5.8%.

А коефіцієнт використання трудових ресурсів порівнюючи 2006 рік з 2008 рік зменшився у 0.14 разів, про що і свідчить зменшення забезпеченості господарства ЗАТ «Надія» трудовими ресурсами.

Для нормального розвитку сільського господарства необхідна достатня забезпеченість господарства основними виробничими фондами. До них належать засоби виробництва, які безпосередньо пов’язані з виробничими процесами.

Основними показниками економічної ефективності використання основних виробничих фондів є такі:

• фондовіддача визначається як відношенні вартості валової продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів;
• фондомісткість – обернений показник до фондовіддачі;
• норма прибутку – відношення прибутку до суми основних і оборотних фондів.

Наведемо ці показники в таблиці 2.4.

Таблиця 2.4.

Економічна ефективність використання основних виробничих фондів та забезпеченість ними ЗАТ «Надія»

Показники	2006	2007	2008	2008 в % до 2006
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн. На 1 сільськогосподарських угідь На 1 середньорічного працівника	4508,7 1,21 21,9	5106,6 1,41 22,5	5702,3 1,57 23,7	126,5 129,8 108,2
Фондовіддача, тис. грн.	0.94	1,17	1,31	139,4
Фондомісткість, тис. грн.	1,06	0,85	0,78	73,6
Норма прибутку, %	49,7	50,2	38,6	×

Аналізуючи дані та економічну ефективність використання основних виробничих фондів в ЗАТ «Надія» ми можемо побачити, що в динаміці за два роки забезпеченість фондами зросла на 20,9% за рахунок збільшення середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Фондовіддача збільшилась на 28%. Це означає, що одиниця вартості основних виробничих фондів стала виробляти більше валової продукції на 28%.На це вплинуло збільшення вартості валової продукції через зниження цін реалізації на деякі види продукції.

Фондомісткість навпаки знизилась, тобто на одиницю вартості продукції потрібно менше затрат вартості основних виробничих фондів.

Норма прибутку зменшилася в 1.3рази. Тобто одиниця вартості фондів стала приносити менш прибутку в 1.3рази.

Важливе значення для розвитку підприємства також має спеціалізація, яка дозволяє:

• більш ефективно використовувати природно – кліматичні та економічні умови господарства;
• концентрувати матеріальні та фінансові ресурси на виробництво продукції більш вигіднішої з економічної точки зору;
• покращувати технології виробництва процесів шляхом комплексної механізації та автоматизації.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції в окремих регіонах, підприємствах чи їх підрозділах. Відповідно до цього спеціалізація характеризується переважним розвитком тих галузей сільського господарства, які забезпечують виробництво даних видів продукції. У свою чергу вона вимагає зосередження засобів виробництва та робочої сили для організації розвитку цих галузей і виробництва певних видів продукції [6, с. 35].

Розглянемо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Надія» і визначимо спеціалізацію даного господарства(Таблиця 2.5).

Таблиця 2.5.

Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції в ЗАТ «Надія»

Види продукції	2006 рік	2007 рік
виручка тис. грн..	%	виручка тис. грн..	%
Зерно	2028,3	34,2	5820,8	54,6
Картопля	3682,8	62,1	4587,2	43,0
Овочі	15,0	0,3	15,7	0,1
Інша продукція рослинництва	30,9	0,5	38,6	0,4
Разом по рослинництву	5757,0	97,1	10462,3	98,1
Продукція скотарства в т.ч. яловичина	79,1	1,3	85,8	0,8
Продукція свинарства	96,1	1,6	85,8	1,1
Інша продукція тваринництва	—	—	—	—
Разом по тваринництву	175,2	2,9	109,2	1,9
Всього по рослинництву і тваринництву	5932,2	100	195,0	100

Розглянувши структуру грошових надходжень від реалізації продукції в ЗАТ «Надія» за 2006 і 2007 роки ми можемо визначити, що господарство спеціалізується на вирощуванні картоплі і зерна. Ця тенденція, за рік не змінилась. Крім того, ми можемо точно назвати це господарство спеціалізованим, бо воно має дві головні галузі, які займають понад 60% у структурі грошових надходжень від реалізації продукції.

Для визначення економічної ефективності виробництва в цілому по господарству застосовують таку систему показників:

• вартість валової продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1 грн. витрат виробництва;
• чистий дохід на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд/год, на 1 грн. основних виробничих фондів, на 1грн. витрат виробництва;
• прибуток на 1га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд/год, на 1 грн. витрат;
• норма прибутку;
• рівень рентабельності. Визначається як відношення прибутку до повної собівартості, виражених у відсотках.

Таблиця 2.6.

Результати господарської діяльності ЗАТ «Надія»

Показники	Роки	2008. в % до 2006
2006	2007	2008
Вартість валової продукції, грн.: на 1 га сільськогосподарських угідь на 1 середньорічного працівника	5981.4 1651.9 36032.5	10410.4 2960.3 57323	11410.4 3151.2 58216.3	190.8 190.8 161.6
Прибуток, тис. грн. на 1га сільськогосподарських угідь на 1 середньорічного працівника	1405.3 0.39 6.85	1506.7 0.42 6.64	1580.2 0.44 6.56	112.4 112.8 95.8
Рівень рентабельності %	30.7	32.7	29.7	×

Аналізуючи результати господарської діяльності ЗАТ «Надія», ми бачимо, що вартість продукції в розрахунку на 1га сільськогосподарських угідь, 1 середньорічного працівника і на 1 люд/год – збільшилися. Це сталося через зменшення загальних затрат праці. Прибуток на 1га сільськогосподарських угідь збільшився на 11%, а на 1 середньорічного працівника зменшився на 4%. Рівень рентабельності зменшився в 1,03 рази.

Отже, результати господарської діяльності ЗАТ «Надія» по господарству можна визнати непоганими. Проте перегляд деяких моментів виробництва та реалізації продукції допоможе підвищити ці показники та загальну ефективність виробництва.

2.2. Посівні площі, урожайність і валовий збір картоплі

Ефективність використання земельних угідь зумовлена оцінкою родючості земель і встановленням рівня виробництва. Родючість земель характеризується урожайністю.

Урожайність певної культури визначається відношенням валового збору до площі посіву і вимірюється в центнерах з 1 гектара.

Розглянемо динаміку зміни посівних площ, валового збору і урожайності за 2006 – 2008 роки в ЗАТ «Надія»

Таблиця 2.7.

Посівні площі, валовий збір та урожайність картоплі в ЗАТ «Надія»

Показники	Роки	2008 в % до 2006
2006	2007	2008
Посівна площа, га	636	636	636	100
Валовий збір, ц	94573	133560	162816	172
Урожайність, ц/га	149	210	256	172

Розглянувши посівну площу, валовий збір та урожайність в динаміці за три роки в ЗАТ «Надія», ми бачимо, що посівна площа і валовий збір залишились незмінними. Валовий збір збільшився за цей період на 68243 ц (тобто майже в 42 рази). Урожайність за 2006 – 2008 роки зросла також на 42%. Це пов’язано з кращим забезпеченням господарства добривами, сприятливими погодними умовами для вирощування картоплі, високим рівнем автоматизації виробничих процесів, впровадженням науково-обгрунтованих сівозмін.

2.3. Продуктивність праці в картоплярстві

Продуктивність праці є узагальнюючим показником, в якому відображуються всі сторони виробництва в сільському господарстві. Заходи, які сприяють збільшенню виходу продукції та зниженню затрат праці на її виробництво, можна назвати шляхами підвищення продуктивності праці. Але оскільки її рівень визначають відношенням обсягів валової продукції до затрат робочого часу на її виробництво, то підвищення продуктивності праці можливе лише за таких умов:

• збільшення обсягу валової продукції при незмінних затратах праці;
• скорочення затрат праці при незмінному обсязі виробництва продукції;
• одночасне збільшення обсягу виробництва продукції і скорочення затрат праці;
• збільшення виробництва продукції та збільшення затрат праці при випереджаючих темпах росту виробництва продукції [8, с. 182].

При цьому доцільно зазначити, що в ринкових умовах продуктивність праці залежить також від рівня цін на робочу силу і засоби виробництва. Якщо робоча сила дешева (коли її пропозиція перевищує попит на неї), а засоби виробництва через низьку купівельну спроможність сільськогосподарських підприємств є для них надто дорогими, то для досягнення певного обсягу виробництва продукції використовується більше робочої сили, ніж засобів виробництва. Адже у виробничому процесі на рівні підприємства відбувається заміна одних виробничих ресурсів іншими з метою зниження витрат виробництва до мінімуму. В такому випадку продуктивність праці знижуватиметеся. Однак сучасний стан ринку робочої сили на селі такий, що наведене явище є, швидше, винятком, ніж правилом.

Слід також зауважити, що всі шляхи підвищення продуктивності праці відображують специфіку сільського господарства, оскільки виробництво в цій галузі пов'язане з використанням землі і тварин. Тому продуктивність праці в сільському господарстві в кінцевому рахунку залежить від урожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тварин, з одного боку, і від затрат праці з розрахунку на 1га посіву чи голову худоби — з другого. Все, що впливає на урожайність і продуктивність, на рівень затрат праці з розрахунку на 1га посіву та голову худоби, прямо впливає на продуктивність праці [8, с. 183].

Підвищення врожайності всіх культур може бути забезпечене при впровадженні інтенсивних технологій їх вирощування. Суть останніх полягає в оптимізації умов вирощування сільськогосподарських культур на всіх етапах їх росту і розвитку. Вона включає такі фактори:

• розміщення посівів після попередників, передбачених сівозмінами;
• впровадження високоврожайних сортів інтенсивного типу;
• оптимальне забезпечення рослин елементами мінерального живлення з урахуванням їх вмісту в ґрунті;
• порціонне внесення азотних добрив у період вегетації відповідно до вимог культури;
• інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, шкідників і хвороб;
• своєчасне й високоякісне виконання всіх технологічних прийомів, спрямованих на захист ґрунтів від ерозії, нагромадження вологи, створення сприятливих умов для розвитку сільськогосподарських культур [8, с. 185].

До того ж інтенсивні технології, як правило, ґрунтуються на комплексній механізації, а тому сприяють не лише підвищенню врожайності, а й зниженню затрат праці на 1га посіву.

Продуктивність тварин також має зростати завдяки тим факторам, сукупність яких становить інтенсивні технології виробництва з урахуванням їх видів. Основними елементами інтенсивної технології в усіх галузях тваринництва є створення оптимальної кормової бази для забезпечення раціональної годівлі тварин, поліпшення їх племінних і продуктивних якостей, впровадження комплексної механізації виробничих процесів тощо.

Стан і рівень кормової бази — фактори, що визначають напрям тваринництва й продуктивність тварин. Тому створення відповідної кормової бази, забезпечення поголів'я протягом року різноманітними та якісними кормами — важливі умови підвищення продуктивності тварин.

Підвищення продуктивності праці безпосередньо пов'язане з досягненнями науково-технічного прогресу, послідовною інтенсифікацією виробництва.

Інтенсифікація, а отже, і підвищення фондо- та енергоозброєності праці дають змогу насамперед економити працю, знижувати її затрати. На практиці це виражається у збільшенні площ, що обробляються, та навантаження на працівника, в зниженні затрат праці на одиницю земельної площі чи голову худоби та ін.

Підвищення рівня технічної оснащеності сільського господарства завдяки поліпшенню якості виконання робіт і дотриманню оптимальних строків їх виконання сприяє зменшенню потреби у праці, підвищенню врожайності культур та продуктивності тварин. Нині фондоозброєність праці в сільському господарстві вдвоє нижча, ніж у промисловості, а світова практика свідчить, що повинно бути навпаки [8, с. 186].

Основними шляхами підвищення продуктивності праці є комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів. Слід зазначити, що в рослинництві рівень механізації виробництва багатьох видів продукції становить 100% або наближається до цієї цифри. Однак у таких галузях, як картоплярство, овочівництво, садівництво й виноградарство, багато виробничих процесів виконується вручну. Значна частина робіт виконується вручну і в тваринництві, особливо на невеликих фермах.

Ряд факторів одночасно впливає на збільшення обсягів виробництва та скорочення затрат праці. До них насамперед потрібно віднести раціональне розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва, виробничу кооперацію та агропромислову інтеграцію, оптимальну концентрацію посівів сільськогосподарських культур і продуктивних тварин. У свою чергу високий рівень продуктивності праці при виробництві окремих видів продукції є показником правильного розміщення і спеціалізації сільського господарства [8, с. 186].

На підвищення продуктивності праці в сільському господарстві впливає вдосконалення форм організації виробництва і праці. Наукова організація останньої передбачає застосування найсучасніших прийомів та методів виконання операцій, сучасних форм кооперації і поділу праці, найбільш раціональне розміщення людей у процесі виробництва. Вона дає змогу якнайкраще поєднати техніку і людей в єдиному виробничому процесі, створити умови для найефективнішого використання матеріальних та трудових ресурсів, підвищення продуктивності праці.

Удосконалення технічного нормування і науково обґрунтовані норми, розроблені з урахуванням повного використання техніки, впровадження прогресивних технологій, передових методів організації виробництва забезпечують раціональне використання робочої сили, підвищення матеріальної заінтересованості, а отже, і продуктивності праці. На підвищення продуктивності праці впливають також перехід до ринкових відносин, реформування власності та розвиток нових форм господарювання. Роздержавлення і приватизація в сільському господарстві створюють передумови для більшої мотивації до праці. Однак почуття власника необхідно відродити, бо частина майна кожного учасника корпоративного підприємства ще не робить його психологічно власником. Призводитимуть до продуктивнішої праці й економічні засади, що виникають у нових господарських формуваннях, які ґрунтуються на товарно-грошових відносинах.

Не слід відмовлятися і від орендних форм організації праці, які останнім часом почали згортатися. Але при цьому важливо не тільки забезпечити добровільність формування орендних колективів, а й створити умови для дотримання сторонами зобов'язань, передбачених угодою про оренду. Поряд з орендою доцільно ширше впроваджувати різні форми кооперативних об'єднань, що утворюються в реформованих колгоспах та радгоспах. Адже підвищення матеріальної заінтересованості працівників у результатах своєї праці — один з найважливіших факторів зростання її продуктивності.

Підвищення продуктивності праці можна досягти й завдяки зміцненню трудової дисципліни, особливо в умовах розвитку багатоукладної економіки, створення нових форм господарювання. Безперечно, що перехід до ринкових відносин сприятиме розвитку демократії, хоча в окремих випадках демократія сприймається як вседозволеність. Тому необхідно створювати умови для широкої участі трудівників села у вирішенні всіх питань спільного життя, розвивати вимогливість до порушників трудової дисципліни.

В умовах науково-технічного прогресу і переведення сільськогосподарського виробництва на індустріальну основу рівень продуктивності праці значною мірою залежить від удосконалення професійно-кваліфікаційного складу кадрів, диференційованого розвитку як спеціалізації, так і універсалізації праці з урахуванням застосування нової, досконалішої техніки і прогресивних технологій. Це висуває особливі вимоги до організації підготовки кадрів, систематичної їх перепідготовки та підвищення кваліфікації. Адже при підвищенні кваліфікації, наприклад, механізатора з IIIдо І класу продуктивність його праці зростає на 25-30% [8, с. 189].

Продуктивність праці тісно пов'язана з поліпшенням й умов, збереженням здоров'я і працездатності робітників, із зниженням виробничого травматизму та професійної захворюваності. Служба охорони праці безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці: чим вища культура виробництва і сприятливіші умови праці, тим вищий рівень її продуктивності.

Важливим чинником для ефективного виробництва є ефективне використання трудових ресурсів, яке визначається показниками продуктивності праці.

Ці показники поділяють на вартісні, натуральні і нормативні.

Розрахуємо продуктивність праці в картоплярстві за такими показниками:

Вартісні: вартість валової продукції в розрахунку на 1 люд/год., затрат праці по картоплярству.

Натуральні: затрати праці в картоплярстві на 1ц картоплі, на 1га посіву картоплі.

Таблиця 2.8.

Продуктивність праці в картоплярстві в ЗАТ «Надія»

Показники	2006	2007	2008	2008 в % до 2006
Затрати праці на 1ц картоплі, люд-год: Виробництво картоплі: на 1 люд-год, кг на 1 середньорічного працівника, ц	4,2 23,7 569,7	3,04 32,92 714,22	2,8 35,7 830,7	66,7 150,6 145,8

Аналізуючи показники продуктивності праці в галузі картоплярства в ЗАТ «Надія» за 2006-2008 роки, ми бачимо, що підвищення продуктивності праці в галузі сталось через зниження затрат праці. Оцінка показників продуктивності праці в картоплярстві свідчить про зменшення затрат праці та збільшення загальної продуктивності. Це пояснюється високим рівнем комплексної автоматизації виробничих процесів та малим обсягом ручних робіт.

2.4. Собівартість і рентабельність виробництва картоплі

Собівартість продукції — важливий узагальнюючий економічний показник виробничо-фінансової діяльності підприємства, організації чи окремого виробника. На практиці її обчислення необхідне для об'єктивної оцінки господарської діяльності колективних чи державних підприємств у цілому, окремих їх підрозділів та виробництва окремих видів продукції, для розрахунку чистого доходу, прибутку і рентабельності, які залежать від собівартості [10, с. 159].

Дані про середній рівень собівартості є основою для встановлення цін на продукцію сільського господарства за державним контрактом, а також цін на промислові товари, що використовуються в сільськогосподарському виробництві. Рівень собівартості визначає можливе зниження роздрібних цін на продукцію і промислові товари.

Крім того, показник собівартості є основою для раціонального розміщення та спеціалізації виробництва, ведення господарського розрахунку. Його використовують для аналізу господарської діяльності підприємств і організацій, порівняння ефективності різних технологій вирощування сільськогосподарських культур, що дає змогу визначати напрями раціонального використання земельних угідь, трудових ресурсів, основних і оборотних засобів.

Отже, зниження собівартості продукції має велике народногосподарське й економічне значення для підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, діяльності підприємств АПК. селянських (фермерських) господарств [10, с. 160].

Собівартість — це грошовий вираз поточних витрат підприємства на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Її обчислюють як відношення витрат підприємства до обсягу робленої продукції. Таким чином, собівартість як економічна категорія об'єднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення. Вона показує, у що обходиться кожному виробнику виробництво та збут продукції [10, с. 160].

Рентабельність сільськогосподарських підприємств визначають відношенням рівня собівартості до фактичних цін реалізації продукції рослинництва і тваринництва.

Основними шляхами підвищення рівня рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції є зниження її собівартості та підвищення реалізаційних цін.

Важливими показниками економічної ефективності вирощування картоплі є її собівартість та рентабельність її виробництва. Протягом останніх років у зв'язку із збільшенням матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань та відрахувань на державне соціальне страхування собівартість зростає. Аналіз структури собівартості свідчить, що витрати на оплату праці дещо зменшуються, а на насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливо і мастильні матеріали, на поточний ремонт та технічне обслуговування постійно зростають [10, с. 161].

Отже, собівартість виробництва картоплі може бути знижена завдяки раціональному й економному використанню насамперед садівного матеріалу, органічних і мінеральних добрив, палива та мастильних матеріалів, зменшенню собівартості насіння та скороченню витрат по організації виробництва й управління.

За 2006-2008 рр. в структурі собівартості картоплі витрати на оплату праці становили 16.2%, роботи і послуги — 3.9, утримання основних засобів — 6.2, по організації виробництва й управління — 10.4, страхові платежі — 6.7, інші основні витрати — 1.6%.

Слід відзначити, що структура собівартості картоплі дуже відрізняється від структури собівартості інших сільськогосподарських культур. Близько половини витрат у колективних підприємствах України припадає на садивний матеріал, що зумовлено великими потребами в ньому для садіння (до 30 ц/га) та високою його собівартістю. Один з головних резервів скорочення витрат на садивний матеріал — удосконалення системи насінництва в місцях вирощування картоплі для періодичного оновлення та поліпшення якості власного насіння й зниження його собівартості.

Собівартість вирощування цієї культури має значні зональні відмінності. Найнижча собівартість 1 ц бульб — на Поліссі, дещо вища — в зоні Карпат і значно вища — в Степу. Для її зниження, крім зменшення витрат на садивний матеріал і матеріаломісткості, велике значення мають підвищення врожайності картоплі, механізація виробничих процесів, організація орендних колективів та фермерських господарств [4, с. 106].

Собівартість картоплі постійно зростає. Протягом 2007 р. повна собівартість 1 ц картоплі підвищилась в 11.3 рази і становила 421.84 грн. У структурі собівартості картоплі в господарствах частка витрат на оплату праці становила 26.2 %. При цьому витрати на оплату праці порівняно з 2006 р. значно зросли і з розрахунку на 1 ц картоплі становили відповідно 6.92 і 89.94 грн. В умовах значного підвищення цін реалізації продукції зросла маса прибутку в картоплярстві. З розрахунку на 1 ц картоплі в сільськогосподарських підприємствах було одержано 978.47 грн. прибутку, а на гектар насаджень — 32.4 тис. грн. Це зумовило досить високий рівень рентабельності виробництва картоплі — 232% [11, с. 17].

Рівень рентабельності вирощування картоплі у колективних підприємствах України зріс від 16% в 2006 р. до 26.6 % — в 2007 р.

У державних господарствах воно було збитковим, і лише в 1999 р. виробництво картоплі досягло рівня рентабельності 10,8, а 2005-го — 30,1 %. У межах країни цей показник виробництва картоплі значно коливається. В окремих регіонах (Степ, частина Лісостепу) воно збиткове, а на Поліссі та в зоні Карпат — високорентабельне. Такі області як Черкаська, Чернігівська, Житомирська, виробляють картоплю при рівні рентабельності 50-150 % і більше [4, с. 106].

Таблиця 2.9.

Собівартість і рентабельність виробництва картоплі

Показники	2006	2007	2008	2008 в % до 2006
Реалізовано картоплі, ц	95682	136847	159783	167
Собівартість 1ц реалізованої продукції, грн.	32,8	23,07	23,63	72
Ціна реалізації 1ц, грн.	38,49	33,52	31,07	81
Прибуток, збиток (-) на 1ц картоплі, грн.	3,39	6,66	6,97	206
Рівень рентабельності, %	10,34	28,87	29,50	×

Отже, аналізуючи показники собівартості і рентабельності виробництва картоплі, можемо сказати, що собівартість одного центнера картоплі в порівнянні 2006 року з 2008 роком зменшилась на 38%.

3. Шляхи підвищення ефективності виробництва картоплі

3.1. Інтенсифікація картоплярства

Інтенсифікація це форма розширеного відтворення, яка ґрунтується на оптимальному формуванні та раціональному використанні на основі науково – технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва [8, с. 213].

Суть інтенсифікації полягає не тільки в ефективному використанні землі чи тварин, а й в удосконаленні всіх інших факторів виробництва – матеріальних і трудових ресурсів, впроваджені нових організаційних форм господарювання, нових технологій та ін.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва – процес динамічний, бо пов'язаний з біологічними та економічними процесами в галузі. Правильна методика дослідження дає змогу виявити найраціональніші та ефективніші шляхи збільшення виробництва картоплі, знайти невикористані резерви та обґрунтувати напрями інтенсифікації галузі картоплярства [8, с. 214].

Так характеризуючи інтенсифікацію картоплярства в господарстві, потрібно сказати що виробничі витрати на 1га посіву збільшились у 2008 році порівняно з 2006 роком на 80%, а з 2007 року зменшились на 17%. Збільшення виробничих витрат свідчить про великі грошові затрати на техніку, можливе збільшення ціни насіннєвого матеріалу та інше, спостерігається зменшення затрат праці на 1га посіву у 2008 році порівняно з 2006 роком на 16% (більше використання техніки для виконання робіт).

Таблиця 3.1.

Інтенсифікація картоплярства

Показники	2002	2003	2004	2004р в % до 2002р
Виробничі витрати на 1га посіву, грн.	9376,6	10609,3	10580,5	112,8
Затрати праці на 1га посіву, тис. люд/год.	0,6	0,6	0,7	116,7
Урожайність ц/га	148,7	210	256,0	172,2
Затрати праці на 1ц люд/год	4,2	3,04	2,8	66,7
Собівартість 1ц, грн.: — виробнича — реалізаційної продукції	35,1 32,8	26,86 23,07	24,10 23,63	68,7 72,0
Ціна реалізації 1ц, грн..	38,49	33,52	31,07	80,7
Прибуток /збиток (+,-) грн. — на 1ц картоплі — на 1га посіву	3,39 2210	6,66 2369	6,97 2485	205,6 112,4
Рівень рентабельності, збитковості (+,-), %	0,1		0,29	×
Окупність додаткових витрат, грн.	—		1,7	×

Отже за даними таблиці ми бачимо, що тут спостерігається прибуток на 1ц картоплі та на 1га посіву.

Важливе значення для інтенсифікації господарства має виведення та впровадження у виробництво більш нових урожайних сортів сільськогосподарських культур. Тривале вирощування в господарстві одного й того ж сорту картоплі, без зміни насіння призводить до зниження його продуктивних якостей. Низький рівень агротехніки, засміченість в процесі вирощування іншими низьковрожайними нестійкими до хвороб і шкідників сортами, вегетативний спосіб розмноження з допомогою насичених поживними речовинами і вологою бульб – все це сприяє сильному пошкодженню хворобами і шкідниками, негативно позначаються на врожайності.

Цінні властивості сорту в колгоспах і радгоспах підтримують за рахунок своєчасного сортооновлення. Селекціонери регулярно виводять і передають у виробництво нові, більш високоврожайні сорти.

Нині діюча система насінництва картоплі складається з трьох ланок:

1. Елітні господарства, які спеціальними прийомами і методами, прийнятими для даної зони чи області, вирощують елітну;
2. Господарства які розмножують еліту до репродукції, прийнятої в даній області чи зоні для видачі на сортооновлення;
3. Насінницькі ділянки колгоспів і радгоспів, насінницькі господарства району, які розмножують одержаний на сортооновлення насіннєвий матеріал і видають його на всю площу товарних посівів господарства [5, с. 74].

Важливе значення для одержання високих врожаїв картоплі має внутрігосподарське насінництво. Підраховано, що для нормальної щорічної забезпеченості високоякісним насінням кожне господарство повинно відводити під насінницькі посіви 30-30% картопляних плантацій.

Насіннєву картоплю садять, як правило на най родючіших ґрунтах і створюють умови для її вирощування.

Доручають вирощування насіннєвої картоплі бригадам чи ланкам, які з року в рік домагаються високих врожаїв, вміло запроваджують площі, техніку та добрива.

На насінницьких ділянках застосовують залущене садіння з тим, щоб коефіцієнт розмноження був чим вищий. Використовують для цього і дрібні бульби (25г), одержані від здорових рослин високих репродукцій. Цим самим знижуються витрати садибного матеріалу [5, с. 74].

Вибір кількості сортів та подія їх за строками дозрівання залежить від характеру ґрунтів господарства та завдань по виробництву і реалізації картоплі. Здебільшого в одному господарстві рекомендується вирощувати 2-3 сорти з різними строками дозрівання. Під ранні середньоранні сорти найчастіше відводять 40-50%, під середньопізні та пізні 15-30% [5, с. 74].

Велику увагу приділяють підготовці садивного матеріалу. Насіння обов’язково пророщують і протруюють. Пророщення насіння оцінюють за кількістю і товщиною паростків, що дозволяє правильно спланувати густоту садіння. Різати садибний не рекомендується. Якщо ж така потреба і виникає, то ножі, якими ріжуть бульби, дезинфікують розчином перманганату калію.

Хімізація сільськогосподарського виробництва – один з основних напрямів його інтенсифікацій. Вона забезпечує підвищення врожайності культур, продуктивності праці.

Для підвищення ефективності хімізації важливо раціонально використовувати добрива. При цьому слід пам’ятати про те, що мінеральні добрива дають найвищий економічний ефект в поєднанні з органічними, передусім з гноєм. Самі менші мінеральні добрива не можуть замінити гній. Ефективність застосування добрив знижується недостатньою їх забезпеченістю.

Основним критерієм внесення добрив під картоплю є розрахунок оптимальних доз на запланований урожай. При цьому враховують запаси поживних речовин у ґрунті і кількість органічних залишків після попередника, забезпеченість господарства органічними добривами, коефіцієнти засвоєння картоплею елементів живлення із внесених добрив у перший рік, винос основних макроелементів на одиницю продукції. При рахуванні коефіцієнта засвоєння картоплею елементів живлення мінеральних добрив слід мати на увазі необхідність оптимального розпушення ґрунту на протязі вегетаційного періоду та збереженні посівів у чистому від бур’янів, хвороб і шкідників стані. Фактичні врожаї в сприятливі у кліматичному відношенні роки будуть тоді близькі до розрахункових.

Для формування 100 – центнерного врожаю картопля виносить з ґрунту 40-60кг азоту, 15-25кг фосфору, 80-100кг калію, 25кг кальцію. Один міліграм поживних речовин на 100г ґрунту відповідає 30кг їх в орному шарі 1га. В середньому картопля засвоює з ґрунту 10-15% Р2О5, 30-50% К2О. З органічних добрив у першій рік вона використовує 25% азоту, 40% фосфору і 70% калію. Вміст азоту в 1кг гною становить 5Кг, фосфору 2.5кг, калію 6кг. Із мінеральних добрив картопля засвоює 60% азоту, 20% фосфору, 70% калію [5, с. 75].

Враховуючи ці приблизні дані, тип ґрунту і характер його обробітку та інші особливості вирощування картоплі, планують рівень урожайності, дози добрив, строки і способи їх застосування.

Одним із головних напрямів інтенсифікації сільського господарства, необхідною умовою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь є меліорація земель. Зрошення земель під сільськогосподарськими культурами не тільки в посушливій зоні, а й у зоні недостатнього зволоження підвищує їх урожайність в 1.5-2 рази і більше. Воно дозволяє інтенсивніше використовувати землю адже відпадає потреба у паровому полі і виникає можливість збирати 1.5 – врожаю за рік шляхом післяжнивних та повторних посівів [5, с. 75].

Для виконання робіт по меліорації земель створено необхідну виробничу базу. Водогосподарські організації оснащені землерийною технікою, тракторами, автомобільним транспортом, спеціальними машинами і механізмами.

Важливою умовою високоефективного використання зрошувальних земель є впровадження науково обґрунтованих систем землеробства, які враховують грунтово – кліматичні та економічні умови господарств районів і областей України з розвинутим зрошенням.

Багато передових господарств, запроваджуючи інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур, одержують на зрошувальних землях високі врожаї 80-100ц/га і більше зерна кукурудзи, 60-80 озимої пшениці, 130-150 сіна люцерни, 25-30 зерна сої, 130-150 ранньої картоплі, 500-600 ц/га помідорів [11, с. 23].

Важливу роль у здійсненні програми меліорації земель відіграє науково-технічний прогрес. Сучасні меліоративні системи, інженерні споруди, закрита трубчаста зрошувальна і осушувальна мережа, автоматизація і телеуправління, досконала техніка створюють умови для високопродуктивної праці трудівників сільського господарства.

3.2. Комплексна механізація та вдосконалення технології вирощування картоплі

У комплексі заходів щодо підвищення ефективності виробництва картоплі важливе значення має впровадження прогресивної технології її вирощування. Добрі результати одержують при застосуванні інтенсивної технології, за якою необхідно підтримувати культуру землеробства, використовувати нові форми організації праці, орендний підряд. Органічні добрива дають високий ефект при внесенні їх разом із мінеральними. Важливими елементами інтенсивної технології є садіння картоплі у заздалегідь нарізанні гребені з одночасним вживанням мінеральних добрив, а також дотримання оптимальних строків і густоти садіння. Дані науково – дослідних установ і практика передових підприємств свідчать, що вищі врожаї забезпечують ранні посади.

У дослідах проведеною Кіровоградською обласною дослідною станцією в середньому з 2004 –2007 роки, найвищий урожай (337 ц/га) було одержано при садінні картоплі 20 – 30 квітня, що збігається з масовою сівбою ярих зернових. При знижені густоти насаджень багато підприємств щороку недобирають 20 – 30% можливого врожаю. Тому залежно від розмірів насінної картоплі й умов її вирощування необхідно висаджувати на 1 га 55 – 60 тис. бульб [11, с. 26].

Гребеневий спосіб садіння картоплі сприяє швидкому прогріванню ґрунту й дає змогу провести 2- 3 разовий до сходовий обробіток площі, що стимулює проростання рослин та забезпечує приріст врожаю до 25 – 30 ц/га.

Значно підвищити врожайність картоплі та збільшити валові її збори можна за рахунок раціонального використання осушених земель. На таких землях урожайність бульб на 10 – 15% вища, ніж на богарних.

Важливим заходом підвищення економічної ефективності картоплярства є подальша комплексна механізація вирощування культури з використанням інтенсивних технологій і нових організаційних форм виробництва.

Механізація – це комплекс технічних, організаційних, економічних та інших заходів, що забезпечують широку заміну ручної праці машинною.

Застосування механізації не тільки зумовлює підвищення продуктивності праці, а й поліпшує умови праці зайнятих на виконанні того чи іншого виду робіт, що має важливе соціально – економічне значення. Використання машин створює кращі умови для розвитку рослин завдяки поліпшенню обробітку ґрунту та розгляду за посівами, ясному збиранню врожаю, виконанню всіх технологічних операцій в оптимальні агротехнічні строки.

3.3. Удосконалення способів зберігання та поліпшення якості картоплі

Для збільшення виробництва сільськогосподарської продукції та підвищення її економічної ефективності необхідно здійснювати фундаментальні і прикладні наукові дослідження, сприятливі на створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання культури.

Підвищення якості садивного матеріалу – важлива умова одержання високих врожаїв. Сорт має певну тривалість продуктивного життя. Високу врожайність, стійкість проти захворювань він зберігає до десяти років після районування, потім ці якості поступово знижуються. Тому сорти картоплі замінюють через кожних 8 – 10 років.

Найбільшої шкоди картоплярству завдають фітофтороз, колорадський жук, гнилі бульб, а також міль, рак. Внаслідок недостатньої забезпеченості хімічними засобами боротьби з хворобами і шкідниками, сільськогосподарські підприємства щороку недодержують та втрачають 25 – 30%уроржаю. Ще більші втрати спостерігаються при вирощуванні картоплі на присадибних ділянках, індивідуальних та колективних городах населення.

Для ефективного використання пестицидів, одержання екологічної продукції та запобігання забрудненню навколишнього середовища посіви повинні обробляти спеціальні підрозділи під контролем держави.

Задоволенню потреби населення в картоплі та підвищенню ефективності її виробництва сприяє поліпшення умов зберігання бульб. В Україні значна їх кількість ще зберігається у полі в бортах. Картоплесховища для продовольчої картоплі будують переважно у містах, а в сільськогосподарських підприємствах їх споруджують в основному для зберігання насінної. За даними наукових установ і торговельних організацій, втрати картоплі, завезеної у міста сягають 50%. За розрахунками спеціалістів, до 70% зібраної картоплі вигідніше зберігати в місцях вирощування і 30% в місцях споживання, але для цього необхідно розширити будівництво сховищ у місцях вирощування культури [4, с. 108].

Підвищення якості картоплі та скорочення її втрат залежать також від способу реалізації. Більшість підприємств реалізує продукцію через заготівельні пункти, оптові бази, які потім відправляють її в торговельну мережу. Широкого використання повинна набути завантажування товарної картоплі в контейнери з механізованим її навантаженням її в полі, вивантаженню і навантаженню у вагони на приймальних пунктах. Контейнерний спосіб перевезення та зберігання не тільки зменшує втрати продукції і витрати на вантажно-розвантажувальні роботи, а й прискорює вантажооборот транспорту, скорочує строки збирання культури. Прямі зв’язки сільськогосподарських, заготівельних і торговельних підприємств, закупівлі на місці вирощування з вивезенням продукції транспортом заготівельних організацій дозволять підвищити якість продукції, скоротити витрати на вантажно-розвантажувальні роботи й повніше задовольнити попит населення в картоплі [4, с. 108].

Висновки

1. Картопля є одним з основних продуктів харчування населення та сировиною для переробної промисловості, продукти переробки якої використовуються не лише в продовольчих цілях, а й в текстильній, консервній, м’ясо-молочній, паперовій, хімічній та інших галузях промисловості. З агротехнічної точки зору картопля є одним із найкращих попередників для інших сільськогосподарських культур.

2. Незважаючи на важливість розвитку картоплярства з погляду забезпечення населення продуктами харчування, а переробної промисловості — сировиною, в період формування ринкових відносин у галузі відбулися значні, здебільшого негативні зміни. В першу чергу це — реструктуризація посівів картоплі, їх концентрація в особистих селянських господарствах, що привело до значного погіршення фітосанітарного стану посівів культури; відсутності сортооновлення і сортозаміни; відмови від прогресивних технологій вирощування тощо. Виробництво картоплі має переважно дрібнотоварний характер і спрямоване в першу чергу на самозабезпечення сільських сімей.

3. Основними причинами відмови сільськогосподарських підприємств від ведення галузі картоплярства є: висока трудомісткість вирощування даної культури; збитковість галузі протягом значного періоду часу; низький рівень агротехніки вирощування картоплі, що знаходить відображення в низькому рівні її урожайності. Одночасно отримані в групі обстежених сільськогосподарських підприємств кінцеві показники ефективності виробництва картоплі з урахуванням забезпеченості даних господарств виробничими і трудовими ресурсами свідчать про високі потенційні можливості галузі.

4. В умовах поглиблення ринкових відносин, зокрема приватизації землі та майна, виникає потреба в перегляді й удосконаленні методичних підходів до визначення економічної ефективності сільського господарства в цілому та картоплярства зокрема. При визначенні сукупного ресурсного потенціалу господарств та його впливу на ефективність виробництва картоплі необхідно включати до його складу, крім матеріальних і трудових ресурсів, землю за її вартісною оцінкою. Це сприяє більш поглибленому й об’єктивному дослідженню економічної ефективності галузі у виробничих формуваннях різних форм власності та господарювання.

5. З метою комплексної оцінки економічної ефективності виробництва картоплі доцільно використовувати розроблену нами систему показників, яка включає показники ефективності використання ресурсів: землі, основних засобів виробництва, оборотних засобів, трудових ресурсів; а також загальних показників ефективності — собівартість продукції, прибутковість та рентабельність виробництва.

6. Основними напрямами інтенсифікації картоплярства є впровадження у виробництво сучасних технологій вирощування, збирання та зберігання картоплі, широке використання добрив та засобів захисту рослин, удосконалення системи насінництва. В умовах досліджуваної зони вирощувати картоплю потрібно за енергозберігаючою технологією, яка забезпечує значне зростання урожайності, прибутковості і рентабельності виробництва картоплі та зниження її собівартості.

8. Необхідно відновити систему забезпечення як сільськогосподарських підприємств, так і особистих селянських господарств якісним насіннєвим матеріалом. Впровадження у виробництво нових, високопродуктивних сортів картоплі забезпечує підвищення її урожайності, зниження собівартості виробництва і в кінцевому підсумку нарощування загальної ефективності галузі.

9. В сільськогосподарських підприємствах і особистих селянських господарствах України найбільш оптимальним варіантом використання органічних і мінеральних добрив, з погляду їх впливу на врожайність картоплі, кінцеву собівартість продукції, прибутковість і рентабельність виробництва, є внесення на фоні 50 т гною 60 кг діючої речовини мінеральних добрив.

10. Розглянувши виробництво цієї культури в ЗАТ «Надія» ми бачимо, що загалом підприємство має сприятливі природно – кліматичні умови і вигідні умови для реалізації своєї продукції та закупки сировини.

Список використаних джерел

1. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. — К. : КНЕУ, 2004. — 622 с.
2. Андрійчук В. Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. Дисципліни. — К. : КНЕУ, 2000. — 355, с.
3. Баранчук Ю. Економічна ефективність вирощування картоплі //Економіка АПК. — 2003. — № 7. — С. 62-68
4. Білан Ю. Б. Ефективність виробництва картоплі // Економіка АПК. — 2001. — № 2. — С. 106-108
5. Буняк Н. Економічна ефективність виробництва та реалізації картоплі // Вісник аграрної науки. — 2002. — № 2. — С. 73-75
6. Економічні проблеми розвитку ресурсного потенціалу АПК України: Зб. наук. праць / НАН України ; Ін-т економіки. — К., 1999. — 86 с.
7. Ковальчук М. І. Стратегічний аналіз у сільському господарстві: Навч. посіб. — К., 1997. — 224 с.
8. Ковальчук М. І. Економічний аналіз діяльності підприємств АПК: Підручник. — К. : КНЕУ, 2005. — 390 с.
9. Крисанов Д. Ф. Аграрна сфера: пріоритети та механізми реалізації: монографія. — К., 1998. — 235 с.
10. Курган В. П. Економіка аграрних підприємств: Навчально-методичний посібник. — Суми: Університетська книга, 2008. — 269, с.
11. Основи ефективного ведення аграрного виробництва в ринкових умовах господарювання. — Кіровоград: Кіровоградський інститут АПВ УААН, 2008. — 49 с.
12. Осташко Т. Сільське господарство в умовах СОТ і ЄС: науково-популярна література. — К. : Інститут сільського розвитку, 2005. — 72 с.
13. Повышение эффективности производства картофеля: збірка. — М.: Россельхозиздат, 1987. — 213, с.
14. Повышение эффективности производства картофеля. — М.: Россельхозиздат, 1989. — 261, с.
15. Посібник по формуванню ринкового середовища підприємств АПК: учбовий посібник / Ін-т аграрної економіки УААН ; Ред.: П.Т. Саблук, М.Я. Дем'яненко,. — К., 1997. — 600 с.
16. Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва: Посібник у питаннях і відповідях /За ред. П.Т. Саблука. — К. : ІАЕ, 1999. — 530 с.
17. Стратегічні напрями розвитку агропромислового комплексу України. — К., 2002. — 60 с.
18. Тельнов М. П. Пути повышения производительности труда в картофелеводстве. — М.: Моск. рабочий, 1983. — 112 с.
19. Федорова Л. В. Экономика производства овощей и картофеля. — М.: Колос, 1984. — 223 с.