Вступ

Актуальність теми. Кіровоградщина знаходиться в центрі України, проте, її природа, рослинний та тваринний світ протягом тривалою часу не були достатньо досліджені та описані.

Рослинний світ Кіровоградщини, незважаючи на вилив людини на нього,  і нині є цікавим та різноманітним. Від Південного Бугу до Дніпра простягається територія області. Трохи навскоси, з південного заходу на північний схід пересікає видовжену в широтному напрямку територію області умовна, зовні невидима, границя лісостепової та степової зон. Саме цими чинниками і обумовлена строката, неоднорідна картина світу рослин Кіровоградщини. Всі сумніву раніше, до того як людина почала активно використовувати родючі землі Кіровоградщини, в її північній та північно-західній частині на полого-хвилясни лесовій рівнині, розчленованій долинами річок, межували степові та лісові, переважно широколистяні ділянки утворюючи класичну картину Українського Лісостепу.

Нині понад 70% лісостепової частини області розорано, ліси і лісонасадження займають лише 7.2% території області. Збереглися і досі у лісостеповій зоні значні лісові масиви на вододілах — Чорний ліс, Нерубанський та інші.

Природна степова рослинність, і досі багата та різноманітна, збереглася на схилах річкових долин та балок, на узліссях. Досить добре збереглася лучна та болотна рослинність в заплавах річок. В лісостеповій частині області в заплавах менше відчувається вплив засолення, менше тут і гранітних відслонень із своєрідним рослинним світом.

Отже, мета нашого дослідження – здійснити екологічний туристичний маршрут по Кіровоградській області.

Розділ 1. Геологічні об’єкти

Геологічна будова території Кіровограда зумовлена його розташуванням на площі Українського кристалічного щита та його структурної одиниці — Кіровоградського тектонічного блоку, в основі якого лежить давній докембрійський фундамент, складений гранітами, гнейсами, чарнокітами, габро-лабрадоритами.

Ґрунти — чорноземи звичайні, глибокі мало- і середньогумусні на лесових породах. Мають високу природну родючість, хоч в орному шарі розпушені і частково втратили в минулому грудкувату структуру.

Корисні копалини на території і в околицях Кіровограда представлені, перш за все, будівельною сировиною. Відомими є Кіровоградські родовище вогнетривких глин і гранітне родовище, розташоване на правому березі ріки Сугоклії. Енергетичні запаси надр міста представлені покладами бурого вугілля (Балашівсько-Кіровоградське родовище) та урану. Є поклади високоякісного піску, придатного для виробництва скла.

Полохівське родовище літію розташоване в Маловисківському районі Кіровоградської області. З геологічних позицій об’єкт прилеглий до східної частини Ташликсько-Шполянського рідкометального району, де у південно-західному обрамуванні Корсунь-Новомиргородського плутону анортозитів і гранітів рапаківі продуктивна зона родовища пов’язана з комплексом порід докембрійського кристалічного фундаменту. Родовище не виходить на денну поверхність, так як перекрите мезозойсько-кайнозойськими теригенними покладами платформенного чохла. Останні залягають на корі вивітрювання порід докембрійських комплексів. Спільна потужність перекриваючих родовище порід 60-100 м. Літієві пегматити залягають у вигляді дуже потужних крутопадаючих тіл з падінням на південний-захід під кутом 600. Вміщуючими є метаморфічні породи, представлені плагіогнейсами (в основному кордієрит-біотитовими, гранат-біотитовими, гранат-діопсид-біотитовими), які складно дислоційовані і ін’єцьовані гранітоїдами кіровоградсько-житомирського комплексу.

«Панські Гори» — ландшафтний заказник місцевого значення в Новомиргородському районі Кіровоградської області. Площа — 8,1 га. Територія заказника включає в себе високі схили правого берегу річки Велика Вись, які дали назву місцевості, а також частину річкової заплави.

На території заказника розташоване джерело з питною водою, що містить іони срібла.

Грот «Чортова печера» знаходиться біля села Нечаївка поблизу злиття річок Сугоклея та Сугоклейчик.

На території району, в урочищі Кучерові Байраки, знаходиться Лита могила – скіфський курган першої половини 6 ст. до н.е., розкопаний за наказом останнього командира Нової Сербії генерал-поручика О.П.Мельгунова біля 1763 р. В 30 км. від Єлисаветградській фортеці, біля села Кучерівки (у верхів’ї Інгульця .Розкопки цього кургану, ставши відомим під назвою Мельгуновського, дали початок вітчизняним науковим дослідженням археологічних пам’яток.

Тепер Мельгуновський курган має вид кільцеобразного валу з трьома вузькими перервами. Такий вигляд є результатом вже відомих нам розкопок 1763 року і 1892 року. Діаметр цього валу – 60 м., товщина біля основи – 9-10 м., висота – півтора метри. Скрізь видно багато грудок глини, яка шлакувалась від сильного вогню. На даному місці планується встановити пам’ятний знак.

На території району знаходиться Чорноліський навчально – виробничий Держлісгосп (загальна площа – 18353 га, в т. ч. покрита лісом 18003 га.). Перший опис Чорноліського масиву складений монахом Арсенієм Іващенковим у 1858 р. Він складався з опису насаджень, даних про наявність корисних копалин, про села та монастирі, а також про населення. Чорнолісь кий лісгосп Кіровоградського управління лісового господарства організований у 1929 р на базі Чорноліського, Чигиринського, Олександрійського та Олександрівського лісництв.

Наявні ґрунтові та кліматичні умови сприяють росту таких деревних пород: дуб черешчатий, ясен звичайний, клен гостролистий і польовий, граб, липа дрібнолиста. Серед супутніх порід, що утворюють другий ярус – клен татарський, ліщина, береклети бородавчатий і європейський, свидина, гордовина, кизил, акація жовта.

Природно-заповідний об’єкт місцевого значення «Велика і мала Скелі» знаходиться на території Протопопівської сільської ради і займає площу 15 га. У другій половині 80 років на вищеназваній території працювала комісія науковців, які вивчали флору і фауну в заплаві річки Інгулець, брали проби води для проведення аналізів. За результатами досліду прийнято постанову Кабінету Міністрів про оголошення цієї зони – заповідною на якій представлені угрупуванням келерії гребінчастої, типчаку, ковили волосистої та багатьох видів рослин, які занесено до Червоної Книги України: астрагал шерстисто-квітковий та зозулинець болотний. Фауна цього району представлена багатьма видами тварин: вужі, ящірки, боривітри, куріпки, журавлі, лелеки, зозулі, ластівки, лиски і навіть черепахи.

Розділ 2. Гідрологічні об’єкти

Рельєф у місті визначений геологічною будовою. Кіровоград розташований у межах Придніпровської височини. Кіровоград лежить на рівнинах, обабіч ріки Інгул. Місто також перетинає притоки Інгулу Сугоклія та Біянка, низка струмків. Їм притаманні глибокі долини, у яких розширені ділянки змінюються вузькими каньйоноподібними, де береги круті і скелясті. Річище Інгулу в межах міста звивисте, заплава — двостороння. Зведено Кіровоградське (260 га) та Лелеківське водосховища.

Річки області належать до систем Дніпра і Південного Бугу. Значущі притоки Дніпра — Тясмин, Інгулець і Цибульник, Південного Бугу — Інгул, Синюха і Синиця.

Південний Буг несе свої води на південному заході Кіровоградської області . Його загальна довжина — 506 км, в межах нашого краю 70 км. Ріка впадає в Чорне море утворюючи Бузький лиман, а бере свій початок у болотах с Купель на Хмельниччині. Найбільші притоки — Інгул, Синюха, Синиця, Мертвовод, Кодима. Південний Буг на території області мас ділянки звивистої каньйоноподібної долини з порогами та численними виходами гранітів На берегових схилах відбувається розробка гранітних кар’єрів.

З півночі на південь на відрізку 185 км область перетинає р. Інгул. Загальна довжина річки — 354 км. Інгул бере початок біля с. Бровкове Новомиргородського району за впадає у Південний Буг в м. Миколаєві. У верхній течії річки збереглися у природному стані озера-стариці, болота, високотравні луки, заплавні ліси з комплексами водноболотних птахів гусей, качок, чапель, лисок, бугайчиків і тощо. Їх охорону забезпечує ряд створених заказників і пам’яток природи — «Вигоки р. Інгулу», ’Верхів’я р. Інгулу’ «Інгульська жила» , Монастирище».

Однією з найромантичніших і чистих річок нашого краю є Синюха, назва якої походить від кольору її води. Синюха  утворюється злиттям річок Велика Вись та Тікич і тече Придніпровською височиною на протязі 111 км.

З правого берега у Синюху впадає р. Ятрань, а з лівого — річки Чорний та Сухий Ташлики. На протязі близько 60 км Ятрань в’ється серед кристалічних відслонень.

Місце впадіння Ятрані в Синюху, відоме як урочище «Когутівка – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Неподалік с Полонистого у Голованівському районі, на ділянці річки з кристалічними відшаруваннями заснований заказник з назвою «Там, де Ятрань круто в’ється”.

По території Кіровоградської області течуть кілька Ташликів — Чорний, Сухий, Гнилий, Плетений і просто Ташлик. «Ташлик» у перекладі з тюркської означає ріка серед чорних каменів». Чорний Ташлик має довжину 135 км, він прямує до Синюхи від с. Григорівки Новоукраїнського району скелястою долиною. По берегах Чорного Ташлика та його приток створено чимало цінних заповідних об’єктів заказники ‘’Войнівський» та Явдокимівський», заповідне урочище «Горіхівська балка», та інші.

Велика Вись бере початок біля с. Оникієве Маловисківського району і несе свої води територією області протягом близько 60 км. Це — типова рівнинна річка з добре виробленою долиною, її річище досить часто має пороги, а місцями губиться серед широкої заболоченої заплави у високих заростях очерету. По течії Великої Висі збереглись природні заплавні ландшафти, що охороняються у складі цілої низки заповідних територій і об’єктів як загальнодержавного, так і місцевого значення («Велика Вись”, «Карпенків край», «Острів» ‘Гусиний острів”, «Вила»).

Водні ресурси Кіровоградщини представлені річками, водосховищами, ставками та підземними водами. В області нараховується 438 великих і малих річок протяжністю 5,6 тис.км, серед яких найбільші — Інгулець, Синюха, Велика Вись, Інгул, Ятрань. За кількістю водосховищ та ставків (85 та 2185 відповідно) область займає третє місце серед областей України. Зате вона має найменші запаси природних підземних вод.

Річка Тясмин яка є правою притокою Дніпра, бере початок біля с. Настине Олександрівського району, потім робить стрімку петлю в Черкаській області і нарешті впадає в головну водну артерію України на межі двох областей. Довжина Тясмину — 161 км. Назва ріки походить від слова «тясма», тобто «стрічка». У заплаві Тясмину поширені заплавні ліси різнотрадио-злакові луки болота, вербово осикові зарості. Заболочене верхів’я однієї з балок в околицях с. Настине є гідрологічною пам’яткою природи під назвою ’’Витоки р Тясмину», ця місцевість відзначається великою кількістю джерел, що утворюють постійний струмок початок Тясмину.

Майже паралельно з нижньою течією Тясмину тече р. Цибульник яка перетинає Світловодський район та впадає в Кременчуцьке водосховище.

Всі річки Кіровоградщини живляться за рахунок снігових, дощових та підземних вод. Навесні, під час танення снігу річки виходять з берегів наступає весняна повінь, восени досить частими є дощові наводки В літній період річки міліють, деякі степові водотоки навіть пересихають.

Найбільші водосховища області — Кременчуцьке та Дніпродзержинське Кременчуцьке водосховище, яке було створене у 1961 р під час будівництва Кременчуцької ГЕС, найбільше в Україні: його довжина становить майже 150 км максимальна ширина — 28 км, а площа водного дзеркала дорівнює 2250 км². Великі водосховища є також на річках Інгулець (Іскрівське), Інгул (Лелеківське), Синюха (Новоархангельське, Тернівське, Червоно хутірське), Південний Буг (Гайворонське) та ін. Вони забезпечують потреби водопостачання, річкового транспорту, електроенергетики рибного господарства тощо, проте Кіровоградська область відчуває дефіцит води. Тому проблема збереження і охорони водних запасів є однією з найголовніших екологічних проблем сьогодення.

Гідрологічна пам’ятка природи “Болото “Чорний ліс” (Чорне озеро)  (Богданівське лісництво Знам’янського району) розташоване недалеко від Водяного у Чорному лісі.

Згадане Берестувате озеро має, принаймні так вважають, загальну площу 16 га. Але й досі мало хто може вказати точні кордони цього заказника, тому такий розбіг дає декому підстави для прихоплення окремих ділянок цієї заповідної території. Озеро має кілька таємниць. Одна з них – глибина озера, яке, як кажуть, не має дна! Неодноразові спроби виміряти успіху не принесли успіху. Існує версія про подвійне дно, перше з яких утворено гілками на опалим листям. Вода в озері дуже холодна, і має майже однакову температуру у всі пори року. Влітку вода в ньому дуже холодна, взимку воно ніколи не замерзає. А коли панує велика спека, то вона трохи прогрівається, але не глибше метра. Існують перекази, що озеро підземними каналами сполучається з рікою Інгул. А ще недалеко від озера знаходиться городище чорноліської культури, яке складається з трьох рядів валів, рвів та налічує навколо 265 курганів. За віком городища є ровесником давнього Риму. В ті часи коли ще нинішній ліс був степом, про що свідчать давні нори ховрахів знайдених при розкопках, тут існувало місто-фортеця з трьома лініями оборонних валів.

В навколишньому лісі домінують такі дерева, як граб звичайний та дуб череватий. Поблизу озера ростуть береза пухнаста, вільха клейка, іва попельнаста, різні папороті та осоки. В цій місцині трапляються і реліктові рослини: осока парвська, в’язіль стрункий, бруслина карликова. Зустрічаються шість видів орхідних рослин, тобто орхідей: любка дволиста, коручка морозниковидна, коручка темно-червона, гніздівка звичайна, зозулинець болотний та коручка болотна. Серед інших цікавих рослин, що зустрічають навколо озера є живокіст Бессера, росянка, що ловить мух, мускарин та інші.

В озері живе лише один вид риби земляний карась. В більшості випадків він має золотистий колір, але трапляється і чорного кольору. Більшість поверхні озер покрита лататтям. Та є ще одна загадкова риса озера – на ньому є плавучі острови, на яких ростуть дерева та чагарники. На деякі з них, що ніби причали до берега можна потрапити зі спритністю еквілібриста по деревах що впали та з’єднали з берегом. «Земля» на островах, як і годиться на болоті коливається під ногами. На болоті як і годиться є багато пиявок та комарів.

Урочище «Каскади» знаходяться в долині річки Буки Маловисківського району Кіровоградської області на південний захід від села Злинка. Це одне з не багатьох місць розповсюдження природних водоспадів. Тут знаходиться місце виходу на поверхню елементів найдавнішої тектонічної структури України – Українського щита.

Рослинний світ урочища дуже різноманітний. 9 видів рослин, що ростуть на цій місцевості, занесено до Європейського Червоного списку і Червоної книги України.

Не менш цікавий і унікальний тваринний світ. Тут мешкає рідкісних і зникаючих видів. 58 представників тваринного царства урочища охороняються Бернською конвенцією, 14 занесено до Червоної книги України.

Болото Левади – це мальовничий куточок Добровеличківського району та безцінна пам’ятка природи. Тут росте багато видів квітів, чагарників, різнотрав’я. Вся ця рослинність сприяє незабутньому краєвидові. Тут протікає вузенька річка Добра, яка є невід’ємною частиною цієї краси. Влітку тут зелено і можна відчути запах квітів, та саме головне Ви можете почути пісню птахів, які там мешкають. Болото Левади – це пам’ятка природи, якою не тільки насолоджуються, а й потрібно берегти.

Болото Левади розташоване неподалік від смт. Добровеличківка в заплаві р. Добра, притоки р. Сухий Ташлик. Землекористування колгоспу «Правда» в с. Липняжка. Площа – 10-15 га. Межі болота окреслені таким чином: від початку бічної, Біловусової балки (де раніше починалося днище ставу) до заростей високо трав’я у верхній частині.

Розділ 3. Ботанічні об’єкти

В степах Кіровоградської області переважають багаторічні трав’янисті рослини, насамперед злаки. Для зростання лісової рослинності клімат степів не підходить. Та й трав’янисті рослини степів відрізняються від тих що зростають не в таких посушливих умовах — на луках, у лісах. Степові рослини пристосувалися до тривалої посухи. Одні з них мають опушення, ніші — восковий наліт,  вони нерідко шорстколисті, їхнє коріння глибоко проникає в грунт. Є серед степових видів і соковиті рослини — сукуленти які накопичують у своїх тканинах вологу.

За умовами, в яких формуються степи, та рослинами, які переважають в них на території України розрізняють справжні лучні, чагарникові, пустельні стени. На Кіровоградщині переважають лучні степи, виявлено чимало ділянок справжніх степів, фрагментарно трапляються чагарникові степи. Територія області розташована на височині і значно почленована балками та долинами річок на схилах яких в основному і збереглися степові ділянки.

Кіровоградщина небагата на ліси, проте вони тут дуже різноманітні. Основні лісові масиви зосереджені у Придніпровській частині, на південних відрогах Придніпровської височини. Одним з найбільших с. Чорноліський масив розташований на піднятому правому березі верхів’я р Інгулець. Його південно-західна частина виходить на вододіл між річками Інгулець та Інгул. На півночі до Чорноліського масиву прилягає другий великий масив вододільнобалкових лісів — Дмитрівсько-Чутівський. Ці два масиви, які в минулому були одним лісовим комплексом, являють собою типові угруповання південної смуги Лісостепу.

Без сумніву, Чорний ліс здавна вважають лісовою перлиною України. Саме тут знаходиться широковідоме у науці і загадкове за своїм походженням озеро Берестувате, або як назвали його в народі Чорне, яке з прилеглим до нього болотом „Чорний ліс” є гідрологічною пам’яткою природи. На території болота зосереджені сфагнові мохи, хвощі, папороті та різноманітна рослинність, що характерна для Полісся та інших регіонів України і навіть Кавказу і Тибету, а не для центральної України.

Рослинний світ області відображає типову екосистему лісостепу, хоча велика її частка розкопана і в даний час представлена ​​ріллею. Серед дерев в області переважають:

Абрикос, Вишня, В’яз листуватий, Гледичія колюча, Груша звичайна, Дуб черешчатий, Верба біла, Гіркокаштан, Американський клен, Клен звичайний, Липа широколиста, Горіх волоський, Горобина звичайна, Акація біла.

Під час вивчення флори Кіровоградщини нами як вже відмічалося, виявлено 3 види, що занесено до Європейського червоного списку, і 29 видів (в тому числі 2 з Європейського червоного списку: астрагал шерстистоквітковий та гвоздика прибузька), що занесені до Червоної книги України.

Одними з перших після довгої холодної зими з’являються на відкритих сонячних степових схилах Кіровоградщини ранньовесняні рослини — первоцвіти. Серед них є ціла низка видів, що підлягають державній охороні. Це так звані ефемероїди — рослини з коротким періодом вегетації. Вони мають підземні органи — цибулини, бульби кореневища, в яких накопичуються поживні речовини, які дають змогу рослинам швидко розвиватись навесні. Ці рослини рано зацвітають і швидко відцвітають.

Природа Кіровоградщини зберігає рослини які дійшли до нашою часу з третинного періоду. Ці реліктові рослини що є найбільш вразливими до зміни умов місце зростання, — водяна папороть сальвінія плаваюча й лісовий чагарничок бруслина карликова.

У флорі Кіровоградщини, багатій та різноманітній  чимало рідкісних видів. Далеко не всі вони занесені до Червоної книги України, але охороняти їх потрібно.

Нами визначено 92 так званих регіональнорідкісних види, які підлягають охороні на території Кіровоградщини. Насамперед, це стенові та лісові види які внаслідок розорювання степів, зведенню лісів, зривання на букети витоптування та надмірного виснаження зустрічаються в області все рідше.

Своєрідне положення області, розміщення її на межі Лісостепу та Степу, границя між якими проходить посередині області, обумовлює наявність багатьох погранично іреальних видів рослин.

Багато степових видів які на крайньому півдні України є ще досить поширеними, на території Кіровоградщини  і знаходяться на північній межі свої поширення просуваючись іноді на південь Лісостепу.

Рідкісними в області слід вважати також деякі реліктові види, які в багатьох регіонах України трапляються зрідка або й зовсім відсутні. На Кіровоградщині це такі види, як кизил справжній, ефедра колоскова, хвош великий.

Заказник «Боковеньківська балка» знаходиться у Долинському районі Кіровоградської області біля дендропарку «Веселі Боковеньки». Площа — 15 га. Балковий комплекс включає три частини — степовий схил південної експозиції, заліснений схил північної експозиції та заболочене днище. Найбільшу наукову цінність має степовий схил. На ньому переважають ковилові угруповання з ковил пірчастої та Лессінга, зрідка трапляється ковила волосиста. Всі ці види ковили занесені до Червоної книги України, а їхні угруповання — до Зеленої книги України. В степових угрупованнях зростає ряд інших рідкісних і малопоширених видів степових рослин. Серед них, насамперед, слід назвати сон чорніючий, занесений до Червоної книги України. З малопоширених степових рослин тут зростають горицвіт весняний, мигдаль степовий, оман мечолистий, анемона лісова, серпій приквітковий, ломиніс цілолистий. На степовій ділянці багато лікарських рослин — цмин пісковий, звіробій стрункий, парило звичайне (реп’яшок). Ділянка вражає своїм яскравим аспектом, різноманіттям гарноквітучих видів. Так, тут зростає три види дзвоників (сибірські, скупчені та болонські), роман напівфарбувальний, шавлії степову та поникла, цибуля Вальдштейна та інші високодекоративні види природної флори. Саме на цій ділянці збереглися угруповання справжніх степів, які колись вкривали значну частину території Кіровоградщини.

Протилежний лісовий схил балки являє собою загущені культури дуба, майже безпокривні. Тут висаджені також чагарники — інтродуценти — скумпія звичайна (рай-дерево), лох, колоновидна форма туї та інші. Серед залісненої ділянки є невеликі плями степової рослинності такого ж характеру, як і на степовому схилі — з переважанням типчаку, ковили пірчастої. Тут зростає малопоширений вид, не виявлений на степовому схилі, — оман германський. Безперечно, цей схил теж був остепненим, а пізніше заліснений культурами дуба. Нині цей схил є притулком для видів фауни — свиней диких, козуль, численних птахів.

На днищі балки добре виявлена смуга болотних та лучно-болотних угруповань. Болота представлені високотравними (рогозів вузьколистого та широколистого, куги озерної) та осоковими (осок загостреної, омської, гострої) угрупованнями з типовим болотним різнотрав’ям. На периферії болотних ценозів виявлені смужки заболочених лук із помітними ознаками засолення. Тут зростають костриця східна, осот сірий, жовтозілля Швецова, кермек замшевий — останні два види є рідкісними для області. Нижня частина схилу вкрита заростями чагарників. Переважають жостір, свидина, жимолость татарська, бузина чорна. Там, де кущі розріджуються, виявлені лучно-степові ділянки з ксеромезофітними видами узлісь — перлівкою трансільванською, буквицею лікарською, марунаю щитковою, материнкою, чистецем прямим.

Розділ 4. Зоологічні об’єкти

Фауна досить типова для освоєних ділянок заплав півдня Лісостепу. Найбагатшим виявився комплекс водно болотних птахів, таких як лиска, крижень та крячок чорний. На одному з ставків гніздяться сірі гуси. В незначній кількості траплялись лелека білий , чаплі сіра та велика біла, лунь болотний, курочка водяна, очеретянка болотна та вівсянка очеретяна. На луках зустрічаються чайка, бекас, кулик – фіфі та плиска жовта. З інших навколо водних тварин зустрічаються в незначній кількості ондатра та полівка водяна, досить численна жаба озерна, трапляється черепаха болотна.

На території області ще можна зрідка зустріти 5 видів ссавців, 10 видів птахів і 8 видів комах які занесені до Смоленського Червоного списку тварин що знаходяться піл загрозою зникнення у світовому масштабі. З них більш-менш регулярно трапляються такі ссавці, як видра річкова і сліпак звичайний, а із птахів деркач і орлан-білохвіст, з комах — поліксена подалірій, красопіл пахучий.

Із 155 видів хребетних тварин, які віднесені до Червоної книги України, в межах Кіровоградщини трапляються 114, в тому числі ссавців 61 вид, птахів — 43 і плазунів —4. Найбільші шанси зустріти  цих тварин натуралісти тa любителі природи мають на збережених природних територіях до яких, в першу чергу, відносяться природно-заповідні об’єкти Кіровоградщини. Саме тут ще виводять потомство борсуки, видри річкові, горностаї, тушканчики великі, тхорі степові та інші ссавці. Подекуди досвідчений натураліст може знайти гнізда рідкісних птахів — боривітра степового, індика степового, підерлика великого, орла карлика, орлана-білохвоста або навіть пугача чи сипухи, побачити на степовому схилі гадюку степову або полоза жовточеревого. В той же час на терені Кіровоградщини вони не є рідкісними і можуть навіть завдавати відчутної шкоди господарству людини. До групи таких тварин відносяться наприклад, вовк і сліпак звичайний.

На території Кіровоградської області зустрічається 26 види тварин, занесених до Червоної книги України, які мешкають винятково в степових або наближених до них біотопах.

1. Dorcadion equestre – Вусач земляний хрестоносець (Коренеїд хрестоносець) ( вразливий* )
2. Papilio machaon – Махаон ( вразливий )
3. Iphiclides podalirius – Подалірій ( вразливий )
4. Zerynthia polyxena – Поліксена ( вразливий )
5. Parnassius mnemosyne – Мнемозина ( вразливий )
6. Esperarge climene – Клімена ( вразливий )
7. Eudia spini – Сатурнія середня ( зникаючий )
8. Melitturga clavicornis – Мелітурга булавоуса ( вразливий )
9. Xylocopa valga – Ксилокопа звичайна (Бджола-тесляр звичайна) ( рідкісний )
10. Bombus muscorum – Джміль моховий ( рідкісний )
11. Bombus fragrans – Джміль пахучий ( зникаючий )
12. Bombus argillaceus – Джміль глинистий ( вразливий )
13. Bombus laesus – Джміль лезус ( вразливий )
14. Hierophis caspius – Полоз жовточеревий, або каспійський ( вразливий )
15. Vipera (Pelias) nikolskii – Гадюка Нікольського ( вразливий )
16. Vipera (Pelias) renardi – Гадюка степова ( вразливий )
17. Buteo rufinus – Канюк степовий ( рідкісний )
18. Hieraaetus pennatus – Орел-карлик ( рідкісний )
19. Aquila heliaca – Могильник ( рідкісний )
20. Falco cherrug – Балабан ( вразливий )
21. Falco peregrinus – Сапсан ( рідкісний )
22. Alactaga jaculis – Тушканчик великий ( рідкісний )
23. Sicista subtilis – Мишівка степова ( зникаючий )
24. Cricetulus migratorius – Хом’ячок сірий ( недостатньо відомий )
25. Vormela peregusna – Перегузня ( рідкісний )
26. Mustela eversmanni – Тхір степовий (зникаючий)

Фауна області представлена досить великою кількістю видів ссавців (65 видів): косуля, лось, дикий кабан, заєць-русак, лисиця, вовк, горностай, куниця, ондатра, видра, єнотоподібний собака, їжак, бобер річковий, кріт, кажани, тощо. Багато гризунів. Найбільший представник ссавців в області є лось, найменші – бурозубка і білозубка.

В області значне розмаїття птахів. У видовому відношенні найбільшою групою птахів є горобині, до якої відносяться горобці, шпаки, синиці, ластівки, щиглики, снігурі, а також ґави, сороки. Найбільший за розміром представник цієї групи – крук, а найменший – волове очко, корольок жовтоголовий. Поширені хижі птахи, більшість з них належить до категорії рідкісних тварин. Це яструб великий, канюк звичайний та сокіл-дербник. Зустрічаються типові навколоводні птахи, вони з’являються під час сезонних міграцій. Це – звичайна чайка (чибіс), травник, веретенник великий і зуйок малий. Досить різноманітною групою птахів є також качині, які належать до мешканців водно-болотного комплексу. Найбільш численні представники групи – крижень, чирок-тріскунок, широконіска. Багато чапель. Це – чапля сіра та руда, квак, бугай і бугайчик.

За кількістю видів виділяється також група пастушкових птахів – лиска, курочка водяна, погонич і пастушок. Місцями трапляється деркач, він занесений до Червоної книги України. Досить різноманітною групою є сови: сова сіра, вухата та болотяна, сич хатній, пугач, сипуха ( два останні занесені до Червоної книги України).

Серед земноводних найбільш численні жаби озерна та ставкова, а також кумка червоночеревна. На заліснених територіях переважає жаба трав’яна, трапляються жаба гостроморда і квакша звичайна, рідкісна – ропуха сіра, місцями звичайні часничниця і ропуха зелена. Серед плазунів є ящірка прудка, місцями – ящірка зелена. До групи нечисленних видів відносяться вуж звичайний, ящірка живородяча, черепаха болотяна. Зустрічаються види рідкісні та дуже рідкісні: до перших відносяться вуж водяний, мідянка, полоз жовточеревний та гадюка степова , а до других – полоз лісовий.

Рідкісні тварини та птахи: борсук, свиня дика, заєць сірий, їжак звичайний, козуля європейська, зяблик, славка чорноголова, дрізд чорний, соловейко східний, синиця велика, жулан, малинівка, вівсянка звичайна, сіра чапля та інші.

Розділ 5. Комплексні об’єкти

Перлиною Кіровоградської області є дендропарк „Веселі Боковеньки”, який розташований в Долинському районі. Ця пам’ятка садово-паркового мистецтва, що заснована в 1893 р., є справжньою прикрасою степового краю. Головною композиційною віссю його є річка Боковенька і балка Скотувата, на яких створена система мальовничих ставків.

Робота над створенням парку продовжувалася протягом 30 років, тут було висаджено близько 250 різних видів і форм древесно–чагарникових порід на площі 109,3 га. Ці рослини Микола Давидов збирав багато років. Колекція дендропарку на сьогоднішній день налічує близько 1000 видів дерев і чагарників. Тут зростає одне з найдавніших на Землі дерев — гінкго, залізне дерево, деревина якого тоне у воді, цегельне дерево, західний платан, завезений до України з Південної Америки в 1809 році. Можна тут зустріти і болотистий кипарис, унікальну породу горіхів, липи, кленів, тюльпанчик і навіть дуже рідкі в нашій широті південноамериканські дерева. А ще в парку є величезна колекція бузку. Територія парку дуже мальовнича. Окрім річки Боковеньки в парку є три озера, в яких можна купатися, і водоспад. У 1893 році на базі дендропарку був створений дослідно – селекційний дендрологічний лісовий центр «Веселі Боковеньки», який займає площу майже 540 га. До речі, тут можна придбати саджанці декоративних пород, фундуків, горіхів.

Дендропарк є вельми популярним серед туристів. Сьогодні «Веселі Боковеньки» переживають новий життєвий етап – його колекції розширюються і поновлюються, створено декілька нових туристичних маршрутів. Тут вам розкажуть про історію створення парку, різновиди флори і фауни. Є всі умови для пікнікового відпочинку на березі ріки Боковенька, рибалки.

Ландшафтний заказник “Карпенків край” знаходиться біля с.Арсенівна Новомиргородського району та с. Мар”янівки Маловисківського району. Територія площею 250 га займає частину заплави та корінного берега В.Висі.

У природному відношенні територія заказника, розташованого на обох берегах Великої Висі, яка тут загачена, складається з трьох частин. Це — ставки , прилеглі лучно – болотні ділянки, степові ділянки на схилі корінного берега Великої Висі.

Природна степова рослинність краще збереглась на правому, більш підвищеному березі. Цей схил частково був терасований та заліснений. Проте висаджені дерева майже цілком загинули, і степова рослинність активно відновлює свої позиції. На основній частині Корінного берега переважають лучні степи. В складі флори переважають види сухих лук та лучних степів, такі як козельці українські занесені до Європейського червоного списку. Чимало в складі травостою цінних лікарських рослин. З мало поширених видів відмічений відкатник Біберштейна.

На межі Маловисківського та Ново миргородського районів, біля високовольтної лінії є невелика поперечна балочка в корінному березі Великої Висі. Вона має велику наукову цінність. Балка невелика , але різноманітна за рослинним покривом. Один схил балки має південно – західну, а другий – північно – східну експозицію. На схилі південно – західної експозиції виявлені рідкісні та мало поширені види рослин степової флори – ковила волосиста, яка занесена до Червоної книги України, айстра степова, головачка уральська, барвінок трав’яний, є кущики шипшини горенківської. Це створює яскравий аспект балочки неповторність якої доповнює борсук – рідкісний звір, занесений до Червоної книги України.

На правому березі зберігся будинок, пов’язаний з сім’єю І.К. Карпенка – Карого. Неподалік від нього є виходи каменю на місці колишнього кар’єра. Вони вкриті типовою петрофітною рослинністю, в складі якої є ряд рідкісних специфічних видів – ковила волосиста, цибуля Пачоського, очиток Борисової /ендемік Придніпровської височини/. Ця ділянка дуже мальовнича і вдало доповнює природні комплекси заказника.

Територія заказника в значній мірі зберегла природний стан, уособлює типові ландшафти цього краю.

Заказник “Панські гори” знаходиться неподалік від районного центру у долині річки Велика Вись. Площа його 8,1 га. Ділянка включає схил високого правого корінного берега річки та частину заплави.

Територія заказника відрізняється розмаїттям рослинного покриву та екологічними умовами. На невеликих за площею стрімких схилах переважає степова рослинність: келерія гребінчаста, цмин пісковий, типчак, тимофіївка степова, пирій середній. Окрім злакових видів зустрічаються лучно-степові квітучі рослини, такі як конюшина гірська, пижмо звичайне, вероніки сиза та рання, гвоздика польова, волошка степова. Завдяки різнобарвності квітів цих рослин схили відрізняються своєю мальовничістю. На них виявлені також малопоширені в області види: азинеума сірувата, шипшина яблучна; ростуть залізняки колючий та бульбистий, дзвоники болонські, смовдь Любименка.

У заплаві переважають обводнені зарості очерету з кущами попелястої та тритичинкової верб. Лісостепова болотна рослинність представлена тут типовими видами: сідачем коноплевим, дягелем лікарським, гадючником в’язолистим, плакуном верболистим. Поблизу залізничного мосту, в прирусловій заплаві, виявлені алтея лікарська, м’яти польова та водяна, півники болотні.

В замкнутих міжгорбових зниженнях багато таких видів, як зіновать австрійська, нечуй-вітер отруйний. Серед інших лікарських рослин заказника — материнка, звіробій стрункий, буквиця лікарська, череда трироздільна. Поодиноко зростає рідкісна лікарська рослина — оман високий.

Порівняно з флористичною різноманітністю, фауна заказника досить бідна, в основному представлена птахами. У високих травах на березі річки мешкають бугайчик, курочка водяна, очеретянка велика. Трапляються також чаплі руді та сірі, лелека білий, лунь болотний. Дерева поблизу річки відвідують сороки, костогризи та щиглики.На горбах в чагарниках зустрічаються славка сіра, польовий та хатній горобці, коноплянка.

“Панські гори” дуже мальовнича і типова для регіону ділянка, яка зберігає чимало типових видів рослин і тварин. Вона є перспективною для обладнання екологічного маршруту.

Визначним місцем “Панських гір” є природне джерело, вода якого була досліджена Українським НДІ Медичної реабілітації та курортології.

На крайньому півдні Кіровоградської області, біля села Завтурове Устинівського району знаходиться ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Монастирище»

Серед навколишніх відкритих степів Монастирище являє собою особливу місцину. Попри типові для неї зарості тернини та глоду у козацькі часи це «святе» місце не пустувало. Глухий відгомін народних споминів про те, як козацтво використовувало цей самою природою створений опорний пункт, все ще можна почути в спогадах найстаріших мешканців цих місць.

Біля сіл Ганно-Требинівка та Завтурове, між якими знаходиться урочище, було знайдено поселення сабатинівської та черняхівської культури.

Урочище і нині багате різноманітними рідкісними та лікарськими рослинами, якими лікують патології вагітності. Це деревій звичайний, подорожник, шпориш, кропива дводомна, а також звіробій, дикі коноплі, ромашка, астрагал, мати – й- мачуха та інші.

Це одна з найбільш мальовничих ділянок Кіровоградщини — надовго лишаються в пам’яті глибокий каньйон, гранітна скеля біля річки, хаотичне нагромадження великих кам’яних брил.

У цьому цінному природному комплексі дуже багаті флора і фауна. Тому в заказнику Монастирище забороняється спалювати залишки рослинності, знищувати дерева і чагарники, проводити полювання, займатися рибальством, сінокосінням, випасати худобу, заготовляти лікарські рослини.

Висновок

Досліджуючи Кіровоградську область, ми з’ясували, що на території області розташовано 7 парків – пам’ятників садово-паркового мистецтва кінця ХІХ ст., 42 заказники, 30 заповідних урочищ. Для огляду пропонується: „Веселі Боковеньки”, парк кін. ХІХ ст., площа – 109 га, 800 видів деревинно-чагарникових порід (с.Іванівка, Долинський район); „Чорноліський заказник”, площа – 8 тис. га, берестувате болото-озеро (Знам’янський район); Онуфріївський парк, пам’ятник садово-наукового мистецтва, кін. ХІХ ст. (смт Онуфріївка); „Хутір Надія”, парк кін. ХІХ ст., ставок, цілинні галявини, вікові дуби (с.Миколаївка, Кіровоградський район); Деріївський зоологічний заказник, затока р.Дніпро з багатою орнітофауною (с.Деріївка, Онуфріївський раной); „Редьчине”, заказник орнітологічний, проживає велика кількість птахів занесених до Червоної книги (Кримчанське лісництво, Олександрівський район); „Богданівська балка”, ботанічний заказник державного значення з рідкісною флорою та фауною (с.Фрунзе, Бобринецький район).

Список використаної літератури

1. Заповідні куточки Кіровоградської землі. — Під ред. Т. Л. Андрієнко. — К.: Арктур-А, 1999.
2. Каптенар Т. І оживе все минуле // Бібліопульс: Інформаційний вісник № 14. — Кіровоград: Кіровоградська ОЮБ ім. О. М. Бойченка, 2010. — С. 16-17
3. Кривульченко А.І. «Водні об’єкти Кіровоградської області». – Кіровоград, 2011.
4. Інтернет-ресурси: http://uk.wikipedia.org; http://maps.google.com; http://maps.vlasenko.net/