Київ – найбільше місто України. Враховуючи столичний статус Київської агломерації, саме сюди направлена значна частка як вітчизняних так і закордонних інвестицій в будівництво та сферу послуг. Саме тут найшвидшими темпами йдуть процеси землевідведення і забудови. В сучасних умовах нові землевідведення можливі виключно за рахунок природних територій.

Водночас, Київ лишається унікальною європейською столицею, в якій зберіглись значні за площею цінні природні території. Серед них – проектований національний природний парк «Голосіївський», заплавні луки «Конча-Заспи», каскад дніпровських островів, що проходять через все місто. Тут мешкають тварини та зростають рослини, занесені до Червоної книги України. В місті досі можна зустріти горностая, видру, орлана-білохвоста, побачити кілька видів зникаючих орхідей. 12 % київських земель мають заповідний статус. Через місто проходить Дніпровський екологічний коридор, що має національне та Всеєвропейське значення.

Загрозу, що нависає над природними екосистемами Києва можна порівняти хіба що із забудовою Азово-Чорноморського узбережжя. Охорона природи Києва є окремим напрямком діяльності НЕЦУ. Всі матеріали цього розділу присвячені цьому.

Печерський район — найменший за територією та населенням район міста Києва, розташований у центральній частині столиці на правому березі Дніпра. На його території, окрім промислових, наукових, учбових та культурних закладів, розташовані Адміністрація Президента України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Генеральна прокуратура, Палац спорту, головні офіси багатьох українських банків та корпорацій.

Нині в Печерському районі, що займає площу 27 кв. км, мешкає 126,2 тисячі киян, тут діє близько 30 промислових підприємств, 28 науково-дослідних та проектних інститутів, чотири вищих учбових заклади, вісім технікумів та профтехучилищ, 15 середніх, одна вечірня, дві спортивні школи і 17 дошкільних закладів, чотири лікарні і військовий шпиталь, п’ять поліклінік, заклади торгівлі і громадського харчування. Печерський район відзначається насиченістю культурницькими закладами: це — Український дім, Палац дітей та юнацтва, Центр культури, просвіти та дозвілля Збройних Сил України (будинок офіцерів), дев’ять державних музеїв, 21 бібліотека, 7 палаців та будинків культури, два театри і три театри-студії, 4 кінотеатри, Центральний парк культури і відпочинку, Національна філармонія, Міжнародний центр культури і мистецтв, дитяча картинна галерея і три дитячі музичні школи. Встановлено й районне свято, яке відзначається раз на два роки. Печерський район живе цікавим багатогранним життям.

Либідь починається з джерел поблизу станції Київ-Волинський, впадає в Дніпро, утворюючи Михайлівську затоку біля селища Корчувате. В 1787 р. на ній стояла флотилія кораблів, які мали супроводжувати Катерину || по Україні. Довжина р. Либідь 14км, площа басейну 68 км. Вважають, що назву Либідь отримала від імені сестри легендарних завойовників Києва — Кия, Щека, Хорива. Либідь згадується у літописах. Оповідаючи про облогу Києва печенігами в 968 p., літописець зазначає „ніде на Либіді коня напоїти». Либідь мала русло судноплавне. Давня річкова мережа доповнювалась меншими річками. Басейн р. Либідь розділений глибокими ярами, які відкривають чисельні джерельця: Буслівське — на Саперній Слободі, Лукрець — під живописною Дівоч — горою, Живець під горою Бусовиця. Струмок Хрещатик мав витік в районі вулиці Прорізної, впадав в р. Клов, яка несла свої води в р. Либідь в районі Республіканського стадіону. Клов — історичне урочище в Печерському районі. Назва відома з часів Київської русі. „Клов»- той, що клекоче, бурхливий. В 11 ст. ігумен Печерського Монастиря — Стефан збудував тут монастир, де було споруджено церкву Богородиці. Річка Клов походить від Кловського струмка, який починався на Печерську, біля заводу „Арсенал». На своєму шляху річка приймає ряд притоків, але всі вони, живуть тепер своїм підземним життям.

В басейні річки Либідь знаходяться ставки: Шулявський, Печорський, Совки, Голосіївський. Зона відпочинку є Голосіївський та Шулявський ставки, які розташовані в живописній зеленій зоні. Вони потребують постійного догляду. Каскад ставків в басейні річка Совка може становити особливе дослідження. Біля них можна створити ще одну чудову рекреаційну зону для киян. Нажаль, в теперішній час відбувається забудова в верхній частині ставків, що може привести до порушення підземних водостоків. Наслідки від подібного вторгнення людини ми спостерігаємо на прикладі річки Мокра.

Басейн р. Либідь займає велику частину правобережжя Києва, яке поповнює через дощові каналізаційні мережі стік річки. Але існують і інші річки, яких не можна недооцінювати.

Невідкладним завданням на сьогодні є розробка комплексних заходів, направлених на зменшення антропогенного впливу на екосистему Печерського району.

Постійна комісія Київради з питань екологічної політики уважно розглянула звернення мешканців Печерського району щодо збереження від забудови схилів Національного Ботанічного саду ім.М.Гришка (землі Звіринецького пагорба) та необхідності встановлення його охоронної зони.

Своїм рішенням постійна комісія Київради з питань екологічної політики звернулася до Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації), а також до відповідних управлінь та служб міськдержадміністрації з наступним проханням:

— вжити заходів щодо забезпечення відміни рішень Київради про надання земельних ділянок для будівництва або іншого не природоохоронного призначення за рахунок земель «не наданих у власність чи користування» на схилах, прилеглих до Національного Ботанічного саду ім. М. Гришка;

— призупинити оформлення нових ділянок на схилах Звіринецького пагорба, оточуючих Національний Ботанічний сад ім. М. Гришка, зокрема, в бік пр. Бастіонного, вул. Мічуріна та р. Дніпро.

— не погоджувати будь-яких проектів землеустрою на відведення земельних ділянок на схилах прилеглих до Національного Ботанічного саду ім. М. Гришка;

— встановити охоронну (захисну) зону навколо Національного Ботанічного саду ім. М. Гришка.

Зокрема, у механічно ущільнених грунтах підвищується концентрація таких важких металів, як марганець, титан, барій, стронцій та інших. Підвищення концентрації металів у ґрунтах в свою чергу обумовлює погіршення екологічного стану рослинного покриву. У зонах механічного впливу транспортних магістралей відбувається значна (а в деяких випадках і повна) перебудова ландшафтно-геохімічної структури території. Ширина таких зон зазвичай становить 2 — 3 м від меж полотна транспортної магістралі. Хімічний вплив полотна транспортної магістралі на навколишнє середовище полягає у більшості у впливі хімічного складу дорожнього полотна і літолого-хімічному складі будівельних матеріалів, зокрема щебеню, що використовується для підсипки під полотно транспортної магістралі. Найчастіше використовується асфальтобітумне покриття. В його склад входять такі високотоксичні важкі метали:

— цинк до 40 мг/кг;

— нікель до 74 мг/кг;

— мідь до 15 мг/кг;

— ванадій до 520 мг/кг;

— молібден до 15 мг/кг.

Широко застосовують (особливо в індустріально розвинених регіонах) бетонне покриття полотна доріг. У його складі виявлено такі важкі метати:

— цинк до 200 мг/кг;

— свинець до 10 мг/кг;

— хром до 300 мг/кг;

— молібден до 50 мг/кг.

Слід також відмітити підвищений вміст цинку у спеціальній фарбі, якою виконують дорожнє розмічування.

Забруднення діоксидом азоту перевищує ГДК, а частка оксиду вуглецю досягла критичних нормативних рівнів. Вказане є наслідком зростання викидів від пересувних джерел (автомобільного транспорту) і може бути аргументом під час будівництва шляхово-транспортних споруд, які впливають на зменшення забруднення автомобільним транспортом.

Вплив особливостей транспортної магістралі на ґрунти полягає зазвичай у накопиченні в них (у ґрунтах) підвищених концентрацій іонів кальцію і натрію, що надходить в навколишнє середовище в результаті розкладу карбонатного щебеню, який використовують для підсипання під полотно дороги, а також у зменшенні концентрації важких металів у верхньому ґрунтовому горизонті зон, що знаходяться безпосередньо біля доріг (0,5 — 5 м) та збільшенні їх концентрації у разі віддалення на 10 — 100 м від полотна транспортної магістралі.

Оцінюючи розміри шкідливої дії на здоров’я людини, слід враховувати, що хімічне забруднення повітря знижує адаптаційні можливості організму, і, як наслідок, стійкість щодо несприятливих факторів інших етнологій; підвищується рівень захворюваності, передусім органів системи дихання; несприятливо впливає на рівень смертності населення.

Безумовними частинами екологічної політики у вирішенні екологічних проблем Печерського району слід вважати:

• належну та ефективну систему державного управління у сфері охорони, невиснажливого використання та відтворення природних ресурсів;
• належний державний та громадський нагляд за дотриманням чинного природоохоронного законодавства та міжнародних природоохоронних зобов’язань країни;
• належну інформаційну політику щодо довкілля;
• належний рівень екологічної експертизи екологічно небезпечних проектів;
• належну систему прийняття державних рішень з питань, що стосуються довкілля, яка б передбачала обов’язкове залучення громадськості;
• належну систему відповідальності влади, конкретних посадових осіб та громадян за порушення принципів збалансованого розвитку, норм та положень природоохоронного законодавства;

Забруднення атмосферного повітря викидами від автотранспорту.

Викиди забруднюючих речовин від автотранспорту з року в рік зростають та негативно впливають на стан забруднення атмосферного повітря в місті.

Викиди автотранспортних засобів особливо небезпечні тому, що здійснюються в безпосередній близькості від тротуарів у зоні активного пішоходного руху.

Крім забруднення атмосферного повітря, міський транспорт та його супутня інфраструктура є головними забруднювачами водних об’єктів та грунтів нафтопродуктами. Насамперед, це стосується відкритих автостоянок, гаражних кооперативів та автозаправних станцій, які не обладнано локальними очисними спорудами дощових стоків, пунктів розвантаження паливно-мастильних матеріалів на території річкового порту та автотранспортних підприємств міста. Має місце забруднення трамвайних колій мастилами через їх витікання з негерметичних редукторів трамвайних вагонів. Негативно впливають на стан довкілля і відходи автотранспортних засобів, які утворюються в процесі їх експлуатації, а саме: відпрацьовані мастила, фільтри, акумулятори, відпрацьовані шини, деталі та корпуси автомобілів та ін., утилізацію яких належним чином ще не налагоджено.

Для вирішення проблеми необхідно впровадити :

• використання на автотранспорті спеціальних моторних мастил, присадок до них та палива, модифікаторів кінематичних вузлів автомобілів, впровадження каталітичних перетворювачів палива та ін., що приведе до зменшення витрат пального, зменшення викидів забруднюючих речовин та збільшення моторесурсів двигунів;
• жорсткий контроль за якістю пального, що постачається і реалізується в місті автозаправними станціями, його відповідністю державним стандартам, а також заборона реалізації у столиці етильованого бензину;
• заміну на автотранспорті палива нафтового походження екологічно чистим природним газом, передусім в системі комунального транспорту;
• належну освітню та просвітницьку діяльність.

В Києві склалась критична ситуація зі станом міських каналізаційних колекторів, яка може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій.

На балансі ДКО „Київводоканал” знаходиться 2449,48 км каналізаційних мереж, із яких в аварійному стані – 887,5 км (36%), що потребують негайного ремонту. Значний відсоток амортизації основних фондів (мереж та обладнання) і недостатні обсяги фінансування експлуатаційної діяльності на протязі останніх років призвели до збільшення кількості аварійних витоків та пошкоджень.

Заходи “Програми ремонту, реконструкції та розвитку каналізаційного господарства міста Києва на період 2000-2005 роки” (затверджена рішенням Київської міської Ради від 02.12.99 р. № 122/624 та рішенням КМДА від 30.09.99 р.) фінансуються частково.

Невиконання заходів вищеназваної програми може призвести до екологічної катастрофи в місті та забруднення р. Дніпро.

Виходячи з вищевикладеного, для поліпшення екологічного стану ПЗС та ВЗ необхідно:

— закінчити розробку проектів прибережних захисних смуг Печерського району;

— створити перелік (кадастр) існуючих об’єктів господарювання в межах встановлених водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, для подальшого винесення об’єктів, господарська діяльність яких не відповідає вимогам (ст.89 Водного кодексу України та ст.61 Земельного кодексу України);

— заборонити будь-яке будівництво на землях водного фонду;

— при наданні права користування земельними ділянками на землях водного фонду на умовах оренди, суворо дотримуватись вимог Земельного та Водного кодексів України та інших нормативно-правових документів у галузі охорони навколишнього природного середовища;

— визначити підприємство, організацію або установу в м. Києві і створити при ній спеціальну службу по догляду та підтриманню у належному стані водоохоронних зон, прибережних захисних смуг водних об’ктів;

— об’єкти господарювання, розташовані в водоохоронних зонах, прибережних захисних смугах та на островах, в обов’язковому порядку, повинні бути підключені до міських каналізаційних мереж;

— прийняти відповідні міри впливу, передбачені ст. 212 Земельного кодексу України, до громадян та юридичних осіб, що здійснили самозахоплення земельних ділянок на землях водного фонду.

Висновки

При цьому екологічна складова сталого розвитку виступає на перший план і є пріоритетною порівняно з досягненнями економіки. Саме тому, одним з пріоритетніших напрямків діяльності природоохоронних органів є вирішення найгостріших екологічних проблем, що виникли в Печерському районі.

Незважаючи на тенденцію деякого зменшення обсягів утворення відходів виробництва, в місті триває процес накопичення відходів різних видів.

Невирішеними залишаються такі проблеми поводження з відходами:

— не запроваджена чітка система утилізації та використання для потреб столиці продуктів переробки макулатури, склобою, автомобільних шин, полімерних відходів, відходів легкої та харчової промисловості, відпрацьованих нафтопродуктів тощо;

— не впроваджена система поводження (знешкодження) з токсичними відходами. Необхідно вирішити питання щодо облаштування сучасного екологічно безпечного полігону токсичних відходів, який зараз відсутній. В Києві на території промислових підприємств та на звалищах сконцентровано близько 170 тис. тонн промислових токсичних відходів;

— не організовано утилізацію відходів;

Вирішення більшості питань щодо утилізації відходів не потребує значних капіталовкладень, а залежить лише від зацікавленості та ініціативності місцевих органів управління.