Вступ

Актуальність теми. Джерела економії — скорочення затрат на виробництво і доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне обслуговування.

Відомо, що виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначені ціни. Кількість якогось товару, що фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, з одного боку, і від ціни, по якій товар буде продаватися на ринку, — з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки тощо.

З розвитком конкуренції на ринку та зниженням норми прибутку перспективи розвитку підприємства значною мірою залежать від поведінки витрат та управління ними. Вміння планомірно і раціонально керувати витратами в періоди погіршання кон’юнктури ринку підвищує шанси на виживання. Також за сприятливих економічних умова важливою стає задача оптимального розподілу ресурсів між поточною та інвестиційною діяльністю. Це можливо зробити, якщо на підприємстві діє продумана система управління витратами. Побудову та вдосконалення системи управління витратами на підприємствах пропонується здійснювати шляхом: виділення основних понять і процедур, системи управління витратами; виявлення існуючих проблем формування та контролю витрат на підприємстві; формування моделі управління витратами з урахуванням особливостей галузі та підприємства; побудови інформаційної системи; адаптації документообігу до обраної інформаційної системи; розподілу відповідальності за формування витрат та створення механізму мотивації і стимулювання їх зниження [1, с. 15].

Тому метою нашого дослідження є визначення джерел та шляхів економії витрат на підприємстві, обумовлені зростанням масштабів виробництва.

1. Характеристика основних шляхів зниження витрат при виробництві

Собівартість продукції є мірилом витрат і доходів підприємства. Зменшення витрат на виробництво продукції збільшує доходи, і навпаки. Отже, собівартість відображає реальні витрати підприємства на виробництво продукції, дає можливість визначити ефективність його роботи. Товаровиробники в умовах конкуренції повинні прагнути до скорочення витрат виробництва або собівартості продукції. Зниження собівартості продукції досягається за рахунок економії витрат по кожному елементу структури собівартості. Розглянемо основні шляхи такого скорочення за головними групами витрат. Це насамперед зменшення витрат сировини, матеріалів, енергії, тобто предметів праці. Ця економія може досягатися за двома напрямами: раціональним використанням названих ресурсів, що дає змогу знизити їхні витрати на одиницю виробленої продукції, а також здешевленням цих ресурсів. Реалізація цих напрямів передбачає заміну традиційних матеріалів штучними з наперед заданими властивостями, підвищення продуктивності праці у галузях, що виготовляють сировинні й паливно-енергетичні ресурси, впровадження безвідходних технологій тощо.

Значну частку в собівартості продукції займають витрати, пов’язані з використанням засобів праці. До собівартості ці витрати входять у вигляді амортизаційних відрахувань. З розвитком науково-технічного прогресу зростає технічна оснащеність виробництва, що призводить до збільшення як абсолютного розміру амортизаційних відрахувань, так і їхньої частки в собівартості. В цих умовах зниження собівартості за рахунок цього елемента можливе лише тоді, коли обсяг продукції, що виготовляється, збільшуватиметься швидше, ніж зростає сума амортизаційних відрахувань. Для того щоб досягти цього співвідношення, потрібно підвищити продуктивність створюваних засобів праці, поліпшити їхню якість, забезпечити зростання продуктивності праці тощо [4, c. 44].

Одним із елементів собівартості продукції є оплата праці. Зниження собівартості продукції за рахунок цього елемента можливе у двох напрямах: по-перше, зниження заробітної плати, що в нормальних умовах функціонування економіки не може відбуватися; по-друге, через зростання оплати праці, однак за умови, що його темпи будуть нижчі, ніж підвищення продуктивності праці. Саме за такої умови досягатиметься економія заробітної плати на одиницю виготовленої продукції. Досягти цієї умови можна лише технічним та організаційним удосконаленням виробництва.

Джерелом економії витрат виробництва є і скорочення різних непродуктивних витрат на виробництві — штрафів, втрат від браку, відшкодування збитків. Причиною їх є, як правило, низький рівень організації виробництва та виконавської дисципліни працівників, порушення договірних зобов’язань. Усунення цих втрат можливе лише на шляху радикальної перебудови механізму господарювання в напрямі посилення заінтересованості всіх учасників виробництва в раціональному веденні виробництва.

Мінімізація витрат виробництва на рівні підприємства (фірми) пов’язана і з правилом підприємство (фірма) заміщує чинник, вартість якого зростає, тими, ціни на які залишаються незмінними.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою нагромадила великий досвід зниження витрат виробництва. Його використання підприємцями нашої країни в період переходу до ринкової економіки сприятиме підвищенню ефективності господарювання.

Безумовно, реалізація таких завдань надзвичайно складна, стосується широкого спектру соціально-економічних інтересів і в умовах еволюційного розвитку вимагає дуже значного часу. Разом з тим, не вирішивши головні задачі такої структурної перебудови, не можна розраховувати на позитивні зміни соціально-економічної ситуації в майбутньому [4, c. 47-48].

2. Основні джерела зниження витрат виробництва і реалізації продукції

Виявлення існуючих проблем (діагностика) формування та контролю витрат на підприємстві зводиться до визначення причин недостатньої опера­тивності обліку, відсутності надійних критеріїв оцінки ефективності діяль­ності в сфері управління витратами, недорозвиненості системи мотивації. Не­достатність оперативного обліку полягає в тому, що на більшості під­приємств повні дані про фактичні витрати в цехах можуть бути отримані в бухгалтерії через місяць після звітного. Ці дані на момент їх отримання бу­дуть застарілими. Вони не дають змогу оперативно аналізувати виробничі процеси в цехах і, відповідно, приймати рішення з виникненням проблем. Відхилення витрат від кошторисних показників зазвичай неможливо адекват­но оцінити в зв’язку з відсутністю достатнього переліку норм і нормативів, розвинутої статистики про витрати за минулі періоди, єдиного методичного підходу до аналізу ефективності здійснених витрат [4, с. 63].

Важливим кроком в аналізі витрат є оцінка витрат на оплату праці. З метою достовірної оцінки зміни рівня витрат на оплату праці варто розглянути, яким чином згрупований персонал підприємства, визначити ознаку, за якою виділені категорії персоналу, та на основі виділених груп окреслити ті фактори, які впливають на розмір заробітної плати саме тих груп персоналу, які виділені на підприємстві. Зазвичай три основні фактори впливають на розмір заробітної плати по підприємству — оклад, розряд робітника та кількість відпрацьованих годин. Окрім цих факторів, є ще й інші: лікарняні, відпустки, учбові відпустки, відпустки за свій рахунок та соціальні стандарти, які роботодавець гарантує персоналу. Ще одним важливим  кроком в аналізі витрат є аналіз так званих накладних витрат (адміністративні, збутові, фінансові та інші види витрат підприємства). Окрім впливу, який мають накладні витрати на ціну виробу, від їх розміру залежить фінансовий результат підприємства, величина чистого прибутку.

В переважній більшості випадків альтернативне використання коштів є прихованим. Тому досить важливо вміти визначити, в якому напрямку використовувати наявні грошові фонди підприємства для прийняття правильних економічних рішень [1;  47].

Розмір цих витрат залежить від цін на ресурси необхідних для виробництва товару, а також від технологій їхнього використання. Ціна, за якою купують ресурси, не залежить від фірми-виробника. Вона визначається взаємодією попиту і пропозиції на ці ресурси. Отже, для підприємця є дуже важливим технологічний аспект формування витрат виробництва, що визначає, з одного боку, кількість ресурсів, що залучаються, та якість їхнього використання, з іншого.

Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: по джерелах і по чинниках.

Джерела — це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники — це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.

Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції є: зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції; зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ; зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ; скорочення адміністративно-управлінських витрат; ліквідація непродуктивних витрат і втрат [1; 48].

На економію ресурсів значний впливає має число техніко-економічних чинників. Найбільше впливають такі групи внутрішньовиробничих чинників як: підвищення технічного рівня виробництва; удосконалювання організації виробництва і праці; зміна обсягу виробництва.

Зниження витрат виробництва в даний час забезпечується в основному за рахунок внутрішньовиробничих чинників.

Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії і отримавша широке застосування в усьому світі система організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється, тому що запасів на робочому місці немає.

Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках:

• знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і в споживача, і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.
• застосування системи неможливе без забезпечення бездефектного виготовлення продукції в постачальника. Японські підприємства в цих цілях навчають усіх співробітників методам контролю якості і т.д. , підвищують відповідальність виробничих робітників за якість, використовують автоматичні пристрої для контролю якості. В результаті знижуються витрати виробництва, що пов’язані з повторним опрацюванням бракованих виробів, витратами сировини і заробітної плати.

У рамках системи “just in time“ розроблені і використовуються підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процессом [2;  9].

Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення якості продукції і т.д.

Висновки

Отже, можна зробити висновок, що виробництво будь-якого товару потребує затрат економічних ресурсів, що, у силу своєї відносної рідкості, мають визначені ціни. Кількість якогось товару, що фірма намагається запропонувати на ринку, залежить від цін (витрат) і ефективності використання ресурсів, необхідних для його виробництва, з одного боку, і від ціни, по якій товар буде продаватися на ринку, — з іншого. Проте в процесі виробництва фірма-виробник поряд із витратами виробництва несе також витрати на просування товару на ринок, проведення маркетингових досліджень, організацію реклами, сплачує податки тощо.

Список використаної літератури

1. Будима, О. Система обліку витрат на виробництво та їх характеристика / О. Будима // Держава та регіони. – 2008. — №2. – С. 47-51.
2. Дерій, В. Проблема обліку витрат і доходів підприємства та перспективи їх рішення в Україні / В. Дерій // Бухгалтерський облік і аудит.–2008. — №4. – С. 7-11.
3. Коваленко, О. Класифікація витрат ресурсів як основа оцінювання собівартості продукції / О. Коваленко // Економіка АПК. – 2008. — №4. – С. 90-95.
4. Партин Г. Оцінка концепції управління витратами суб’єктів господарювання // Регіональна економіка. — 2009. — № 2. — с. 44-50.
5. Шляхи вдосконалення аналізу та оцінки операційих, фінансових та інших витрат на підприємстві / О.Ю. Шумило // Економіка, фінанси, право. — 2009. — № 3. — с. 25-28.