Вступ

Актуальність теми. Кожне підприємство, яке займається певною господарською діяльністю, здійснює ряд господарських операцій, що мають бути відображені в бухгалтерському обліку. Проте, щоб таке відображення було можливе, необхідна наявність документу, який підтверджує факт здійснення господарської операції.

Документуванню операцій з експорту та імпорту товарів і послуг потрібно приділяти особливу увагу, оскільки вони мають ряд особливостей, які відрізняють їх від звичайних господарських операцій, що здійснюється всередині країни. Зокрема, документи за зовнішньоекономічними операціями у деяких випадках складаються іноземною мовою та мають не характерну для українського законодавства форму, заповнюються як в іноземній так і в національній валюті, регулюються міжнародним та вітчизняним законодавством.

Такі специфічні риси документального оформлення зовнішньоекономічних відносин, що зумовлює виникнення у суб’єктів господарювання ряду проблемних питань під час здійснення експортно-імпортних операцій, визначають актуальність даного дослідження.

Метою дослідження є визначення місця процесу документування в загальній системі бухгалтерського обліку на підприємстві, аналіз та систематизація за відповідними ознаками основних видів документів, яке займається зовнішньоекономічною діяльністю.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути місце процесу документування в загальній системі бухгалтерського обліку на підприємстві зовнішньоекономічної діяльності   7

— дослідити підготовку до укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів);

— охарактеризувати типові контракти;

— проаналізувати підготовку до укладання зовнішньоекономічних договорів.

Об’єктом роботи  є – документування на підприємствах зовнішньоекономічної діяльності.

Предметом роботи  виступає – підготовка документів зовнішньоекономічної діяльності

Термінологічний словник

КОНТРАКТ — комерційний документ, що являє собою договір на постачання товару (надання послуг і т. ін.), погоджений і підписаний експортером та імпортером.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

ЗАПИТ — комерційний документ, що являє собою звертання покупця до продавця, імпортера до експортера з проханням надати докладну інформацію про товар (послуги та ін.) і скерувати пропозицію на постачання товару.

ПРОПОЗИЦІЯ (ОФЕРТА) — комерційний документ, заява експортера про бажання укласти угоду із зазначенням її конкретних умов.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження

Ключові слова: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД), документооборот.

1.1. Аналітичний огляд літератури

У ході дослідження ми розглянули нормативні акти, серед яких Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», він  визначає правові засади регулювання,  організації,  ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні [13].

На законодавчому рівні питання документального оформлення господарських операцій регулюється п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” [13], Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 [23], а також рядом нормативно-правових актів, що визначають порядок складання та заповнення документів на підприємствах, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.

В ході дослідження здійснено аналіз нормативно-правових актів, які регулюють питання документального оформлення експортно-імпортних операцій. Виділені положення законодавчих документів визначають:

—         загальні питання складання, заповнення первинних документів, розробки графіку документобороту та контролю за його дотриманням;

—         порядок ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів і забороняють формувати показники податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами;

—         порядок визнання доходів та витрат на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів та витрат;

—         первинні документи, що підтверджують здійснення експорту (імпорту) товарів (вантажно-митна декларація) та послуг (акт або інший документ, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг), а також право платника податку відносити до податкового кредиту суми, підтверджені податковою накладною;

—         необхідність дотримання суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності строків повернення валютних цінностей в Україну за експортними операціями та надходження товарів за імпортом на умовах відстрочки поставки.

В ході дослідження літературних джерел виявлено, що дане питання розглядається в більшій мірі в науковій літературі. Проблеми документального оформлення даного виду господарських операцій розглядали в своїх наукових статтях дослідники:        О.М. Кукуріка, М.Ю. Кольбух, Л.І. Бабій; в кандидатських дисертаційних роботах вітчизняні (Г.Ю. Коблянська), та російські науковці (А.С. Кабиткіна, Н.Н. Парасоцька, С.А. Пахомов, Н.В. Ульянова). Наукові результати авторів досліджень полягають у розробленні нових форм первинних документів, удосконаленні схем раціонального документообігу та порядку оформлення документів. В підручниках польських авторів (К. Бялецкі (K.P. Biatecki), В. Янушкевич (W. Januszkiewicz), Ю. Римарчик (Rymarczyk J.) [28] також розглядаються питання документування операцій закордонної торгівлі.

Як зазначають К. Бялецкі (K.P. Bialecki), В. Янушкевич (W. Januszkiewicz), сучасна закордонна торгівля має характер торгівлі «за документами”, тоді як в минулому вона характеризувалась торгівлею «з рук в руки” [28, с. 100]. Це підтверджує актуальність та проблемність досліджуваної теми.

Одні автори розглядають фінансову документацію (Т.А. Бутинець, Л.В. Торгова, О.В. Хитра), а інші (Ф.Ф. Бутинець) більш деталізують, виділяючи банківську, що включає заяву на переказ валюти, інкасове доручення, доручення про відкриття акредитиву, заяву на розподіл експортної виручки, виписки банку по поточному і валютному рахунках тощо.

Не існує однозначності і у розумінні товаросупровідних документів: Л.В. Торгова, О.В. Хитра виділяють товаросупровідні, які включають комерційні, страхові, транспортні, транспортно-експедиторські та митні документи, тоді як Ф.Ф. Бутинець, О.М. Кукуріка під таким видом розуміють лише сертифікати якості, відвантажувальні документи тощо.

Під комерційними і розрахунковими документами розуміються рахунки- фактури, розрахункова специфікація (коли товар є комплектом з різних частин і кожна частина має ціну), переказний вексель. В Польщі такі види документів об’єднують у групі торгівельних первинних документів.

В досліджених літературних джерелах автори розглядають лише окремі розрахункові документи за експортно-імпортними операціями, що, на нашу думку, обмежує перелік видів розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності. Зокрема, на практиці розрахунки з іноземними постачальниками здійснюються за платіжними дорученнями, які передбачають як авансові так і наступні платежі за господарськими операціями. Також не розглядаються такі документи як податкові накладні, що підтверджують розрахунки за податками й платежами суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Кукуріка О.М. та Стражева Н.С., Стражева А.В. виділяють особливий вид первинних документів у зовнішньоекономічній діяльності — договір. На підставі проведеного дослідження впливу умов зовнішньоекономічного договору на облікове відображення експортно-імпортних операцій, на нашу думку, варто виділяти даний документ як такий, що підтверджує факт виникнення прав та зобов’язань у сторін, та він не дозволяє здійснювати записи в бухгалтерському обліку. Облікове відображення підтверджують інші документи, які складаються безпосередньо під час здійснення господарської операції (накладні, рахунки, акти). Таку особливість договору також розглядали у своїх дисертаційних роботах К.В. Романчук, Н.В. Федькевич.

Проведений огляд юридичної літератури показав, що в судовій практиці спостерігаються випадки, коли первинні документи визнаються формою договору. Зокрема, в статті юриста Д. Гарного [1] розглядаються рішення суду, за якими акт приймання-передачі, накладна та акт звірки розрахунків були єдиними доказами досягнення сторонами домовленості та визнавалися формою договорів за здійсненими господарськими операціями.

Автор юридичної статті звертає увагу на те, що первинні документи визнаються формою договору, якщо сторони операції в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (передбачено ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України [5]).

На нашу думку, в ході здійснення зовнішньоекономічної операції необхідно обов’язково укладати договір, в якому передбачати всі необхідні умови. Факт виконання або невиконання договору підтверджуватимуть первинні документи, на підставі яких буде здійснюватися облікове відображення експортно-імпортних операцій.

1.2. Місце процесу документування в загальній системі бухгалтерського обліку на підприємстві зовнішньоекономічної діяльності

Для експорту та імпорту товарів на законодавчому рівні визначено документ, яким оформлюється здійснення таких зовнішньоекономічних операцій — вантажно-митна декларація. Щодо операцій експорту та імпорту послуг, то не у всіх розглянутих нормативних документах говориться про складання акта наданих послуг і типова форма цього документу для всіх суб’єктів (окрім будівельних робіт) відсутня, що ускладнює процес документування операцій з надання та отримання послуг різного характеру.

Законом № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій [2]. Даний Закон також надає визначення поняттю «первинний документ”, під яким розуміється документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1).

Отже, первинний документ є доказом факту здійснення тієї чи іншої господарської операції. Схематично місце документального оформлення в обліковому процесі на підприємстві представлено в додатку 1.

Як видно з Додатку 1, будь-який запис в бухгалтерському обліку починається зі створення і заповнення первинних документів. Слід зазначити, що в ч. 1 ст. 9 Закону № 996 зазначається: первинні документи необхідно складати

під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення [2]. Тому кожна господарська операція оформлюється належним документом і може бути відображена в бухгалтерському обліку тільки на його підставі.

Наступний етап у схемі — відображення в бухгалтерському обліку здійсненої та документально підтвердженої операції, що передбачає:

—         проставлення відповідних рахунків в журналі господарських операцій або, при комп’ютеризованій формі ведення обліку, — в певній бухгалтерській програмі. Аналітичні рахунки повинні забезпечувати достовірність, зрозумілість та повноту інформації, що відображається в бухгалтерському обліку;

—         заповнення регістрів обліку, Головної книги та оборотно-сальдової відомості в національній та паралельно в іноземній валюті.

Таблиця 1. Групи первинних документів в зовнішньоекономічній діяльності

№	Групи первинних документів	Кіль­ кість	Автори (джерело)
1.	Транспортна	11	Бутинець Т.А., Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Дралін А.І., Козік В.В., Сердюк В.Н., Стражева Н.С., Стражева А.В., Методичний посібник Баланс, Степіень Б. (St^pien B.), К. Бялецкі (K.P. Biatecki), В. Янушкевич (W. Januszkiewicz), Римарчик Ю. (Rymarczyk J. )
2.	Страхова	9	Бутинець Т.А., Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Дралін А.І., Козік В.В., Сердюк В.Н., Степіень Б. (St^pien B.), Бялецкі К. (K.P. Biatecki), Янушкевич В. (W. Januszkiewicz), Римарчик Ю. (Rymarczyk J. )
3.	Товаросупровідна	7	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Дралін А.І., Козік В.В., Торгова Л.В., Хитра О.В. Сердюк В.Н., Стражева Н.С., Стражева А.В.
4.	Митна	6	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В., Дралін А.І., Методичний посібник Баланс, Стражева Н.С., Стражева А.В.
5.	Технічна	4	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В. Стражева Н.С., Стражева А.В.
6.	Складська	4	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В., Стражева Н.С., Стражева А.В.
7.	Банківська	4	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В., Стражева Н.С., Стражева А.В.
8.	Претензійно- арбітражна	4	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В., Стражева Н.С., Стражева А.В.
9.	По нестачі і псуванню товару	4	Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Кукуріка О.М., Козік В.В., Стражева Н.С., Стражева А.В.
10.	Торгівельна (торгівельна фактура, фактура-проформа)	3	Степіень Б. (St^pien B.), Бялецкі К. (K.P. Biatecki), Янушкевич В. (W. Januszkiewicz), Римарчик Ю. (Rymarczyk J. )
11.	Комерційні	3	Бутинець Т.А., Бутинець Ф.Ф., Жиглей І.В., Методичний посібник Баланс
12.	Фінансова	3	Бутинець Т.А., Торгова Л.В., Хитра О.В., Римарчик Ю. (Rymarczyk J. )
13.	Розрахункова	2	Дралін А.І., Стражева Н.С., Стражева А.В.
14.	Договір	2	Кукуріка О.М., Стражева Н.С., Стражева А.В.
15.	Офіційна	1	Бутинець Т.А.
16.	Ліцензія на товар при експорті	1	Кукуріка О.М.
17.	Документи за платіжно- розрахунковими операціями	1	Дралін А.І.
18.	За забезпеченням виробництва експортного товару	1	Торгова Л.В., Хитра О.В.
19.	За підготовкою товарів до відвантаження	1	Торгова Л.В., Хитра О.В.
20.	Свідоцтва, сертифікати, посвідчення	1	Бялецкі К. (K.P. Biatecki), Янушкевич В. (W. Januszkiewicz)
21.	Статистична	1	Римарчик Ю. (Rymarczyk J. )
22.	Операційно- комерційна	1	Стражева Н.С., Стражева А.В.
23.	Ветеринарна зовнішньо-торговельна	1	Стражева Н.С., Стражева А.В.

На основі даних бухгалтерського обліку формується звітність підприємства та подається до органів статистики, податкової служби, Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування залежно від виду діяльності, яку здійснює підприємство, а також складається управлінська (внутрішня) звітність для внутрішніх користувачів бухгалтерської інформації.

Визначивши загальну роль документального оформлення господарських операцій для бухгалтерського обліку, в ході дослідження розглянуто види первинних документів для операцій з експорту та імпорту товарів та послуг.

Аналіз українських, білоруських та польських літературних джерел показав, що в Україні, на відміну від Польщі, не існує єдиного переліку первинних документів, що оформлюються під час здійснення експортно-імпортних операцій. В ході дослідження узагальнено та систематизовано групи видів первинних документів у зовнішньоекономічній діяльності в табл. 1.

Як видно з табл. 1, існує велика різноманітність первинної документації у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відсутність єдиного підходу щодо видів документів ускладнює здійснення господарських операцій у частині їх документального оформлення.

Отже, на підставі вищенаведеної інформації систематизовано види первинних документів та представлено перелік документації у зовнішньоекономічній діяльності, що забезпечить оперативність дій бухгалтерської служби під час документального оформлення господарських операцій (рис. 1).

Виділені на рис. 1 групи первинної документації формують чітке уявлення про структуру документування експортно-імпортних операцій на підприємстві. Варто зазначити, що перелік наведених документів невичерпний, тому що суб’єкти господарювання можуть складати документи за специфічними видами операцій (консигнації, оренди, факторингу тощо), які матимуть відповідні форми документів із дотриманням обов’язкових реквізитів, що в даному випадку не розглядається. Виділені групи документів характеризують здійснення експортно-імпортних операцій товарів та послуг.

В періодичних статтях автори звертають увагу бухгалтерів на, те що ВМД, рахунок-фактура, податкова накладна — документи, які не можна віднести до первинних. Аргументують це тим, що оформлення таких документів не має бухгалтерських та податкових наслідків. На нашу думку, такі висновки є дещо сумнівними, адже відображення в обліку експортно-імпортних операцій за товарами здійснюється саме на підставі складання ВМД та рахунку-фактури. Дані документи підтверджують здійснення та містять відомості про господарську операцію. Податкова накладна, як первинний документ, підтверджує здійснення розрахунків за податком на додану вартість та є підставою для відображення виникнення податкового кредиту та податкових зобов’язань в обліку.

Отже, особливостями документального оформлення експортно-імпортних операцій є:

—         наявність специфічних форм первинних документів (інвойс, ВМД, товарно-транспортна накладна CMR, коносамент тощо);

—         документи складаються на двох мовах (українській та іноземній) або тільки на іноземній, у зв’язку з чим повинні мати впорядкований аутентичний переклад на українську мову, що регулюється п. 1.3 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку [4];

—         в первинних документах записи вартісних показників відображають у тій грошовій одиниці, в якій фактично здійснюються операції. При обробці первинних документів у знаменнику вказують еквівалент показників в іноземній валюті, перерахований у національну валюту за курсом Національного банку України на дату, прийняту для перерахунку.

Для порівняння української практики забезпечення документального оформлення зовнішньоекономічної діяльності з зарубіжною в ході дослідження розглянуто літературні джерела польських, російських та білоруських авторів.

В Польщі первинні документи за характером операцій поділяються на торгівельні, страхові, транспортні, фінансові та статистичні, а також на основні та додаткові. В досліджених українських літературних джерелах не розглядаються статистичні документи.

В Республіці Білорусь та Російській Федерації автори літературних джерел (Стражева Н.С., Стражева А.В., Бикова Є.І.) виділяють специфічний вид документації зовнішньоекономічних операцій — операційно-комерційна, до складу якої входять договір та паспорт угоди.

Паспорт угоди (ПС — Паспорт сделки) оформлюється по кожному укладеному експортно-імпортному контракту і підписується уповноваженим банком, в якому у експортера (імпортера) відкритий транзитний валютний рахунок [3, с. 13].

Після підписання ПС підприємство приймає на себе відповідальність за:

—         повну відповідність положенням, які наводяться у ПС, умовам контракту, на основі якого був складений даний ПС;

—         зарахування виручки від експорту товару по контракту, на основі якого був складений ПС, в повному обсязі і у строки, які не перевищують 180 календарних днів між датою митного оформлення і днем оплати товару, який експортується;

—         надходження в країну товарів у повному обсязі і у строки, які не перевищують 180 календарних днів між днем оплати товару, який імпортується, і датою митного оформлення; а при неможливості поставки товарів — за повернення на вказаний у ПС валютний рахунок імпортера суми передоплати в установлені контрактом строки, але не більше 180 календарних днів з дати здійснення платежу [3, с. 13-15]

Пред’явлення копії ПС митним органам є основою для прийняття товару, що експортується (імпортується), до митного оформлення.

В Україні такий документ не складається, підставою для прийняття товару до митного оформлення є вантажно-митна декларація, а послуги — акт наданих послуг.

Отже, зовнішньоекономічні угоди (договори, контракти)  вважають укладеними, якщо вони оформлені письмово й підписані певними особами, на те уповноваженими. Форма зовнішньоекономічних договорів (контрактів) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключний формі заборонені законами України (ч. 4 ст. 6 Закону).

Права та обов’язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше. Місце укладення угоди визначається законами України (ч. 8 ст. 6 Закону).

Форма зовнішьноекономічної угоди визначається правом місця її укладення. Так, якщо угода була укладена за правом іноземної держави у формі, яка не передбачена законодавством України, то даний договір не може бути визнаний недійсним.

Проте це не єдині правила, які встановлює законодавець стосовно форми. Відповідно до п. 4 ст. 382 ГК України та ст. 6 Закону форма ЗЕД договору (контракту) щодо земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України.

Розділ 2. Підготовка до укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів)

Ключові слова: зовнішньоекономічний договір, контракт, торговельні звичаї, контрагенти.

2.1. Типові контракти

Нині на світовому ринку діють, за деякими підрахунками, понад 10 млн. типових контрактів. Загалом складання контракту — це дуже трудомістка справа, що потребує великих витрат, зусиль і часу з боку контрагентів. Тому бажання якось уніфікувати, стандартизувати контракти, зробити їх типовими назріло вже давно. Ще наприкінці минулого сторіччя у Великобританії вперше з’явилися типові контракти, окремими з них користуються досі. Ці контракти складаються з низки статей, більшість котрих уніфіковані, тобто ніби заздалегідь узгоджені, а додаткового уточнення потребують тільки кілька найбільш важливих статей. Статей, які потрібно обов’язково узгодити, мінімум чотири — найменування товару, кількість, термін поставки, ціна, хоча, природно, і інші статті контракту можуть потребувати узгодження. На світовому ринку застосовуються три основні форми типових контрактів.

Найпоширенішою формою є виклад статей контракту друкарським способом, причому там, де статті потребують додаткового узгодження, ставляться крапки або рисочки. І достатньо тільки сісти за стіл переговорів, обговорити ці статті, досягти згоди і вставити все в текст, як контракт готовий до підписання.

Друга форма передбачає такий варіант: усі узгоджені статті, викладені друкарським способом, вміщуються на зворотному боці контракту, а неузгоджені — на лицьовому. І, нарешті, третя форма відносить усі узгоджені статті контракту до заздалегідь обговорених загальних умов поставок, тут залишається тільки обговорити три-чотири неузгоджені статті. Міжнародній комерційній практиці відомі такі загальні умови поставок, як, наприклад, вироблені Асоціацією експортерів малоазіатського каучуку. У типовому контракті цієї Асоціації заздалегідь узгоджені всі статті, крім трьох основних. Те ж саме можна сказати про Асоціацію експортерів бразильської кави [5, с. 136].

Сфера дії типових контрактів постійно розширюється. Складніше створити типові контракти на машини й устаткування, тому що їх неможливо стандартизувати і вони рідко мають типові аналоги. Деякі контракти на машини й устаткування містять понад 100 статей, які зробити типовими набагато важче, ніж, наприклад, на марганцеву руду, у типовому контракті якої міститься лише 18 статей.

Типові контракти в основному розробляють великі експортери даного виду продукції. Для цього необхідно, щоб експортер контролював більшу частину світового ринку продукції. Наприклад, Росія розробила свої типові контракти щодо марганцю, нафти, зерна.

Розробляють типові контракти також торговельні палати асоціації і федерації експортерів, біржа (зі своїх товарів).

Зрозуміло, що умови типових контрактів з часом змінюються. Адже умови контрактів — це спроби нав’язати волю великих експортерів іншим контрагентам, а співвідношення сил на світовому ринку постійно змінюється, що веде до зміни умов і технології торгівлі. Наприклад, раніше не дозволялося перевозити зерно в танкерах, сьогодні за умовами контрактів це можна робити, оскільки є засоби, що ліквідують запахи нафтопродуктів.

Крім того, постійно уточнюються юридичні формулювання окремих статей контрактів, щоб уникати зайвих спорів і розбіжностей.

2.2. Підготовка до укладання зовнішньоекономічних договорів

Підготовка до укладання контракту складається з трьох етапів:

1. Вибір ринку і його вивчення.
2. Вибір контрагента.
3. Проведення попередніх переговорів і висновок контракту [3, с. 16].

І. Вибір ринку та його вивчення.

Вивчення ринку звичайно проводиться за програмою маркетингу.

Сучасна міжнародна торгівля пов’язана з величезною кількістю товарів Щороку з’являються сотні нових, раніше невідомих товарів сотні тисяч модифікацій однієї і тієї самої продукції, тобто на наших очах росте так званий асортиментний шлейф Найменші зміни в розмірах виробництва, запасах, митних тарифах, фрахтуванні, курсах валют, кредитоспроможності торговельній політиці прямо впливають на рентабельність тієї або іншої зовнішньоторговельної операції. Інакше кажучи, на сучасну міжнародну торгівлю впливають різноманітні взаємозалежні чинники, які повинні систематично і комплексно вивчатися. Промислові і торговельні фірми досліджують, опрацьовуючи великий обсяг інформації, котру отримують як від приватних агентів, так і від державних органів. Кожен відділ фірми вивчає певну функціональну ділянку ринку. Об’єкти дослідження залежать від роду діяльності фірми. Методи вивчення, які застосовуються різними фірмами, також можуть бути різними. Водночас існує ряд найважливіших чинників, що старанно вивчаються під час підготовки зовнішньоторговельної операції. Розглянемо їх.

Політичні відносини з країною-контрагентом. Недоцільно шукати можливості укладення контракту з партнером із країни, з якою ваша держава має напружені політичні відносини. Крім того, на торгівлю з деякими країнами, наприклад, із колишньою Югославією, було у свій час накладено світовим співтовариством ембарго. Це також потрібно враховувати. Не можна забувати про те, що в межах НАТО все ще діє Координаційний комітет (КОКОМ), котрий періодично публікує списки товарів, торгівля якими з країнами Східної Європи небажана або взагалі заборонена [3, с. 17].

Місткість товарного ринку. Вивчення місткості ринку, куди фірма прагне експортувати свій товар, — це одне з перших вимог маркетингових досліджень. Це означає, наприклад, що Австрія може поглинути в даний період 100 тис. автомобілів Із розрахунку виробництва автомобілів у країні, її експорту І потенційних споживачів. Необхідні відомості одержують із статистики країни, митних органів.

Кон’юнктура товарних ринків. Вивчення місткості товарного ринку допомагає визначити загальні умови, у яких можлива торгівля. Кон’юнктурні ж спостереження дають змогу перевіряти правильність прийнятого рішення щодо місткості ринку, визначати коливання і найвигідніші умови продажу і закупівлі, методи здійснення зовнішньоторговельних операцій, час виходу на ринок і місця. Поточні кон’юнктурні спостереження ведуться постійно, а показники цін регулярно заносяться в картку. На основі вивчення цін створюються графіки, діаграми. При цьому намагаються визначити:

— чи справді ціни відповідають сформованим ринковим умовам;

— які зміни цін відбувалися недавно;

— чи стосуються причини зміни цін сезонних коливань чи таких чинників, як якість, упакування й інші обставини;

— чи впливає на ціни підвищена конкуренція. Отже, спостереження за поточною кон’юнктурою полягає в накопиченні фактів і цифрового матеріалу, на базі яких робиться аналіз і прогноз кон’юнктури товарного ринку. Правильна оцінка кон’юнктури створює передумови для необхідної орієнтації. Звідси можна правильно визначити місце і час виходу на ринок з урахуванням тактики конкурентів і контрагентів [3, с. 17].

Торговельно-політичні умови. Дослідження цих умов украй важливе і водночас дуже складне. Для сучасної практики західних держав характерне встановлення великої кількості винятків із режиму найбільшого сприяння (у тому числі пільг, що випливають із митного союзу).

Визначення таких винятків дає широкі можливості для конкурентної боротьби. Серед торговельно-політичних умов велика увага приділяється розмірам мита, які в різних країнах є неоднаковими. Наприклад, в ЄС середній митний тариф щодо 125 груп товарів дорівнює 13%; у деяких країнах, що розвиваються (Сирія, Бірма), він перевищує іноді 50 % [3, с. 18].

Є й додаткові митні збори (ліцензійні, за розкривання та ін.), що досягають іноді 75% основного мита. При цьому необхідно з’ясувати точне положення товару в тарифній сітці, спосіб нарахування мита (з ціни чи з маси), вимоги до упаковування товару, умови зберігання на митних складах.

Крім тарифу вивчається:

— контингентування ввозу, тобто встановлення державною владою на певний період часу обмежень кількості ввезеного товару в натуральному або вартісному виразі;

— система, що ліцензується, і порядок одержання ліцензій. Ці системи дуже складні, часом вони містять елементи протекціонізму і дискримінації;

— валютні обмеження і розпорядження, заведені в даній країні;

— умови торговельних договорів даної держави з іншою країною-контрагентом;

— установлення правил санітарно-ветеринарного порядку, що належать до так званого адміністративного протекціонізму;

— вимоги до упаковування, маркування, документації. Відомі випадки, коли навіть підписані сторонами договори не могли бути реалізовані через погане знання торговельно-політичних умов [3, с. 19].

Транспортні умови. Умови перевезень впливають на ціну товару, тому необхідно їх старанно вивчати. Це наявність прямих рейсів; тарифи лінійного судноплавства; фрахтові поставки; залізничні тарифи; ступінь механізації вантажно-розвантажувальних робіт; вартість перевалочних робіт і зберігання вантажу; ставки портових зборів; правила й особливі умови перевезень; правила здавання і приймання вантажів [3, с. 19].

Умови платежу і кредиту. Дуже важливо ознайомитися з формами розрахунку (акредитивна й інкасова), що найчастіше використовуються в імпортній торгівлі. Для цього слід визначити доцільність надання кредиту, його форми, вартість, терміни, з’ясувати одержання експортером авансу. Необхідно також знати про кредитоспроможність можливих контрагентів [3, с. 19].

Правові питання. Велике значення має вивчення законоположень щодо здійснення торговельних операцій, у тому числі страхування і торговельного судочинства, законів, що регулюють правове положення і діяльність іноземних фірм, охорону промислової власності, патентування винаходів, реєстрації товарних знаків, арбітраж та ін.

Торговельні звичаї (УЗАНСИ) — це не закони і не застиглі положення. Вони відбивають зміни в торговельній практиці. Торговельні звичаї охоплюють значне коло питань:

— зміст окремих пунктів контракту;

— тлумачення в практиці таких термінів, як «біля , «негайно»; специфічні умови торгівлі окремими товарами; специфічні правила в окремих містах, портах, областях [1, с. 27].

За наявності в контрактах неясностей, неточностей допомагають торговельні звичаї. Вони іноді викладаються в біржових правилах, у спеціальних збірниках торговельних палат. Наприклад, Міжнародна торговельна палата має спеціальне видання «торговельні терміни», де викладаються базисні умови поставок.

Специфічні вимоги ринку. У різних країнах склалися особливі вимоги щодо номенклатури, асортименту товарів, їхньої якості. Вони пояснюються географічними, кліматичними умовами, традиціями, смаком. Наприклад, при експорті електротехнічних виробів враховують напругу, при експорті автомобілів — рух (право- чи лівосторонній), при експорті сільськогосподарських машин — топографію місцевості. Англійський споживач віддає перевагу вершковому маслу жовтого кольору, український і американський — білого кольору. Усі ці особливості слід враховувати при упорядкуванні контрактів [4, с. 211].

Канали та методи збуту. Експортери вивчають товаропровідну мережу в країні збуту, роль оптових і роздрібних фірм, роль посередників. Особливо старанно вивчається діяльність конкуруючих фірм, організація збуту їхніх товарів, агентська мережа, комівояжерний апарат. Вивчаються також методи і техніка збуту, договірна практика, норми обслуговування, реклама [4, с. 212].

Це основна схема вивчення ринку. Природно, в окремих випадках вона доповнюється, розширюється необхідністю вивчення інших специфічних чинників.

Джерела вивчення ринку. На практиці найчастіше використовуються такі методи вивчення ринку:

1. Кабінетний метод (deskstudy). Він полягає в тому, що службовці фірми опрацьовують велику кількість матеріалу, аналізуючи бюлетені бірж, торговельних палат, матеріали власних агентів. Все це систематизується, класифікується, після чого складається досьє за ринками і темами.
2. Другий метод передбачає одержання довідок шляхом замовлення в спеціальних інформаційних агентствах (наприклад, агентство Рейтер чи Макгроухілл). Проте така інформація коштує досить дорого.
3. Сутність третього методу полягає в безпосередньому вивченні ринку. При цьому на потенційні ринки посилаються спеціальні експерти, які з допомогою торгпредств, бірж одержують потрібну інформацію. Тут же встановлюються початкові контакти продавця з покупцем.
4. Четвертий метод — це метод пробного продажу. Він полягає у вивезенні на незнайомий ринок невеликої партії товару й отриманні у процесі його реалізації необхідної інформації про кон’юнктуру, що склалася [4, с. 212].

ІІ.  Вибір контрагента. Отже, ринок обрано. Тепер треба вибрати контрагента.

Хто може бути контрагентом? Практика показує, що 85% контрактів підписують фірми, 15% — міністерства, відомства і спілки підприємців. Міністерства і відомства розвинутих країн звичайно не ставлять комерційних цілей і здійснюють свою зовнішньоторговельну діяльність скоріше зі стратегічних міркувань. Наприклад, Управління державного майна в США відає торгівлею товарами стратегічного призначення і сріблом. Товарно-кредитна корпорація при Міністерстві сільського господарства США скуповує надлишки сільськогосподарської продукції в країні і продає за кордон як продовольчу допомогу [4, с. 213].

Спілки підприємців узагалі створюються для захисту інтересів підприємців даної країни. Але іноді вони діють і як контрагенти. Наприклад, продаж лісу в скандинавських країнах здійснюється з їх участю.

Класифікація фірм. Західні фірми в обов’язковому порядку реєструються в торговельному реєстрі. Це робиться для стягнення державою відповідних податків. Крім того, у цьому разі власник одержує виключне право на фірму та її найменування. За родом господарської діяльності фірми діляться на промислові, сільськогосподарські, торговельні, транспортні, страхові та ін.

Особливо важливим є юридичний статус фірм. Під час укладанні угоди необхідно ознайомитися з правовим становищем фірми, щоб знати, хто буде сплачувати борги, кому дається право укладення угод, які межі повноважень. Інакше може статися, що контракт буде підписано, а фірма не несе за нього ніякої відповідальності.

Усі фірми за правовим становищем поділяються на одноосібницькі й об’єднані підприємства. Переважне значення в сучасних умовах мають об’єднані підприємства. Найпоширенішим є поділ об’єднаних підприємств залежно від осіб і капіталів і від ступеня відповідальності за зобов’язаннями (усім своїм майном або тільки внеском учасників).

Об’єднання осіб засноване на особистій участі у веденні справ. Об’єднання капіталів має на меті лише концентрацію капіталів. У більшості країн континентальної Європи заведено поділяти об’єднані підприємства на такі види:

— повне товариство;

— командитне товариство;

— товариство з обмеженою відповідальністю;

— акціонерне товариство.

Повне товариство (у ФРН — offene Handelsgesellschaft) — це об’єднання двох і більше осіб для здійснення підприємницької діяльності на основі особистої участі в справах. Кожен із них відповідає за зобов’язаннями не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном. Збитки та прибутки поділяються відповідно до частки кожного. Повне товариство не зобов’язане публікувати відомості про результати господарської діяльності. Воно може бути розпущеним, якщо один з учасників побажає з нього вийти. Законодавство забороняє продавати свою частку іншій особі без згоди учасників. У разі виходу, смерті договір про товариство укладається знову [2, с. 184].

Звичайно у формі повного товариства створюються кооперативні об’єднання.

Командитне товариство (у ФРН — Kommanditgesellschaft) — це об’єднання двох або кількох осіб, у котрому одні учасники (повні товариші) відповідають як своїм вкладом, так і майном, інші вкладники (командисти) відповідають тільки своїм вкладом. Повні товариші беруть участь у діяльності як особисто, так і капіталами, а вкладники — тільки капіталом [2, с. 185].

У товаристві з обмеженою відповідальністю (у ФРН — Gesellschaft mit beschrankter Haftung) учасники відповідають тільки своїми вкладами, а не майном. Кожному учаснику товариства дається письмове свідчення про сплату паю, що не є цінним папером, не може дробитися і бути проданим без дозволу загальних зборів пайовиків. Учасниками є звичайно обмежене коло людей, що знають один одного, родичі. Управління ведуть один або кілька осіб. Таке товариство не зобов’язане публікувати звітність і баланси, статут. Це зручно, оскільки гласності мало, а відповідальність обмежена. У ФРН вони становлять 97% усіх об’єднань підприємців. У цій формі звичайно існує головна фірма великих концернів [2, с. 185].

Акціонерне товариство — це об’єднання капіталів шляхом випуску акцій, що є цінними паперами (це документ на пред’явника, що котирується на біржі, вільно продається) Відповідальність вкладника обмежується тільки сумою акцій За зобов’язаннями акціонерного товариства своїм майном розпоряджається тільки саме товариство. Керує ним один чи кілька директорів [2, с. 186].

Товариства зобов’язані публікувати звіт про діяльність щороку.

Ці товариства утворюються на основі розробленого статуту, який узаконюється урядовими органами. У ньому вказується максимальна сума, на яку випускаються акції, що називається статутним капіталом. Це дуже зручна форма концентрації капіталу, а акціонер не несе ризику, пов’язаного з господарською діяльністю. Іноді капіталіст має всі акції у своїх руках. Наприклад, французькому капіталісту Марселю Бусоку належить 97,3% акцій компанії «Контуар де Лэндюстра».

У Англії інша класифікація. Тут розрізняють товариства (об’єднання осіб) і компанії (об’єднання капіталів).

Товариства (Partnership) бувають двох видів: із необмеженою відповідальністю і з обмеженою відповідальністю.

Товариство з необмеженою відповідальністю (Unlimited Partnership) відповідає повному товариству країн континентальної Європи. Воно тільки за англійським правом не визнається юридичною особою і не підлягає обов’язковій реєстрації.

Товариство з обмеженою відповідальністю (Limited Partnership) відповідає командитному товариству. Воно є юридичною особою і підлягає реєстрації.

Компанії (Company) бувають із необмеженою відповідальністю, з обмеженою відповідальністю, із відповідальністю в межах обмеженої суми.

Компанія з необмеженою відповідальністю відрізняється від товариства з обмеженою відповідальністю тільки тим, що вона є юридичною особою, їх кількість невелика [2, с. 187].

Компанії з обмеженою відповідальністю (Limited Liability Company. Co ltd) відрізняються від акціонерних тим, що тут створюється пайовий капітал. Пай не дробиться.

У США функціонують два види об’єднань: товариства — це об’єднання осіб; корпорації — об’єднання капіталів.

Товариства не визнаються за законом юридичною особою. Вони бувають повні (General Partnership) ікомандитні (Limited Partnership).

Корпорація — це акціонерне товариство (Corp. Incorp.). Капітал ділиться або на акції, або на паї, між якими немає відмінності. Корпорації в різних штатах мають різне правове становище щодо податків і зборів.

Одноосібницькі підприємства відповідають усім своїм майном (у ФРН — Einzelunternehmen.CLLlA — Ownership). Це дрібні і середні фірми. Але є і гіганти: «Шнейдери» у Франції, «Юнсон» у Швеції.

Отже, фірма вибрана, звичайно після цього складається довідка, у яку заносяться такі дані:

— адреса фірми, телефон, телекс;

— рід діяльності;

— список керівних осіб;

— стисла історія;

— список дочірніх компаній, філій;

— баланси фірми — прибутки, збитки;

— останні угоди;

— висновок-оцінка комерційної репутації [2, с. 189].

Усі ці дані можна отримати з товарофірмових довідників, адресних довідників про акціонерні товариства тощо.

Після вибору фірми починаються переговори.

ІІІ. Проведення переговорів чи трактація угоди.  Основними способами ведення переговорів є: листування; особисті зустрічі; використання технічних засобів (телефон, телетайп, факс) [3, с. 22].

Відразу зазначимо, що технічні засоби для ведення переговорів застосовуються рідко. Звичайно вони використовуються в таких випадках:

— коли країни, де перебувають контрагенти, розташовані далеко один від одного;

— коли фірми добре знають один одного і підтримують довгострокові контакти;

— коли необхідно повторити замовлення за раніше укладеним контрактом.

Переговори шляхом листування. Письмову заяву продавця про бажання укласти договір купівлі-продажу заведено називати офертою, а особу — оферентом. Звичайно в міжнародній торговельній практиці розрізняють два види оферт — тверду і вільну [3, с. 22].

Тверда оферта робиться продавцем на певну партію товару лише одному можливому покупцю із зазначенням терміну, протягом якого продавець є зв’язаним своєю пропозицією. Це означає, що при беззастережному прийнятті всіх умов оферти покупцем експортер зобов’язаний поставити товар на запропонованих ним умовах, інакше оферент відповідає за можливі збитки покупця. Термін дії оферти обумовлюється в самій оферті (наприклад, дана пропозиція діє протягом трьох тижнів із дня відправлення). Неотримання відповіді протягом установленого терміну розглядається як відмова покупця від угоди. Незгода покупця хоча б з однією умовою рівнозначна його відмові. Якщо продавець при цьому заінтересований в укладенні угоди, то він продовжує переговори. У цьому разі нова пропозиція називається контрофертою.

Звичайно тверда оферта розсилається покупцям дорогого устаткування, а також на підрядні роботи.

Вільна оферта — це пропозиція без зобов’язань, що зв’язують продавця. Вона робиться на одну й ту саму партію товарів кільком покупцям. Згода покупця з умовами оферти не означає ще укладення договору, оскільки оферент може сказати, що згода покупця прийшла занадто пізно. Таким чином, згода покупця з умовами оферти має бути додатково акцентованою продавцем. Про те, що оферта вільна, робиться відповідна позначка. Звичайно вільна оферта розсилається покупцям товарів масового попиту [3, с. 23].

Якщо ініціатива придбання товару виходить від покупця, тоді він розсилає замовлення, що має силу твердої оферти, або запит, аналогічний вільній оферті. Але на відміну від оферти, де докладно описані всі умови угоди, у пропозиціях покупця не вказується ціна, за якою він хоче купити товар, а також усіляко камуфлюються терміни постачання. Це робиться для того, щоб у продавця не виникло переконання про занадто великий інтерес покупця до укладення угоди.

Переговори через особисті зустрічі. На міжнародному ринку склалися певні правила, звичаї і традиції проведення комерційних переговорів. Переважна більшість контрактів укладаються завдяки особистим зустрічам, тому практика такого ведення переговорів заслуговує особливої уваги.

Звичайно переговори проходять там, де розташовані менш заінтересовані фірми, у їхньому службовому приміщенні. Фірма, що приймає, складає план проведення переговорів, у котрому бажано передбачити таке:

1. Дата, місце, час, регламент переговорів.
2. Склад учасників зі сторони фірми, що приймає.
3. Обговорення тих питань, щодо яких згода може бути досягнута без ускладнень. Це сприяє створенню конструктивної обстановки.
4. Альтернативи на випадок контрпропозицій партнера. Це насамперед стосується цін, термінів постачання, умов оплати та ін. По можливості в портфелі учасників переговорів має бути три варіанти: оптимальний; менш оптимальний, але прийнятний; прийнятний, але малоцікавий. Дуже ефективно «програти» у ході ділової гри всі три варіанти переговорів і виробити тактику їх проведення.
5. Визначення осіб, котрі зустрічають, проводжають учасників переговорів, виконують протокольні функції.
6. Визначення осіб, які готують довідково-інформаційний матеріал, копії контрактів тощо.
7. Частування під час переговорів, а також організація коктейлю, прийомів.
8. Культурна програма. При її упорядкуванні потрібно бути уважним до інтересів гостей [3, с. 23].

Отже, день початку візиту настав. Зустріч гостей на вокзалі, в аеропорті — це завжди офіційно.

Підїжджаючи за пасажирами, машину слід ставити з лівого боку вздовж тротуару. Першим сідає пасажир, що займає найпочесніше становище. До місця призначення автомашина під їжджає таким чином, щоб пасажири виходили через праві двері. Першим виходить найбільш шанований пасажир. У призначений час гостей у вестибулі офісу приймає помічник керівника, що проводжає їх до шефа. Неввічливо змушувати гостей самим розшукувати потрібний кабінет, блукати коридорами і запитувати, як пройти до першої особи. Шефові самому не потрібно зустрічати гостя біля входу в установу. Виняток можна зробити лише для особливо важливих гостей.

Ініціатива у веденні переговорів у того, хто приймає гостей. Розмову потрібно вести за спеціально призначеним для таких цілей столом. Перше почесне місце — справа від того, хто приймає візит.

У плані переговорів передбачено частування. На стіл ставиться мінеральна вода, сигарети. Через п’ять-десять хвилин після початку розмови можна подати каву або чай. Спиртні напої не подаються. Вони доречні на прийомах і коктейлях Якщо учасники переговорів користуються послугами перекладача, то вони повинні якомога чіткіше висловлювати свої думки, не забуваючи робити паузи. Відразу починати вести переговори по суті не заведено. Спочатку представляють кожного учасника, бажано обмінятися візитними картками. Присутність «безіменних» осіб може викликати дискомфорт і не сприяє довірі до партнера. Не можна забувати, що в країнах Заходу в офіційних випадках називають один одного за прізвищем, а в народів Сходу взагалі немає прізвищ. Люди тут звертаються один до одного по іменах. Переговори від початку до кінця веде одна й та сама особа, її не перебивають, не поправляють. Інші члени делегації висловлюються після надання їм слова. Цікаві поради відомого англійського економіста і психолога Гамільтона. Відповідно до тактики ведення переговорів треба:

— з’ясувати ступінь заінтересованості партнера;

— уникати зайвої квапливості;

— бути уважним і спостережливим;

— привабити клієнта, для цього важливо бути ввічливим, передбачливим;

— не доводити невимушеність до панібратства;

— бути небагатослівним, говорити 3-4 хвилини;

— старатися подавати аргументи в питальній формі;

— не згадувати про невдалі угоди;

— ініціативу переговорів брати на себе, а остаточну відповідь залишати за партнером.

Не бажано:

— висловлювати категоричне «ні», якщо не можна дати відповідь на заперечення;

— переносити укладення контракту на завтра, якщо це можна зробити сьогодні;

— домагатися згоди з окремих елементів, якщо не можна цього зробити в цілому;

— зосереджувати увагу на незгоді, якщо вона є;

— ображатися на партнера, якщо умови угоди неприйнятні;

— після підписання контракту висловлювати своє задоволення [4, с. 220].

За порадою Гамільтона варто уникати таких висловлювань: «Поза всяким сумнівом», «На мою думку», «Як я вже говорив», «Що стосується мене» і т. д.

Кожний учасник переговорів піклується насамперед про авторитет своєї фірми, про підвищення ступеня довіри до неї [4, с. 221].

Отже, зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України, міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів і організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі законодавством України. Але інколи при укладенні зовнішньоекономічного договору стикаються дві чи більше різних правових національних моделей. Саме тому важливу роль при укладенні зовнішньоекономічного договору відіграє те, законодавство якої країни повинно бути застосовано в тих чи інших випадках (питання правової прив’язки).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) є консенсуальним і укладається в письмовій формі суб’єктами, які мають право на його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту). Місце укладення договору (контракту) визначається відповідно до законів України.

В окремих випадках з питань укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів) застосовуються спеціальні нормативно-правові акти. Наприклад, якщо йдеться про військово-технічне співробітництво, то застосовуються, зокрема, Указ Президента України «Про подальше вдосконалення державного експортного контролю», «Про військову торгівлю у збройних силах», Положення про державний експортний контроль в Україні, а також Закон України «Про державне оборонне замовлення».

Висновки

Відповідно до поставлених завдань курсової роботи дійшли висновків:

1. У зв’язку з відсутністю затвердженого на законодавчому рівні переліку первинних документів для зовнішньоекономічної діяльності бухгалтери стикаються з неправильним та невчасним оформленням операцій. Систематизована та узагальнена наукова і періодична література дозволила сформувати перелік груп первинної документації. Визначення переліку документів для зовнішньоекономічної діяльності забезпечить оперативне, точне, правдиве здійснення та відображення в бухгалтерському обліку експортно-імпортних операцій.
2. Сьогодні, як і раніше, однією з найпоширеніших форм провадження зовнішньоекономічної діяльності є договірна. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи відповідним законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
3. Згідно зі ст. 382 ГК України суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які зовнішньоекономічні договори (контракти), крім тих, укладення яких заборонено законодавством України. Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається в письмовій формі, якщо інше не встановлено законом або чинним міжнародним договором, згоду на обов’язковість якого надано Верховною Радою України.
4. Отже, національне законодавство України встановило правило укладання зовнішньоекономічного контракту в простій письмовій формі, хоча й допускає винятки з цього правила у випадках, визначених законом чи міжнародним договором. Так, винятки можуть полягати і в укладенні зовнішньоекономічного контракту в усній формі, і в обов’язковому його нотаріальному завіренні. Що стосується можливості укладення зовнішньоекономічного контракту в усній формі, національне законодавство таких винятків із загального правила не передбачає.

Список використаної літератури

1. Беспянська, Г. Організація роботи з документами [Текст] : навчальний посібник для дистанційного навчання / Галина Беспянська ; ред. В. В. Бездрабко, 2006. — 243 с.
2. Беспянська, Г. Справочинство [Текст] : Навч. посібн. для дистанційного навчання / Галина Беспянська ; за наук. ред. : В. В. Бездрабко, 2006. — 488,[1] с.
3. Блощинська, В. Сучасне діловодство [Текст] : Навчальний посібник / Віолетта Блощинська, 2005. — 319 с.
4. Браташов О. Укладання зовнішньоекономічних договорів: вивчаємо особливості // Все про бухгалтерський облік. — 2007. — 7 червня. —  С. 26-29
5. Быкова Э.И. Движение капитала / Э.И. Быкова. — М.: Информационно­издательский дом “Филинъ”, 1997. — 288 с.
6. Гарний Д. Первинні документи як форма договору: долаємо стереотипи / Дмитро Гарний // Школа бухгалтера. — № 5. — 2007.
7. Гордієнко, К. Діловодство в роботі секретаря [Текст] : практичний посібник / К. Д. Гордієнко, 2009. — 302 с.
8. Грошовик Ю. Зовнішньоекономічний документообіг як об’єкт тіньових відносин та засіб організації державного і корпоративного контролю за експортно-імпортними угодами // Право України. — 2004. — № 4. — С. 73-76.
9. Діденко, А. Сучасне діловодство [Текст] : навчальний посібник / Анатолій Діденко, 2006. — 383 с.
10. Загорецька О. Новий стандарт складання і оформлення організаційно-розпорядчої документації [Текст] / О. Загорецька // Секретарь-референт. — 2003. — № 8. — С. 18-20
11. Загорецька, Олена. Підготовка та оформлення організаційних документів [Текст] / Олена Загорецька // Секретарь-референт. — 2004. — № 1. — С. 9-15
12. Загорецька, Олена. Складання та оформлення службових документів [Текст] / Олена Загорецька // Справочник кадровика. — 2004. — № 2. — С. 44-48
13. ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” від 16.07.99 р. № 996-XIV
14. Комова, М. Діловодство [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Марія Комова, 2011. — 217,[1] с.
15. Макогон Ю. В. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 791, с.
16. Митна справа, зовнішньоекономічна діяльність: Перелік законодавчих та нормативних документів; січень 1999р. // Митна газета. — 1999. — 3 лютого. — С. 4-5.
17. Незнанський В. Доступно про укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) // Податкове планування. — 2003. — № 11. — С. 16-24
18. Організація діловодства та навчальна практика [Текст] : навчальний посібник / Ярослав Чорненький [та ін.] ; ред. Я. Я. Чорненький ; ред. В. М. Когут, 2006. — 599 с.
19. Палеха, Ю. Документування в підприємницькій сфері (зі зразками сучасних документів) [Текст] : навч. посібник / Юрій Палеха, 2010. — 509 с.
20. Палеха, Ю. Організація загального діловодства [Текст] : (зі зразками сучасних ділових паперів): навч. посібник для вищих навч. закладів / Юрій Палеха, 2009. — 457 с.
21. Палеха, Ю. Організація сучасного діловодства [Текст] : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / Юрій Палеха, 2007. — 189 с.
22. Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV
23. Правила бухгалтерського обліку операцій з документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями в банках України // Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. — 2009. — Вип. 10 (спецвипуск): Частина 2. — С. 6-17
24. Скібіцька, Л. Діловодство [Текст] : Навч. посібн. для студентів вищих навчальних закладів / Ліана Скібіцька, 2009. — 219 с.
25. Сучасне діловодство [Текст] : зразки документів, діловий етикет, інформація для ділової людини / ред. : В. М. Бріцина, 2007. — 687 с. (Введено зміст)
26. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник для студ. вуз. / Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим ; Під заг. ред. А.І. Кредісова. — К. : ВІРА-Р, 1998. — 447 с.
27. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч.посібник: 2-ге вид., випр. і доп. / За заг. ред. А. І. Кредісова. — К.: ВІРА-Р, 2002. — 552 с.
28. Biatecki K.P., Januszkiewicz W. Operacje handlu zagranicznego. — Polskie Wydawnictwo Ekonomiczne, Warszawa, 2007