Диспансеризація — це активний метод динамічного спостерігання різних категорій пацієнтів:

• здорових осіб, об’єднаних загальними фізіологічними особливостями або умовами праці;
• хворих із хронічними захворюваннями;
• осіб після деяких перенесених гострих захворювань;
• осіб, які мають чинники ризику.

Головна мета диспансеризації — зміцнення і збереження здоров’я населення, збільшення тривалості їх життя методом систематичного спостерігання стану їхнього здоров’я, вивчення й оздоровлення умов праці і побуту, широкого проведення комплексу соціально-економічних, санітарно-гігієнічних, профілактичних і лікувальних заходів.

В ідеалі ми повинні прийти до диспансеризації всього населення дільниці сімейної медицини.

Для ефективного та якісного проведення диспансеризації необхідно активно виявляти хворих на ранніх стадіях захворювання, систематично їх спостерігати, проводити лікувально-профілактичні заходи, вивчати зовнішнє середовище, виробничі і побутові умови і вживати заходи щодо їхнього покращення.

Існують накази та інструкції, що визначають частоту спос-тережень, назви і частоту діагностичних досліджень, основні лікувальні заходи для різних захворювань.

Практичне здійснення диспансеризації — це процес, який складається з трьох фаз:

1) облік і обстеження всього населення з метою активного виявлення захворювань на ранніх стадіях і чинників ризику;

2) проведення профілактичних і лікувально-оздоровчих заходів;

3) динамічне спостерігання й оцінювання ефективності проведених заходів.

З метою оцінювання стану здоров’я та раннього виявлення захворювань для кожного жителя проводять обов’язковий мінімум діагностичних досліджень і огляди лікарів-фахівців в обсягах, визначених певними наказами. Наприклад, у дорослого населення збирають анамнестичні дані, антропометрію, вимірюють артеріальний тиск, гостроту зору, слуху, внутрішньоочний тиск (після 40 років), оглядають жінок у гінеколога зі взяттям мазків на цитологічне дослідження, роблять загальний аналіз крові, досліджують сечу на глюкозу і білок, роблять флюорографію, жінкам — мамографію (з 35 років), ЕКГ — після 40 років.

Алгоритм участі сімейної медсестри в диспансеризації населення дільниці

Список осіб, що підлягають періодичним медичним оглядам, складають за формою 122/о. У них зазначають дату і дають загальну оцінку стану здоров’я пацієнта.

Після уточнення діагнозу заповнюють «Статистичний талон реєстрації остаточних (уточнених) діагнозів» (Ф—025-2/о), роблять запис у «Талоні амбулаторного пацієнта в закладі загальної практики — сімейної медицини» (Ф—025-6-1/о) і в медичній картці амбулаторного хворого (Ф—025/о).

Запис у медичній картці амбулаторного хворого робить лікар. Він фіксує, що це первинний диспансерний огляд, описує скарги хворого, анамнез, дані об’єктивних методів обстеження, діагноз захворювань відповідно до сучасних класифікацій, план додаткових методів обстеження і лікувальних заходів (амбулаторне, стаціонарне, санаторно-курортне лікування тощо). Обов’язково вказує оздоровчі заходи (звільнення від поза- урочних робіт, відряджень, поліпшення умов праці, додаткова перерва в роботі тощо), потім зазначає терміни диспансеризації. Закінчується запис словами «Хворого взято на диспансерний облік із приводу певного захворювання». На титульному листі кольоровим чорнилом пишуть літеру «Д» і дату взяття хворого на облік, проводять маркування картки відповідно до правил дільниці сімейної медицини і нозологічної форми захворювання, з приводу якого хворого взято на диспансерний облік.

Групи диспансерного обліку:

I — здорові і практично здорові, їх оглядають 1 раз на рік, проводять дослідження загального аналізу крові і сечі, крові на глюкозу, флюорографію, жінкам — огляд гінеколога, усім після 40 років — електрокардіографію;

II — особи, які перенесли деякі гострі захворювання (ангіна — спостерігання 1 міс, пневмонія — 12 міс, гострий гломерулонефрит — 2 роки). Обсяг обстежень визначають за стандартами, що діють;

III — особи з хронічними захворюваннями в стадії компенсації;

IV — особи з хронічними захворюваннями в стадії декомпенсації.

Окремо виділяють осіб, які часто і тривало хворіють (понад 30 днів).

На кожного диспансерного хворого медсестра заводить контрольну картку диспансерного спостереження (Ф—ОЗО/о). Цей документ дає змогу контролювати виконання медсестрою призначень лікаря, своєчасного повторного диспансерного огляду пацієнта.

Якщо пацієнт вчасно не з’явився на диспансерний огляд, в амбулаторній картці пишуть причину, а в контрольній картці диспансерного огляду призначають нову дату огляду. Найкращим веденням контрольних карток є їхнє введення в комп’ютер, що дозволяє провести повний аналіз диспансеризації населення на дільниці сімейної медицини.

Ефективність диспансеризації аналізують за низкою показників, що їх вираховують сімейний лікар і медсестра.