Навчальна дискусія — комунікативний акт, який передбачає обговорення проблемних (суперечливих) питань з метою знаходження їх вирішення не просто шляхом зіставлення думок, а в процесі послідовно- логічного аргументування та контраргументування [9]. Корисним видом діяльності є створення дискусій англійською мовою, тематика яких може бути різноманітною. Отже, визначення дискусії як методу групового обговорення проблеми з метою з’ясування істини шляхом зіставлення різних думок, окреслює її як спір, суперечку осіб. Для неї характерні чіткість мети, компетентність, науковий підхід до проблеми, повага до аргументів опонента, послідовна критика міркувань учасників обговорення. Організаційно дискусії поділяють на фази: визначення цілей і теми; збір інформації (знань, суджень, думок, нових ідей, пропозицій учасників) з обговорюваної проблеми; упорядкування, інтерпретація і спільне оцінювання обговорюваної інформації (можливе вироблення колективного рішення); підбиття підсумків дискусії (зіставлення мети з отриманими результатами).

Під час дискусії можливе використання різних прийомів: аргументації (сукупності аргументів на користь будь-якого твердження), дебатів (об-міну думками з певних питань), демонстрації (логічного розміркування, в процесі якого на підставі аргументів роблять висновок про істинність чи хибність гіпотези), логоманії (вид суперечки, за якої учасники, не знаючи предмета суперечки, заперечують аргументи один одного чи не погоджуються один з одним), неточних висловлювань, полеміки (суперечка з метою захистити свою точку зору і заперечити думку опонента).

Саме тому доцільно створювати професійно-орієнтовані дискусії, прив’язуючи їх до майбутньої спеціальності студентів та застосовуючи відповідну спеціалізовану лексику. За основу таких обговорень можна брати інформацію з прочитаних технічних текстів та статей.

Метою розвитку дискусійного мовлення передусім є:

—         формування уміння осмислити тему, орієнтуватися в ситуації мовлення, у структурній організації й мовленнєвому оформленні фактичного матеріалу, уміння висловлювати думки в усній формі (свідомо добирати й використовувати словосполучення і речення, грамотно користуватися граматичними формами та наголосом);

—         виховання цілковитої поваги партнерів, які ведуть дискусію (у тому числі педагога і студентів), розуміння, що істина не дається комусь готовою, а кожен може зробити внесок у її осягнення;

—         врахування індивідуально-психологічних особливостей студентів, їх темпераменту, зосередженості та уваги для уникнення конфліктності.

Дві останні тези достатньо чітко виражають поняття толерантності при спілкуванні між учасниками дискусії — студентами, а особливо в іншомовному мовленнєвому просторі.

Практичний досвід показує, що використання в навчальному процесі інтерактивних технологій навчання допомагає їм досягти плавного пере-ходу від набуття лексичних мовленнєвих умінь у процесі комунікації, збільшить діапазон термінологічної лексики за фахом, зробить процес навчання цікавим, пізнавальним, професійно-спрямованим та особистісно значущим. Інтерактивні технології навчання стимулюють когнітивні процеси та активізують мовний і мовленнєвий матеріал в іншомовному спілкуванні студентів, розвивають їхні творчі здібності і професійно орієнтовані вміння в наближених до реальних умов. Опираючись на власну практику роботи у технічному вузі, скажемо, що більшість студентів чекають від практичних занять з іноземної мови можливості спілкуватися та висловлюватися на мові, яку вони вивчають. Ми вважаємо, що чим більше спілкуються та розмовляють студенти, тим краще організоване практичне заняття бо головна мета при вивченні іноземної мови — це здатність до спілкування цією мовою.

Спонукання таким чином студентів до висловлювань витворює на занятті спонтанну хаотичну мовленнєву ситуацію. Зрозуміло, що при цьому зринають неправильні, граматично та логічно незавершені форми слів (вжиті у невідповідному часі, чи не з потрібним артиклем і т. п.), тому викладач стає безпосереднім рецензентом та коректором. Тобто, синтаксична структура дискусійного мовлення характеризується не-зграбною побудовою словосполучень, їхні межі та зв’язки невизначені. Оце власне і є недоліком дискусійного мовлення. Характерно, що самі студенти цього не відчувають і не виправляють себе. Роль викладача ва-гома і виражається у наступних діях:

—         стежити за тим, щоб студенти не поспішали відмовлятися від початкової фрази, а намагалися її впорядкувати та завершити;

—         після завершеної думки обговорити всі допущені студентами помилки. Це стосується і вимови окремих слів, повторювань, розтягнення звуків на початку висловлювання;

—         навчати перефразовувати виклад думок. Тобто висловлювати її словами, різними синтаксичними конструкціями;

—         створити в аудиторії доброзичливу атмосферу, виявити зацікавленість у позитивних відповідях студентів, підкреслювати важливість і рівноправність кожного — цей процес виражає толерантне відношення викладача до студентів, а рівноправність знімає межі між нерівними у знаннях, соціальному положенні, і навіть расовість. Зауважимо, що важливе місце після логіки та організації дискусії має культура мовлення. Адже, не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань, це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій. Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії [8]. Сила голосу — це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв’язання суперечки. Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань. Таким чином, у ході дискусії формується толерантність, уміння слухати інших, ділова іноземна мова, дипломатичний стиль — які будуть важливі для фахівців при веденні професійної діяльності.

Отже, викладач бере на себе роль організатора спілкування, формулює питання, звертає увагу на оригінальні думки учасників, суперечливі питання, допомагає у розв’язанні напружених моментів, що виникають під час дискусії. Таку здатність до взаємодії при вивченні англійської мови вчені називають інтерактивністю — навчання у режимі бесіди, діалогу, дії. Отже, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, тобто здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише, малює тощо. Він не виступає лише слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власне створюючи це явище [4].

H.С. Мурадова стверджує, що інтерактивне навчання — це навчання, заглиблене в процес спілкування. Для підвищення ефективності процесу навчання необхідна наявність трьох компонентів спілкування, а саме: комунікативний (передача та збереження вербальної і невербальної інформації), інтерактивний (організація взаємодії в спільній діяльності) та перцептивний (сприйняття та розуміння людини людиною) [3].

О.Пометун вважає, що інтерактивними можна вважати технології, які здійснюються шляхом активної взаємодії студентів у процесі навчання. Вони дозволяють на підставі внеску кожного з учасників у ході заняття спільною справою отримати нові знання і організувати корпоративну діяльність, починаючи від окремої взаємодії двох-трьох осіб поміж собою й до широкої співпраці багатьох [6; 7].

Інтерактивність у нашому випадку, буде ефективною, якщо зміст навчального процесу буде сумісним з професійною діяльністю студентів — майбутнім фахом, щоб студент розвивав і удосконалював не лише знання з мови, а й міг пов’язувати їх з власними профілюючими запитами. Оскільки групу студентів об’єднує одна предметна спрямованість, то ситуативну дискусійну акцію легко буде сформувати, а власне висловлювання будуть оформленні по-різному. Практично це виглядатиме так:

1. Задається тема викладачем і вже при цьому на докомунікативному етапі кожен зі студентів починає мислити, виділяються ситуаційний і мотиваційний фактори, мовленнєва інтенція — мовленнєвий намір, вся внутрішня мисленнєва підготовка висловлення — тобто процес формування думки іноземною мовою, підбір слів для її вираження — синонімічний ряд;
2. З початком обговорення готовий до висловлювання студент озву-чує своє твердження до теми. Цей етап власне комунікативний. Інші учасники при сприйнятті інформації про себе обдумують (поки не озвучуючи) її теж англійською мовою, готують погодження або заперечення.
3. Після почутого первинного висловлювання вже декілька студентів готові вступити в мовленнєвий акт, аргументи можуть бути суперечливими, а тому мова стає емоційнішою, просторовою і супроводжується використанням життєвих прикладів. Виникає дискусія.

Охарактеризуємо коротко основні види дискусій:

Централізована дискусія − коли взаємодія відбувається лише через організатора спілкування.

Децентралізована дискусія − коли диспутанти вільно і неформально спілкуються між собою.

Фронтальна дискусія − коли в обговоренні бере участь одночасно весь класний колектив, ніяк додатково не структурований.

Евристична дискусія     − коли обговорюється пошук вирішення поставленої проблеми.

Цінностна дискусія        − коли обговорюється особистісне ставлення до тих чи інших фактів, подій, дилем, власні позиції чи переконання.

Полемічна (наукова) дискусія − коли обговорюється доказовість і обґрунтованість певних наукових положень чи теорій, що вимагає попередньої обов’язкової підготовки через опрацювання додаткових джерел інформації. Крім того, наукова дискусія характерна тим, що свої думки потрібно формулювати однозначними і влучними словами, оперувати чітким і узгодженим понятійним апаратом, точно визначити головну проблему і навколо неї зосереджувати увагу під час дискусії.

Керована дискусія         − орієнтована на органічну роль учителя, керівника (тренера).

Вільна дискусія    − орієнтована на самодіяльну активність учнівських груп, у міру освоєння ними способів групової взаємодії.

Ротаційно-групова дискусія − коли група диспутантів має в ході дискусії змінний, непостійний склад учасників (на-приклад, в дискусіях „займи позицію”, „мітинг” тощо).

Дисперсна дискусія       − це дискусія „всі проти всіх”, в якій кожний сам за себе (наприклад, фронтальна дискусія).

Ділова дискусія   − коли досліджуються практичні аспекти ви-рішення суспільної проблеми.

Морально-етична дискусія  − коли досліджуються духовні категорії і цінності, переконання людини.

Рольова дискусія − коли досліджуються тактика поведінки і дій, політичні погляди, соціальні ролі, людські якості, індивідуальні та колективні стереотипи.

Операційна дискусія      − коли досліджуються операції мислення, уміння та навички учасників.

Розгорнута дискусія      − коли обговорення триває впродовж усього уроку загально, в групах, парах.

Дискусія-симпозіум      − коли 2-3 учні, котрі краще за інших знають означену тему, один за одним виступають із підготовленою, стислою, концентрованою промовою, після якої відбувається загальна дискусія. Різновидом може бути дискусія-презентація.

Дискусія-консиліум      − коли групи розглядають одну проблему, але під різними кутами зору.

Дискусія-мітинг   − коли заохочується вільний перехід учнів до різних груп навколо ораторів. Учні при цьому повинні вміти пояснювати: „Чому я змінив всій погляд?”

Дискусія-презентація − коли один учень виступає із власною чи від імені групи стислою промовою або тезами, після чого відповідає на перехресні запитання диспутантів. Потім відбувається загальна дискусія з приводу ідей та положень.

Дискусія-дебати   − використовується при обговоренні суперечливих тем, коли кожна група подає свої „за” і „проти”, щоб у такий спосіб запевнити решту учасників, після чого відбувається обговорення.

Дискусія-диспут  − коли змагаються не просто різні чи суперечливі думки, а власне думки протилежні (думки-антиподи). Вивчення групами протилежних позицій з проблем, як правило, передбачає поділ класу на групу прибічників, групу противників та групу експертів. Кожна група може поділятися на підгрупи, які розглядають певні аспекти проблеми.

Дискусія-діалог   − коли групи проводять спільний пошук узгодженого рішення однієї для всіх проблеми або питання, яке знаходить своє відображення в заключному тексті, схемі, таблиці тощо. Ця форма виключає протистояння, критичну позицію тієї чи іншої групи і вся увага диспутантів зосереджена на позитиві пропозицій, на сильних моментах в позиції інших. Кінцевий варіант заключного тексту узагальнює і формулює спеціальна група експертів.

Дискусія-синтез думок  − коли початкова фаза тотожна з „діалогом”, але групи не просто роблять записи на дошці або аркуші паперу, а передають свої узагальнюючі записи в інші групи по колу. Ті додають своє та підкреслюють те, з чим не погоджуються. Опрацьовані таким чином аркуші передаються експертам.

Дискусія-конкурс − коли дискусія відбувається за сценарієм „діалогу”, але кожна група прагне створити кращий зразок виконання завдання. Група експертів оцінює не тільки текст, але і його захист.

Групові дискусії — оціночні вправи, при виконанні яких учасники разом працюють над пошуком вирішення визначеної проблеми. У процесі спостереження за проведенням дискусії проводиться оцінка взаємодії між учасниками команди.

Метод групових дискусій особливо актуальний для менеджерів, тому що ефективність їх роботи безпосередньо пов’язана з процесом комунікації.

Групові дискусії діляться на два типи:

1. Групові дискусії з розподіленими ролями.

При виконанні вправ цього типу учасникам призначаються різні ролі й ставляться різні цілі. Високий ступінь значущості кожного запропонованого рішення означеної проблеми визначає рівноправних учасників дискусії. У ході проведення дискусії з розподіленими ролями можна зробити висновки про здатність кожного з учасників відстоювати свою думку. У тому випадку, якщо учасник не проявляє активності в дискусії, можна говорити про те, що зі своєю роллю він не впорався.

В процесі групових дискусій з розподіленими ролями проводиться аналіз таких компетенцій, як:

• Лідерство
• Переконливість в спілкуванні
• Комунікативні навички
• Міжособистісне розуміння

2. Групові дискусії з нерозподіленими ролями

Являє собою колективний розгляд загальної ситуації, в результаті якої має бути прийняте єдине рішення. Слід мати на увазі, що учасник дискусії може бути пасивним (погоджується з чиєюсь думкою), і тому в ході проведення гри спостерігач може й не отримати поведінкової інформації.

Обидва типи групових дискусій мають загальну вимогу: вони повинні відтворювати таку ситуацію, яка пов’язана з професійною діяльністю учасників.

Отже, використання дискусійних методів сприяє самоствердженню студентів у процесі спілкування з дорослими та однолітками, висловлюватися професійно та без страху мовного бар’єру; готує кожного до ведення ділових переговорів, нарад, зборів; уміти висловити аргументи, відчути ядро фрази і в процесі обговорення уміти переконати суперника.