Вступ

Управління діяльністю підприємств має орієнтуватися на стратегічний маркетинг, що сприяє повному задоволенню потреб споживачів, стимулює розширення ринків збуту; підвищує конкурентоспроможність продукції, поліпшує рівень компетентності керівництва підприємства під час прийняття маркетингових рішень, налагоджує зв’язки з постійними партнерами, сприяє запровадженню нових технологій та загалом поліпшує фінансовий стан підприємства.

Маркетингова діяльність є об’єктивною потребою орієнтації науково-технічної, виробничої і збутової діяльності підприємства на врахування ринкового попиту, потреб і вимог споживачів. Вона спрямована на визначення конкретних цілей і шляхів їх досягнення. У сучасному світі виробник повинен випускати продукцію, що знайде збут і дасть прибуток. Для цього потрібно вивчати суспільні та індивідуальні потреби, запити ринку як умову і передумову виробництва.

Управління підприємством є досить складним процесом, який супроводжується прийняттям багатьох як стратегічних, так і тактичних рішень, що пов’язані з діяльністю. Отож, науковці та практики розробили низку аналітичних методів і моделей, що можуть бути корисними у прийнятті стратегічних рішень. Найвідомішими серед них є підхід до аналізу конкуренції М. Портера та матриці портфельного аналізу Бостонської консультативної групи (БКГ). Нині одним із інструментів стратегічного управління, який найчастіше використовують підприємства, є портфельний аналіз.

1. Ділове середовище організації

Ділове середовище (мікросередовище) безпосередньо охоплює ті елементи середовища підприємства, з яким воно перебуває в прямому контакті, тобто сукупність факторів, обставин, що зовні впливають на діяльність підприємства однак організація може їх частково або повністю проконтролювати.

Аналіз мікросередовища передбачає виявлення тих аспектів діяльності, від яких залежить ефективність роботи підприємства, використання наявних потужностей, собівартість і якість надання послуг.

Мікросередовище — це учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Це насамперед споживачі, постачальники, конкуренти, посередники.

Управляючи процесами взаємодії організації з оточуючим середовищем, менеджмент зіштовхується з рядом серйозних проблем, породжуваних невизначеністю в стані оточуючого середовища. У зв’язку з цим одним з найскладніших завдань, що стоять перед менеджментом,  є зниження невизначеності положення організації в оточенні. Це досягається шляхом розвитку її адаптивності (здатності пристосовуватися) до зовнішнього середовища й установлення широких зв’язків з оточенням, що дозволяє організації органічно вписуватися в навколишнє середовище.

У залежності от того, наскільки організація адаптивна до змін у оточуючому діловому середовищі, виділяють два типи управління організацією: механічний і органічний.

Механічному типу управління організацією властивий наступний набір характеристик:

— консервативна, негнучка структура організації;

— чітко певні, стандартизовані й стійкі завдання;

— опір змінам;

— влада виникає з ієрархічних рівнів в організації й  з позиції  в організації;

— ієрархічна система контролю;

— командний тип комунікації, що йде зверху долілиць;

— змістом комунікацій переважно є розпорядження, інструкції й прийняті керівництвом рішення.

Для органічного типу управління організацією характерні:

— гнучка структура;

— динамічні, не жорстко певні завдання;

— готовність до змін;

— влада базується на знанні й досвіді;

— самоконтроль і контроль колег;

— багатоспрямованість комунікації (вертикальні, горизонтальні, діагональні й ін.);

— змістом комунікації є інформація й ради.

Кожний тип керування має певні переваги. Відповідно кожному з типів може бути віддана певна перевага в залежності от характеру оточення й рівня невизначеності. У тому випадку, якщо оточення динамічно, високий рівень невизначеності, більше ефективним є органічний тип керування організацією. Якщо ж оточення стабільне й невизначеність перебуває на низькому рівні, перевага може бути віддана механічному типу управління.

2. Організація маркетингової діяльності на підприємстві

З викладеного випливає, що в нинішній ситуації серед факторів, які незначно впливають на діяльність підприємства. її ефективність і конкурентоспроможність, все більшого значення набувають імпульси, що йдуть із зовнішнього середовища.

Серед причин, що лежать в основі такої ситуації, слід виділити такі: невизначеність основних напрямів і тенденцій політичного й економічного розвитку сучасного світу, що все більш посилюється; безпрецедентне зростання динамічності і змінюваності зовнішнього середовища: обмеженість світових ресурсів, яка стає все більш очевидною: збільшення різного роду ризиків, у тому числі і політичних.

Все це істотно впливає на стиль організаційної поведінки того чи іншого підприємства, форми і методи функціонування його управляючої системи, і. особливо, на його стратегічне управління.

Таке положення справ у системі управління підприємствами підвищує роль і значення їх служб маркетингу, а також підсилює значення саме маркетингового управління.

Враховуючи вище зазначене, можемо стверджувати, що більшої значущості набуває здатність маркетингової діяльності швидко виявляти й оцінювати виникаючі проблеми, а також здатність системи управляючого підприємства гнучко і адекватно реагувати на них і вживати відповідних заходів, спрямованих на забезпечення своєчасної адаптації поведінки підприємства до швидко змінних умов. Ті підприємства, які цілком орієнтовані на досягнення своєї маркетингової стратегії на внутрішній ринок, піддають себе ризику відстати від основних тенденцій розвитку світової економіки і, урешті-решт, бути витісненими іноземними конкурентами з внутрішнього ринку.

Служба маркетингу є однією з найважливіших підсистем системи управління сучасного підприємства. Від рівня її розвитку і працездатності залежить поведінка підприємства на ринку, здійснення стратегії конкуренції. Цим визначається важливість для підприємств постійного розвитку їх маркетингової діяльності, забезпечення її достатності, а також врахування складності вирішуваних завдань.

Зміни в маркетинговій діяльності є результатом дії безлічі факторів, найважливішими з яких є фактори інноваційного розвитку підприємства. Ключову роль і значущість інноваційних факторів розвитку відзначають багато провідних фахівців як в галузі менеджменту, так і в галузі інноваційного управління. Інноваційний підхід до управління підприємством, а також його підсистемами, останні роки посідає домінуюче положення серед інших методів і способів управління розвитком.

Зміни в маркетинговій діяльності представляють собою складний багатогранний процес, який включає такі елементи:

• управління інноваційними процесами;
• управління процесами, пов’язаними з кількісними і якісними змінами, що відбуваються в маркетинговій діяльності;
• забезпечення адміністративно.

Перед розглядом методологічних основ управління маркетинговою діяльністю підприємства необхідно повернутися до визначення маркетингу, як такого. Маркетинг має на увазі управління ринком з метою здійснення обміну для задоволення нестатків і запитів людини. Чи, іншими словами, маркетинг – це процес, у ході якого окремі особистості і групи одержують необхідне і бажане за допомогою створення товарів і споживчих цінностей та обміну ними один з одним.

Процеси обміну не відбуваються сам по собі. Продавці повинні шукати покупців, виявляти їхні потреби, створювати якісні товари і послуги, просувати, зберігати і доставляти їх. Розробка товарів, аналіз ринку, комунікації, розподіл, установлення цін і обслуговування споживачів – основні види маркетингової діяльності. Прийнято вважати, що маркетингом займається в основному сторона, що продає, але і покупці, виявляється, приймають у ньому участь – коли шукають потрібні товари за доступними цінами. Агенти з закупівлі теж беруть участь у маркетингу, займаючись пошуком продавців, з якими можна робити вигідні угоди. Ринок продавця припускає, що продавець має більше влади, а покупець є більш активним учасником ринку. На ринку покупця, покупець має у своєму розпорядженні більшу владу, а продавець повинний бути більш активним учасником ринку.

На рис. 1 показані основні елементи системи сучасного маркетингу. У стандартній ситуації маркетинг повинен обслуговувати ринок кінцевих споживачів в умовах наявності конкуренції. Компанія та її конкуренти відправляють вироблену ними продукцію й інформацію про неї кінцевим споживачам – особисто чи через проміжні ланки (посередників). На всі діючі елементи цієї системи впливають однакові фактори навколишнього середовища (демографічні, економічні, екологічні, науково-технічні, політико-правові, соціально-культурні). Кожна зі складових системи маркетингу вносить свій внесок у створення споживчої цінності. Таким чином, успіх компанії залежить не тільки від її власних дій, але і від того, наскільки добре потреби кінцевого споживача задовольняються всіма ланками ланцюга. [6, c. 37-39]

Сьогодні термін «управління маркетингом» визначається як аналіз, планування, реалізація і контроль за виконанням програм, спрямованих на створення, підтримку і розширення вигідних відносин з цільовими покупцями для досягнення цілей організації. Таким чином, управління маркетингом пов’язано з регулюванням попиту, що, у свою чергу, пов’язаний з регулюванням відносин зі споживачами.

Більшість людей думає, що управління маркетингом – це пошук кількості споживачів, достатньої для даного рівня виробництва компанії. Але це занадто спрощений погляд. Наприклад, управління маркетингом у компанії, що має бажаний рівень попиту, також необхідне, як і в компанії, що має недостатній його рівень. Адже в будь-який момент попит може змінитися: наприклад, зникнути, стати недостатнім, нерегулярним чи надмірним. Управління маркетингом забезпечує відповідні методи роботи з цими різними станами попиту.

Управління попитом означає управління споживачами. Попит на продукцію компанії виходить від двох груп: нових клієнтів і постійних клієнтів. Теорія і практика традиційного маркетингу зосереджені на залученні нових клієнтів і продажу їм товарів і послуг. Сьогодні, однак, акценти змістилися. Крім використання стратегій, націлених на залучення нових клієнтів і здійснення з ними угод, компанії роблять усе можливе, щоб зберегти вже наявних клієнтів і підтримувати з ними постійні відносини. На зміну устояних поглядів наштовхують дані статистики. Залучити нового клієнта коштує в п’ять разів дорожче, ніж удержати вдоволеного клієнта.

Як було відзначено вище, управління маркетингом має за мету досягти бажаного рівня обміну з цільовими ринками. Однак, дуже часто в процесі реалізації цієї задачі, інтереси компанії і клієнтів вступають у протиріччя. Виникаючий конфлікт розв’язується на базі наступних п’яти концепцій, керуючись якими, компанії ведуть маркетингову діяльність:

• концепція удосконалення виробництва;
• концепція удосконалення товару;
• концепція інтенсифікації комерційних зусиль;
• концепція маркетингового підходу;
• концепція соціально-етичного маркетингу.

Концепція удосконалення виробництва заснована на твердженні про те, що споживач віддає перевагу тим товарам, що достатньо поширені і доступні за ціною. Отже, управління маркетингом повинне бути спрямоване на удосконалення виробництва та підвищення ефективності розподілу. Дана концепція актуальна в двох випадках. Перший – коли попит на товар перевищує пропозицію. Тут керівництво повинне шукати засоби збільшення обсягів виробництва. Другий випадок – коли собівартість товару занадто висока і підвищення продуктивності праці дозволяє її знизити. [2, c. 49-51]

Інший важливий підхід, що часто використовують продавці, – це концепція удосконалення товару. Її суть у тім, що споживач віддасть перевагу товару, що представляє вищий рівень якості, максимальну продуктивність і нові можливості.

Отже, компанія повинна всю енергію направляти на безупинне удосконалення своєї продукції. Орієнтація на товар забезпечує постійне відновлення технологій, тому що менеджери переконані, що саме технологічна перевага лежить в основі успіху.

3. Розробіть пропозицію щодо створення системи стимулювання інноваційної активності робітників і спеціалізації підприємства легкої промисловості

Успіх інноваційного процесу залежить від того, у якій мірі безпосередні учасники — персонал, зайнятий в інноваційному процесі, — зацікавлені у швидкому й економічно ефективному впровадженні результатів НДДКР у виробництво. Тут визначну роль відіграють методи й форми стимулювання їх праці з боку організації.

Для успішного керівництва формуванням інноваційної діяльністю підприємств важливо на сьогодні створити таку привабливу організацію висококваліфікованих фахівців і шляхом заохочення творчості утримати  цінні висококваліфіковані кадри для виробництва інноваційних продуктів, послуг, які б змогли здатна та успішно конкурувати на ринку інновацій в сучасних ринкових умовах.

На прояв творчості та активності у розробці раціоналізаторських пропорцій негативно впливає вкрай низька оплата праці, відсутність соціальної підтримки винахідників. На нашу думку це один з основних, та головних чинників, які перешкоджають піднесенню та стратегічному розвиткові інноваційної активності персоналу наших вітчизняних підприємств. Прагнення до науково-технічної творчості, розвитку стратегічного формування інноваційної діяльності за ці роки було практично зруйноване вкрай низькою оплатою праці та її знецінення в умовах інфляційних процесів.

Отже, варто відмітити, що зрушення в інноваційній активності фахівців підприємства легкої промисловості  гальмує декілька спонукань:

— чітко відчутний дефіцит у фінансуванні науково-технічної сфери;

— незатребуваність виробництвом досягнень науки і техніки;

— падіння престижу наукової праці науковця, інженера, винахідника, впроваджувальника;

— ускладнює ситуацію нестача керівників, здатних провести технологічні нововведення від зразка до масового виробництва;

— нерозвиненість фондового ринку;

— необхідність консультативного та юридичного середовища;

— недооцінка інженерних кадрів, що збереглися в країні;

— недосконале стимулювання праці фахівців.

На сьогодні для можливого підвищення і формування стратегії підвищення інноваційної активності персоналу на підприємстві можемо запропонувати застосувати лише комплексні заходи, які мають зокрема передбачити:

1. Створення відповідної системи захисту прав інтелектуальної власності.
2. Розробку та впровадження системи комплексної підтримки інноваційної діяльності з боку держави на основі створення спеціалізованих фінансово-кредитних установ, відповідних технологічних парків, комплексів “освіта—наука –виробництво ” тощо.
3. Переорієнтацію існуючого менеджменту підприємств на всебічну підтримку та заохочення трудової активності творчого змісту.
4. Сучасного оновлення кадрової політики підприємств на основі її безпосередньої орієнтації та відбір, підготовку, перепідготовку та збереження висококваліфікованих кадрів, які в майбутньому будуть здатні до розробки та впроваджень формування стратегії діяльності підприємств по впровадженні інновацій, забезпечення розвитку інноваційної культури персоналу, вивчення нахилу працівників до творчої активності, використання їхніх здібностей та знань в інноваційній діяльності підприємств та ін.

Водночас, для підвищення більш активності персоналу під час впровадження інновацій в умовах перехідної економіки, пропонуємо передбачити чинним законодавством визначення статусу винахідника та раціоналізатора, підтримка його визнання на державному рівні та введення спеціального відмінного державного знаку винахідника, забезпечити гідні винагороди, які б давали працівнику підприємства конкретні, відчутні гарантії, матеріальної та соціальної підтримки, наприклад збільшення заробітної плати на 20—25%, отримання пільг під час пенсійного забезпечення тощо. Окремим пунктом в колективних угодах на всіх рівнях зазначати заохочення праці винахідників та раціоналізаторів.

Висновки

Сучасний менеджмент — гнучка організаційна система управління й водночас складний соціально-економічний, інформаційно-технологічний процес, що використовуються для зміни станів і особливостей об’єкта управління.

Розгляд менеджменту організацій як складної системи багатофункціонального управління дає змогу усвідомити внутрішні й зовнішні важелі регулювання всієї виробничої діяльності в цілому і таким чином досягти їх збалансованості за умов мінливого ринкового оточення.

Для створення сучасної системи менеджменту вітчизняних підприємств необхідний чіткий, науково обґрунтований методологічний апарат, ядром якого має стати стратегія підприємства, створена на основі поглибленого економічного аналізу та прогнозуванні з обов’язковою побудовою різноманітних моделей поведінки як усієї системи в цілому, так і окремих и підсистем.

Системний підхід варто сприймати як зведення більшої частини складних завдань до одержання проектного результату, що може бути використаний для підвищення якості рішення одного чи кількох основних завдань. Він дає змогу зосередити увагу на найістотніших сторонах проблеми. Визначення параметрів організації за допомогою системного підходу уможливлює встановлення характеру складної взаємодії в самій організації і між організацією та зовнішнім середовищем.

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М. Основи менеджменту: Навч.- метод. посіб. / Харківський держ. економічний ун- т. — Х. : ВД «ІНЖЕК», 2003. — 481с.
2. Баєва О. В. Основи менеджменту: Практикум/ О. В. Баєва, Н. І. Новальська, Л. О. Згалат-Лозинська. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 522 с.
3. Галицкий В.П Забезпечення ефективної діяльності організації.К., 2002.
4. Єрмошенко М. Менеджмент: Навчальний посібник/ Микола Єрмошенко, Сергій Єрохін, Олег Стороженко,; Національна академія управління. — К.: Національна академія управління, 2006. — 655 с.
5. Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник/ Олег Кузьмін, Ольга Мельник,. — К.: Академвидав, 2003. — 414 с.
6. Мартиненко М. Основи менеджменту: Підручник/ Микола Мартиненко,. — К.: Каравела, 2005. — 494 с.
7. Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. — 3-е вид., перероб. и доп.. — К.: Кондор, 2006. — 661 с.
8. Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. — 671 с.
9. Рудінська О. Менеджмент: Посібник/ Олена Рудінська, Світлана Яроміч, Ірина Молоткова, ; М-во освіти і науки України, Одеський нац. ун-т ім. І.І.Мечникова. Економіко-правовий фак-т, Регіональний ін-т держ. управління. — К.: Ельга Ніка-Центр, 2002. — 334 с.
10. Скібіцька Л. І. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів/ Л. І. Скібіцька, О. М. Скібіцький; Мін-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2007. — 415 с.
11. Стадник В. Менеджмент: Посібник/ Валентина Стадник, Микола Йохна,. — К.: Академія, 2003. — 463 с.
12. Стеценко І. Основи менеджменту. Хто такий менеджер: Навч. посібник. — К. : А.С.К., 2004. — 224с.
13. Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. — К.: Академвидав, 2005. — 607 с.
14. Шегда А. Менеджмент: Учебник/ Анатолий Шегда,. — 3-е изд., испр. и доп.. — К.: Знання , 2006. — 645 с.
15. Шокун В. Основи менеджменту: Навч. посіб. для дистанц. навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Ун-т «Україна», 2005. — 340с.