Вступ

Інтенсивний розвиток освіти безпосередньо пов’язаний з інноваціями. Серед них — процес формування управлінських умінь сучасного лікаря. Як відомо, управлінські рішення становлять основу процесу управління. Управлінське рішення є творчою, вольовою дією суб’єкта управління на підґрунті знання об’єктивних законів функціонування системи, що управляється, і аналізу інформації про її стан, що полягає у виборі мети, програми і способів діяльності колективу для розв’язання проблеми [1, 5, 6].

У сучасних умовах розбудови України, коли економіка розвивається на ринкових засадах, з’являється ринок праці і зростає сектор освітніх послуг, який вимагає якісних змін у концептуальній базі професійної підготовки майбутніх викладачів. Вища освіта України, орієнтуючись на європейські стандарти і принципи Болонського процесу, потребує інноваційних технологій. Актуальною постає проблема розроблення ефективних педагогічних технологій і впровадження їх у навчальний процес.

Суть проблеми полягає в підготовці студентів до активної творчої діяльності на професійній ниві. Важливо, щоб уже під час навчання у вищій школі у студентів формувалися необхідні професійно–педагогічні знання, уміння та навички. Досвід підтверджує: цю проблему можна вирішити, власне, не за рахунок збільшення аудиторного навчання, а насамперед шляхом удосконалення організаційних форм навчальної роботи, використання й удосконалення в навчальному процесі активних методів навчання як головної складової інноваційних технологій.

Найбільш поширеними у вищій школі є пояснювально–інформаційні методи навчання, які полягають в організації засвоєння студентами готової інформації за допомогою різних засобів. В основу організації цих методів навчання покладений принцип передачі викладачем готових висновків науки. При застосуванні таких методів не виключається можливість пошукової діяльності студентів, однак передача готових висновків домінує. Студенти в основному заучують інформацію, тренуючи при цьому лише пам’ять. Але завчити – ще не означає знати. Уміння не можливо набути без активної практичної діяльності (розгляду конкретних ситуацій, рольових і ділових ігор тощо). Постає питання, як якомога швидше пристосувати студентів до особливостей обраної професії, виявити ті позитивні якості, які сприяють формуванню професійної творчої особистості.

1. Ділові ігри як новітня технологія формування управлінських умінь та їх значення у професійній підготовці студентів

У вищих навчальних закладах України імітаційним (діловим) іграм стали приділяти належну увагу ще із середини 60–х років минулого століття. Сьогодні гра як один із найдавніших педагогічних засобів переживає нині період своєрідного розвитку: з успіхом застосовується як у шкільному, так і вузівському навчанні. Зростання інтересу до гри зумовлюється, з одного боку, розвитком педагогічної практики, а з другого – соціальними та економічними проблемами формування всебічно розвиненої, активної особистості [2, с.154].

На сьогодні існують численні визначення, класифікації ділових ігор, що відображають їх особливості. Ми приймаємо у своєму дослідженні одне із визначень, за яким ділова гра є засобом розвитку творчого професійного мислення, у процесі якої людина набуває здібностей аналізувати специфічні ситуації та вирішувати нові для себе професійні завдання. Ділові ігри імітують цілком конкретні умови діяльності та відношення спеціалістів [1, с.15]. Найбільш поширеною є класифікація ігор за метою: випробувальна, за допомогою якої проводять перевірку ідей; ігри, які дають змогу розв’язати конкретні завдання; навчальні.

Запровадження ділових ігор у навчальному процесі вирішує такі завдання: розвиває практичне мислення студентів, уміння аналізувати ситуацію, приймати конструктивні рішення; змістом ділових ігор є імітація умов певних ситуацій, її динаміки, а також діяльність і взаємостосунки зайнятих в цьому особистостей; виконуючи вимоги гри, її учасники приймають професійні норми спілкування.

Ділова гра сьогодні – це імітація професійної діяльності. Характерні ознаки ділових ігор наступні: наявність проблеми, мети, завдань; скорочення масштабу часу; розподіл та розігрування  ролей; наявність  ситуацій,  що  послідовно  розв’язуються,  кількох  ситуацій, кількох етапів гри; формування самостійних рішень студентів; наявність системи стимулювання; врахування можливих перешкод; об’єктивність оцінки результатів гри; підбиття підсумків.

Виходячи із загальної типології ділових ігор, систематизуємо їх за низкою ознак: цільове призначення, широта тематичних меж, ступінь свободи рішень, рівень невизначеності рішень, характер комунікації серед учасників, ступінь відкритості гри, інструментарій гри і форма її проведення та ін. Розвиток пізнавальних здібностей студентів стимулює творчі процеси їх діяльності, знімає стомлення, створює сприятливу атмосферу навчальної діяльності, підвищує інтерес до процесу навчання [5, с.61].

Ділові ігри охоплюють розв’язання практичних завдань та мають таку класифікацію: науково-дослідні ділові ігри використовують у наукових дослідженнях, в економіці та управлінні виробництво, як ефективний метод експериментування; атестаційні ділові ігри використовують для атестації кадрів, для виявлення їх компетенції; навчально-педагогічні ігри — це групові ігри, вправи з розробки оптимальних рішень, використання навчальних методів та прийомів в умовах, які створюються реальними обставинами на заняттях. Мета навчально-педагогічних ігор — сформувати у майбутніх педагогів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю.

Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри. Вони можуть задаватись по-різному: сценарієм, ведучим гри, нормативними документами або ж формуються самими гравцями відповідно до їх власного баченням ситуації і поставленими перед ними цілями.

Моделювання у грі — це створення макетів, які замінюють об’єкти реальної ситуації. Модель гри реалізується, приводиться в дію за допомогою її правил. Правила відбивають співвідношення всіх компонентів гри. Вони можуть бути перенесені у гру із соціального контексту, в якому розгортається ігровий процес, взяті із реального життя або ж придумані. Усі ці характеристики також можна застосовувати і до ділових ігор [4].

Організація та проведення ділової гри — дуже тривалий і трудомісткий процес. Він полягає у створенні ігрової імітаційної моделі, визначенні мети, предмета гри та етапів її проведення, створенні сценарію, графічної моделі взаємодії учасників, визначенні правил гри та системи оцінювання учасників. Організатори гри можуть витратити багато часу на втілення її у навчальний процес, але варто байдуже поставитись до основних її виконавців, не врахувати їх індивідуальні особливості, погляди на свою майбутню професійну діяльність, взаємостосунки студентів у групі і гра перестає бути грою.

Ділові ігри в умовах швидкого зростання обсягу інформації, необхідності більш якісної обробки та засвоєння є найефективнішим засобом досягнення міцних, глибоких знань, навичок та вмінь. Вони не тільки озброюють студентів результатами наукового пізнання, а й формують самостійність, розвивають та вдосконалюють здібності до творчої діяльності.

Організація та проведення ділових ігор вимагає попередньої підготовки. Важливу роль у проведенні ігор відіграють попередні опитування студентів, їх здібності, погляди на майбутню професійну діяльність. Серед якостей, які розвиваються у процесі ділових ігор, — дисциплінованість, працелюбність, ініціативність, активність, урівноваженість, самостійність, спостережливість, оперативність тощо. При дослідженні якостей можна застосовувати методи опитування, анкетування, аналізу і самоаналізу, експертної оцінки. Ще одним дієвим методом вважають метод тестів, за допомогою якого, застосовуючи засіб однакових завдань, з’ясовують, якою мірою досліджуваному притаманні ті або ті властивості. Методом тестів, використовуючи порівняно прості процедури, досліджують як окремих осіб, так і цілі групи (див., наприклад, тест “Чи організована ви людина?” [4, 127].

Успіх уроків-ігор залежить від правильного вибору потрібної форми гри з відповідної тематики, що вивчається, правильного відбору завдань, від чіткого добору завдань, розподілу обов’язків між учнями з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Отже, ділова гра інтенсифікує навчання, активізує, спонукає майбутнього викладача оволодівати інноваційними технологіями.

2. Можливості використання і вплив ділових ігор на діяльність

Ділова гра сьогодні — це імітація професійної діяльності. Характерні ознаки ділових ігор наступні: наявність проблеми, мети, завдань; скорочення масштабу часу; розподіл та розігрування ролей; наявність ситуацій, що послідовно розв’язуються, кількох ситуацій, кількох етапів гри; формування самостійних рішень студентів; наявність системи стимулювання; врахування можливих перешкод; об’єктивність оцінки результатів гри; підбиття підсумків.

Ділові ігри, на відміну від інших традиційних методів навчання, дозволяють більш повно відтворювати діяльність керівників і спеціалістів, на основі системного підходу виявляти проблеми і причини їх проявів, оцінювати кожний з варіантів рішення проблеми, приймати кінцеве рішення та визначати механізм його реалізації. Це дає можливість розглядати питання не взагалі, а як конкретну проблему, що випливає з діяльності конкретного закладу [2, 6].

Одна з вимог ділових ігор в нашому випадку – імітування найбільш характерних елементів діяльності лікаря, максимальне наближення до реальності, що зумовлює необхідність урахування специфіки і умов діяльності конкретного закладу чи відповідних структурних підрозділів [5].

Перевагами методу ділових ігор є те, що він дозволяє:

• розглянути певну проблему в умовах стислого проміжку часу (стискання реального процесу);
• відпрацювати певні навички виявлення, аналізу і розв’язання конкретних виробничих проблем;
• доповнити отримані в процесі вивчення курсу теоретичні знання при підготовці і прийнятті управлінських рішень для орієнтації в нестандартних ситуаціях;
• сконцентрувати увагу на головних аспектах проблеми і встановлювати причинно-наслідкові зв’язки;
• розвивати взаєморозуміння між учасниками.

Виходячи із загальної типології ділових ігор, систематизуємо їх за низкою ознак: цільове призначення, широта тематичних меж, ступінь свободи рішень, рівень невизначеності рішень, характер комунікації серед учасників, ступінь відкритості гри, інструментарій гри і форма її проведення та ін. Розвиток пізнавальних здібностей студентів стимулює творчі процеси їх діяльності, знімає стомлення, створює сприятливу атмосферу навчальної діяльності, підвищує інтерес до процесу навчання [5, 61].

Ділові ігри охоплюють розв’язання практичних завдань та мають таку класифікацію: науково-дослідні ділові ігри використовують у наукових дослідженнях, в економіці та управлінні виробництво, як ефективний метод експериментування; атестаційні ділові ігри використовують для атестації кадрів, для виявлення їх компетенції; навчально-педагогічні ігри — це групові ігри, вправи з розробки оптимальних рішень, використання навчальних методів та прийомів в умовах, які створюються реальними обставинами на заняттях. Мета навчально-педагогічних ігор — сформувати у майбутніх педагогів уміння поєднувати теоретичні знання з практичною діяльністю.

Ігрові дії визначаються цільовим аспектом гри. Вони можуть задаватись по-різному: сценарієм, ведучим гри, нормативними документами або ж формуються самими гравцями відповідно до їх власного баченням ситуації і поставленими перед ними цілями.

Моделювання у грі — це створення макетів, які замінюють об’єкти реальної ситуації. Модель гри реалізується, приводиться в дію за допомогою її правил. Правила відбивають співвідношення всіх компонентів гри. Вони можуть бути перенесені у гру із соціального контексту, в якому розгортається ігровий процес, взяті із реального життя або ж придумані. Усі ці характеристики також можна застосовувати і до ділових ігор [4].

Організація та проведення ділової гри — дуже тривалий і трудомісткий процес. Він полягає у створенні ігрової імітаційної моделі, визначенні мети, предмета гри та етапів її проведення, створенні сценарію, графічної моделі взаємодії учасників, визначенні правил гри та системи оцінювання учасників. Організатори гри можуть витратити багато часу на втілення її у навчальний процес, але варто байдуже поставитись до основних її виконавців, не врахувати їх індивідуальні особливості, погляди на свою майбутню професійну діяльність, взаємостосунки студентів у групі і гра перестає бути грою.

Ділові ігри в умовах швидкого зростання обсягу інформації, необхідності більш якісної обробки та засвоєння є найефективнішим засобом досягнення міцних, глибоких знань, навичок та вмінь. Вони не тільки озброюють студентів результатами наукового пізнання, а й формують самостійність, розвивають та вдосконалюють здібності до творчої діяльності.

Організація та проведення ділових ігор вимагає попередньої підготовки. Важливу роль у проведенні ігор відіграють попередні опитування студентів, їх здібності, погляди на майбутню професійну діяльність. Серед якостей, які розвиваються у процесі ділових ігор, дисциплінованість, працелюбність, ініціативність, активність, урівноваженість, самостійність, спостережливість, оперативність тощо. При дослідженні якостей можна застосовувати методи опитування, анкетування, аналізу і самоаналізу, експертної оцінки. Ще одним дієвим методом вважають метод тестів, за допомогою якого, застосовуючи засіб однакових завдань, з’ясовують, якою мірою досліджуваному притаманні ті або ті властивості. Методом тестів, використовуючи порівняно прості процедури, досліджують як окремих осіб, так і цілі групи (див., наприклад, тест «Чи організована ви людина?» [4, 127].

Успіх уроків-ігор залежить від правильного вибору потрібної форми гри з відповідної тематики, що вивчається, правильного відбору завдань, від чіткого добору завдань, розподілу обов’язків між учнями з урахуванням їхніх індивідуальних особливостей.

Отже, ділова гра інтенсифікує навчання, активізує, спонукає майбутнього викладача оволодівати інноваційними технологіями.

Висновки

У процесі проведення ділових ігор було відмічено такі труднощі:

• відносна складність її підготовки;
• відсутність формалізованих критеріїв, що дозволяють зробити оцінку більш об’єктивною і порівнювати з реальною дійсністю очікуваний результат;
• неможливість дотримання чіткого послідовного єдиного алгоритму проведення ділової гри;
• правильна організація ділової гри з чітко встановленим регламентом часу на її проведення.

Як правило, результати ділової гри не повторюються, оскільки кожна з них – це своєрідний експеримент. При цьому існують обов’язкові умови в пропонованих ділових іграх.

Уважність – студент повинен думати лише про гру, зосередитися на тому, що відбувається в групі чи підгрупі, оскільки потім необхідно доганяти і відволікати увагу інших.

Включеність – необхідно відразу ввійти в гру.

Причетність – всі студенти в підгрупах працюють разом, слідкують за думкою одне одного і толерантно ставляться до висловлювань інших, навіть коли це не співпадає з власними міркуваннями.

Масштабність – учасники гри бачать проблему і шляхи її вирішення без урахування жорстких рамок законів, положень, інструкцій, що уможливлює розширення рамок проведення ділових ігор і забезпечує розкутість кожного студента. В такій ситуації, як правило, проявляються нові ідеї, що їх можна адаптувати до практичних дій.

Власний прояв – кожний учасник гри намагається проявити себе, зробити свій власний внесок у розв’язання проблеми. Практика проведення ділових ігор і конкретних ситуацій доводить, що до обов’язків викладачів входить необхідність довести до учасників гри головні положення і висновки, дати чіткі обґрунтування, продемонструвати учасникам гри їхні досягнення та вказати на невірні рішення і помилки.

Принцип ігрових ситуацій у навчанні не є новим. По суті, ситуаційні задачі, що міцно ввійшли до арсеналу методичних засобів, є попереднім етапом до ділових ігор.

Список використаної літератури

1. БельчиковЯ.М., БернштейнМ.М. Деловые игры / Я.М. Бельчиков, М.М. Бернштейн. — Рига, 1998.
2. Друзь Ю. Організація та проведення ділової гри в навчальному процесі: підготовка студентів до іншомовної комунікації / Ю. Друзь // Рідна школа. — 1999. — № 9.
3. Луговий В.І. Педагогічна освіта України: структура,функції осування, тенденції розвитку/ В.І. Луговий. — К.: МАУП, 1994.
4. Педагогічні технології у неперервній професійній освіті: Монографія / С.О. Сисоєва, А.М. Алексюк, та ін. / За ред. С.О. Сисоєвої. – К.: ВІПОЛ, 2001.– 502 с.
5. Романишина Л.М., Калаур С.М. Роль ділових ігор у процесі підвищення комунікативної компетентності студентів-психологів / Л.М. Романишина, С.М. Калаур // Педагогика.– 2003.– №4.– С. 52–58.
6. Шаронова С.А. Еще раз о классификации игр и термине «деловая игра» / С.А. Шаронова // Вестн. РУДН, серия Социология. – 2001. – №2. – С. 134–139.