Вступ

1. Діяльність позашкільних закладів у соціальному вихованні дітей та підлітків

1.1. Роль позашкільних закладів у соціальному вихованні дітей та підлітків

1.2. Умови діяльності позашкільного закладу, мета та завдання соціального виховання дітей та юнацтва

2. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців

2.1. Форми та методи соціального виховання дітей та підлітків у позашкільному закладі

2.2. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога

2.3. Специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність.В умовах відродження національної системи освіти позашкільні заклади стають невід'ємним компонентом освітньої структури, який сприяє всебічному, гармонійному розвитку особистості учня, соціальній адаптації" та самореалізації людини в суспільстві. Позашкільні заклади, що працюють у соціально-культурній та освітній сферах, доповнюють шкільну освіту та створюють позитивне виховне середовище для учня. Вони виступають гнучкими виховними інфраструктурами, спроможними здійснювати виховання громадянина незалежної держави України — творчої особистості, здатної вдосконалювати себе та свою країну.

Концептуальні засади діяльності сучасних позашкільних закладів складалися в процесі реформування позашкільної освіти, який розпочався у 1993 році, коли Національною програмою "Освіта" ("Україна XXI століття") діяльність позашкільних закладів було спрямовано на забезпечення потреб дітей і молоді у творчій самореалізації, придбанні додаткових умінь, навичок за інтересами; створення умов для інтелектуального і духовного розвитку; на підготовку підростаючого покоління до активної професійної і суспільної діяльності.

Позитивні тенденції реформування позашкільної освіти знайшли відображення у положеннях "Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті", де зокрема зазначається, що позашкільна освіта, яка'реалізується через діяльність спеціальних закладів, покликана сприяти розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволенню їхніх інтересів і запитів, створенню в них мотивації самовдосконалення та саморозвитку на засадах заохочення творчої активності дітей і молоді. Як відзначається у Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, спрямованість діяльності позашкільних закладів визначає їхню мету — надати всім дітям шкільного віку широких можливостей для прилучення до культурних цінностей, ознайомити з народною творчістю, національним мистецтвом у позакласній і позашкільній роботі, на заняттях гуртків. Авторами Концепції пропонується створити оптимальну мережу позашкільних закладів, система роботи яких повинна будуватися на основі комплексних соціально-культурологічних досліджень, що вивчають потреби різних груп населення, сприяють підвищенню ефективності виховного впливу у дозвільній сфері, а також реалізують сучасні методики та технології виховання підростаючого покоління [].

Тема: „Діяльність соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців”.

Мета: розкрити діяльність соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців.

Завдання роботи:

— роль позашкільних закладів у соціальному вихованні дітей та підлітків;

— визначити умови діяльності позашкільного закладу, мету та завдання соціального виховання дітей та юнацтва;

— охарактеризувати форми та методи соціального виховання дітей та підлітків у позашкільному закладі;

— показати напрями та функції професійної діяльності соціального педагога;

— специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців.

1. Діяльність позашкільних закладів у соціальному вихованні дітей та підлітків

1.1. Роль позашкільних закладів у соціальному вихованні дітей та підлітків

Сучасна наука розвивається у напрямку організації життєтворчості людини, тому сьогодні особливого значення набувають не тільки дидактичні аспекти освіти, але й проблеми особистішого розвитку, становлення, соціальної адаптації дитини та підлітка, засвоєння ними культурних норм, соціальних ролей, притаманних даному суспільству. Вирішення таких проблем здійснюється в процесі соціалізації особистості.

Соціалізація реалізується у таких головних сферах як діяльність, спілкування та самопізнання. Процес соціалізації може проходити як стихійно, під впливом неорганізованих факторів соціального середовища, так і цілеспрямовано з використянням різних засобів.

Серед головних факторів, які безпосередньо впливають на становлення особистості, вчені називають мікрофактори: сім'я, дошкільна дитяча установа, школа, позашкільне середовище тощо. Мікрофактори створюють мікроклімат, що стихійно та цілеспрямовано впливає на соціальний розвиток особистості. В такому разі сім'ю, дитячі дошкільні установи, позашкільні заклади та школу називають інститутами соціалізації.

Підкреслюючи ефективність педагогічного впливу інститутів соціалізації, треба сказати, що:

— інститут сім'ї, що є найважливішим фактором соціалізації дитини, не завжди розглядає процес формування особистості як педагогічно організований, тобто він не має чіткої виховної мети, проходить під впливом нестабільних емоційно — психічних або фізичних станів батьків або асоціальних зразків поведінки;

— інститут освіти (дошкільні дитячі заклади, школа, вищі навчальні заклади) у зв'язку з економічно нестійкою ситуацією в суспільстві не завжди виконує свої соціально-педагогічні функції; він найчастіше сьогодні орієнтований на процес передачі знань, умінь, навичок. І хоча існує багато теоретичного та практичного матеріалу, присвяченого виховній роботі в школі, у сучасних вчителів часто не має сил, часу та бажання на їх втілення у життя. Таким чином, соціальне виховання в сучасних закладах освіти не завжди здійснюється на належному рівні. Слід відзначити також жорстко регламентований нормативний характер діяльності інститутів середніх загальноосвітніх навчальних закладів, обмежену можливість здійснення індивідуального підходу до соціального виховання, недостатнє урахування інтересів дитини. Завдяки цьому ефективність соціально-педагогічної діяльності інститутів Освіти значно знижується.

— неформальні дитячі об'єднання, не завжди мають позитивне соціальне навантаження.

— такі інститути соціалізації як позашкільні заклади (центри позашкільної освіти, палаци дитячої творчості, клуби за інтересами тощо) орієнтовані на соціальне виховання, формування гармонійно розвинутої, соціальне адаптованої особистості, що має високий рівень самореалізації у суспільстві [14, с. 17].

Виходячи з цього, ми будемо розглядати систему соціального виховання позашкільних закладів як один з важливих компонентів загальної системи соціального виховання дітей та молоді.

У соціально-педагогічному процесі позашкільного закладу крім соціального виховання, самореалізації та адаптації мають масцс такі механізми соціалізації, як ідентифікація та інтеріоризація. Нагадаємо, що ідентифікація — процес ототожнювання індивідом себе з іншою людиною, групою, колективом, який допомагає йому в оволодінні річними видами діяльності. В позашкільному педагогічному процесі, який базується на цікавому, емоційно забарвленому, активному спілкуванні, відбувається залучення індивіда до певної соціальної групи, яка допомагає засвоїти важливі зразки позитивної поведінки. Найбільш ефективно здійснюється процес ідентифікації, заснований на спільній творчій діяльності в групі, що маг певні позитивні традиції.

Інтеріоризація — засвоєння індивідом напрацьованих суспільством норм, цінностей, стереотипів, що супроводжується внеском особистісного творчого компоненту. В соціально-педагогічному процесі позашкільного закладу створюються умови, які сприяють такому засвоєнню та стимулюють індивіда до творчої самореалізації. Індивід в цьому процесі не тільки засвоює норми, правила, стереотипи поведінки, але й творче змінює культурні традиції суспільства [14, с.22].

1.2. Умови діяльності позашкільного закладу, мета та завдання соціального виховання дітей та юнацтва

Позашкільні заклади належать до тих закладів, які проводять роботу у вільний від шкільних занять час.

Дозвілля школярів — це "сфера, у якій особливо яскраво та повнокровно розкриваються їх природні потреби в свободі та незалежності, активній діяльності та самовираженні". В умовах дозвілля створюються неформальні колективи, що дають дітям і підліткам можливість виступати у нових соціальних амплуа, займати ролі, що відрізняються від навчальної та позанавчальної діяльності. Дозвілля — особлива соціальна сфера, де діти задовольняють потреби в самоперевірці, самооцінці свого "Я", … це зона активного спілкування, що задовольняє особисті інтереси, потреби в контактах. Такі форми дозвілля як заняття в гуртках, клубах, колективні ігри та розваги — прекрасна сфера розвитку товаришування, психологічної сумісності школярів" [12, с. 14].

Але за даними багатьох дослідників не усі школяри задовольняють свої потреби в свободі та незалежності в активній діяльності та самовираженні, що мас позитивний характер. Деякі учні не вміють розподіляти свій вільний час, прагнуть примітивно проводити дозвілля, яке вибирають під впливом неорганізованих, часто негативно спрямованих факторів.

Головна мета соціально-педагогічної діяльності позашкільних закладів -сформувати відношення до дозвілля як до часу для самовдосконалення, саморозвитку, навчити учнів розумно проводити вільний час. створити умови для самостійної, творчої, соціальнозначимої діяльності школярів." У зв'язку зі специфічною метою ми можемо говорити про специфіку позашкільної соціальної педагогіки, яка має свої задачі, принципи, зміст, методи та організаційні форми роботи.

Діяльність позашкільних закладів будується на сприятливому психологічному грунті — бажанні дітей брати участь в ній, і є особистозначимою. Завдяки зв'язкам позашкільного закладу з іншими закладами виховання і освіти, сім'єю та іншими інститутами соціалізації діяльность учнів стає також соціадьно-значимою. Т.І.Сущенко каже про те, що для позашкільних закладів характерні дві головні функції педагогічного процесу: початкова, що спрямована на задоволення інтересу школяра до відповідного виду діяльності (особистозначима), та основна, в результаті якої школяр формується як соціальна особистість (соціальнозначима) [12, с. 14]. Така двоякість педагогічного процесу визначається його динамічною природою: педагогічний процес позашкільного закладу — це завжди рух від виховання з боку педагога через самовиховання особистості дитини до пробудження її соціальної свідомості та перетворення нею мікросоціуму. Саме тому в позашкільному закладі таке велике значення приділяється самостійній роботі, самонавчанню, самоконтролю вихованця. Кожний педагог — позашкільник вносить у методичну роботу щось своє, пов'язане зі своєю творчою індивідуальністю, захопленнями, досвідом, а також досвідом та інтересами дітей, надає їм можливість для проявлення ініціативності і творчості, особистої самостійності та організованості. "Для педагога позашкільного закладу захоплення дитини — це ключ до виховання її творчої особистості" [12, с. 15].

Ще одна особливість позашкільного педагогічного процесу — ідея об'єднання педагогів, дітей, вчителів, батьків "значною кількістю інтересів та захоплень" [12, с. 15]. Для Сухомлинського В.О. повноцінність педагогічного процесу полягає в такій духовній співпраці вчителя та учня, в якій природньо відбувається керівництво дорослого. Це ствердження вірне і для позашкільного соціально-педагогічного процесу. Функціонування цілісного позашкільного соціально-педагогічного процесу полягає також в окремих концептуальних положеннях відомого грузинського педагога-дослідника Ш.А.Амоношвш, який розглядає дитину не як "відкриту систему", яка готова сприйняти будь-яку ідею, а як рівноправного учасника педагогічного процесу, оеобистісні та соціальні властивості якого обґрунтовують відбір усіх його складових та характер взаємодії педагогів та дітей, вчителів, батьків [12, с. 15].

Дослідження Сущенко Т.І. підтвердило ідею про те, що позашкільні заклади є виховними закладами, що найбільш сприяють соціально-творчим діям та вчинкам дітей. Це пояснюється та підтверджується соціально-психологічною природою позашкільного педагогічного процесу, у якому виховання йде попереду навчання та припускає перетворення дитячої творчої енергії у більш високі форми життя, які дають можливість розвитку усього найкращого, що є у дитині, тим самим створюючи його дійсну сутність. Соціально-педагогічний процес позашкільного закладу розглядається як процес духовного взаємозбагачення педагогів та дітей в умовах комфортного психологічного клімату, оптимальних соціальних взаємовідносин, високої діалогічної культури співтворчості [12, с. 16].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що педагогічний процес позашкільного закладу — процес динамічний, який базується на інтересі дітей, співпраці вихованців, педагогів, сім'ї та школи, що проходить під час дозвілля, в максимально комфортних психологічних умовах взаємовідносин. Творчість є необхідним елементом кожного компонента позашкільного педагогічного процесу. Результатом такого процесу є "планомірний переклад дозвіллєвої діяльності учнів на більш високий рівень" [12, с. 16].

Рівень дозвіллєвої діяльності учнів в педагогічному процесі позашкільного закладу можна співвіднести зі стадіями соціалізації. На першому рівні відбувається засвоєння учнями норм та цінностей мікросоціуму (гуртка позашкільного дозвілля та інших пов'язаних з ним інститутів соціалізації). На другому — відбувається втілення учнями засвоєного досвіду при пошуках свого місця в соціумі. 1 на третьому — зміна, перетворення власної особистості та оточення, при внесенні особистісного досвіду в культурні традиції мікросоціуму. Очевидно, що активність, самостійність, комунікативність, творчі навички та уміння дітей та підлітків підвищуються від першого рівня до третього, зростає також соціальна значущість особистості [12, с. 16].

Аналіз педагогічних наукових праць дозволив зробити деякі узагальнення стосовно найважливіших умов, які забезпечують розвиток соціальної, творчої особистості:

1. Творчий характер педагогічного процесу. Вся навчально-творча діяльність у позашкільному закладі будується за принципом: не діти для програми, а програми для дітей. Діяльність педагога при цьому спрямована на пробудження дослідницької активності дітей не заради їх однобокого вдосконалення в певній галузі знань, а навпаки, поглиблення цих знань супроводжується розвитком інтересу до інших напрямків науки, техніки, мистецтва, широкої всебічної культури.

2. Пріоритет виховання. Передбачає повноту інтелектуального життя і духовну єдність, які полягають у випробуванні якомога більшої кількості почуттів (естетичних, гуманних, дружніх), утвердженням в колективі поваги, гідності, справедливості у взаєминах між особистостями.

3. Взаємодія зі школою, сім'єю та громадськістю. Особистість усвідомлює себе духовно зрілою, якщо постійно відчуває на собі увагу не тільки виховних інститутів, але й оточуючого соціуму (місцевої влади, громадських організацій, людей, які мешкають поруч з нею та ін.). Особистість розвивається рівномірно й гармонійно тоді, коли в усіх сферах її житєдіяльності панують одні підходи до виховання, єдиний погляд на її місце в житті, на позитивні і негативні вчинки.

4. Діалог як засіб інтелектуальної співтворчості. В основу комплексного, науково-методичного забезпечення позашкільного педагогічного процесу була закладена ідея діалогічного спілкування, що максимально сприятиме наближенню педагогічного процесу до природи дитини.

5. Системний характер керівництва соціально-педагогічним процесом, яке можливо розглянути в двох аспектах: як систему, в якій функціонує соціально-педагогічний процес, і як сам процес керування []. Відомо, що соціально-педагогічний процес складається з певних компонентів: мета, принципи, зміст, методи (прийоми), засоби та форми організації виховання учнів [12, с. 17]. Кожен з компонентів соціально-педагогічного процесу позашкільного закладу сприяє соціальному вихованню школярів.

Соціально-педагогічний процес виникає у рамках створеної соціально-педагогічної системи позашкільного закладу, яка входить до складу загальної соціально-педагогічної системи і по відношенню до процесу виконує роль макросередовища виховання. Створити соціально-педагогічний процес позашкільного закладу — це привести у відповідність усі його компоненти, відібрати цінне з великого арсеналу можливого.

Розробкою окремих елементів соціально-педагогічного процесу позашкільного закладу займалось багато педагогів-дослідників. Найбільш повно соціально-педагогічний процес позашкільного закладу у докторському дисертаційному дослідженні та інших публікаціях В.І.Сущенко. Нею була розроблена "концепція та модель цілісно-педагогічного процесу формування особистості в позашкільному закладі" [12, с. 18]. Вивчаючи сучасний досвід діяльності низки позашкільних закладів та зіставила його з розробленою моделлю, ми можемо виділити соціальний аспект кожного з компонентів педагогічного процесу та оцінити місце соціального виховання у ньому.

Одним з головних компонентів педагогічного процесу позашкільного закладу є його цілі. В організації будь-якої діяльності, в тому числі й позашкільної діяльності, необхідна цільова установка. Щоб допомогти педагогам ясно й доступно її сформулювати, Н.К.Крупская радить: "Важливо, щоб діти у своїй роботі ставили собі правильні приватні цілі, щоб ці цілі тісно зв'язувались з загальною ціллю, щоб вони були досить конкретні та поступово ускладнювались. Вибір цілей має велике значення, цей бік досить складний. Необхідно, щоб конкретна мета була суспільне необхідною, щоб вона була посильною, щоб вона не була дуже легкою, щоб результати зусиль були враховані, щоб були відчутними, щоб конкретні цілі … при рості свідомості та уміння ускладнювались"[12, с. 18].

Загальна мета діяльності позашкільного закладу має складну систему зв'язків. Вона будується відповідно до інтересів гуртківців, їх особистісних цільових установок, враховуючи загальнодержавні, культурно-освітні цілі, вона пов'язана з метою шкільного педагогічного процесу, сімейного виховання. На формування мети діяльності позашкільного закладу впливає також багато інших не менш важливих факторів: наявність матеріально-технічного забезпечення, підбір спеціалістів та багато іншого.

За В.І.Сущенко, "цільова установка педагогічного процесу позашкільного закладу — як охопити дітей творчою діяльністю, створити їм максимальні умови для всебічного самовияву та самоствердження на базі знань, отриманих у школі"[12, с. 18].

Розглянемо як реалізуються приведені вище цілі в діяльності реального позашкільного закладу. Для цього звернемось до педагогічного процесу Центра позашкільної освіти (ЦПО) Жовтневого району м.Харкова, "що працює як виховний заклад з 1936 року. Його історичний шлях є відбитком становлення, розвитку і реформування освіти та виховання в Україні.

Виходячи з завдань державної національної програми "Освіта" ("Україна XXI століття"), педколектив ЦПО визначився в напрямках своєї роботи і спрямував її на забезпечення потреб дітей, підлітків, молоді у творчій самореалізації, здобутті ними додаткових знань, умінь, навичок за інтересами, інтелектуального — і духовного розвитку, підготовку їх до активної професійної і громадської діяльності. Педагогічний колектив ЦПО здійснює свою діяльність за такими завданнями:

— розвиток здібностей інтересів дітей і підлітків методами позашкільної освіти, навчальної діяльності в гуртках;

— відродження національних традицій, історії і культури українського народу у виховному процесі;

— відродження сімейних традицій, проведення спільних творчих цікавих справ для дітей та їх батьків, участь батьків в педагогічному процесі;

— організація змістового дозвілля дітей і підлітків в районі;

— естетичне і художнє виховання, участь у фестивалях, конкурсах;

— трудове виховання, профорієнтація школярів;

— адаптація дітей і підлітків у соціальному середовищі [4, с. 32].

З наведених вище визначень ми можемо зробити висновок, що соціальний аспект повинен бути присутнім в цільовій установці позашкільного закладу, більш того, можна стверджувати, що діяльність позашкільного закладу спрямована саме па організацію взаємодії дитини та оточуючого соціального середовища і на розвиток творчих здібностей особистості. Така спрямованість педагогічного процесу вирішує вказану В.І.Сущенко двоякість цілей діяльності позашкільного закладу. З одного боку наявна мета педагога-позашкільника, вчителів, батьків по розвитку соціальної особистості, з іншого — мета гуртківця, яка базується на його інтересах та захопленнях. В суспільне корисній творчій діяльності дві ці мети з'єднуються, проте таке поєднання має динамічну природу: на початку відмінності між цілями педагога (внутрішня мета) та гуртківця (зовнішня мета), можуть бути більш значними. Відповідно до росту самосвідомості гуртківця дві мети об'єднуються в одну та гуртківець сам може виступати в ролі організатора власної діяльності, брати на себе частину педагогічних функцій, тобто виступати у якості повноправного соціального суб`акта [4, с. 32].

Принципи та зміст соціально-педагогічної діяльності в позашкільному закладі Діяльність позашкільного закладу регламентована певним набором принципів. Соціально-педагогічний процес позашкільного закладу має місце у сфері дозвілля, тому, формулюючи його принципи, ми виходимо з найбільш Загальних положень педагогіки дозвілля [4, с. 33]. Найважливіший принцип соціально-педагогічного процесу позашкільного закладу — принцип інтересу. Цей принцип обумовлений тим, що діяльність позашкільного закладу в значній мірі диктується особистішими потребами гуртківців, а інтерес виступає в якості її домінуючого мотиву. Активність чи пасивність учня у позашкільній діяльності в повній мірі визначається наявністю чи відсутністю інтересу до неї. Тому спонукання людини до того чи іншого виду позашкільної діяльності, як і включення до неї, повинно виходити з урахування його інтересів, тому що не врахований інтерес — це незадовільнена потреба. Окрім цього, інтерес не тільки задовольняє потреби, але й здатний створювати їх. Те, чим раніше учень цікавився без усілякої користі (проявляв поверховий інтерес) перетворюється в об'єкт постійної діяльності,, а отже в потребу (стає інтересом постійним, глибоким).

Принципом інтересу диктується розмаїття форм та методів діяльності позашкільного закладу. Інтерес для учня представляють ті форми діяльності, які дозволяють йому виступати в незвичній для нього соціальній ролі, які дають йому нову цікаву та корисну інформацію чи дозволяють отримати яскраві емоційні переживання.

Принцип інтересу потребує також врахування такого фактора, як потяг школяра до самоствердження. В педагогічному процесі позашкільного закладу задовольнити цей потяг дозволяє гра. Можливість багаторазово виявляти кмітливість, спритність, винахідливість, нестандартність рішень, дотепність поєднують пращо з творчістю. Гра, яка є яскраво вираженою розважальною формою дозвіллєвої діяльності в педагогічному процесі позашкільного закладу, має суттєве пізнавальне та соціальне значення. Під час гри учень часто сприймає нову інформацію від партнерів чи втілену у правилах гри або в її матеріалах, вступає в нові взаємовідносини. Такий процес пізнання в повній мірі відповідає наступному принципу діяльності позашкільного закладу — принципу єдності реакреації та пізнання.

Пізнання — це залучення людини до культури. Без такого залучення неможлива соціалізація особистості. Особистість живе та діє в культурному середовищі і переймає, засвоює досягнення культури. Опанування культури як творчої та просвітньої діяльності, звільняє людину від монотонної залежності від біологічних інстинктів, багаторазово збагачуючи набір видів поведінки та діяльності, духовний світ людини [4, с. 34]. Засвоєння культури потребує від людини активних зусиль, напруження, здібності до самоосвіти та саморозвитку. Однак, більшість сучасних дітей та підлітків не бажає та не вміє використовувати притаманні їм можливості для оволодіння культурою та віддають перевагу пасивним розважальним враженням. Постійна потреба у зміні вражень знижує пізнавальну активність та зменшує духовну незалежність. Така дозвіллєва діяльність завжди шаблонна, стереотипна, має ознаки конформізму, спрямована не на пізнання та розвиток, а на розваги, які потребують мінімального духовного напруження.

Все це обумовлює одне з важливіших завдань позашкільної педагогіки -пошук таких шляхів, таких форм, засобів та методів, які дозволяють поєднати соціальне пізнання та розвагу, наповнюючи останнє змістом та сутністю. Одним з найбільш дієвих шляхів вирішення цього завдання є перенесення центру уваги з емоційних характеристик предмета діяльності учнів на змістовні та сутнісні. Увага в першу чергу зосереджується та підтримується новітністю повідомлень, що надходять до дитини. Але треба враховувати, що поняття новітньості в даному випадку не абсолютне. Для того, щоб повідомлення викликало у дитини інтерес, для того, щоб він мав можливість почерпнути з нього яку-небудь інформацію, він повинен мати уявлення про ту область, до якої відноситься повідомлення, мати відомості про неї. Зв'язка новітності та незвичайності являє собою основний інструмент, за допомогою якого створюється механізм залучення дитини до процесу соціального пізнання.

В повній мірі принцип єдності реакреації та пізнання реалізується у тих формах, які являють собою джерела масового розповсюдження інформації. Серед них — телебачення, радіо, преса, популярні лекції, зустрічі з цікавими людьми, вони можуть бути використані в педагогічному процесі позашкільного закладу. Але всі вони мають вади, бо носять випадковий, не систематичний характер, їх функцією с привернення уваги юнака, дитини до діяльності позашкільного закладу.

З найбільшою повнотою принцип єдності реакреації та пізнання реалізується в процесі групової діяльності. Групові форми діяльності учнів здійснюються довготривало, систематично з цілеспрямованим інтересом та сильною мотивацією. Вони ставлять до дитини більш високі вимоги, є активними формами використання вільного часу та грають сутгєву роль у творчому розвитку особистості.

Такі форми діяльності гуртківців пов'язані з наступним принципом організації педагогічного процесу позашкільного закладу — принципом спільної діяльності. Спільна діяльність передчабачає таку взаємодію, в процесі якої люди знаходяться у відношеннях взаємної залежності та відповідальності. Така залежність виникає тоді, коли успіх одного з членів гуртка визначає успішність дозвіллєвої діяльності інших та невдача одного впливає на результат іншого. Ці умови в повній мірі знаходять вияв в педагогічне організованій діяльності позашкільних закладів, які функціонують на основі яскраво вираженої предметної діяльності на рівні творчості та переходу до неї. Тут відбувається процес отримання знань про предмет діяльності, про способи та прийоми її здійснення, здобуття навичок методичного керівництва, виправлення та оцінка самостійних спроб здійснення, отримання навичок здобувати зворотній зв'язок про результати діяльності та використання її для керівництва діяльністю, формування діяльнісних відносин між членами об'єднання, які беруть участь в спільній діяльності та специфічному емоційному кліматі. Задовольняються різноманітні потреби осіб в спільній діяльності, що в свою чергу стимулює і формує мотивацію до неї. Спільна діяльність формує ціннісно-орієнтаційну єдність фупи, породжує традиції, організаційну структуру, емоційну ідентифікацію та веде до підвищення рівня дозвіллєвої діяльності гуртківців, реалізуючи втілений в ній виховний потенціал [4, с. 35].

В.І.Сущенко виділяє такі принципи позашкільного педагогічного процесу, як його індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку та саморозвитку, емоційна привабливість спілкування. Науковець стверджує, що позашкільний педагогічний процес рівнозначий терміну соціально-творчий процес. Він повинен будуватися на законах творчої суспільної поведінки та вивченні внутрішнього світу дитини, його структура повністю залежить від складу його учасників та характеру взаємовідносин між ними. Такий підхід до організації позашкільного педагогічного процесу можна вважати гуманним. В добровільній захоплюючій діяльності відбувається поступове просування в естетичній і в моральній та в соціально-трудовій сферах, які можна назвати внутрішнім резервом гармонійного розвитку дитини та колективу [4, с. 35].

У практичній діяльності педагоги-позашкільники конкретизують загальні принципи. Наприклад, педколектив Центру позашкільної освіти діє за принципами реалізації програма "Освіта" ("Україна XXI століття") і на їхній основі створив свої принципи позашкільної освіти і виховання, що суттєво змінюють педагогічні пріоритети. Серед них є такі принципи:

-людина здатна користуватися лише тими знаннями, вміннями, навичками, які здобуті особистим практичним досвідом. Психологічно обумовлені методи позашкільного навчання і виховання забезпечують випереджаючи навчання, культурний розвиток особистості, її адаптацію до соціальних цінностей та норм;

-особистість, суспільство і держава — рівноправні суб'єкти системи партнерства учнів і педагогів;

— гуманізація позашкільної освіти полягає в утвердженні тези: дитина — то є найвища соціальна цінність. Вона потребує задоволення своїх різноманітних вимог, найповнішого розкриття і реалізації задатків і здібностей, гармонії стосунків з навколишнім середовищем, суспільством, природою;

— національна спрямованість позашкільної освіти — у її органічному поєднанні з національною історією і народними традиціями, збереженні і збагаченні культури українського народу [4, с. 36].

Вище приведені принципи діяльності педагогів-позашкільників відповідають соціально-педагогічній спрямованості позашкільних закладів, сприяють соціальної адаптації та розвитку особистості дитини.

Педагогічний процес позашкільного закладу має складну психологічну природу, його особливістю є наявність глибоких емоційно-інтелектуальних компонентів соціально-пізнавального інтересу, що стимулюють всі без винятку психічні процеси: творчі здібності, уяву, мислення, чутливість, уважність до людських взаємовідносин та ін. Тому кажучи про зміст педагогічного процесу позашкільного закладу, слід вивчити зміст, характер, стійкість пізнавальних інтересів дітей. Ці показники можуть бути використані під час планування змісту низки гуртків, масових заходів.

Відбір змісту діяльності позашкільного закладу має ряд етапів. Перший з них, коли більшість дітей ще не проявляє певної зацікавленості до будь-якої галузі знань, і педагогу необхідно викликати початковий інтерес до однієї з них, навчити активному спілкуванню, само прояву. Другий, коли у підлітка є інтерес до відповідної області знань, навички, спілкування, самопрояву, але вони не стійкі і мета педагога закріпити їх. І третій, коли у школяра вже спостерігається яскраво виражений соціально-пізнавальний інтерес, високий рівень цілеспрямованої активності і педагогу необхідно закріпляти, заглиблювати, зв'язувати з вибором майбутньої професії, створювати' умови для самовираження' дитини, демонстрування нею соціальних зразків поведінки.,

У своїй практичній діяльності сучасні позашкільні заклади враховують інтереси дітей та суспільні інтереси, визначаючи напрямки своєї діяльності. Наприклад, Центром позашкільної освіти Жовтневого району м.Харкова сформовано три основних напрямки діяльності: художньої творчості і культури побуту; туристсько-спортивний; натуралістичної роботи. Напрямкам діяльності відоповідають відділи Центру позашкільної освіти. Спільна мета задачі діяльності ЦПО реалізується кожним відділом з врахуванням конкретного змісту їх діяльності [11, с. 37].

Туристсько-спортиізний відділ залучає дітей до активної діяльності в сфері туризму, краєзнавства, екології, надає їм можливості здобути знання про навколишнє середовище, формує у дітей професіональну спрямованість, залучає гутрківців до науково-дослідницької роботи, поширення нових знань. У відділі працюють гуртки: юних туристів, лісоводів-екологів, юних астрономів, геологів-краєзнавців туристів-водників, клуб спортивного туризму та ін. [11, с. 38]

Натуралістичний відділ включає гуртки: фітодизайну, квітникарів, дослідників лікарських рослин, юних натуралістів, захисту рослин. Він здійснює послідовне розширення знань, вмінь, навичок, отриманих школярами на уроках біології, виховання екологічної культури, активного дієвого і турботливого відношення дітей до природи, формування естетичної культури учнів на кращих національних традиціях.

Педагоги відділу художньої творчості та культури побуту готують дітей до творчої діяльності в різних видах професійного і самодіяльного мистецтва, творять позитивну взаємодію внутрішньої і зовнішньої гармонії особистості, вчать дітей відчувати і творити красу тіла, красу думки, красу любові, пізнавати істину, красу буття. У відділі працюють хореографічний зразковий ансамбль, ляльковий театр, ізостудія, дитячий театр мод, колектив малих театральних форм, рок- і поп-групи, вокальний гурток. В гуртках відділу діти навчаються в'язанню, шиттю, декоративно-прикладному мистецтву.

Враховуючи ці дані, можна стверджувати, що різноманітність напрямів діяльності позашкільного закладу сприяє формуванню соціальної спрямованості особистості гуртківців.

2. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців

2.1. Форми та методи соціального виховання дітей та підлітків у позашкільному закладі

При організації соціального виховання дітей та підлітків у позашкільному закладі можливе застосування різноманітних форм та методів діяльності, які пропонує позашкільна педагогіка, їх вибір залежить від рівня підготовленості учнів.

Якщо для організації роботи учнів, які знаходяться на низькому рівні підготовки до позашкільної діяльності, доцільні форми та методи, що передбачають пряме безпосереднє керування з боку педагога, то для вищіх рівней характерне застосування засобів співтворчості, а з часом й самодіяльності, самоконтролю гуртківців, спрямованих на активну взаємодію з соціальним середовищем та цілеспрямоване перетворення учнями цього середовища.

Найрозповсюдженішими формами діяльності учнів у позашкільному закладі є заняття гуртків, які проводяться за програмами (міністерськими або авторськими, нестандартними), а також масова робота. Якщо заняття гуртка відвідують в основному гуртківці, то масовою роботою можуть бути охоплені усі школяри району.

Розглянемо комплекс заходів (методів і форм) організації діяльності гуртківців. На початковому етапі дії педагога та учнів спрямовані на вирішення трьох основних соціально-педагогічних завдань:

1) зацікавлення дітей діяльністю позашкільного закладу, формування в них певного соціальне та особистісно цінного інтересу у дозвільній сфері;

2) створення у дітей мотивації суспільних творчих дій, коликтивіського ставлення до оточуючих;

3) формування взаємоадаптованого, працездатного, творчого колективу учнів [11, с. 52].

Педагоги-позашкільники вирішують ці завдання, застосовуючи різні методи та форми. Такі як: масові рекламні заходи для учнів шкіл, концерти, конференції, "кругосвітки" (за метотодикою колективних творчих справ), день відкритих дверей, адаптаційні заняття та ін.

Другий етап безпосередньо пов'язаний з організацією діяльності гуртківців по оволодінню певними знаннями, уміннями, навичками за профілем гуртка. Завдання етапу:

1) усвідомлення учнями загальних цілей та результатів дозвільної діяльності колективу;

2) створення системи позитивних принципів і традицій колективного життя;

3) оволодіння творчими формами і методами діяльності, навичками самоорганізації і самоконтролю;

4) засвоєння змісту діяльності гуртка із застосуванням певних форм і методів, досягнення в цій галузі реальних результатів [11, с. 53].

На цьому етапі головною формою діяльності є заняття гуртка. Аналіз роботи псдагогів-позашкільників Центра позашкільної освіти м. Харкова, проведений у 2002-2008 рр. показав, що в організації занятть гуртка 89% часу відведено на творчу діяльність учнів. При цьому 57% педагогів стверджують, що самостійна діяльність грутківців впродовж занять складає в середньому 40-60% часу від загальної тривалості заняття. На заняття з гуртківцями педагоги використовують різні комбінації індивідуальної, колективної і групової роботи.

За даними дослідження багато педагогів позашкільних закладів користуються у своїй діяльності технологією управління педагогічним процесом.

Технологія управління передбачає поділ навчально-виховного процесу на окремі етапі:

1) підготовчий, під час якого формулюються задачі заняття, готується матеріально-технічна база, обговорюються шляхи і стратегії вирішення задач;

2) головний, на якому реалізуються обрані стратегії, вирішуються поставлені задачі;

3) заключний, на якому здійснюється контроль і корекція діяльності [11, с. 54].

Педагоги визначили, що вважають заняття успішними, якщо гуртківці активно брали участь у всіх етапах діяльності. На кожному етапі протягом часу відбувається поступовий рух від безпосереднього управління до співупразлшня та самоврядування.

Третій заключний етап має яскраво виражений соціально-педагогічний характер. На цьому етапі досягнення гуртківців виносяться на суд громадськості. Діяльність дітей та підлітків здійснюється у вигляді демонстрації і пропаганди результатів діяльності, а також у вигляді організації діяльності інших людей. Головними завданнями цього етапу є:

1) створення іміджу гуртка — підвищення рівня об'єднання колективу, мотивації до відвідування гуртка, появ гордості за свої успіхи;

2) виявлення недоліків у роботі шляхом організації зворотнього зв'язку, співставленая цілей та результатів діяльності;

3) Залучення нових членів до колективу і організація їх діяльності силами гуртківців [11, с. 54].

Головною формою діяльності дітей та педагогів на цьому етапі є масова робота.

Масову роботу в позашкільному закладі як правило здійснює і спрямовує спеціально створений організаційно-масовий відділ. Організаційно-масовий відділ иадас дітям і підліткам можливість задовольнити свої творчі потреби в практичній діяльності, брати активну участь в конкурсних, дозвіллєво-розважальних програмах, вечорах відпочинку, дискотеках та ін. Педагоги відділу (масовки-затейники, ведучі, режисери) мають за мету створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей, для самовизначення особистості, відродження національних традицій, історії і культури українського народу, сімейних традицій.

Головна мета роботи відділу — організація дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками в різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров'я дітей, зняття психічної та фізичної напруги; створення умов для професійної орієнтації та самовизначення особистості, від формування стійкості мотивів до самореалізації в професійній діяльності, підготовка молоді до вибору професії, адаптація до ринкової економіки [11, с. 55].

Проводячи організаційно-масову роботу педагоги разом з дітьми організують масові заходи для гуртківців і учнів шкіл, приймають участь в обласних, міських, всеукраїнських масових закладах.

Багато колективів м.Харкова здійснюють свою діяльність за методикою колективних творчих справ (КТС). Вона передбачає планування навчальної та виховної роботи за тематичними періодами, кожний з яких має мету, задачі, часові рамки. Усі періоди- поєднані спільною педагогічною метою. У кожному періоді проводиться кілька підготовчих масових заходів, а закінчується він яскравою "підсумковою справою". Такі колективні творчі справи дуже приваблюють дітей та підлітків. В них приймають участь не тільки гуртківці, але й учні шкіл, вчителі, батьки. Прикладом колективної творчої справи можуть бути конкурси для школярів району: "Слобожаночка" (творчі змагання для дівчат), "Козацькі розваги" (творчі змагання для хлопчиків), "Семь — Я" (сімейний конкурс), "Клуб сімейної культури", фестивалі юних пожежників, інспекторів дорожнього руху (що проводяться спільно з пожежною частиною та інспекцією дорожнього руху району), дискотеки по заявам гуртківців, школярів району, випускні вечори, пішохідні екскурсії та інші заходи. Організаційно-масовий відділ організує також методичні семінари і збори для вчителів району, підтримуючи тісний взаємозв'язок зі школами та позашкільними закладами району [11, с. 56].

У цілому головними напрямами соціально-педагогічної роботи позашкільного закладу є:

а) створення умов для здобуття додаткової освіти дітьми і молоддю шляхом їх участі в науковому, художньому, декоративно-прикладному, екологічно-натуралістичному, туристсько-краєзнавчому, фізкультурно-оздоровчому, військово-патріотичному та інших видах діяльності;

б) організація разом з дітьми і молоддю їх змістовного дозвілля;

в) сприяння впровадженню нових форм, методів і засобів навчання і виховання, широке використання методу колективних творчих справ та ін.;

г) створення системи пошуку, розвитку, підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти в різних галузях знань і суспільного життя; стимулювання творчого самовдосконалення дітей та учнівської молоді;

д) задоволення потреб дітей і молоді в професійному самовизначенні, відповідно до їх інтересів і здібностей [11, с. 57].

Сучасними шляхами реформування позашкільного навчання і виховання з метою надання йому соціально-педагогічної спрямованості є:

— якісне оновлення змісту, принципів, форм, методів та напрямків діяльності позашкільного закладу, технологічний підхід до організації позашкільної роботи з дітьми і молоддю;

— залучення вихованців позашкільних закладів до спільної діяльності з творчими учнівськими об'єднаннями району, міста, до проведення творчих звітів перед батьками і мешканцями району, виступів на підприємствах, в організаціях і установах, в лікарнях і обласному шпиталі інвалідів Великої Вітчизняної війни;

— створення системи підготовки та перепідготовки педагогів-позашкільніків, проведення семіпарів-практикумів для всіх категорій педагогічних працівників області, міста, району спільно з вищіми навчальними закладами міста;

— здійснення науково-методичного забезпечення діяльності ЦПО співдружності вищіми навчальними закладами, організація роботи методичної ради колективу, організацією творчої роботи досвідчених педагогів в узагальненні педагогічного досвіду, написанні методичних розробок, складанні і опрацюванні авторських програм;

— підвищення ролі батьків в розвитку і сприянні позашкільній освіті і вихованню; забезпечення престижу позашкільного закладу і його підтримки з боку районного відділу освіти, районної ради народних депутатів і райвиконкому, комітетц по справах молоді, фізичної культури і спорту;

— залучення спонсорської допомоги батьків, підприємців, керівників заводів району [11, с. 58-59].

2.2. Напрями та функції професійної діяльності соціального педагога

Одним із наукових напрямів соціальної педагогіки є обґрунтування соціально-педагогічної місії школи як провідного інституту соціального виховання у макросередовищі. У сучасних умовах загальноосвітня школа не може функціонувати як автономна організація, оскільки як сам навчальний заклад, так і його учні та члени педагогічного колективу, знаходяться під очевидним впливом конкретних економічних і соціокультурних умов, що, у свою чергу, дає можливість характеризувати школу як „адаптер та транслятор впливу факторів соціалізації на особистість” [8, с. 68]. Потрясіння, яких зазнало українське суспільство в останні десятиріччя, призвели до погіршення соціально-економічного стану сімей, поширення безробіття, соціального сирітства, деформації суспільних цінностей, зниження рівня соціальної безпеки, лібералізації статевої моралі, поширення негативних явищ у середовищі неповнолітніх (домінування культу сили, кримінальної субкультури, тютюнопаління, вживання алкогольних та наркотичних речовин, зниження віку „сексуального дебюту”) тощо. Саме тому школа нині має виконувати нові соціально-педагогічні функції, що зумовлені суспільними змінами та проблемами, необхідністю мінімізації негативних впливів оточуючого середовища на дітей та учнівську молодь. Вирішення цих завдань, покладається, насамперед, на соціального педагога як організатора соціально-педагогічної діяльності у загальноосвітньому навчальному закладі.

В останні роки напрацьована значна кількість досліджень, присвячених особливостям діяльності соціального педагога у загальноосвітньому навчальному закладі. Серед них роботи Л. Артюшкіної, Н. Басова, Л.Нікітіної, Р.Овчарової, В. Сорочинської, М. Шакурової та ін.. Аналіз досліджень цих науковців, методичної літератури щодо змісту роботи соціального педагога у загальноосвітніх навчальних закладах дає підстави виокремити низку теоретичних і практичних проблем в організації соціально-педагогічної діяльності соціального педагога в закладах освіти:

— відсутність чітко визначеного функціоналу соціального педагога в нормативних документах Міністерства освіти і науки України;

— ототожнення завдань діяльності практичного психолога і соціального педагога в закладах освіти;

— надмірний діапазон напрямів професійної діяльності фахівця;

— не розробленість стандартизованої посадової інструкції соціального педагога загальноосвітнього навчального закладу.

Перш ніж перейти до розгляду цього питання, вважаємо за доцільне проаналізувати становлення професії „соціальний педагог” у закладах освіти.

Як відомо, посада соціального педагога введена в Україні у 1993 році. Проте до Державного класифікатора професій вона увійшла у 2000 р. Першим нормативним документом Міністерства освіти і науки Україні, у якому офіційно говорилося про посаду соціального педагога у закладах освіти, було Положення про психологічну службу системи освіти (наказ МОН України № 127 від 03.05. 99). Так в п. 4.5 цього документу зазначається, що „соціальний педагог навчального закладу: здійснює посередництво між освітніми установами, сім′єю, трудовими колективами, громадськістю, організовує їх взаємодію з метою створення умов для всебічного розвитку дітей і підлітків; сприяє участі вихованців у науковій, технічній, художній творчості, спортивній, суспільно-корисній діяльності, виявленню задатків, обдарувань, розкриттю здібностей, талантів, дбає про професійне самовизначення та соціальну адаптацію учнівської молоді; залучає до культурно-освітньої, профілактично-виховної, спортивно-оздоровчої, творчої роботи різні установи, громадські організації, творчі спілки, окремих громадян; впливає на подолання особистісних, міжособистісних, внутрішньосімейних конфліктів, надає потрібну консультативну психолого-педагогічну допомогу дітям і підліткам, групам соціального ризику, дітей, які потребують піклування тощо” [5, с. 96-97].

Соціальний педагог — спеціаліст, зайнятий у сфері соціально-педагогічної роботи або освітньо-виховної діяльності. Він організовує взаємодію освітніх та позанавчальних установ, сім'ї, громадськості з метою створення в соціальному середовищі умов для соціальної адаптації та благополуччя в мікросоціумі дітей та молоді, їх всебічного розвитку.

Соціально-педагогічна робота належить до таких видів професійної діяльності, в яких не лише знання та вміння, а особистісні якості спеціаліста впливають в багатьох випадках на її результативність. Визначаючи особистісні характеристики соціального педагога, треба завжди пам'ятати, що він працює в сфері "людина-людина", яка вимагає від спеціаліста в першу чергу здатності успішно функціонувати в системі міжособистісних відносин. Тому професійна компетентність соціального педагога визначається наявністю в нього групи особистісних якостей.

Але у п.6 цього положення зазначається, що соціальний педагог зараховується у загальноосвітні школи, школи-інтернати, школи соціальної реабілітації для дітей, які потребують особливих умов виховання, професійно-технічні училища лише за вакантних посад психолога. Тобто, визнавши цим документом офіційне уведення посади соціального педагога у закладах освіти, в положенні одночасно применшується значення цього фахівця у порівнянні з практичним психологом. У цьому ж документі офіційно зазначається, що соціальний педагог є штатною одиницею психологічної служби системи освіти.

З прийняттям у 1996 р. Тимчасових типових штатних нормативів загальноосвітніх навчально-виховних закладів, ситуація в психологічній службі системи освіти значно погіршилась. Майже на 60 % було скорочено посади соціальних педагогів, на 30 % – практичних психологів.

У наказі МОН України „Про забезпечення розвитку психологічної служби в системі освіти і України” (№ 592/33 від 15.08.2001 р.) наголошується на призупиненні процесу скорочення посад практичних психологів (соціальних педагогів) у дошкільних, усіх типах загальноосвітніх та інших навчальних закладах системи загальної середньої освіти [5, с. 71].

Уперше посадові обов’язки соціального педагога були визначені у листі МНО України № 1/9 – 272 від 02.08.2001. Аналіз цього документу засвідчує, що саме у ньому на офіційному рівні ототожнили функціонал шкільного психолога і соціального педагога (оскільки по всьому документу мова йде про практичного психолога (соціального педагога)). Це на кілька років визначило пріоритет посади психолога в закладах освіти та другорядну позицію соціального педагога, спричинило відсутність чіткого функціоналу останнього у закладах освіти [5, с. 71].

Своєрідним проривом у закріплені позицій соціального педагога у системі освіти став лист МОН України від 18 серпня 2003 р. № 1/9-385, де визначені нормативи чисельності соціальних педагогів у навчальних закладах. Ним передбачено, що, починаючи з 2004 року, посади соціальних педагогів вводяться у штати загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти незалежно від наявності там посад практичних психологів. Ці фахівці, як і передбачено їхніми посадовими інструкціями, мають співпрацювати, оскільки їхні функції в навчальному закладі є взаємодоповнювальними.

Оскільки сфери, напрями та функції діяльності соціального педагога досить розмаїті, під час своєї роботи він виконує різноманітні професійні ролі.

Соціальний педагог може бути посередником під час розв'язання проблемних ситуацій між дитиною та групою однолітків, дитиною та батьками чи іншими дорослими. Він також може бути посередником між особистістю, сім'єю та державними службами чи громадськими організаціями.

Реалізуючи охоронно-захисну функцію діяльності, захищаючи інтереси, законні права різних груп клієнтів, базуючись на міжнародних та державних законодавчих документах, соціальний педагог може виконувати роль адвоката.

Роль експерта соціального педагога полягає в постановці соціальних, групових та індивідуальних діагнозів і визначенні методів компетентного втручання в конкретній проблемній ситуації.

Соціальний педагог покликаний не лише допомагати у вирішенні проблем різним групам клієнтів, але й організовувати змістовне дозвілля дітей та молоді, сприяти самореалізації особистості в різних видах творчої діяльності. Цей напрям роботи спеціаліста називається соціально-культурною анімацією, а соціальний педагог відповідно виступає в ролі аніматора [8, с. 73].

В ролі помічника соціальний педагог допомагає клієнтам розширити свою компетентність у певному питанні, розвинути здатність знаходити оптимальне рішення в складній ситуації, активізувати внутрішні ресурси особистості.

Як консультант соціальний педагог може стосовно окремих питань, пояснювати йому причини проблемної ситуації та пропонувати варіанти виходу з неї. В процесі надання клієнту допомоги, яка базується на використанні різноманітних професійної психотерапевтичних методів, соціальний педагог може виступати в ролі психотерапевта. В своїй професійній діяльності соціальний педагог впроваджує різноманітні масові форми соціально-педагогічної роботи (благодійні акції, фестивалі, тематичні тижні, місячники тощо), ініціює участь дітей та дорослих в різноманітних соціальних проектах, тому в процесі такої роботи він може виступати в ролі менеджера.

Розглядаючи ґенезу становлення професії соціального педагога у системі освіти, не можна лишити поза увагою структуру, яка координує діяльність цього фахівця. У липні 1998 р. Міністерство освіти України спільно з Академією педагогічних наук України створили Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи (наказ від 07.07. 1998 р. N 254/24) як наукову установу Академії педагогічних наук України і як головну організацію психологічної служби системи освіти України. Саме у Положенні про центри практичної психології і соціальної роботи ( наказ МОН України від 14.08.2000 р. N 385) зазначається, що на них покладається методичне забезпечення та координація роботи практичних психологів і соціальних педагогів [5, с. 76].

Принагідно варто зауважити, що назва цих центрів не відповідає сучасним реаліям, оскільки у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється не соціальна робота, а соціально-педагогічна. До того ж центр не займається координацією роботи соціальних працівників, які працюють у системі соціального захисту та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Тому доцільно говорити про їх перейменування у центри практичної психології та соціально-педагогічної роботи, оскільки мова йде саме про їх діяльність у системі освіти.

Повертаючись до питання змісту та функцій професійної діяльності соціального педагога, на підставі аналізу праць вітчизняних та російських науковців ми виокремлюємо такі функції соціально-педагогічної роботи спеціаліста у загальноосвітньому навчальному закладі.

Діагностична – вивчення та оцінювання особливостей діяльності особистості, мікроколективу (класу чи референтної групи), шкільного колективу в цілому, неформальних молодіжних об’єднань; спрямованості впливу мікросередовища, особливостей сім’ї та сімейного виховання, позитивних сил у громаді та джерел негативного впливу на дітей та підлітків.

Прогностична – прогнозування на основі спостережень та досліджень динаміки розвитку негативних чи позитивних сторін соціальної ситуації, що впливає на особистість чи групу.

Консультативна – надання порад, рекомендацій учням, батькам, учителям та іншим особам, які звертаються до соціального педагога.

Правозахисна – забезпечення дотримання норм охорони та захисту прав дітей і підлітків, представлення їхніх інтересів у різноманітних інстанціях (службі у справах дітей, міліції, органах соціального захисту тощо).

Профілактична – переконання учнів у доцільності дотримання певних норм та правил поведінки стосовно суспільних норм, здоров’я, способу життя тощо.

Організаторська – забезпечення змістовного дозвілля дітей та підлітків у школі та соціальному середовищі, залучення сім’ї та представників громадськості до соціально-педагогічного процесу в навчальному закладі [8, с. 77].

Координаційно-посередницька – налагодження взаємодії між закладом освіти та різними соціальними інституціями (медичними, позашкільними, культурними, спортивними закладами, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, неурядовими організаціями тощо), колективом педагогів та учнів з метою спільного вирішення проблем соціального становлення та розвитку особистості.

Функція фандрейзингу – пошук додаткових ресурсів для вирішення соціально-педагогічних завдань.

На основі цих функцій ми визначаємо зміст та напрямки соціально-педагогічної роботи соціального педагога у загальноосвітньому навчальному закладі:

— вивчення соціально-психологічних особливостей дітей та соціально-педагогічного впливу мікросередовища навчального закладу на вихованців шляхом спостереження, бесід, опитування експертів, інтерв’ювання, тестування, аналізу документів тощо;

— захист прав та інтересів дітей, що здійснюється через дотримання положень міжнародних та вітчизняних нормативно-правових документів в умовах школи та сім’ї;

— турботу про дітей, які за певних причин виключені зі школи;

— захист прав дітей, що є представниками національних меншин;

— виявленні дітей, які незаконно зайняті на роботі в навчальний час, і вирішення питання їх освіти;

— сприяння дітям та батькам в отриманні гарантованих їм пільг;

— інтеграція дітей, які мають функціональні обмеження чи проблеми зі здоров’ям у середовище загальноосвітнього навчального закладу;

— виявлення дезадаптованих дітей, встановлення причин дезадаптації та надання їм необхідної допомоги;

— проведення просвітницько-профілактичної роботи з учнями та батьками;

— корекція стосунків, способів соціальної дії, посередництво в творчому розвитку особи та групи, які сприятимуть оволодінню підлітками новим досвідом, допомозі в розблокуванні позитивних емоцій, створенні ситуації успіху, зміні уявлень вихованця про своє “Я“, підтримці ініціатив окремого учня чи групи, створенні умов для самореалізації;

— стимулювання соціально-значимої діяльності учнів, як-от: залучення до діяльності дитячих та молодіжних організацій; волонтерської роботи в різних соціальних службах;

— залучення до занять у гуртках, секціях тощо;

— стимулювання та підтримка соціальних ініціатив учнів;

— вивчення особливостей життєдіяльності дітей в умовах сім’ї шляхом соціального інспектування та забезпечення за необхідності соціального патронажу та соціального супроводу сім’ї;

— організація внутрішньо шкільного моніторингу з метою своєчасного виявлення та вирішення соціально-педагогічних проблем дітей, батьків, педагогічного колективу;

— налагодження взаємодії з представниками педагогічного колективу школи, інших інститутів соціального виховання мікрорайону школи, територіальної громади.

— соціально-педагогічне дослідження мікрорайону школи з метою його соціальної паспортизації, що дає можливість мати інформацію: про інші соціальні інститути, які надають послуги дітям та молоді; неурядові організації соціального спрямування, організації потенційних спонсорів; місця стихійного групування підлітків; проблемні зони в мікрорайоні, громаді тощо [8, с. 79].

Очевидно, що окреслені напрями роботи соціального педагога деталізуються відповідно визначених соціально-педагогічних проблем кожного загальноосвітнього навчального закладу, категорій учнів, які у ньому навчаються, і потребують особливої уваги соціального педагога (учні з адиктивною та делінквентною поведінкою, учні з неблагополучних сімей, прийомних сімей, діти з функціональними обмеженнями тощо).

Існуюча практика професійної діяльності практичного психолога та соціального педагога у загальноосвітньому навчальному закладі вказує на необхідність створення в ній окремого структурного підрозділу – соціально-психологічної служби у складі соціального педагога, психолога, медичного працівника. Мета діяльності такої служби полягає у забезпеченні доступної та своєчасної кваліфікованої соціально-психологічної допомоги дітям, батькам та педагогічному колективу. Працівники служби можуть надавати такі соціальні послуги:

— педагогічні (консультування батьків та дітей; послуги з організації дозвілля; просвітницькі послуги для батьків щодо формування навичок батьківської компетентності; послуги в організації домашнього навчання дітей-інвалідів; соціальний патронаж проблемних сімей; посередництво між учнями та батьками, учнями та педагогами тощо);

— психологічні (консультації з психологічних проблем; психотерапевтичні послуги; послуги з психодіагностики та психокорекції; соціально-психологічні тренінги; послуги з профорієнтації тощо);

— соціально-медичні послуги (інформування учнів щодо дотримання гігієнічних правил, організації раціонального харчування, попередження хвороб, які передаються статевим шляхом, шляхів передачі ВІЛ, наслідків вживання наркотичних речовин, алкоголю; сприяння в необхідному лікуванні дітей, які цього потребують тощо);

— юридичні послуги (допомога в оформленні відповідних документів для визначення соціального статусу дітей, позбавлених батьківського піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різних категорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах, послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо) [8, с. 80].

Таким чином, для забезпечення ефективної професійної діяльності соціального педагога у закладах освіти у сучасних соціокультурних умовах необхідно:

— чітко розмежувати функціональні обов’язки практичного психолога та соціального педагога у закладах освіти у відповідних нормативних документах МОН України;

— розробити посадові інструкції соціального педагога для закладів освіти різного типу (загальноосвітні навчальні заклади, школи-інтернати різного типу, дитячі будинки, школи соціальної реабілітації тощо);

— започаткувати наукові дослідження щодо вивчення різних напрямів діяльності соціального педагога у закладах освіти [8, с. 80].

2.3. Специфіка творчої професійної діяльності соціального педагога по вдосконаленню змісту дозвілля вихованців

Ефективність соціального виховання підлітків і молоді великою мірою залежить від професійного рівня соціального педагога. Соціальний педагог у процесі художньо-творчої діяльності з вихованцями досить часто виступає в ролі сценариста, організатора, режисера-постановника різноманітних театралізованих заходів (театралізованих і збірних концертів, вечорів, розважальних програм, свят), а тому він повинен володіти як професійними, так і специфічними знаннями й уміннями.

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.

Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість.

Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності (написання сценарію свята, проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком, організація та проведення свята).

Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі.

Від загальної культури та знань соціального педагога залежать світогляд, моральні й естетичні принципи вихованців.

Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучати молодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь.

На думку провідних вітчизняних учених, таких як А. Й. Капська, О. В. Киричук, Л. І. Міщик, С. О. Сисоєва, які досліджують це питання, важливим є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей [3, с. 34].

Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Як уже раніше зазначалось, художньо-творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце.

Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ.

І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Адже творчість — діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця — суб'єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині [3, с. 37].

Соціальна творчість визначається потребами суспільства, які, у свою чергу, зумовлюють відносини людей у суспільстві, а також ставлення до навколишнього середовища. Соціальній творчості притаманне усвідомлення важливості своєї діяльності. Людина повинна розуміти мотиви, причини своєї соціальної творчості, координувати свої зусилля. Соціальна творчість задовольняє потреби суспільства тільки тоді, коли людина усвідомлює свою належність до цього суспільства, якщо соціальні проблеми хвилюють її, як власні. Ті, хто діє, розуміючи необхідність змін у житті суспільства, будуть сприяти тільки позитивним зрушенням.

У педагогічній науці є велика кількість досліджень про підготовку фахівців різних профілів. Проте наукових досліджень, узагальнень досвіду роботи соціального педагога з творчим колективом проведено недостатньо.

При розгляді даної проблеми, насамперед, слід зазначити основні завдання, які визначаються соціальним педагогом у роботі з творчим колективом. До них належать:

— задоволення потреб кожного члена колективу;

— формування естетичних смаків і вподобань;

— створення умов для творчої самореалізації особистості [3, с. 38].

Творчий колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою художньої творчості й мистецтва виховувати своїх учасників, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань. Функція популяризації та поширення мистецтва в даному випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна.

Виховний аспект у професійній діяльності соціального педагога з учасниками творчого колективу характеризується складністю, багатогранністю. Колектив — відносно компактна соціальна група, яка об'єднує людей, зайнятих розв'язанням конкретного суспільного завдання; створюється на спільності цілей, принципів співробітництва, поєднує інтереси індивіда й суспільства. Отже, у роботі із творчим колективом є свої специфічні особливості.

Перша особливість виявляється в тому, що виховна діяльність соціального педагога повинна бути свідомо організованою та систематичною, з чітким визначенням мети, методів і прийомів.

Друга особливість проявляється в тому, що соціальний педагог, на відміну від професійних і культурно-масових працівників, які працюють із професійними художніми колективами, сам створює колектив та організовує художньо-творчий процес.

Третя особливість — виконавська майстерність учасників колективу. Слід зазначити, що рівень виконавських умінь окремих учасників і творчого колективу в цілому прагне досягнути високопрофесійного. І це схвально, але порівнювати виступи аматорських творчих колективів із професійними не треба, бо перед ними ставляться різні завдання та цілі [3, с. 40].

Найголовнішими в даному питанні є проблеми методичної підготовленості соціального педагога, оволодіння ним формами та прийомами передачі знань, навчання дітей і молоді конкретним навичкам і вмінням. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець, в інших — як методист чи як педагог. Але володіння кожним з цих умінь відіграє важливу роль в організації художньо-творчої діяльності.

Четверта особливість діяльності соціального педагога обумовлюється тим, що заняття, репетиції, проведення свят повинні враховувати елемент відпочинку. Учасники творчого колективу не можуть займатись художньою творчістю стільки, скільки часу вони приділяють своїй основній діяльності. Тому на заняттях творчих колективів, на репетиціях так необхідно поєднувати виконавські виховні моменти з елементами розваг і відпочинку [3, с. 41].

Перераховані вище особливості діяльності соціального педагога визначають і специфіку його педагогічної, психологічної та професійної підготовки.

Соціальний педагог повинен мати ще й особливі здібності, а саме: психомоторні, музичні, вокальні, артистичні, художні, літературні.

Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вона важко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації.

Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога є розуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодіння спеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогічного інструментарію.

Творчий і виховний процес буде ефективним у тому випадку, якщо він проводиться цілеспрямовано, планово і якщо він керований та контрольований. Соціальний педагог як керівник у процесі проведення знань, репетицій, виступів на святі тим самим забезпечує виконання своїх функцій перед колективом, установою, в якій він працює, і врешті-решт перед суспільством.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу повинен постійно оволодівати спеціальними знаннями та навичками, збагачувати та вдосконалювати свою педагогічну техніку, прийоми впливу на особистість і колектив. Це і постановка голосу, мистецтво інтонування, погляду, рухів.

Однією з важливих педагогічних характеристик керівника творчого колективу є здатність вибудовувати художньо-творчий процес із визначеною заздалегідь перспективною метою та основними завданнями. Для соціального педагога в художньо-творчій діяльності важливим є не тільки визначити мету виховання, а й віднайти адекватні форми та засоби для її досягнення. В. О. Сухомлинський писав: «Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивне наглядання, вихователь — у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Треба науково передбачати — у цьому суть культури педагогічного процесу» [11, с. 118].

Наступною педагогічною рисою соціального педагога як керівника творчого колективу є вміння аналізувати й ураховувати педагогічну ситуацію, запобігати виникненню конфліктних моментів у стосунках із колективом, створювати в ньому стійкий позитивний мікроклімат.

Труднощі, які трапляються у практичній діяльності, досить часто обумовлюються дефіцитом часу. В умінні миттєво оцінити ситуацію, яка виникла, і полягає висока професійна майстерність соціального педагога.

Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнання учасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальних особливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожний день, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішній світ. Соціальний педагог повинен чітко виявляти духовні інтереси та можливості (творчі, виконавські, психологічні) кожного учасника, його морально-естетичний потенціал, слабкі та сильні сторони [11, с. 119].

Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованців повинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метою вдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягнення максимального ефекту.

Діяльність соціального педагога з творчим колективом базується на реалізації певної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу роль відіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори: настрій учасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан.

Уміння соціального педагога створити в колективі відповідний морально-психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно-психологічному відношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм, життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями.

Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості, які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовах адміністративної діяльності. До таких рис відносяться: стійкість нервової системи, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливість і рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка, терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість.

Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності (авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується і соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним для соціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керівництва.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу керує художньо-творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворів мистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Це означає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічні психологічні якості творця, організатора мистецтва — артистизм, сценічність, здатність до перетворення (емпатія), уява, творче мислення.

Артистизм і сценічність соціального педагога дають можливість надавати своїм діям, словам у процесі роботи високохудожньої змістовності; не хвилюватись на сцені, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях, зосереджувати їх увагу на собі як на творці.

Здатності до емпатії останнім часом у науковій і науково-публіцистичній літературі приділяється велика увага. Емпатія — це здатність педагога, художника ідентифікувати себе з учнем (з іншою особою), стати на його позицію, розділити його інтереси, радощі, розчарування, побачити його очима виниклі проблеми. Емпатія — це здатність розуміти внутрішній світ іншої людини [11, с. 123].

Уява, творче мислення, емпатія допомагають соціальному педагогу краще розуміти учасників свого колективу: що їх хвилює, що вони відчувають у кожній конкретній ситуації, наскільки їх інтереси збігаються з вирішуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кінцевому результаті до взаєморозуміння.

Взаєморозуміння, на думку М. Д. Ярмаченко, — спосіб відносин між людьми, соціальними групами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивно основою взаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів, а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміном думками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженого досвіду [11, с. 124].

У практичній роботі соціального педагога особливе місце обіймають довірливі контакти з учасниками як на заняттях, репетиціях, так і на вечорах відпочинку, спортивних змаганнях. У цих природних умовах, пізнаючи інтереси, внутрішній світ, психологічні особливості учасників, спосіб їхнього життя, соціальний педагог, з одного боку, глибше розуміє їх, а з іншого — оцінює себе, аналізує свої вчинки, методи та прийоми впливу.

Висновки

За останні роки досить помітно зросли вимоги до змісту і особливостей діяльності позашкільних закладів, та їх ролі в організації дозвілля.

В Україні функціонують такі комплексні позашкільні заклади: Будинки творчості дітей та юнацтва, Палаци учнівської молоді, Центри дитячої творчості, клуби при соціальних службах та клуби за місцем проживання тощо. Окрему категорію становлять спеціалізовані однопрофільні позашкільні виховні заклади: станції юних техніків, дитячі туристичні станції, станції юних натуралістів тощо.

Вивчення діяльності позашкільних закладів різнопрофільного типу показало, що за оптимальних умов роботи гуртків (двічі на тиждень) ці заклади охоплюють приблизно 59 % учнів молодших класів, 30 % школярів середніх класів і лише 8–10 % старшокласників, подекуди 1–2 % дітей дошкільного віку.

Переважно діяльність позашкільних навчальних закладів поширена в містах та районних центрах.

На фоні загальної кількості гуртків, груп, творчих об'єднань, у яких займаються діти, найбільший інтерес дітей виявився до художньо-естетичного, науково-технічного, еколого-натуралістичного, туристсько-краєзнавчого, фізкультурно-спортивного напрямів позашкільної освіти.

Водночас нестійкою в організації змістовного дозвілля дітей позашкільними навчальними закладами є тенденція до зменшення кількості гуртків, творчих об'єднань, що функціонують за кошти батьків.

На сучасному етапі заклади організації дозвілля дітей відчувають нестачу коштів на придбання матеріалів, інструментів, спортінвентарю. Як наслідок, їх діяльність зорієнтована в основному на заняття із соціально адаптованими дітьми, особливо дівчатками молодшого та середнього шкільного віку. Часто неохопленими організованим, цікавим, змістовним дозвіллям залишаються діти кризових категорій, хлопці-підлітки.

Серед основних напрямів діяльності позашкільних закладів виділяється дозвіллєво-розважальний, який передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування з однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психологічної напруги.

Дозвільна діяльність базується на принципі інтересу. Якщо відвідувачеві буде нецікаво в дозвільній установі, то він не піде до неї. Це зобов'язує їх враховувати конкретні інтереси і запити своїх відвідувачів, формувати їх, направляти в потрібне русло і будувати свою роботу з обліком. Направлений інтерес створює сприятливу психологічну установку у відвідувачів і робить процес соціалізації ефективнішим. На такій основі базується дозвільна діяльність.

Такі форми дозвілля як самостійні об'єднання по інтересах, ігрові програми, масові свята (бали, концерти, конкурси, свята, гуляння, змагання, фестивалі) та інші – сприятлива сфера для усвідомлення себе, своїх якостей, достоїнств і недоліків порівняно з іншими людьми. Діти оцінюють себе, орієнтуючись на соціально прийняті критерії і еталони, бо самосвідомість соціальна за своїм змістом, за своєю суттю і неможлива поза процесом спілкування. Саме в умовах дозвілля формуються спільності, що дають дітям, підліткам і юнацтву можливість виступати в найрізноманітніших соціальних амплуа.

В процесі колективного дозвільного проведення часу відбувається зміцнення відчуття товариства, зростання ступеня консолідації, стимулювання трудової активності, вироблення життєвої позиції, навчання нормам поведінки в суспільстві.

До позашкільних закладів належать і дитячо-підліткові спортивні клуби, які підтримують фізичний розвиток дітей. Улюблені заняття в години дозвілля підтримують емоційне здоров'я. Дозвілля сприяє виходу із стресів і дрібних неспокоїв, і, нарешті, дозвілля визнається значним знаряддям в попередженні розумової відсталості і реабілітації розумово хворих дітей. Особлива цінність дозвілля полягає в тому, що може допомогти дитині, підліткові, хлопцю реалізувати те краще, що в нім є.

Можливість вбирати в себе функції, що сприяють формуванню і розвитку підростаючого покоління, робить роботу позашкільних закладів привабливою, цікавою і змістовною, а це, у свою чергу, сприяє залученню в них школярів. Дозвільна установа дає можливість широким масам школярів розвивати свої творчі здібності і відкриває шляхи самореалізації особи. У своїх вищих формах ця дозвільна діяльність служить цілям виховання, освіти і самовиховання підростаючого покоління. Причому вирішуються дані завдання в позашкільних закладах своєрідно, в обмеженому поєднанні з культурним відпочинком і розумними розвагами. Це викликає сприятливий психологічний настрій і полегшує процес соціалізації підростаючого покоління.

Позашкільні заклади є складовою системи позашкільної освіти, яка надає дітям відповідно до бажань та інтересів можливість змістовно провести свій вільний час, займатися художньою і технічною творчістю, туристсько-краєзнавчою й еколого-натуралістичною діяльністю, спортивною і дослідницькою роботою.

Список використаних джерел

1. Артюшкіна Л. М. Соціальний педагог школи: теорія і практика роботи. – Суми : Сум ДПУ ім. А.С.Макаренка, 2004. – 124 с.
2. Басов Н. Ф. Социальный педагог: введение в профессию : учеб. пособ.. – М. : Академия, 2006. – 256 с.
3. Безпалько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 134 с.
4. Верещак О. Позашкільна діяльність як педагогічна система та соціокультурне середовище // Рідна школа. — 2006. — № 12. — С. 32-39
5. Збірка нормативно-правових документів психологічної служби освіти України / Упоряд. В. Г. Панок,І. І. Цушко. — К.: Ніка-Центр, 2004. — 340 с.
6. Майерс Д. Социальная психология. — СПб.: Питерком, 2000. — 532 с.
7. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 140 с.
8. Никитина Л. Е. Социальный педагог в школе. – М.: Академический проект, 2003. – 112 с.
9. Овчарова Р. В. Справочная книга социального педагога. – М.: ТЦ „Сфера”, 2001. – 480 с.
10. Словарь по социальной педагогике: Учеб.пособие для студ. высш.учеб.заведений /Авт.-сост.Л.В.Мардахаев. — М.: Издательський центр “Академия”, 2002. – 368 с.
11. Сорочинська В. Є. Організація роботи соціального педагога: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів. – К. : Кондор, 2005. – 208 с.
12. Усачова Г. Культурно-дозвіллєва діяльність як фактор розвитку основ гуманістичного світогляду молодших школярів // Рідна школа. — 2005. — № 7. — С. 14-19
13. Цигульська Т. Ф. Загальна та прикладна психологія. — К.: Наукова думка, 2000. — 200 с.
14. Шакурова М. В. Социальное воспитание в школе : учеб. пособ. для студ. высш. учеб. заведений / Шакурова М. В. ; под ред. А. В. Мудрика. – М.: Академия, 2004. – 272 с.