Вступ

Римське право займає в історії людства виняткове місце: воно пережило народ, що створив його, і двічі підкорило собі світ.

Діяльність юристів виражалася в трьох функціях:

1. a) cavere — складання формул різних приватноправових актів, що здійснюються окремими особами (заповітів, актів продажу і т.п.). Щоб оцінити значення цієї функції, потрібно взяти до уваги строгий формалізм римського права, при якому пропуск хоча б одного слова знесилював зроблений акт, робив його юридично незначним;

б) agere — поради щодо пред’явлення позову і порядку ведення порушеної справи. І в цьому випадку допомога юристів була істотна через формалізм і ритуальність давньоримського процесу по приватноправових спорах. Але вона зводилася до одних тільки порад, тому що римляни не допускали прямого представництва (виступу однієї особи від імені іншої), і зацікавлений повинен був вести справу самостійно, лише покладаючись на поради юриста, але без особистої його участі в процесі;

в) respondere — відповіді на юридичні питання, що надходили від приватних осіб. У такій формі юристи давали тлумачення діючому праву, а у випадках його практичної непридатності пропонували свої власні рішення. Їхні відповіді юридично обов’язкової сили не мали. Проте вони робили на практику вплив, що ставав значиміше, якщо переконливою була їхня обґрунтованість і був високий авторитет їх автора. Саме ця функція згодом зіграла вирішальну роль у забезпеченні активної участі видатних римських юристів у загальному нормотворчому процесі. З особою силою така участь проявилася у класичний період розвитку римського приватного права.

Римські юристи внесли великий вклад у розробку загальних принципів цивільного і преторського права. Це дозволило владі дати офіційну згоду на зближення двох джерел права. Величезну дослідницьку роботу із систематизації преторського права проробив Сальвій Юліан. Його теоретичні розробки стали основою для офіційного зближення двох джерел права. Сальвій Юліан систематизував найбільш коштовні в юридичному відношенні норми преторського права, додав йому остаточну редакцію. Складений ним збірник, у якому нараховувалося 90 книг, одержав назву «Постійний едикт». Йому була додана обов’язкова сила. У наслідку знамениті правознавці Павло, Ульпіан написали до цього збірника безліч коментарів, що пізніше також були прирівняні до джерел римського приватного права. Багато положень «Постійного едикту» ввійшли в звід цивільного права.

1. Діяльність Сальвія Юліана

Сальвій Юліан |(II ст|ст.| н.е.) – один з видатних римських юристів. Переважає думка, що Юліан походив з провінціальної|провінційної| римської аристократії (з|із| Південної Африки), а в Римі зробив блискучу|лискучу| політичну кар’єру, займав|позичав| багато високих посад, серед іншого був консулом в 148 р., намісником провінції Нижня Німеччина|Германія| (150-161 рр.), намісником провінції Ближня|близька| Іспанія (після|потім| 161 р.), намісником Африки (166-169 рр.), а також членом рад|порад| імператорів Адріана, Антоніна Пія, Марка Аврелія і Вера. Попри|зверх| це Юліан, можливо, повторно обіймав посаду консула і був префектом Риму. Як юрист мав великий авторитет, деякі учені нашого часу навіть вважають за його найвидатнішого|визначного| римського юриста. Юліан був останнім керівником школи сабініан|, що, пропри все інше| не обмежувало свободу його думок. Будучи послідовником сабініанської| школи, завжди близької до двору, завдяки своїм консервативним і чисто сервілістичним| тенденціям, Юліан при імператорові Адріану зіграв велику політичну роль як редактор преторського едикту, завдавши цією редакцією останнього удару вільному розвитку римського права.

На сьогоднішній день вважається|лічити|, що саме високий авторитет Юліана став причиною згладжування суперечностей|протиріч| між школами прокулан| і сабінян|.

Славу Юліану принесла його редакторська діяльність та власна творчість. За дорученням імператора Адріана, Юліан створив останню редакцію преторського едикту і тим самим підвів підсумок розвитку цього важливого|поважного| правового документа. Серед власних добутків|творів| Юліана найважливішим є|з’являється| великий добуток|твір| з області так званої „проблемної літератури”, знамениті Дигести| — систематичний звід|зведення| різних законодавчих актів. Дигести Юліана відразу отримали|одержували| визнання|зізнання|, вони стали для його послідовників зразком|взірцем| і поштовхом до створення|створіння| нової праці, а сьогодні вони вважаються за вершину досягнень римської класичної юриспруденції. На таку|так| високу оцінку вони заслуговують завдяки ясності викладу, простоті і вишуканості стилю, оригінальності побудови|шикування| і незалежності юридичної думки, критичній оцінці чужих поглядів. Інші праці Юліана були меншими і мали менше значення, наприклад праця „Про двозначність” (De| ambiguitatibus| libri| I), „До Муніцию” (Ad| Municium| libri| VI). У Дигестах Юстініана збереглося 457 витримок|витягів| з|із| добутків|творів| Юліана, пізніші римські законознавці теж|також| часто посилаються на його авторитет.

Більшість письменників сходяться на тому, що Юліан володів величезними відомостями в практичному житті, звідки і запозичував свою багату казуїстику, дотепність і винахідливість у вирішенні спірних питань права, уміння піднятися|підіймати| від окремого випадку до спільних|загальних| початків, незвичайну ясність мови|язика| і|силою| вираження думок.

2. 2. Вклад Сальвія Юліана в „Дигести”

Як вчений|учений| юрист, Юліан знаменитий головним чином своїми «Дигестами» в 95 книгах, що написаними в кінці|наприкінці| царювання Адріана і при Антоніні, містять|утримують| коментар Адріана, багатий казуїстикою і літературними вказівками. Значна кількість витягів|видобувань| із|із| „Дигестів” Юліана та інших його праць  увійшли в «Дігести» Юстініана, це відомо із|із| посилань|посилань| пізніших юристів, на яких Юліан мав величезний вплив.

Так, розглядаючи вклад Юліана в „Дигести”, слід зазначити про те. Що даний юрист досить часто цитується в „Дигестах” Юстініана, які стали джерелом римського права.

Аналізуючи конституцію „Про складання динестів”, бачимо декілька цитат, які належать Юліану. Наприклад, в титулі III. „Про закони, сенатусконсультах| і довготривалому звичаї” (De| legibus| senatusque| consultis| et| longa| consuetudine|), знаходиться цитата Юліана про те, що ні закони, ні сенатусконсульти| не можуть бути написані так, щоб вони обіймали усі випадки, які коли-небудь|будь-коли| стануться, але|та| досить|достатньо|, щоб|аби| вони поширювалися|розповсюджувалися| на те, що переважно трапляється. Також Юліан говорить про те, що не можуть всі окремі випадки бути передбачені законом або сенатусконсультом|.

Розглядаючи конкретно самі „Дигести”, маємо те, що досить часто цитується Юліан майже в кожній книзі:

1) в книзі другій (титул I. „Про юрисдикцію” (De| iurisdictione|)), міститься наступна цитата Юліана: „Звичаєм предків встановлено|установлений|, що лише той може доручати здійснення юрисдикції іншій особі|лицю|, хто володіє юрисдикцією через своє право|, а не через надання йому юрисдикції іншою особою”;|лицем|”””2   „2

2) в книзі четвертій (титул ІІ. „Про те, що здійснене унаслідок|внаслідок| страху” (Quod| metus| causa| gestum| erit|)) Юліан говорить так: „Якщо сама річ, яка перейшла до іншої особи|лиця|, втрачається, то ми вважаємо|лічимо|, що ця особа|лице| не збагатилася; якщо ж річ обернена в гроші або обмінена на іншу річ, то не слід питати|запитувати|, до яких результатів це привело, але|та| що отримана|одержував| річ в усякому разі|у всякому разі| вважається збагаченням, хоч би|хоча би| потім дана річ може бути втраченою”;

3) в книзі п’ятій (титул I. „Про суди, де кожен повинен пред’являти позови і відповідати по позовах” (De| iudiciis|: ubi| quisque| agere| vel| conveniri| debeat|)) Юліан вважає|лічить|, що якщо один з тих, що сперечаються зробив суддю своїм єдиним спадкоємцем або спадкоємцем в частці|долі| майна, то з потреби має бути вибраний інший суддя, оскільки|тому що| несправедливо, щоб|аби| хто-небудь|абихто| став суддею у своїй справі, або якщо під час виконання обов’язків посла він купить раба або іншу річ або почав|починатиме| володіти (майном) через іншу підставу|заснування|, то по справедливості він може бути примушений|змушувати| виступити|вирушати| відповідачем по позову, що відноситься до цих справ|речей|: бо інакше послам була б дана| можливість|спроможність| на цій підставі відносити чужі речі додому; (титул III. „Про витребування спадку”|спадщини| (De| hereditatis| petitione|)) Юліан вважає|лічать|, що спадок|спадщина| може бути витребуване від того, хто вів справи|речі| спадку|спадщини|, але|та| ніколи від особи|лиця|, яка вела справи|речі| спадкоємця: бо від боржника спадкоємця спадок|спадщина| не може бути витребуваним;

4) в шостій книзі (титул I. „Про віндікацію речі” (De| rei| vindicatione|)) на думку Юліана, якщо власник ділянки перестав по злому наміру володіти нею |, то його спадкоємці не можуть бути примушені|змушувати| бути відповідачами по речовому позов, також, якщо мешканець в чужому будинку|домі| спорудив (свої) вікна і двері, а через рік власник будинку|дому| це відібрав той хто спорудив вікна і двері може їх забрати;

5) в книзі сьомій думки Юліана цитуються в титулі І. („Про узуфрукт і яким чином хто-небудь|будь-хто| здійснює узуфрукт” (De| usu| fructu| et| quemadmodum| quis| utatur| fruatur|)), титулі II. („Про приріст узуфрукта” (De| usu| fructu| adcrescendo|)), титулі V. („Про узуфрукт на такі речі, які споживаються або зменшуються унаслідок|внаслідок| користування” (De| usu| fructu| earum| rerum| quae| usu| consumuntur| vel| minuuntur|)), та титулі VI. („Якщо пред’являється вимога про узуфрукт або заперечення проти|супроти| приналежності його іншій особі”|лицю| (Si| usus| fructus| petetur| vel| ad| alium| pertinere| negetur|));

6) в книзі восьмій Юліан цитується в титулі II. („Про сервітути міських маєтків” (De| servitutibus| praediorum| urbanorum|)), титулі III. („Про сервітути сільських маєтків” (De| servitutibus| praediorum| rusticorum|)) та титулі V. („Якщо виндицируется| сервітут або заперечується приналежність його іншому (Si| servitus| vindicetur| vel| ad| alium| pertinere| negetur|));

7) в книзі сьомій (титул II. „До Аквілієва закону” (Ad| legem| Aquiliam|)) міститься така цитата Юліана: „Незліченними фактами може бути доведено, що багато що в цивільному праві прийняте для спільної|загальної| користі всупереч строгому|суворому| міркуванню”;

8) в книзі восьмій (титул I. „Про встановлення кордонів”|меж| (Finium| regundorum|)) Юліан говорить про те, що позов про розділ спільного|загального| майна, про розділ спадку|спадщини| і про встановлення кордонів|меж| такий, що в нім окремі особи|лиця| мають подвійне право позивач і той, кому пред’явлений позов, також думки Юліана цитуються в титулі II. („Про розділ спадку”|спадщини| (Familiae| erciscundae|)), титул IV. („Про позов” (Ad| exhibendum|));

9) в книзі дванадцятій містяться цитати Юліана в титулі I. („Про увірені речі, якщо потрібне що-небудь визначене, і про кондикції”| (De| rebus| creditis| si| certum| petetur| et| de| condicione|)), титулі II. („Про присягу -добровільної|, або необхідної, або судової” (De| jure| iurando| sive| voluntario| sive| necessario| sive| iudiciali|)), титулі IV. („Про кондикциії|, вживані в тих випадках, коли що-небудь дане через певну підставу|заснування| і ця підстава|заснування| відпала” (De| condictione| causa| data| causa| non| secuta|), титулі V. („Про кондикції| в разі|у разі| ганебної або неправомірної підстави”|заснування| (De| condictione| ob| turpem| vel| iniustam| causam|);

10) в п’ятнадцятій книзі (титул I. „Про пекулії”| (De| peculio|)) Юліан пише, що якщо раб мав у складі пекулії| помічника раба, який коштував п’ять, і раб був повинен панові п’ять, і через цей борг|обов’язок| пан відняв зі|із| складу пекулії.

Також цитати Юліана розміщені в книзі шістнадцятій (в титулі I. „До Веллеянову сенатусконсули”| (Ad| senatus| consultum| Velleianum|), титулі II. „Про залік” (De| compensationibus|)), в книзі вісімнадцятій  (в титул I. „Про укладення договору покупки|купівлі| і про здійснених|скоювати| між покупцем і продавцем договорах і які речі не можуть бути проданими”| (De| contrahenda| emptione| et| de| pactis| inter| emptorem| et| venditorem| compositis| et| quae| res| venire| піп possunt|), титулі IV. „Про проданий спадок|спадщину| або позов” (De| hereditate| vel| actione| vendita|), титулі V. „Про знищення продажу і коли дозволяється відступитися від купівлі” (De| rescindenda| venditione| et| quando| licet| ab| emptione| discedere|), титулі VI. „Про ризик і про вигоди” | (De| periculo| et| commodo| rei| venditae|)), в книзі дев’ятнадцятій (титул I. „Про позови, витікаючі з|із| купівлі і продажу” (De| actionibus| empti| venditi|), в днизі двадцять першій (титул II. „Про звинувачування| і стипуляції| (про сплату|виплату| вдвічі)”| (De| evictionibus| et| duplae| stipulatione|), в книзі двадцять другій (титул I. „Про відсотки|проценти| і плоди і приладдя|обладнання|, і про все том що приєднується до речі, і про прострочення” (De| usuris| et| fructibus| et| causis| et| omnibus| accessionibus| et| mora|), в книзі двадцять третій (в титулі I. „Про шлюбну змову” (De| sponsalibus|), в титул II. „Про здійснення шлюбу”|шлюбу| (De| ritu| nuptiarum|), в титулі III. „Про право, що стосується приданого”|посагу| (De| iure| dotium|), в титул IV. „Про договори про придане”|посаг| (De| pactis| dotalibus|), в подальших книгах „Дигестів також містяться цитати Сальвія Юліана.

Висновок

Отже, як підсумом даної роботи, слід сказати про те, що римські юристи внесли великий вклад у розробку загальних принципів цивільного і преторського права. Зокрема Сальвій Юліан виконав величезну дослідницьку роботу із систематизації преторського права. Його теоретичні розробки стали основою для офіційного зближення двох джерел права.

За дорученням імператора Адріана, Юліан створив останню редакцію преторського едикту і тим самим підвів підсумок розвитку цього важливого|поважного| правового документа.

Сальвій Юліан систематизував найбільш коштовні в юридичному відношенні норми преторського права, додав йому остаточну редакцію. Складений ним збірник, у якому нараховувалося 90 книг, одержав назву «Постійний едикт». Йому була додана обов’язкова сила.

У Дигестах Юстініана збереглося 457 витримок|витягів| з|із| добутків|творів| Юліана, пізніші римські законознавці теж|також| часто посилаються на його авторитет.

Тому, можна підсумувати про те, що Сальвій Юліан дійсно можна назвати одним з видатних римських юристів, які зробили вагомий внесок у становлення та розвиток римського приватного права.

Список використаних джерел

1. Гринько С.Д. Дигести Юстініана як джерело римського приватного права//Університетські наукові записки. – №1(21). – 2007. – с.90-96
2. Калюжний Р. А. Римське приватне право: Курс лекцій. — К.: Істина, 2005. — 144 с.
3. Орач Є. М., Тищик Б.Й. — Основи римського приватного права: Навчальний посібник — Львів: Ред.-вид. відділ Львів. ун-ту, 2000. — 238с.
4. Орлянська А.В. Римське право в запитаннях та відповідях: навч. пос. – М. ТК Велбі, вид-во Проспект, 2005. – 224с.
5. Скрипилев Е.А. Основы римского права. Конспект лекций. — 4-изд. — М.: ОСЬ-89,2005. — 208 с.
6. http://persona.rin.ru/view/f/0/31220/salvij-julian-iulianus,-salvius – біографія „Сальвій Юліан”
7. http://ru.wikipedia.org/wiki/Сальвий_Юлиан — стаття „Сальвій Юліан”
8. http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/index.php — „Дигести” Юстініана