Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Діяльність по укріпленню здоров`я у зв`язку з наркоманією

Вступ

  1. Соціально-психологічна проблема наркоманії

1.1. Соціологічний аспект

2.2. Соціально-психологічні ознаки наркоманії

  1. Основні напрямки профілактики наркоманії

2.1. Етапи профілактики

2.2. Правові методи

2.3. Організація антинаркотичного виховання в навчальних закладах

2.4. Робота соціальних  служб

Висновки

Список використаних джерел

  Вступ

Проблема адиктивної поведінки взагалі і наркоманії зокрема за своєю природою є комплексною проблемою. Вона має декілька аспектів. Серед них можна виділяти медичний, психологічний, юридичний, соціальний.

Наркоманія сьогодні розглядається як соціальна патологія, що належить до глобальних проблем сучасності. Соціологічне вивчення наркоманії дозволяє розкрити її соціальні механізми, що не лежать на поверхні (латентні).

Актуальність проблеми профілактики наркоманії обумовлена цілою низкою чинників: соціальних, економічних, психологічних і біологічних. Сьогодні спеціалісти не мають коливань в оцінці наркологічної ситуації — поширення наркоманії в Україні прийняло епідемічний характер, охопило всю територію країни, особливо південну її частину. І, що викликає особливу тривогу, утворився кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань. Посадові особи ОВС і охорони здоров’я вважають, що в країні вже існує наркомафія.

На сьогодні, розповсюдження наркотиків та наркоманія переросли свою суто національну кримінально-правову форму і набули ознак глобальної проблеми, тісно пов’язаної з такими явищами як становлення транснаціональної організованої злочинності, розвиток міжнародного тероризму, погіршення рівня антропогенної безпеки людини. Адже наркоманія це ще й „супутник” таких явищ, як розповсюдження СНІДу, загострення криміногенної ситуації, зниження репродуктивного та гуманітарно-демографічного потенціалу нації.

Розв‘язання цієї проблеми вимагає комплексних підходів: від забезпечення профілактики вживання наркотичних речовин, посилення правоохоронної діяльності у боротьбі із нарко-злочинністю — до встановлення жорсткого контролю за обігом наркотиків, широкої інформаційно-пропагандистської роботи, підвищення рівня міжнародної кооперації в діяльності урядів і органів правопорядку.

За даними Міністерства охорони здоров‘я за останні 10 років частка хворих на наркоманію серед неповнолітніх зросла у 6 – 8 разів, а смертність цієї групи – у 40 разів. За останні два роки кількість осіб, що вживає наркотичні засоби та психотропні речовини в Україні подвоїлася і у 2002 році становить майже 110 тис. Соціо-демографічний аналіз ситуації свідчить, що за останнє п‘ятиріччя спостерігається збільшення: кількості непрацюючих споживачів наркотиків – утричі; жінок та неповнолітніх – удвічі. Середній вік хворих на наркоманію становить 26 років і має тенденцію до щорічного зниження – у середньому на 0,5 – 0,6 року.

Така динаміка захворюваності на наркоманію – коли катастрофічно втрачаються людські джерела соціальної і виробничої продуктивності суспільства – підриває економічну і гуманітарну безпеку країни.

Тому Уряд України виступає за посилення боротьби з наркоманією і наркозлочинністю та якомога скоріше створення підгрунтя для системної протидії цим явищам.

Тема:  «Діяльність по укріпленню здоров`я у  зв`язку з наркоманією».

Мета: розкрити діяльність по укріпленню здоров`я у  зв`язку з наркоманією.

Завдання роботи:

  • визначити соціально-психологічні ознаки наркоманії;
  • оцінка явища наркоманії в соціологічному аспекті;
  • охарактеризувати основні напрямки профілактики наркоманії: етапи профілактики, правові методи профілактики;
  • організація антинаркотичного виховання в навчальних закладах;
  • показати роботу соціальних служб профілактики наркоманії.

1.   Соціально-психологічна проблема наркоманії

1.1. Соціологічний аспект

Проблема профілактики наркоманії обумовлена цілою низкою чинників: соціальних, економічних, психологічних і біологічних. Сьогодні спеціалісти не мають коливань в оцінці наркологічної ситуації — поширення наркоманії в Україні прийняло епідемічний характер, охопило всю територію країни, особливо південну її частину. І, що викликає особливу тривогу, утворився кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань.

Економічні чинники свідчать про особливу актуальність цієї проблеми: споживання адиктивних речовин відволікає величезні матеріальні ресурси зі сфери економічної діяльності, наркоманія порушує відтворення робочої сили, адже переважна кількість наркоманів — молоді люди соціально активного віку. З огляду на це, демографічний спад на майбутні 15–20 років може поставити країну на грань фізичного виживання. Збільшується смертність серед підлітків від наркотиків. За даними Мінздоров’я, за останні 10 років частка наркоманів серед школярів зросла в 6–8 разів, а смертність серед них від наркотиків за цей час збільшилася в 40 разів [18, с. 4]. Чітко простежується зв’язок між зростанням споживання наркотиків і протиправною поведінкою підлітків і молоді. Внаслідок наркотизації від суспільно корисної діяльності відривається інтелектуальний потенціал. Профілактика наркоманії, як вважають деякі вчені, є питанням національної безпеки і забезпечення виживання нації.

Останнім часом соціологи підсилили увагу до проблем наркоманії, але вона зосереджена на окремих питаннях. Так, Я. И. Гілінський в основному акцентує свою увагу на гостроті проблеми, А. А. Габіані  інтерв’ював наркоманів, які проходили лікування. Деякі російські дослідники роблять спроби комплексного аналізу цієї проблеми, проте, дотепер комплексний підхід щодо соціологічного аналізу наркоманії не був застосований у належному обсязі [18, с. 7].

Вперше в Україні, під егідою фонду «Inco-Copernicus», у рамках міжнародного науково-дослідного проекту «Динаміка і соціокультурний механізм поширення наркотиків у молодіжному середовищі після ІІ-ї світової війни» був застосований на практиці комплексний підхід до вивчення наркоманії [18, с. 8]. У розробці проекту брали участь провідні вчені і практики. У проекті беруть участь декілька університетів Європи.

У основі концепції проекту лежить сполучення якісних і кількісних методів виміру таких латентних соціальних процесів, як поширення наркотиків у молодіжному середовищі. Зупинимося докладніше на кожному методологічному блоці.

Метод статистичного аналізу (очолює групу д. с. н., проф. В. О. Соболєв) [18, с. 11]. Джерелом надходження інформації про поширення наркотиків у Харківській області може виступати статистика у кримінальних справах, пов’язаних із незаконним обігом наркотиків, а також медична наркологічна статистика. Даною групою було зібрано і проаналізовано велику базу статистичних даних медичної і кримінальної статистики. Її обсяг склав 30 років. Це дозволило вперше застосувати історико-порівняльний метод для аналізу поширення наркотиків. Так, відповідно до отриманих даних, число осіб, які здійснили злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, у 1998 р. у порівнянні з 1979 р. зросло приблизно в 1000 разів, і склало 2797 чол., число тих, хто захворів на наркоманію в 1999 р. склало 1793 чоловіки [18, с. 12].

Масові опитування:

Метод ретроспективного опитування (керівник групи к. ф. н., доц. І. П. Рущенко) — на основі ретроспективного конкретно-соціологічного дослідження було забезпечено науковий огляд минулого за допомогою сучасних опитувальних технологій. Цей метод заснований на спроможності людської пам’яті утримувати значимі події біографії протягом усього подальшого життя. Ретроспективне дослідження проводилося з метою компенсувати відсутність соціологічних досліджень до 90-х років і реконструювати динаміку цього латентного процесу в повоєнні роки. Дослідники виходили з того, що ще живі і доступні покоління молодих людей 50-х, 60-х, 70-х, 80-х років. Наприкінці 90-х років це люди у віці відповідно 60 років, 50 років, 40 років, 30 років (або близько до цього). Вони можуть бути джерелами інформації про події своєї молодості (шкільні або студентські роки, служба в армії і т. п.) [18, с. 14]. Опитування даних груп дозволило одержати ретроспективні дані з умовним кроком у 10 років. Вибірка була обмежена чоловіками, що продиктовано нашим бажанням одержати значимі дані з мінімальними витратами. Для одержання репрезентативних даних було сформовано п’ять вибіркових сукупностей по 500 одиниць спостереження кожна, до яких відбиралися чоловіки відповідно 1935–1939 років народження, 1945–1949 р. н., 1955–1959 р. н., 1965–1969 р. н., 1975–1979 р. н. Додатковим елементом стратифікації вибіркової сукупності було обрано рівень освіти [18, с. 14]. Інструментарій дозволив вимірювати показники трьох типів:

1) факти поведінки (насамперед, факти адиктивної поведінки);

2) факти свідомості (знання, оцінки, думки, судження респондентів щодо проблеми наркотиків);

3) факти соціального оточення (соціальні зв’язки, контакти з людьми, що є носіями і передавачами наркокультури).

Аналіз отриманої інформації дозволив установити:

— динаміку поширення наркотиків серед молоді за останні 40 років;

— принципові розходження у відношенні до наркотиків і наркоманів між різними віковими групами, що мешкають у м. Харкові на даний момент (чим молодшими були респонденти, тим більш толерантними вони виявлялися до споживачів наркотиків);

— уточнити механізм зараження адиктивною поведінкою серед підлітків і молоді;

— провести історико-порівняльний аналіз отриманих у результаті опитування даних із даними офіційної статистики.

Під керівництвом В. О. Соболєва та І. П. Рущенка регулярно проводиться моніторингове опитування учнівської молоді шкіл, коледжів, університетів м. Харкова за вже відпрацьованою методикою групового роздавального анкетування [18, с. 16]. Методика передбачає опитування і юнаків, і дівчат й будується на основі комбінованої вибірки. Спочатку на підставі статистичних даних генеральна сукупність розшаровується на чотири групи в залежності від типу навчального закладу:

1) вищі навчальні заклади, університети;

2) середні спеціальні навчальні заклади, коледжі;

3) професійно-технічні училища;

4) середні школи.

На другому етапі методом випадкового крокового відбору визначається адреса навчального закладу й академічної групи. На останньому — проводиться суцільне опитування учнів у шкільних класах або академічних групах. Такий метод себе виправдав, насамперед, через можливість проводити опитування в групі, де анкети знеособлюються вже під час їхнього повернення соціологам. Було здійснено три моніторингових опитування харківської учнівської молоді з кроком у два роки — у 1995 р., 1997 р., 1999 р.

Початок моніторингу прийшовся на час, коли прилучення молоді до нелегальних наркотиків уже набуло масового характеру і процес набув закономірності «сніжної грудки». У 1995 р. опитування зафіксувало 22,0% опитаних, що мали, принаймні, 1 пробу адиктивних речовин із запропонованого списку наркотиків, токсичних речовин і психотропних препаратів. У 1997 р. ця частка збільшилася на 11,6 відсотків і склала 33,6%; дослідження 1999 р. виявило, що зазначена група розширилася до 48,8% [18, с. 17].

У жовтні–листопаді 1999 р. під керівництвом І. П. Рущенка і за участю вчених Дрезденського технічного університету, одночасно в Дрездені (Німеччина) і Харкові (Україна) було здійснено транснаціональний вимір поширення наркотиків. За основу було взято методику соціологічного виміру, що розроблена в Університеті внутрішніх справ (м. Харків) для моніторингу поширення наркотиків у молодіжному середовищі. У Харкові (у рамках моніторингу, описаного вище) було опитано 407 студентів із п’ятьох вищих навчальних закладів (41,3% — чоловіки, 58,7% — жінки), використовувався метод групового анкетування в академічних групах, групи відбиралися на основі випадкового вибору. У Дрездені опитано 161 студента Дрезденського технічного університету (43,5% — чоловіки, 56,5% — жінки) [18, с. 20].

У результаті опитування вдалося зафіксувати синхронність фаз поширення наркотиків у молодіжному середовищі. Чітко просліджується, що в Німеччині пройдений етап підвищеної стурбованості проблемою поширення наркотиків, Україна ж тільки вступила в цю фазу. Крім того, дослідження показало відсутність лінійного зв’язку між чинниками, що впливають на якість життя і поширеністю споживання наркотиків.

Вперше в дослідженні наркотичної залежності молоді під керівництвом к. с. н. Ю. О. Свєженцевої було застосовано метод структурованого біографічного інтерв’ю. Метою дослідження було поглиблене вивчення процесу наркотичного «зараження», як-то:

— одержання інформації про суб’єктивну картину світу наркомана;

— поглиблене вивчання соціокультурних чинників, що сприяють і перешкоджають пробі наркотиків;

— вивчення механізму наркотичного «зараження»;

— опис специфічних характеристик наркокультури;

— вивчення специфіки долі людей, які вживають наркотики [18, с. 21].

Об’єктом дослідження були 25 пацієнтів міської наркологічної лікарні. Методологія полягала в проведенні поглибленого інтерактивного гнучкого інтерв’ю з фокусуванням на різноманітні етапи життєвого шляху.

Аналіз біографічних інтерв’ю дозволив виявити закономірності в долях опитуваних, їх найбільше поширені характеристики, типові причинно-наслідкові ланцюжки подій, а також виділити деякі типові долі наркоманів.

Важливі дані про канали поширення, виробництва і споживання наркотиків дає метод експертного опитування (к. ф. н. С. Б. Решетняк) [18, с. 23]. На думку автора методу, незаконний обіг наркотиків у сучасній Україні є відомою, але в той же час недостатньо дослідженою соціальною проблемою, інформаційний потенціал якої обмежений. У соціологічному аналізі такого роду проблем особливе місце займають експертні оцінки, що дозволяють вирішувати завдання інформаційного і прогностичного рівня.

Методом поглибленого інтерв’ювання нами було опитано 15 юристів-практиків. Серед них слідчі, оперативні працівники підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, начальники ВБНОН у м. Харкові і Харківській області.

У результаті були виявлені особливості незаконного обігу наркотиків у Харківському регіоні. За останні роки динаміка частоти вилучення практично не змінилася, з’явилося більше нових препаратів кустарного виготовлення і так званих важких наркотиків (27 випадків вилучення героїну в 1999 р.). Визначено основні регіони-постачальники наркотиків, типові місця вчинення злочинів (збут і торгівля проходять в основному за місцем проживання торговців і наркоманів), типові форми наркообігу. Усе більше відбувається залучення до наркообігу неповнолітніх [18, с. 24].

У ході дослідження був розроблений метод математичного прогнозування рівня поширення наркотиків у тих або інших соціальних прошарках або суспільстві в цілому з метою розробки ефективних рішень щодо профілактики адиктивної поведінки серед молоді.

Отримані в ході дослідження результати дозволяють сформулювати низку положень.

Україна, у т. ч. і Харківський регіон, прискореними темпами стають не тільки перевалочним пунктом для перевезення наркотиків, але і потужним ринком їхнього поширення і споживання.

Опрацювання статистичних даних дозволило виявити тенденції поширення наркотиків у Харкові і захворюваність харківської молоді наркоманіями.

Аналіз ретроспективного опитування населення м. Харкова дозволив чітко вловити процес зміни у свідомості людей, який відбиває відношення до наркотику, відношення до споживача наркотиків, наркомана, відношення до методів профілактики наркотичної залежності.

Застосування методів якісного аналізу дозволило більш точно простежити процес занурення людини в наркокультуру від першої проби до формування залежності.

Використання математичних методів дозволяє пояснити періоди «спалахів» і «провалів» протягом досліджуваного періоду поширення і споживання наркотиків серед молоді м. Харкова.

Отримані дані, на наш погляд, можуть служити науковою базою для створення центру по первинній, повторній і третинній профілактиці адиктивної поведінки підлітків і молоді.

2.2. Соціально-психологічні ознаки наркоманії

Гострота проблеми поширення наркоманії серед молоді добре відома як фахівцям, так і широкої громадськості. Без перебільшення можна сказати, що «біла смерть» блукає  по вулицях наших міст і сел.

Приводом прийому наркотиків найчастіше виступають соціально-психологічні     установки     й орієнтації,  характерні  для підлітка: цікавість, бажання випробувати нові незнані приємні враження, зовсім не буденні, прагнення уникнути глузувань «товаришів», не відставати від більш  «досвідчених друзів” [7, с. 34].

Схильність до вживання психоактивных речовин найбільш легко формується в підлітків, які в дитинстві мучили тварин, били молодших дітей, проявляли садистські нахили. Пізніше були схильні до лідерства, здійснюючи його за допомогою залякування або фізичної сили. Такі підлітки часто скаржаться на приступи незрозумілого, похмурого настрою, вони збудливі й агресивні.

Іншу групу становлять підлітки, які в дитинстві відрізнялися високою рухливою активністю й непосидючістю, легко підкорялися іншим дітям, а не дорослим. Приходячи до школи, ці діти не бажають учитися, шукають можливості для того, щоб уникнути будь-яких шкільних навантажень. Для них характерна нестримна тяга до задоволень і насолод. Якщо в дитинстві це безконтрольне одержання насолод, безліч корисних і, найчастіше, марних іграшок, ігор, відвідування розважальних закладі, то з настанням статевого дозрівання в підлітків з’являються вже інші розваги. І одним з них може бути вживання наркотиків.

Третю групу становлять підлітки, у яких яскраво виражене прагнення бути в центрі уваги, демонстративність поводження, емоційна нестійкість. Вони дуже контактні, легко заводять знайомства, хоча справжніх друзів у них не буває. Вони рідко бувають лідерами, тому що їм важко займатися цілеспрямованою діяльністю. Основними рисами характеру є сугестивність (внушаемость), облудність, схильність до фантазування. Для них майже байдуже хвалять їх або засуджують, вони домагаються лише того, щоб про них говорили.

Саме ось це, невміння одержати радість від життя безпосередньо від спілкування, від діяльності, насамперед штовхає підлітка на пошук джерел «сурогатного щастя».

Підлітки стараються  вжити  наркотики вдень, прогулюючи навчання, щоб до вечора їхній вигляд не викликав підозри старших. Якщо пропустити заняття не можна, збираються ввечері, але це можливо тільки при бездоглядності, коли батьки не цікавляться ні дитиною, ні її станом . Коли з’являється постійний і безпечний притулок, коли можна прийти туди в зручний час, залишитися ночувати, тоді наркотизація стає систематичною. Це можуть бути підвали, горища, які підлітки обладнують за своїм смаком, а дорослі схильні бачити в цих притулках не що інше, як  музичний клуб.

Але й систематичне вживання, що почалося в підходящих умовах, виражає часто тільки  прагнення бути з «друзями», бажання бути схваленим, заохоченим групою — тут ми бачимо значимим не стільки індивідуальний, скільки груповий мотив.

Одну з ланок у розвитку звикання — вгасання первісного ефекту — оцінити в підлітків складно. Уживані ними одурманюючі речовини важко виміряти кількісно. Крім того, підлітки звичайно й не вимірюють кількість препарату, приймають скільки дадуть. Тому найбільше, про що вони  можуть повідомити, при необхідності, — кількість прийнятих наркотиків усією компанією. Але в групі рівного розподілу ніколи не буває: більше одержують ватажок і його наближені, інші — за розсудом головних. Залежно від настрою лідера й відносин усередині групи   кількість прийняття препарату постійно коливається.

Як ми вже простежили, у дітей і підлітків ведучим проявляється груповий мотив звертання до наркотику (підчинятися вчинкам групи), підпорядкування моді. Група по суті диктує, що й у якій кількості повинно бути прийняте. Відхилення від наркотизації, як і відхилення від інших вимог і правил групи карається. При цьому, вигнання — не найбільша жорстокість, хоча важко пережинається підлітком. Зі страху, що ховається показною відвагою, підліток приймає різні дози і різні препарати, переборюючи себе, не показуючи свого негативного ставлення до токсичної реакції. У цих випадках наслідки вживання наркотиків бувають ще більш важкими. Нерідко на цьому етапі нерегулярної наркотизації виявляється необхідність госпіталізації в токсикологічні пункти. Відомі випадки, коли товариші, боячись відповідальності, кидали вмираючого підлітка.

Наскільки ж розповсюджений наркотизм у молодіжному середовищі? На жаль, про це можна сказати тільки приблизно. Так, згідно даним анонімного соціологічного опитування старшокласників, більше 27% мають у своєму середовищі знайомих, що вживають наркотики. При цьому 4% старшокласників підтримують контакти з явними наркоманами. Ці цифри говорять про те, що, як мінімум, третя частина підростаючого покоління щодня піддається небезпеки наркотичного зараження.

Близько 20% старшокласників знають приклади облудного (під видом сигарети, напою) або насильницького (примус, використання ситуації втрати часткового або повного свідомого контролю — наприклад, стан алкогольного сп’яніння й т.п.) способу залучення в наркотизм неповнолітніх. Загальновідомим є факт, що наркомани одержують «пільгову пайку» за нових клієнтів у торговців наркотиками.

Педагогам, батькам варто врахувати, що наркомани дуже охоче пропонують наркотики, навмисно й продумано створюють ситуації, у яких провокують їх прийом. У медицині існує навіть такий термін — прозелітизм  наркоманів, тобто схильність учити  інші приймати наркотики. Це пояснюється брехливим «альтруїзмом» наркоманів, їхнім бажанням обов’язково «поділитися задоволенням» [7, с. 37].

Якщо, наприклад, курець конопель у стані наркотичного сп’яніння перебуває серед тих, що не курять, то це йому неприємно. Прикро, що інші не розділяють його стану штучних веселощів, у нього проявляється дратівливість, злостивість, агресивність. Якщо ж наркотизація відбувається в компанії, де всі перебувають у стані наркотичної ейфорії, то швидко відбувається взаємне  зараження ейфоричними емоціями,  що підсилює ефект цього сп’яніння.

Педагогам варто завжди пам’ятати, що наркоман по своєму негативному  впливі на оточуючих подібний важкому  інфекційному хворому. У цьому плані можна говорити про високу контагіозність наркоманії: якщо в класі, навчальній групі з’явився наркоман, то, як правило, через 2-3 місяці вживати наркотики будуть ще кілька людей.

До «групи ризику» серед  учнівський молоді, що орієнтується на наркоманію й токсикоманію, входять, насамперед,   соціально   незрілі молоді люди, що   не   сформувалися   морально й духовно.

Якщо такі учні об’єднуються у свої неформальні угруповання, закриті для     позитивних     педагогічних впливів і контролю з боку батьків, учителів, то це збільшує ймовірність  формування асоціальної спрямованості діяльності   її   членів,   у   тому   числі   наркотизації.   Тому підлітки,  для яких колектив  класу  або  навчальної групи перестав     бути     привабливим,     цікавим,     авторитетним,  повинні привертати особливу увагу педагогів і батьківської громадськості до «групи ризику» курящих підлітків. Серед наркоманів не буває некурящих. Тютюнопаління обов’язково передує курінню наркотиків, а вже потім, звичайно, починається безпосереднє застосування їх шляхом ін’єкцій. Варто також урахувати, що при виникненні наркоманії зростає інтенсивність тютюнопаління або відбувається перехід від звичного палінні сигарет до цигарок.

Наприклад, таких хлопців можна бачити цілою компанією в під’їздах і у дворах. Вони ведуть хвалькуваті розмови, частіше не вірячи один одному, або співають «модні» куплети. Або курять, пускаючи по колу, начинену травичкою цигарку. Такі компанії, як свідчать кримінальні справи, приховують  у собі небезпеку немотивованих злочинів,  присмачених наркотичним  і токсикоматическим сп’янінням.

Уживання наркотиків порушує біологічні ритми організму, які стають чітко зв’язаними із прийомом наркотиків. Це проявляється в різкому зміні настроїв підлітків: радість, веселість, балакучість, жвавий погляд. яскравий рум’янець, блискучі очі змінюються на стан пригніченості, дратівливості, злісної туги, зі збляклим обличчям, тьмяним поглядом, спрямованим в одну цятку. Причому, ці перепади настроїв нічим не мотивовані, тобто не залежать від якихось подій, впливів з боку оточуючих, а зв’язані тільки з наявністю або відсутністю в організмі наркотичних речовин. При сильному ступені наркотизації в підлітка проявляються низинні інстинкти, схильність до агресії, насильству над оточуючими. Це часом супроводжується різким збудженням, криком, лайкою.

Змінюються також ритми активності: у ранкові й денні годинники підліток млявий, сонливий, а в другій половині дня, ввечорі й особливо вночі, активність підвищується. У того, хто вживає наркотики, майже завжди порушений сон. Він годинами лежить, не засипаючи, зі своїми тривожними, хворобливими фантастичними переживаннями, галюцинаціями, які нерідко виникають при засипанні. Удень такі підлітки почувають слабкість, розбитість, іноді ними опановує така сонливість, що вони не можуть її перебороти, незважаючи на те, що знаходяться на заняттях у школі або ПТУ, і  на очах у всіх засипають. Це повинно насторожити увага вчителів, вихователів, батьків.

Педагогам варто знати, що в підлітків, що почали вживати наркотики, змінюється характер, знижується успішність, поводження різке міняється в гіршу сторону, з’являється брехливість, нічим не мотивована відчуженість, брутальність і навіть ворожість до дорослих — батьків і педагогів. Різко знижується коло пізнавальних інтересів, колишні захоплення більше не цікавлять юнака або дівчину, коло спілкування їх звужується. Увесь свій час вони прагнуть проводити з «близькими»  друзями там, де немає контролю вихователів, на квартирі, у підвалах, за межами міста  і т.п.

Педагогів, вихователів, батьків, повинні насторожити ці  ознаки, тим більше якщо вони не залежать від появи в підлітка нового кола знайомих, особливо таких, з якими він неохоче знайомить батьків (звичайно ці друзі уникають заходити    в квартиру й викликають підлітка па вулицю). Батькам  варто також бути особливо уважними, якщо вони довідаються, що в сина або дочки з’явилися грошові борги, якщо в домі «пропадають» гроші або  цінні речі, якщо підліток перепродує речі з метою   придбання «особистих грошей».

Симптоми долучення до наркотиків можна розглядати появу нової тематики малюнків у підлітків. Крім зображення фантастичних сполучень фарб і форм (часто похмуро-жахаючих змістів),  ті, хто вживають      наркотики, люблять малювати квіти й голівки маку, шприци. Звертає на себе увага й татуювання аналогічного змісту, які підлітки наносять на шкіру ручкою або фломастером.

Учителям, вихователям варто знати, що з поглибленням захворювання змінюється й зовнішній вигляд підлітків. Наркомани звичайно виглядають старше своїх років. У них набрякле обличчя, шкіра землистого або жовтяного відтінку, сліди проколів в області підшкірних вен. Наркомани звичайно виснажені внаслідок зниження, а потім і втрати апетиту,    виникнення відрази до їжі. Мовлення в наркоманів утруднене, монотонне, невиразне, хода невпевнена, уповільнена, хибка.  Байдужість  наркоманів  до всього, крім наркотичних засобів, приводить їх до неохайності.

Людина, «що спробувала кайф,» від наркотику ніколи не зможе позбутися від залежності без лікування.

Як повинні поступити батьки, педагоги й інші дорослі, якщо в них виникла підозра про вживання підлітком наркотиків. Насамперед варто проконсультувати неповнолітнього в лікарів-наркологів у наркоцентрі або у    психіатра. Якщо лікар-нарколог установить діагноз «наркоманія», то підліток підлягає обов’язковому лікуванню в стаціонарі протягом двох місяців з наступним взяттям  на диспансерний облік. Якщо лікар визнає навіть самі початкові стадії захворювання, або думає, що мало місце лише епізодичне вжиття наркотиків, підліток однаково підлягає постановці на облік у наркологічному диспансері (кабінеті).

Педагоги, батьки, будь-який дорослий, що пропонує підліткам проконсультуватися в лікаря, повинен переконати неповнолітнього, що у випадку добровільного звернення за медичною допомогою, лікування проходить анонімно й не спричиняє ніяких соціальних наслідків. У випадку ж відмови, підліток підлягає примусовому лікуванню. Варто також пояснити підліткові, та й часом самим батькам, що успіх лікування залежить від стадії розвитку хвороби.

Поки звичка до наркотиків не зміцнилася й навіть якщо вже сформувалася психічна залежність (1-я стадія захворювання), лікування принесе позитивні результати. Якщо ж розів’ється друга стадія захворювання, тобто з’явиться вже фізична залежність від наркотичної речовини, то лікування ускладнюється для хворого підлітка. Крім того, видужання в повному розумінні слова після 2-ї стадії захворювання буває значно рідше, тому що в підлітка, що звик до наркотиків, протягом ще багатьох років може виникати раптове, непереборне бажання прийняти наркотичну речовину. Це нічим не мотивований потяг найчастіше приведе до зриву й підліток, юнак, дівчина опиняться в безодні наркоманії. Лікування ж хворих у третій стадії, як правило, виявляється безрезультатним.

Коли в боротьбу з наркоманією вступають наркологи, це означає, що в чиїхось юних долях грається останній акт трагедії й часом пізно що-небудь міняти в покалічених життях. Наркологи лікують верхівку страшного «айсберга». З підводною частиною їм не впоратися. Тут можуть допомогти лише ті, хто її оточує.  Успіх боротьби залежить від ступеня їхньої активності й свідомості. Між наркотиком і підлітком, наркоманом і тим трагічно страшним кінцем, до якого він рухається, часом єдиною перешкодою буває лише по-справжньому зацікавлена  позиція оточуючих його людей. А вона, ця перешкода, повинна існувати скрізь на всіх рівнях — у школі, у сім’ї й у суспільстві в цілому.

Хто такий наркоман? Індивідуум, що жадає максимуму задоволення в мінімум часу. Самі ж по собі наркоманія й токсикоманія — явища, сугубо соціальні. Їх не можна розглядати у відриві від всіх багатогранних аспектів нашого життя.

При цьому, профілактика наркоманії — це самий надійний спосіб боротьби з нею. Профілактика наркоманії в закладах  всіма можливими засобами є найважливішим завданням.

2. Основні напрямки профілактики наркоманії

     2.1. Етапи профілактики

Боротьба з наркоманією в нашій країні ведеться у двох основних напрямках: профілактика і лікування (лікарняна та поза лікарняна амбулаторна допомога).

Основний напрям нашої медицини — це профілактика захворювання. Треба проводити боротьбу з наркоманами не лише там, де вони є але і там, де можуть з’явитися.

Профілактика — це складна система комплексних державних і суспільних, соціально-економічних і правових, методико-санітарних психолого-педагогічних і психологічних заходів [12, с. 19].

За суттю вона являє комплекс заходів, направлених на забезпечення високого рівня здоров’я людей, їх творчого довголіття, усунення різних причин захворювань, поліпшення умов праці, побуту і відпочинку, охорону навколишнього середовища.

Увесь комплекс профілактичних заходів умовно поділяється на три етапи:

Первина профілактика — це в основному соціальна профілактика, масова і найефективніша. Вона передусім направлена на збереження і розвиток умов, що сприяють здоров’ю людини та попередження впливу різних несприятливих чинників. Основа цього типу профілактики — утвердження здорового способу життя кожної людини і всього суспільства. здоровий спосіб життя означає повноту включення людини в різноманітні форми і способи соціальної діяльності відповідно до оптимального і гармонічного розвитку всіх його під структур — тілесної, психічної, соціальної.

Цілеспрямована робота профілактики наркоманії, боротьба за здорову людину має починатися з раннього дитинства. за даними анонімного анкетування, в деяких регіонах 89-90% школярів 5-11 класів мають знайомих і друзів, що вживають наркотичні речовини, 35-36% наркотики пропонують спробувати, 42-43% вже пробували (практично кожний другий) і 20% хотіли б спробувати, що це таке, хоч раз у житті [12, с. 22]. Маленькі діти починають формувати свої поняття про наркотичні засоби та наслідки їх зловживання. Підготовка профілактичних заходів для дітей молодшого віку ефективніша ніж спроба змінити порівняно міцно укорінене уявлення про наркотичні засоби у підлітків старших класів.

Статистичне встановлено, що більшість наркоманів виховувалися в неблагополучних сім’ях. Важко уявити як можуть виховувати дітей батьки, котрі страждають на хронічний алкоголізм або наркоманію. Навіть якщо намагалися уявити, що дитині в такій сім’ї приділено належну увагу (що мало ймовірно), то все одно дітям властиво копіювати поведінку своїх батьків, особливо в дошкільний період, коли вони шукають зразок відповідної для ситуації поведінки. Допомогти таким людям можуть активно діючи спільно медичні працівники, викладачі шкіл, середніх спеціальних навчальних закладів, працівники правоохоронних органів. Батьки не повинні займати пасивну позицію — вони зобов’язані постійно проводити виховну роботу, бесіди, обговорення.

Захопленість молодих людей у будь-якій області знань або мистецтва (поезії, літературі, музиці, живописі та ін.) — один з дійових шляхів нормального, нічим не порушеного психофізичного розвитку, що віддаляє юнаків і дівчат від наркотичних засобів.

Правильним вихованням можна приглушити схильність до вживання наркотичних речовин. Тому при виховання „важких” дітей і підлітків необхідний максимум уваги і турботи з профілактики можливого розвитку наркоманії.

Вторинна, або соціально-медична, профілактика направлена на виявлення найбільш ранніх змін і організмі з метою здійснення негайного і комплексного лікування, оздоровлення мікро соціального середовища і застосування різних виховних заходів. Дуже важливо, щоб антинаркотична інформація охоплювала всі сім’ї. Реальні шанси на лікування залежать від того, на якій стадії захворювання розпочато лікування. Оскільки наркомани не можуть різко припинити прийом наркотиків, то вони намагаються поступово зменшувати дозу. Однак з цього нічого не виходить. Назавжди відмовитися від наркотиків треба відразу — раз і назавжди. Складність проблеми лікування полягає в тому, що у хворих на наркоманію дуже важко виробити установку на лікування.

Треба знати що хворий, який добровільно з’явився на лікування не притягується ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності. У цьому разі отримується лікарська таємниця. Про захворювання не повідомляють за функцію і помічника і консультанта. Під час бесіди лікар викликає у хворого спогади і асоціації, пов’язані з тими моментами в житті, які спричинили душевний дискомфорт. У цьому разі відбувається переоцінка цінностей, усвідомлення причини хвороби, зміна ставлення до неї. Тоді причина ніби-то втрачає актуальність, перестає існувати. На цьому будується психотерапевтичне лікування хворого.

Процес лікування не простий, він тривалий, і на жаль, наслідки лікування залежать не тільки від можливостей медичної науки. Необхідність лікування має бути усвідомлена хворим, його бажання позбутися важкої недуги повинно бути сильним.

Активне прагнення хворого на наркоманію до видужання — одна з умов ефективності лікування.

Куди має звернутися хворий на наркоманію за медичною допомогою? У нашій країні в системі охорони здоров’я діє наркологічна служба, мета якої надавати спеціалізовану допомогу хворим на алкоголізм. наркоманію і токсикоманію. Організаційно-методичним центром, що об’єднує всі структурні одиниці, наркологічної служби. є наркологічний диспансер. Існують міські й обласні наркологічні диспансери.

Кабінет наркологічного диспансеру розміщенні в адміністративних районах міста. На деяких великих промислових підприємствах існують наркологічні пункти.

Організатором наркологічної допомоги населенню є лікар-нарколог. Він виявляє хворих на наркоманію, обстежує їх, бере на диспансерний облік, проводить амбулаторне лікування, у разі необхідності направляє до наркологічного стаціонару.

До обов’язків лікаря-нарколога входить також організація і проведення профілактичної роботи. Він здійснює зв’язок з установами і підприємствами, розташованими і районі обслуговування.

Останніми роками в системі наркологічної служби організовано наркологічні кабінети анонімного лікування. Хворий, що звернувся до такого наркологічного кабінету. не повідомляє своїх паспортних даних. Відомості про його лікування в цьому кабінеті, не повідомляє своїх паспортних даних. Відомості про його лікування в цьому кабінеті не надходять до інших лікувальних й адміністративних установ, тобто хворого не беруть на диспансерний облік. Кабінет анонімного лікування організовано у всіх великих містах.

Третина, або медична, профілактика направлена на попередження прогресування захворювання, переходу його в важку стадію, попередження загострень і ускладнень, а також зниження рівня інвалідності та смертності. На даному етапі розвитку медицини на земній кулі не має якого-небудь одного радикального методу лікування від наркотичної залежності. Існує багато методів лікування від наркоманії. До них належать як фармакологічні, так і психотерапевтичні, а також додаткові методи лікування, засновані на так званій поведінковій терапії. Терміни лікування також можуть бути різними. Нині в наркології розроблені певні принципи і підходи до лікування наркоманії:

  1. Добровільність — це один з основних чинників ефективності лікування.
  2. Індивідуальність. Вона визначається тим, що кожному конкретному випадку враховують питому вагу медикаментозних і не медикаментозних методів лікування, зумовлених різним співвідношенням біологічних і соціально-психологічних чинників у розвитку хвороби.
  3. Комплектність. Є одним з головних принципів лікування, що поєднує різні методи лікування, що поєднує різні методи лікування, що поєднує різні методи лікування на всіх його етапах [9, с. 55].

За допомогою стаціонарного лікування вдається додержати головного правила — стриманість від наркотику з перших днів лікування. Стаціонарне лікування проводять у наркологічних установах і лише за відсутності таких — психіатричних. Після виписки із стаціонару кожний хворий повинен знаходитися від диспансерним наглядом лікаря-нарколога для проведення проти рецидивної, підтримуючої терапії і періодично проходити курс психотерапії, фізіотерапії, загально-зміцнюючого лікування, гідротерапії.

Лише в приємному мікро соціальному середовищі можливі перебудова морально-етичних установок хворого, його трудове перевиховання.

2.2. Правові методи

Нині відбувається перебудова структури нелегального обігу наркотиків, зрощення міжнародних злочинних угруповань з аналогічними кримінальними структурами і Україні. З’являються підпільні лабораторії з виготовлення нових видів наркотиків. Такі реалії сьогодення наркозлочинності в Україні. Тому, відповідно до наркозлочинності в Україні. Тому, відповідно до наркозлочинності і Україні, правоохоронні органи розробили комплекс заходів, спрямованих на випередження та протидію розповсюдження наркотиків у державі, а зусилля передусім спрямовують на ліквідацію організованих груп наркозлочинців.

Активна протидія наркотизації суспільства стала одним зі стратегічних напрямків діяльності органів внутрішніх справ і розглядається як істотний чинник стабілізації загальної криміногенної ситуації в державі.

Україна міжнародним наркобізнесом нині розглядає як новий ринок збуту та зручна територія для транзиту, в країну масово надходять наркотики іноземного походження (героїн, кокаїн, амфетаміни та інші). Інформація від країн — членів Інтерполу вказує на велику кількість вантажів, переправлених морем зі Стамбула до Одеси або Севастополя, які потім сухопутними маршрутами через Україну потрапляють на західноєвропейські ринки. Численні наркотрафіки полягають і з країн Центральної та Східної Азії, транзитом через Російську Федерацію. Йде до нас. Чорне зілля з Польщі, Румунії та Молдови. Працівниками органів внутрішніх справ ліквідовано 52 міжнародні канали контрабандного переміщення наркозасобів, маршрути постачання яких постійно змінюються [6, с. 19].

Перед ведуть законспіровані злочинні групи з міжнародними зв’язками. Їхнє коріння у країнах Центральної та Середньої Азії, африканського континенту. Тільки у 2003 році до споєння наркозлочинців були причетні майже 200 іноземців. Тому однією з форм протидії контрабандному надходженню наркозасобів в Україну є проведення спеціальних операцій з прикриття контрабандного надходження наркозасобів. Щорічно на кордонах із Білоруссю, Молдовою і Росією МВС, Держмитслужба, державна прикордонна служба України проводять спільні міждержавні операції „Канал” [6, с. 20].

У результаті проведених у 2006 році операцій на українсько-російському кордоні викрило  340 злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків, у тому числі 72 факти збуту, ліквідовано 42 злочинні угруповання із незаконного обігу вилучено понад 50 кг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, холодну та вогнепальну зброю [6, с. 20].

На жаль наркотики проникли вже й до місць масового проведення дозвілля, студентських гуртожитків, нічних клубів, барів, казино, де серед постійних відвідувачів найчастіше буває молодь. Є випадки, коли дурманом торгували працівники цих закладів. Тому до обласних та районних державних адміністрацій направлено більш як 200 подань про припинення діяльності розважальних закладів, де виявлено факти неодноразового вживання або розповсюдження наркотиків. Непокоїть проблема проникнення наркотиків до навчально-виховних закладів на території яких тільки від час нещодавно проведеної спеціальної операції „Генофонд” було вилучено близько 35 кг таких засобів, а у стані наркотичного збудження затримано 177 учнів та студентів [6, с. 21].

Президент та уряд України розглядають контроль за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів як один із приоритетних напрямів національної політики. Для координації цієї роботи і державі створено Національну координаційну раду боротьби з наркоманією при кабінеті Міністрів України до складу якої включено представників усіх органів центральної влади, залучених до протидії розповсюдження наркоманії і Україні.

Водночас МВС спільно з іншими зацікавленими центральними органами виконавчої влади розробило Програму реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів психотропних речовин та прекурсорів на 2003-2010 роки. Мета програми — вирішення проблеми на державному рівні. А це розробка і впровадження методів антинаркотичного виховання та освіти населення, лікування і реабілітація хворих на наркоманію, організації підготовки кадрів у медичні і правоохоронних сферах, розробка досконалих методів виявлення наркотиків, технологій культивування наркотичних рослин і знищення їх нелегальних посівів, удосконалення правоохоронної діяльності та взаємодія з правоохоронними органами і спецслужбами інших країн [6, с. 21].

У більшості областей країни та Криму теж розроблено проекти відповідних програм, деякі вже затверджено або подано на затвердження обласних рад та державних адміністрацій. На жаль головна перепона для реалізації місцевих програм — проблеми з фінансуванням за рахунок місцевих бюджетів.

Законодавство України передбачає як кримінальну так і адміністративну відповідальність за вчинення злочинів пов’язаних із наркотичними засобами, психотропними речовинами та прекурсорами.

Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів вчинених у стані наркотичного сп’яніння або відносно наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, а саме:

  • контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів;
  • використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних речовин, психотропних або їх аналогів;
  • викрадення, привласнення, вимагання наркотичних речовин, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем;
  • незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення їх без мети збуту; посів або вирощування снотворного маку чи конопель;
  • незаконні введення в організм наркотичних речовин, психотропних або їх аналогів;
  • схиляння до вживання наркотичних речовин;
  • за утримання та організацію місць для незаконного вживання;
  • незаконна видача рецепта на право придбання наркотичних речовин;
  • порушення встановлених правил передбачається розділом XIII ККУ основними покараннями, які застосовують до осіб, що вчинили вище сказані злочини, є обмеження волі до 3 років та позбавлення волі 2-15 років [6, с. 22].

Адміністративний кодекс України передбачає адміністративну відповідальність за незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах. До осіб, які ввічнили вище сказані правопорушення, можуть застосовуватися адміністративні стягнення такі як : арешт на 15 діб або накладання штрафу від 18 до 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Добрим підґрунтям до боротьби з цим злом є кілька міжнародних документів, які Україна ратифікувала. Україна бере участь у міжнародних організаціях з питань боротьби з незаконним обігом наркотиків та злочинністю. Триває обмін інформацією, а це дозволяє впливати на прийняття рішень, виходячи з інтересів держави. До України привернено увагу відповідних міжнародних організацій, тісні зв’язки встановлено з Міжнародною програмою ООН з контролю за наркотиками (ЮНДКП), яка є головним виконавчим органом з питань наркотиків у рамках ООН і координує діяльність у цій галузі на міжнародному та субрегіональному рівнях. Свідченням належної уваги до України неодноразові візити до Києва місій з метою вивчення ситуацій з наркотиками [6, с. 22].

Одним з приоритетних напрямів міжнародного співробітництва є укладання дво — і багато сторонніх договорів про правову допомогу між Україною та іншими державами. На сьогодні укладено понад 60 таких угод у більшості яких передбачено співробітництво у боротьбі зі злочинністю та незаконним обігом наркотичних засобів. Підписано цільові угоди та протоколи у цій галузі з усіма країнами СНД, а також МВС Австрії, Польщі, Угорщини, ФРН, Румунії, Словаччини та іншими [6, с. 23].

На їх виконання налагоджено конкретний обмін інформацією, делегаціями, проводяться зустрічі керівників служб, наради та семінари. Нещодавно в Україні розпочато впровадження першого етапу проекту Україна, Білорусь, Молдова, проти наркотиків (БУМАД), що фінансується за рахунок бюджетів ЄС та ООН [6, с. 24].

Не зважаючи на вжиті заходи, проблема наркоманії та пов’язаної з нею злочинністю залишається однією з найгостріших на сьогодні одними тільки репресивними заходами правоохоронних органів подолати наркозлочинність та наркоманію не можливо. Потрібне слово громадськості, виховання, широка роз’яснювальна робота.

За мінімального фінансування галузі охорони здоров’я наркологічна служба не справляється з лікуванням наркозалежних і їх реабілітацією. Приватні клініки, користуючись цим, рекламують лікування наркозалежних але обмежуються тільки зняттям „ломки”  наркоманів. Чималих коштів потребує саме лікування, яке середньо статична людина в більшості випадків не може собі дозволити.

Як засвідчує практика роботи ”телефону довіри” Департаменту боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України, багато людей звертається із запитанням, які входять до компетенції соціальних служб, закладів охорони здоров’я та інших. Це засвідчує необізнаність населення через байдужність деяких державних організацій до проблем наркоманії. Тому потрібно насамперед винести на належний рівень профілактичну, роз’яснювальну роботу без цього неможливо побороти зло, адже наркобізнес шукає прогалину, щоб її заповнити своєю кримінально-злочинною сутністю. Одних тільки правоохоронних органів, членів родин наркозалежних; вже замало. Поряд із державною потрібна і велика громадська робота. Потрібна активна зацікавленість.

  2.3. Організація антинаркотичного виховання в навчальних                закладах

Досягнення   мети  антинаркотичної  діяльності  в  навчальних закладах  зумовлює  її зміст і напрямок. Серед основних  напрямків можуть бути названі:

  1. Роз’яснення  учням  гігієнічних  і  моральних   аспектів шкідливості вживання наркотичних і психоактивних речовин.
  2. Роз’яснення причин виникнення наркоманії і  токсикоманії. Розкриття  суті наркоманії як захворювання і картини ранніх  ознак цього захворювання.
  3. Характеристика   соціальних,   економічних,    етичних, психічних, соматичних, юридичних наслідків вживання наркотиків.      Оскільки  в  навчальних  закладах  перебувають  діти   різних вікових  груп,  напрямки антинаркотичної діяльності  повинні  бути чітко   диференційовані  з  урахуванням  вікового  аспекту,   типу навчального закладу, психологічної характеристики учнів та ступеня їх інтелектуального розвитку [9, с. 48].

Антинаркотична діяльність не повинна бути ідентичною для 8-10-річних  та  16-17-річних  учнів.  Ця  робота  має  проводитись   з  урахуванням психофізіологічних аспектів дитячого організму.

При  створенні спеціальних програм антинаркотичної діяльності для  молодшої вікової групи необхідно враховувати те, що для  цієї категорії  дітей  характерним  є:  невисока  концентрація   уваги, конкретно-образне мислення. Текстовий матеріал сприймається важко, оскільки   навички   читання  ще  недостатньо  сформовані,   увага нестійка.  Об’єм  тексту  для молодшої вікової  групи  не  повинен перевищувати 3 тис. знаків. Збільшення тексту ускладнює читання  і розуміння   матеріалу.  Тому  при  розробці  засобів  навчання   і антинаркотичного виховання перевагу необхідно віддавати наочності: буклетам, плакатам, фільмам тощо.

Завданням цих засобів є формування у молодших школярів (учнів 1-4  класів)  негативного  ставлення до  наркотиків  в  загальному вигляді, без зайвої деталізації і аргументації.

На  цьому етапі вони повинні чітко зрозуміти: наркотики —  це погано, небезпечно.

Завданням навчання і виховання в середній віковій групі  (5-8 класи)  є подальше закріплення негативного ставлення до наркотиків шляхом  поширення і поглиблення знань про ці речовини, про їх  дію на організм, про наслідки вживання.

Цей  етап є найбільш важливим, оскільки в цьому віці  саме  і формується  світогляд  дитини, підлітка.  Тут  необхідне  чітке  і аргументоване  подання матеріалу про шкідливість  наркотиків.  При цьому  слід враховувати рівень знань школярів (учнів) з  анатомії, фізіології, валеології, хімії. Надання інформації не повинно  бути нав’язливим  і  некоректним. Методи такі ж  самі,  як  в  молодшій групі,  але  більш  деталізовані, аргументовані.  Об’єм  матеріалу (особливо текстового) значно більший.

В   старшій  віковій  групі  (9-11  класи)  на  перший   план виступають  засоби,  які  в собі несуть аргументовану  інформацію, найбільш  значну  і цікаву для цього віку. Тут  можна  і  потрібно надавати   великий   об’єм  інформації  з   включенням   елементів психології, сексології, соціології тощо. Доцільно певну  кількість занять   проводити  з  медичними  працівниками:  психотерапевтами, гінекологами, урологами.

В  старшому віці доцільним є подання інформації з конкретними прикладами  — як негативними, так і позитивними. В антинаркотичній роботі  не існує і не може існувати єдиного універсального засобу.

До цього питання необхідно підходити тільки в комплексі. Створення комплексу  заходів,  спрямованих  на  протидію  наркотикам  —   це загальне  завдання  медиків,  педагогів,  психологів  та  юристів.

Зрозуміло одне: раннє антинаркотичне виховання в наш час  є  вкрай необхідним,     але    це    виховання    повинно    здійснюватись  і  перманентно.  Епізодична   (на   громадських засадах) антинаркотична діяльність ніякої користі не приносить,  а часто навіть завдає шкоди.

Крім роботи зі школярами, учнями, велику увагу слід приділяти антинаркотичному впливу на їх батьків. Озброєння батьків достатнім обсягом   медичних   знань   з   основ  наркології,   гінекології, психогігієни   є  одним  з  найважливіших  питань  антинаркотичної діяльності.

Надання  цих знань (особливо батькам учнів початкової  школи) треба   пов’язувати  з  конкретними  прикладами,   з   урахуванням регіональних,  релігійних особливостей, рівнем вихованості  дітей, типом сімейних відносин тощо.

Особливо  важливим є переконання батьків в  тому,  що  сім’я, відносини  в  ній  є,  системоутворюючими факторами  в  формуванні подальшої  поведінки дитини. Необхідно навести  приклади  основних типів  сімейного виховання: гіперпротекція. гіпопротекція по  типу «попелюшки»,  «кумира сім’ї» та негативний вплив такого  виховання на  подальше формування особистості дитини взагалі й її  стійкості до наркотизації зокрема.

Особливий  наголос  слід робити на тому, що  особистий  вплив батьків (особливо негативний) — сімейні сварки, побутове пияцтво — може  сприяти  дезадаптації  дитини  і  в  подальшому  гіпертрофії наркотичної  мотивації.  Як  і  в  роботі  з  учнями,  підхід   до антинаркотичної просвіти батьків повинен бути індивідуальним. Перш за  все  потрібно  переконати батьків, що  при  найменшій  підозрі вживання  їх  дитиною  наркотичних  речовин вони  повинні  негайно звернутися  до  спеціаліста. І в цьому  питанні  медики,  педагоги можуть і зобов’язані надати допомогу.

Згідно даними Української національної обсерваторії по алкоголю і наркотикам, створеної Мінохоронздоров’я України, яка проводила опитування молоді, яка навчається в учбових закладах, дістати наркотичні речовини не становить особливих труднощів для широкого круга підлітків і молоді. За наслідками опитування серед 16-річних підлітків, 29% хлопців і 12% дівчат вживали наркотичні речовини [9, с. 53].

2.4. Робота  соціальних  служб

За офіційною інформацією, в Україні близько 20 тис. наркозалежних, по неофіційній — більше 200 тис. Згідно даними Української національної обсерваторії по алкоголю і наркотикам, створеної Мінохоронздоров’я України, яка проводила опитування молоді, яка навчається в учбових закладах, дістати наркотичні речовини не становить особливих труднощів для широкого круга підлітків і молоді. За наслідками опитування серед 16-річних підлітків, 29% хлопців і 12% дівчат вживали наркотичні речовини, як правило марихуану або гашиш, хоч би один раз в житті. Основним мотивом першого «сеансу» підлітки називали «інтерес», 2% — оскільки «було нудно» [16, с. 99]. Опитана молодь найпоширенішим джерелом отримання наркотиків називала найближче оточення — друзів і знайомих. Для міських підлітків вживання наркотиків характерніший, ніж для їх сільських ровесників.

За даними Міністерства охорони здоров’я, на початок 2006 року на наркологічному обліку в Україні знаходилися 116 988 осіб з наркотичними проблемами 84 325 з них знаходилися на диспансерному обліку, 32 663 перебували на профілактичному наркологічному обліку. І якщо в 1990 році, згідно офіційній статистиці, таких людей було порядку 20 тис. чоловік, то до 2005 року їх число збільшилося вчетверо у 84 325. Зараз на 100 тис. українців доводяться 248 наркозалежних. Більше всього їх в південно-східних областях — Дніпропетровською (13 446), Одеською (7 500), Донецькою (10 163) і в столиці — 9 097 осіб [16, с. 100]. Але це офіційна статистика.

Альтернативні незалежні оцінки говорять, що насправді таких людей в Україні може бути від 200 тис. до напівмільйона чоловік. Одночасно простежується постійна тенденція до збільшення числа наркозалежних серед молоді і підлітків.

Представництво Європейської комісії в Україні разом з Фондом народонаселення ООН (ФНООН) у вересні 2006 року запустили цільову програму «Підтримка в створенні комплексної системи соціальних послуг для споживачів ін’єкційних наркотиків серед молоді». Проект розрахований на три роки, впродовж яких буде виділено 3 млн. євро на профілактику наркоманії і допомогу залежним людям [16, с. 103].

Експерти прогнозують, що в цільову групу потраплять близько 50 тис. людей, що потребують допомоги.

За словами Світлани Толстоухової, директора Державної соціальної служби сім’ї, дітей і молоді, допомога необхідна не тільки фінансова, але і організаційна. На сьогоднішній день українська система боротьби з наркоманією налічує десятки різних організацій і фондів, але їх діяльність часто мало зв’язана між собою. В Україні функціонують 48 територіальних наркологічних установ, 25 з них — на обласному рівні; чотири наркологічні лікарні і 28 спеціальних амбулаторних наркологічних кабінетів для підлітків. Толстоухова сподівається, що єдина мережа установ, створення якої заплановане в програмі, Європейською комісією, що фінансується, і ФНООН, дозволить досягти ефективних результатів.

«Погано, що ми до цих пір не маємо міжгалузевої або міжвідомчої програми надання первинної і вторинної допомоги наркозалежним. Не позначений єдиний координатор. Як немає і єдиного національного підходу, відсутня первинна і вторинна профілактика. Доступ до багатьом послугам, як, наприклад, обміну шприців, у багатьох обмежений. Допомога в рамках проекту направлена на розробку єдиних стандартів щодо надання допомоги наркоманам, яка повинна також включати системну і якісну освіту працівників соціальних служб, проведення наукових семінарів, тренінгів, покупку необхідного устаткування і широку інформаційну кампанію. Список послуг повинен бути стандартизований і відповідати європейським стандартам» [16, с. 105], — переконана Толстоухова.

На початок 2007 року буде створено більше 200 соціальних служб комплексній допомозі молодим наркоманам. Служби розміщуватимуться в окремих приміщеннях. Планується видання довідника по всіх службах на території України. Адреси і контакти нових служб будуть доступні в соціальних службах, також можливо буде знайти інформацію про них в міських виконкомах. Служби включатимуть весь комплекс соціальних послуг — консультації нарколога, гінеколога, юриста, первинну медичну допомогу, створення груп самодопомоги.

Акцент ставитиметься не тільки на стаціонарному лікуванні, але також на оперативних виїздах мобільних груп соцпрацівників, індивідуальній і груповій роботі з членами сімей, близькими наркоманів. Подібні центри комплексної допомоги наркозалежним українцям вже діють в Києві на вул. Довженко, 2 і вул. Новодарніцкій, 13 [16, с. 115].

В рамках освітніх програм вже підготовлено більше 400 професіоналів і близько 800 волонтерів. Центри соціальної допомоги налічують більше семи тисяч співробітників, по суті, створений великий резерв соціальних працівників. В цілому на створення нових служб в 2006 році з бюджету була виділена субвенція у розмірі 9 млн. грн. У проекті бюджету наступного року не передбачена субвенція, тому грант у розмірі 3 млн. євро від Єврокомісії і ФНООН, ймовірно, буде основним джерелом фінансування [16, с. 119].

Висновки

Профілактика  зловживання  наркотичними  речовинами  є   дуже актуальною   проблемою  сьогоднішньої  України,   адже   наркотики калічать  молодих  людей за якими майбутнє нашої  нації,  сприяють деградації  населення держави, зростанню корупції й  організованої злочинності.  Методи недопущення ввезення наркотиків на  територію України,  перекривання шляхів надходження наркотичних  речовин  на чорний   ринок,  відслідковування  і  нейтралізації  організованих злочинних  груп,  що займаються торгівлею наркотичними  речовинами в  компетенції правоохоронних  органів.  Це  окремий  і дуже важливий аспект боротьби з наркоманією. Однак, найголовнішими все ж таки залишаються питання просвітницької, пропагандистської і психокорекційної  роботи  серед  підлітків  і   молоді   з   метою формування  усвідомленого  негативного  ставлення  до  наркотиків, соціально-психологічна профілактика дезадаптації  і  дезорієнтації молодої  людини,  що вводить її до групи ризику з захворювання  на наркоманію, призводить до моральної деградації а врешті решт і  до фізичної  загибелі  внаслідок призвичаєння до наркотичної  отрути.

Такими   є   загальні  міркування  щодо  профілактики  зловживання наркотичними  речовинами, з них можна зробити  наступні  конкретні висновки:

  1. Профілактика зловживання наркотичними речовинами значною мірою  зводиться до формування негативного ставлення до наркотиків серед  молоді.  Ця  робота повинна починатися в молодшій  школі  і продовжуватися  (зі  зміною  форм і методів  подачі  матеріалу  та методичних  засад проведення тематичних уроків  з  огляду  на  вік дітей  й учнівської молоді) в середній та старшій школі а також  у вищих    навчальних   закладах.   При   веденні   агітаційної    і пропагандистської  роботи  не  слід  “згущати   фарби”,   потрібно утримуватися від погроз і афористичних сентенцій типу “одна крапля нікотину  вбиває коня”. Треба акцентувати увагу на тому,  що  хоча період  звикання  до  наркотичних речовин неоднаковий  для  різних людей  і  різних  наркотиків (для маріхуани, наприклад,  він  може тривати  до  двох років, для алкогольних напоїв – п’ять,  вісім  і навіть  більше років, в той же час для наркотиків опійної групи  – від  тижня  до двох місяців), результат завжди один  –  фізичне  і моральне руйнування особистості.
  2.    Чільне  місце  в  профілактиці зловживання  наркотичними речовинами  має  відводитися психологічній  допомозі  підліткам  і молоді. Ця допомога може реалізовуватися у двох аспектах:

По-перше,   задачею  практичного  психолога  є   допомога   у соціальній  адаптації молодої людини. Адже, не таємниця,  що  саме психологічні  проблеми особистісного характеру штовхають  багатьох молодих людей до знайомства з наркотичним зіллям. Психолог повинен допомагати  дітям і підліткам, що мають проблеми у  спілкуванні  з батьками  й однолітками, різноманітні комплекси, фобії  і  т.  ін. позбутися  їх без того щоб удаватися до уявного раю,  який  несуть наркотики.

По-друге,  слід  звернути особливу увагу  на  психокорекційну роботу  з  особами так званої групи ризику. В загальному розумінні до  неї  належать усі особи, референтна група яких  поблажливо  (а часом  навіть схвально) ставиться до вживання наркотичних речовин.

Слід  вжити  зусиль  для  того, щоб молода людина  могла  подолати несприятливий     вплив     середовища,   позбутися    небезпечної комфортності,  чітко  сказати  “ні”  наркотикам.  Тільки  в  цьому випадку  вона  має  майбутнє, а отже, буде  мати  майбутнє  і  вся українська нація.

Список використаних джерел

  1. Анисимов Л. Н. Профилактика пьянства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. — М.: Юрид. лит.- 1988. — 173, с.
  2. Болотовский И. С. Наркомании. Токсикомании: монографія. — Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1989. — 91, с.
  3. Габиани А. А. На краю пропасти: Наркомания и наркоманы. — М.: Мысль, 1990. — 220 с.
  4. Георгі М. К. Діяльність класного керівника щодо психолого-педагогічної профілактики вживання наркогенних засобів // Практична психологія та соціальна робота. — 2002. — № 9-10. — С. 39-56
  5. Ковальова С. Соціальна складова здоров‘я // Здоров’я та фізична культура. — 2007. — № 29. — С. 7-14
  6. Ковальчук М. Профілактика вживання психоактивних речовин підлітками в діяльності правоохоронних органів та загальноосвітніх шкіл // Рідна школа. — 2007. — № 11-12. — С. 19-24
  7. Колесова Л. Подростки как группа, уязвимая для наркомании и ВИЧ-инфекции // Педагогика. — 2002. — № 1. —  С. 34-41
  8. Левин Б. М. Наркомания и наркоманы: Кн. для учителя. — М.: Просвещение, 1991. — 159, с.
  9. Максимова Н. Ю. Психологічна профілактика вживання підлітками алкоголю та наркотиків. – К., 1997. – 214 с.
  10. Матяш Н. Біологічні значення про вплив наркотичних речовин на організм людини // Біологія і хімія в школі. — 2006. — № 4. — С. 15-20
  11. Модель подготовки специалиста по профилактике наркоманий в системе высшего профессионального образования /Под ред. Л. М. Шипицына. – СПб., 2001. — 186
  12. Нагорна А. М., Беспалько В. В. Профілактика наркоманії серед підлітків. – Кам’янець-Подільський, 2001. – 118 с.
  13. Наркомания как форма девиантного поведения: Cборник научных работ. — М., 1997. — 64 с.
  14. Оржеховська В. М. Методика позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок: Методичний посібник. — К. : ІСДО, 1995. — 260, с.
  15. Панина Г. Профилактика вредных зависимостей у детей: психолого-педагогический подход // Воспитание школьников. — 2001. — № 9. —  С. 54-60
  16. Профілактика наркоманій у дитячому, підлітковому та молодіжному середовищі: Довідник для соціальних працівників, вчителів, шкільних психологів, батьків. — Київ : Держсоцслужба, 2005. — 297 с.
  17. Ткачевский Ю. М. Правовые аспекты борьбы с наркоманией и алкоголизмом. — М. : Профиздат, 1990. — 126, с.
  18. Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: вживання, залежність, ефективна профілактика : наукове видання. — Київ, 2005. — 193 с.
  19. Школа та її роль у профілактиці алкоголізму та наркоманії серед дітей і підлітків: Посібник / Центр «Ескейп»; Ред. Л.Мержвинська; Пер. з гол. М.Веер, С.Говорун. — К. : Сфера, 1998. — 33 с.