Ярослав Л.О., асистент кафедри психології
Ніжинського державного університету імені М.Гоголя

Ситуація воєнного конфлікту в Україні актуалізує пошук ефективних методів здійснення психологічної допомоги військовим, пораненим, переселенцям і родичам загиблих, які зазнали впливу травматичних факторів. Діапазон психічних порушень, що виникають внаслідок воєнних дій, досить широкий. Згідно ОБМ-У, найпоширеніші це: “гострий стресовий розлад” — ГСР та “посттравматичний стресовий розлад” — ПТСР), а також інші розлади (ускладнене або травматичне горе, депресія, генералізований тривожний розлад, панічний розлад, дисоціативні розлади, розлади із соматичними симптомами, конверсійний розлад та інші) [10]. Далеко не завжди дані психічні розлади можуть бути подолані людиною самостійно. Саме тому, пошук, розроблення та аналіз ефективних методів, засобів і стратегій психологічної допомоги людям, які зазнали психотравмуючого впливу війни, є одним з надзвичайно важливих завдань сучасної психологічної науки та практики.

Різноманітні аспекти проблеми реадаптації до мирного життя, можливостей створення системи психологічної допомоги учасникам бойових дій та їх сім’ям, ветеранам, переселенцям, волонтерам знайшли своє відображення в роботах як українських дослідників (І. Борднік, А. Венгер, I. Дубровіна, С. Ільїна, О. Лазебная, Н. Лисіна, Т. Магомед-Емінов, М. Мазур, Л. Михайлова, Я. Овсяннікова, М. Падун, Ю. Семенова, І. Мамайчук, Н. Тарабріна, М. Решетніков), так і у зарубіжних спеціалістів (А. Аллен, I. Блум, Д. Джонсон, А. Маслоу, Д. Сміт, К. Флейк-Хопсон, В. Фруе, К. Хорні та ін.). Традиційно психологічна допомога особам, що мають психічну травму, організується шляхом індивідуального чи групового консультування, яке доповнюється елементами психокорекційної чи психотерапевтичної роботи. Беззаперечним є факт того, що лише психотерапія є тією формою допомоги, яка здатна реконструювати травматичний досвід клієнта та компенсувати наслідки травми для його подальшого життя.

Психологічна допомога може ґрунтуватися й успішно реалізуватися на засадах різних психотерапевтичних наукових теорій. Наявність великої кількості психотерапевтичних підходів, спрямованих на подолання наслідків травми не вирішує усіх завдань, які постають перед психотерапевтом у ході роботи з клієнтом — травматиком. Залишається досі не вирішеним питання багаторівневої реконструкції травматичного досвіду особистості. Ще недостатньо зрозумілою залишається й специфіка психотерапевтичних відносин між клієнтом та терапевтом при різних видах психічних травм.

Науково обґрунтовано, що позитивне функціонування особистості стає можливим у процесі психологічної допомоги за умови конструктивних стосунків «психотерапевт — клієнт» (О.О. Бодальов, З.Г. Кісарчук, А.Ф. Коп’єв, К. Роджерс, Т.М. Титаренко, О. Фільц, Т.О. Флоренська та ін.). Травматичний досвід людина отримує поряд з іншими і лише у стосунках з іншою людиною вона може реконструювати, пережити власну травму. Суттєвими вбачаються результати наукових досліджень щодо можливості відновлення особистісного ресурсу людини у процесі психологічної допомоги з позиції гуманістичної психології, діалогічного спілкування клієнта з терапевтом, що передбачає взаємодовіру, відкритість, рівноправність, взаєморозуміння, доброзичливість та взаємопроникнення.

В контексті нашого дослідження заслуговує на увагу визначення поняття психічна травма дане І.А.Погодіним, «психічна травма — це будь-яка особисто значуща ситуація (явище), що має характер патогенного емоційного впливу на психіку людини, психологічно важко стерпна і здібна, при недостатності захисних психологічних механізмів, призвести до психічних розладів» [3].

Аналіз останніх публікацій та досліджень гуманістичного спрямування засвідчує, що для успішного «зцілення» від травми необхідним є безумовне схвалення клієнта з всіма його проблемами та вадами, формування між терапевтом та клієнтом гармонійної атмосфери довіри, відкритості та взаємопроникнення. Гуманістичні стратегії психотерапевтичної допомоги в роботі з травмою спрямовані на пробудження й актуалізацію внутрішнього потенціалу та самопідтримки особистості з метою досягнення нею вищого рівня усвідомленості, свободи. У зв’язку з цим питання про терапевтичну техніку відходять на другий план, а на перше місце виступають характер і зміст терапевтичних відносин.

Ідея діалогу у психологічному консультуванні і психотерапії активно вивчається і впроваджується такими дослідниками як: Г.В. Дьяконов, З.Г. Кісарчук, Г.О. Ковальов, Є.Г. Осін, М.В. Папуча, Н.В. Чепелєва та інші. Діалогізм як особистісна якість психолога, інтегральна характеристика особистості, вважають Н.В. Чепелєва та Н.І. Пов’якель, включає діалогічну інтенцію, тобто орієнтацію на клієнта як на рівноправного суб’єкта спілкування, вміння встановлювати ефективні контакти з ним, слухати його, здатність вести професійно орієнтований діалог [7]. Завдяки діалогічній інтенції, зауважує Т.І.Ханецька, психолог здатний сприяти саморозкриттю й пошуку клієнтом істини про себе самого. І навпаки, якщо психолог глухий до цього, то він може своїми реакціями мимоволі блокувати й закривати для клієнта вихід до якихось більш справжніх змістів [6]. Суть діалогічного спілкування, на думку С.А.Куницької, можна розглядати через призму вчення про домінанту О.О.Ухтомського; діалог починається з уваги до співбесідника, до його мотивів, цінностей, потреб, до питання, яке він прагне розв’язати. Адже відчуття співучасті й прийняття іншим відповідає глибинній суті людини, є тією важливою психотерапевтичною умовою, яка знімає тривожність і «захисні механізми», сприяє встановленню «діалогу із власною совістю» [2].

«Діалог відкриває можливості людини, яка включилась у нього, розширює межі індивідуальної свідомості, сприяє оформленню особистої думки, усвідомленню власної життєвої позиції» [1, 460]. Налаштування на діалог, сам процес діалогічної взаємодії і «діалогічна незавершеність» складають етапи та умови успішної психологічної допомоги людині. У процесі діалогу психолог створює умови, щоб людина могла відкрити резерви власного становлення, руху вперед до саморозуміння і реконструкції травматичного досвіду. Результатом діалогу виступає породження такого нового смислу, який допомагає людині розуміти конфліктну ситуацію, свою проблему, переосмислити власні можливості й об’єктивні умови її розв’язання в кризових умовах.

Перспективу дослідження ми вбачаємо в необхідності проведення емпіричної верифікації можливостей використання діалогічних практик щодо можливості відновлення особистісного ресурсу людини та інтеграції травматичного досвіду.

Список використаної літератури:

1. Гурлєва Т.С. Можливості психологічної допомоги через текстові ЗМІ у відновленні особистісного ресурсу людини // Особистість в умовах кризових викликів сучасності: Матеріали методологічного семінару НАПН України (24 березня 2016 року) / За ред. академіка НАПН України С.Д. Максименка. — К., 2016. — 629 с.
2. Куницкая С.А. Сущность взаимопонимания в педагогическом диалоге. Учебно­методическое пособие / С.А. Куницкая. — Минск : БЕЛМАПО, 2005. — 14 с.
3. Погодин И.А. Суицидальное поведение: психологические аспекты: учеб. пособие / И.А. Погодин -2-е изд., стереотип. — Москва: Флинта: Московский психолого­социальный ин-т, 2011. — 330 с.
4. Райкрофт Ч. Критический словарь психоанализа / Ч. Райкрофт. — Санкт — Петербург, 1995. — 288 с.
5. Титаренко Т.М. Як допомогти свідкам і учасникам травматичних подій: горизонти соціально-психологічної реабілітації / Т.М.Титаренко // Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки : зб. наук. праць / Київський національний університет імені Тараса Шевченка; гол. ред. В.І. Судаков. — К. : КНУ ім. Т. Шевченка, 2015. — № 4 (29). — С. 163-170.
6. Ханецька Т. Діалогічна спрямованість професійного спілкування психолога / Тетяна Ханецька // Вісник інституту розвитку дитини. Серія: Філософія. Педагогіка. Психологія: Збірник наукових праць. — К.: Вид-во НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2010. — Вип. 11. — С. 170-175.
7. Чепелєва Н.В. Діалогічно-орієнтований підхід в системі підготовки практичних психологів / Н.В. Чепелєва, Н.І. Пов’якель // Вісник Тернопільського експеримен. ін-ту пед. освіти. — Тернопіль, 1996. — С. 29-31.
8. American Psychiatrie Association. Diagnostic and statistical manual of mental disorders: DSM-5. — Washington, D.C. : American Psychiatric Association, 2013. — 947 p.