Розділ 1. Вища освіта як складова системи освіти в Україні

1.1. Система вищої освіти в Україні, перспективи її розвитку

1.2. Місце НАУ в системі вищої освіти України

1.3. Нормативно-правове забезпечення організації навчального процесу. Державні стандарти вищої освіти

Розділ 2. Організація навчального процесу у вищому навчальному закладі

2.1. Види і зміст навчальних занять

2.2. Кредитно-модульна система організації навчального процесу

Розділ 3. Роль випускової кафедри у підготовці фахівців-економістів. Організація науково-дослідної роботи студентів та її місце у професійній підготовці фахівця

3.1. Роль випускової кафедри у підготовці фахівців-економістів

3.2. Організація науково-дослідної роботи студентів

3.3. Методологія наукових досліджень

3.4. Організація науково-дослідної роботи студентів на випусковій кафедрі та її роль у професійній підготовці фахівця

Розділ 4. Професія «економіст»: зміст, характер та сфери майбутньої професійної діяльності

4.1. Роль фахівців вищої кваліфікації в умовах переходу до ринкової економіки

4.2. Поняття економіки як науки про обмеженість ресурсів, проблеми економічного вибору

4.3. Характеристика різних рівнів підготовки економістів

4.4. Зміст та характер професійної діяльності економіста

Розділ 1. Вища освіта як складова системи освіти в Україні

1.1. Система вищої освіти в Україні, перспективи її розвитку

Вища освіта є складовою системи освіти в Україні, що визначено Законом України “Про освіту”. Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: “Молодший спеціаліст”, “Бакалавр”, “Спеціаліст, магістр”.

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів “Молодший спеціаліст”, “Бакалавр”, а також “Спеціаліст, магістр” як післядипломна.

Відповідно до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

• перший рівень – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень – коледж, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• третій і четвертий рівні – (залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо–кваліфікаційними рівнями:

• молодший спеціаліст — забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
• бакалавр –забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
• спеціаліст, магістр –забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівня акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня “Молодший спеціаліст”; другий – “Бакалавр” (базова вища освіта); третій – “Спеціаліст”, “Магістр” (повна вища освіта) (рис.1.1).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Структура вищої освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями. В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади державної та інших форм власності.

На початок навчального 2003/2004 року в Україні система вищої освіти налічувала 979 вищих навчальних закладів І–ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети), з них 670 вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації, в тому числі 596 державної форми власності та 74 інших форм власності, з загальною кількістю 528 тисяч студентів, серед них 82% студентів віком від 14 до 24 років [12]. Потенціал становить 101 студент на 10000 населення (рис.1.2).

Мережа вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації налічує 315 закладів, в тому числі 223 державної форми власності. Серед них функціонує 106 університетів, 54 академії, 150 інститутів. Статус національного мають 48 університетів і академій. Мережа забезпечує навчання 249 студентів на 10000 населення. У вищих навчальних закладах навчається 1403000 студентів, серед них здобувають вищу професійну освіту 1086000. студентів віком від 17 до 24 років включно, що складає 90% від загальної кількості студентів.

Потенціали вищої освіти у розрізі областей суттєво нерівномірні, що обумовлено впливом соціально-економічної ситуації та розвитком інфраструктури виробничої та невиробничої сфер регіону.

Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.

Управлінняосвітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів управління вищою освітою належать: Міністерство освіти і науки України; центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Державна акредитаційна комісія.

Органами громадського самоврядуванняв освіті є: всеукраїнський з’їзд працівників освіти; загальні збори колективу навчального закладу; районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників; з’їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у сфері освіти.

На сучасному етапі розвиток вищої освіти в Україні слід розглядати у контексті тенденцій інтеграції в Європейське співтовариство, що потребує структурних перетворень в усій системі, чіткої законодавчої і нормативно-правової баз, та підвищення рівня інформатизації навчального процесу з доступом до різноманітних міжнародних інформаційних мереж та систем.

У реформуванні системи вищої освіти Міністерство освіти і науки України визначило п’ять пріоритетних напрямів діяльності у сфері вищої освіти і наукина найближчий період: європейський рівень якості і доступності освіти, її духовна зорієнтованість, демократизація, соціальне благополуччя науковців і педагогів, розвиток суспільства на основі нових знань. Ці напрямки розроблені відповідно з Болонським процесом.

Болонським процесомприйнято називати діяльність європейських країн, спрямовану на створення сумісних та більш ефективних їх систем вищої освіти. При цьому йдеться не про уніфікацію, а про гармонізацію національних систем вищої освіти, перехід до нової філософії, що передбачає нові засади організації навчального процесу, нові освітні технології, новий тип взаємовідносин між викладачем та студентом, прозорість навчального процесу тощо.

Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 року в Болоньї підписанням 29 міністрами освіти від імені своїх урядів так званої Болонської декларації. Цим документом країни- учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010року [6].

Зміст декларації може бути зведений до чотирьох основних положень:

1. Створення системи академічних ступенів, які були б максимально порівнянними, зокрема, за рахунок повсюдного введення уніфікованого додатка до диплома за моделлю, запропонованою ЮНЕСКО. Сьогодні навіть у межах однієї нашої країни існують різні системи підсумкової атестації і присвоєння відповідних кваліфікацій. Єдина система кваліфікацій у “болонських” країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також конкурентоспроможності європейської вищої освіти як такої.
2. Перехід на дворівневу систему вищої освіти “Бакалавр – Магістр”. При цьому завершення навчання на рівні бакалавра надає право обіймати первинні посади фахівців на європейському ринку праці, що передбачає володіння закінченою вищою професійною освітою.
3. Уведення системи кредитів і механізмів оцінювання, що відповідають кредитам.Передбачається, що система кредитів (наприклад, відома ECTS – European Credit Transfer System) повинна сприяти мобільності студентів. Причому, бажаним вважається навчання принаймні протягом одного семестру поза стінами “свого” вищого навчального закладу, у тому числі за кордоном, при можливості перезаліку результатів атестації за прослуханими дисциплінами. При цьому принцип мобільності повинний поширюватися не тільки на студентів, а й на викладачів.
4. Сприяння європейському співробітництву в галузі оцінки якості за допомогою розробки порівнянних критеріїв і методологій.

Повний перехід на організацію навчального процесу в університеті за КМСбуде здійснено в декілька етапів. На першому етапі в університеті опановуються засади модульного принципу структуризації навчального матеріалу та рейтингової системи оцінювання (РСО) за багатобальною шкалою, тобто в навчальному процесі впроваджується так звана модульно-рейтингова система.

1.2. Місце НАУ в системі вищої освіти України

Національний авіаційний університет -один ізнайпотужніших та найвідоміших авіаційних вищих навчальних закладів світу. Він був заснований у 1933 році на базі авіаційного факультету Київського політехнічного інституту як самостійний Київський авіаційний інститут.

За роки своєї діяльності університет підготував близько 100 тисяч спеціалістів і магістрів та 3 тисячі кандидатів та докторів наук для багатьох галузей економіки нашої держави та 126 країн світу.

До складу університету входять базовий вищий навчальний заклад; Київський інститут менеджменту та інформаційних технологій; Коледж інформаційних технологій та земле-впорядкування; Промислово-економічний коледж у м.Києві; Кременчуцький льотний, Криворізький та Словінський авіаційний коледжі; Авіакосмічний ліцей в м.Києві та м.Лубни Полтавської області; Професійний ліцей у м.Києві.

До складу Інституту економіки та менеджменту входять факультети Економіки і підприємництва та Менеджменту і логістики.

Факультет Економіки і підприємництва складається з кафедр Вищої математики №2, Економіки, Обліку та фінансів, Маркетингу та ресурсозабезпечення.

Факультет менеджменту і логістики складається з кафедр Логістики, Менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, Менеджменту організацій, Організації авіаційних перевезень.

Загальну кількість студентів та слухачів в усіх навчальних структурних підрозділах університету становлять 35 тисяч осіб.

Навчальний процес за 75 спеціальностями забезпечує на 87 кафедрах та їх 45 філіях висококваліфікований, майже півтора тисячний науково-педагогічний колектив, у складі якого 260 докторів наук, професорів та 780 кандидатів наук, доцентів. Серед них – 37 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 44 лауреати Державної премії України, 24 Заслужених діячі науки та техніки, дев’ять Заслужених працівників освіти.

Відповідно до основних положень Національної доктрини розвитку освіти в Україні, затвердженої Указом Президента України від 17 квітня 2002р. №347/2002 розроблена доктрина розвитку Національного авіаційного університету. Доктрина визначає місію університету, його відмінніознаки та компетенції, стратегічні цілі та принципи їх досягнення, стратегічні напрямки діяльності, політику в сфері якості освіти, інструменти та гарантії її реалізації [6].

Місія – зміцнення освітньо-кваліфікаційного потенціалу держави шляхом високоякісної підготовки фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів конкурентоспроможних на світовому ринку праці, для підприємств, організацій та установ усіх форм власності авіаційної та інших галузей економіки [6].

Мета – вихід на позиції лідерства в світовій освітньо-кваліфікаційній сфері, інтеграція зі світовим освітнім та науково-технічним товариством із дбайливим збереженням власних досягнень і традицій, напрацьованих в університеті, підвищення престижу вищого навчального закладу “Національний авіаційний університет” – гаранта якості та надійності, максимальне задоволення вимог та очікувань замовників фахівців.

Стратегія:

• пріоритетність питань якості підготовки фахівців, постійне підвищення їх конкурентоспроможності на світовому ринку праці;
• орієнтація на кращі світові досягнення в освітньо-професійній сфері.

Тактика:

• маркетингові дослідження ринку праці та досягнень світових лідерів вищої освіти;
• розвиток командної діяльності, спрямування на залучення всього колективу університету до процесу підвищення якості підготовки фахівців;
• професіоналізм, компетентність та персональна відповідальність кожного на базі постійного підвищення кваліфікації;
• створення сучасної інфраструктури навчального процесу, впровадження інноваційних технологій навчання;
• удосконалення навчально-методичного забезпечення навчального процесу оновлення матеріально-технічної бази;
• наскрізна комп’ютеризація та інформатизація навчаль-ного процесу;
• удосконалення практичної підготовки фахівців, розвиток форм і методів самостійної індивідуальної роботи студентів, активізація науково-дослідної роботи з впровадженням її результатів у навчальний процес.

1.3. Нормативно-правове забезпечення організації навчального процесу. Державні стандарти вищої освіти

Організація навчального процесу базується на нормативно-правових актах: Закон України „Про освіту”; освітньо-кваліфікаційна характеристика (ОКХ), державні стандарти освіти, нормативна частина змісту освіти, освітньо–професійна програма. Структуру нормативно-правової бази навчального процесу наведено на рис. 1.3.

Освітньо-кваліфікаційна характеристикає державним документом, в якому узагальнюється зміст освіти, тобто відображаються цілі освітньої та професійної підготовки, визначається місце фахівця в структурі національної економіки і вимоги до його компетентності, інших соціально важливих властивостей та якостей.

Цей стандарт (ОКХ) встановлює галузеві кваліфікаційні вимоги до соціально-виробничої діяльності випускника вищого навчального закладу за спеціальностями 7.050107 "Економіка підприємства” та 6.050100 “Міжнародна економіка” освітньо-кваліфікаційного рівня – бакалавр з економіки, і державні вимоги до властивостей та якостей особи, яка здобула освітній рівень повної вищої освіти відповідного фахового спрямування.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика описується системою типових задач і показниками якості їх вирішення. Поглиблений рівень підготовки фахівців з економіки підприємства забезпечується набором обов’язкових фундаментальних та спеціальних дисциплін, поточними та випускними державними іспитами з використанням прогресивних технологій навчання та контролю знань, розробки науково-дослідної програми.

Відповідно до посад, що може займати випускник вищого навчального закладу, в ОКХ наведені типові задачі діяльності та вміння, якими повинен володіти випускник за змістом виробничих функцій, таких як управління, організація, технологічна, дослідницька, контрольна [5].

На основі освітньо-кваліфікаційної характеристики розробляються навчальні плани вищих навчальних закладів, проводиться атестація випускників, їх розподіл, аналіз професійного використання, оцінка якості підготовки спеціалістів на різних етапах навчання, професійна орієнтація студентів, які вступають до вищих навчальних закладів, і оформляються договори на підготовку бакалаврів зі спеціальностей 6.050100 “Міжнародна економіка” та 7.050107 "Економіка підприємства”.

Освітньо-професійна програма (ОПП) – це державний нормативний документ, в якому узагальнюються зміст та термін навчання, встановлюються вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня, а також форми контролю та державної атестації.

Освітньо-професійна програма являє собою структурно-логічну схему підготовки фахівця, в якій відображені вимоги до рівня освітньої та професійної підготовки, зміст та термін навчання, форми контролю та державної атестації.

Розділ 2. Організація навчального процесу у вищому навчальному закладі

2.1. Види і зміст навчальних занять

Згідно із наказом Міністерства освіти України від 02.06.93р. №161 “Про затвердження Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України” навчальний процес в університеті здійснюється за такими формами:

• навчальні заняття;
• виконання індивідуальних завдань;
• самостійна робота студентів;
• практична підготовка;
• контрольні заходи.

Навчальні заняття проводяться за затвердженим проректором з навчальної роботи розкладом. Основними видами навчальних занять є лекції, лабораторні, практичні, семінарські та індивідуальні заняття, консультації.

Самостійна робота студента (СРС) є основним видом засвоєння навчального матеріалу у вільний від обов’язкових занять час. Під час самостійної роботи над навчальним матеріалом студент опрацьовує теоретичний матеріал, виконує індивідуальні завдання, проводить науково-дослідну роботу.

Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається робочою навчальною програмою з цієї дисципліни, навчально-методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.

Практична підготовка студентів є невід’ємною складовою процесу підготовки фахівців всіх освітньо-кваліфікаційних рівнів (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) і проводиться на оснащених відповідним чином базах практики університету, а також підприємств, організацій та установ різних галузей народного господарства.

Метою практикиє оволодіння студентами сучасними методами і формами організації та знаряддями праці в галузі їх майбутньої професії, формування та поглиблення у них, на базі одержаних в університеті знань, професійних умінь і навичок, здатності прийняття самостійних рішень під час конкретної роботи в реальних виробничих умовах.

Практика студентів є безперервною протягом всього періоду навчання і має структурно-логічну послідовність її проведення для одержання студентами необхідного та достатнього обсягу практичних знань і умінь відповідно до різних напрямів, спеціальностей та спеціалізації професійної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Практики поділяються на навчальні і виробничі, які, в свою чергу, також класифікуються залежно від конкретного напряму, спеціальності, спеціалізації та освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки фахівців.

До навчальних практик належать: фахова ознайомлювальна, комп’ютерна, обчислювальна та ін.

До виробничих практик належать технологічна, економічна, науково-дослідна, переддипломна та ін.

Заключною ланкою практичної підготовки студентів є переддипломна практика, яка проводиться перед виконанням дипломного проекту (роботи). Під час цієї практики поглиблюються та закріплюються набуті теоретичні знання, вміння та навички з усіх дисциплін навчального плану, накопичується та опрацьовується конкретний матеріал для виконання дипломного проекту (роботи) або складання державних іспитів.

Необхідним елементом навчального процесу є заходи з контролю якості підготовки фахівців. В університеті використовуються такі види контролю якості навчання: вхідний, поточний, рубіжний, відстрочений та підсумковий. Окремою формою контролю якості навчання є ректорський контроль.

Вхідний контрольпроводиться з метою визначення рівня підготовки студентів з тих дисциплін, які вивчалися раніше, перед вивченням певної дисципліни, або загального рівня підготовки студентів за попередній період навчання. Він проводиться або в перші години занять з цієї дисципліни, або на початку семінару. При цьому можуть використовуватись комплексні контрольні роботи.

Поточний контрольздійснюється викладачем під час проведення практичних, лабораторних та семінарських занять і має за мету перевірку рівня підготовленості студента до виконання конкретної роботи.

Поточний контроль може проводитись у формі усного опитування або письмового експрес-контролю на лекціях та практичних заняттях, колоквіумів на лабораторних роботах, оцінки виступів студентів на семінарських заняттях.

Результати поточного контролю враховуються викладачем при виставленні підсумкової оцінки з даної дисципліни.

Рубіжний контроль– це контроль знань та вмінь студентів після вивчення певної частини навчальної дисципліни. Він може проводитись у формі тестування, виконання контрольної роботи, розрахунково-графічного або розрахункового завдання тощо. Рубіжний контроль є необхідним при модульній технології навчального процесу.

Відстрочений контроль або контроль залишкових знань проводиться через деякий час після вивчення дисципліни. Цей вид контролю не впливає на підсумкову оцінку студента і проводиться вибірково з метою вивчення залишкових знань студентів.

Підсумковий контрольпроводиться з метою оцінки результатів навчання на певному освітньо-кваліфікаційному рівні або на окремих його завершених етапах.

Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студента .

Ректорський контрольмає за мету перевірку якості підготовки студентів як з окремих дисциплін, так і фахової підготовки в цілому.

Ректорський контроль якості підготовки студентів з дисципліни є контролем стійкості знань, вмінь та навичок і проводиться на початку семестру за темами дисципліни, що були вивчені в попередньому семестрі, або за навчальною програмою всієї дисципліни після повного закінчення її вивчення шляхом виконання студентами комплексної контрольної роботи.

Державна атестація студентів, які закінчили навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалаврів, проводиться в університеті в формі державного іспиту.

Державна атестація студентів, які навчаються за освітньо-професійними програмами підготовки спеціалістів або магістрів, проводиться в університеті на основі захисту атестаційних робіт: дипломних проектів (робіт) – спеціалістів, дипломних робіт – магістрів.

2.2. Кредитно-модульна система організації навчального процесу

Однією із передумов входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти є реалізація системою вищої освіти України ідей Болонського процесу.

Метоювпровадження КМС є підвищення якості підготовки фахівців і забезпечення на цій основі їх конкурентоспроможності та престижу української вищої освіти у світовому освітньому просторі.

Основними завданнямиКМС є:

• адаптація системи вищої освіти України до вимог Європейської кредитної трансферної системи (European Credit Transfer System, далі – ECTS) для забезпечення мобільності студентів у процесі навчання та гнучкості підготовки фахівців, враховуючи швидкозмінні вимоги національного та міжнародного ринків праці;
• забезпечення студентові можливості навчання за індивідуальною варіативною частиною освітньо-професійної програми, що сформована за вимогами замовників та побажаннями студента і сприяє його саморозвитку та підготовці до професійної діяльності;
• стимулювання учасників навчального процесу до досягнення високої якості вищої освіти;
• удосконалення порядку отримання студентом професійної кваліфікації відповідно до вимог ринку праці.

Розділ 3. Роль випускової кафедри у підготовці фахівців-економістів. Організація науково-дослідної роботи студентів та її місце у професійній підготовці фахівця

3.1. Роль випускової кафедри у підготовці фахівців-економістів

Випусковою кафедрою зі спеціальностей “Економіка підприємства” та “Міжнародна економіка” є кафедра економіки.

Кафедра економіки — одна з найстаріших серед кафедр університету, була створена у 1958 році.

Одним із ключових факторів гарантії підготовки фахівців цих спеціальностей є висококваліфікований склад викладачів кафедри економіки. Тут працюють 3 доктори економічних наук, 14 кандидатів наук, 3 старших викладача та 12 асистентів. Проводиться активна робота з аспірантами.

Кафедра має в своєму розпорядженні два сучасних комп’ютерних класи, підключені до системи Інтернет та навчально-методичний кабінет з набором сучасної літератури для підготовки до всіх видів занять.

У процесі навчання студенти економічних спеціальностей вивчають наступні фундаментальні дисципліни:

Спеціальність 6.050100 “Міжнародна економіка”

Перехід України до ринкової економіки відкритого типу вимагає все більшого вивчення міжнародних аспектів економічної діяльності. Основні професійно-орієнтовані дисципліни даної спеціальності: міжнародні фінанси, міжнародне економічне право, міжнародна економічна діяльність України, облік у зарубіжних країнах, міжнародний маркетинг, транснаціональні корпорації, міжнародні фінансові організації та ін.

Підготовка фахівців даного напрямку не замикається лише на теоретичних аспектах міжнародної економіки. Кваліфікований фахівець зобов'язаний знати правові системи різних країн та проблеми їх міжнародної законодавчої взаємодії. Передбачено вивчення впливу міжнародних організацій на економіку України. Вивчається також специфіка оформлення та укладання міжнародних угод.

Спеціальність 7.050107 ”Економіка підприємства”

Сучасна ринкова економіка формує попит на фахівців, які досконально володіють методичними та методологічними основами моделювання ефективності роботи підприємства в умовах переходу до ринку і при ринковій економіці, вміють поєднувати теоретичні знання і практичні навички з ефективного ведення виробництва, застосовувати сучасні форми організації праці і виробництва та впроваджувати в практичну роботу економічний механізм управління підприємством.

Основні професійно-орієнтовані дисципліни даної спеціальності: стратегія підприємств, планування діяльності підприємств, внутрішній економічний механізм підприємств, організація виробництва, економіка і організація інноваційної діяльності, проектний аналіз, інформаційні системи і технології підприємств.

3.2. Організація науково-дослідної роботи студентів

Освітньо-кваліфікаційні характеристики фахівців з вищою освітою з конкретної економіки потребують від них поєднання, в собі знань бакалавра, магістра та економіста-дослідника, які здобуваються в процесі виконання науково-дослідної роботи у вищому навчальному закладі, аспірантурі.

Методичне забезпечення науково-дослідної роботи студентів ґрунтується на комплексно-цільових програмах. Суть їх полягає у створенні комплексної системи наукових досліджень студентів і аспірантів на весь час навчання відповідно до профілю обраної спеціальності і спеціалізації, яка включає елементи наукових досліджень до всіх видів навчального процесу, спрямовані на підготовку фахівців, здатних творчо вирішувати завдання управління економікою в ринкових умовах.

Виконання науково-дослідної роботи студентами і аспірантами передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема поняття науки, методики наукових досліджень і наукової організації праці (НОП) під час виконання їх самостійної роботи над літературними джерелами, планування та організацію наукового експерименту, обробки експериментальних даних.

Студенти із загальнотеоретичних та спеціальних дисциплін використовують елементи наукових досліджень у формі наукового пошуку: готують огляд літератури і розробляють пропозиції, що містять елементи новизни з теми роботи, застосовують економіко-математичні методи, комп’ютерну та організаційну техніку; інформаційні технології; узагальнюють передовий практичний досвід; оптимізують пропозиції із застосуванням економічних категорій, спрямованих на підвищення ефективності і якості роботи.

Під час навчальної та виробничої практики кожен студент крім загального завдання, передбаченого програмою практики, виконує відповідно до своєї спеціальності завдання дослідного характеру, які видає випускаюча кафедра.

Одним із видів НДРС є студентський науковий семінар. Проведення семінару передбачає поглиблене вивчення питань з тематики НДРС, виступ всіх студентів із доповідями з обраної ними науково-дослідної теми, захист своїх висновків і пропозицій, отриманих у результаті проведеного дослідження.

Дипломна робота(магістерська) студента, який навчається за фахом економіста, повинна бути дослідного характеру. Тому якість її підготовки значною мірою залежить від рівня виконання елементів дослідного пошуку, передбаченого всіма видами НДРС за весь період навчання.

Участь у конкурсах наукових студентських робіт і отримані заохочення повинні враховуватися у НДРС. Це дає змогу обґрунтувати висновок про можливість зарахування студента до резерву кандидатур вступу до магістратури, аспірантури, а також для рекомендації на роботу, пов’язану з дослідженнями економіки.

3.3. Методологія наукових досліджень

Наукове дослідження – це процес вивчення певного об’єкта (предмета або явища) з метою встановлення закономірностей його виникнення, розвитку і перетворення в інтересах раціонального використання у практичній діяльності людей. У методології наукових досліджень розрізняють поняття “об’єкт” і “предмет” пізнання.

У методології наукових досліджень виділяють два рівня пізнання:

• теоретичний– висунення і розвиток наукових гіпотез і теорій, формулювання законів та виведення з них логічних наслідків, зіставлення різних гіпотез і теорій;
• емпіричний– спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також групування, класифікація та опис результатів дослідження й експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

Виходячи із методології діалектичного матеріалізму, розрізняють такі методи наукового пізнання: загальнонаукові і конкретно-наукові (емпіричні).

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія і моделювання, абстрагування і конкретизація, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз [3].

На основі загальнонаукових методів дослідження явищ, які відбуваються у природі і суспільстві, у кожній науці сформувалися емпіричні методи, що ґрунтуються на досвіді розвитку конкретної науки та застосуванні її у практичній діяльності людей.

Емпіричні методизастосовуються у дослідженнях разом із загальнонауковими як специфічні методи конкретно-наукового пізнання прикладного характеру.

Конкретно-наукові (емпіричні) методи наукового пізнання являють собою специфічні методи конкретних наук, наприклад, економічних: методи математичної статистики, економіко-математичні методи та моделі інформаційних систем у економіці, а також економічного коливання, стабілізації та інфляції.

Науково-дослідний процес складається з таких стадій: організаційної, дослідної, узагальнення, апробації і реалізації дослідження.

Дослідна стадія науково-дослідного процесу включає в себе створення нової інформації і перетворення її із застосуванням комп’ютерних технологій, теоретичних і конкретно-наукових (емпіричних) методів у інформаційні сукупності відповідно до програми дослідження теми конкретної економіки.

На стадії узагальнення, апробації і реалізації результатів дослідження проводиться літературний виклад висновків і пропозицій наслідків виконаної роботи, апробація їх у колективі наукової організації, рецензування та експертиза, дослідне впровадження, коригування, доопрацювання та реалізація кінцевих результатів.

3.4. Організація науково-дослідної роботи студентів на випусковій кафедрі та її роль у професійній підготовці фахівця

Наукова робота студентів в університеті здійснюється відповідно з концепцією розвитку університету та виконання положень Указу Президента України “Про програму роботи з обдарованою молоддю на 2001-2005 роки”. На кафедрі економіки наукові дослідження проводяться з актуальних економічних проблем, які мають практичну цілеспрямованість та присвячені проблемам ефективності виробництва та удосконаленню економічного механізму функціонування підприємств.

Державна бюджетна науково-дослідна робота присвячена проблемам та перспективам підготовки в НАУ економістів із спеціальності 7.050107 “Економіка підприємства”.

За результатами НДР розроблені методичні рекомендації наукового обґрунтування відносно: професійних вимог до знань і умінь економістів різного рівня кваліфікації (бакалавр, спеціаліст, магістр); змісту навчальних, робочих програм навчальних дисциплін кафедри економіки у взаємозв’язку з іншими дисциплінами та послідовністю їх вивчення за різними формами навчання; витрат та договірних цін на підготовку економістів різного рівня кваліфікації (бакалавр, спеціаліст, магістр) із спеціальності 07.050107 „Економіка підприємства”.

Друга держбюджетна НДР присвячена проблемам наукових підходів до розроблення системи оцінки ефективності виробництва і забезпечення моніторингу впливу цієї системи на сферу соціально-трудових відносин.

За результатами виконання НДР розроблені наукові підходи до обґрунтування узагальнюючого показника економічної ефективності виробництва та його зв’язку з найважливішими показниками соціально-трудових відносин.

На кафедрі створено студентський науково-дослідний гурток з проблем дослідження та вивчення проблемних питань сучасності: економіки підприємства у нових умовах господарювання та міжнародної економічної діяльності, до якого входять студенти 1-5 курсів стаціонару з спеціальностей „Економіка підприємства”, „Міжнародна економіка”. Робота секції „Економіка підприємства” та „Міжнародна економіка" втілена в участі ущорічних міжнародних наукових конференціях студентів та молодих учених „Політ", що проводиться на кафедрі економіки.

Під керівництвом професорсько-викладацького складу кафедри тільки за 2004-2005 навчальний рік студентами підготовлено 43 наукові статті та доповіді.

У поданих доповідях розглянуті актуальні питання з напрямків міжнародної економіки, економіки підприємства та економічної безпеки в сучасних умовах господарювання на ринках України та за її межами, в тому числі, головними з них є наступні:

• підвищення якості випуску продукції та ефективності внутрішньогалузевої діяльності українських підприємств;
• проблеми та сучасні підходи проведення інвестиційної політики;
• проблеми безпеки бізнесу та страхування в Україні та закордоном;
• проблеми оподаткування підприємства;
• механізми запобігання банкрутства підприємств;
• проблеми розвитку людського потенціалу;
• особливості розвитку ринку праці в Україні;
• інтеграційні процеси в економіці України та ін.

Розділ 4. Професія «економіст»: зміст, характер та сфери майбутньої професійної діяльності

4.1. Роль фахівців вищої кваліфікації в умовах переходу до ринкової економіки

В умовах переходу до ринкової економіки зростає потреба у фахівцях нового типу, які здатні вирішувати складні організаційно-економічні задачі підвищення ефективності діяльності підприємств.

Роль економістів підприємств розкривається через зміст виробничих функцій, типові задачі, які вони вирішують на підприємстві. Це формування ринкової стратегії підприємства та тактики її здійснення, планування та обґрунтування міжнародних проектів, організація комерційної діяльності, забезпечення економічної стабільності функціонування та розвитку підприємства, використання новітніх технологій менеджменту, економічне обґрунтування управлінських рішень та оцінка ефективності їх виконання та ін. Наприклад, вирішуючи типову задачу, „Розробка перспективних, поточних і оперативних планів діяльності підприємства”, спеціаліст-економіст повинен вміти:

• проводити аналіз і розрахунок основних економічних, фінансових показників діяльності підприємства, планувати потребу в матеріальних, фінансових та трудових ресурсах;
• на основі даних статистичної звітності оцінювати комерційний потенціал підприємства та визначати шляхи підвищення ефективності його використання;
• прогнозувати тенденції розвитку підприємства, складати багатоваріантні розрахунки техніко-економічних показників.

4.2. Поняття економіки як науки про обмеженість ресурсів, проблеми економічного вибору

Економікав перекладі з грецької означає “мистецтво ведення господарства”.

У класичному визначенні (П. Семюелсон, В. Нордгауз) економіка – це наука про вибір. Економіка досліджує шляхи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів.

Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи виокремлюють: економіку народного господарства (макроекономіку), економіку окремих галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб’єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою економічної системи країни є економіка фірми (підприємства, організації).

Водночас під економікою розуміють сукупність окремих економічних наук, які вивчають економічну теорію (політична економія); специфічні аспекти виробничих відносин у сфері суспільного виробництва та обміну (розміщення продуктивних сил, макроекономіка, мікроекономіка, економіка праці, маркетинг, менеджмент, статистика, фінанси тощо); економіку конкретних підприємств та організацію виробництва.

Макроекономіка – це наука про національну економіку в цілому. Вона досліджує процеси формування сукупного попиту і сукупної пропозиції, національного доходу і валового національного продукту, аналізує вплив економіки на бюджет держави і фіскальної політики на економічне зростання, інфляцію, рівень безробіття.

Мікроекономікавивчає діяльність окремих економічних суб’єктів (фірм, домашніх господарів) у процесі виробництва і споживання різних благ.

Економіка як наука дає можливість найповнішого задоволення потреб людини.

Економіка підприємства– це наука про ефективність виробництва, шляхи і методи досягнення підприємством найкращих результатів при найменших витратах.

Економіка підприємствавивчає теорію та практику господарювання на рівні підприємства; конкретні форми і методи господарювання, принципи формування, використання виробничого потенціалу; взаємодію всіх видів ресурсів; організацію та ефективність господарсько-комерційної діяльності підприємства.

Економічна система– це сукупність усіх економічних процесів, які здійснюються в суспільстві на основі діючих відносин власності та організаційно-правових форм.

В історичному аспекті розвитку економічних систем виділяють такі основні їх типи:

1. Ринкові економічні системи:

• ринкова економіка вільної конкуренції– чистий капіталізм;
• сучасна ринкова економіка –сучасний капіталізм.

2. Неринкові економічні системи:

• традиційна економічна система (притаманні слабо розвинутим країнам);
• адміністративно-командна система.

3. Змішана економіка. Економічні системи перехідного типу.

4.3. Характеристика різних рівнів підготовки економістів

Зміст освіти визначається освітньо-кваліфікаційними характеристиками (ОКХ), освітньо-професійними програмами (ОПП) підготовки фахівців, навчальними, робочими навчальними планами, програмами навчальних дисциплін та іншими нормативними документами.

Відповідно до Закону України “Про освіту” [1] підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст та магістр.

Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти– це характеристика освіти за ознаками рівня сформованості якостей фахівця, які визначають його здатність виконувати відповідні фахові завдання чи обов’язки певного кваліфікаційного рівня.

Молодший спеціаліст– це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, має досвід їх застосування під часвирішення певних виробничих функцій і здатний перенести свою діяльність з одного предмета праці на інший. Задачі діяльності, які вирішує молодий спеціаліст, допускають вибір готових рішень з набору стандартних загальноприйнятих рішень, що мають алгоритмізований характер.

Бакалавр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі повної загальної освіти здобув загальнокультурну підготовку, спеціальні уміння та знання, які призначенідля виконання обмеженої кількості виробничих функцій, пов'язаних з циклом існування об'єкта його діяльності. Задачі діяльності, які вирішує бакалавр, передбачають діяльність відповідно до заданого алгоритму, що включає процедуру часткового конструювання відповідних операцій.

Спеціаліст – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр” здобув спеціальні уміння та знання та призначений для виконання всіх виробничих функцій, пов'язаних з циклом існування об'єкта його діяльності. Задачі діяльності, які вирішує спеціаліст, допускають діяльність за складним алгоритмом, що включає процедуру конструювання рішень.

Магістр – це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі освітньо-кваліфікаційного рівня “Бакалавр” або “Спеціаліст” здобув спеціальні уміння та знання та призначений для виконання науково-дослідних, педагогічних та (чи) управлінських функцій, пов’язаних з циклом існування об’єкта його діяльності. Задачі, які вирішує магістр, допускають діяльність за складним алгоритмом, що включає процедуру конструювання рішень.

У сучасних умовах поряд з фінансовим та виробничим капіталом дедалі найважливішими ресурсами стають знання, досвід, трудові навички, ініціатива, діловитість, цілісно-мотиваційна сфера персоналу підприємства.

Персонал підприємства– це сукупність постійних працівників, що отримали професійну підготовку та мають досвід практичної діяльності.

Важливою є класифікація персоналу за професіями, спеціаль-ностями, кваліфікацією.

Професія– це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність –це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в межах професії.

Кваліфікація– це сукупність спеціальних знань та навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій відповідної складності.

Вимоги до рівня теоретичної підготовки і практичних навичок у процесі організації підготовки фахівців з економіки вищої кваліфікації визначені кваліфікаційними характеристиками, які наведені у довіднику кваліфікаційних характеристик професії працівників.

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників – це систематизований за видами діяльності збірник описів професій, які наведені в Класифікаторі професій (КП).

Класифікатор професій є складовою частиною державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Довідник є нормативним документом, обов`язковим у питаннях управління персоналом в організаціях усіх форм власності та видів економічної діяльності.

Кваліфікаційна характеристика професії працівника має такі розділи: „Завдання та обов’язки”, „Повинен знати”, „Кваліфікаційні вимоги”, „Спеціалізація”, „Приклади робіт”.

Кваліфікаційні вимоги до фахівців-економістів:

Провідний економіст:повна вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та підвищення кваліфікації. Стаж роботи за професією економіста І категорії не менше 2 років.

Економіст І категорії:повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації; для магістра – без вимог до стажу роботи, спеціаліста – стаж роботи за професією економіста І категорії не менше 2 років; для бакалавра не менше 3 років.

Економіст П категорії:повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) та підвищення кваліфікації; для спеціаліста – без вимог до стажу роботи, для бакалавра – стаж роботи за професією економіста не менше 2 років.

Економіст:повна або базова вища освіта відповідного напряму підготовки (спеціаліст або бакалавр) без вимог до стажу роботи.

4.4. Зміст та характер професійної діяльності економіста

Економіст повинен мати системне уявлення про структури і тенденції розвитку економіки, розуміти різноманітність економічних процесів в сучасному світі, їх зв’язок з іншими процесами, які проходять в суспільстві.

Кваліфікований спеціаліст повинен знати:

• теоретичні основи і закономірності функціонування економіки, включаючи перехідні процеси;
• принципи прийняття і реалізації економічних і управляючих рішень.

Економіст повинен вміти:

• виявляти проблеми економічного характеру під час аналізу конкретних ситуацій, пропонувати способи їх рішення і оцінювати очікувані результати;
• систематизувати і узагальнювати інформацію, підготов-лювати довідки і огляди з питань професійної діяльності, редагувати, реферувати тексти;
• використовувати основні і спеціальні методи економічного аналізу інформації в сфері професійної діяльності;
• розробляти й обґрунтовувати варіанти ефективних господарських рішень;
• критично оцінювати з різних сторін поведінки економічних агентів, тенденцій розвитку об’єктів у сфері професійної діяльності;
• володіти комп’ютерною технікою на рівні користувача для рішення економічних задач.

Економіст повинен володіти:

• спеціальною економічною технологією і лексикою спеціальності, як мінімум на одній іноземній мові (англ.);
• навиками самостійного володіння новими знаннями з використанням сучасних освітніх технологій;
• навиками професійної аргументації при розборі стандартних ситуацій у сфері майбутньої діяльності;
• основними методичними прийомами читання лекції, проведення семінарських занять за кваліфікаційними характеристиками.

Спеціаліст підготовлений до роботи за такими видами економічної діяльності:

• допоміжна діяльність у сфері державного управління;
• управління на рівні районів, міст, внутрішньо-міських районів;
• управління на рівні сіл та селищ;
• консультації з питань виробничої діяльності та управління;
• дослідження та розробки.

Спеціаліст здатний виконувати роботу у всіх галузях промисловості в області аналітичної, управлінської, дослідницької діяльності.

Спеціаліст здатний виконувати зазначену професійну роботу за кваліфікаційними угрупованнями:

• професіонали в області ефективності підприємництва та раціоналізації виробництва;
• начальники (інші керівники) та майстри виробничих підрозділів на транспорті, у складському господарстві і зв’язку;
• наукові співробітники (інші галузі інженерної справи).

Майбутній спеціаліст може займати таки первинні посади:

• економіст планового відділу, статистико-аналітичних відділів, обчислювального центру, з фінансової роботи, праці, нормування праці, організації праці, нормування та організації праці, інформаційного забезпечення виробництва працівників та ін.;
• спеціаліст із ефективності підприємства;
• спеціаліст із зовнішньоекономічних питань та ін.