Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Декоративний розпис

Деякі регіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису. А вже з початку ХІХ століття на основі настінного розпису почав витворюватись розпис декоративний, який виконується на різних предметах повсякденного вжитку: вазах, тарілках, глечиках, карафках, навіть елементах збруї та озброєння (давня традиція мистецтва Запорозької Січі). Нині цей декоративний розпис, що практикується народними майстрами-професіоналами, отримав збірну назву «петриківського» (від назви села Петрівка колишньої Протовчанської паланки земель Війська Запорозького, а нині Дніпропетровської області)

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл.. Колективне за своїм характером петриківське малювання розвивалось упродовж століть на основі яскравих художницьких індивідуальностей. Твори петриківських майстрів Т. Пати, Н. Білокінь, О. Пилипенко, Ф. Панка, М. Тимченко, В. Клименко-Жукової, сестер В. Павленко та Г. Павленко-Черниченко увійшли в золотий фонд народного мистецтва України. Їх багата творча фантазія базована на досконалому володінні традиційним петриківськім орнаментом.

Для робіт народних майстрів декоративного розпису характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність.

Справді святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин печі наче співають — так гарно, з такою любов’ю, з таким натхненням виписано на них квіти, хмелики та жар-птиці!

Яскравою сторінкою увійшов декоративний розпис в історію культури українського народу. Початок свого розвитку цей вид народного мистецтва бере з настінного малювання, поширеного з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині.

Протягом тривалого часу в кожній місцевості вироблялись свої  прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Залежно від цього у кожній місцевості поступово створився свій усталений характер орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і, мабуть, ще щедрішою фантазією народних майстрів.

У наш час, із зміною побуту трудящих села, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, з сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфоро-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Київщини, Черкащини, Чернігівщини, Хмельниччини, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

Протягом віків в Україні формувалися регіональні особливості декоративного розпису з своєрідною образною стилістикою. Розписи широко використовували для орнаментації житла, керамічних і дерев’яних виробів, у текстильній та порцеляново-фаянсовій промисловості, поліграфії.

В синтезі народних традицій і новаторських пошуків художників-професіоналів народжувалися нові форми народної декоративної графіки. Яскравим прикладом такої співдружності є творчість В. Довгошиї, Є. Пшеченка, Г. Собачко-Шостак (1920 — 30-і рр).

Художньо виразні наповнені красою твори майстрів Київщини, Дніпропетровщини, Поділля. Київщину в колекції ДМУНДМ представляють корифеї народного декоративного розпису Г. Собачко-Шостак, П. Власенко, М. Примаченко. Невичерпну фантазію в створенні складних орнаментальних барокових композицій виявляє Г. Собачко-Шостак. Узагальненість малюнку надає певної монументальності розписом П. Власенко.

У своєрідному мистецтві М. Примаченко з поетичною живописністю втілився сонячний колорит України, особлива яскравість, піднесеність кольору, що має велику силу емоційного впливу. Праобразом її квітів, птахів, тварин є природа, яку художниця трансформує, створюючи свій «примаченківський» світ. Безліч її імпровізацій, виконані натхненно і з великою майстерністю.

Роботи М.Приймаченко

Світ образів Марії Примаченко – казковий, фантастичний. В основі його лежать фольклорні легенди, народні казки та оповідання, враження від них органічно переплетені з дозвіллям. У її творах фантастичне – життєве, а реальне – фантастичне. Усе так, як у казці: звірі, дерева, квіти діють, розмовляють, борються за добро й стверджують його, знищуючи зло.

Свої думки художниця передає через персоніфіковані, небачені квіти. Птахів вона створює казковими істотами, часто квіткоподібними, з крилами-вишиванками, химерних форм, небачених обрисів. Проте завжди вони в Марії Примаченко добрі, симпатичні («Захотів слоник моряком бути», «Молодий ведмідь по лісу ходить і людям зла не робить»). Вражають й незвичні кольори, якими художниця зображує звірів: то сині, то жовті чи темно-зелені, часто вкриті орнаментом, розмальовані квітами. Колір несе основне змістовне навантаження, через нього вона передає свої думки, настрій.

Найбільш відомим центром декоративного розпису не тільки в нашій країні, але й за її межами, є с. Петріківка Дніпропетровської обл.. Колективне за своїм характером петриківське малювання розвивалось упродовж століть на основі яскравих художницьких індивідуальностей. Твори петриківських майстрів Т. Пати, Н. Білокінь, О. Пилипенко, Ф. Панка, М. Тимченко, В. Клименко-Жукової, сестер В. Павленко та Г. Павленко-Черниченко увійшли в золотий фонд народного мистецтва України. Їх багата творча фантазія базована на досконалому володінні традиційним петриківськім орнаментом.

Для робіт народних майстрів декоративного розпису характерні щирість і оптимізм, яскравість і безпосередність.

З початку XX ст. Петриківка стає центром виготовлення «мальовок» — малюнків на тонкому папері, що виконувалися дешевими аніліновими фарбами — «манійками». «Мальовки» починають користуватися великим попитом і досить швидко поширюються далеко за межі села. Ці паперові прикраси — стрічки-фризи, вазони-букети, гілочки з квітами — наклеювали на грунт стіни, дотримуючись старої структури оздоблення селянської архітектури.

Анілінові барвники, як і рослинні, розводили жовтком, а для малювання продовжували користуватися саморобними пензликами з котячої шерсті.

Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів «мальовок», зокрема Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко, які все своє творче життя присвятили цьому виду народного мистецтва, зберігаючи і розвиваючи його традиційні риси. Вони одні із перших відчули мистецькі можливості нового матеріалу — паперу і тонкотертих анілінових фарб. В їхніх роботах насамперед привертав до себе увагу збереження природної чистоти, яскравості анілінових барвників. Біле тло паперу ніжно гнітиться крізь тонкий шар «манійок».

Ця чистота, ясність кольору доповнюється легким малюнком, виконаним саморобними пензликами. Мазки ти кого пензля, нанесені ледь помітним рухом, дають можливість створювати своєрідні ажурні композиції.

Список використаної літератури

  1. Білякова Л. Чарівність петриківського розпису // Україна і світ сьогодні.- 2000.- №6.- С.12-18.
  2. Злиденна О. Таємниця майстерності: Студія декор. мистец. // Джміль.- 1997.- № 3.- С.15-17; 1997.- № 4.- С.24-26; 1998.- № 1.- С.28-29; 1998.- № 2.- С.28-29; 1998.- № 3.- С.28-29; 1998.- № 4.- С.24-25.
  3. Українське народне малярство ХІІІ — ХХ століть: Світ очима нар. митців: Альбом /Авт.-упоряд. В.І. Свєнціцька, В.П.Откович.- К.: Мистецтво, 1991.- 304 с.
  4. Петриківська чарівниця: (До 120-річчя від дня народження Т.Я. Пати 1884-1976) //Календар знаменних і пам’ятних дат. — К., — I кв.. — C. 52-56.
  5. Петриківський дивосвіт //Культура і життя. — 2003. — 30 квітня. — C. 5
  6. Петриківський розпис //Позакласний час. — 2009. — № 3-4. — C. 107-113