Теорія обміну визначає соціальну поведінку як взаємодію людей, які перебувають у безперервних процесах матеріального та нематеріального обміну один з одним, що можна пояснити положеннями, основаними на психологічному біхевіоризмі. Відповідно до біхевіоризму поведінка людини підпорядкована основному правилу: чим частіше соціальна дія особистості винагороджується, тим частіше вона намагатиметься робити цю дію. При цьому людина має бути впевнена в тому, що інша людина з користі, яку вона вам надає, не дістане вигоду, більшу за вашу.

За другим положенням біхевіористів — положенням цінності, чим ціннішим для особистості є досягнення певного результату, тим більше вона намагатиметься вчинити дію, спрямовану на його досягнення.

Таким чином, соціальний зв’язок встановлюється та підтримується, якщо він відповідає особистій доцільності і плата не перевищує винагород; якщо досягнуто взаємної пого­дженості та єдності критеріїв плати і винагороди всіх учасників соціальної взаємодії, тобто досягнуто взаємної ефективності зв’язку. Якщо одна зі сторін ображена, вона намагати­меться ці зв’язки відрегулювати по-новому, так виникає основа для конфлікту.

Але ці положення сприяють розумній поведінці людей у тому разі, коли взаємодія є симетричною та взаємовигідною. Для пояснення несиметричних відносин, тобто феномена влади, насильства, соціальної нерівності, Дж. Хоманс пропонує принцип найменшого інтересу, який полягає в тому, що особа, найменше зацікавлена у продовженні соціальної ситуації обміну, володіє більшою здібністю визначати умови об­міну інших учасників ситуації. Результатом цього є поява влади, оскільки в обміні одна людина має більшу здібність винагородити інших, ніж вони можуть винагородити її.

Для пояснення соціальної стратифікації Дж. Хоманс користується принципом дистрибутивної справедливості, згідно з яким деяке відношення обміну полягає у винагороді учасників пропорційно їх затратам, що обов’язково породжує диференціацію людей, їх соціальну нерівність, і саме це, на думку вченого, є цілком справедливим, закономірним, бо відображає пропорції особистих внесків людей у суспільне ціле.