Вступ

За виробничим потенціалом Україна відноситься до найбільших світових виробників бурякового цукру. Ця галузь бере початок свого розвитку з двадцятих років XIX століття. З того часу цукрове виробництво набуло пріоритетного значення серед харчових галузей країни, головним завданням якої є забезпечення потреби держави цукром за рахунок власного виробництва: нарощування його обсягів, збільшення експорту та повної відмови від ввезення тростинного цукру-сирцю для внутрішніх потреб.

Бурякоцукрова промисловість є однією із стратегічно важливих галузей харчової промисловості України. Вона поєднує в собі виробників елітного та фабричного насіння цукрових буряків, цукрові заводи і обслуговуючі підприємства галузі.

Бурякоцукровий підкомплекс являє собою інтегровану систему з великою кількістю бурякосійних господарств, цукрових заводів, допоміжних і обслуговуючих підприємств. До його складу входить понад 800 бурякосійних господарств, 192 цукрових заводів загальною потужністю 507 тис. т переробки цукросировини за добу, 135 спеціалізованих сільськогосподарських підприємств із вирощування насіння, три заводи з підготовки насіння до висіву, спеціалізовані кар’єри з видобутку вапняку, який використовується для фільтрації цукрового сиропу, низка спеціалізованих машинобудівних, ремонтних та інших підприємств, а також науково-дослідні установи [2]. Аналізований комплекс спеціалізується на виробництві цукру з цукрових буряків. Буряківництво і цукрова промисловість – це основні виробничі ланки, кожна з яких має свою специфіку розвитку. Цукрова промисловість є не тільки завершальною ланкою виробництва кінцевого продукту – цукру, а й організатором та інтегратором ефективного функціонування бурякоцукрового підкомплексу.

1. Сучасний стан та тенденції цукрової промисловості України

Незадовільний фінансовий стан більшості бурякосійних підприємств країни, що виявився у відсутності в них коштів для закупівлі добрив, засобів захисту рослин від шкідників, пально-мастильних матеріалів, технічних засобів для вирощування цукрових буряків, за значного підвищення закупівельних цін на ці ресурси призвів до зменшення в останні роки площ посівів цукрових буряків. Утворився дисбаланс між сировинними ресурсами і виробничими потужностями цукрових заводів, що призвело до скорочення виробничого сезону в цукровій промисловості регіону з 101 доби у 1990 р. до 45–50 діб, що в цілому негативно вплинуло на ефективність роботи галузі. Зменшення площ посівів цукрових буряків у регіоні інтенсивного бурякосіяння деформувало концентрацію і розміщення бурякових плантацій, призвело до збільшення міжобласних перевезень цукросировини.

За даними Держкомстату України, у 2008 році площі посіву фабричних цукрових буряків склали 389.8 тис. га, що на 245,2 тис. га менше ніж у 2007 році. Інтегрованими компаніями та цукровими заводами було засіяно цукрового буряку на площі 151 тис. га, з них: цукровими заводами — 95тис. га, цукровими заводами та с/г підприємствами — 56 тис. га, сільськогосподарськими підприємствами — 147 тис. га. фермерськими господарствами — 26.9 тис. га, господарствами населення — 64.9 тис. га. Виробництво цукрових буряків у 2008 році склало 13,7 млн. тонн, з них було вироблено: сільськогосподарськими підприємствами — 5,3 млн. тонн, цукровими заводами та інтегрованими компаніями — 5,6 млн. тонн; господарствами населення — 1,9 млн. тонн, фермерськими господарствами — 0,9 млн. тонн [2; 3]. Середня урожайність цукрових буряків по Україні у 2008 році склала 355 ц/га. В цілому в господарствах України на визначеній площі в оптимальні та допустимі строки було посіяно цукрових буряків на 42%, тоді як у 2007 році темпи сівби були нижчими і становили 40 % [4; 7].

Нині матеріально-технічна база цукрової промисловості країни фізично та морально зношена, вона помітно відстає від рівня розвитку її в країнах, що ведуть ефективне бурякоцукрове виробництво. Переважну частину діючих вітчизняних цукрових заводів побудовано ще в дореволюційний період. Для забезпечення виробничих потужностей сировиною цукрові заводи самостійно створюють поблизу сировинні зони.

Згідно наказу Мінагрополітикн України від 03.03.2008 р. №114 квота на виробництво цукру в обсязі 1740,0 тис. тонн на період з 1 вересня 2008 року по 1 вересня 2009 року видана 104 цукровим заводам загальною виробничою потужністю 298,83 тис. тонн переробки цукрових буряків на добу [1]. До виробничого сезону 2008 року вели підготовку всі цукрові заводи, що отримали квоту «А», але працювало лише 70 цукрових заводів загальною потужністю 218,56 тис. тонн, а 34 підприємства тимчасово законсервовано через недостатню кількість цукросировини [1; 8].

На цукрові заводи 2008 року було прийнято 12,54 млн. тонн цукрових буряків з цукристістю в середньому 16,05%, перероблено 12,23 млн. тонн цукрових буряків, вироблено 1573,0 тис. тонн цукру. Однак вихід цукру в середньому по Україні від початку виробництва склав 12,85% проти 11,65% минулого року [2; 4].

Негативні процеси спостерігаються і в насінництві цукрових буряків, що є однією з найважливіших ланок бурякоцукрового підкомплексу та носієм генетичного потенціалу продуктивності культури. Сучасні технології виробництва цукрових буряків неможливі без використання високопродуктивних однонасінних гібридів з високими посівними якостями. Висока прибутковість насіннєвого бізнесу привернула увагу некваліфікованих підприємців-аматорів. які поставляють на ринок до 40% низькопробного насіння невідомого походження за демпінговими цінами. Почастішали випадки фальсифікації сортової документації. Паралельно

посилилася експансія іноземних насінницьких фірм, які поставляли в окремі роки до 34% насіння від загальної потреби [8].

В 2008 році насіння цукрових буряків впрошували 24 господарства (у 2007 році — 45 господарств), з них висадковим методом — 13 господарств та безвисадковим методом — 11 господарств. В 2008 році в Державний реєстр сортів рослин було занесено 127 сортів і гібридів, з них української селекції — 44, спільної — 7 , зарубіжної — 76 [2].

За результатами сортовипробовування вітчизняні гібриди не поступаються насінню зарубіжної селекції, але виробників не влаштовує їхня технологічна якість, а саме: показники вмісту цукру, хоча по здатності довготермінового зберігання цукрові буряки зарубіжної селекції значно поступаються вітчизняним гібридам. Буряководів також не задовольняють темпи розмноження та впровадження у виробництво високопродуктивних, стійких до церкоспорозу та ризоманії гібридів на стерильній основі. В результаті для фабричних посівів використовувалося 60% насіння вітчизняної та 40% насіння іноземної селекції [4].

Сезонність виробництва та коротка його тривалість (близько 50 діб), низький рівень оплати праці, невпевненість у завтрашньому дні спричинили проблему кадрового забезпечення галузі. Цукрова промисловість країни дедалі гостріше відчуває дефіцит як висококваліфікованих робітників, та і інженерно-технічних працівників. В останні роки ускладнився стан наукової бази. Частка фінансування науки за рахунок бюджетних коштів незначна, а галузевого позабюджетного фонду науково-дослідних і конструкторських робіт взагалі немає. Власники цукрових заводів ще не готові здійснювати інвестиції в науку. Тому наукові дослідження з ряду проблем не ведуться. Галузь втрачає науковий потенціал, для відновлення якого потрібні і кошти, і час. Щоб призупинити цей негативний процес, необхідно посилити увагу до наукового забезпечення цукрової галузі [8].

Отже, для подолання негативних наслідків кризи в бурякоцукровому під комплексі необхідно:

– оптимізувати виробництво цукросировини та її переробку, раціоналізувати розміщення виробництва та його концентрацію у сприятливих для вирощування цукрових буряків грунтово-кліматичних зонах;

– державне регулювання ринку цукру шляхом встановлення гарантованих цін, надання дотацій і пільгових кредитів, інвестування виробництва, субсидування експорту, проведення інтервенційних закупівель тощо;

– забезпечення належного рівня фінансування науково-дослідних і проектних організацій цукрової галузі для їх ефективного функціонування та з метою надання можливостей наукового супроводження розвитку бурякоцукрового виробництва;

– перейти від екстенсивного до інтенсивного напряму розвитку галузі й переведення її на шлях інтенсифікації;

– структурна перебудова бурякоцукрового виробництва, виведення з експлуатації малопотужних неперспективних цукрових заводів, будівництво нових сучасних підприємств, організація стабільних сировинних зон;

– впровадження у виробництво прогресивних наукоємних та  ефективних технологій вирощування, збирання цукрових буряків і насіння та переробки цукросировини, а також ресурсозберігаючих екологічно чистих технологій європейського рівня;

– оновлення основних засобів підприємств цукрової промисловості та виробництва цукрових буряків, підвищення їх технічного рівня шляхом впровадження у виробництво досягнень науки і техніки;

– удосконалення ринкової інфраструктури галузі і організаційно-економічного механізму управління внутрішнім і зовнішнім ринками цукру;

– розвиток міжнародного науково-технічного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків у галузі селекції і насінництва, технологій виробництва цукросировини та цукру, приведення нормативно-правової бази галузі у відповідність до міжнародних нормативів і стандартів;

– підвищення ефективності управління бурякоцукровою галуззю на республіканському, регіональному та місцевому рівнях, забезпечення економічних інтересів усіх учасників бурякоцукрового під комплексу.

Висновки

Україна є великим виробником бурякового цукру. Останніми роками виробництво даного продукту коливається в межах 1,8-2,6 млн т. Побічними продуктами виробництва бурякового цукру в Україні виступають меляса і жом, які використовуються у виробництві спирту і на корм худобі.

Щорічна потреба України в цукрі, за оцінками фахівців, складає понад 2,1 млн т. Розраховується вона, виходячи з біологічної норми споживання – понад 40 кг на душу населення. Але неоднозначність оцінки чисельності населення України і кількості приїжджих, що перебувають на її території, дає розбіжність в оцінці попиту.

В Україні немає практики інтервенційних цін на ринку цукру і цукрових буряків. Тільки в деяких випадках Державний комітет з матеріального резерву України (Держрезерв) купує або продає цукор на внутрішньому ринку. Такі дії тимчасово впливають на ціноутворення, оскільки обсяги таких операцій незначні.

Мінімальна ціна на цукрові буряки, які поставляються в рамках квоти «А» і «В», і мінімальна ціна на цукор квоти «А» визначаються щорічно КМУ за пропозиціями Міністерства аграрної політики України з урахуванням базової цукристості цукрових буряків (16%). Дані мінімальні ціни мають встановлюватися до 1 січня з урахуванням індексів інфляції.

Сьогодні цукрова промисловість вимагає значних капіталовкладень, велика частина яких має піти на перепрофілювання цукрових заводів. Лише скорочення кількості переробних підприємств дозволить цукровим АПК, що залишаться, збільшити тривалість сезону переробки, знизити собівартість і отримати оборотні кошти для проведення ремонту і підвищення технічного рівня виробництва цукрового піску.

Список використаної літератури

1. Бондар В. Основні чинники, що впливають на ціни внутрішнього ринку цукру в Україні ( за матеріалами VІІІ Міжнародної конференції «Ринок цукру СНД і Центральної Азії ‘2010 » від 4 березня 2010 р. в Москві, Росія) // Пропозиція. — 2010. — № 6. —  С. 26-28
2. Варченко О.М. Напрями обгрунтування маркетингових стратегій для підприємств цукрової промисловості // Вісник аграрної науки. — 2010. — № 3. — С. 61-64
3. Інноваційні перспективи цукрової галузі та їх кадрове наукове забезпечення // Харчова і переробна промисловість. — 2005. — № 6. — С. 5-6
4. Ткаченко Н. М. Шляхи подолання кризових явищ у цукровій промисловості // Економіка АПК. — 2009. — № 8. — С. 46-49
5. Яриш П. Бурко-цукровий комплекс: проблеми накопичуються // Харчова і переробна промисловість. — 2005. — № 5. — С. 4-5, 18-19