Вступ

Цивільна оборона (ЦО) являє собою важливу складову загальнодержавних оборонних заходів будь-якої держави, що проводяться в мирний та воєнний часи. Вони спрямовані на вирішення трьох основних завдань: захист населення від вражаючих факторів, які викликаються стихійними лихами, техногенними аваріями (катастрофами), а також від дії сучасних засобів ураження у ході воєнних конфліктів; забезпечення стійкої роботи (живучість) економіки в надзвичайних ситуаціях; проведення рятувальних і невідкладних аварійних робіт з метою ліквідації викликаних ними наслідків.

Цивільній обороні завжди відводилась пріоритетна роль при виникненні кризових ситуацій у будь-який точці земної кулі. При цьому призначенням ЦО було і залишається забезпечення можливості виживання цивільного населення і збереження необхідних для виживання будинків, транспортних засобів, засобів обслуговування та ін. об’єктів.

Система цивільного захисту відіграє все більшу роль у забезпеченні національної безпеки європейських країн і стає предметом зростаючої уваги у рамках міжнародних структур європейської безпеки.

Протягом останніх років розуміння цілей, задач і організації цивільного захисту в європейських країнах зазнало значних змін. В країнах ЄС і НАТО спостерігається еволюція систем цивільного захисту від реактивних до активних моделей, які передбачають значно більшу увагу прогнозуванню і попередженню.

1. Структура цивільної оборони НАТО

У країнах дальнього зарубіжжя ЦО давно склалася, функціонує й координується Головним комітетом НАТО по розробці планів ЦО в надзвичайних ситуаціях. У його склад входить 8 комітетів: планування людських і матеріальних ресурсів, промислових ресурсів, постачання ГММ, морських перевезень й ін.

Представники країн блоку проходять підготовку і широко залучаються для ліквідації НС, навчань, симпозіумів тощо.

27-30 серпня 1997 року на полігоні МО Широкий Лан у Миколаївській області відбулися спільні українсько-американські навчання «Сі Бриз-97».

Організаційна структура ЦО НАТО здебільшого однакова. Загальне керівництво діяльністю ЦО виведене на визначені міністерства. Організація систем керування ЦО передбачає розподіл території країн на округи, підокруги, зони і райони ЦО.

У США — 10 округів (від 4 до 8 штатів в одному), Канаді — за кількістю провінцій, ФРН — за кількістю земель, Великобританії — 10 округів, 17 підокругів, 3 зони і 8 районів ЦО.

Найбільші системи ЦО створені у Фінляндії, Швеції, Норвегії, Данії, Ізраїлі. У цих країнах добре налагоджене навчання персоналу і населення, виділяються значні асигнування й засоби.

Усебічне міжнародне співробітництво, що намітилося, виявилося в створенні багатьох міжнародних органів для взаємодії систем ЦО європейських держав для ліквідації наслідків глобальних надзвичайних ситуацій.

Найбільш очевидним уроком проведення операцій та місій є готовність до швидкого прийняття рішення й здатність розгортати військові підрозділи, пристосовані до конкретних тривалих операцій на відстані. Збройні сили, що беруть участь в операціях мають діяти під єдиним командуванням, звести до мінімум національні застереження щодо застосування військ, діяти на основі комплексного цивільно-військового підходу.

Існує Міжнародна організація цивільної оборони (МО ЦО), створена 1959 року, куди входить 42 держави. Сформульовано завдання щодо підвищення захисту людей у НС. Остання конференція закріпила наміри 22 держав співробітничати як на двосторонній, так і на регіональній основі, прийняла Конвенцію про скоординовану допомогу в НС.

Вся оборона країн НАТО будується за принципом стратегічної мобільності:промисловість, с/г, органи управління — готові до швидкого переходу на роботу за планами військового часу. Основні тенденції розвитку цивільної оборони НАТО, її доктрину на початок XXI століття можна було б сформулювати так: максимальне збереження наявного потенціалу, Адоптація до нових військово-політичним та соціально — економічних умов, створення можливостей для послідовного оперативного розгортання сил і засобів в короткі терміни і до необхідного рівня, гнучке стратегічне та оперативне реагування на зміну ситуації.

На Вашингтонському самміті в квітні 1999 року Держави — члени НАТО ухвалили стратегію реагування Альянсу на виклики і можливості ХХІ століття, яка вказуватиме шлях майбутнього політичного і військового розвитку.

Оновлена Стратегічна концепція 2010 року забезпечує загальні напрями розробки детальних політичних та військових планів. В ній описані мета і завдання Альянсу і розглядаються його стратегічні перспективи у світлі змін у стратегічному середовищі та загрозах і ризиках для безпеки. У Концепції визначається підхід Альянсу до безпеки у ХХІ столітті, підтверджується важливість збереження трансатлантичного зв’язку та забезпечення необхідної військової потуги. В ній вивчається роль інших важливих елементів широкого підходу Альянсу до стабільності та безпеки, зокрема, власне Європейської системи безпеки й оборони; запобігання конфліктам і врегулювання криз; партнерства, співробітництва і діалогу; розширення Альянсу; контролю за озброєннями, роззброєнням і непоширенням зброї масового знищення. У Концепції також викладені директиви збройним силам Альянсу що ґрунтуються на принципах стратегії НАТО та характерних рисах, притаманних збройним силам Альянсу. До них включені розділи з питань місій і структури збройних сил Альянсу, а також характеристики звичайних та ядерних сил.

Концепція 2010 року підтверджує, що головною і непохитною метою Альянсу є збереження свободи і безпеки його членів політичними і військовими засобами. Вона підтверджує відданість Альянсу демократичним цінностям, правам людини, верховенству права і його прагнення забезпечити не тільки спільну оборону, але й мир і стабільність в євроатлантичному регіоні в цілому.

Стратегія також визначає головні завдання Альянсу в галузі безпеки, як в плані колективної оборони, яка завжди була у фокусі його уваги, так і в плані нової діяльності з врегулювання криз та партнерства, якою Альянс займається заради посилення безпеки і стабільності в євро — атлантичному регіоні.

Стратегічна концепція включає такі елементи:

Збереження трансатлантичного зв’язку. У Стратегічній концепції наголошується на неподільності безпеки Європи і Північної Америки, а відтак на міцному й динамічному партнерстві між Європою та Америкою.

Збереження ефективної обороноздатності. Стратегія потребує такого рівня обороноздатності, який забезпечив би ефективність за усіх можливих обставин, від стримування і колективної оборони до операцій з реагування на кризові ситуації. У Стратегічні концепції також вміщуються специфічні директиви щодо необхідних потужностей.

Розвиток власне Європейської системи безпеки і оборони в межах Альянсу. В Стратегічній концепції підтверджується, що власне Європейська система безпеки і оборони продовжуватиме розвиватись в межах Альянсу.

У Концепції підтверджується, що цей процес надасть усім європейським членам Альянсу можливість робити більш спільний і ефективний внесок; він підсилить трансатлантичне партнерство і надасть можливість європейським членам Альянсу діяти самостійно, якщо цього потребуватимуть питання готовності Альянсу, ситуація в кожному конкретному випадку і консенсус, а також використовувати ресурси і можливості НАТО для операцій під проводом Європейського Союзу, до яких НАТО не залучено у військовому плані. При цьому європейські члени Альянсу, за бажанням, можуть брати в них широкомасштабну участь.

Запобігання конфліктам і врегулювання криз. Концепція надає Альянсу важливу роль у запобіганні конфліктам і врегулюванні криз, оскільки операції з реагування на кризові ситуації, подібні до ситуацій у Боснії та у Косові, скоріш за все залишатимуться ключовим аспектом внеску, який Альянс робить у мир і безпеку в євро — атлантичному регіоні.

2. Особливості здійснення цивільного захисту в країнах НАТО

Головне зобов’язання НАТО – колективна оборона – залишиться незмінним, але вимоги до виконання цього зобов’язання змінять свою форму. Альянс повинен не тільки мати базові військові сили і засоби, а також плани у разі непередбачуваних ситуацій, проводити цільові навчання, забезпечувати готовність збройних сил та ефективне тилове забезпечення. Нова Стратегічна концепція буде містити чіткі директиви щодо операцій поза межами зони відповідальності НАТО, які будуть проводитись для захисту від незвичайних загроз, але таких, що можуть досягати рівня нападу.

Цивільна оборона є виконанням деяких або всіх названих нище гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

—      оповіщення;

—      евакуація;

—      надання сховищ та їх обладнання;

—      проведення заходів із світломаскування;

—      рятувальні роботи;

—      медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу;

—      боротьба з пожежами;

—      виявлення та визначення небезпечних районів;

—      знезараження та інші подібні заходи захисту;

—      термінове надання житла та постачання;

—      термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха;

—      термінове поновлення необхідних комунальних служб;

—      термінове поховання трупів;

—      допомога у збереженні об’єктів, суттєво необхідних для виживання;

—      додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вище наведених завдань, а також планування і організація їх виконання та інші;

«Організації цивільної оборони»— це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань і які використовуються виключно для їх виконання.

В майбутньому НАТО не буде діяти наодинці, а буде покладатись на комплексний підхід: цілісне і комплексне застосування різноманітних інструментів Альянсу для забезпечення загального ефекту, що призведе до бажаного результату. Такий підхід передбачає чітко визначати та поглиблювати відносини з ключовими партнерами, встановлювати нові зв’язки, розширювати масштаб діяльності партнерств і працювати з кожним партнером та партнерством на індивідуальній основі. Комплексний підхід також передбачає поєднання військових та цивільних елементів, особливо за такими напрямами як економічна відбудова, політичне примирення, удосконалене врядування і зміцнення громадянського суспільства.

Комплексний підхід означає розумінням того, що безпека має військовий, політичний, економічний і соціальний виміри. Тому розбудова безпеки часто вимагає ефективної роботи з партнерами для того, щоб поєднати різноманітні елементи єдиної спільної стратегії, де, залежно від конкретних обставин, НАТО гратиме провідну або допоміжну роль.

У Стратегічній концепції 2010 року було висвітлено такі чотири головних завдання: 1. Альянс повинен зберігати свою здатність стримувати будь-яку загрозу або агресію і захищати від неї своїх членів незалежно від місця походження; 2. НАТО має робити внесок у широку безпеку усього євроатлантичного регіону як захисника власних інтересів і як учасника розбудови миру в усіх куточках регіону у тісній співпраці з іншими міжнародними організаціями та партнерами; 3. НАТО має слугувати трансатлантичним засобом для проведення консультацій з питань безпеки і врегулювання кризових ситуацій; 4. Альянс має посилити масштаб й менеджмент партнерств.

Політичні та організаційні питання, які мають бути окреслені новою Стратегічною концепцією, зумовлені уроками та досвідом, отриманими під час проведення операцій і місій та розширення союзу через прийняття нових членів. Це такі питання як директиви щодо місій поза межами Альянсу, адміністративні реформи, процедура прийняття рішень, політика «відкритих дверей» та роль НАТО у контролі над звичайними озброєннями.

Наступного десятиріччя НАТО матиме чотири основні взаємозв’язані військові місії: 1) стримування, запобігання і оборона від будь-якої загрози агресії; 2) захист території країн-членів від повного спектра нестандартних загроз безпеці; 3) розгортання і утримування експедиційних сил і засобів для виконання військових операцій поза межами території 4) допомога у формуванні більш стабільного і мирного міжнародного середовища безпеки.

Для спроможності виконання таких місій Стратегічна концепція має чітко визначити оборонні пріоритети від здатності обороняти територію Альянсу, здатності виконувати складні місії на стратегічній відстані, до допомоги формування міжнародного ландшафту безпеки і реагування на непередбачені ситуації тоді і там, де це необхідно. Нова Стратегічна концепція має задати напрям подальшої трансформації оборонних сил і засобів НАТО, покладається на звичайні та ядерні озброєння для стримування збройного нападу й зберігатиме безпечні й надійні ядерні сили, розширить роль Сил реагування НАТО, а також посилить можливості Сил спеціального призначення. Таким чином, розвиток НАТО буде залежати значною мірою від того, як держави-члени будуть тлумачити і застосовувати Стратегічну концепцію в оперативних умовах.

Під час процесу розробки нової Стратегічної концепції особливого значення надавалось обґрунтуванню сенсу існування союзу в сучасних умовах. Рекомендації Групи зовнішніх експертів формулюють доцільність Альянсу в наступний спосіб. НАТО виконує унікальні і незамінні функції, які полягають у виробленні спільної стратегії держав євроатлантичного регіону та наявності ефективного спільного форуму для реагування на традиційні загрози і появу нових проблем, без суперництва супердержав з перспективою ядерного знищення у разі найменшого прорахунку. Держави Центральної і Східної Європи мають потужний стимул до внутрішнього демократичного розвитку і до примирення із зовнішніми сусідами. Альянс діє разом з іншими міжнародними організаціями та партнерами у прагненні забезпечення міжнародної стабільності та миру, а комбінація військових сил й засобів та політичної солідарності надають йому надзвичайного значення. НАТО існує як джерело надії тому, що з самого початку його члени визначали свої спільні дії в позитивний спосіб: зміцнення міжнародної безпеки; захист свободи; сприяння верховенству права. Ці цілі не прив’язані до жодного календаря, не стосуються жодного конкретного супротивника. Це постійні потреби і будуть існувати доки НАТО матиме хоробрість захищати їх за допомогою єдності своїх членів, хоробрість своїх громадян і вільного виразу своєї колективної волі.

Комплексний підхід до забезпечення такої стратегії передбачає нову добу партнерства, із розумінням, що поодинці всі програють. Таким чином, можна зробити висновок, що прагматичне партнерство з НАТО щодо взаємовигідних напрямів співпраці, відповідає національним інтересам всіх європейських держав, в тому числі й України.

Висновки

Для НАТО 2020 року подвійним імперативом є упевненість в безпеці усіх країн-членів і динамічна діяльність поза межами території, на яку поширюється дія договору, з метою мінімізації загроз. Для успіху НАТО потребує міцних зобов’язань і об’єднаних зусиль її членів. Тому нова Стратегічна концепція має на меті погодження усіх союзників із головними завданнями в сфері безпеки до 2020 р. Та необхідністю зберігати сили і засоби потрібні для їх виконання.

Альянс повинен зберігати свою здатність стримувати будь-яку загрозу або агресію і захищати від неї своїх членів незалежно від місця походження загроз та із попередньо розробленими планами підготовки до виявлення, стримування і відповіді, що охоплює адекватні військові сили і засоби, відповідні тренувальні навчання, збирання інформації і стратегічну оцінку.

НАТО має робити внесок у широку безпеку усього євроатлантичного регіону як захисника власних цивільних інтересів і як учасника розбудови миру в усіх куточках регіону у тісній співпраці з іншими міжнародними організаціями та партнерами.

НАТО має слугувати трансатлантичним засобом для проведення консультацій з питань цивільної безпеки і врегулювання кризових ситуацій з усього спектра питань, які стоять перед Альянсом через механізм виявлення сфер спільної зацікавленості, вироблення відповідної реакції і координування дій НАТО з партнерськими організаціями і державами. А також продовжувати удосконалювати свої сили і засоби врегулювання кризових ситуацій, зокрема здатність виявляти і оцінювати ризики і здійснювати операції з реагування на кризові ситуації в межах, уздовж або поза своїми кордонами.

Список використаної літератури

1. Депутат О. Цивільна оборона: Підручник/ О.П. Депутат, І.В. Коваленко, І.С. Мужик,; Ред. В.С. Франчук; М-во освіти і науки України, Нау.-метод. центр вищої освіти, М-во з надзвичайних ситуацій та захисту населення від наслідків Чорнобильсбкої катастрофи. — 2-е вид., доп.. — Львів: Афіша, 2001. — 332 с.
2. Коваленко Г. Цивільна оборона: Конспект лекцій для студентів денної і заочної форм навчання/ Григорій Коваленко, Едуард Матицин, Федір Мусіяченко,; М-во освіти і науки України, Харківський національний економічний університет. — Х.: Інжек, 2005. — 254 с.
3. Миценко І. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ Іван Миценко, Оксана Мезенцева,. — Кіровоград: Кіровоградська районна друкарня, 2003. — 402 с.
4. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2003. — 455 с.
5. Стеблюк М. Цивільна оборона: Підручник/ Микола Стеблюк,. — 3-тє вид., перероб. і доп.. — К.: Знан-ня, 2004. — 490 с.
6. Ткачук А. Цивільна оборона: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів/ Андрій Ткачук, Сергій Кононеко,; кіровоградський державний пе-дагог. ун-т ім. В. Винниченка. — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.
7. Цивільна оборона в установах та закладах освіти: Методичний посібник/ Упр. освіти Тернопільської облдержадміністрації, Тернопільський обл. комунальний ін-т післядипломної пед. освіти; Упор. Роман Лещишин, Михайло Величко,. — Тернопіль: Мандрівець, 2002. — 137 с.
8. Шоботов В. М. Цивільна оборона: Навчальний посібник/ В. М. Шоботов; М-во освіти і науки України, Приазовський держ. техн. ун-т. — 2-ге вид. перероб.. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 436 с.