Вступ

Актуальність теми. Вчення про функції держави традиційно розглядається як невід’ємна частина державознавства та загальнотеоретичної юриспруденції у цілому. У наш час набуваються усе більшої актуальності питання номенклатури функцій держави, їх «ревізії», необхідність якої пов’язана з трансформацією ролі держави у суспільстві. Усе частіше з’являються дослідження, присвячені обґрунтуванню нових функцій держави (інформаційна, податкова, міграційна, інтеграційна тощо). Між тим, одним з ключових теоретичних питань функціонування держави виступає інституційна зумовленість його функціонування.

З сучасним розумінням функцій держави пов’язана велика кількість теоретичних проблем, які вимагають формування нових підходів. Зокрема, сам факт різнорівневості функцій, які виділяються у сучасній юридичні літературі, дозволяють стверджувати, що питання функціональності держави далекі від свого вирішення. Так, поряд з економічною, соціальною, культурною функціями виділяють функції соціального захисту дитини, функцію охорони дикої природи, функцію забезпечення належного рівня середньої освіти тощо. Очевидно, що смисловий простір цих функцій є просто непорівнюваним, що ще раз доводить тезу про розмитість змістовного наповнення категорії «функція держави».

Функції держави перебувають у центрі уваги багатьох науковців, спеціалістів у сфері загальнотеоретичної юриспруденції. Найбільш знаковими можна назвати дослідження Н. Г Александрова, С. В. Бабаєва, М. Й. Байтіна, А.І. Денисова, О. О. Джураєвої, Л.І. Загайнова, А. П. Косіцина, А. В. Меліхової та ін. Значний внесок у розробку теорії функції держави зробили Г Єллінек, Л. Дюги, А. Сміт, К. Шмітт, Ф. Фукуяма та інші видатні мислителі ХХ та XXI століття.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси функцій держави.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

• визначити поняття функцій держави, методи їх здійснення;
• охарактеризувати види функцій держави;
• дослідити завдання і основні функції держави;
• проаналізувати форми і методи реалізації функцій держави.

Об’єктом дослідження є основи та загальні риси функцій держави.

Предметом дослідження виступає види функцій держави, їх методи та форми реалізації.

1. Теоретико-методологічні основи поняття функцій, цілей та завдань держави

1.1. Поняття функцій держави, методи їх здійснення

У сучасній юридичній літературі як наукового, так і навчального рівнів домінують уявлення про функції держави як основні напрями і сторони діяльності держави, що виражають її сутність та соціальне призначення. наприклад, такої точки зору дотримується С. В. Бабаєв, коли стверджує, що «під функцією держави слід розуміти один з основних напрямків діяльності держави, а також цілі, методи, форми та засоби здійснення цієї діяльності.

Зміст будь-якої функції держави у цьому випадку складають такі взаємодіючі елементи: предмет функції; цілі функції; методи, форми і засоби здійснення функції» [1, 7]. В. В. Анцупов стверджує, що «при визначенні поняття «функція держави» слід виходити з таких позицій: філософське розуміння категорії «функція»; прояв іманентних, специфічних властивостей функції; спрямований вплив держави на суспільні відносини; розкриття соціального при-значення держави в суспільстві; сталість — як ознака функції, що характеризує стабільність, безперервність, тривалість її дії; співвідношення категорій «правовий вплив» і «правове регулювання», як ціле і частина, де останнє є однією з форм першого» [2, 8].

Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів. Функції держави — це основні напрями її діяльності, якими зумовлена робота всього державного апарату й кожного його органу. Функції окремого органу держави зумовлені соціальним призначенням кожного з них як особливої частини механізму держави і знаходять свій вираз і конкретизацію у компетенції державних органів, у закріплених за кожним органом правах і обов’язках.

Функції держави необхідно відрізняти й від окремих видів державної діяльності. Остання здійснюється або спеціально уповноваженими на те органами держави, або структурними підрозділами певної кількості органів (планування, статистична діяльність тощо).

Розрізняють функції держави за формами й методами їх здійснення. Основними формами здійснення функцій держави є правотворчість, у цілому правове регулювання і безпосередня організаторська діяльність щодо здійснення правових настанов методами переконання, заохочення і примусу.

Зміст тієї чи іншої функції держави являє собою процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні суспільні відносини або на групу споріднених суспільних відносин.

Кожна конкретна функція держави становить єдність змісту, форм і методів здійснення відповідної гілки єдиної державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), застосування якої пов’язане з особливостями конкретного об’єкта державного впливу. Цю єдність можна проілюструвати на прикладі здійснення функції охорони правопорядку, законності, прав і свобод громадян. Для виконання завдань, що стоять перед цим напрямом державної діяльності, застосовуються такі її правові форми:

а)       правотворча, яка полягає у правовому регулюванні суспільних відносин шляхом видання компетентними держав ними органами нормативних, тобто загальнообов’язкових до виконання, актів, спрямованих на зміцнення та охорону правопорядку, законності, визначення змісту та забезпечення здійснення прав і свобод громадян. У результаті все це, кінець кінцем покликано сприяти забезпеченню належних умов для здійснення функцій держави;

б)       правозастосовча діяльність, тобто діяльність держав них органів щодо втілення законів і підзаконних нормативних актів у повсякденну суспільну практику шляхом видання правозастосовчих актів. Правозастосовча діяльність пов’язана з повсякденним вирішенням різнобічних питань керування справами суспільства і виявляється на практиці як владна, творча виконавчо-розпорядницька робота державних органів по здійсненню функцій держави шляхом кидання актів застосування норм права, що стають підставою для виникнення, зміни чи припинення правовідносин у сфері здійснення функцій держави.

в)       правоохоронна, сутність якої полягає у забезпеченні безпосереднього реагування на вчинені правопорушення у сфері здійснення державних функцій, встановлення і притягнення до юридичної відповідальності осіб, що їх вчинили.

При здійсненні правоохоронної діяльності компетентні органи держави, їх посадові особи видають акти застосування норм права (постанови слідчих, протести і подання прокурорів, вироки і рішення судів і т.ін.). Специфіка цих актів полягає у тому, що вони слугують цілям профілактики злочинів та інших правопорушень, відновлення порушених прав, реалізації юридичної відповідальності суб’єктів, які вчинили правопорушення у сфері реалізації функцій держави[13, c. 83-85].

Таким чином, правоохоронна діяльність при здійсненні функцій держави кінець кінцем втілюється у владній оперативній роботі державних органів та їх посадових осіб, спрямованій на охорону приписів норм права від порушень, захист наданих громадянам суб’єктивних прав і забезпечення виконання покладених на суб’єктів юридичних обов’язків.

Поряд з правовими формами здійснення функцій держави існують фактичні або організаційні форми їх реалізації. Ці форми полягають в однорідній за своїми зовнішніми ознаками діяльності держави, що безпосередньо не тягне за собою настання юридичних наслідків. У той самий час організаційна діяльність здійснюється в межах, визначених правом.

До організаційних форм діяльності державних органів відносно здійснення функцій держави належать:

а)       організаційно-регламентуюча — оперативна повсякденна організаційна робота, спрямована на вирішення конкретних завдань, техніко-організаційне забезпечення функціонування різних ланок державного механізму;

б)       організаційно-господарська — поточна господарська робота (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерський облік, статистика, організація постачання, збуту і т.п.) з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій;

в)       організаційно-ідеологічна — повсякденна роз’яснювальна, виховна робота, спрямована на ідеологічне забезпечення виконання тих чи інших функцій держави. Ця діяльність може виявлятися, наприклад, у роз’ясненні змісту нових законів та інших нормативних актів, у формуванні громадської думки, у роботі із засобами масової інформації тощо.

При здійсненні своїх функцій держава, в особі відповідних державних органів та їх посадових осіб, спирається на ряд методів, а саме:

а)       метод переконання, який виявляється, передусім, у проведенні відповідної ідеологічної діяльності, у тому числі правового виховання населення, у проведенні різних профілактичних заходів, спрямованих на формування у населення переконання в об’єктивній обґрунтованості існуючих функцій держави та необхідності сприяння їх реалізації;

б)       метод заохочення, який полягає у пропаганді позитивного досвіду й наданні різних пільг і нагород суб’єктам, які безпосередньо беруть участь або сприяють ефективному здійсненню функцій держави;

в)       метод примусу полягає у застосуванні до суб’єктів, які вчинили правопорушення у сфері здійснення державних функцій, передбачених нормами права заходів покарання, перевиховання та спонукання до діяльності, спрямованої на усунення шкоди, заподіяної такою поведінкою[8, c. 56-57].

1.2. Види функцій держави та їх зміст

Здійснення державних функцій — це складний і багатогранний процес впливу держави, в особі її органів та їх посадових осіб на певне коло суспільних відносин. Численність і особливості існуючих суспільних відносин обумовлюють існування досить широкого кола відповідних функцій держави. Для зручності розуміння та вивчення останні на основі певних ознак (критеріїв) поділяють на ряд видових груп.

1, За соціальним значенням державної діяльності функції бувають основні й неосновні.

а) Під основними функціями розуміють такі напрями діяльності держави, без здійснення яких вона не може нормально функціонувати й розвиватися. Таким чином, основні функції характеризують призначення держави, найбільш загальні, найважливіші напрями її діяльності на певному етапі розвитку.

Основні функції держави мають певні загальні риси, а саме:

• у них з найбільшою повнотою виявляються сутність держави та її соціальне призначення. Достатньо порівняти, наприклад, основні функції рабовласницької та феодальної держав (функція придушення опору пригноблених класів) і сучасної демократичної держави (функція соціального обслуговування населення), щоб зробити правильні висновки щодо їх сутності й соціального призначення;
• реалізація цих функцій покладається не на окремі органи держави, а на державу в цілому, їх здійснення забезпечується діяльністю всього державного апарату або багатьма його складовими частинами;
• за своїм змістом основні функції держави мають комплексний характер, об’єктом їх є широке коло споріднених суспільних відносин, на які і впливає певна система напрямів державної діяльності.

Згідно з цим основні функції держави групують за найбільш важливими напрямами державного впливу на суспільні відносини: функції оборони країни, захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян тощо.

б) Неосновні функції держави є складовими елементами основних функцій, але самі собою не розкривають сутності держави. Так, у складі такої основної функції держави, як оборона країни, можна виділити низку неосновних її функцій: зміцнення збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва тощо.

Отже, неосновні функції держави як складові структурні частини її основних функцій, являють собою напрями діяльності держави з виконання її завдань у конкретній, і в цьому розумінні більш вузькій сфері суспільних відносин, їх здійснення забезпечується відповідною діяльністю окремих ланок державного апарату, а не державою в цілому.

2. За сферами діяльності держави її функції поділяються на:

а)       внутрішні, які здійснюються в межах даної держави і в яких виражається її внутрішня політика (регулювання економічних відносин, організація суспільної праці, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона й раціональне використання природних ресурсів);

б)       зовнішні, які забезпечують здійснення зовнішньої політики держави (оборона країни, підтримання міжнародного миру, економічного співробітництва)[5, c. 57-59].

Слід мати на увазі, що в державах різних типів і на різних етапах їх розвитку кількість і зміст внутрішніх і зовнішніх функцій може змінюватися. Так, виходячи з конкретних історичних умов існування, в деспотичних державах Давнього Сходу існувала функція розподілу й контролю за використанням водних ресурсів. На перших етапах розвитку держав капіталістичного типу зміст функції державного регулювання економікою був мінімальним. Нині цей зміст суттєво розширився, зросли сфери державного впливу в цих суспільних відносинах, підсилилась роль державно-правового регулювання. І навпаки, в нашій країні з встановленням радянської влади державне регулювання економічних відносин у цій сфері було абсолютно пануючим і торкалося буквально всього: від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї. Нині, з переходом до ринкових відносин, зміст цієї функції держави суттєво звузився. З визначенням курсу на розбудову в Україні демократичної правової держави розширилися зміст і значення функції захисту правопорядку, законності, охорони прав і свобод громадян, а також функції соціального захисту населення.

3. З точки зору тривалості здійснення у часі державних функцій є:

а)       постійні функції, що здійснюються протягом всього часу існування держави (оборона країни, охорона правопорядку);

б)       тимчасові, що здійснюються лише протягом певного періоду існування держави (у перші роки існування Радянської держави — придушення опору пануючих раніше класів).

Можливий поділ функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються: економічні, політичні, гуманітарні тощо.

Внутрішні функції — забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична — вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення народовладдя;

2)       економічна — регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва; організація виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності, підприємницької діяльності; прогнозування розвитку економіки;

3)       оподаткування і фінансового контролю — організація і забезпечення системи оподаткування і контролю за легальністю прибутків громадян та їх об’єднань, а також за витратою податків;

4)       соціальна — забезпечення соціальної безпеки громадян, створення умов для повного здійснення їх права на працю, життєвий достатній рівень; зняття і пом’якшення соціальних суперечностей шляхом гуманної та справедливої соціальної політики;

5)       екологічна — забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території держави; охорона і раціональне використання природних ресурсів; збереження генофонду народу;

6)       культурна (духовна) — консолідація нації, розвиток національної самосвідомості; сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки; охорона культурної спадщини;

7)       інформаційна — організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8)       правоохоронна — забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку, довкілля, встановлених і регульованих правом усіх суспільних відносин[9, c. 19-21].

Внутрішні функції держави можна поділити ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні.

Зовнішні функції — забезпечують зовнішню політику держави:

1)       політична (дипломатична) — встановлення і підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами відповідно до загальновизнаних норм і принципів міжнародного права;

2)       економічна — встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері з усіма державами, незалежно від їх соціального ладу та рівня розвитку; інтеграція до світової економіки;

3)       екологічна — підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна (гуманітарна) — підтримання і розвиток культурних і наукових зв’язків з іноземними державами; забезпечення збереження історичних пам’ятників та інших об’єктів, що мають культурну цінність; вжиття заходів щодо повернення культурних цінностей свого народу, які знаходяться за кордоном;

5)       інформаційна — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами;

6)       оборона держави — захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7)       підтримання світового правопорядку — участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

У зовнішніх функціях держави можна виділити два основні напрямки: зовнішньополітична діяльність (тут особливе значення має функція оборони країни) і зовнішньоекономічна діяльність.

Не можна ототожнювати функції держави з формами їх реалізації — правовими та організаційними, а також із методами їх реалізації (переконання, заохочення, державний примус, придушення).

Основні правові форми здійснення функцій держави: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, установча, контрольно-наглядова.

Таблиця 1. Особливості класових функцій експлуататорської держави

Внутрішні	Зовнішні
1.       Функція придушення при­гноблених класів. 2.      Функція охорони приват­ної власності експлуататорів на засоби виробництва. 3.      Функція ідеологічного при­душення своїх класових і полі­тичних супротивників.	1.      Функція захоплення чужих територій. 2.      Функція придушення виз­вольних рухів. 3.      Функція охорони інтересів пануючих класів від посягання на них ззовні.

Конкретна функція держави являє собою єдність змісту, формі і методів здійснення державної влади у певній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю.

Зміст внутрішніх і зовнішніх функцій держави змінюється на різних етапах її розвитку. Наприклад, протягом періоду становлення буржуазної держави економічна функція була слабко розвинутою. З середини XIX ст., особливо у XX ст. з кінця 50-х років, у країнах Західної Європи і Північної Америки її роль значно зросла як за значущістю, так і за обсягом. Державно-правове регулювання соціально-економічної сфери суспільних відносин спрямоване на забезпечення політики «повної зайнятості» населення і запобігання економічним кризам. Західні країни вдаються до допомоги системи планування (у тому числі довгострокового), створення спеціальних відомств з прогнозування розвитку економіки і соціального розвитку. Зріс вплив на приватний сектор шляхом різних засобів регулювання і контролю — політики цін, податків, інвестицій, експорту, імпорту, державних замовлень, кредитної політики тощо. Але це не означає, що держава поглинає діяльність приватного сектора в економіці, не створює умов для його розвитку.

На відміну від західних буржуазних країн у СРСР, до складу якого входила радянська Україна, приватний сектор був дозволений протягом дуже обмеженого часу (неп). Державне регулювання економічних відносин відігравало пануючу роль. Держава була монополістом у всіх сферах життєдіяльності суспільства, а в економічній сфері перейняла на себе буквально все — від встановлення рівня інвестицій у ту чи іншу галузь економіки до найменування продуктів і цін на них.

У незалежній Україні з переходом до ринкових відносин зміст економічної функції держави (у порівнянні з СРСР) істотно змінюється. Хоча сфера державного управління і не зводиться до державного сектора економіки, для втручання держави в приватний сектор економіки встановлюються межі.

Із визначенням курсу на побудову соціальної правової держави розширюються зміст і значення політичної, правоохоронної та інших функцій. Особливого значення набуває соціальна функція — створення державою умов, що забезпечують гідне життя людини[14, c. 41-44].

Розділ 2. Завдання і функції держави, характеристика та види

2.1. Цілі і завдання держави

Кожна держава задля власного свідомого існування ставить перед собою певну мету. Так, метою радянської держави була побудова комуністичного суспільства. Метою соціально-правової держави — максимальне задоволення потреб громадян країни, реалізація їхніх соціально-економічних інтересів.

Мета держави — це той бажаний результат, якого вона прагне досягти.

Для реалізації зазначеної мети держава повинна вирішити певні завдання. Так, радянська держава задля побудови комуністичного суспільства вважала за потрібне вирішити таке завдання, як знищення опору «експлуататорських» класів — буржуазії, дворянства, інтелігенції, заможних селян тощо.

Завдання держави — це та робота, що потребує виконання задля реалізації мети держави.

Цілком справедливо, що розрізняють завдання-ідеали (стратегічні завдання, які є кінцевим результатом розвитку держави, хоча й досить віддаленим) і завдання-засоби (тактичні завдання, що діють протягом певного історичного проміжку часу). До тактичних завдань належать:

—         деструктивні (рушійні) — спрямовані на усунення старого, традиційного суспільства;

—         конструктивні (творчі) — спрямовані на створення нового, відмінного від існуючого в даний момент, суспільства;

—         стабілізуючі — передбачають збереження існуючого суспільства, досягнення стійкого стану тих відносин, що вже склалися в суспільстві.

Стратегічні завдання за сферами дії поділяються на:

—         політичні — відповідають за організацію і функціонування політико-правової сфери;

—         соціальні — характеризують становище різних соціальних груп у суспільстві;

—         економічні — стосуються організації господарського життя суспільства (розвитку продуктивних сил та виробничих відносин);

—         національні — аналізують взаємовідносини націй та народностей всередині країни;

—         міжнародні — висвітлюють зв’язки держави з іншими країнами;

—         ідеологічні (культурні) — вирішують проблеми загальної грамотності та ідейних позицій населення.

Функції держави: поняття, класифікація та співвідношення з цілями і завданнями держави. Для реалізації зазначених стратегічних та тактичних завдань держава наділяється відповідними функціями.

Функції держави — це основні напрямки її діяльності[6, c. 52-56].

Розглядаючи проблему співвідношення понять «функція держави» і «завдання держави», слід зазначити, що поняття «завдання держави» і «функції держави» є неподільними. Не випадково відповідність завданням держави складає суттєву ознаку категорії «функції держави», причому навіть оформлення низки завдань та функцій збігається або майже збігається.

Постановка перед державою та суспільством певних завдань породжує необхідність реалізації відповідних функцій, тому що без зазначеної реалізації завдання держави не будуть виконані. Визначальними у співвідношенні завдань і функцій виступають перші, а не другі. Функції держави — це, звісно, не її завдання, хоча й пов’язані з останніми і навіть іноді залежать від них. Однак при всій своїй значущості завдання не є першоосновою розвитку держави та її функцій, бо самі походять з економічних та політичних потреб суспільства, визначаються закономірностями їх розвитку і залежать від національно-історичної та іншої специфіки кожної держави.

Таким чином, завдання містить, з одного боку, необхідність досягнення певної мети відповідного характеру, а з іншого -необхідність певного виду діяльності. Функції держави залежать від її завдань, оскільки останні зумовлюють саме існування функцій, визначають їх зміст, впливають на форми і методи їхньої реалізації.

Проблема взаємозв’язку функцій і завдань держави на певних етапах її існування вирішується стосовно як внутрішніх, так і зовнішніх функцій, адже історичні причини їх виникнення породжені відповідно внутрішніми об’єктивними законами розвитку держави або зовнішніми чинниками. В різні історичні періоди те чи інше завдання могло вирішуватися шляхом реалізації кількох функції держави, і, навпаки, одна функція могла бути розрахована на досягнення низки завдань.

Існує кілька підстав для класифікації функцій держави. Так, залежно від тривалості здійснення певної діяльності держави виділяються постійні та тимчасові функції. За соціальним змістом державної діяльності функції поділяються на загально-соціальні та класові. Досить цікавим є поділ функцій за ознакою відповідності конкретної діяльності держави її стратегічним завданням на відкриті, що визнаються публічно та свідомо реалізуються, і латентні, що виникають усупереч стратегічним завданням держави, а іноді й незалежно від її бажання та всупереч останньому.

Однак найпоширенішою класифікацією державних функцій є їх поділ за сферою дії на внутрішні та зовнішні (див. табл. 2). Виділяють також глобальні функції держави (табл. 3)[11, c. 164-166].

Таблиця 2. Класифікація функцій держави

Ознака	Вид
Залежно від тривалості здійснення певної діяльності держави	Постійні Тимчасові
За соціальним змістом	Загальносоціальні Класові
За відповідністю конкретної діяльності держави її стратегічним завданням	Відкриті Латентні
За сферою дії	Внутрішні Зовнішні

Таблиця 2. Функції держави

2.2. Внутрішні функції держави

Внутрішні функції держави спрямовані всередину країни і забезпечують її внутрішню політику.

До внутрішніх функцій держави належать політична, економічна, соціальна, екологічна, охоронна та культурно-освітня.

Політична функція передбачає розробку внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин, забезпечення політичної стабільності, ефективне здійснення владних повноважень тощо.

Економічна функція — це сукупність однорідних напрямків діяльності держави в сфері регулювання розвитку економіки країни в оптимальному режимі.

Завданням держави в економічній сфері є потреба знайти оптимальну міру і найефективніші форми державного регулювання економіки, які, не руйнуючи її ринкової природи, водночас забезпечували б її максимальну соціальну ефективність.

Економічна функція держави складається з таких основних напрямків:

—         фінанси;

—         оподаткування;

—         валютне регулювання;

—         регулювання питань власності;

—         регулювання підприємництва.

Економічна функція держави передбачає втручання держави в економічну сферу. Таке втручання може бути як постійним і директивним (воно існувало, наприклад, в СРСР), так і разовим (наприклад, в США за часів «нового курсу» Ф.Д. Рузвельта). Тобто держава виступає як своєрідний підприємець, що координує економічний процес.

Соціальна функція держави полягає у створенні умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини шляхом гарантування певного обсягу благ за рахунок держави. До соціальної функції держави належить визначення основних напрямків соціальної політики, що потребує організації соціального життя, створює рівновагу та стабільність соціальних сил. В Україні соціальну політику складають: регулювання ринку праці та зайнятості населення, у тому числі демографічна і міграційна політика; регулювання трудових відносин, у тому числі охорона праці і кадрова політика; регулювання системи оплати праці та доходів населення; організація системи соціального забезпечення населення (соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальна та адресна допомога, соціальний захист окремих категорій громадян тощо); гуманітарна політика (освіта, наука, охорона здоров’я, культура, спорт, відпочинок, туризм); житлова політика тощо[7, c. 182-185].

Екологічна функція полягає у забезпеченні екологічного благополуччя громадян, їхньої екологічної безпеки, охороні навколишнього природного середовища, адже останнє є ареалом існування людства. Воно досить давно охороняється державою. Прикладом такої охорони є боротьба з браконьєрством. Охороняючи фауну (тобто тваринний світ), держава завжди боролася з браконьєрами. Як зразок можна навести приклад Робін Гуда. За легендами це був розбійник, який грабував багатих, щоб роздати майно бідним. З погляду закону він був бандитом (організація банди для систематичної злочинної діяльності), розбійником (неодноразові збройні пограбування), та насамперед браконьєром, адже саме з цього розпочався конфлікт Робін Гуда з ноттингемським шерифом, коли розбійник почав полювати на оленів у Шервудському лісі. Щодо флори (рослинного світу), то в Західній Європі функція держави стосовно її охорони існує з XV століття, коли в Європі починають зникати європейські ліси. Це була перша в писаній історії екологічна катастрофа. Саме з цього періоду починає діяти жорстке законодавство, яке передбачало покарання за незаконну порубку лісу. До речі, саме з цього періоду в Західній Європі люди перестають митися, з’являються забобони щодо води (якщо миєшся, то обов’язково захворієш тощо) і починає розвиватися парфумерна промисловість.

Охоронна функція — це функція охорони прав і свобод громадян, усіх форм власності, правопорядку. Вона полягає у визнанні, законодавчому закріпленні і державній гарантованості зазначених цінностей. Так, охорона форм власності означає, що держава охороняє і захищає форми власності. На жаль, в Україні в пострадянський період до приватної власності ставилися з недовірою. Характерним може бути приклад, коли з чужої присадибної ділянки «збирали врожай» не її власники. Заяви до міліції ні до чого не приводили, більше того, звинувачували самих власників у жадібності. У той же час, наприклад, у США фермер, який вбиває такого «збирача врожаю», або постовий, який захищає федеральну власність, є у своєму праві, адже право власності є недоторканним і священним. Недаремно його проголосили природним правом ще мислителі Нового часу. Щодо охорони правопорядку, то держава охороняє його за допомогою спеціальних органів поліції.

Культурно-освітня функція — це переважно фінансова та організаційна підтримка науково-дослідної діяльності, створення і забезпечення умов для задоволення культурних потреб людей, надання можливості загальної освіти, забезпечення високої якості освіти. Культурно-освітня функція реалізується в таких напрямках:

1)       консолідація нації і розвиток її національної свідомості;

2)       сприяння розвитку самобутності усіх корінних народів і національних меншин;

3)       організація освіти;

4)       сприяння розвитку культури, науки і техніки;

5)       охорона культурної спадщини.

Активна увага держави до питань освіти і виховання, на нашу думку, зумовлена піклуванням про майбутнє. Мабуть, саме тому в багатьох державах отримання середньої освіти є не лише правом, а й обов’язком громадян[15, c. 142-144].

2.3. Зовнішні функції держави

На відміну від внутрішніх функцій зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави, а тому спрямовані за межі країни.

Виділяють зовнішньополітичні, зовнішньоекономічні та глобальні функції.

До зовнішньополітичних належать такі функції, як військова, дипломатична та гуманітарна. До зовнішньоекономічних -взаємовигідна торгівля з іншими країнами та регулювання митної справи. Глобальними визнаються ті функції, що мають загальнопланетарний характер і стосуються інтересів усіх країн.

Військова функція полягає в тому, що лише держава організує захист країни від нападів ззовні, оголошує війну та веде загарбницькі війни. Слід мати на увазі, що історично військова функція була першою із зовнішніх функцій держави. Сучасне розуміння цієї функції ототожнює її з функцією оборони, що спрямована на забезпечення військової безпеки, захист суверенітету та територіальної цілісності держави шляхом підтримки високого рівня збройних сил країни. Крім того, функція оборони полягає в організації боротьби проти підривної діяльності іноземних держав.

Дипломатична функція — це встановлення та підтримка дипломатичних відносин з іншими державами відповідно до світових норм та принципів міжнародного права.

Гуманітарна функція — підтримка та розвиток культурних і наукових зв’язків з іншими державами; забезпечення збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що мають культурну цінність; вживання заходів щодо повернення культурних цінностей усього народу, які знаходяться за кордоном.

Взаємовигідна торгівля полягає в реалізації інтересів України у сфері економіки, торгівлі, бізнесу шляхом її інтеграції у світову економіку. Іноді між державами підписуються міжнародні договори стосовно корисних копалин, технологій тощо. Наприклад, Туркменістан може поставляти в Україну газ, Азербайджан — нафту тощо. Україна ж може поставляти цим країнам літаки. Це і є взаємовигідна торгівля на основі міждержавних Договорів.

Регулювання митної справи, тобто всі функції держави та органів державної влади щодо регулювання питань, пов’язаних з переміщенням товарів і транспортних засобів через державний кордон.

Колись для СРСР були характерні такі зовнішні функції: всебічна допомога соціалістичним країнам та підтримка національно-визвольного руху.

Всебічна допомога соціалістичним країнам. Це могла бути як мирна допомога (майже безплатні нафта й газ), так і не зовсім мирна. У 1968 році Чехословаччина вирішила, що їй досить соціалізму. КПЧ почала проводити політику, яка згодом отримала назву «соціалізму з людським обличчям». СРСР «допоміг» ЧССР зрозуміти свою помилку за допомогою танків. Заради справедливості слід зазначити, що, крім СРСР, у цій «допомозі» взяли участь НДР, Польща, Угорщина та Болгарія.

Підтримка національно-визвольного руху. Ця підтримка була різноманітною. Насамперед, це — допомога різним організаціям, яких згодом навіть в СРСР назвуть терористичними. Якщо ж такий рух перемагав, то СРСР допомагав йому будувати «світле майбутнє» (навіть якщо це — не комунізм). Якщо ж національно-визвольний рух своєю метою ставив комуністичне майбутнє, то допомога і підтримка його була всебічною. Класичним прикладом цього є досвід Куби.

1 січня 1959 року кубинський націоналіст Фідель Кастро повалив кубинського диктатора Батисту. Протягом 1959-60 років була націоналізована легка та харчова промисловість Куби, проведена аграрна реформа. Це викликало невдоволення в США, які вдалися до економічної блокади та прямої агресії (вторгнення у Плайя-Хірон). Як правило, після цих кроків, уряд, який проводив антиамериканську політику, йшов у відставку або його скидали самі громадяни країни.

І тоді націоналіст Кастро вдався до незвичайного кроку: він звернувся до СРСР по допомогу, заявивши, що Куба будуватиме соціалізм. Жоден з латиноамериканських диктаторів не вдавався до такого кроку. Лідер СРСР М. Хрущов дуже зрадів, коли зрозумів, що під боком у США буде такий «непотоплюваний авіаносець», як Куба. Щоб захистити режим Кастро, було прийнято рішення надіслати на Острів Свободи (як тоді називали Кубу) матеріальну та військову допомогу, у тому числі й ракети з ядерною у «начинкою».

Фотографії з супутників лягли на стіл президента США Дж. Ф. Кеннеді. Щоб не допустити більше ракет, США блокували Кубу військовими кораблями. Світ опинився перед ядерною війною. Однак світові пощастило: дізнавшись з розшифрованого радянською розвідкою таємного листування про згоду США визнати незалежність Куби, якщо СРСР забере ядерні ракети, М. Хрущов віддав наказ про демонтаж ракет…

Таким чином СРСР допомагав національно-визвольному руху.

З появою СНД з’явилися нові зовнішньополітичні і зовнішньоекономічні функції — створення оборонних союзів, створення і реалізація економічного союзу тощо[10, c. 36-38].

2.4. Глобальні функції держави

Наявність глобальних функцій практично усуває розбіжності між внутрішніми та зовнішніми функціями. Вони спрямовані на вирішення глобальних проблем людства.

До глобальних функції держави належать:

1. Функція захисту прав і свобод людства — пов’язана з твердженням, що будь-які порушення прав людини не є внутрішньою справою держави.
2. Функція співробітництва з іншими державами у вирішенні демографічних, сировинних та енергетичних проблем — полягає в пошуку та знаходженні взаємоприйнятних вирішень проблем, які стосуються інтересів народу і всього людства в цілому і потребують міжнародного реагування на перебої в демографічній, сировинній, енергетичній та інших сферах.
3. Функція попередження екологічних катастроф і ліквідація їхніх наслідків. Зазначена функція є особливо актуальною для України, де сталася низка екологічних катастроф, серед яких найвідомішими були Чорнобильська катастрофа 1986 року та дощі з талію в м. Чернівці в 1989 році. Спільна діяльність багатьох держав щодо ліквідації Чорнобильської проблеми є однією з функцій держав світу.
4. Функція співробітництва у сфері освоєння космосу. Зазначена функція реалізується активною участю держав у космічних польотах супутників на Марс, створенням Міжнародної космічної станції тощо.
5. Інформаційна функція — участь у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами.
6. Функція підтримання світового порядку — полягає у збереженні миру, попередженні ядерної війни, роззброєнні, ліквідації ядерної зброї, а також співробітництві з іншими державами у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом і в регулюванні міжнародних конфліктів. Іноді вона виражається у військових миротворчих операціях[1, c. 49-51].

Приклад.

В.В. Сухонос (мол.) про роль глобального інформаційного суспільства Демократизація державного режиму в Україні і зростання освіченості населення надають виняткового значення засобам масової інформації (ЗМІ), під впливом яких формується суспільна думка та політика держави. На жаль в Україні ЗМІ ще не стали «четвертою владою», яка не поступається впливовістю іншим трьом гілкам. Це особливо прикро тому, що без них неможливе нормальне життя суспільства і держави.

Однак дійсно нові можливості відкриваються перед ЗМІ у зв’язку з переходом до глобального інформаційного суспільства. Пов’язані з цим наслідки для суспільства та держави активно обговорювалися на найвищому рівні. Так, 22 липня 2000 року на саміті «Великої сімки» та Росії, що проходив на Окінаві (Японія), була прийнята Хартія глобального інформаційного суспільства. Пункт 1 зазначеної Хартії визначає, що «інформаційно-комунікативні технології є одним із найважливіших чинників, які впливають на формування суспільства XXI століття. їх революційний вплив стосується життя людей, їх освіти та праці, а також взаємодії уряду з громадянським суспільством». Спеціалісти вважають, що інформаційно-комунікативні технології радикально змінять як місцеві, так і національні соціально-економічні і державно-політичні інститути. Такі ж зміни відбудуться і в сфері глобальних інститутів. Необхідність підвищення ролі цих технологій у забезпеченні громадського добробуту та демократії займає центральне місце в сучасних дискусіях з проблем глобалізації.

Висновки

Функціонування сучасної держави — одне з найбільш принципових та масштабних питань, що входить не лише до сфери державознавства, але й загальнотеоретичної юриспруденції у цілому. При цьому факт базування державознавства переважно на емпіричному матеріалі, відсутність його належної методології не дозволяє сформуватися теорії держави у повноцінному сенсі. На цьому шляху переосмислення функцій держави з методологічних позицій логічності, послідовності та несуперечливості дозволить розкрити нові аспекти існування держави у сучасних умовах, показати відмінність між тим, як держава діє та як вона функціонує.

Отже, можна підсумувати, що функції держави – це роль, яку вона виконує щодо суспільства, це основні напрями її діяльності. У функціях держави виражається її сутність та призначення.

Головні завдання і цілі держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Саме тому, основні напрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об’єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об’єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам’ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв’язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини.

Перед будь-якою державою завжди стоїть коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З-поміж усієї сукупності зусиль можна виділити такі, які виражають її сутність і без котрих вона не може повноцінно діяти як найважливіша складова частина політичної системи суспільства. Основні напрями діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі, називаються функціями держави. Функціям держави притаманні такі основні властивості:

1. В них безпосередньо знаходить свій вираз і конкретизацію соціальна сутність держави, в них чітко виявляється те, чиї інтереси — всього суспільства чи лише окремих його частин (класів, соціальних груп) — вона виражає і забезпечує.
2. У функціях сучасної демократичної держави знаходить свій вираз її активна роль як особливої політико-територіальної організації, що покликана обслуговувати суспільство і його членів у всіх сферах суспільних відносин.
3. Становлення і розвиток функцій держави зумовлений конкретно-історичними умовами існування даної держави. Ці умови визначають соціальну спрямованість держави, яка і знаходить свій вираз в її функціях. Тому у функціях держав різних історичних типів виявляються особливості й закономірності розвитку, динаміка і спрямованість, насамперед, соціально-економічних і політичних умов суспільного життя.

Список використаної літератури

1. Бабаев С. В. Теория функция современного российского государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства ; История правовых учений / С. В. Бабаев. — Н.-Новгород, 2001. — 25 с.
2. Анцупов В. В. Экономическая функция государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства; История правовых учений / В. В. Анцупов. — Красноярск, 2004. — 26 с.
3. Мелихова А. В. Функции советского и современного российского государства : автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — Теория и история права и государства; История учений о праве и государстве / A. В. Мелихова. — Казань, 2006. — 40 с.
4. Общетеоретическая юриспруденция: Учебный курс : учеб. / под ред. Ю. Н. Оборотова. — О. : Фенікс, 2011. — 436 с.
5. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підруч. / О. Ф. Скакун. — 3-те вид. — К. : Алерта ; ЦУЛ, 2011. — 524 с.
6. Загальна теорія держави і права : підруч. / М. В. Цвік, B. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін. ; за ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — Х. : Право, 2002. — 432 с.
7. Еллинек Г. Общее учение о государстве / Г. Елли- нек; Вступ. ст. : Козлихин И. Ю. — СПб : Юрид. центр Пресс, 2004. — 752 с.
8. Тихомиров Ю. А. Теория компетенции / Ю. А. Тихомиров. — М. : Юринформцентр, 2001. — 352 с.
9. Новая философская энциклопедия : в 4 т. // Ин-т философии РАН ; Нац. обществ.-науч. фонд ; предс. научно-ред. совета В. С. Степин. — 2-е изд., испр. и дополн. — М. : Мысль, 2010. — Т. 1. — 744 с.
10. Иванников И. А. Теория государства и права: учеб. / И. А. Иванников. — М. : Юрлитинформ, 2011. — 392 с.
11. Принцип верховенства права: проблеми теорії та практики: монографія: у 2 кн. / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка; ред. кол. : Ю. С. Шемшучен- ко (голова) та ін. — К. : Юрид. думка, 2008. — Кн. 2: Принцип верховенства права у діяльності держави та в адміністративному праві / відп. ред. В. Б. Авер’янов. — 314 с.
12. Онопенко П. В. Правоохоронні функції української держави: зміст і реалізація : автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 — теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень / П. В. Онопенко. — К., 2005. — 20 с.
13. Теория государства и права: курс лекций / М. И. Байтин, Н. А. Баринов, Ф. А. Григорьев и др. ; под ред. : Малько А. В., Матузов Н. И. — Саратов : Изд-во Сарат. ВШ МВД РФ, 1995. — 560 с.
14. Оксамытный В. В. Общая теория государства и права : учеб. для студ. вузов / В. В. Оксамытный. — М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2011. — 511 с.
15. Фукуяма Ф. Сильное государство: Управление и мировой порядок в XXI веке : пер. с англ. / Фрэнсис Фукуяма. — М. : ACT : ACT МОСКВА : ХРАНИТЕЛЬ, 2006. — 220, [4] с. — (Philosophy).
16. Иванов В. Нормативный конституционно-правовой договор: теория и практика. К критике современной теории государства / Виталий Иванов. — М. : Тер-ритория будущего, 2008. — 352 с.