Вступ

У зв’язку зі вступом України до СОТ і посиленням конкуренції між виробниками виникають додаткові ризики у сфері зайнятості. Витіснення з ринку деяких вітчизняних підприємств можна чекати передусім у сфері сільськогосподарського виробництва і торгівлі сільськогосподарською продукцією, у деревообробній промисловості, виробництві меблів, іграшок, машинобудуванні, текстильній і хімічній промисловості, де працює більшість населення.

Формування конкурентного середовища на ринку праці в умовах перехідної економіки України зумовлює необхідність забезпечення узгодженої дії ринкових регуляторів та заходів державного регулювання в напрямі сприяння продуктивній зайнятості економічно активного населення, розробки системи заходів щодо забезпечення соціального захисту осіб з низьким рівнем конкурентоспроможності. Причому подолання негативних тенденцій розвитку ринку праці країни, пов’язаних насамперед із повільними темпами ринкових перетворень у сфері зайнятості, за слабкої гнучкості ринку праці можливе лише за умов проведення врівноваженої, послідовної політики зайнятості.

Реалізація політики зайнятості на етапі ринкової трансформації спрямована на забезпечення продуктивної зайнятості та попередження стрімкого зростання безробіття шляхом включення в дію ринкових механізмів, що сприяють встановленню динамічної рівноваги попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. Пріоритетного значення набувають заходи активної політики зайнятості — сприяння повній, продуктивній та вільно обраній зайнятості з метою стимулювання економічного зростання й розвитку, підвищення рівня життя, задоволення потреб у робочій силі та ліквідації безробіття.

1. Активна політика зайнятості як фактор формування робітничих кадрів

На нашу думку, активна політика зайнятості, націлена насамперед на підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення, адаптованості його до структурних змін, скорочення періоду вимушеної незайнятості завдяки здійсненню професійної перепідготовки, сприянню розвитку самозайнятості та запобіганню маргіналізації, поширена в економічно розвинених країнах. І хоча зміст та методи управління програмами цієї політики в різних країнах суттєво різняться, усі вони спрямовані на сприяння стабільній зайнятості, тобто на працевлаштування безробітних, підвищення мобільності робочої сили за рахунок запровадження програм професійної підготовки та перепідготовки кадрів, мінімізацію наслідків тривалого перебування в стані незайнятості.

Саме тому процес формування конкурентного середовища на ринку праці в умовах перехідної економіки України може бути ефективним лише в разі врахування позитивного досвіду застосування економічно розвиненими країнами активної політики зайнятості з метою підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення.

Концепція ефективної політики зайнятості, яка, відповідно до моделі Рена-Мейднера, передбачала необхідність вжиття низки превентивних заходів з метою попередження стрімкого зростання безробіття, вперше була розроблена на загальнодержавному рівні у Швеції [7, с. 73]. Традиційна стратегія забезпечення повної зайнятості — підтримка високого попиту на робочу силу разом із контролем заробітної плати та ціни — неминуче призвела б до зростання рівня інфляції та відповідного зниження обсягів заробітної плати. Тому у Швеції була розроблена і прийнята нова модель досягнення повної зайнятості, що базується на таких чотирьох основних елементах:

1)       обмежена фіскальна політика;

2)       “солідарна” політика заробітної плати;

3)       активна політика на ринку праці, спрямована на підвищення рівня конкурентоспроможності робочої сили;

4)       пріоритетна підтримка галузей, визначених державною програмою перспективного розвитку.

Реалізація у Швеції активної політики зайнятості, спрямованої на підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення, передбачає, окрім розробки загальнонаціональної системи заходів для створення нових робочих місць, систематизацію обліку вакансій і організацію професійного навчання незайнятого населення (професійної підготовки та підвищення кваліфікації). Найбільш характерною рисою цієї політики є підвищення значення перепідготовки працівників, що здійснюється в рамках безперервної освіти. Ця система освіти націлена на забезпечення зростання продуктивності праці за рахунок підвищення рівня знань та кваліфікації працівників. Відповідно до прийнятої в 1974 р. Конвенції МОП №140, у Швеції законодавчо закріплене надання оплачуваної навчальної відпустки, що свідчить про посилення уваги держави до систематичного підвищення рівня кваліфікації економічно активного населення [3, с. 30-31].

У Сполучених Штатах Америки застосування заходів активної політики зайнятості з метою підвищення рівня конкурентоспроможності робочої сили зорієнтоване насамперед на стимулювання безробітних до активного пошуку роботи. Це передбачає можливість отримання необхідної інформації за допомогою електронних банків робочих місць не тільки на місцевому, але й на регіональному і національному рівнях, а також відповідної консультаційної допомоги. При цьому з метою мінімізації негативних наслідків глобалізації, пов’язаних із вивільненням працівників узв’язку з переведенням масових виробництв за кордон, міністерство праці США фінансує ряд спеціальних програм, реалізація яких передбачає надання матеріальної допомоги та професійне навчання працівників, які втратили роботу [1].

Проведення активної політики зайнятості в Японії передбачає реалізацію комплексних заходів, спрямованих на стабілізацію ситуації на ринку праці, підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення. Загальновідомо, що для ринку праці Японії характерне надання переваги прийняттю на роботу більш мобільної молоді замість утримання працівників старшого покоління. Стабільність зайнятості в цьому разі означає значну тривалість перебування працівників в одній фірмі та практичну відсутність плинності кадрів [1].

Враховуючи динамізм розвитку малого та середнього бізнесу, міністерство праці Японії бере активну участь в організації навчання працівників для венчурних та інших малих і середніх підприємств. Існуюча система управління програмами забезпечення зайнятості населення в Японії передбачає можливість навчання та перенавчання тих безробітних, які намагаються підвищити рівень своєї конкурентоспроможності на ринку праці, часткове покриття витрат роботодавцям на проведення профпідготовки на виробництві або виплату дотацій тим із них, хто надає можливість своїм працівникам підвищувати свій рівень кваліфікації на державних курсах підготовки [10, с. 63].

Разом із тим, держава стимулює роботодавців до працевлаштування безробітних, які брали участь у програмах професійного навчання за направленням державної служби зайнятості, шляхом застосування системи квотування та державного субсидування найму цих громадян [98, с. 49].

Участь держави в регулюванні ситуації на ринку праці проявляється також через організацію державних бюро із забезпечення зайнятості (ДБЗЗ), які разом з приватними агентствами сприяють працевлаштуванню незайнятого населення. Бюро із забезпечення зайнятості населення, відділи працевлаштування випускників університетів надають профорієнтаційні послуги випускникам середніх шкіл та сприяють їм у пошуках підходящої роботи [10, с. 63].

Активна політика зайнятості у Великобританії спрямована на розвиток існуючої системи професійного навчання та працевлаштування, поширення інформації про ринок праці та існуючі вакансії за сприяння Job-Search Assistance (Служби сприяння працевлаштуванню), застосування ряду комплексних заходів щодо сприяння працевлаштуванню випускників освітніх закладів. Практична значимість цієї політики держави полягає в розширенні масштабів застосування і вдосконаленні існуючої системи громадських робіт; плануванні потреб у робочій силі (з урахуванням заявок підприємців); розвитку прогресивних технологій, що сприяють створенню нових робочих місць на периферії; впровадженні програм сприяння зайнятості жінок, молоді та осіб похилого віку через додаткову професійну підготовку та перенавчання, що, відповідно, послаблює конкуренцію з боку неконкурентоспроможних груп незайнятого населення [1].

На нашу думку, цікавим є досвід Тайваню щодо реалізації заходів активної політики зайнятості з метою підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення. Найбільш гостро наслідки азіатської фінансової кризи 1997 р. проявилися на початку 2000 р., насамперед через наростання негативних тенденцій в економіці, зниження рівня конкурентоспроможності продукції національних товаровиробників, перевищення (вперше за двадцятирічний період) тривідсоткового рівня безробіття [8, с. 64]. З метою подолання негативних тенденцій урядом був запропонований комплекс заходів, зорієнтованих на пошук оптимальних методів управління національною економікою, формування наукоємної економіки, що мала замінити економіку інформаційну. В першу чергу, це передбачає збільшення обсягів видатків на освіту з 3% ВВП у 2001 р. до 7% у 2010 р., реорганізацію системи професійної підготовки, стимулювання малого бізнесу (за рахунок надання податкових пільг) до збільшення витрат на навчання персоналу, створення сприятливих умов кредитування, полегшення доступу малих підприємств до отримання кредитів [11, с. 65].

Найпоширенішим заходом активної політики зайнятості в більшості розвинених країн є застосування програм професійного навчання безробітних, спрямованих на підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення. Водночас висока результативність проведення професійної підготовки безробітних досягається лише у разі відповідності професії, яку вони здобули після закінчення навчального процесу, кон’юнктурі попиту на ринку праці. Навіть незважаючи на те, що застосування програм професійного навчання безробітних не завжди дає миттєвий позитивний результат, цей напрям активної політики зайнятості є досить поширеним. Так, за результатами реалізації програми JTRA, яка діяла в США протягом восьми років, спеціалістами були зроблені висновки щодо ефективності застосування даної програми для сприяння працевлаштуванню неконкурентоспроможних осіб [1].

У переважній більшості розвинених країн державне фінансування внутрішньофірмової професійної підготовки незайнятого населення спрямоване на підготовку кадрів за робітничими професіями. Однак в умовах посилення глобалізаційних тенденцій у розвитку світової економіки забезпечення високого рівня конкурентоспроможності робочої сили можливе лише в разі запровадження системи безперервної освіти, що передбачає постійне вдосконалення знань учасників трудового процесу. Саме тому розвинені країни починають приділяти все більше уваги перепідготовці фахівців, організованій безпосередньо на підприємстві (з урахуванням специфіки технологічних процесів даного виробництва).

Не менш важливим інструментом стимулювання розвитку системи професійного навчання безробітних є, поряд з прямим фінансуванням, проведення диференційованої пільгової політики. Це передбачає, зокрема, пільгове оподаткування сум, які було витрачено на організацію навчання молоді з метою підвищення рівня її конкурентоспроможності. У розвинених країнах широко застосовується практика стимулювання роботодавців до працевлаштування молоді, що брала участь в організованих за сприяння служби зайнятості програмах професійного навчання для безробітних (шляхом впровадження систем пільгового оподаткування, часткової компенсації їхніх витрат на виплату заробітної плати колишнім учасникам цих програм) [4, с. 105].

У Франції акценти у вирішенні проблеми подолання молодіжного безробіття поступово змістилися із сфери соціального забезпечення у сферу освіти та професійного навчання. Насамперед це стосується розробки системи заходів, що полегшують працевлаштування незайнятих випускників: надання кредитів на індивідуальну освіту, розвиток системи учнівства на підприємствах, розширення масштабів тимчасової зайнятості, організації громадських робіт. У Франції та Бельгії широко застосовується практика звільнення підприємств, що наймають на роботу молодь, від сплати внесків у систему соціального забезпечення [6, с. 48].

Хочемо відмітити, що досвід реалізації програм громадських робіт у зарубіжних країнах свідчить про їхню доцільність для забезпечення тимчасової зайнятості безробітних. Це дає змогу забезпечувати учасникам цих робіт достатній для нормальної життєдіяльності рівень доходу та послабити соціальну напруженість у суспільстві.

Слід враховувати, що в умовах переходу до постінформаційної моделі ринку праці низькокваліфіковані та малоефективні громадські роботи отримують статус тимчасового заняття при зміні діяльності. Водночас вони продовжують залишатися ефективним засобом пом’якшення напруженості на ринку праці. При цьому в структурі громадських робіт поступово виділяються трудомісткі громадські роботи та суспільні роботи, що мають певну соціальну спрямованість.

Таким чином, підвищення рівня конкурентоспроможності незайнятого населення в умовах трансформаційних змін залежить не тільки від здатності економіки пристосовуватися до існування безробіття в перехідний період та проведення компенсаційної політики щодо безробітних, але й від міри мобільності робочої сили (її здатності до перенавчання і внутрішньої міграції).

2. Цілі та критерії ефективності функціонування активної державної політики зайнятості

Активна політика зайнятості — це сукупність правових, організаційних та економічних заходів, які проводить держава з метою зниження рівня безробіття: профорієнтація, професійна підготовка та перепідготовка населення, організація громадських робіт, сприяння у пошуках роботи, кредитування малого підприємництва, фінансова підтримка підприємств у збереженні (або створенні) робочих місць, розвиток системи органів служби зайнятості тощо. Пасивна політика зайнятості — це сукупність заходів, які направлені на згладжування негативних наслідків безробіття: грошова допомога безробітним і членам їх сімей, пільги [2, с.202].

В контексті державної політики зайнятості, виділяють три основні моделі державної політики зайнятості:

—         Європейська модель передбачає скорочення числа зайнятих при підвищенні виробництва праці, що призводить до росту доходу. Така політика передбачає дорогу систему допомоги для великої кількості безробітних.

—         Скандинавська модель передбачає забезпечення зайнятих практично всіх трудящих шляхом утворення робочих місць в державному секторі середніми умовами оплати праці. Така політика проводиться в основному на державні кошти, дефіцит яких призводить до спаду виробництва, безробіття.

—         Американська модель орієнтується на утворення робочих місць для значної частини економічно активного населення, які не потребують високої продуктивності. При такому підході безробіття формально зменшується, але збільшується кількість людей з низькими доходами [1, с. 183].

З огляду на вищезазначене, активна політика зайнятості в системі державного управління розглядається як система заходів, які спрямовані на: збільшення попиту на робочу силу з боку державного сектора економіки;підвищення конкурентоспроможності робочої сили на державній службі порівняно з приватним сектором та забезпечення якісної відповідності робочої сили й робочих місць;поліпшення процесу працевлаштування.

Мета активної політики зайнятості в системі державного управління полягає в регулюванні правових питань трудових відносин, планування у сфері кадрової політики, професійне навчання та соціальний захист службовців. Основними проблемами при цьому є підвищення мотивації службовців до ефективної управлінської праці, широке впровадження активних методів пошуку і цілеспрямованої підготовки потрібних для організації працівників, забезпечення соціальних гарантій державних службовців у сфері зайнятості, що вимагає від фахівців служб управління персоналом дотримання порядку працевлаштування і перенавчання працівників, що вивільняються, надання ним установлених пільг і компенсацій.

Висновки

Аналізуючи зарубіжний досвід застосування заходів активної політики зайнятості, необхідно відзначити, що сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили на ринку праці є одним з пріоритетних напрямів розвитку конкурентних відносин на ринку праці. При цьому найбільш прийнятним для застосування вважається вдосконалення існуючої системи громадських робіт; розвиток прогресивних технологій, що забезпечують нові робочі місця на периферії; впровадження програм сприяння зайнятості жінок, молоді та осіб похилого віку через додаткову професійну підготовку та перенавчання, що, відповідно, ослаблює конкуренцію з боку неконкурентоспроможних груп незайнятого населення.

Необхідно також приділяти належну увагу запровадженню програмно- цільового методу управління професійною освітою, спрямованого на забезпечення більш ефективного підходу до організації навчання, розробку прогнозів і здійснення моніторингу ринку праці з метою оптимізації обсягів навчання, підвищення якості освітніх послуг.

У цілому узагальнення теоретичних досліджень у сфері політики зайнятості, практики формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери у країнах з розвиненою та перехідною економікою дають змогу стверджувати, що пріоритетними завданнями залишаються не тільки забезпечення можливості працевлаштування незайнятих (відповідно до їхніх інтересів і вимог до умов найму і оплати праці), але й сприяння зростанню рівня їхньої конкурентоспроможності за рахунок професійного навчання.

Список використаної літератури

1. Волкова О. В. Ринок праці: [навч.посіб.] / Волкова О.В. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 624 с.
2. Лісогор Л.С. Формування конкурентного середовища на ринку праці : дис. … докт. фіз.-мат. наук : 08.09.01 / Л.С. Лісогор. — К., 2006. — 427 с.
3. Можаев В. Совместима ли “шведская” модель с глобализацией и евроинтеграцией? / В. Можаев // Человек и труд. — 2001. — № 4. — С. 30-33.
4. Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: [навч.посіб.] / Васильченко В.С. — К. КНЕУ, 2005. — 252 с.
5. Политика Японии в сфере занятости // Проблемы труда и занятости в отечественных и зарубежных публикациях. — Вып. 1. — К. : Учеб.-метод. и консультац. центр “Информет”.- 1993. — С. 48-53.
6. Буряк П.Ю. Економіка праці й соціально-економічні відносини: / Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор’єва М.І. — К.: ЦНЛ, 2004. — 440 с.
7. Реформування ринку праці та соціальної політики в Україні / МОП, Центрально- та Східноєвропейська група. — К., 2004. — 299 с.
8. Системы обучения: адаптация к изменениям в экономике // Человек и труд. — 2006. — № 7. — С. 63-67.
9. Тарасенко М. Правила игры, к которой мы пока не готовы / М. Тарасенко // Человек и труд. — 2002. — № 4. — С. 43-46.
10. Тецуя Дзе. Политика занятости в Японии / Тецуя Дзе // Человек и труд. — №3. — 2009. — С. 62-65.
11. Шеметов В. Результативность профессионального обучения безработных и незанятых граждан : науч.-практ. пособие / В. Шеметов, П. Новиков. — М. : РГАТиЗ, 2000. — 268с.
12. Відповідність обсягів і напрямів підготовки кадрів потребам ринку праці : інформ.-аналіт. матеріали / Державний центр зайнятості М-ва праці та соціальної політики України. — К., 2008. — 103 с.