ВСТУП

Актуальність теми. Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Технічний прогрес, швидке збільшення виробничих потужностей та підвищення життєвого рівня є стратегічними напрямами динамічного розвитку економіки кожної країни. Проте довгострокове економічне зростання не завжди є рівномірним. Воно переривається періодами економічної нестабільності, коливаннями у темпах економічного зростання, структурі й ефективності відтворення. Періоди швидкого зростання економіки перериваються інфляцією (зростанням цін), спадом виробництва і низьким рівнем зайнятості (безробіттям).

Циклічні коливання в економіці були відомі давно, але до початку ХІХ ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій країні та іншими факторами. Тобто, циклічного характеру ринкова економіка набула з початку ХІХ ст., коли вона досягла високої зрілості.

Метою роботи є дослідження циклічності економічного розвитку.

Виходячи з поставленої мети в роботі необхідно вирішити наступні завдання:

• дослідити концепції циклічності економічного розвитку;
• проаналізувати сутність та поняття економічних циклів;
• показати фази та види економічних циклів.

Об’єктом роботи є циклічність економічного розвитку.

Предметом роботи є поняття, фази та види економічних циклів.

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПЦІЇ ЦИКЛІЧНОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Економічне зростання – це не плавний, рівномірний процес сходження від нижчого до вищого рівня. Це складний, суперечливий, зворотньопоступовий, прогресивний рух економіки. У русі суспільного виробництва є роки, коли зростання загального обсягу виробництва проходить досить швидко, в інші роки – повільніше і навіть має місце спад. Такі коливання у русі суспільного виробництва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означають циклічний характер його розвитку. Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї кризи до іншої або, інакше, – від однієї найвищої точки економічного злету («буму») до іншої [9].

Таким чином, циклічність – це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої.

Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності – рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

У чому ж причина циклічного розвитку економіки? Економісти створили за два останніх століття біля 200 різноманітних концепцій, за допомогою яких намагалися розкрити ці причини. Перші пояснення економічних циклів було зроблено в межах неокласичного напряму політичної економії, оскільки циклічний характер виробництва вперше виявився на початку XIX ст. (економічна криза 1825 року). Характерною рисою цих концепцій було намагання трактувати кризи як випадкове явище, спричинене порушеннями попиту і пропозиції. Першу спробу пояснити циклічний характер капіталістичного виробництва зробив англійський економіст В. С. Джевонс (1835 – 1882). Він пов’язав економічний цикл з 11 – 12–річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це, у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва. Американський економіст Г. Мур у праці «Економічні цикли, закони і причини їх виникнення» (1914) пов’язав циклічність з дією атмосферних факторів, що впливають на врожайність [14].

Інші представники економічної теорії пояснюють циклічний розвиток окремими специфічними явищами, які порушують економічну рівновагу – між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією, заощадженнями і інвестиціями, доходом виробленим і спожитим (С. Сисмонді, Т. Мальтус, Дж. Гібсон, А. Афтальон, Дж. М. Кейнс та інші).

В економічній теорії розрізняють короткі (3 – 4 роки), середні (7 – 11 років) і довгі (48 – 57 років) економічні цикли.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. почала розвиватися кредитно–грошова теорія циклу. її представники – американський економіст І. Фішер і англійський вчений Дж. Хоутрі. На їх думку, причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купівельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу.

Поява нової концепції економічного циклу в 20-х роках ХХ ст. пов’язана з іменем російського вченого М. Д. Кондратьєва, який обґрунтував теорію «довгих» циклічних коливань, які він назвав «хвилями кон’юнктури». В економічній літературі утвердилася їх назва «хвиль Кондратьєва» [6].

В основі теорії «довгих хвиль» лежить розвиток ідей про економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги.

Рівновага першого порядку – між звичайним ринковим попитом і пропозицією. її порушення породжує короткочасні коливання (короткий цикл), які повторюються через кожних 3 – 3,5 роки.

Рівновага другого порядку пов’язана з капіталовкладеннями (інвестиціями) в засоби праці, порушення якої викликає циклічні «хвилі» тривалістю 7 – 11 років. Цей цикл він назвав середнім, ототожнивши з економічним (промисловим) циклом.

Рівновага третього порядку пов’язана із співвідношенням між «основними капітальними благами» (пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями у виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний спосіб виробництва (галузева структура, сировинна база, енергетика, ціни, кредитно–грошова система тощо) – з іншого.

Узагальнюючи статистичний матеріал (починаючи з кінця XVIII ст.), динаміки середнього рівня товарних цін, проценту на капітал, номінальної зарплати, обороту зовнішньої торгівлі, добування і споживання вугілля, виробництва чавуну і свинцю в Англії, Франції і США, М.Д. Кондратьєв (1892–1938) прийшов до висновку, що поряд з середніми циклами відтворення (7 – 11 років) існують «великі цикли тривалістю в середньому в 57 років». Кожен «великий цикл» проходить у своєму розвитку «хвилю підвищення» і «хвилю зниження» [4].

Перший «великий цикл», за розрахунками Кондратьєва, розпочався у 1789 році і тривав до 1849 року, другий – охопив період з 1850 по 1896 роки, «підвищувальна хвиля» третього закінчувалася у 20-х роках XX ст. (коли Кондратьєв аналізував «довгі цикли»).

На думку вченого, «великі цикли» характеризуються чотирма закономірностями («правильностями» як він їх назвав):

1) до початку (і на початку) «хвилі підвищення» відбуваються глибокі і якісні зміни в економічному житті суспільства: значні технічні відкриття і винаходи, що спричиняють наступний науково–технічний прогрес і впровадження нових технологій, перегрупування країн за ступенем їх участі у світових економічних зв’язках, еволюція торгівлі і грошового обігу;

2) найбільша кількість соціальних потрясінь – великі війни, революції, соціальна боротьба – припадають на «підвищувальні» хвилі «великих циклів»;

3) «знижувальні» хвилі характеризуються застоєм сільського господарства;

4) «хвилі підвищення» сприяють зменшенню тривалості і глибині криз, депресій – фази «середнього циклу», стимулюють пожвавлення і економічне зростання; «хвиля зниження» – збільшують тривалість і глибину депресій і кризових явищ, зменшують можливості економічного зростання [3].

Головною причиною «довгих» хвиль Кондратьєв вважав масове оновлення пасивної частини основного капіталу – виробничих будівель і споруд, доріг і транспортних засобів тощо (він називав їх «основними капітальними благами»). Зміна і розширення цієї частини основного капіталу відбувається не плавно, а поштовхами, як зазначав вчений, виразом чого і стали «великі» хвилі кон’юнктури. Він передбачив виникнення «Великої депресії» 1929–1933 років.

Найбільшою науковою заслугою М. Д. Кондратьєва є спроба сконструювати теоретичну соціально-економічну систему, яка сама може генерувати тривалі коливання.

Концепція довгих хвиль Кондратьєва у 30-і роки ХХ ст. викликала гостру полеміку в СРСР. Прибічники концепції «автоматичного краху» капіталізму звинувачували його в апологетиці капіталізму, оскільки згідно його концепції за капіталізмом визнавалася наявність механізмів саморегулювання і виходу з економічних структурних криз. Подальший розвиток капіталістичної економіки підтвердив вірність передбачень Кондратьєва.

Вивченням довгих хвиль у ХХ ст. займалися такі відомі вчені як И. Шумпетер, Е. Слуцький, С. Кузнец, К. Кларк, І. Мітчел, П. Баккара, Д. Гордон, Т. Кучинський.

Суттєвий вплив на сучасну інтерпретацію теорії «довгих циклів» зробили дослідження австро-американського економіста І. Шумпетера. В кінці 30-х років ХХ століття, розвиваючи ідеї Кондратьєва, він обґрунтував концепцію, згідно якої головною причиною «великих» циклічних коливань стає хвилеподібна динаміка змін у техніці і технології, тобто у технічних нововведеннях (інноваціях) [5].

Схематично цей зв’язок виглядає так: нові наукові відкриття породжують прорив у техніці і технології ряду галузей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу (зростанню його маси), зростанню прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру насичення ринків сукупний попит різко зменшується, прибутки падають, значна частина капіталу виявляється надлишковою. Так виникають спочатку «підвищувальна», а потім «знижувальна» хвилі «великого циклу». Вихід з «хвилі зниження» можливий лише на основі нових науково–технічних досягнень і наступних інновацій.

Ідеї Шумпетера виявилися плідними і знайшли свій розвиток у сучасній економічній теорії. Нинішнє покоління економістів продовжило дослідження «довгих» або «великих» циклів. Були виділені 3-й і 4-й «великі» цикли, досліджена їх структура. Отже, завдяки науковим розробкам Кондратьєва і Шумпетера в економічній теорії виник новий напрям досліджень, в якому обґрунтовується суть і причини «великих» або «довгих» циклічних коливань [1].

Сучасна наука виходить з того, що причиною економічної циклічності є рівень загальних або сукупних витрат (інвестицій). У період криз пристосуватися до низького рівня цін, витримати тимчасову збитковість може лише той, хто в змозі замінити старе устаткування новим, більш ефективним. Умови, що виникають, змушують підприємців практично водночас заміняти основний капітал, не чекаючи навіть його фізичного зношування. До цього їх спонукає конкуренція, побоювання відстати в технічному рівні виробництва від конкурентів. Тому відбувається ланцюгова реакція масової заміни основного капіталу, насамперед його активної частини – машин, механізмів і обладнання. Цей процес складає матеріальну основу і визначає тривалість і періодичність економічного циклу.

Підводячи підсумок, на нашу думку, слід звернути увагу на те, що в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової економіки.

РОЗДІЛ 2. СУТНІСТЬ ТА ПОНЯТТЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

Макроекономічна рівновага – явище нестабільне. Її порушення пов’язані з трьома основними причинами: циклічним розвитком економіки, неповною зайнятістю й інфляцією.

Циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. Її характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Такі коливання відбуваються відносно столітнього, або довгострокового тренда (умовної лінії, яка характеризує загальну спрямованість змін економічних показників). Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку. Економічний цикл – це форма руху і розвитку ринкової економіки, природний спосіб економічного саморегулювання, коли ринок стихійно відновлює пропорційність економіки і втрачену рівновагу [15].

Враховуючи основний елемент економічного циклу – економічні кризи, можна дати й іншу назву економічному циклу – рух виробництва від однієї економічної кризи до початку іншої.

Економічний цикл – це рух виробництва від початку однієї економічної кризи до початку наступної економічної кризи.

Якщо в основу класифікації економічного циклу покласти їх тривалість, то розрізняють:

1. Короткі цикли ділової активності 3 – 4 роки;
2. Середнє коливання ділової активності 7 – 11 років;
3. Великі коливання ділової активності 40 – 60 років;
4. Вікові циклічні коливання.

Умови сучасного розвитку характеризуються глибокими змінами. У структурі економічних циклів це пов’язано з:

– впливом НТР;

– активне запровадження ресурсозберігаючих технологій;

– збільшення питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання і сфери послуг;

– часткове монополістичне планування.

У загальному виді економічний цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності і темпів зростання ВНП загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття [12].

Кожен економічний цикл складається з 4 фаз.

а) криза;

б) депресія;

в) пожвавлення;

г) піднесення.

а) Криза – це головна фаза циклу. Криза завершує попередній цикл і є початком наступного.

– вона розпочинається труднощами збуту готової продукції. Починається затоварювання на склад.

– скорочується обсяг виробництва;

– зростає безробіття і скорочується номінальна зарплата, зменшуються реальні доходи.

– з обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками;

– зростання попиту на сировину, паливо, енергію;

– зростання попиту на робочу силу;

зростання зарплати і відповідно попиту на товари особистого споживання.

Обсяг виробництва нарешті досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і зарплата, економіка вступає у піднесення.

г) піднесення – це фаза циклу, коли виробництво переживає рівень попереднього циклу і зростає високими темпами.

Характерні риси:

– значний приріст виробничих інвестицій;

– зростання попиту на товари

– розширення комерційної діяльності;

– зростання ставки проценту.

Розпочинається швидке економічне піднесення, що готує ґрунт для наступної кризи. А отже і циклу.

Отже, економічний цикл є більшою реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. В умовах вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економічного ринку [6].

Економічний розвиток відбувається нерівномірно і періоди піднесення чергуються зі спадом. Коливання економіки відтворюється як регулярний періодичний процес. Поняття економ. цикл означає – рух економіки від однієї кризи до іншої. Сучасна економ. теорія трактує як явище яке має ряд спільних моментів:

– економічний цикл складається з послідовних фаз: криз і піднесень;

– в 2–й половині 20-го ст. цикл розглядають як багатокомпонентний процес із малих, середніх, довгих циклів;

– із середини 30-х років в теорії макроекономіки цикл розглядають як коливання, які відбуваються навколо стану рівноваги;

– циклічні коливання відбуваються навколо трендової траекторії економічний зростання.

– циклічність економіки треба розглядати не як недолік в економічному стані, а як спосіб саморегулювання ринкової економіки, при чому циклічний розвиток має особливість, що коли не регулювати коливання то вони можуть підсилювати один одного, можуть увійти у резонанс і здатні зруйнувати економічну систему [13].

В макротеорії цикл виступає об’єктом управління. При характеристиці економічного циклу вживається 3 підходи до їх вивчення:

– економічний цикл розглядається як відхилення від нормального стану рівноваги;

– цикл трактується як загальна форма економічного процесу, а економічна рівновага не розглядається як норма до якої повинна прагнути економіка в процесі коливань;

– ряд теорій не визнають закономірно періодичність циклу.

В сучасній макроекономіці проблема циклічності розглядається з позиції визнання чи ні закономірності циклів і виявлення аналізу зв’язків між циклом і рівновагою .

1-й підхід розглядає економічні цикли як наслідки дії таких процесів:

Теорія нововведень Йозефа Шумпетера:розглядає економіку з точки зору 2 фази, які:

– віддаляють економіку від рівноваги: піднесення і депресії;

– або повертають до рівноваги: кризи і пожвавлення .

Шумпетер вважав, що кожне нововведення порушує рівновагу бо їх власники отримують техн. переваги, підвищують прибутки, розширюють виробництво. Інші теж прагнуть до цього тому теж застосовують інновації, прискорюючи розвиток виробництва. Ці дії призводять до надвиробництва товарів, до порушення рівноваги попиту і пропозиції, і в економіці починається криза надвиробництва [2].

Грошова теорія Ральфа Хоутрі і Ф. Хаєка:за теорією Хоутрі причина кризи є штучне звуження грошової пропозиції емісійними банками, які підвищують ставку % для захисту касової готівки чи з метою підтримки курсу нац. валюти . За Хаєком причиною є кредит, розширення якого провокує диспропорції в економіці. Зокрема такою диспропорцією є вищі темпи росту цін на предмети споживання ніж на засоби виробництва

До 1-ї групи теорій відносять теорії недоспоживання у суспільстві і теорії які спираються на визнання факту відсутності синхронності в розвитку різних сфер економіки.

2 підхід ґрунтується на відмові від розуміння циклічності як відхилення від рівноваги. Спирається на положення економетрики і відповідно до поглядів Самуельсона, Тімбургена рівновага – це ідеальний стан економіки.

Отже економічний цикл – це макроекономічне явище пов’язане із зміною ВНП, національного доходу, інвестицій, споживання, які викликають сплески темпів росту чи падіння.

В Макроаналізі найбільша увага приділяється діловому чи класичному циклу, який досліджують з середини 19 століття. Він охоплює такі сторони економічного життя як виробництво, зайнятість, доходи, ціни і складається з фаз:

1. Експансії (піднесення);
2. Стиснення (криза);
3. Депресії;
4. Пожвавлення.

Фаза піднесення характеризується ростом цін виробників, обсягом зайнятості, обсягів виробництва. Інвестицій і особистих доходів і закінчується все бумом, тобто періодом надвисокої зайнятості і перевантаження виробничих потужностей. Під час буму ціни, ставка з/п і норма % надзвичайно високі і в найвищій точці циклу ці показники досягають максимуму [8].

Неминучим наслідком буму є поворот у розвитку циклу і перехід до спаду; цей перехід свідчить про настання фази кризи.

Під час кризи зростають нереалізовані тов. запаси, знижуються обсяги виробництва, скорочуються вир. інвестиції і падає попит на робочу силу. Росте безробіття. У виробництві починається скорочення попиту на сировину, падають ціни на неї, не реалізація викликає падіння тов. цін, падіння прибутків, попиту на кредити і зниження % ставки.

У фазі депресії зберігається падіння НД і ріст безробіття, інвестиції наближаються до 0 і в цей час економіка опускається до нижньої точки циклу (дно циклу). В цій точці відбувається поворот розвитку і економіка починає входити у фазу пожвавлення. Всі економічні показники у фазі пожвавлення змінюють напрям і в економіці починається економічне зростання. Зміна фаз піднесення і спаду не є різкою і яскраво вираженою, – це пов’язано з неспівпаданням темпів зміни різних параметрів:

1. Випереджаючі досягають макс (мін) перед досягненням піка чи дна циклу. Це: чисельність укладених ділових угод і створених ділових підприємств, індекси фондового ринку, прибутки корпорацій, зміни грошової маси.
2. Відстаючі параметри, які досягають макс (мін) після проходження критичної точки циклу. Це: питомі витрати на зарплату, середній рівень % ставки комерційних банків.
3. Співпадаючі параметри, які змінюються одночасно зі зміною економічної активності. Це: ВНП, рівень безробіття, особистий дохід, ціни виробників, % ставки нац. банку. В останні 50 років циклічний розвиток набув деяких особливостей, які визначають специфіку ділового циклу. Зокрема:

1) зменшилася амплітуда коливань економічної активності: фази піднесення стали тривалішими, спаду – коротшими.

2) спад не завжди тягне за собою тривале безробіття, а пік циклу – повну зайнятість.

3) від спаду найбільше страждають галузі, які виробляють засоби виробництва і споживчі товари тривалого користування.

4) галузі які випускають продовольчі товари і споживчі товари першої необхідності менше підлягають циклічним коливанням, бо попит на них майже не змінний. В цих галузях циклічні коливання впливають на ціни більше і менше на виробництво і зайнятість. Ділові цикли досить повно досліджував Кейнс, який розробив концепцію ділового циклу залежно від коливання динаміки інвестицій. Він пов’язав через механізм мультиплікатора серію коливань виробничого доходу, зміни попиту і відповідно проаналізував залежності які впливають на ці зміни і визначають рух сукупного попиту.

Підводячи підсумок вважаємо, що циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. Її характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку. В наслідок цього цикл є постійною динамічною характеристикою ринкової економіки, без нього не відбувається економічного розвитку.

РОЗДІЛ 3. ФАЗИ ТА ВИДИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ

Економічний цикл включає чотири фази: криза; депресія; пожвавлення; підйом. Головну фазу економічного циклу складає криза (інші назви: спад, рецесія – лат. recessus – відступ). В ньому укладені основні риси циклу. З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи додає ринковій економіці циклічний характер [1].

У момент рецесії спостерігається падіння рівня і темпів економічного зростання, а потім, як правило, і пряме скорочення масштабів випуску продукції. Такі явища пов’язані з перевиробництвом товарів. В цей час різко збільшуються запаси нереалізованої продукції. Відбуваються масові банкрутства (розорення) промислових і торгових підприємств, які не можуть розпродати товари, що нагромадилися. Через припинення виробництва швидко росте безробіття, скорочується заробітна платня. В суспільстві порушуються кредитні зв’язки, турбується ринок цінних паперів, падають курси акцій. Всі підприємці випробовують гостру потребу в грошах для сплати боргів, що швидко утворилися, і тому норма банківського відсотка значно зростає [5].

Але перехід до розширення виробництва і до його оновлення не може відбутися воднораз. Тому на зміну кризі приходить фаза депресії (лат. depressio – пониження, придушення). Тоді припиняється спад виробництва, а разом з ним і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів. Через незначний попит збільшується маса вільного грошового капіталу і ставку банківського відсотка знижується до мінімуму.

В період депресії пропозиція товарів перестає обгонити попит, а тому між ними встановлюється рівновага (припинення випуску товарів знижує їх пропозицію до рівня попиту). В той же час створюються природні умови для виходу з кризи. Зменшення цін на засоби виробництва і здешевлення кредиту сприяє новому накопиченню капіталу, відновленню розширеного відтворювання на новій технічній основі [2].

В ході депресії ці умови закріплюються і починається період інтенсивного розвитку, який охоплює всю наступну фазу – пожвавлення [9].

Означає розширення виробництва до його передкризового рівня. Розміри товарних запасів встановлюються на рівні, необхідному для безперебійного постачання ринку. Починається невелике підвищення цін, викликане пожвавленням купівельного попиту. Скорочується б безробіття. Зростає попит на грошовий капітал, ставка відсотка збільшується [12].

В кінці фази пожвавлення стимули оновлення вичерпують себе. І наступна фаза циклу – підйом – знову починає екстенсивний розвиток.

В період підйому (інша назва по-англійськи – бум). В цей період випуск продукції перевищує передкризовий рівень. У зв’язку з цим, природно, скорочується або розсмоктується безробіття. З розширенням купівельного попиту зростають ціни на товари. Підвищується прибутковість виробництва. Збільшуються попит на кредитні засоби і відповідально зростає норма банківського відсотка.

Вперше економічна криза перевиробництва вибухнула в 1825 р. в Англії. Потім циклічне – хвилеподібний розвиток господарства став характерний для всіх капіталістичних країн. В XIX в. і в першій половині нинішнього сторіччя кризи періодично повторювалися приблизно через 10 – 12 років [6].

Отже, циклічність як об’єктивна закономірність економічного розвитку є багатоструктурною за своїм змістом. З урахуванням тривалості розрізняють короткочасні, або малі (3 – 4 роки), середні (7 – 11 років) і великі економічні цикли (40 – 60 років).

У структурі економіки особливо рельєфно виражені середні цикли, що справляють найбільш відчутний вплив на розвиток економічних процесів. У зв’язку з цим середні цикли не без підстави називають базисними.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності. Цим зумовлюється багатомірність циклічних коливань. Її розвиток характеризують такі показники:

– динаміка валового національного продукту і національного доходу;

– динаміка промислового виробництва;

– динаміка зайнятості;

– динаміка завантаженості виробничих потужностей;

– динаміка реальних доходів населення [4].

Важливими показниками циклічності є динаміка норми прибутку (рентабельності), а також інших показників, що характеризують економічну ефективність відтворювального циклу.

Матеріальною основою циклічності відтворювального процесу (середніх циклів) є фізичне оновлення основних засобів виробництва і насамперед їхньої найактивнішої частини – знарядь праці.

На відміну від циклів середньої тривалості, що відбивають у своєму розвитку спосіб функціонування основного капіталу, матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються безпосередньо у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Відрізняючись особливою гостротою та інтенсивністю, в одних випадках вони накладаються на середньострокові кризи, в інших – відбуваються за їхньої відсутності.

При розгляді загальної специфіки грошових криз важливо враховувати і те, що за своїм змістом вони є кризами як сфери грошового обігу, так і сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно взаємопов’язані, але й по суті є єдиними за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній частині функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу. Виходячи з цього, можна вважати, що грошові кризи фактично є кризами кредитно-грошової системи.

Грошові кризи починають формуватися в періоди масового оновлення виробничих фондів, як правило, у фазах пожвавлення і піднесення промислового циклу, коли все більше зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Наслідком цього є збільшення кредитної заборгованості суб’єктів ринкової економіки, зліт банківських ставок, надмірне зростання фіктивного капіталу, сплеск інфляції, біржові потрясіння тощо [7].

Як свідчить економічна практика, подібні грошово-кредитні потрясіння відбуваються приблизно після 3 – 4 років за кризою середньострокового циклу. Дуже часто їхній деструктивний вплив на характер відтворювального циклу є таким значним, що він переривається достроково. У цих випадках криза середнього циклу штучно роздвоюється. Таких прикладів в історії економічних циклів дуже багато. До них можна віднести кризу 1907 р., що настала всього через 4 роки після загальноекономічної кризи 1900 – 1903 рр. Те саме можна сказати з приводу повоєнних криз 1953 – 1954 і 1960 – 1961 рр., які розвивалися відповідно після базисних (промислових) криз 1948 – 1949 і 1957 – 1958 рр., тобто знову-таки з інтервалом в 3 – 4 роки [14].

Створення наукової теорії довгих хвиль в економіці справедливо пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д.Кондратьєва, який опублікував на початку 20-х років ряд важливих аналітичних досліджень з цієї проблеми. Теорія довгих хвиль Кондратьєва, що увійшла в світову економічну літературу як видатне відкриття ХХ ст., мала істотний вплив на подальший розвиток цього напряму теоретичної думки.

У наступні роки теорія довгих хвиль дістала розвиток у працях таких відомих вчених, як Й.Шумпетер, С.Кузнець, К.Кларк, П.Самуельсон.

Теорією встановлено, що матеріальною основою довгих хвиль в економіці є структурне оновлення технологічного способу виробництва. Цей процес здійснюється двояко: еволюційно, коли поступово поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології, та революційно, коли відбуваються докорінні якісні зміни в матеріалізації наукових знань, часткові (в окремих галузях) або загальні технічні революції.

Інтенсивність науково-технічних відкриттів та винаходів, як писав з цього приводу М.Д.Кондратьєв, є функцією запитів економічної дійсності та попереднього розвитку науки й техніки. Сам розвиток техніки, за його словами, включається в закономірний процес економічної динаміки. В зв’язку з цим аналіз довгих циклів не може обмежуватися лише розглядом циклічності технічних коливань. Він неминуче повинен включати в себе і розгляд змін в організаційно-економічній структурі суспільства, які відповідають цим процесам [3].

Статистика дає змогу визначити, що, починаючи з промислової революції кінця ХVІІІ – першої третини ХІХ ст., якісні стрибки в зміні базисних поколінь машин і технологій здійснювалися в межах часових лагів 40–50–60 років. У цьому випадку тривалість часових меж визначається періодичністю змін, здійснюваних під впливом зміни поколінь машин провідних галузей економіки.

У структурі довгих циклів виділяють дві ланки розвитку – низхідну і висхідну хвилі. Йдеться про двофазне членування довгих циклів. Це насамперед низхідний період великого циклу, що триває приблизно 20 – 25, а іноді й більше років – період зміни усталених базисних технологій і технологічних структур виробничої системи суспільства. В межах цього періоду особливо гостро виявляються економічні кризи малих і середніх циклів, один з яких утворює вихідний пункт для найбільш значних вкладень у нагромаджені попередніх розвитком технічні вдосконалення і одночасно бере на себе найбільше навантаження в перебудові економічної структури суспільства, що є адекватною технологічному оновленню виробництва [8].

Друга частина великого циклу – висхідна хвиля, що триває приблизно 25 – 30 років. Фаза тривалого піднесення також не виключає циклічних криз, пов’язаних з оновленням виробничих фондів. Однак ці кризи відбуваються, як правило, на рівні високої кон’юнктури.

Значення теорії довгих хвиль не обмежується тим, що вона створює наукові засади довгострокового прогнозування економічного прогресу. Вона дає можливість виявити фундаментальні закономірності формаційного розвитку того чи іншого способу виробництва, його фазові переходи. Існує кореляційний зв’язок між зміною базисних технологій та еволюцією господарського механізму, так само, як і пофазною періодизацією формаційної структури суспільства.

Важливою ознакою великих циклів є те, що в процесі свого розвитку вони інтернаціоналізуються. Започаткувавшись в найбільш передових у технологічному відношенні та найбільш сприятливих до інноваційних перетворень економічних системах того чи іншого суспільства, вони поступово поширюються на інші господарські структури. З утворенням цілісної системи світового господарства часовий лаг процесу інтернаціоналізації великих циклів звужується.

Визначення цієї риси великих циклів дає ключ до розуміння специфічних особливостей економічного розвитку останнього десятиріччя країн постсоціалістичної системи. Особлива глибина кризових потрясінь економіки цих країн, що нині відбувається, зумовлена не лише глибокою трансформацією адміністративно–бюрократичної системи господарювання в ринкову. Глибокі економічні потрясіння пов’язані з необхідністю докорінного технологічного переоснащення виробництва, зумовленого новим етапом НТР [15].

В економічному циклі, середня тривалість якого у XIX ст. складала 11 років, досить чітко виділялися чотири періоди або фази: криза, депресія (застій), пожвавлення і піднесення.

Криза – головна фаза циклу, вона завершує попередній цикл і є початком наступного. Криза розпочинається труднощами збуту продукції спочатку у гуртовій (оптовій), а потім і в роздрібній торгівлі. Починається затоварювання, підприємства працюють на склад. Скорочується виробництво, що зменшує сукупний попит на інвестиції, предмети споживання та працю. Закривається або банкрутує частина підприємств, зростає безробіття, зменшуються реальні доходи. З обігу зникають вільні грошові засоби, що ускладнює розрахунки між виробниками, різко зростає попит на позичковий капітал, стрімко збільшується норма позичкового процента (процентні ставки за кредит). Паніка охоплює ринок цінних паперів (фондову біржу), курс яких нестримно падає. Такою є реакція об’єктивного ринкового механізму на порушення рівноваги між попитом і пропозицією, виробництвом і споживанням тощо, тобто на порушення макроекономічних пропорцій. Цей механізм діє швидко і безжально, стихійно встановлюючи втрачену рівновагу. Скорочення виробництва у ході кризи поступово призводить до необхідних пропорцій і ринкова економіка входить у фазу депресії [1].

Депресія – фаза циклу, яка проявляється у застої виробництва. На цій фазі відтворення просте, виробництво не розширюється. Поступово реалізовуються товарні запаси, які виникли під час кризи в умовах різкого зменшення платоспроможного попиту. Рівень безробіття залишається високим, але на деякий час стабільним. В умовах скороченого виробництва процентна ставка по кредитах падає до свого мінімального значення. Проте поступово зростає сукупний попит і готуються умови для пожвавлення виробничо-комерційної діяльності.

Пожвавлення розпочинається з невеликого зростання обсягів виробництва, помітного скорочення безробіття. Підприємці, намагаючись відновити прибутковість виробництва, замінюють стару техніку і технологію на нові, більш прогресивні. Це створює передумови для зростання сукупного попиту на нові інвестиції, тому на цій фазі відбувається масова заміна (оновлення) основного капіталу (засобів праці), що дає поштовх до зростання виробництва у відповідних галузях (які виробляють засоби праці). Це стимулює попит на сировину, матеріали, енергію тощо, а потім і на предмети особистого споживання, додаткових робітників, які поступово втягуються у суспільне виробництво, зменшуючи армію безробітних [7].

Нарешті обсяг виробництва досягає докризового рівня, зростають ціни, прибуток і заробітна плата. Економіка вступає у фазу піднесення.

Піднесення – фаза циклу, коли виробництво перевищує рівень попереднього циклу і зростає високими темпами. Будуються нові підприємства, зростають зайнятість, трудові доходи, прибутки, попит на товари і ресурси, поступово зростає ставка проценту, розширюється комерційна діяльність, прискорюється обіг капіталів тощо. Розпочинається справжній економічний бум, тобто швидке економічне зростання, що готує ґрунт для наступної кризи, а, отже, і циклу.

Отже, економічний цикл є болісною реакцією ринку на порушення макроекономічних пропорцій. На відміну від сучасного етапу розвитку ринкової економіки в умовах вільного підприємництва і вільної конкуренції не існувало іншого способу досягнення необхідних пропорцій економіки, ніж економічна циклічність. Цикл – об’єктивний механізм встановлення макроекономічної рівноваги, хоча й пов’язаний із значними втратами [8].

Окрім криз надвиробництва існують і так звані нерегулярні економічні кризи, до яких відносять проміжні (між основними кризами як фазами циклу), часткові, галузеві і структурні.

Якщо циклічні кризи охоплюють увесь процес відтворення, то проміжні кризи носять локальний характер. Вони не дають початку новому циклу, а на короткий час переривають фазу пожвавлення або піднесення; вони менш стійкі і глибокі.

Часткові кризи, на відміну від проміжних, охоплюють не всю економіку, а якусь одну з її сфер, наприклад, грошовий обіг і кредит.

Галузева криза вражає лише якусь окрему галузь, скажімо, енергетику чи транспорт.

Структурна криза з’являється тоді, коли стара структура економіки перестає відповідати новим техніко–економічним параметрам виробництва, існує нагальна необхідність її зміни і переходу до нового технологічного способу виробництва. Складність такого переходу зумовлена тим, що стара економічна структура не сприймає необхідних змін і чинить їм опір. Структурна криза безпосередньо розпочинається тоді, коли занепадають ключові галузі економіки, які визначають структуру відтворення суспільного виробництва. Занепад якоїсь однієї базової галузі (скажімо, вугільної) вимагає структурної перебудови всієї економіки (у нашому прикладі – розширення видобування нафти і газу, розвиток атомної енергетики, перехід на використання нових видів палива і енергії усіх інших галузей, поява нових технологій тощо) [11].

Підводячи підсумок, на нашу думку, економічний цикл включає чотири фази: криза; депресія; пожвавлення; підйом. Головну фазу економічного циклу складає криза. В ньому укладені основні риси циклу. З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи додає ринковій економіці циклічний характер. Види економічних циклів відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Основними видами є короткі цикли, середні цикли, довгі цикли.

ВИСНОВКИ 

Виходячи з мети та завдань реферату можна зробити наступні висновки:

По-перше, що в сучасній економічній теорії немає єдиного підходу щодо причин економічних криз та способів виходу з них. Досить часто сучасні економісти обмежуються загальними зауваженнями про те, що причини циклічного руху полягають у складному і суперечливому характері різноманітних сил і факторів, що впливають на рух і розвиток ринкової економіки.

По-друге, циклічність економічного розвитку – це регулярні коливання рівнів ділової активності, при яких зростання активності (виробництва) замінюється спадом, який, у свою чергу, потім замінюється зростанням. Її характеризують підйоми і спади в економіці, що періодично повторюються протягом ряду років. Періоди підвищення економічної активності супроводжуються в основному екстенсивним розвитком, а періоди пониження – початком переважно інтенсивного розвитку.

По-третє, економічний цикл включає чотири фази: криза; депресія; пожвавлення; підйом. Головну фазу економічного циклу складає криза. В ньому укладені основні риси циклу. З ним кінчається один період розвитку і починається новий. Без кризи не було б циклу, а періодичне повторення кризи додає ринковій економіці циклічний характер. Види економічних циклів відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Основними видами є короткі цикли, середні цикли, довгі цикли.

Узагальнюючи можна зробити кілька основних висновків: циклічність – це форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої. Циклічність можна розглядати як один із способів саморегулювання ринкової економіки. Оскільки характерна риса циклічності – рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гронтковська Г.Е. Економічна теорія [Текст] : навч. посіб. для самост. вивч. дисципліни : кредитно-модул. система орг. навч. процесу / Г. Е. Гронтковська, А. Ф. Косік, О. І. Ряба ; Нац. ун-т вод. госп-ва та природокористування. – Рівне : НУВГП, 2010. – 369 с.
2. Економічна теорія [Текст] : навч. посіб. / [Ю. О. Гаркуша та ін.] ; Нац. аерокосм. ун-т ім. М. Є. Жуковського «Харк. авіац. ін-т». – Х. : ХАІ, 2010. – 212 с.
3. Економічна теорія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П. В. Мельник [та ін.] ; Держ. податк. адмін. України, Нац. ун-т держ. податк. служби України. – [2-ге вид., допов. і переробл.]. – Чернівці : Прут, 2011. – 404 с.
4. Економічна теорія [Текст] : навч.-метод. посіб. для студ. неекон. спец. / М. І. Пітюлич [та ін.] ; ДВНЗ «Ужгород. нац. ун-т», Екон. ф-т, Каф. екон. теорії. – Ужгород : Карпати, 2011. – 75 с.
5. Економічна теорія. Політекономія [Текст] : підручник / [В. Д. Базилевич та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України В. Д. Базилевича ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — 8-ме вид., перероб. і допов. – К. : Знання, 2012. – 702 с.
6. Економічна теорія. Політекономія [Текст] : підручник / [В. М. Тарасевич та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф. В. М. Тарасевича. – К. : Знання, 2012. – 206 с.
7. Економічна теорія. Політекономія [Текст] : практикум : навч. посіб. / В. Д. Базилевич [та ін.] ; за ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України В. Д. Базилевича. – К. : Знання, 2010. – 494 с.
8. Економічна теорія. Політична економія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П. В. Мельник, І. А. Максименко, Н. П. Мацелюх, М. М. Недашківський ; Держ. податк. адмін. України, Нац. ун-т держ. податк. служби України. – Чернівці : Прут, 2010. – 355 с.
9. Економічна теорія: історія економіки та економічної думки, політична економія, мікроекономіка, макроекономіка [Текст] : навч. посіб. для самост. підготов. до комплес. держ. екзамену з екон. теорії / Н. П. Мацелюх [та ін.] ; Нац. ун-т держ. податк. служби України. – Чернівці : Прут, 2011. – 552 с.
10. Кириченко М.В. Економічна теорія [Текст] : метод. посіб. / М. В. Кириченко, Ю. О. Ніколаєв ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Ін-т математики, економіки та механіки. – О. : Одес. нац. ун-т, 2012. – 359 с.
11. Ларіна Я.С. Економічна теорія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Я. С. Ларіна, О. І. Першина, В. М. Фомішина. – Херсон : ОЛДІ-плюс, 2008. – 400 с.
12. Мельник П.В. Економічна теорія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П. В. Мельник, І. А. Максименко, Н. П. Мацелюх ; Нац. ун-т держ. податк. служби України. – Чернівці : Прут, 2010. – 352 с.
13. Пушкаренко П.І. Економічна теорія. Модульний курс [Текст] : підруч. для студ. вищ. навч. закл. / П. І. Пушкаренко ; Харк. нац. ун-т внутр. справ, Сум. філ. – Суми : Університетська книга, 2011. – 383 с.
14. Чепінога В.Г. Економічна теорія [Текст] : підручник / В. Г. Чепінога. – К. : Юрінком Інтер, 2011. – 653 с.