Вступ

Найстрашніша в історії людства Чорнобильська трагедія сколихнула світ і змусила переглянути багато існуючих пріоритетів, у тому числі й наукових. Традиційні дослідження з різних проблем атомної енергетики, радіаційного приладобудування, радіогеохімії тощо, які нібито не стосувалися екологічних аспектів, набули надзвичайного екологічного значення, оскільки було конче потрібно оперативно й максимально мінімізувати конкретні негативні наслідки, з одного боку, і розробити відповідні заходи на перспективу — з другого. Це зумовило також появу абсолютно нових (часом несподіваних) наукових напрямів і завдань.

Найбільш актуальною екологічною проблемою в перші дні після Чорнобильської катастрофи став захист водних ресурсів України від радіоактивного забруднення. Близько 30 млн. жителів України, Росії та Білорусі споживають воду басейна Дніпра для питного та технічного водопостачання. Саме тому з перших днів після Чорнобильської катастрофи особлива увага приділяється проблемам забруднення річок Дніпровського басейну радіонуклідами.

Останнім часом особливу увагу приділяють оцінюванню ризику опромінення не лише людини, а й інших організмів, адже рослини, гриби, нижчі й вищі тварини, мікроорганізми та віруси зазнають хронічного впливу іонізувального випромінювання. Вжиті у гострий період аварії на ЧАЕС заходи мали на меті передусім захист населення і персоналу від опромінення. Водночас біота Чорнобильської зони зазнала гострого опромінення, що призвело до формування радіобіологічних ефектів на різних рівнях організації біологічних систем, від клітини чи організму до екосистеми.

Існуюча джерельна база з досліджуваної проблеми представлена такими авторами: О. І. Бомко, О. В. Зеленський, О. В. Кучер, І. Ф. Ліхтарьов, І. П. Лось, Ю. І. Москальов, Т. К. Набухотний, В. М. Пономаренко, А. Ю. Романенко (медичні аспекти впливу радіації на організм дитини); Н. Ф. Дубова, С. С. Карташова, А. Б. Савченко, М. І. Омелянець, В. Б. Євтух (інтегральна оцінка соціально-економічного та демографічного стану зони радіологічного контролю); Н. П. Барановська, В. Г. Бар’яхтар, В. П. Биков, М. І. Боришевський, Є. І. Головаха, В. О. Моляко, П. В. Симонов, О. Д. Хомська, В. Г. Чужикова, В. О. Шатенко, С. І. Яковенко (соціально-психологічний вплив Чорнобильської катастрофи на дітей та підлітків).

1. Масштаби та передумови катастрофи

Чорнобильська катастрофа не була несподіванкою для українських вчених. Е.В. Соботович разом з В.М. Шестопаловим, Є.О. Яковлєвим, Г.В. Лисиченком та ін. в березні 1986 р. робив доповідь на засіданні Відділення наук про Землю АН УРСР за темою «Оцінка вірогідності катастрофи на Українських АЕС», де йшлося про можливість крупномасштабної аварії на першому блоці ЧАЕС. Тоді присутні члени Відділення агресивно сприйняли цю доповідь і заборонили публікувати її висновки. На жаль, доповідачі помилилися лише блоком… А на початку травня академік-секретар Відділення наук про Землю А.В. Чекунов просив пробачення за свої різкі слова.

Чорнобильська катастрофа найбільша екологічна катастрофа сучасності, яка трапилася о 1 год. 23 хв. 26 квітня 1986 року, коли вибухнув реактор 4-го енергоблоку Чорнобильської АЕС. Великий викид радіоактивного пилу (в тому числі йоду 131, цезію 137, стронцію 90) піднявся на висоту 1500 м і був перенесений вітром до Скандинавії, Центральної та Південно-Східної Європи, Північної Італії. Спершу комуністичне керівництво України та СРСР намагалося приховати масштаби трагедії, але після повідомлень про Чорнобильську катастрофу американськими та європейськими засобами масової інформації розпочалася евакуація близько 130 тис. мешканців Київської області із заражених районів. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 тис. осіб, насамперед ліквідатори катастрофи (пожежники, військові, фахівці, котрі гасили пожежу, дезактивували місцевість, споруджували захисний комплекс — Саркофаг). З обороту вилучено близько 5 млн. га землі (навколо АЕС створена 30-км зона відчуження) [12, c. 31].

Довгий час програми розвитку атомної енергетики були з грифом «таємно». У зв’язку з цим вони широко не обговорювались серед науковців, а їх доцільність та обґрунтованість не завжди відповідали завданням екологічної і радіаційної безпеки тих територій, де планувалося розмістити відповідні атомні об’єкти.

До ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС було залучено величезну кількість людей різного фаху та соціального стану: військових, шахтарів, науковців, водіїв, медиків і багатьох інших. У післяаварійний період вони утворили низку об’єднань: всесоюзний «Союз Чорнобиль», який з 1991 р. трансформувався у міжнародний, та «Союз Чорнобиль України». На базі матеріалів Держтелерадіо України показано зусилля його працівників з об’єктивного інформування громадськості України та світу стосовно наявних проблем.

Суцільна завіса секретності, якою Чорнобиль був одразу відокремлений від усього світу, не давала можливості керівникам ліквідації наслідків аварії, провідним спеціалістам довести до народу вичерпну інформацію. А те, що вдавалося дістати, безжально чистила цензура. У результаті пресу звинувачували в необ’єктивності, приховуванні правди.

У результаті аварії на Чорнобильській АЕС у 30-кілометровій зоні склалася унікальна екологічна обстановка: в довкілля потрапляв широкий спектр радіонуклідів. З водою, їжею та повітрям вони постійно потрапляли в організм людей. На час аварії (1986 рік) українська система охорони здоров’я не мала універсальних засобів, здатних упередити накопичення та прискорити виведення радіоізотопів різної хімічної природи з організму людини та довкілля. Групою вчених було досліджено і розроблено нові механізми дії еферентних методів лікування променевих захворювань [6, c. 28].

Згадування чорнобильської катастрофи, як правило, викликає думки про смерть, руйнування, рак, значні економічні втрати та інші негативні уяви. Без сумніву, економічні наслідки аварії були величезні для України, а такі наслідки, як:

• підвищення рівня ракових захворювань у людей;
• загибель сосни на ділянці “Рудого лісу” – реальні факти.

І все ж, в кінцевому результаті вплив на флору і фауну на ділянках надзвичайно забруднених і обмежених зон був досить позитивним: на користь зростання біорізноманіття та чисельності особин. Експедиції в найрадіоактивниші райони Чорнобильської зони виявили багатство тваринного життя. Деякі ділянки 10 км зони відчуження, розташовані навколо четвертого енергоблоку, вражаючі, проте ще оманні, за своєю красою. І тільки потріскування та попискування наших електронних приборів вказували, що середовище забруднене радіонуклідами.

До аварії населення Прип’яті налічувало близько 55 тис. жителів. Це було сучасне красиве зелене місто з широкими проспектами та численними багатоповерхівками. Чорнобильська біда зігнала людей з обжитих місць та розпорошила їх по всій Україні. Більша частина прип’ятчан отримала житло у Києві [5, c. 48].

2. Медичні наслідки Чорнобильської катастрофи

Проблема людини та її роль в негативних змінах навколишнього природного середовища актуалізувала вивчення екологічної свідомості, яка розглядається в соціогенетичному, онтогенетичному, функціональному і педагогічному аспектах [2, с. 71].

Наслідки Чорнобильської аварії є катастрофічними для всіх сфер життєдіяльності людини. Особливо загрозливим є той факт, що радіоактивне опромінення нанесло величезний руйнівний вплив на фізичне та психічне здоров’я населення. Надзвичайно важким тягарем наслідки катастрофи стали для підростаючого покоління, яке є особливо вразливим і незахищеним через його вікові особливості. Перед старшокласниками, які стоять на порозі дорослого життя, постає проблема самовизначення, вибору подальшої життєвої позиції, що створює для них додаткове психологічне навантаження. Тому надзвичайно актуальною є проблема вивчення соціально-медичних наслідків Чорнобильської катастрофи з метою мінімізації їх впливу на постраждале населення, зокрема на старшокласників, та визначення науково обґрунтованих найефективніших шляхів їх подолання.

Після ядерної катастрофи в Чорнобилі ЮНЕСКО значно збільшила свою активність щодо екологічної освіти та виховання населення, насамперед дітей та підлітків. Інтенсивно розвивається медична екологія, предметом якої є вплив шкідливих чинників довкілля на соматичне та психічне (екологічна психіатрія) здоров’я населення [8, с. 59].

У постчорнобильській ситуації вітчизняна психолого-педагогічна наука не змогла запропонувати вже готові рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу з потерпілими дітьми, засобів психотерапії та соціально-психологічної реабілітації, створення соціально-педагогічних умов профілактики асоціальної поведінки. За таких обставин великого значення набуває співпраця з провідними спеціалістами з інших країн, зокрема по лінії ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ.

Масштабна радіологічна катастрофа може вважатися “завершеною” тоді, коли радіація вже не загрожує населенню (завдяки своєчасній евакуації, відселенню, дезактивації забрудненої території, завершенню розпаду радіоактивних ізотопів), але стосовно Чорнобильської катастрофи цього сказати не можна.

За таких умов навіть якісна, але “ізольована” індивідуальна психологічна допомога не може бути достатнім засобом відновлення здатності потерпілих до повноцінного життя. Вона обов’язково має доповнюватися масштабними засобами медичної та соціальної реабілітації потерпілих [7, с. 102].

Аварія на Чорнобильській атомній електростанції зумовила зовнішнє і внутрішнє опромінення великих контингентів потерпілих осіб, що поставило конкретні питання про вивчення можливих найближчих і віддалених пострадіаційних ефектів на рівні різних систем організму людини з метою визначення критеріїв ступеня радіаційного ураження на клітинному й системному рівнях для розробки і впровадження заходів щодо мінімізації можливих наслідків аварії у віддаленому періоді.

Зміни стану здоров’я людини, які виникають унаслідок впливу шкідливих чинників навколишнього середовища, значною мірою визначаються спадково-генетичними факторами організму.

Оскільки стан окремих параметрів імунної системи є генетично детермінований, доцільно дослідити вплив генетичної інформації на формування імунологічного реагування організму осіб, які зазнали впливу Чорнобильської аварії, у сукупності з формуванням соматичної патології, що дає змогу розширити уяву про механізми реалізації пострадіаційних ефектів і на основі критеріїв порушень в імунному гомеостазі своєчасно виявити такі розлади, проводити необхідну запобіжну терапію, яка спрямована на послаблення можливих віддалених онкологічних і соматичних наслідків.

Зважаючи на попередні дослідження імунного статусу дорослих, дітей та підлітків, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, виконані в Науковому центрі радіаційної медицини АМН України, та провідну роль імунної системи в формуванні віддалених наслідків Чорнобильської катастрофи, необхідно продовжувати імунологічний моніторинг у напрямку діагностики, оцінки та профілактики формування вторинних імунодефіцитних станів, соматичної та онкологічної патології [1, с. 186].

Медичні проблеми післячорнобильського періоду не мають адекватних аналогів і відрізняються від інших відомих у світі випадків масового опромінення населення за кількістю постраждалих осіб, складністю джерел опромінення та наявністю цілого комплексу супутніх чинників нерадіоактивного походження. Масштаби та рівні забруднення радіоцезієм ґрунтів, сільгоспугідь та лісів свідчать, що катастрофа завдала, завдає і ще упродовж багатьох років буде завдавати шкоди природі, людині, тваринам і рослинам. Крім цезію, у навколишньому середовищі є ще такі радіонукліди, як стронцій та плутоній, які небезпечні для здоров’я.

Сьогодні на території Українського Полісся за рахунок споживання продуктів харчування місцевого виробництва населення отримує від 80 до 95 % загальної дози опромінення, а в деяких населених пунктах досягає 98 %. Воно формується за рахунок споживання в основному молока і м’яса, яке виробляється переважно в приватному секторі та становить 70-90 % в раціоні харчування [1, с. 187].

Важливим медико-соціальним заходом збереження та відновлення здоров’я постраждалого населення є оздоровлення. ІІ Міжнародна конференція з екологічної психології запропонувала створити громадську організацію “Центр еколого-психологічних експертиз” для захисту населення від таких дій, що призводять до руйнації навколишнього соціоприродного середовища й погіршення природних чи соціокультурних умов існування та розвитку особистості.

Корисно згадати досвід дев’ятнадцятого століття і скористатись напрацьованою в ньому моделлю тривалого перебування підлітків з Чечні в Росії, де вони отримували освіту в закритих навчальних закладах. Це може позбавити молодь від “ефекту печери” з його деструктивним впливом [5, с. 49]. Зупинимося на деяких проблемах оздоровлення дітей Чорнобильської зони поза місцем постійного проживання. За рекомендаціями медиків, дітям зони радіологічного контролю необхідно принаймні 3 місяці на рік проводити за її межами для очищення організму від радіонуклідів. Реалізація цих рекомендацій розпочалася ще влітку 1986 року. У цей і наступні роки вдалося організувати масовий і досить тривалий відпочинок “дітей Чорнобиля” у таборах-санаторіях. Але така тюрма організованого відпочинку виявилась незвичною для “поліщуків”, які звикли до своїх лісів та річок, ніколи не відривалися від батьків на тривалий час. Отже, виникла нова проблема — адаптації дітей до нових форм відпочинку та адаптації персоналу таборів і санаторіїв до незвичного, особливого контингенту “відпочиваючих”, пошуку можливостей для різноманітного та змістовного дозвілля дітей. Слід зазначити, що набутий досвід був урахований при розробленні Закону України “Про медичну та соціальну реабілітацію осіб, що постраждали внаслідок надзвичайних подій”, і використовується тепер при реабілітації осіб, що постраждали від терористичних акцій. У рекомендаціях психологів зазначалося, що в оздоровчих таборах та зонах відпочинку для психологічної реабілітації можна застосовувати найширший спектр психотерапевтичних і психокорекційних прийомів, які сприяють підвищенню ефективності санаторно-курортного лікування та оздоровлення. У перші роки після аварії на ЧАЕС не варто було направляти на роботу в оздоровчі табори вчителів, що відпрацювали навчальний рік з дітьми в зоні РК і самі потребують відпочинку. Оптимальний варіант — орієнтація на студентів, — майбутніх соціальних педагогів і психологів, які пройшли відповідну підготовку. Критеріями ефективності реабілітації дітей у таборах, санаторіях мають бути не тільки показники здоров’я у вузькому їх розумінні, а й у широкому: йдеться про психологічний комфорт, особистісний розвиток на ґрунті цікавого і корисного дозвілля.

Аналогічні проблеми встали перед працівниками санаторно-курортних установ, закріплених за “чорнобильцями”. Якщо в 1986 році вони були практично не готові до масового напливу неспецифічних для профільних санаторіїв “хворих”, то згодом вдалося відпрацювати досить ефективну технологію всебічного, у тому числі психодіагностичного обстеження дітей, що прибувають у санаторії. Отримані дані використовуються для вибору оптимальної стратегії реабілітаційних заходів, проведення групової та індивідуальної психотерапії, результатом якої є прискорення процесу адаптації дітей до нового колективу, медичних процедур, усунення депресії, тривоги, страхів [8, c. 63].

Результати досліджень за програмою “Діти Чорнобиля” гостро ставлять проблему пошуку можливостей для здійснення нових актуальних науково-практичних проектів, спрямованих на розробку систем безпечної життєдіяльності шкіл та позашкільних закладів у радіоактивно забруднених регіонах, наукового забезпечення комплексної системи медико-психолого-педагогічної профілактики відхилень у розвитку дітей, що народилися після Чорнобильської катастрофи. У цьому плані становить інтерес лонгітюдне дослідження дітей 1986-1987 pp. народження, що зазнали радіоактивного опромінення у пренатальному та постнатальному періоді, яке проводиться в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України з 1993 р.

Виявлені відмінності в психічному стані цих дітей указують на необхідність більш активної розробки рекомендацій щодо створення соціально-психологічних умов, сприятливих для нормального розвитку особистості дітей і підлітків зони радіологічного контролю, зокрема в сім’ях та дошкільних установах, загальноосвітній школі, позашкільних закладах та оздоровчих таборах; бажаність прискорення експериментальної перевірки рекомендацій на базі дитячих закладів, які б виконували, по-перше, навчальну функцію для педагогічного та обслуговуючого персоналу і, по-друге, були б своєрідними науковими лабораторіями, де б відпрацьовувалися і впроваджувалися методи і прийоми психопрофілактики та психореабілітації, здійснювалась підготовка відповідних технологій психологічної роботи для подальшого масового впровадження [3, с. 129].

Методи сучасної практичної допомоги потерпілим унаслідок Чорнобильської катастрофи та інших екстремальних подій досить ефективні, але виокремити серед них специфічні саме для даної категорії потерпілих поки що не вдається. Думається, що перевага має надаватися симптоматичній, проблемно-орієнтованій терапії [3, с. 130].

З боку держави допомога в першу чергу має бути зосереджена на всебічній економічній і соціальній допомозі сім’ї, постраждалій від Чорнобильської катастрофи, удосконаленні суспільного виховання, захисті прав дітей, взаємодії органів освіти, охорони здоров’я, внутрішніх справ, соціального захисту тощо.

3. Соціально-демографічні наслідки Чорнобильської катастрофи та їх подолання

Катастрофа, що відбулася 26.04.1986 р., безпосередньо віддзеркалилась майже на всіх демографічних процесах: зниженні народжуваності (принаймні, в перші роки), посиленні міграційного відпливу мешканців найбільш наближених до ЧАЕС територій (за рахунок як організованого переселення відразу після катастрофи, так і індивідуальних переїздів упродовж 1986-90 рр.), погіршенні стану здоров’я і зростанні смертності (останнє спостерігається від 2004 р. на окремих постраждалих територіях), прискоренні процесу демографічного старіння (головним чином, упродовж перших років після катастрофи), занепаді значної частини території зони (передусім, економічному), що призвело до занепаду соціальної інфраструктури, депресивного характеру регіональних та локальних ринків праці, поширення бідності серед населення тощо. На жаль, негативні соціально-економічні процеси тривають і нині, через 25 років після катастрофи.

«Мінімізація» наслідків Чорнобильської катастрофи впродовж останніх 25 років полягала передусім у мінімізації фінансування наукового супроводу, що призвело до впровадження низки науково необґрунтованих інженерно-технічних проектів та заходів, які значною мірою виявилися неефективними, а деякі нанесли шкоди навколишньому середовищу. Стратегія подолання наслідків Чорнобильської катастрофи повинна носити комплексний характер і бути спрямованою на паралельне вирішення гуманітарних, екологічних, технологічних, міжнародних і політичних питань.

Попри те, що від часу Чорнобильської катастрофи пройшло вже чверть сторіччя, ареал радіологічного забруднення залишається дуже великим: за даними на початок 2011 р., він охоплює 2 163 населених пункти, включаючи 73 райони і 8 міст обласного підпорядкування, розташованих на території 12 областей (Вінницької, Волинської, Житомирської, Івано-Франківської, Київської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької та Чернігівської). Загалом на забрудненій території мешкають близько 3,7 млн. осіб, у т. ч. 2,4 млн. сільських жителів. Офіційний статус постраждалих мають 2 210,6 тис. осіб. Такі масштаби, безперечно, є надзвичайно вагомими для України, і можна стверджувати, що наслідки катастрофи віддзеркалюються не тільки на зазначеному контингенті, а й спотворюють середні показники по всій популяції.

Чорнобильська катастрофа, змінивши екологічну ситуацію в Україні, одночасно спричинила цілу низку інших змін: соціально-економічних, адміністративних, психологічних. У результаті відбулася трансформація міграцій (упродовж перших постчорнобильських років із наближених до ЧАЕС територій — не обов’язково найбільш постраждалих — виїхали численні групи населення), зміна репродуктивної поведінки (в перші роки після катастрофи рівень народжуваності стрімко знизився) і, що є найбільш вагомим у контексті демографічних процесів, — погіршення стану здоров’я та зростання смертності населення (на жаль, цей процес триває і донині) [4, c. 56-57].

Говорячи про наслідки чорнобильської катастрофи, варто звернути увагу на суб’єктивні й об’єктивні їх прояви. Всупереч логіці найбільш вагомими є саме суб’єктивні наслідки — оскільки людина є істота не тільки (а можливо, і не стільки) біологічна, як соціальна, саме її уявлення про світ, про своє місце і роль у цьому світі, можуть відігравати вирішальну роль. Гострота переживання наслідків катастрофи в суспільній свідомості поступово згасає. Так, за даними моніторингу Інституту соціології НАН України “Українське суспільство 1992-2010”, серед 17 найсерйозніших страхів чорнобильська катастрофа посідала в 1992 році 6 місце (про неї згадали 47% опитаних), в 2005 році — 9 місце (21 %), а в 2010 — 10 місце (16 %). Однак не можна нехтувати і об’єктивними факторами.

І першим із них є особливості рівня життя населення постраждалих регіонів. Соціальна інфраструктура знаходиться у стані тотального занепаду, ринок праці має депресивний характер, у структурі доходів переважають соціальні трансферти, а в кінцевому підсумку — рівень життя населення постраждалих територій значно поступається середнім показникам не тільки по Україні, а й навіть по прилеглих територіях.

Отже, доходи населення Чорнобильської зони більшою мірою, ніж у середньому по Україні, формуються за рахунок соціальних трансфертів і доходів від особистого підсобного господарства та меншою мірою — за рахунок трудових доходів, а витрати спрямовуються передусім на найнеобхідніше — на харчування.

Побут сучасної родини неможливо уявити без наявності предметів та приладів тривалого користування. Їх наявність забезпечує прийнятний рівень комфорту та виконання допоміжних функцій при ведені домогосподарства і свідчить про певний рівень добробуту. Значення показників забезпеченості товарами тривалого користування домогосподарств Чорнобильської зони майже за всіма позиціями поступаються середнім по країні та прилеглих територіях. І те, що на постраждалих територіях вищою є питома вага сільського населення, яке взагалі менше забезпечене побутовою технікою, пояснює не все. Так, для селян важливо мати будь-які власні транспортні засоби, як використані (автомобіль), так і більш дешеві (мотоцикл, мопед, велосипед тощо), оскільки часто власний автомобіль або мотоцикл є єдиним для них доступним засобом пересування на далекі відстані. І якщо мешканці Чорнобильської зони менше забезпечені автомобілями, то дешевими транспортними засобами (мотоцикл, мопед, велосипед) вони володіють значно частіше за своїх сусідів. Однак питання не тільки у забезпеченості, а передусім у можливості придбати необхідну техніку, наприклад у разі її виходу з ладу. Зокрема, особливо застарілими в Чорнобильській зоні порівняно з прилеглими територіями є холодильники та пральні машини. Переважна ж більшість (до 75 %) населення придбати їх не може [13, c. 8].

Отже, населення Чорнобильської зони значно більше за мешканців інших територій потерпає від низького рівня життя — це стосується і доходів, і доступності основних соціальних благ, і розвитку соціальної інфраструктури. Важливо, що у дочорнобильські часи всі параметри рівня життя, які можна було виміряти, практично не відрізнялися від розрахованих по сусідніх територіях. Отже, сучасний занижений навіть за українськими стандартами рівень життя населення Чорнобильської зони значною (якщо не переважною) мірою є наслідком катастрофи.

Таким чином, населення Чорнобильської зони значно більше за мешканців інших територій потерпає від низького рівня життя — це стосується і доходів, і доступності основних соціальних благ, і розвитку соціальної інфраструктури. Важливо, що в дочорнобильські часи всі параметри рівня життя, які можна було виміряти, практично не відрізнялися від розрахованих по сусідніх територіях. Отже, сучасний занижений навіть за українськими стандартами рівень життя населення Чорнобильської зони значною (якщо не переважною) мірою є наслідком катастрофи.

Найбільш загрозливими наслідками чорнобильського фактора є зміни стану здоров’я і смертності населення. Логічно, що наближеність до території ЧАЕС обумовлює більший вплив. І це відмічає населення, хоча невідомо, чи справді мешканці 3-х найближчих до ЧАЕС областей (Київської, Житомирської і Чернігівської) хворіють частіше за інших, чи дається взнаки відповідна психологічна налаштованість. Але в 2010 році вплив чорнобильського фактора на своє здоров’я відзначали 77,8% опитаних мешканців цього регіону, тоді як в цілому по Україні — 67,5%.

Нагальною необхідністю сьогодення видається принципове коригування ідеології соціальної підтримки населення, постраждалого внаслідок катастрофи на ЧАЕС. Зусилля має бути сконцентровано не на індивідуальних заходах (безперечно, вони зберігатимуться, хоча і не в сучасному обсязі), а на розвиткові соціальної інфраструктури, ринку праці, забезпеченні доступності освіти, медичної допомоги тощо.

Збереження та поліпшення стану здоров’я постраждалого населення потребує запровадження системи формування та поширення стандартів здорового способу життя з урахуванням специфіки радіоактивно забруднених територій; формування сприятливих умов для систематичного відновлення здоров’я постраждалого населення (особливо дітей), зокрема шляхом їх оздоровлення. Вкрай необхідним завданням є підвищення якості та ефективності санітарно-гігієнічної освіти населення, активної пропаганди здорового способу життя, дотримання правил радіаційної гігієни та безпеки через забезпечення перетворення санітарної освіти в систему безперервного медико-гігієнічного навчання і виховання через заклади загальної та професійної освіти, ЗМІ, установи охорони здоров’я, фізичної культури та інші соціальні інститути.

Отже, сьогодні має бути сформована нова, більш ефективна політика подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, яка б, поряд із традиційними заходами соціального захисту містила у собі активні заходи щодо розв’язання проблем охорони здоров’я, навколишнього середовища, зайнятості, формування економічної активності населення, створення нових економічних можливостей та сприятливих умов для впровадження інноваційних проектів розвитку та рекультивації постраждалих територій. До реалізації цих завдань мають бути активно залучені органи місцевого самоврядування, громадські організації, міжнародні партнери [11, c. 39-40].

Висновки

Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є однією з головних проблем України, української нації. На жаль, слова Україна і Чорнобиль стали синонімами екологічного лиха, поширилася і постійно підтримується думка про неможливість подолання чорнобильських проблем. Виник феномен, який немає аналогів у світовій історії: швидке подолання наслідків катастрофи не стало національною ідеєю і ціла нація втратила віру у власні сили. Проживання частини населення в умовах радіоактивного забруднення стало узаконеною нормою, а процеси «мінімізації» наслідків катастрофи і «захисту» населення повністю зняли з порядку денного завдання ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Ліквідувати наслідки Чорнобильської катастрофи прийшли діти ліквідаторів аварії на ЧАЕС, тобто покоління, яке народилося і стало дорослим вже після 1986 року. Бо згідно закону, вісімнадцятирічні мають право працювати в особливо шкідливих умовах праці.

Разом з тим, власне ліквідація аварії на Чорнобильській АЕС була завершена ще у 1987 році, коли знову запрацювали у звичайному режимі всі, крім зруйнованого, енергоблоки станції. Післяаварійний пуск першого енергоблоку відбувся 1 жовтня 1986 р., другий блок запущено 5 листопада 1986 р., а 3 грудня 1987 р. почав працювати 3-й енергоблок. Це стало можливим завдяки будівництву об’єкту «Укриття» і безпрецедентним за своїми масштабами роботам з дезактивації промислового майданчику АЕС і прилеглих територій в зоні відчуження. Починаючи з 1988 року все частіше почали вживати термін «Чорнобильська катастрофа», все більше уваги приділялось гуманітарним питанням і все менше технологічним. Проблеми очищення радіоактивно забруднених територій та ізоляції радіоактивних продуктів дезактивації не вирішувались через відсутність в Україні сучасних надійних сховищ радіоактивних відходів. Передбачені ще у 1988 р. сховища радіоактивних відходів у зоні відчуження (комплекс «Вектор») почали будувати лише у 1998 році, але жодне сховище не введено в експлуатацію і по цей день.

Проблема радіоактивних відходів (РАВ), утворених внаслідок Чорнобильської катастрофи, залишається для України однією з найболючіших. Протягом дезактивації Зони відчуження і зони безумовного (обов’язкового) відселення радіоактивні відходи (ґрунти, деревина, конструкційні матеріали, машини, механізми тощо) було зосереджено у пунктах тимчасової локалізації радіоактивних відходів, кількість яких наразі за різними оцінками становить від 800 до 1200, які інвентаризовано. За даними інвентаризації 2010 р. обсяг захоронених і локалізованих РАВ (без урахування РАВ на території ЧАЕС), активністю 7,25×1015 Бк, становить 2,8 млн. м3. У поверхневому шарі грунту, донних відкладах, рослинності тощо Зони відчуження зосереджено понад 8,50×1015 Бк радіоактивності. Облаштування багатьох сховищ украй недосконале, наприклад, траншеї сховища «Нафтобаза» постійно підтоплюються ґрунтовими водами. Наразі Інститут геохімії навколишнього середовища є провідною організацією щодо наукового супроводу проблеми радіоактивних відходів в Україні, зокрема визначення перспектив, місця та технологічних рішень створення глибинного сховища РАВ у геологічних формаціях.

Основна причина низьких темпів подолання наслідків Чорнобильської катастрофи полягає в неефективності державного управління. Посилання на відсутність чи брак коштів є невиправданим, бо за роки незалежності на подолання наслідків катастрофи було спрямовано з державного бюджету України щонайменше 24 мільярди гривень. Тому намагання впродовж останніх років знайти «об’єктивні» причини у незадовільному стані економіки держави є по суті прикриттям прорахунків різних гілок влади.

Список використаної літератури

1. Барановська Н. Чорнобильська зона відчуження — явище сучасності / Н. Барановська // Історико-географічні дослідження в Україні. — К. : Ін-т іст. Укр. НАНУ, 2004.— № 7. — С. 186–210.
2. Барановська Н. Чорнобильська трагедія: Нариси з історії / Барановська Н.— К. : Ін-т іст. Укр. НАНУ, 2011. — 261 с.
3. Барановська Н.П. Вплив Чорнобильської катастрофи на трансформаційні процеси у суспільстві (до 25-річчя трагічних подій) / Н.П. Барановська // Український історичний журнал. — 2011. — № 2. —  С. 123-142
4. Булигін С.Ю. Сучасний етап мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи [Текст] / С. Ю. Булигін, О. І. Бондар, О. І. Дутов, В. О. Кашпаров // Вісник аграрної науки. — 2012. — № 7. — С. 54-57
5. Євдін, О. Чорнобильські проблеми у полі зору науки [Текст] / Олександр Євдін // Надзвичайна ситуація. — 2012. — № 5. — С. 48-49
6. Круть М.В. Чорнобильській катастрофі 25 років [Текст] / М. В. Круть // Карантин і захист рослин. — 2011. — № 4. — С. 28.
7. Кутиркін А. Деякі актуальні правові проблеми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи [Текст] / А. Кутиркін  // Юридична Україна. — 2010. — № 9. —  С. 101-105
8. Мриглод О. І. Реакція наукової спільноти на Чорнобильську аварію: аналіз розвитку тематики публікацій [Текст] / О. І. Мриглод, Ю. В. Головач // Вісник Національної академії наук України. — 2012. — № 7. — С. 59-69
9. Омельченко, Андрій. Організаційно-правові засади надання Україні міжнародної фінансово-економічної допомоги для подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС // Підприємництво, господарство і право. — 2011. — № 6. — С. 160-163
10. Опришко, В. Подолання наслідків Чорнобильської катастрофи: проблеми систематизації законодавства [Текст] / Віталій Опришко // Голос України. — 2011. — 7 квітня. — С. 4
11. Радіобіологічні та радіоекологічні дослідження Чорнобильської катастрофи вченими НАН України [Текст] / Д. М. Гродзинський [и др.] // Вісник Національної академії наук України. — 2012. — № 6. — С. 30-40
12. Солошенко, Н. Чорнобильська проблема в міжнародному вимірі [Текст] / Наталя Солошенко // Віче. — 2011. — № 7. — С. 31-33
13. Цушко, І. Чорнобильські питання — болюча проблема для уряду [Текст] : Збільшено фінансування чорнобильських програм та підвищено пенсії постраждалим унаслідок Чорнобильської катастрофи / Ірина Цушко // Надзвичайна ситуація. — 2012. — № 5. — С. 8-9