Вступ. Україна — одна з молодих держав Східної Європи, що утворилася в 1991 році внаслідок розпаду величезної імперії — Радянського Союзу Вона, як і інші новостворені держави, колишні радянські республіки, зіткнулася з безліччю проблем, обравши шлях до ринкових перетворень власної економіки. Україна і нині все ще здійснює трансформацію своєї економічної системи, тобто (перебуває у процесі) перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. За визначенням Ф. Прайора, «…економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)».

Особливості розвитку економічної системи будь-якої країни, в тому числі, звичайно, й України, залежать і від специфіки інститутів, що склалися в ході її історичного розвитку. В інституційному плані процес трансформаційних змін характеризується двома протилежно направленими тенденціями. З одного боку, відбувається процес зміни інститутів відповідно до нових умов господарювання. З іншого боку, новітні форми господарювання адаптуються до тієї інституційної системи, що склалася раніше. Обидва напрями — закономірний результат процесу перетворень в економіці. Для сучасного стану України актуальним завданням стає формування ринкових інститутів, тому що саме нерозвиненість інституційної структури стає одним із надзвичайно важливих джерел проблем і протиріч її перехідної національної економіки.

Інститут розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економці і за її межами. До інститутів належать найрізноманітніші категорії і явища (наприклад, держава, родина, підприємництво, монополія, приватна власність, релігія тощо), що зумовлюють традиції, звички, етику, правові рішення, суспільну психологію, а головне — еволюцію економіки. Т. Веблен визначив інститути, як «результати процесів, що відбувалися в минулому, вони пристосовані до обставин минулого і, отже, не відповідають вимогам нинішнього часу». Звідси, за його думкою, випливає необхідність їхнього оновлення відповідно до законів еволюції і «потреб теперішнього часу», тобто звичними засобами мислення і загальноприйнятою поведінкою. А еволюція суспільної структури — це «процес природного відбору інститутів у боротьбі за існування» Д. Норт інститути називав правилами гри в суспільстві, або створеними людиною обмежувальними рамками, «що організують взаємовідносини між людьми. … Інституційні зміни визначають те, як суспільства розвиваються у часі, і таким чином, стають ключем до розуміння історичних перемін».

Інституційна система складається із трьох елементів: ціннісних відношень, що закріплені в суспільній свідомості, неформальних (неофіційних) (наприклад: обряди, ритуали, традиції, неписані правила тощо) і формальних (наприклад: законодавство, спеціальні галузеві, регіональні, відомчі, внутрішні нормативні й інструктивно-методичні документи тощо) інститутів. Різноманіття змісту, джерел походження, значимості для життєздатності всіх інших суспільних процесів, ролі в соціальному житті окремих інституційних форм пояснюють специфічні особливості їх формулювання та формування.

Для задовільного стану необхідно, щоб усі елементи були сформовані і здатні працювати. Таким чином, якщо Україна ставить за мету стати країною з ринковою економікою, позбутися вже досить довгого за терміном дії перехідного стану і, врешті-решт, здійснити трансформацію своєї економіки, їй, звичайно, потрібно відповідати певним стандартам. Оскільки Україна вже на початку ринкових реформ була індустріальною країною, то ринок поставив питання стосовно нової виробничої і територіальної структур її господарства, яка б відповідала вимогам саме її власної економіки, а не всього єдиного народногосподарського комплексу Радянського Союзу, як це було раніше. Так, були здійснені певні зусилля щодо становлення приватного та реформування державного секторів економіки, формування інфраструктури ринку, лібералізації економіки, упровадження нових підходів у макроекономічне регулювання економіки державою.

Криза української економіки полягає у тому, що стара система економіки, заснована на принципах централізованого планування й зверхності державної бюрократичної машини, повністю вичерпала себе. Централізована планова система ніколи не відзначалася особливою ефективністю, проте вона функціонувала протягом багатьох десятиліть. Після здобуття незалежності Україна постала перед проблемою демонтажу планової економічної системи і запровадження ринкової системи господарювання.

Крім кризи неплатоспроможності й необхідності докорінної зміни економічного ладу, Україна зіткнулася ще з однією проблемою — кризою економічної структури. Колоніальна структура економіки стосується не тільки нераціонального розміщення ресурсів, а й виробництва. До таких наслідків, які перетворилися у дуже складні проблеми перехідної економіки України, призвели колишні пріоритети, серед яких намагання перетворити СРСР у військову наддержаву. «Кривобока» економіка сформувалася в усіх республіках колишньої радянської імперії, а особливо в Україні, де у величезному обсязі вироблялася сталь, електроенергія, хімікати, але водночас будувалося обмаль житла, вироблялося явно недостатньо споживчих товарів і т.п. Тому нині вкрай важливими для України є складні структурні перетворення.

Водночас, не дивлячись на чимало складних невирішених проблем трансформації економічної системи, деякі дослідники відзначають початкові порівняльні переваги України, серйозні позитивні тенденції і пропонують досить обнадійливі теоретичні оцінки та узагальнення. Так, Ю. Пахомов, Д. Лук’яненко. Б. Губський, досліджуючи проблеми конкурентоспроможності економічних систем, обґрунтовано відзначають, шо з урахуванням сукупності об’єктивних внутрішніх та зовнішніх чинників в Україні є низка передумов, які формують початкові порівняльні переваги, а саме: значні запаси корисних копалин і вигідне територіальне розміщення сировинних родовищ; висока родючість сільськогосподарських угідь (25 % світових запасів чорнозему); вигідне транспортно-географічне положення; високий рівень кваліфікації багатьох професійних категорій працівників: наявність концентрованої системи науково-дослідних, проектно-конструкторських закладів та експериментальних баз. як основи для розроблення і впровадження нових технологій; значні масштаби основних промислово-виробничих фондів, що дасть змогу знизити капіталомісткість технологічної модернізації та ін.

Найважливішою проблемою є формування ринкової інфраструктури — сукупності елементів, що забезпечують і регулюють безперебійне й багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економіки, рух товарно-грошових потоків, яка представлена інституційною, інформаційною, нормотворчою і ментальною складовими. Оскільки ринкова економіка — це товарно-грошова економіка, то рух товарно-грошових потоків має хтось забезпечувати, зокрема інститути ринкової інфраструктури, тому одна їх частина займається обслуговуванням товарних потоків, а інша — грошових.

У цілому до сприятливих об’єктивних передумов формування ринкової економічної системи України можна віднести: політичну незалежність, сприятливе геополітичне положення України, позитивний досвід постсоціалістичних країн Європи на шляху побудови ринкової економіки, відсутність альтернатив економічного розвитку, крім ринкового, перші паростки відчутних переваг ринкової системи над централізованою, державно-плановою, незрівнянно вища економічна ефективність ринку порівняно з одержавленою економікою, зовнішні позики, інвестиції економічно розвинутих країн та окремих фірм, а також поглиблення процесів приватизації. Щодо сприятливих суб’єктивних чинників формування ринкової економіки та політичної демократії в Україні, то коротко їх можна, на наш погляд, окреслити таким чином: політична воля і рішучість суспільства.

Висновки. На нашу думку, успіх трансформацій залежить від розуміння українськими реформаторами соціально-економічних і психологічних основ інституційної системи, що вже була сформована, здатності гармонійно об’єднати, вбудувати нову систему в національний менталітет, умінні сформувати нові інститути на базі існуючої господарської культури. Головна складність українського сучасного періоду полягає в безплідності сліпого копіювання західних моделей розвитку. Особливості історичного розвитку, досвіду, національної культури, соціальної спадщини українського народу зумовлюють необхідність пошуку власної моделі, сполучною ланкою якої має стати теорія соціокультурної динаміки формування нових економічних інститутів господарювання. Так, вивчення і творче використання надбання власної національної економічної системи, специфіки культури господарювання, знання особливостей сучасної економіки, синергетичний підхід до їхнього розвитку стають передумовою формування випереджаючої моделі розвитку української економіки.

Список використаної літератури

1. Гайдуцький П.І. Утвердження соціально-ринкової моделі економіки в Україні // Економіка АПК. — 2006. — № 8.- С.3-9
2. Кульчицький Б. Конфігурація сучасної економіки України у контексті порівняння економічних систем // Науковий вісник НЛТУ України . – 2003. — №13.1. – с. 176-181
3. Щербініна Ю. Про тип сучасної економічної системи України// Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2010. — №1.
4. Юхименко П. Становлення інституціональних складових розвитку ринкової економіки України // Вища школа. — 2008. — № 3. — С. 53-62