Блок 1

1. Дисципліна «Безпека життєдіяльності», її завдання, мета вивчення, об’єкт і предмет дослідження

Метою Дисципліни «Безпека життєдіяльності» є вивчення діяльності людини та створення умов безпеки в середовищі її існування.

Під діяльністю людини розуміється активна, усвідомлена форма її взаємодії з навколишнім середовищем.

Середовище існування — оточуюче людину середовище, яке обумовлене сукупністю діючих на цей час факторів — природного, суспільного, матеріального, духовного та іншого характеру. Основними властивостями цих факторів є їх здатність впливати на діяльність людини, її здоров’я та нащадків. Характер впливу, що реалізується, може бути безпосереднім, побічним, негайним чи віддаленим.

Метою вивчення дисципліни є:

— підготовка людини до повноцінного життя в суспільстві, що динамічно змінюється;

— формування загальних системних уявлень;

— формування знань з питань методичного забезпечення в галузі обґрунтування рішень безпеки і їх здійснення в практиці сільськогосподарського виробництва.

Об’єктом вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» є людина. Основними її потребами є:

1) фізіологічні;

2) особиста безпека;

3) соціальні;

4) престиж;

5) духовні.

2. Поняття про «аксіому потенційної небезпеки»

Потенційна небезпека є універсальною властивістю процесу взаємодії людини із середовищем існування на всіх стадіях життєвого циклу.

Аксіома про потенційну небезпеку визначає, що всі дії людини й усі компоненти середовища існування (насамперед технічні і технологічні) крім позитивних властивостей і результатів мають здатність генерувати негативні фактори. Причому, будь-яка нова позитивна дія чи результат предметної діяльності людини неминуче супроводжується виникненням нової потенційної  небезпеки чи групи небезпек.

Справедливість аксіоми потенційної небезпеки підтверджена аналізом системи «людина – середовище існування» на всіх етапах її розвитку. Так, на  ранніх стадіях розвитку, при відсутності технічних засобів людина відчувала значний вплив небезпек природного походження (підвищена, знижена температура повітря; атмосферні опади, землетруси, контакти з дикими тваринами і т.п.).

3. Біосфера та її компоненти, межа розповсюдження на планеті. Людина і біосфера. Поняття про ноосферу

У буквальному перекладі термін “біосфера” означає сферу життя, і в такому значенні він був уперше введений у науку в 1875 р. австрійським геологом та палеонтологом Едуардом Зюссом, який визначав біосферу як сукупність організмів, обмежену в просторі та часі, яка мешкає на поверхні Землі.

Сучасна наука визначає біосферу як оболонку Землі, яка містить всю сукупність живих організмів та ту частину речовини планети, що знаходиться у безперервному обміні з цими організмами.

Два головних компоненти біосфери — живі організми та середовище їх мешкання — безперервно взаємодіють між собою та знаходяться в тісній, органічній єдності, утворюючи цілісну динамічну систему. Біосфера як глобальна суперсистема в свою чергу складається з ряду підсистем.

Поява людини як “homo sapiens” (людини розумної) якісно змінила не тільки біосферу, але й результати її планетарного впливу. Поступово став відбуватися перехід до цілеспрямованої зміни оточуючого середовища розумними істотами.

Геосфера сама по собі в цілому пасивно реагує на втручання людини, а жива речовина активно пристосовується до нових умов існування та присутності в природі людини. Так, багатократно зросла стійкість та несприятливість багатьох комах до отрут, які застосовують люди. З’являються мутаційні або змінені види та популяції, які здатні існувати в техногенному та забрудненому середовищі.

Людина як особлива форма життя та істота, яка має розум, вносить принципово нові елементи у взаємовідносини з природою. Людина виступає як автономна цілісність всередині біосфери.

Концепція єдності біосфери та людства є центральною темою вчення про ноосферу. Академік Вернадський в своїх роботах розкриває першооснови цієї єдності, значимість організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце та роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу до ноосфери.

4. Біогеоценоз, його характеристика і компоненти

Біогеоценоз — ділянка земної поверхні, що характеризується певними фізико-географічними умовами (характером мікроклімату, рельєфу, геологічної будови, ґрунту та водного режиму), разом з біоценозом (угрупованням рослинних і тваринних організмів).

Біогеоценоз є структурною частиною ландшафту. Біогеоценози можуть бути наземними і водяними. Всі компоненти біогеоценозу створюють єдиний історично сформований природний комплекс, що постійно змінюється внаслідок взаємодії компонентів біогеоценозу між собою, з атмосферою та іншими факторами середовища. Межі окремих біогеоценозів найчастіше визначаються рослинними угрупованнями — фітоценозами, які найкраще відображають зміни, що відбуваються в кожному конкретному природному комплексі. Є думка, що поняття біогеоценозу ідентичне поняттю біоценоз, а сам термін біогеоценоз зайвий, оскільки при визначенні біоценозу як певної сукупності організмів, так як і при визначенні біогеоценозу, беруться до уваги всі умови існування організмів, в т. ч. ґрунтовий і геологічний субстрат. Про це свідчать праці Г. М. Висоцького, Г. Ф. Морозова, Є. В. Алексєєва, П. С. Погребняка та ін.

Отже, біогеоценоз — це угрупування різних видів мікроорганізмів, рослин, тварин, які заселяють певні місця проживання, та які стійко підтримують біогенний кругообіг речовин. Підтримка кругообігу в конкретних географічних умовах є основною функцією біогеоценозу.

5. Адаптивні типи людей. Антропологічні системи і здоров’я. Енергозбереженість та технічна озброєність як передумови заселення екологічних ніш

У різних зонах земної кулі формувалися людські популяції, генофонди, які відповідають місцевим умовам краще, ніж генофонд виду в цілому. Наявність різних адаптивних типів свідчить про значну екологічну мінливість людини, що послужила причиною всесвітнього поширення людей. Індивідуальні і групові адаптації людини, на відміну від біологічної адаптації рослин і тварин, забезпечують поряд з виживанням і відтворенням потомства, виконання соціальних функцій, найважливішою з який є продуктивна праця. Заходи, що спрямовані на оптимізацію умов життя і  трудової діяльності, включають створення сприятливих і безпечних умов праці, створення і благоустрій житла, створення одягу, організацію харчування і водопостачання, раціональний режим праці і відпочинку. Однак не слід забувати про те, що в основі усіх форм адаптації лежать біологічні механізми, це необхідно враховувати при міграції людей в інші кліматичні зони. Відбувається так називана акліматизація людей до нових умов існування. Критерієм акліматизації для тварин і рослин є виживання, для людей – відновлення високого рівня працездатності. При акліматизації відбуваються досить складні фізіологічні процеси – перебудова обміну речовин, процесів терморегуляції, дихання, кровообігу й інших. Наприклад, у акліматизованих на півночі людей на холоді тепловий потік з рук зростає на 40%, тоді як із грудей – на 19%. У зв’язку з цим, завдяки високій температурі, зберігається належна працездатність верхніх кінцівок. На людські популяції усе в більшій ступені впливають соціальні фактори. Результатом їхньої дії є закономірна зміна в історичному розвитку суспільства, господарсько-культурних типів співтовариств людей, що утворюються в подібних природно-ресурсних умовах.

 6. Природні явища – джерела небезпечних факторів

Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби). Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх. Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни. Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні. Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність. Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД. Соціально-техногенні небезпеки: професійна захворюваність, професійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викликані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворювання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.

7. Джерела небезпечних факторів побутового входження

У комплексі умов забезпечення безпеки життєдіяльності людини побуту належить особливе місце. Сьогодні міська людина більшу частину життя проводить у штучно сформованій обстановці. Невідповідність організму людини і житлового або виробничого середовища відчувається як психологічний дискомфорт. Віддалення від природи підсилює напругу функцій організму, а використання усе більш різноманітних штучних матеріалів, побутової хімії та техніки супроводжується збільшенням кількості джерел негативних факторів і ростом їхнього енергетичного рівня.

Побутовим середовищем називають сукупність факторів і елементів, що впливають на людину в побуті. До елементів побутового середовища відносяться усі фактори, що пов’язані:

з устроєм житла, його типом, застосовуваними будівельними матеріалами, конструкцією частин будинку, внутрішнім плануванням, складом приміщень і їхніх розмірів; інсоляцією і освітленням; мікрокліматом і опаленням; чистотою повітря і вентиляцією, санітарним станом, розташуванням житла щодо транспортних магістралей і промислової зони;

з використанням полімерних будівельних матеріалів, меблів, килимів, покриттів, одягу із синтетичних волокон, які є джерелом шкідливих хімічних речовин;

з використанням побутової техніки: телевізорів, газових, електричних і НВЧ печей, пральних машин, фенів і інших.;

з навчанням і вихованням, із соціальним статусом родини, матеріальним забезпеченням, психологічною обстановкою в побуті.

Екологічним варто називати житло разом із прилягаючими ділянками, які формують сприятливе середовище існування (мікроклімат, захищеність від шуму і забруднень, нешкідливість матеріалів у будівництві і тому подібне), не роблять негативних впливів на міське і природне середовище, економічно використовує енергію і забезпечує спілкування з природою.

8. Поділ небезпечних факторів за характером дії на організм людини

Можливість реалізації небезпеки і ступінь несприятливого впливу її на людину залежить від відповідних факторів. Фактор (лат. factor – діючий, що вчиняє) – причина, рушійна сила будь-якого процесу, яка визначає його характер або окремі риси. У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі. Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини. Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану). Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах. За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

9. Біоакумуляція та її кількісна характеристика. Вплив біоакуміляції на процес проникнення небезпечних речовин в організм людини

Біоакумуляція — збільшення концентрації хімічних речовин на кожному ступені екологічної піраміди, пов’язане з тим, що кількість їжі, яка поглинається організмом набагато перевищує його власну масу, а хімічні речовини виводяться з організму не повністю.

Біоакумуляція — здатність нагромадження в тканинах речовин, що надходять із навколишнього середовища. Різні організми мають визначений коефіцієнт біоакумуляції.

Коефіцієнт біоакумуляції – це відношення концентрації речовини в організмі до концентрації його в навколишнім середовищі.

Він складає величину, що дорівнює: для рослин – 0,1; для комах – 0,3; для хробаків – 70; гризунів – до 100; креветок – 1 000; устриць – 10 000; риб – 100 000.

10. Поділ небезпечних факторів побутового середовища на групи за природою їх походження

За характером дії на людину негативні фактори поділяються на природні та антропогенні – викликані діяльністю людини.

За природою всі фактори побутового середовища можна розділити на фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

Біологічно небезпечними  факторами є:

— патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси, особливі види мікроорганізмів спірохети і рикетсії, гриби), а також продукти їхньої життєдіяльності – токсини;

— рослини, що містять небезпечні речовини;

— заражені патогенними мікроорганізмами та хворі тварини.

До хімічних небезпечних факторів відносяться: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути і отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, застосовувані не по призначенню; бойові отруйні речовини.

11. Фізичні небезпечні фактори

До фізичних небезпечних факторів відносяться:

— машини і механізми, що рухаються, рухливі частини устаткування, хитливі конструкції і природні утворення;

— гострі і падаючі предмети;

— підвищення і зниження температури повітря і навколишніх поверхонь;

— підвищена запилованість і загазованість повітря;

— підвищений рівень шуму, інфразвуку, ультразвуку, вібрації;

— підвищений чи знижений барометричний тиск;

— підвищений рівень іонізуючих випромінювань;

— підвищена напруга в мережі, що може замкнутися на тіло людини;

— підвищений рівень електромагнітного випромінювання, ультрафіолетової та інфрачервоної радіації;

— недостатність освітлення;

— підвищена яскравість.

12. Хімічні небезпечні фактори

Більша частина хімічних речовин являють собою відходи різних виробництв і надходять у навколишнє середовище у вигляді газів, рідин, твердих хімічних сполук. Вони вступають у взаємодію з компонентами навколишнього середовища, потрапляють в організм людини і можуть виникати різні отруєння.

До хімічних небезпечних факторів відносяться: агресивні речовини, що використовуються в технологічних процесах; промислові отрути і отруйні речовини (сильнодіючі отруйні речовини – СДОР), отрутохімікати; засоби захисту рослин; мінеральні добрива; лікарські засоби, застосовувані не по призначенню; бойові отруйні речовини.

Хімічно небезпечні фактори підрозділяються по характеру впливу на організм людини і по шляху проникнення в організм.

13. Біологічні небезпечні фактори

Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

 

Біологічні фактори небезпеки можуть бути як на робочих місцях, так і в домашніх умовах. Тому попередження ураження біологічними факторами небезпеки є вкрай важливе завдання.

Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.

За ступенем токсичності рослини поділяють на:

• отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
• дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);
• смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях.

14. Принципи нормування небезпечних факторів

Нормування – визначення кількісних показників факторів навк. середовища, що характеризують безпечні рівні їх впливу на стан здоров’я й умови життя населення. Вони розробляються на основі  вивчення взаємин організму з відповідними чинниками навк. середовища. Дотримання нормативів сприяє створенню комфортних умов праці, побуту і відпочинку, зниженню захворюваності, збільшенню довголіття і працездатності всіх членів суспільства.

В основу нормування покладені принципи збереження сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) і забезпечення його єдності з навк середовищем, залежності реакцій організму від інтенсивності і тривалості впливу факторів навк. середовища, пороговості в прояві несприятливих ефектів.

При обґрунтуванні нормативів використовується комплекс фізіологічних, біохімічних, фізико-математичних і інш. методів дослідження для виявлення початкових ознак шкідливого впливу факторів на організм. В залежності від нормованого фактора навк. середовища розрізняють: гранично допустимі концентрації (ГДК), допустимі залишкові кількості (ДЗК), гранично допустимі рівні (ГДР), орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ), гранично допустимі викиди (ГДВ), гранично допустимі скиди (ГДС).

15. Визначення граничнодопустимого рівня небезпечного фактору

ГДР – максимальний рівень впливу, який при постійній дії протягом усього робочого стажу не викликає біологічних змін адаптаційно-компенсаторних можливостей, психологічних порушень у людини і його потомстві.

Нормативи є складовою частиною санітарного законодавства та основою попереджувального і поточного санітарного нагляду, а також служать критерієм ефективності оздоровчих заходів, що розробляються і здійснюються з метою створення безпечним середовище існування.

16. Небезпечні хімічні речовини

Зростає рівень забруднення зовнішнього середовища:

• атмосфери – унаслідок надходження промислових викидів, вихлопних газів, продуктів спалювання;
• повітря роб зони — при недостатній герметизації, вентиляції, механізації та автоматизації виробничих процесів;
• повітря житлових приміщень — унаслідок деструкції лаків, фарб, мастик і інших виробів;
• питної води – скидання стічних вод та вимивання шкідливих домішок із атмосфери опадами;
• продуктів харчування – при нераціональному застосуванні гербіцидів, пестицидів та добрив, у результаті використання нових видів упаковки і тари, при неправильному годуванні худоби новими видами синтетичних кормів;
• одягу – виготовленні його із синтетичних волокон;
• іграшок, побутового устаткування.

Широкий розвиток хімізації обумовив застосування в пром-ті і с/г величезної кількості хім речовин – у вигляді сировини, допоміжних, проміжних, побічних продуктів і відходів виробництва. Ті хімічні речовини, що, проникаючи в організм навіть у невеликих кількостях, викликають у ньому порушення нормальної життєдіяльності, називаються шкідливими.

17. Шляхи надходження небезпечних хімічних речовин в організм людини

Шкідливі речовини – ті хім. речовини, що, проникаючи в організм навіть у невеликих кількостях, викликають у ньому порушення нормальної життєдіяльності.

Можуть надходити в організм трьома шляхами: через легені при диханні (найб. небезпечні), через шлунково-кишковий тракт із їжею, через шкіру.

Розподіл і перетворення шкідливої речовини в організмі залежить від її хімічної активності. Розрізняють групу так називаних не реагуючих газів, які у силу своєї низької хімічної активності в організмі не розподіляються на складові елементи або розподіляються дуже повільно. В наслідок чого вони досить швидко накопичуються у крові. До них відносяться пари усіх вуглеводнів ароматичного і жирного рядів та їхні похідні.

Іншу групу складають реагуючі речовини. Вони легко розчиняються в рідинах організму і приймають участь у хімічних взаємодіях. До них відносяться аміак, сірчистий газ, оксиди азоту.

Надходження шкідливих речовин через шлунково-кишковий тракт можливе з забруднених рук, з їжею і водою. Класичним прикладом такого шляху інкорпорації в організм отрути може служити свинець.

18. Комбінована дія небезпечних хімічних речовин

Можливі три типи комбінованої дії хімічних речовин: синергізм, коли одна речовина підсилює дію іншої, антагонізм, коли одна речовина послабляє дію іншої та сумація чи адитивна дія (дія речовин у комбінації сумується. В більшості випадків промислові отрути в комбінації діють по типу сумації. Згідно визначенню гранично допустимою концентрацією хімічної сполуки в зовнішнім середовищі називають таку її максимальну концентрацію, при впливі якої на організм періодично чи протягом усього життя, прямо або опосередковано через екологічні системи, а також через можливий економічний збиток, не виникає соматичних чи психічних захворювань схованих або тимчасово компенсованих, а також яких-небудь змін у стані здоров’я, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних коливань, котрі виявляються сучасними методами дослідження відразу чи у віддалений термін життя теперішнього і наступних поколінь.

19. Принципи нормування небезпечних хімічних речовин

При моделюванні на лабораторних тваринах взаємодії хімічних речовини з організмом переслідуються наступні цілі:

1) виявлення можливості гострого отруєння;

2) якщо отруєння виникло – виявлення його симптомів і клінічної картини загибелі тварин;

3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин з’ясовують критичні органи ураження речовиною;

4) установлення параметрів гострої токсичної дії речовини при різних шляхах надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози, середньо-смертельної концентрації, порога гострої дії. Поріг гострої дії – та найменша концентрація хімічних речовини, що викликає статистично достовірні зміни в організмі при одноразовому впливові. Знаючи поріг гострої дії, можна визначити зону гострої дії і коефіцієнт можливості інгаляційного отруєння. Коефіцієнт запасу – величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. Гранично допустима концентрація – максимальна концентрація шкідливих речовин, що не робить впливу на здоров’я людини.

20. Механічні коливання (вібрація) та їхній вплив на людину

Механічні коливання – періодично повторювані, обертальні чи зворотно поступові рухи. Це теплові коливання атомів, биття серця, коливання моста під ногами, землі від проїжджаючого поруч потяга.

Основними параметрами  коливання є: амплітуда (максимальне відхилення від положення рівноваги); швидкість коливань; прискорення; період коливань (час одного повного коливання); частота коливань (число повних коливань за одиницю часу). Усі види техніки, що мають вузли, які рухаються, створюють механічні коливання. Збільшення швидкодії і потужності техніки призвело до різкого підвищення рівня, що називають вібрацією. Вібрація – це малі механічні коливання, що виникають у пружних тілах під впливом перемінних сил.

Коливання викликають в тканинах організму людини перемінні механічні напруги. Інформація про діючу на людину вібрацію сприймається вестибулярним апаратом.

21. Шум. Дія шуму на організм людини

Шум – сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безладно змінюються в часі. Розвиток техніки і промислового виробництва супроводжується підвищенням рівня шуму.

До фізичних характеристик шуму відносяться: частота, звуковий тиск, рівень звукового тиску.

Для оцінки фізіологічного впливу шуму на людину використовується величина, яка називається голосність та рівень голосності.

Шум шкідливо впливає на організм людини, особливо на її нервову систему, що приводить до перевтомлення і виснаження клітин головного мозку. Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. Довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу.

Під впливом шуму відбувається перевтома слуху і може розвинутися навіть туговухість.

Туговухість – стійке зниження слуху, що утрудняє сприйняття мови оточуючих у звичайних умовах. Оцінка стану слуху виконується за допомогою аудіометрії. Аудіометрія – зміна гостроти слуху, проводиться за допомогою аудіометра.

22. Інфразвук та його дія на організм людини

Пружні хвилі з частотою менше 16 Гц називають інфразвуком. Викликає у людини відчуття глибокої пригніченості і страху. Особливо небезпечний інфразвук з частотою 8 Гц через його можливий збіг з ритмом біострумів. Слабкий діє на внутрішнє вухо і викликає симптоми морської хвороби, а сильний змушує вібрувати внутрішні органи, викликає їх ушкодження.

Найбільш могутніми джерелами інфразвуку є реактивні двигуни.

Рівень інфразвуку в умовах міського середовища і на робочих місцях повинен відповідати санітарним нормам.

У звичайних умовах міського і виробничого середовища рівні інфразвуку невеликі, але навіть слабкий інфразвук від міського транспорту входить у загальне шумове тло міста і служить однією з причин нервової втоми мешканців великих міст.

23. Ультразвук та його вплив на організм людини

Пружні коливання з частотою більше 16 000 Гц називаються ультразвуком.

Вплив ультразвукових коливань: у тканинах організму відбуваються коливання частинок тканини з великою частотою, які при невеликих інтенсивностях ультразвуку можна розглядати як мікро масаж; утворення внутрішнього тканинного тепла в результаті тертя частинок між собою, розширення кровоносних судин і посилення кровообігу по них; прискорення біохімічних реакцій, роздратування нервових закінчень.

Низькочастотні технологічні ультразвукові хвилі здійснюють на людей акустичний вплив через повітря.

При безпосередньому контакті людини із середовищем, по якому поширюється ультразвук, виникає його контактна дія на організм людини. При цьому уражається периферійна нервова система і суглоби в місцях контакту, порушується капілярний кровообіг у кистях рук, знижується больова чутливість. Установлено, що ультразвукові коливання, проникаючи в організм, можуть викликати серйозні місцеві зміни в тканинах – запалення, крововиливи, некроз (загибель кліток і тканин).

24. Поняття про іонізуючі випромінювання

Іонізуючі випромінювання мають велику енергію, близьку за своїм характером хім дії на речовину, а також на живі організми. Дві групи: електромагнітні випромінювання, до яких відносяться рентгенівські і гамма-промені, і потоки різного роду ядерних частинок.

Рентгенівські і гамма-промені належать до широкого спектру електромагнітних хвиль і займають у ньому крайнє місце слідом за радіохвилями, інфрачервоними променями, видимим світлом і ультрафіолетовим випромінюванням. Усі ці види випромінювань розрізняються між собою по довжині хвилі. Найбільш коротку довжину хвилі і найбільшу частоту електромагнітних коливань у цьому спектрі мають рентгенівські і гамма-промені. Так, довжина хвилі рентгенівських променів, що випромінюється діагностичним рентгенівським апаратом, у 10 тис. разів коротша, а гамма-променів, що випромінюються радіоактивним кобальтом (60Со), майже у 450 тис. разів коротша довжини хвилі променів фіолетового світла .

Чим коротша довжина хвилі і, отже, чим більша частота коливань, тим вища енергія випромінювань і більша їхня проникаюча здатність.

25. Рентгенівські промені: природа, джерела, характер негативної дія на організм людини

Рентгенівські промені належать до електромагнітних хвиль. Вони мають найбільш коротку довжину хвилі і найбільшу частоту електромагнітних коливань. Джерело: трубка рентгенівського апарату. У ній електрони, що випускаються при розігріві катода, прискорюються в електричному полі, створюваному прикладеною до анода високою напругою.

Підлітаючи до атомів матеріалу анода, електрони гальмуються, їхня кінетична енергія перетворюється в енергію фотонів рентгенівських променів. Максим. енергія таких фотонів не перевищує прикладеної до анода напруги, але може мати будь-яке значення нижче її.

Середня енергія фотонів рентгенівських променів складає від половини до третини величини анодної напруги. Фотони рентгенівських випромінювань дуже високої енергії одержують за допомогою бетатрона − приладу для прискорення електронів. Тут при гальмуванні розігнаних до великої швидкості електронів виникають фотони, енергія яких може досягати мільйонів електрон-вольт. Сонце теж є джерелом рентгенівських променів, але, на щастя, ці промені поглинаються земною атмосферою і виявляються тільки приладами, встановленими на супутниках і космічних ракетах.

26. Гамма-кванта: природа, джерела, характер негативної дія на організм людини

Гамма-промені належать до електромагнітних хвиль. Вони мають найбільш коротку довжину хвилі і найбільшу частоту електромагнітних коливань. Га́мма-ква́нт — порція енергії (квант) гамма-випромінювання, фотон дуже високої енергії. Позначається грецькою літерою γ. Утворюються в ході ядерних реакцій і при розпаді багатьох радіоактивних речовин. Їхня енергія може мати значення від десятків тисяч до мільйонів електрон-вольт. Для розпаду кожної радіоактивної речовини характерна властива їй енергія гамма-квантів, що випромінюються.

Фізичні властивості рентгенівських і гамма-променів і, що дуже важливо, їхня біологічна дія на живі організми однакові.

Гамма-квант не має заряду, а тому набагато слабше взаємодіє з речовиною, ніж альфа- чи бета-частинки. Довжина проникнення гамма-квантів у речовину значна. Існують три механізми взаємодії:

— фотоефект

— комптонівське розсіювання

— утворення електрон-позитронних пар.

Гамма-квант при взаємодії із середовищем може віддати усю свою енергію електрону, що вибивається з атома, і перестати існувати (фотоефект), або електрон здобуває тільки частину енергії гамма-кванта (ефект Комптона).

27. Бета-випромінювання: природа, джерела, характер негативної дія на організм людини

Бе́тта-части́нки — електрони й позитрони, що їх випускають атомні ядра деяких радіоактивних речовин. Це заряджені частинки, а тому інтенсивно взаємодіють з речовиною на всій довжині свого пробігу.

Належать до числа легких ядерних частинок.

Бета-частинки по своїй фізичній природі не відрізняються від електронів, що знаходяться на оболонках атомів та їх античастинок – позитронів.

Бета-частинки (електрони, позитрони), на відміну від електромагнітних випромінювань (рентгенівських і гамма-променів), відхиляються від свого шляху в електричному і магнітному полях.

Вони здатні проходити як крізь папір, так  і  крізь  живу тканину. Тому бета-радіація може спричинити опіки шкіри.

28. Альфа-випромінювання: природа, джерела, характер негативної дія на організм людини

Відносяться до важких ядерних часток. Альфа-частинка в 7 300 разів важкіша за бета-частинку.

Несе два елементарних позитивних електричних заряди. Альфа-частинки складають близько 6% загального числа частинок у космічних променях біля землі.

Відомо близько 30 різних природних радіоактивних речовин, при розпаді яких вилітають альфа-частинки.

Дія малих доз опромінення є прихованою й частково або цілком нейтралізується силами організму. Дія великих доз – зменш тривалість життя…променева хвороба.

29. Поняття про дози іонізуючого випромінювання. Одиниці виміру доз іонізуючого випромінювання

Іонізуюче випромінювання — б-я випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків.

Одиниця поглиненої дози будь-якого виду іонізуючого випромінювання зветься рад. Доза, що дорівнює 1 рад, означає, що кожен грам речовини, при опроміненні, поглинає 100 ерг енергії. Безпосередньо визначити кількість поглиненої енергії, а отже і поглинену дозу, можна в тому випадку, якщо поглинаюче середовище в кінцевому рахунку хімічно не змінюється; тоді вся енергія іонізуючого випромінювання перетворюється в тепло. Цей ефект вимірюють у калориметрі – приладі, у якому можна визначити кількість тепла, що виділилося. Але зробити це дуже важко, тому що навіть великі дози іонізуючого випромінювання, перетворені в тепло, дають дуже невеликий підйом температури.

Практично дозу визначають по числу пар іонів, що утворюються у визначеному обсязі повітря. Для цього існує багато приладів різної конструкції, призначених для виміру іонізаційного ефекту.

Дозу рентгенівських та гамма-променів, що називають експозиційною, обмірювану цими приладами і виражають у рентгенах (Р). Для виміру активності радіоактивних речовин прийнята спеціальна одиниця – кюрі (Ku).

30. Відносна біологічна активність іонізуючих випромінювань, еквівалентна доза

Неоднакова біологічна дія різних видів і енергії випромінювань при одній і тій же поглиненій дозі привело до необхідності враховувати відносну біологічну ефективність (ВБЕ).

Вона буде мінятися в досить широких межах у залежності від об’єкта й умов опромінення, а також обраного показника дії іонізуючого випромінювання. Так, наприклад, те саме променеве ураження – виникнення катаракти (помутніння кристалика) у 50% мишей при опроміненні рентгенівськими променями викликалася дозою 800 рад, а при опроміненні нейтронами – дозою 200 рад. У даному випадку ВБЕ дорівнює чотирьом.

Ця величина зростала, якщо опромінення тією же дозою здійснювалася не відразу, а окремими порціями. Доза швидких нейтронів величиною в 1 рад зробить таку ж біологічну дію на людину, що і доза 10 рад рентгенівських чи гамма-променів. Якщо людина піддавалася змішаному опроміненню гамма-променями і нейтронами, простого підсумовування дози (кількості поглиненої енергії) ще недостатньо для того, щоб оцінити можливий біологічний ефект.

31. Джерела радіоактивної небезпеки

Радіаційні аварії по масштабах поділяються на 3 типи:

• локальна аварія – це аварія, радіаційні наслідки якої обмежуються однією будівлею;
• місцева аварія – радіоактивні речовини не поширюються за межи території АЕС;
• загальна аварія – аварія, радіаційні наслідки якої поширюються за територію АЕС.

Також небезпека пов’язана з видобутком урану, його переробкою, збереженням.

Небезпечними є чисельні галузі науки і промисловості, що використовують радіоізотопи та інші джерела іонізуючих випромінювань. Це – ізотопна діагностика, рентгенівське обстеження хворих, рентгенівська оцінка якості технічних виробів та інші.

Радіоактивними іноді можуть бути деякі будівельні матеріали.

Джерела радіоактивного зараження: уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями.

32. Основні уражаючі фактори, що утворюються при аваріях з викидом у навколишнє середовище радіоактивних матеріалів

Основними уражаючими факторами аварій на радіаційно небезпечних об’єктах є:

• хмара зараженого повітря, що утворюється в перший період аварії і поширюється за вітром;
• радіоактивно заражена місцевість;
• радіоізотопи, що потрапили у нутро організму людини з водою та їжею;
• комбінований вплив як радіоактивних, так і нерадіоактивних факторів: механічна дія уламків інженерних конструкцій, термічні травми, хімічний опік, інтоксикація, опромінення організму уражаючими дозами, психотравматичний ефект та ін.

Радіаційно-небезпечні — об’єкти народного господарства, що використовують у своїй діяльності джерела іонізуючого випромінювання, або такі утворюються в процесі їх функціонування.

 

33. Поняття про радіоактивне зараження місцевості. Принцип поділу радіоактивно зараженої місцевості на зони та їхня коротка характеристика

Виникає в результаті випадання радіоактивних речовин із хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яка називається радіоактивним слідом.

Джерела радіоактивного зараження: уламки ділення ядер атомів ядерного заряду і наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа, бета і гамма-випромінюваннями. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах чи радах за годину (Р/год., рад/год.).

По ступені небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяється на чотири зони: зону А – помірного зараження; Б – сильного зараження; В – небезпечного зараж; Г – надзвичайно небезпеч.

Про ступінь зараження (забруднення) радіоактивними речовинами поверхонь різних об’єктів, одягу людини і її шкірних покривів прийнято судити по величині потужності дози гамма-випромінювання над їхніми зараженими поверхнями, визначеної в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год., мрад/год.).

34. Принципи захисту людини, що знаходиться на радіоактивно-зараженій території

Для осіб, що працюють в зоні зараження, гранично допустима доза (ГГД) на все тіло = 5 бер/рік.

Для планування дій людей дій людей визначають зони радіо акт зараження.

зона М – зона радіаційної небезпеки; зона А — помірного зараження, зона Б — зона сильного зараження; зона В — зона небезпечного зараження; зона Г —  надзвичайно небезпечного зараження.

Також створюється автоматизована система контролю радіаційної обстановки (АСКРО).

Налагоджується робота системи оповіщення персоналу.

Визначається перелік населених пунктів і чисельності населення, що підлягає  захисту, евакуації.

35. Хімічно небезпечні об’єкти та їх характеристика

ХНО – підп-ва нар госп-ва, які виробляють, зберігають та використовують у виробничому циклі небезпечні хім речовини (НХР).

До ХНО відносяться: підп-ва хім та нафто-переробної пром-ті; харчової, м’ясо-молочної; водоочисні спорудження, де використовується в якості дезинфікуючої речовини хлор; залізничні станції, які мають колії відстою рухомого складу зі СДОР; залізничні станції вивантаження і навантаження СДОР; склади і бази з запасами отрутохімікатів, речовин для дезінфекції.

В процесі розвитку аварії на ХНО формується осередок хім зараження (0X3). Є 4 ступеня небезпеки хім об’єктів: I ступінь – у зону можливого зараження потрапляють більше 75 000 людей; II – 40 000…75 000 осіб; III – уражених менше 40 000; IV ступінь – зона можливого хім зараження не виходить за межі об’єкта.

Наслідки аварій на ХНО визначаються як ступенем небезпеки підприємств, так і токсичністю і небезпекою самих хім речовин, які діляться на 4 класи: 1-й – надзвичайно небезпечні;  2-й – високо шкідливі; 3-й – помірно шкідливі; 4-й – мало шкідливі.

36. Фактори ураження, що утворюються при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах

При викиді в атмосферу паро і газоподібних хімічних сполук формується первинна заражена хмара, що поширюватиметься в атмосфері. Гази з високим показником щільності (вище 1) будуть стелитися вздовж землі, «затікати» у низини, а гази із щільністю менше 1 – швидко розсіюватися у верхніх шарах атмосфери. Характер зараження місцевості залежить від багатьох факторів: способу викиду хімічних речовин в атмосферу (розливі, вибуху, пожежі); від агрегатного стану агентів, що заражають, (твердому, рідкому, газоподібному); від швидкості випаровування хімічних речовин з поверхні землі і інших.

У кінцевому результаті, зона хімічного зараження включає дві території. До першої відноситься район, що опинився у безпосередньому впливі хім речовини, до другої належить місцевість, над якою поширюється заражена хмара.

Зазначені і багато інших факторів, що характеризують зону хімічного зараження, необхідно враховувати при плануванні аварійно-рятувальних робіт з ліквідації наслідків аварій на хімічно небезпечних об’єктах.

37. Поділ небезпечних хімічних речовин за механізмом впливу на організм людини

По характеру впливу на організм НХР (СДОР) поділяються на групи: (7)

1. Речовини задушливої дії: 1) з вираженим припікальним ефектом (хлор); 2) зі слабкою припікальною дією (фосген).
2. Речовини загально отруйної дії (синильна кислота, ціаніди, чадний газ).

III. Речовини задушливої і загально отруйної дії:

1) з вираженим припікальним ефектом (акрилонітрил, азотна кислота, з’єднання фтору);

2) зі слабкою припікальною дією (сірководень, сірчистий ангідрид, оксиди азоту).

1. Нейротропні отрути (фосфорорганічні з’єднання, сірковуглець, тетраетілсвінец).
2. Речовини нейротропної і задушливої дії (аміак).
3. Метаболічні отрути (оксид етілена).

VII. Речовини, що псують обмін речовин (діоксин, бензофурани).

Крім того, всі НХР поділяються на швидкодіючі і повільно діючі. При ураженні першими картина отруєння розвивається швидко, а при отруєнні повільно діючими до прояви симптомів ураження проходить кілька годин, має місце так званий латентний період.

38. Поняття «стійкості» небезпечної хімічної речовини

Тривалість зараження місцевості НХР залежить від їх стійкості – часу, продовж якого вони спроможні нанести ураження незахищеній людині. Стійкість і здатність заражати поверхні землі та різних об’єктів залежить від температури кипіння отруйної речовини. До нестійких відносяться НХР із температурою кипіння нижче 1300С, а до стійких – отруйні речовини з температурою кипіння вище 1300С. Нестійкі НХР заражають місцевість на одиниці чи десятки хвилин. Стійкі – зберігають уражаючи властивості, на термін від декількох годин до декількох місяців.

З позицій тривалості уражаючої дії і часу досягнення вражаючого ефекту НХР умовно поділяються на 4 групи: — нестійкі з швидкою дією (наприклад, синильна кислота, аміак, оксид вуглецю); — нестійкі уповільненої дії (фосген, азотна кислота); — стійкі з швидкою дією (фосфорорганічні з’єднання, анілін); — стійкі уповільненої дії (сірчана кислота, діоксин).

39. Особливості проведення рятувальних робіт при аваріях на хімічно небезпечних об’єктах

Аварійно-рятувальні роботи повинні починатися негайно після ухвалення рішення на проведення невідкладних робіт і проводитися з використанням засобів індивідуал захисту органів дихання і шкіри, що відповідають характеру хімічної обстановки; попередньо проводиться розвідка аварійного об’єкту і зони зараження, масштабів і границь зони зараження, уточнення стану аварійного об’єкта, визначення типу НС.

В зоні зараження ведуться пошуково-рятувальні роботи. Пошук потерпілих проводиться шляхом суцільного візуального обстеження території, будинків, споруджень, а також шляхом опитування очевидців і за допомогою спеціальних приладів у випадку руйнувань і завалів.

Перша медична допомога повинна надаватися на місці ураження.

Одним з найважливіших заходів є локалізація надзвичайної ситуації і осередку ураження. Здійснюють такими способами: припиненням викидів НХР; постановкою рідинних завіс у напрямку руху хмари зараженого повітря; розсіюванням і зсувом хмари зараженого повітря газоповітряним потоком; збором (відкачкою) НХР у резервні ємності.

40. Фактори ураження, що утворюються при пожежах та вибусі на об‘єктах, що містять паливо-мастильні матеріали

Ускладнення технологічних процесів, збільшення площ забудови об’єктів нар госп-ва підвищують їх пожежну небезпеку. Наслідки пожеж і вибухів визначаються уражаючими факторами. Пожежі утворюють наступні уражаючи фактори: відкритий вогонь і іскри; підвищена температура навк середовища і предметів; токсичні продукти горіння, дим; знижена концентрація кисню; падаючі уламки будівельних конструкцій, агрегатів, устаткування і т.д.

При вибусі виникають: повітряна ударна хвиля та уламкове поле, створюване фрагментами об’єктів, що вибухають і руйнуються.  При пожежах і вибухах люди одержують термічні (опіки тіла, верхніх дихальних шляхів, очей) і механічні ушкодження (переломи, забиті місця, черепно-мозкові травми, осколкові пораненя, комбіновані).

41. Шляхи припинення горіння паливних матеріалів

Принципи гасіння пожеж засновані на розумінні осн шляхів припинення горіння: ізоляцією зони горіння від кисню; зниженні швидкості тепловиділення чи збільшенні швидкості тепло відводу від зони реакції окислювання. Умовою при цьому є зниження температури горіння до рівня нижчого температури самоспалаху. Досягається це дотриманням 4 принципів: охолодженням реагуючих речовин; ізоляцією реагуючих речовин у зоні горіння; розведенням реагуючих речовин до непальних концентрацій чи концентрацій, що не підтримують горіння; хімічним гальмуванням реакції горіння.

Способи припинення горіння:

1. Охолодження зони горіння струменями води. Охолодження перемішуванням пальних речовин; 2. Розведення паливної суміші струменями тонко диспергированної води, газо водяними струменями, непальними парами і газами
2. Ізоляція пального матеріалу від окислювача шарами піни, вогнегасящого порошку
3. Гальмування реакцій горіння вогнегасящим порошком, галоідо-призводними та вуглеводними.

 

42. Особливості сучасного терроризму

Останні десятиріччя міжнародна спільнота знаходиться під впливом все зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя і здоров’я людей при зменшенні частки зазіхань на матеріальні об’єкти; ріст масштабності, для якої характерні великі людські жертви; посилення жорстокості і безоглядності дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо узятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного і карного тероризму на тлі злиття і співробітництва нелегальних і легальних структур екстремістської користі з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими й іншими співтовариствами на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється немов страшна, невідворотна епідемія XXІ сторіччя. На сьогоднішній день немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості  елементів, що характеризують це явище, виділяються: мета; мотив; зміст дій; намічувані і реальні наслідки. Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав’язування як офіційну ідеологію визначених соціальних, релігійних, етнічних стандартів і державних рішень, що випливають з них, інша істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, “розхитування” стабільності і залякування суспільства, окремих груп населення, заподіяння збитку міждержавним відносинам і провокування бойових дій (війни).

43. Вибух як засіб тероризму

Зараз основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). Вибухові пристрої — комплекс, що включає вибухові речовини, засоби їх вибухового ініціювання, систему управління, уражаючі елементи. В процесі дії ВП утворюються уражаючі фактори.

Системи управління дією ВП різні і постійно удосконалюються: вибух „після закінчення часу” за допом годинника, по радіосигналу за допомоги керованої по радіо іграшки, мобільного телефону; шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор по проводах…

При вибуховому теракті, що готується, завжди є демаскуючі ознаки: припаркований у неналежному місці дуже близько від будинку автомобіль; залишений причіп; покинутий предмет з наявними на ньому джерелами живлення; дроти, розтяжки із дроту або мотузки; шум, цокання з залишеної без хазяїна торби; незвичайне розташування урн

44. Деякі аспекти забезпечення безпеки населення при терористичних актах

Якщо виникла підозра закладання ВП або виявлені підозрілі предмети, слід негайно повідомити про це міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, у жодному разі не підходити до нього й не торкатися сумнівних предметів. Якщо ВП виявлено в приміщенні, слід евакуювати людей, по можливості відкрити всі вікна й двері для розосередження ударної хвилі, вимкнути мобільні телефони, радіозв’язок, інакше може спрацювати система управління вибухом. Ліквідацію наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюють за єдиною схемою як у мирний так і у воєнний час. Однак слід пам’ятати, що мінно-вибухова травма належить до найважчих видів бойової патології й травм мирного часу. Для таких поранень характери крайні ступені травматичного шоку і сильна втрата крові. Особливими механізмами її виникнення є великі поранення органів грудей, живота, голови, м’яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним ушкодженням і навіть відривом одного чи навіть кількох сегментів кінцівок.Важливо пам’ятати: іноді людину можна врятувати, якщо їй негайно надати першу допомогу.

Дані фізіологічних і лабораторних обстежень свідчать: якщо впродовж першої години після одержання мінно-вибухової травми потерпілому не надати невідкладну допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, ввести протишокові препарати), то ймовірність смерті збільшується на 80 %. Таким чином, надання невідкладної медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

45. Характерні риси сучасної війни

Сучасні війни все частіше мають терористичний, антигуманний характер; мирне населення країн, що воюють, перетворюється на один з об’єктів збройного впливу, аби підірвати волю й позбавити ворога можливості чинити опір. Серед  характерних особливостей сучасних війн: 1. Застосування різних форм і методів бойових дій, зокрема й нетрадиційних 2. Поєднання воєнних дій (проведених згідно з правилами воєнної науки) з партизанськими й терористичними діями 3. Широке використання кримінальних та інших іррегулярних формувань 4. Швидкоплинність воєнних дій 5. Вибірковість ураження об’єктів 6. Поєднання потужного вогневого ураження з економічним, політичним, дипломатичним та інформаційно психологічним впливом 7. Підвищення ролі високоточних керованих засобів 8. Завдання окремих ударів по ключових об’єктах

46. Поняття про ядерну зброю. Фактори ураження ядерного вибуху

Ядерна зброя — це зброя масового ураження вибухової дії, в основі якої лежить використання внутрішньоядерної енергії, що виділяється під час ланцюгових реакцій ділення важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію та термоядерних реакцій синтезу легких ядер — ізотопів водню — дейтерію  і тритію в більш важкі. Для цих реакцій характерне надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси реагуючої речовини — у 20—80 млн разів більше, ніж під час вибуху тротилу — звичайної вибухівки. У результаті дуже швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому обсязі відбувається ядерний вибух, який суттєво відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як за масштабами, так і характером утворення уражаючих факторів.

Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя посідає особливе місце — вона є найефективнішим засобом ураження ворога. Вона здатна завдати великих втрат у живій силі й бойовій техніці, руйнувати споруди та інші об’єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, а також здійснювати на людей сильний морально-психологічний вплив і тим самим створювати нападаючій стороні вигідні умови для досягнення перемоги у війні. Пристрій, призначений для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називають ядерним зарядом. Потужність ядерних зарядів характеризують тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тоннах (кт, Мт), у разі вибуху якого виділяється така сама кількість енергії, що й за вибуху цього ядерного заряду.  Ядерні заряди за потужністю умовно поділяють на надзвичайно малі, малі, середні, великі і надзвичайно потужні. До засобів застосування ядерної зброї належать: ракети тактичного, оперативно-тактичного й стратегічного призначення; літаки — носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія; ядерні міни.

47. Запобігання ураження та захист від дії факторів ураження ядерного вибуху

Під час ядерного вибуху можуть утворюватися такі уражаючі фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та ін. Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення розпеченої маси газів у центрі вибуху. Вона уражає як дією надлишкового тиску, так і швидкісним натиском (метальна дія), зумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються переважно в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об’єкти великих розмірів, наприклад, будинки, — дією надлишкового тиску.

Світлове випромінювання ядерного у людей може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки очного дна можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає зазвичай уночі та у сутінках. Воно не залежить від того, куди дивилася людина у мить вибуху, й не носить масового характеру. Удень осліплення виникає лише у разі спостереження за вибухом, воно тимчасове й проходить швидко, не залишаючи наслідків, і медична допомога зазвичай не потрібна. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи. Захиститися від проникаючої радіації зазвичай можна у фортифікаційних укріпленнях (сховищах, протирадіаційних укриттях), а також будинках, метро та інших об’єктах. Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об’єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яку називають радіоактивним слідом. Ядерні вибухи зумовлюють виникнення потужних електромагнітних полів, які через їх короткочасне існування називають електромагнітним імпульсом (ЕМІ). ЕМІ впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру.

48. Хімічна зброя як засіб ведення сучасних бойових дій. Фактори ураження хімічної зброї

Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя. Хімічна зброя (ХЗ) — це отруйні речовини й засоби їх застосування. Отруйними речовинами (ОР) називають токсичні хімічні сполуки, призначені для того, щоб завдати масових уражень людям під час їх бойового застосування. Основу хімічної зброї становлять отруйні речовини. За характером впливу на організм людини ОР поділяють на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загальноотрутні, задушливі, психохімічні й дратівні. За швидкістю уражаючої дії ОР поділяють на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно спричиняють непрацездатність людей.

49. Запобігання ураження та захист від дії отруйних речовин

При дії ОР через шкіру ураженому необхідно надягти протигаз (у разі потрапляння аерозолів або крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надягають тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП). Потім слід за допомогою шприц-тюбика з червоним ковпачком з аптечки індивідуальної ввести антидот й вивезти ураженого із зараженої те­риторії. Якщо впродовж 10 хвилин судоми не припиняться, необхідно повторно ввести антидот. У разі потрапляння в організм синильної кислоти На ураженого слід надягнути протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести його у підмасочний простір шолом-маски протигаза. У разі необхідності зробити штучне дихання.

Наступним компонентом хімічної зброї є отруйні речовини психохімічної дії. При ураженнях, на потерпілого слід надягти протигаз і вивести його із зони ураження. Вийшовши на незаражену місцевість, зробити санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП, очі й носоглотку промити чистою водою, витрусити одяг.Окрему групу становлять отруйні речовини задушливої дії. До них належить фосген (СG).Фосген уражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота).  На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад.

Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт. У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються.

Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити 2 %-вим розчином питної соди або чистою водою.

50. Біологічна зброя. Захворювання людини, збудники яких можуть бути використані в якості біологічних засобів ураження

Захворювання людини, збудники яких можуть бути використані у якості спорядження біологічних боєприпасів. Біологічна зброя — зброя масового ураження, що існує переважно у вигляді спеціальних боєприпасів і бойових приладів із засобами доставки, споряджені біологічними засобами. Біологічна зброя призначена для масового ураження людей, тварин, рослин та деяких видів воєнного майна і спорядження. До біологічної зброї відносяться деякі види хвороботворних мікроорганізмів, які здатні викликати інфекційні захворювання у людей (бактерії, віруси, грибки і токсини).

51. Принципи захисту від біологічної зброї

Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередках біологічного ураження розпорядженнями вводяться карантин або обсервація. Карантин — це система протиепідемічних заходів для ізоляції осередку ураження та ліквідації виниклих інфекційних захворювань. Найважливіша задача карантину —  недопущення поширення інфекцій як в осередку ураження так і за його межами. Карантин вводиться в випадках, коли вид збудника не встановлено, або він підноситься до групи особливо небезпечних мікроорганізмів, що викликають такі небезпечні захворювання, як чума, холера, натуральна віспа та інші.

При карантині проводяться слідуючи заходи: 1)Повна ізоляція осередка від навколишньої території, що досягається озброєним оточенням осередка, забороною виїзду з нього (пости та патрульні наряди); 2)Розгортання спеціальних пунктів, через які проводяться перевантаження прибуваючих для осередку продовольчих товарів, предметів першої необхідності та іншого майна; 3)Обмеження спілкування між окремими групами населення, заборона проведення масових заходів (припиняється навчання в учбових закладах, закриваються театри та кіно);4)Проведення ряду протиепідемічних заходів, Обсервація встановлюється при виявленні збудників неконтагіозних захворювань, тобто таких, що не передаються від хворої людини до здорової. Вона являє собою систему заходів, що передбачають здійснення ряду ізоляційно-обмежувальних та лікувально-профілактичних заходів з метою запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб.

Заходи обсервації: а) Обмеження в’їзду і виїзду людей із зони обсервації; Ь) Заборона вивозу майна; с) Термінова профілактика вражень; d) Своєчасне виявлення хворих; є) Вакцинацію і санітарну обробку. Терміни обсервації та карантину визначаються тривалістю максимального інкубаційного періоду інфекційного захворювання, виявленого в осередку ураження.

52. Призначення засобів колективного захисту та їхня класифікація. Тип сховищ за конструктивними ознаками. Прості засоби колективного захисту

До засобів колективного захисту населення належать захисні споруди: сховища, протирадіаційні та простіші укриття. Сховища — це захисні споруди герметичного типу, що захищають від усіх уражаючих факторів, що виникають під час НС мирного та воєнного часу. Люди, які укриваються у сховищах, не використовують засобів індивідуального захисту. Протирадіаційні укриття — це споруди, призначені для захисту людей від іонізуючого випромінювання, зараження їх радіо­активними речовинами, краплями НХР та аерозолями біологіч­них засобів.

Укриття простішого типу — це щілини, траншеї, землянки. Їх зведення не вимагає багато часу, але вони можуть ефективно захищати людей від багатьох уражаючих факторів. Захисні споруди класифікують за призначенням, місцем розташування, часом зведення, захисними властивостям, місткістю. За призначенням захисні споруди поділяють на загальні й спеціальні. Перші використовуються населенням або персоналом; другі — обладнуються для розміщення органів управління, систем оповіщення та зв’язку, лікувальних закладів. За місцем розташування захисні споруди поділяють на вбудовані та окремо розташовані. Вбудовані захисні споруди обладнують у підвальних і цокольних поверхах будинків. Окремо розташовані захисні споруди створюють поза будівлями. За часом будівництва захисні споруди поділяються на збудовані завчасно і такі, що зроблені нашвидкоруч. Останні споруджуються в особливий період у разі загрози виникнення надзвичайної ситуації, при цьому застосовують зазвичай підручні матеріали. Згідно із захисним властивостям сховища поділяють на п’ять класів. Зауважимо, що ці властивості визначаються здатністю кон­струкції споруд витримувати певну величину надлишкового тиску повітряної ударної хвилі ядерного вибуху. За місткістю сховища поділяють на малі (на 600 людей), середні (600—2000 осіб) і великі, розраховані більш як на 2000 людей. До захисних властивостей сховищ пред’являють певні вимоги, зокрема, суворе дотримання виконання правил будівництва та експлуатації. Тільки в цьому разі захисні споруди можуть бути застосовані за своїм прямим призначенням. Назвемо ці вимоги: 1)сховища мають забезпечувати надійний захист від усіх ура­жаючих факторів НС; 2)конструкції, що використовуються під час їх будівництва, не повинні втрачати свої механічні властивості в умовах дії високих температур; 3)простіші укриття створюють таким чином, щоб вони могли захистити людей від світлового випромінювання, проникаючої радіації та дії повітряної ударної хвилі ядерного вибуху.

 

53. Призначення засобів індивідуального захисту та їхня класифікація за принципом дії

Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) людини призначені для захисту її шкіри, обличчя, очей та органів дихання від дії радіоактивних, отруйних речовин і біологічних засобів (РР, ОР і БЗ), а також для профілактики та зниження тяжкості ураження організму. Відповідно до цього, засоби індивідуального захисту класифікують за призначенням на засоби захисту шкіри, очей, органів дихання та медичні засоби захисту.

Залежно від принципу дії, усі ЗІЗ поділяють на ізолюючі, що цілком ізолюють людину від факторів навколишнього середовища, й фільтруючі, які поглинають з повітря шкідливі домішки. До засобів захисту органів дихання належать фільтруючі засоби: -протигази цивільні (ГП-5, ГП-7), загальновійськові РШ-4, ПМГ-2, ПМК), дитячі (ДП-6, ДП-6М, ПДФ-Ш); -респіратори для дорослих Р-2, для дітей Р-2Д, промислові РПГ-67, РУ-60м, «Лепесток»; -найпростіші засоби захисту — ватно-марлеві пов’язки, протипилові тканинні маски. Ізолюючими засобами захисту є ИП-4, ИП-5, КИП-5, КИП-7 та ін. Засоби захисту шкіри призначені для захисту відкритих ділянок тіла, одягу, взуття від зараження РР, ОР і БЗ. Фільтруючий засіб захисту шкіри — це захисний фільтруючий одяг — ЗФО-58 — бавовняний комбінезон, просякнутим хемосорбованими хімічними речовинами. З цією самою метою можуть застосовуватися підручні засоби — звичайний повсякденний одяг (спортивні костюми, плащі, рукавиці, чоботи). Щоб підвищити захисні властивості одягу, його заздалегідь просочують мильно-олійною емульсією (для приготування емульсії беруть брусок господарського мила, подрібнюють його на тертці й розчиняють у 0,5 л теплої рослинної олії). Як ізолюючі засоби захисту шкіри застосовують загальновійськовий захисний комплект ОЗК і легкий ізолюючий костюм Л-1, які виготовляються з прогумованої тканини. Ними оснащують формування, що ліквідують наслідки НС.

54. Медичні засоби захисту людини у надзвичайній ситуації

Засоби медичного захисту призначені для профілактики або зменшення впливу уражаючих факторів надзвичайних ситуацій, а також надання першої медичної допомоги потерпілим. До них належать радіозахисні засоби, антидоти (протиотрути), антибактеріальні препарати, засоби часткової санітарної обробки. Радіозахисні засоби — це препарати, що сприяють підвищенню опірності організму дії іонізуючих променів.

Їх поділяють на такі групи: 1)засоби профілактики ураження у разі зовнішнього опромінення (радіопротектори); 2)засоби ослаблення первинної реакції організму на опромінення (переважно протиблювотні засоби); 3)засоби профілактики радіаційного ураження РР, що потрапили в організм (препарати, які сприяють якнайшвидшому виведенню РР з організму) 4)засобу профілактики ураження шкіри у разі забруднення її РР. Антидотами називають речовини чи препарати, що сприяють руйнуванню або нейтралізації ОР.

Їх поділяють на неспецифічні та специфічні, що діють вибірково щодо певних отрут. Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів. Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики. Засоби неспецифічної профілактики застосовують під час погрози зараження довколишнього середовища бактеріальними засобами чи після неї, якщо вид збудника невідомий. До них належать антибіотики, інтерферони. З миті визначення хвороби проводять специфічну профілактику препаратами, для яких достеменно відома чутливість певного виду збудника. До табельних засобів медичного захисту належать: аптечка індивідуальна, у комплект якої входять засобу первинної профілактики шоку, а також антидоти, радіопротектори та антибактеріальні засоби; індивідуальний протихімічний пакет різних модифікацій, призначений для часткової санітарної обробки; пакет перев’язний індивідуальний. Санітарна обробка — це комплекс заходів щодо часткового чи повного видалення з поверхні шкіри й слизових оболонок РР, ОР і БЗ. Розрізняють часткову й повну санітарну обробку. Повну санітарну обробку проводять після виходу з осередку ураження, вона полягає у митті усього тіла водою із застосуванням миючих засобів. Повна спеціальна обробка передбачає обов’язкову зміну одягу.

55. Засоби медичного захисту при ураженні організму, іонізуючими променями

Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуюче випромінювання. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на природні та штучні (антропогенні). Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Найбільш чутливими є: кришталик ока, червоний кістковий мозок, щитовидна залоза, внутрішні (особливо кровотворні) органи, молочні залози, статеві органи. Захист працюючих від впливу радіаційного випромінювання забезпечується системою загальнодержавних заходів. Ці заходи залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючого випромінювання та від типу джерела випромінювання.

Для захисту від зовнішнього опромінювання, яке має місце при роботі із закритими джерелами випромінювання, основні зусилля необхідно направити на попередження переопромінення персоналу шляхом: збільшення відстані між джерелом випромінювання і людиною (захист відстанню); скорочення тривалості роботи в зоні випромінювання; екранування джерела випромінювання (захист екранами). У виробничих і лабораторних умовах необхідно якомога швидше застосовувати дистанційне управління роботою обладнання, яке дає можливість виконувати операції з радіоактивними речовинами на відстані. Захист від внутрішнього опромінення вимагає виключення безпосереднього контакту з радіоактивними речовинами у відкритому вигляді та попередження потрапляння їх у повітря робочого простору. До організацій і установ, у яких постійно виконуються роботи з радіоактивними речовинами, підвищені вимоги з охорони праці. Керівництво цих організацій зобов’язане розробити детальні інструкції, в яких викладено порядок проведення робіт, облік збереження та використання джерел випромінювання, збір та знешкодження відходів, порядок проведення дозиметричного контролю.

56. Медичні засоби першої допомоги при ураженні людини отруйними речовинами

При дії ОР через шкіру ураженому необхідно надягти протигаз (у разі потрапляння аерозолів або крапель ОР на шкіру обличчя протигаз надягають тільки після обробки обличчя рідиною з індивідуального протихімічного пакета (ІПП). Потім слід за допомогою шприц-тюбика з червоним ковпачком з аптечки індивідуальної ввести антидот й вивезти ураженого із зараженої території. Якщо впродовж 10 хвилин судоми не припиняться, необхідно повторно ввести антидот. У разі потрапляння в організм синильної кислоти На ураженого слід надягнути протигаз, роздавити ампулу з антидотом від синильної кислоти і ввести його у підмасочний простір шолом-маски протигаза. У разі необхідності зробити штучне дихання. Наступним компонентом хімічної зброї є отруйні речовини психохімічної дії. Зараз на озброєнні деяких армій є психохімічна ОР Бі-Зет (ВZ). При ураженнях, на потерпілого слід надягти протигаз і вивести його із зони ураження. Вийшовши на незаражену місцевість, зробити санітарну обробку відкритих ділянок тіла за допомогою ІПП, очі й носоглотку промити чистою водою, витрусити одяг. Окрему групу становлять отруйні речовини задушливої дії. До них належить фосген (СG). Фосген уражає організм тільки під час вдихання його пари, при цьому спостерігаються слабке подразнення слизової оболонки очей, сльозотеча, неприємний солодкуватий смак у роті, запаморочення, загальна слабкість, кашель, важкість у грудях, нудота (блювота).  На ураженого слід надягти протигаз, вивести із зараженої зони, дати повний спокій, полегшити дихання (зняти пасок, розстібнути ґудзика), укрити від холоду, дати гаряче питво та якнайшвидше доставити в медичний заклад. Основною ОР шкірнонаривної дії є іприт. У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається почервоніння шкіри, що виявляється через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці зливаються.

Краплі іприту на шкірі необхідно негайно дегазувати за допомогою ІПП, очі й ніс добре промити, а рот і горло прополоскати 2 %-вим розчином питної соди або чистою водою.

57. Поняття про протибактеріальні засоби

Протибактеріальні засоби вживають у мить застосування чи погрози застосування біологічних засобів. Їх поділяють на засоби специфічної та неспецифічної профілактики. Засоби неспецифічної профілактики застосовують під час погрози зараження довколишнього середовища бактеріальними засобами чи після неї, якщо вид збудника невідомий. До них належать антибіотики, інтерферони. З миті визначення хвороби проводять специфічну профілактику препаратами, для яких достеменно відома чутливість певного виду збудника.

58. Задачі і принципи надання першої медичної допомоги. Табельні та підручні засоби першої медичної допомоги

Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими заходами врятувати життя потерпілого, зменшити його страждання, попередити розвиток можливих ускладнень, полегшити його стан і попередити розвиток тяжкого захворювання. Перша медична допомога може бути надана безпосередньо на місці нещасного випадку самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинами. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану чи опікову поверхню, штучне дихання й непрямий масаж серця, введення антидотів, антибіотиків та болезаспокійливих (у разі шоку) препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від спеки й холоду, надягання на постраждалого протигазу, видалення його із зараженої території, часткова санітарна обробка.

Починаючи надавати першу медичну допомогу за комбінованого ураження, передусім визначають послідовність окремих її прийомів. Спершу виконують ті прийоми, від яких залежить збереження життя постраждалого, чи ті, без яких неможливо виконати наступні прийоми першої медичної допомоги. Усі прийоми першої медичної допомоги слід виконувати дбайливо й обережно. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому й погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому разі один з тих, хто надає допомогу, повинен керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги. Табельними засобами надання першої медичної допомоги є перев’язочний матеріал: бинти, перев’язочні медичні пакети, великі й малі стерильні пов’язки та серветки, вата тощо. Підручними засобами надання першої медичної допомоги можуть бути: під час накладання пов’язок — чисте простирадло, сорочка, тканини (краще некольорові); для зупинки кровотечі — замість джута пасок або пояс, закручена тканина; у разі переломів замість шин — смужки твердого картону, фанери, дошки тощо.

59. Головний принцип надання першої медичної допомоги. Термін надання першої медичної допомоги

Перша медична допомога може бути надана безпосередньо на місці нещасного випадку самим постраждалим (самодопомога), його товаришем (взаємодопомога), санітарними дружинами. Заходами першої медичної допомоги є: тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов’язки на рану чи опікову поверхню, штучне дихання й непрямий масаж серця, введення антидотів, антибіотиків та болезаспокійливих (у разі шоку) препаратів, гасіння палаючого одягу, транспортна іммобілізація, зігрівання, укриття від спеки й холоду, надягання на постраждалого протигазу, видалення його із зараженої території, часткова санітарна обробка. Якомога швидше надання першої медичної допомоги має вирішальне значення для порятунку людини. У разі сильної кровотечі, ураження електричним струмом, утоплення, припинення серцевої діяльності й ядухи та у інших випадках перша медична допомога повинна надаватися негайно. Якщо першої медичної допомоги потребує одночасно велика кількість потерпілих, то визначають терміновість і черговість її надання. Передусім допомогу надають дітям і тим людям, яким безпосередньо загрожує смерть. Починаючи надавати першу медичну допомогу за комбінованого ураження, передусім визначають послідовність окремих її прийомів. Усі прийоми першої медичної допомоги слід виконувати дбайливо й обережно. Грубі втручання можуть зашкодити потерпілому й погіршити його стан. Якщо першу медичну допомогу робить не один, а двоє чи кілька людей, то треба діяти злагоджено. У цьому разі один з тих, хто надає допомогу, повинен керувати виконанням усіх прийомів першої медичної допомоги.

 

60. Поняття про кровотечі, їхні види та можливі наслідки. Характер кровотеч при ушкодженні різних органів та принципи припинення. Правила накладання жгуту (закрутки)

Кровотечі є найнебезпечнішим ускладненням ран, вони безпосередньо загрожують життю людини. Під кровотечею розуміють вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Вона може бути первинною, що виникає відразу після ушкодження судин, вторинною, що з’являється через певний час. Залежно від характеру ушкоджених судин розрізняють артеріальні, венозні, капілярні й паренхіматозні кровотечі. Найнебезпечнішою є артеріальна кровотеча, за якої організм дуже швидко може втратити значну кількість крові. Капілярна кровотеча виникає у разі ушкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини й м’язів. За капілярної кровотечі кровоточить уся поверхня рани. Паренхіматозна кровотеча виникає у разі ушкодження внутрішніх органів: печінки, селезінки, нирок, легенів. Вона завжди небезпечна для життя. Кровотечі можуть бути зовнішні й внутрішні. У разі зовнішньої кровотечі кров виходить через рани шкірних покривів і видимих слизових оболонок або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини, органи чи порожнини, це називається крововиливом. Швидка втрата 1—2 л крові, особливо під час важких комбінованих уражень, може призвести до смерті. Залежно від виду кровотечі (артеріальна, венозна, капілярна) й наявних під час надання першої медичної допомоги засобів здійснюють тимчасову чи остаточну її зупинку. Щоб тимчасово зупинити найнебезпечнішу для життя зовнішню артеріальну кровотечу, накладають джут або закрутку, фіксуючи кінцівку в положенні щонайбільшого згинання, притискаючи артерію вище місця її ушкодження пальцями. Зауважимо, що сонну артерію притискають нижче рани. Пальцеве притискання артерій — найдоступніший і швидкий спосіб тимчасової зупинки артеріальної кровотечі. Артерії притискають у місцях, де вони проходять поблизу кісти чи над нею. Накладення джута (закрутки) — основний спосіб тимчасової зупинки кровотечі у разі ушкодження великих артеріальних судин кінцівок. Обов’язково слід вказати дату, годину і хвилину накладення джута, підклавши записку під джут так, щоб її було добре видно. Потерпілому вводять знеболюючий засіб зі шприц-тюбика. Джут слід тримати на кінцівці не більше 1,5—2 годин, щоб уникнути її омертвіння нижче місця притискання джута.

61. Причина виникнення та характеристика переломів кісток

Переломи виникають під час різких рухів, ударів, падіння з висоти. Вони можуть бути закритими й відкритими. У разі закритих переломів цілісність шкірного покриву не порушується, а у разі відкритих — у місці перелому є рана. Найнебезпечнішими є відкриті переломи. Розрізняють переломи без зсуву і зі зсувом кісткових фрагментів. Переломи, за яких утворюються тільки два уламки, називають одиничними, переломи з кількома уламками — множинними. Під час аварій, катастроф, землетрусів та ядерного ураження у людей можуть бути множинні переломи кількох кісток. Найважчими є переломи, які поєднуються з опіками й радіаційним ураженням. Переломи, що виникають внаслідок влучення кулі чи осколка снаряда, називають вогнепальними. Для них характерні роздроблення кісток на великі та дрібні осколки, роздушення м’яких тканин у місці перелому, відрив частини кінцівки. Основні ознаки переломів: біль, припухлість, синець, ненормальна рухливість у місці перелому, порушення функції кінцівки. Якщо перелом відкритий, у рані можна побачити уламки кісток. Переломи кісток кінцівок супроводжуються їх укороченням і скривленням у місці перелому. Ушкодження ребер може утруднювати дихання, під час обмацування в місці перелому чутний хрускіт (крепітація) уламків ребра. Переломи кісток таза й хребта часто супроводжуються розладами сечовипускання й порушенням рухів у нижніх кінцівках. У разі переломів кісток черепа незрідка буває кровотеча з вух. У важких випадках переломи супроводжуються шоком. Особливо часто розвивається шок у разі відкритих переломів з артеріальною кровотечею.

62. Травматичний шок, фази його розвитку та профілактика

Травматичний шок — небезпечне для життя ускладнення, що характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій. Причиною шоку можуть бути одноразові чи повторні важкі травми. Особливо часто шок виникає під час великих кровотеч, узимку — під час охолодження пораненого. Залежно від часу появи ознак шоку він може бути первинним і вторинним. Первинний шок виникає в мить отримання травми або незабаром після неї. Вторинний шок може настати після надання допомоги потерпілому й недбалого його транспортування, а також поганої іммобілізації у разі переломів. Розрізняють дві фази травматичного шоку — порушення й гальмування. Фаза порушення розвивається відразу після травми як певна реакція організму на сильний больовий подразник. При цьому постраждалий виявляє занепокоєння, борсається від болю, кричить, благає про допомогу. Ця фаза короткочасна (10—20 хв), її не завжди можна виявити під час надання першої медичної допомоги. Далі настає фаза гальмування, коли за повної свідомості постраждалий не просить про допомогу, він загальмований, байдужий до того, що відбувається, усі життєво важливі функції пригнічені: тіло холодне, обличчя бліде, пульс слабкий, дихання ледь помітне. Залежно від важкості розрізняють чотири ступені травматичного шоку: легкий, середньої тяжкості, важкий шоковий стан, украй важкий шоковий стан. Основними засобами профілактики шоку є: зменшення болю після отриманої травми, зупинка кровотечі, недопущення переохолодження, правильне виконання прийомів першої медичної допомоги й дбайливе транспортування. Надаючи першу медичну допомогу потерпілому, який перебуває в стані шоку, необхідно передусім зупинити небезпечну для життя кровотечу, ввести шприц-тюбиком знеболюючий засіб, укрити чимось теплим, а за наявності переломів провести іммобілізацію.

63. Види та ступені опіку. Опікова хвороба та опіковий шок. Перша допомога при опіках

Опіки виникають під час впливу на людину високих температур. Особливо багато потерпілих може бути у осередках ядерного удару, де опіки поєднуються з травмами й радіаційним ураженням. Опіки від світлового випромінювання, полум’я, окропу й гарячої пари називаються термічними. Під час дії на шкіру й слизові оболонки кислот і лугів виникають хімічні опіки. Кислоти та луги викликають не тільки місцеві опіки, а й загальне отруєння організму. Важкими є опіки від напалму та інших запалювальних і легкозаймистих речовин. Залежно від глибини ураження шкіри й тканин розрізняють чотири ступені опіків: легкий (I), середньої важкості (II), важкий (III) і вкрай важкий (IV). Розміри опікової поверхні визначають у відсотках від загальної поверхні шкірного покриву. Великі опіки, що займають понад 10—15 % поверхні тіла, опіки II—III ступеня, призводять до тяжкого ураження — опікової хвороби, що нерідко ускладнюється опіковим шоком. Особливістю опікового шоку є його тривалість (до 24—72 годин). Опікове ураження характеризується гострою інтоксикацією, порушенням в організмі процесів водно-сольового обміну й часто ускладнюється запаленням легенів, порушеннями роботи печінки, нирок, гострими виразками шлунково-кишкового тракту. Перша медична допомога Постраждалим, які отримали опіки, зразу ж дають тепле підсолене питво, здійснюють заходи першої допомоги. Що раніше їм надано першу медичну допомогу, то рідше в них виникають ускладнення. Насамперед на постраждалому треба погасити палаючий одяг, накинувши на нього пальто чи ковдру. Обпалену частину тіла звільняють від одягу, обрізаючи його навколо опіку, залишаючи лише прилиплу до ураженої поверхні тканину. Не можна проколювати пухирі, торкатися руками опікової поверхні, змазувати її жиром, маззю та іншими речовинами. На опік накладають стерильну пов’язку. Можна використати спеціальні контурні протиопікові пов’язки, заздалегідь заготовлені для обличчя, грудей, спини, живота, стегна, які повторюють контури границь цих ділянок тіла, стерилізують і просочують спеціальним розчином. Фіксують їх за допомогою тасьми. Якщо у постраждалого великі опіки нижніх і верхніх кінцівок, роблять їх іммобілізацію шинами чи підручними засобами. Перша медична допомога при опіках очей. Перша медична допомога людям, що отримали опіки очей, полягає в накладенні на очі стерильної пов’язки й забезпеченні спокою. Надаючи першу медичну допомогу ураженим напалмом та іншими займистими речовинами, необхідно передусім припинити їх горіння, поклавши змочену у воді пов’язку на палаючі ділянки або зануривши постраждалого у воду. Спроба збити полум’я лише призводить до розмазування вогню-суміші по тілу й інтенсивнішому її горінню. Після припинення горіння на опікову поверхню накладають стерильну чи спеціальну протиопікову пов’язку.

64. Непритомність. Перша допомога при непритомності

Непритомність — раптово виникаюча короткочасна втрата свідомості з порушенням постурального тонусу, ослабленням діяльності серцевої і дихальної систем. Непритомність є легкою формою гострої судинної мозкової недостатності і обумовлений анемією мозку; частіше виникає у жінок. У осіб, схильних непритомним станам, нерідко наголошується астенічна конституція, лабільність пульсу, знижене пекло. Непритомність може виникнути в результаті психічної травми, побачивши кров, больовому роздратуванні, при тривалому перебуванні в задушливому приміщенні, при інтоксикаціях і інфекційних захворюваннях. Невідкладна допомога: Короткочасна непритомність, як правило, не вимагає спеціальної терапії. Якщо характер аритмії при тривалій втраті свідомості невідомий, проводять реанімаційні заходи, як при зупинці серця, включаючи непрямий масаж серця, штучну вентиляцію легенів. При тахиаритмії методом вибору лікування служить електроімпульсна терапія. При неможливості проведення дифібриляції пароксизм шлуночкової тахікардії можливо купірувати ударом кулака в передсерцеву область. При брадиаритмії слід внутрішньовенно ввести 0,75-1 мл 0,1% розчину атропіну і почати внутривенну краплинну інфузію 1 мл 0,02% розчину ізупрела в 100-200 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. Проте найстійкішого ефекту слід чекати від електричної стимуляції серця (зовнішньої, черезтравний, трансвенозної ендокардиальної. В подальшому необхідні проведення антиаритмічної терапії і, можливо, імплантація штучного водія ритму.

 

Змістовний модуль 3. Цивільний захист

1. Поняття про надзвичайну ситуацію. Надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру

НС — порушення норм. умов життя і діял-ті людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат. Ознаки НС: наявність або загрози загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності; заподіяння економічних збитків; істотне погіршення стану довкілля.

За характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення НС на тер. Уукраїни, розрізняють: НС техногенного характеру: трансп.і аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезп. хім.., радіоак., біол.. речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах. НС природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери. НС природного характеру: землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя більше 3 млн. чол… Серед НС природного походження в Україні найчастіше трапляються: геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні); метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь); гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.); природні пожежі лісових та хлібних масивів; масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин. НС природного походження в Укр.. поділяються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агрометеорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами процесів ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні.

2. Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру

НС соц-політ хар-ру: пов’язані з протиправними діями терористичного й антиконституційного напрямку; здійснення чи реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення й утримання важливих об’єктів ядерних установок і матеріалів, систем зв’язку і телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного або морського судна), викрадення або знищення судна, установлення вибухових пристроїв у громадських місцях, розкрадання зброї.

Соціальні небезпеки можуть бути визначені такі групи небезпек: 1. За походженням: небезпеки, пов’язані з психічним впливом на людину, пов’язані з фізичним насильством, пов’язані з вживанням речовин, що руйнують організм людини, пов’язані з хворобами, небезпеки самогубства; 2. За масштабами подій: локальні, регіональні, глобальні. 3. За статево-віковими ознаками: характерні для дітей, молоді, жінок, людей похилого віку. Види соц небезпек: шантаж, шахрайство, бандитизм, розбій, зґвалтування, утримання заручників, наркоманія, алкоголізм, паління, терор. Зараз, як страшна епідемія, поширюється у всьому світі неоголошена війна без кордонів – тероризм.

3. Надзвичайні ситуації воєнного часу

НС воєнного характеру — це ситуації, пов’язані з наслідками застосування зброї масов. ураження або звич. засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

До сучасних засобів ураження відноситься ядерна зброя, хімічна, бактеріологічна, нові розроблювані  види зброї. Ядерна зброя заснована на використанні внутрішньоядерної енергії, яка виділяється при ланцюгових ядерних реакціях поділу ядер деяких важких елементів чи при реакціях синтезу легких ядер ізотопів водню. Хім. зброя, її дія заснована на використанні бойових токсичних хім. речовин і токсинів, які уражають організм людини чи тварини. За тактичним призначенням ОР поділ на: смертельні, тимчас, подразливі. ОР смерт дії: нервово-паралітичні(ві-ікс, зарин), шкірно-наривної дії(іприт), загальноотруйні ОР(хлор-ціан, сильна кислота), задушливі ОР (фосген), ОР, які тимчасово виводять з ладу(Бі-зет), подразливі ОР (хлорацетофенон, адамсит, Сі-ЕС). Вражаюча дія біологічної зброї засн на викор-ні хвороботворних властивостей деяких мікробі і токсич продуктів їх життєдіяльності. В залеж від розмірів, будови і біологіч властивостей поділ на: бактерії(чума..), рикетсії(висипний тиф..), грибки, віруси (ящур, натуральна віспа..). До нової, найбільш перспективної зброї віднос променеву зброю – сукупн пристроїв, вражаюча дія яких засн на використанні гостроспрямованих променів електромагніт енергії або концентрованого пучка елементарних часток, розігнаних до великих швидкостей. Радіочастотна зброя, радіологічна, геофізична зброя.

4. Зони надзвичайної ситуації та її характеристика

Зона НС – це тер-ія, на якій виникла НС. В залеж від того, яка НС сталася, буде визначатися й сама  зона НС. Умовно зони НС можна поділити на зони: помірного зараження, сильного, небезпечного, надзвичайного зараження. Але при  цьому території, які потрапили під вплив СДОР у результаті аварії на ХНО, поділяють на зони: зона смертельних токсодоз-зона, на зовн межі якої 50% людей одержують смертельні ураження; зона уражаючих токсодоз-зона на зовн межі якої 50% людей втрачають свою працездатність, їм потрібна мед допомога та навіть госпіталізація; дискомфортна (гранична) зона – зона, на зовнішні межі якої люди відчув дискомфорт, у них починаються загострення хронічні захворювань або з’являються перші ознаки інтоксикації. Показниками масштабу поширення НС є не тільки розміри територій, які піддавались впливу вражаючих факторів, а й можливі непрямі наслідки, які можуть являти собою тяжкі порушення організ, екон, соц та ін. важливих зв’язків, що діяли на значних відстанях, а також тягар наслідків.

Основними принципами регулювання є: пріоритет захисту життя та здоров’я людей; непорушність конституційні прав і свобод людини і громадянина;забезпечення населення достовірною інформацією про стан довкілля;невідворотність відповідальності осіб, винних у виникненні чи ускладненні НЕС; комплексність заходів, спрямованих на нормалізацію екологічного стану.

5. Надзвичайні ситуації об’єктового рівня

НС — порушення норм. умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат. Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіянх або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визнач 4 рівні НС: національний(загальнодержавний), регіональний, місцевий, об’єктовий.

НС об’єктового рівня — це НС, що розгортається на території об’єкта або на самому об’єкті і наслідки якої не виходять за межі об’єкта або його санітарно-захисної зони.

6. Надзвичайні ситуації місцевого рівня

НС — порушення норм. умов життя і діяльності  людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визнач 4 рівні НС: національний(загальнодержавний), регіональний, місцевий, об’єктовий.

НС місцевого рівня — це НС, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об’єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об’єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об’єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об’єктів.

7. Надзвичайні ситуації регіонального рівня

НС — порушення норм. умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визнач 4 рівні НС:національний(загальнодержавний), регіональний, місцевий, об’єктовий.

НС регіонального рівня — це НС, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

8. Надзвичайні ситуації загальнодержавного рівня

НС — порушення норм. умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезп. подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матер. втрат.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, за класифікаційними ознаками визнач 4 рівні НС:національний(загальнодержавний), регіональний, місцевий, об’єктовий.

НС загальнодержавного рівня — це НС, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крий, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

9. Аварія як подія техногенного характеру

Аварії, спричинені порушенням експлуатації технічних об’єктів, за своїми масштабами почали набувати катастрофічного характеру, вже в 20-30-х роках XX ст. Вплив цих аварій деколи переходить кордони держав і охоплює цілі регіони. Несприятлива екологічна обстановка, викликана цими аваріями, може зберігатися від декількох днів до багатьох років. Ліквідація наслідків таких аварій потребує великих коштів та залучення багатьох спеціалістів.

Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об’єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров’я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються, великими жертвами.

Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середовище зумовив розподіл їх за видами.

Види аварій:

• аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);
• аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
• пожежі та вибухи;
• аварії на транспорті та ін.

Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.

Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.

Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.

10. Катастрофа як подія з тяжкими наслідками

Катастрофа —   велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків. К. можна поділити за походженням: стихійні (природні), технологічні, соціальні, специфічні. Загальні особливості К. це: 1. раптовість, 2. серйозна загроза здоров’ю та життю окремих груп населення і навіть всього суспільства, 3. порушення звичного устрою життя, 4. порушення цілісності навколишньої середовища. Тобто під К. розуміють НС, викликану силами природи або діяльністю людини і які супроводжується масовими ураженнями людей і природи і для ліквідації  наслідків якої необхідним є залучення сил та джерел ще й поза району катастрофи. Будь-яка катастрофа обов’язково обертається лихом — руйнуваннями, загибеллю людей. Але найголовніше питання, яке хвилює людей, — чому відбуваються катастрофи? До недавніх пір здавалося, що основним винуватцем несподіваних нещасть є нерозумна стихія. Але уважно придивившись до переліку катастроф, легко побачити, що не меншу, а навіть більшу небезпеку таять у собі створіння людських рук.

11. Об’єкт підвищеної небезпеки

Об’єкт підвищеної небезпеки — об’єкт, на якому викор-ся, вигот-ся, перероб-ься, зберіг-ся або трансп-ься 1 або кілька небезп. речовин чи категорій речовин у кіл-ті, що дорівнює або перевищує нормат. встановлені порогові маси, а також інші об’єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою вин-ня НС техногенного та прир-го характеру;  — об’єкт, який згідно з законом вважається таким, на якому є реальна загроза вин-ня аварії та/або НС техн.-го та прир-о характеру;

Перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку:

1. Атомна енергетика і атомна пром-ть.
2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництво.
3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх видів промислових і побутових відходів.
4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів).
5. Добування і переробка природного газу, буд-во газосховищ.
6. Хімічна пром-сть, текстильне вироб-во (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хімічними засобами).
7. Металургія (чорна і кольорова).
8. Вугільна, гірничовидобувна промисловість, видобування і переробка торфу, сапропелю.
9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.
10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.
11. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла).
12. Целюлозно-паперова промисловість.
13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням).
14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою).
15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачі.
16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, автовокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів.
17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю більш як 5000 голів і птахофабрики).
18. Виробництво харчових продуктів (м’ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи, спиртзаводи).
19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи).
20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.
21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних систем, окремих промислових підприємств.
22. Інші окремі об’єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному випадку визначаються Мінекобезпеки або його органами на місцях.

12. Заходи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

Завданнями захисту населення і території від НС техногенного і природного характеру є:

—  здійснення комплексу заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру;

—  забезпечення готовності і контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління в цій сфері, сил і засобів, призначених для запобігання надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру і реагування на них.

Принципи захисту:

— пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров’я людей та навколишнього середовища;

— вільного доступу населення до інформування про захист населення і територій від НС;

— особистої відповідальності і турботи громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій у НС;

— відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог Закону;

— максимально можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів.

13. Комплекс заходів запобігання виникнення надзвичайних ситуацій

Згідно із ЗУ “Про цивільну оборону України” громадяни У. мають право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів держ. виконав. влади, адмін-й підпр-тв, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо його реалізації. Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. У той же час характер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов із урахуванням важливості вир-ва для безпеки населення, інших екон. та соц. чинників. Орг-ія життєзабезпечення населення в умовах НС є комплексом заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров’я і працездатності людей. Він включає:

– управління діяльністю робітників та службовців, усього населення при загрозі та виникненні надзвичайних ситуацій;

– захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

– забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

– захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

– житлове забезпечення і працевлаштування;

–        комунально-побутове обслуговування;

–        медичне обслуговування;

–        навчання населення способам захисту і діям в умовах надзвичайних ситуацій;

–        розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

–        санітарну обробку; тощо.

З метою недопущення гибелі людей, забезпечення їх норм. життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, – організовано евакуацію. Евакуація – це орган. виведення чи вивезення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Про початок та порядок евакуації насел. сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документ, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційних пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки. Для орг-ії приймання, розташування населення, а також забезп-ня його всім необхідним створ. евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти. У місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (при необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво.

14. Комплекс заходів ліквідації надзвичайних ситуацій

Ліквідація наслідків НС проводиться з метою відновлення роботи підприємств, організації, навчальних закладів тощо. Вона включає:

–        розвідку осередків надзвичайних ситуацій;

–        аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи;

–        локалізацію й гасіння пожеж;

–        відбудову споруд і шляхів сполучення;

–        проведення ізоляційно-обмежувальних заходів в осередках біологічного зараження;

–        проведення спеціальної обробки населення;

–        дезактивації, дегазації техніки, доріг, місцевості тощо.

Розвідка осередків НС проводиться силами Збройних Сил, ЦО і невоєнізованими формуваннями підп-в, орган-й, навчальних закладів тощо.

Завдання: є виявлення загального стану в осередках і визначення меж зараження, руйнування, повені й пожеж, а також виставлення постів спостереження на особливо важливих напрямах (станціях, переправах, перехресті доріг тощо). Аварійно-рятувальні й лікувально-евакуаційні заходи проводяться як доповнення до тих заходів, які виконувалися підрозділами ЗС, ЦО, медичних установ при проведенні спеціальних та інших невідкладних робіт в осередках надзвичайних ситуацій. Ці роботи, як правило, виконуються населенням, яке опинилося в осередку або на шляху поширення зараженого повітря, пожежі, повені тощо. Локалізація й гасіння пожеж проводяться з метою збереження матеріальних цінностей держави й окремих громадян протипожежними формуваннями ЗС, ЦО, Мініст. внутр. справ, Мініст. з надзвич. ситуацій, Мініс. ох. навкол. середовища із залученням до цих робіт робітників, службовців і населення, що проживає поблизу осередку надзвичайної ситуації. Для локалізації пожежі створюються протипожежні смуги одночасно на кількох ділянках шириною 6–8 м. При наявності часу протипожежні смуги поширюються. Для гасіння пожежі можуть бути застосовані вибухові речовини. Відбудова споруд і шляхів сполучення проводиться з метою поновлення роботи важливих органів міста, району тощо. Це телеграф, телефон, лікарні, електросистеми, комунальні системи, мости, залізниця, шляхи евакуації й підвозу матеріальних засобів тощо.

З метою запобігання поширенню епідемічних хвороб в осередках біологічного зараження проводять ізоляційно-обмежувальні заходи, карантин або обсервацію.

15. Зона можливого ураження

Зона можливого ураження — окрема територія, на якій внаслідок виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру виникає загроза життю або здоров’ю людей та заподіяння матеріальних втрат.

Якщо зона можливого ураження виходить за межі території контрольованого об’єкта – автоматична передача тривожних мовних повідомлень відповідним черговим службам територіальних органів МНС, виконавчої влади і місцевого самоврядування, черговим централізованих аварійно-рятувальних служб та іншим посадовим особам, що відповідають за локалізацію і ліквідацію надзвичайних ситуацій.

16. Основні принципи у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

Захист населення і територій від НС техног. і прир.  хар-ру здійснюється за принципами: 1) пріоритетності завдань, спрямованих на порятунок життя і збереження здоров’я людей та навколишнього середовища; 2) безперечної переваги раціональної і превентивної безпеки,  вільного доступу населення до інформацій про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру; 3)  особистої відповідальності і турботи громадян про власну безпеку, неухильного дотримання ними правил поведінки і дій у НС техногенного і природного характеру; 4) відповідальності в межах своїх повноважень посадових осіб за дотримання вимог ЗУ „Про захист населення і територій від НС техногенного і природного характеру”; 5) обов’язковості завчасної реалізації заходів, спрямованих на попередження виникнення НС техногенного  і прир одного характеру і мінімізацію їх негативних психосоціальних наслідків; 6) врахування економічних, природних та ін особливостей територій і ступеня реальної небезпеки виникнення НС техногенного і природного характеру;  7) максим. можливого, ефективного і комплексного використання наявних сил і засобів, призначених для запобігання НС т і природного характеру та реагування на них.

17. Права громадянина України у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій

Згідно з ЗУ „Про захист населення і територій від НС техног. та природ. характеру” ст. 5. : Громадяни Укр.. у сфері захисту насел. і  терит.  від НС  техног. та прир. хар-ру мають право на:

—  отримання інформації про надзвичайні ситуації техногенного та природного  характеру,  що  виникли  або можуть виникнути,  та про заходи необхідної безпеки;

— забезпечення та використання засобів колективного і індивідуального захисту,  які призначені для захисту населення від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру у  разі їх виникнення;

—    звернення до  місцевих  органів  виконавчої  влади та органів місцевого  самоврядування  з  питань  захисту   від   надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру;

—   відшкодування згідно із законом шкоди, заподіяної їх здоров’ю та  майну  внаслідок   надзвичайних   ситуацій   техногенного   та природного характеру;

—   компенсацію за   роботу   у   зонах   надзвичайних   ситуацій техногенного та природного характеру;

—   соціально-психологічну підтримку та медичну допомогу,  в тому числі  за  висновками  Державної  служби медицини катастроф та/або лікарсько-трудової комісії, на медико-реабілітаційне відновлення у разі отримання важких фізичних та психологічних травм;

— інші права у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру відповідно до законів України.

18. Інформування населення про небезпеку. Оповіщення населення про небезпеку. Сигнали сповіщення

Інформування й оповіщення у сфері захисту населення і територій від НС техног. і прир. характеру є основним і головним невід’ємним елементом усієї системи заходів такого захисту. Інформацію становлять відомості про прогнозовані або виниклі НС з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них. Оповіщення про загрозу виникнення НС техног. і прир. хар-ру та постійне інформування насел. про них забезпечується шляхом:

—         завчасного створення і підтримки в постійній готовності загальнодержавних і територіальних автоматизованих систем центрального оповіщення;

—         орган.-техн. об’єднання терит-х систем центр-го оповіщення і систем оповіщення на об’єктах госп-ня;

—         цент-го викор-ня загальнодержавних і галузевих симтем зв’язку, радіопровідного, телевізійного оповіщення, радіотрансляційних мереж та інших технічних засобів передачі інформації.

Система оповіщення орган-ться з урахуванням структури держ. упр-ня, хар-ру і рівня НС, наявності і місця розташування сил, які можуть залучатися до ліквідації наслідків НС.

Система оповіщення ЦО складається із загальнодержавної, регіональних і спеціальних систем централізованого оповіщення, локальних та об’єктових систем оповіщення, систем’ циркулярного виклику.

У цих системах можуть використовуватися апаратура і технічні засоби оповіщення ІДО, канали та засоби зв’язку мережі радіомовлення і телебачення центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, мережі зв’язку які входять до Єдиної національної системи зв’язку. Оповіщення населення здійснюється за допомогою електросирен, мережі радіомовлення та телебачення.  За цим сигналом населення повинно вмикати засоби теле- та радіомовлення для прийому мовного повідомлення. Тексти звернень до населення повинні передаватися державною мовою, якою користується більшість населення в регіоні.

19. Спостереження і контроль за обстановкою і територією: мета, порядок організації та здійснення

З метою своєчасного захисту населення і території від НС техног. і прир. хар-ру, запобігання і реагування на них відповідними центр. і місц.. органами  викон. влади здійснюються:

— створення і підтримка в постійній готовності загальнодержавної і терит. систем спостереження і контролю з включенням у них існуючих сил і засобів контролю;

— орг-ія збору, обробки і передачі інф-ції про стан навкол. серед-ща, забруднення харч. продуктів, продов. сировини, фуражу, води радіо акт., хім. речовинами, мікроорганізмами й іншими біол. агентами.

Контроль можуть здійснювати: Комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (ТЕБ та НС) є постійно діючим органом, який координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, пов’язану з безпекою та захистом населення і територій, реагуванням на надзвичайні ситуації техногенного і природного походження. Комісії з ТЕБ та НС створюються на державному, регіональному, районному (міському) і об’єктовому рівнях. Комісія в своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, Положенням про Державну комісію з питань ТЕБ та НС та іншими актами законодавства. Основними завданнями комісії є:

— координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, пов’язаних із створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

— участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної безпеки;

— організація та керівництво проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

20. Укриття людей в захисних спорудах. Санітарні норми розміщення людей у сховищах. Фільтровентиляція сховищ

Захисні споруди ЦО — споруди, які призначені для захисту людей від дії факторів ураження НС техноген, прир, соц-політ та воєнного характеру.

Діляться на сховища і протирадіаційні укриття.

Сховища ЦО – це споруди, які забезпечують комплексний захист укритих людей від дії факторів ураження НС. Вони повинні забезпечувати можливість перебування в них людей на протязі 2 діб.

Норма площі полу для одної людини складає не менше 0,4-0,5 м2. Об’єм приміщень на одну людину не менш як 1,5 м3. Фільтровентиляційне обладнання сховища повинно очищувати повітря від усіх шкідливих домішок і забезпечувати подачу чистого повітря в межах установлених норм. Протирадіаційні укриття (ПРУ) – це споруди, які забезпечують захист людей від дії іонізуючих випромінювань при радіоактивному зараженні місцевості при неперервному перебуванні в них розрахункової кількості людей на протязі 1-2 діб. Захисні споруди ЦО повинні мати індивідуальні засоби захисту. — Протигази ГП-7.  В ПРУ обладнується не менше 2 входів у протилежних сторонах. біля входу спец місце для зараженого одягу.

21. Порядок входу (виходу) у сховище (із сховища) в умовах радіоактивного враження місцевості

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. Швидкість руху людей без стримуючих умов 80-135м/хв. З метою швидкого заповнення сховища, маршрути руху до нього позначаються покажчиками, на яких вказується: сховище № 2, відстань до нього –150 м і стрілка, яка вказує напрям руху. Підходи до сховища повинні постійно бути розчищені. Порядок заповнення сховища (укриття) укриваємими і їх розміщення визначаються завчасно. У сховищі зручніше розміщуватися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб. У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами інд. захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов’язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам. Евакуація укриваємих із сховища виконується у такій послідовності: спочатку на поверхню виходить декілька чоловік, для того щоб надати допомогу тим, які не можуть вийти самостійно, потім евакуються потерпілі, похилі та діти, а після них – всі інші.

В усіх випадках перед виходом із сховища на заражену територію необхідно надягти засоби індив.захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечнного пересуваання, а також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів обмивки поблизу шляху пересування.

22. Порядок входу (виходу) у сховище (із сховища) в умовах хімічного враження місцевості

Населення укривається у захисних спорудах за сигналами ЦО. Заходити до них потрібно організовано, швидко і без паніки. Швидкість руху людей без стримуючих умов 80-135м/хв. З метою швидкого заповнення сховища, маршрути руху до нього позначаються покажчиками, на яких вказується: сховище № 2, відстань до нього –150 м і стрілка, яка вказує напрям руху. Підходи до сховища повинні постійно бути розчищені. Порядок заповнення сховища (укриття) укриваємими і їх розміщення визначаються завчасно. У сховищі зручніше розміщуватися групами — з тих, хто разом працює або мешкає в одному будинку. В кожній групі призначають старшого. Літніх і хворих намагаються влаштувати ближче до вентиляційних труб. У сховище (укриття) потрібно приходити зі своїми засобами інд. захисту органів дихання, продуктами харчування і документами. Не дозволяється приносити з собою речі громіздкі, з сильним запахом, легкозаймисті, приводити тварин. У сховищі забороняється ходити без потреби, шуміти, курити, виходити назовні без дозволу коменданта. Всі у сховищі зобов’язані виконувати розпорядження чергового по сховищу, надавати посильну допомогу хворим, інвалідам. Евакуація укриваємих із сховища виконується у такій послідовності: спочатку на поверхню виходить декілька чоловік, для того щоб надати допомогу тим, які не можуть вийти самостійно, потім евакуються потерпілі, похилі та діти, а після них – всі інші.

В усіх випадках перед виходом із сховища на заражену територію необхідно надягти засоби індив.захисту і уточнити у коменданта (старшого) захисної споруди напрям найбільш безпечнного пересуваання, а також про місцезнаходження медичних формувань і пунктів обмивки поблизу шляху пересування.

23. Евакуаційні заходи. Способи евакуації населення у заміську зону

Евакуація – це організоване вивезення (виведення) службовців підпр-тв, орг-й і установ, які припиняють чи переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного і незайнятого у вироб-ві насел. із зон можливих руйнувань категорійованих міст і об’єктів, розташованих поза цими містами. Евакуації підлягає насел., що проживає в насел. пунктах, розташованих у зонах можливого катастроф. затоплен-ня, можливого небезпек. радіоак-го забруднення, хім. ураження, у районах вин-ня стихійних лих, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей). У залежності від обстановки, що склалася під час НС техног. і прир. хар-ру, може бути проведена загальна чи часткова евакуація насел.  тимчасового чи безповоротного характеру. Загальна евакуація проводиться за рішенням КМУ  для всіх категорій населення і планується на випадок: — можливого небезп. радіоакт. забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю і здоров’ю людей, які проживають у зоні ураження); — виникнення загрози катастроф. затоплення місцевості з 4год доходженням проривної хвилі. Часткова  евакуація   проводиться  за  рішенням   КМУ  на випадок: -аварії на атомній електростанції з можливим забрудненням території; — усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин; — загрози катастрофічного затоплення місцевості; — лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, які загрожують населеним пунктам. Проведення організованої евакуації, запобігання проявів паніки і недопущення загибелі людей забезпечується шляхом: планування евакуації населення; визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з потенційно небезпечних зон; організації оповіщення керівником підприємств і населення про початок евакуації; організації управління евакуацією; усебічного життєзабезпечення в місцях безпечного розселення евакуйованого населення. Заміською зоною називається територія за межами зон можливих руйнувань, встановлених для категорійованих міст і категорійованих об’єктів, розташованих поза цими містами. Межі зон можливих руйнувань встановлюються в залежності від значення міг і а і чисельності його населення. Райони розселення евакуйованих у заміській зоні і порядок їх виведення і вивезення визначаються адміністрацією міста з урахуванням створення умов для продовження виробничої діяльності підприємств, транспортних можливостей, наявності жилого фонду і забезпечення всім необхідним угруповання сил ЦО, призначеного для ведення РІНР в осередках ураження.

24. Послідовність загальної евакуації персоналу об’єкта та їх сімей у заміську зону

Евакуація – організований вивіз людей, майна та обладнання підп-в та установ з місця, що знаходиться під загрозою техногенної катастрофи, стихійного лиха. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей).

Загальна евакуація проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

— можливого небезпечного радіоактивного забруднення територій навколо атомних електростанцій (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей, які проживають в зоні ураження);

— виникнення загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі.

25. Послідовність часткової евакуації персоналу об’єкта та їх сімей у заміську зону

Евакуація – організований вивіз людей, майна та обладнання підп-в та установ з місця, що знаходиться під загрозою техногенної катастрофи, стихійного лиха. Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах виникнення стихійного лиха, аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та здоров’ю людей).

Часткова евакуація проводиться також за рішенням Кабінету Міністрів України у разі загрози або виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру. Евакуаційні заходи здійснюються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

26. Заходи інженерного захисту населення і територій

При проектуванні й експлуатації споруд та інших об’єктів господарювання, наслідки діяльності яких можуть шкідливо вплинути на безпеку населення і навколишнього середовища, обов’язково розробляються і здійснюються заходи інженерного захисту з метою запобігання виникнення надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру. Заходи інженерного захисту населення і території повинні передбачати:

—         облік при розробці генеральних планів забудови населених пунктів і веденні містобудування можливих проявів в окремих регіонах і на окремих територіях небезпечних та катастрофічних явищ;

—         раціональне розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням можливих наслідків їх діяльності у випадку виникнення аварій для безпеки населення і навколишнього середовища;

—         буд-во будівель із заданими рівнями безпеки і надійності;

—         розробку і впров-ня заходів без авар. функ-ня об’єктів підв. небезпеки;

—         ств. комплексної схеми захисту насел. пунктів і об’єктів госп-я;

—         розробку і здійснення регіон. та місц. планів запобігання й ліквідації наслідків НС;

—         орг-ю буд-ва протизсувних, протипаводкових, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення;

—         реалізацію заходів санітарної охорони території.

27. Заходи медичного захисту населення у надзвичайній ситуації

Заходи запобігання чи зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим і їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в зонах надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру повинні передбачати:

—         планування і використання існуючих сил і засобів установ ох. здоров’я незалежно від форм власності і господарювання;

—         введення в дію націон. плану соц.- психол. заходів;

—         розгортання в умовах НС необхідної кількості лікувальних установ;

—         завчасне застосування профілактичних медичних і саніт.-епідеміол. заходів;

—         контроль за якістю харчових продуктів і продов.ї сировини, питною водою і джерелами водозабезпечення;

—         контроль за станом атмосферного повітря й опадів;

—         завчасне створення і підготовку спец. мед. формувань;

—         нагромадження мед. засобів захисту, мед. і спец. майна й техніки;

—         контроль за станом навкол. середовища, саніт.-гігієн. й епідерм.ситуацією;

—         підготовку мед. персоналу і загальне медико-саніт. навчання нас..

Для надання безкоштовної медичної допомоги потерпілим від НС техног. і прир. характеру громадянам, рятувальникам і особам, які беруть участь у ліквідації НС, діє Державна служба медицини катастроф як особливий вид державних аварійно-рятувальних служб. Постраждалому населенню, особливо дітям, а також залученим до виконання аварійно-рятувальних робіт у випадку виникнення НС, рятувальникам аварійно-рятувальних служб лікарями підрозділів аварійно-рятувальних служб надається гарантоване забезпечення відповідним лікуванням і психологічним відновленням у санітарно-курортних установах, при яких створені центри медико-психологічної реабілітації.

28. Біологічний захист населення і територій. режим карантину та режим обсервації

Захист від біологічних засобів ураження включає своєчасне виявлення факторів біолог. ураження в залежності від їх виду і ступеня ураження, проведення комплексу амін.-госп. режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних і медичних заходів.

Біологічний захист передбачає:

—         своєчасне використання колек. та індив. засобів захисту;

—         введення режимів карантину і обсервації;

—         знезаражування вогнища ураження;

—         необхідне знезаражування людей, тварин і т.п.;

—         своєчасну локалізацію зони біологічного ураження;

—         проведення екстреної і специфічної профілактики;

—         дотримання протиепідемічного режиму підп-ми, установами та орг-ми незалежно від форм власності й госп-ня і населенням.

Для запобігання поширення інфекційних захворювань в осередках біол.ураження розпорядженням вводяться карантин або обсервація. Карантин — це система протиепідемічних заходів для ізоляції осередки, ураження та ліквідації інфекційних захворювань. Найважливіша задача карантину —  недопущення поширення інфекцій як в осередку ураження так і за межами. Карантин вводиться в випадках, коли вид збудника не встановлено, або він відноситься до групи осіб небезпечних мікроорганізмів, що викликають такі небезпечні захворювання, як чума, холера, натуральна віспа. Обсервація встановлюється при виявленні збудників захворювань, що не передаються під хворої людини до здорової. Вона являє собою систему заходів, що передбачають здійснення ряду ізоляційно-обмежувальних та лікувально-профілактнчннх заходів з метою запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб. Заходи обсервації: 1) Обмеження в’їзду і виїзду людей із зони обсервації; 2) Заборона вивозу майна; 3)Термінова профілактика вражень; 4) Своєчасне виявлення хворих; 5)Вакцинаційну і санітарну обробку. Термін обсервації та карантину визначаються тривалістю максимального інкубаційного періоду інфекційного захворювання, виявленого в осередку ураження.

29. Радіаційний захист населення і територій

Радіаційний  захист включає заходи для виявлення й оцінки радіан., хім. обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хім. контролю, розробку типових режимів радіан. захисту, забез-ня засобами інд. і колек. захисту, орг-ю і проведення спец. обробки.

Виконання вимог радіаційного захисту забезпечується шляхом:

—         завчасного нагромадження і підтримки в готовності засобів Інд. захисту та приладів дозиметричного і хім. контролю, забезп-ня вказаними засобами насамперед особового складу формувань, які беруть участь у проведенні авар.-рятув. й інших невідкладних робіт у вогнищах ураження, а також персоналу радіа. і хім. небезпечних об’єктів госп-я і насел., що проживає в зонах небезпечн. зараження і навколо них;

—         своєчасного впровадження заходів, способів і методів виявлення й оцінки масштабів та наслідків аварій на радіан. і хім.. небезпечних об’єктах госп-ня;

—         створення уніфікованих засобів захисту приладів і комплектів дозиметричного й хімічного контролю;

Дозиметричний і хімічний контроль — це система заходів, то проводяться для контролю радіо акт. опромінення особового складу формувань та насел. і визн-ня ступеню радіоакт. і хім. зараження   вир-го  устат-ня, техніки, продовольства, води і т. п. Він організовується управлінням (відділом) з НС і проводиться командирами формувань безперервно:

— надання населенню можливостей купувати в установленому порядку в особисте користування засобів індивідуального захисту і дозиметрів

— завчасного пристосування об’єктів побутового обслуговування і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей і спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

— розробки загальних критеріїв, методів і методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

— завчасного створення і використання засобів колективного захисту населення від радіаційної і хімічної небезпеки;

— пристосування наявних засобів колективного захисту від інших видів загрози для захисту від радіаційної і хімічної небезпеки.

30. Хімічний захист населення і територій

Захист від СДОР — комплекс заходів, здійснюваних з метою виключення або максимального послаблення поразки персоналу і збереження його працездатності.

На початку виникнення і проникнення СДОР в атмосферу або на місцевості негайно оповіщають робітників і службовців об’єктів і населення, яке мешкає поблизу зони, про небезпеку. Люди, які є в будинках, зачиняють вікна, проводять повну герметизацію житла, вимикають нагрівальні прилади, газ. Евакуація населення з районів можливого зараження СДОР проводиться до підходу зараженої хмари. На об’єкті, де була аварія, в першу чергу здійснюється робота з припинення викиду СДОР. Ураженим надається медична допомога. Краплини СДОР на одязі знешкоджують за допомогою індивідуального протихімічного пакета ІПП-8. При роботах в осередках ураження СДОР треба дотримуватись правил безпеки. Всі люди повинні мати протигази, індивідуальні засоби захисту шкіри, вміти користуватись індивідуальними протихімічними пакетами ІПП-8, а також індивідуал аптечками АІ-2, вміти надавати першу мед допомогу.

Хлор Засоби захисту: ізолюючий протигаз, фільтруючий протигаз марки В, захисний одяг.

Аміак Засоби захисту: ізолюючий протигаз, фільтруючий протигаз марки КД, респіратор, захисний одяг (гумові чоботи, перчатки).

31. Організація хімічного контролю на об’єкті господарської діяльності

Об’єкт госп. діял-ті — це підприємтсва (державні і приватні), установи і організації, навчальні заклади та інші. Хімічний контроль здійснюється з метою визначення наявності та ступеня зараження ОР, СДОР людей, тварин, техніки, одягу, засобів інд. захисту, продуктів, води, фуражу та інше. Контроль здійснюється за допомогою приладів хімічної розвідки (ВПХР, ППХР, ПХР-МВ), а також користуються хімічними лабораторіями (ПХЛ-54, ПХЛ-ЛБ). Якщо немає можливості визначити ОР, СДОР — береться проба і скеровується на аналіз в СЕС. Відповідальність за проведення контролю  на ОГД покладається  на начальників штабів та служб ЦО і командирів об’єктових формувань. На об’єктах розробляється наказ з організації дозиметричного та хімічного контролю, в якому визначається:

• Порядок забезпечення технічними засобами контролю.
• Організація видачі засобів контролю.
• Облік доз опромінення та ступеню забруднення РР, ОР, СДОР.
• Подання донесень про поглинені дози, ступені зараження.
• Обов’язки посадових осіб з ведення контролю.
• Режими радіаційного захисту та порядок впровадження їх в дію.

Під режимом радіаційного захисту розуміємо порядок дії людей, використання способів та засобів захисту в зонах радіаційного зараження, який передбачає максимальне зменшення можливих доз опромінення. Він передбачає послідовність та тривалість використання захисних споруд, захисних властивостей промислових та житлових приміщень, обмеження перебування людей на відкритій місцевості.

32. Єдина державної система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації

З урахуванням практики виникнення екологічної небезпеки, джерел поширення природних та техногенних надзвичайних ситуацій в Україні передбачається створення відповідних організаційно-правових систем та служб запобігання і реагування на аварії, катастрофи, інші надзвичайні ситуації та функціонування системи аварійно-рятувальних служб.

Така діяльність спрямовується на попередження виникнення екологічної небезпеки або реагування на наслідки її прояву, здійснення системи заходів аварійно-рятувального характеру, що засвідчує готовність держави до регулювання екологічного ризику на різних рівнях та стадіях здійснення екологічно-небезпечної діяльності і відвернення наслідків природної стихії.

Важливе значення у системі захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру мають сили та засоби захисту, до яких входять професійні аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система та добровільні рятувальні формування, які залучаються для проведення відповідних робіт.

33. Режими функціонування Єдиної державної системи органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації

Єдина державна система з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру залежно від ситуації і ступеня поширення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій в межах конкретної території може функціонувати у таких режимах:

а) режимі повсякденного функціонування;

б) режимі підвищеної готовності;

в) режимі надзвичайної ситуації.

34. Режими функціонування об’єкта господарської діяльності

Режим повсякденного функціонування встановлюється за умов нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної та гідрометеорологічної обстановки, за відсутності епідемій.

Режим підвищеної готовності в разі істотного погіршення вище перерахованих варіантів обстановки та за наявності загрози виникнення надзвичайної ситуації.

Режим надзвичайної ситуації в разі виникнення та під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

Режим надзвичайного стану встановлюється відповідно до вимог Закону України “Про правовий режим надзвичайного стану”.

Режим воєнного стану порядок підпорядкування системи військовому командуванню визначаються відповідно до Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

 

35. Режим підвищеної готовності об’єкта господарської діяльності

Режим підвищеної готовності – при істотному погіршенні вир.-пром., радіа., хімі., біолог.(бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки ( з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

Основні   заходи,    що    реалізуються    функціональною підсистемою:

• формування оперативних  груп для виявлення причин погіршення обстановки    безпосередньо    в   районі   можливого   вин-ня НС, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;
• посилення роботи,  пов’язаної  з  веденням  спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля;
• розроблення комплексних  заходів  щодо  захисту  насел. і територій,   їх  виконання,  при  потребі,  за без-ня  стійкого функціонування об’єктів галузі;
• приведення до  стану  підвищеної  готовності  наявних  сил і засобів  та  залучення  додаткових  сил, уточнення планів їх дії і переміщення,   у   разі  потреби,  в  район  можливого  виникнення надзвичайної ситуації;
• проведення заходів  щодо запобігання виникненню НС;
• запровадження цілодобового   чергування  членів  Державної, регіональної,  місцевої  чи  об’єктової комісій (залежно від рівня надзвичайної ситуації).

36. Режим надзвичайної ситуації на об’єкті господарської діяльності

Режим  діяльності  за  надзвичайної  ситуації  — при реальній загрозі  вин-ня  НС  і  реагуванні на них.

Основні   заходи,    що    реалізуються    функціональною підсистемою:

(здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього   керівництва   функціонуванням   підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи):

• організація захисту населення і територій;
• переміщення оперативних груп у район вин-ня НС;
• орг-ція роботи, пов’язаної з локалізацією або ліквідацією НС, із  залученням відповідних сил і засобів;
• визначення межі  території,  на  якій  виникла  НС;
• орг-ція робіт,   спрямованих  на  забезпечення  сталого фун-ня   об’єктів екон-ки  та  об’єктів  першочергового життєзаб-ння постраждалого насел.;
• здійснення постійного   контролю   за  станом  довкілля  на території,  що  зазнала  впливу  наслідків  надзвичайної ситуації, обстановкою  на  аварійних  об’єктах і прилеглій до них території;
• інф-ня вищестоящих   органів  управ-ня  щодо  рівня НС та вжитих заходів, пов’язаних з реагуванням на  цю  ситуацію,  оповіщення  насел. та надання йому потрібних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися.

37. Прогнозування масштабів і наслідків аварії на атомних електростанціях викидом радіоактивних речовин у навколишнє середовище

Вихідні дані при прогнозуванні радіаційної обстановки:

— час ядерного вибуху  (  час  аварії  на  радіаційно-небезпечному об’єкті);

— координати центру ядерного вибуху (аварії);

— потужність і вид ядерного вибуху;

— швидкість і напрямок середнього вітру.

Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати:

— значення коефіцієнтів послаблення радіації  захисними  спорудами де будуть перебувати люди ;

— допустимі дози опромінення населення і формувань  ЦО  на  період перебування   на   місцевості,   яка   заражена   радіоактивними речовинами

Суть методики прогнозування  зводиться  до  того,  що  визначається напрямок розповсюдження хмари радіоактивних  речовин  і  наносяться  на карту (схему) можливі зони радіоактивного зараження. Проводиться це в такій послідовності: По координатах наносять на карту центр ядерного вибуху. В  масштабі карти (плану)  наноситься  коло  (зона  можливого  зараження  в  районі ядерного вибуху). Згідно з довідником для потужності вибуху від 100  до 1000 кт (кілотонн) при наземних вибухах радіус зони зараження в  районі вибуху дорівнює 3 км.  Біля  кола  надписують  характеристику  ядерного вибуху. Наприклад    100-Н 8.10 25.01  що означає: Вибух наземний, потужністю 100 кт, час вибуху 8 год. 10 хв., число і місяць (25.01).По азимуту середнього вітру проводиться лінія напрямку середнього  вітру.  Вісь  зоні можливого  радіоактивного  зараження  місцевості  буде   співпадати   з проведеним напрямком середнього вітру. До кола зони можливого радіоактивного  зараження  в  районі  вибуху проводять дотичні паралельні осі радіоактивного сліду. Під кутом 200 до дотичних  проводять  прямі,  які  є  боковими  межами  зони   можливого радіоактивного  зараження  місцевості.  Зовнішні  межі  зон   можливого радіоактивного зараження місцевості визначають за довідковими таблицями ЦО в  залежності  від  виду  і  потужності  ядерного  вибуху,  а  також швидкості вітру. Зовнішні межі  зон  наносять  з  врахуванням  масштабу карти (плану). Наслідки аварій на АЕС. Наслідки радіаційних аварій обумовлені їх вражаючими факторами. Основними  вражаючими факторами радіаційних аварій є радіац. вплив і радіоакт. забруднення. Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіацій. впливу і радіоакт. зараження, а також складом радіонуклідів і кількістью радіоакт. речовин у викиді. У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природ. розпад радіоакт. речовин, міграція цих речовин у навкол. середовищі.

38. Прогнозування масштабів і наслідків аварії з викидом сильнодіючих отруйних речовин

Сильно діючі отруйні речовини — це такі речовини, або сполуки, які при певній кіл-ті, що перебільшує гранично допустимі величини концентрації (щільності зараження), проявляють шкідливу дію на людей, тварин і рослин і викликають у них ураження різного ступеня важкості. Об’єкти, на яких використовуються СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки — це хімічно небезпечні об’єкти (ХНО). ХНО — об’єкти госп-ня, при аваріях або зруйнуванні яких можуть статися техногенні небезпеки з масовим ураженням людей і навкол. середовища СДОР. Аварія на ХНО створює значну небезпеку як для виробн. персоналу, так і для насел. Величина цієї небезпеки тим більша, чим вище ступінь токсичної СДОР. Для кіл-ної харак-ки токсичних властивостей СДОР при їх дії через органи дихання людини застосовується таке поняття, як токсична доза. Визначаються чотири токсодози (гранично допустима, середня порогова, середня вивідна і смертельна). Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішення таких завдань:

—      визн-ня напрямку осі сліду хмари викиду хім. речовин, внаслідок аварії або руйнування технолог. обла-ня чи ємностей для зберіг-ня СДОР, за метеоданими;

—      виз-ня розмірів зон забр-ня місцевості за очікуваними знач. доз ураження;

—      виз-ня прогн-ня глибини зони ураження СДОР;

—      виз-ня площі ураження СДОР;

—      виз-я часу підходу зараженого повітря до об’єкта і трив. дії ураж-я СДОР;

—      визн-я можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження;

—      порядок нанесення зон ураження на карти і схеми.

Прогнозування розподіляється на довгострокове і оперативне. Довгострокове прогнозування здійснюється заздалегідь для визн-ня можливих масштабів зараження, сил і засобів, які залучатимуться для ліквідації наслідків аварії, складання планів запобігання аваріям. Вихідні дані: вид СДОР і його загальна кіл-ть; кіл-ть СДОР у кожній міскості; середня щільність насел. для даної місцевості; метереологічні дані; ступінь заповнення ємностей. Оперативне прогнозування здійснюється під час вин-ня аварії для визн-ня можливих наслідків аварії і порядку дій. Для цього використовуються дані: загал. кіл-ть СДОР на момент аварії; характер розливу («вільно» або «в піддон»); висота обвалування ємностей; реальні метеоумови.

39. Оцінка радіаційної обстановки на об’єкті

Радіаційна обстановка – це обстановка, яка  склалася  на  території підпр-ва, насел.пункту або територ. адміністр. району  внаслідок  застосування  противником  ядерної зброї або аварії на атомній  електростанції  з  викидом  радіоактивних речовин. Оцінка  радіаційної  обстановки  є  (обов’язковим  елементом  роботи начальників і штабів ЦО) – це  визн-ня  масштабів  і  хар-ру радіоакт. зараження (нанесення на карту зони, або рівнів радіації в окремих точках); — аналіз його впливу на діял-ть об’єктів, сил ЦО, насел.; — вибір найбільш оптимальних варіантів дій, при яких  викл-ься радіоакт. зараження. Мета проведення  оцінки  радіаційної  обстановки  –  для  прийняття заходів по захисту насел., які забезпечують виключення або зменшення радіоактивного опромінення, а також для визначення  найбільш  доцільних дій населення і формувань ЦО на зараженій місцевості. Радіаційна обстановка може бути визначена 2  методами:  методом прогнозування і за даними радіаційної розвідки.

Метод прогнозування: Вихідні дані: — час ядерного вибуху  (час  аварії  на  радіаційно-небезпечному об’єкті); — координати центру ядерного вибуху (аварії);  — потужність і вид ядерного вибуху; — швидкість і напрямок середнього вітру.  Для оцінки радіаційної обстановки необхідно знати: — значення коефіцієнтів послаблення радіації  захисними  спорудами де будуть перебувати люди  — допустимі дози опромінення населення і формувань  ЦО  на  період перебування на   місцевості,яка   заражена   радіоактивними речовинами.

Метод радіаційної розвідки застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв  (об’єктів) міст, районів, областей, а також у військових частинах. Вихідними даними є:  рівні  радіації і час їх виміру  в  окремих  точках  місцевості  приладами  радіаційної розвідки.  Ці  дані  –  основа  для  нанесення    меж   факт.  зон радіацій. зараження. Для  цього  на  карті  (схемі)  відмічаються  точки  виміру  рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до  1год. після ядерного вибуху. Точки на карті з рівнями радіації, рівними або близькими до  рівнів радіації на зовнішніх межах зо А, Б, В, Г через 1 годину після  вибуху: 8, 80, 240, 800 р/г  з’єднуються  між  собою  плавними  лініями  такого кольору:  зона А – синього, зона Б – зеленого, зона  В  –  коричневого, зона Г – чорного. Відомо, що протягом часу, який минув після ядерного  вибуху,  рівні радіації на зараженій місцевості зменшуються за законом спаду радіації, а це значить, що оцінити ступінь зараженості різних ділянок і визначити межі зон радіоактивного зараження можна тільки шляхом порівняння рівнів радіації, проведених до одного часу.

Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки

1. Визначення можливих  доз  опромінення  при  діях  на  місцевості,  яка заражена РР.
2. Визначення допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості.
3. Визначення часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку ядерного ураження.
4. Визначення можливих радіаційних втрат.

40. Оцінка хімічної обстановки на об’єкті

Під оцінкою хімічної обстановки розуміють: визн-ня масштабів і хар-ру хім.. зараження приземних шарів атмосфери і місцевості, аналіз їх впливу на персонал та насел., яке проживає поблизу об’єкта. Первинна хмара – хмара СДОР, яка утвор-ся в результаті миттєвого( 1-3 хв.) переходу в атмосферу частини вмісту ємності зі СДОР при її руйнуванні. Вторинна хмара – хмара СДОР, яка утв-ься в результаті випар-ня розлитої речовини з поверхні. Оцінка обстановки це: 1. визн-ня меж осередків хімічного ураження, площі зон зараження і типу СДОР; 2. визн-ня глибини поширення зараженого повітря; • визначення стійкості СДОР на місцевості і техніці; 3. визн-ня часу перебування людей в засобах захисту; 4. визн-ня ймовірних втрат робітників, службовців, насел. і о/с невоєнізованих формувань у осередках хім. ураження. Вихідними даними є : Місце аварії, вид СДОР, кількість СДОР, метеоумови – напрямок , швидкість вітру, температура повітря, ступень вертикальної стійкості повітря. Їх 3 ступені: Інверсія — приземний шар повітря холодніший верхнього, що не дозволяє переміщенню повітря по висоті, посилює вражаючу дію СДОР. Переважно виникає у вечірній час за 1 час до заходу сонця. Ізотермія – характеризується стабільною температурою повітря. Виникає в похмуру погоду, а також ранком і вечером як перехід від конверсії і навпаки. Конверсія – приземний шар повітря нагрітий сильніше ніж верхній, що призводить до перемішування шарів повітря. Виникає через 2 години після сходу сонця і руйнується за 2-2,5 години до його заходу. Зменшує вражаючу дію СДОР.

41. Оцінка пожежовибухонебезпечної обстановки на об’єкті

Пожежна обстановка – сукупність наслідків впливу уражаючих факторів НС, в результаті яких виникають пожежі, що впливають на життя.

До оцінки проводять такі заходи:

— визнач вид, масштаб, характер пожежі;

— аналіз впливу на стійкість роботи окремих об’єктів;

— обрати найбільш доцільні дії пожежних підрозділів.

Бувають міські та лісові пожежі. При міських оцінка здійснюється за даними розвідки, яка з’ясовує межі пожеж, районів задимлення, шляхи поширення, ступінь небезпеки, способи порятунку людей. Обстановка визначається з урахуванням хар-ру забудови, вогнестійкості будинків, категорії вибухонебезпечності. Обстановка в лісах залежить від пори року, погоди. Найчастіше літом. Є грунтові, низові і верхові види пожеж.

42. Засоби індивідуального захисту органів дихання людини: призначення, принцип дії, порядок застосування

Індив. засоби захисту призначені для захисту людей від радіоактивних, отруйних і сильнодіючих ядучих речовин, а також бактеріальних засобів. За призначенням засоби індив. захисті поділяються на: засоби захисту органів дихання і шкіри. Найпростіші засоби захисту органів дихання — протипилова тканинна маска і ватно-марлева пов’язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні. Протипилова тканинна маска (мал. ) складається з двох частин — корпусу і кріплення Зовн. шари роблять з тканини без ворсу, а внутр. — для кращої фільтрації — з ворсом. Ватно-марлева пов’язка вигот-ться із шматка марлі. Пов’язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній — заходити за підборіддя. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя. Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоакт. і ґрунтового пилу. Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь фільтрувальний шар маски, де очищається від грубодис-персного пилу, потім крізь фільтрувальний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсного пилу. Для захисту органів дихання людей у системі ЦЗ є протигази. Вони захищають органи дихання, обличчя й очі людини від радіоакт. речовин, небезпечних хім.. сполук і бактер. речовин, що знаходяться у повітрі. За принципом дії протигази поділяються на: фільтруючі та ізолюючі.  Фільтруючі протигази є основними і найбільш поширеними для захисту органів дихання. При користуванні фільтруючим протигазом в умовах радіоактивного забруднення радіоактивні речовини затримуються фільтрувальними елементами і після цього стають джерелом опромінення, тому термін користування такою фільтрувально-поглинальною коробкою має бути короткочасним. Ізолюючі протигази є спец. засобами захисту органів дихання, очей, обличчя від усіх небезпечних речовин, що містяться в повітрі. Застосовують їх, якщо фільтруючі протигази не забезпечують захист, а також коли у повітрі недостатньо кисню.

43. Завдання Цивільного захисту населення в Україні

Цивільний захист – це система орган., інжен.-техн., саніт.-гігієн., протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центр. і місц. органами викон. влади, органами місц. самовря-ня, підпорядкованими їм силами і засобами, підпр-ми, установами та орган-ми незалежно від форм власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують вик-ня цих заходів з метою запобігання та ліквідації НС, які загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період. ЦЗ здійснюється з метою:  1.  Реалізації держ. політики, спрямованої на забез-ня безпеки та захисту насел., територій, матер. та культ. цінностей, довкілля від негативних наслідків НС у мирний час та в особливий період. 2.  Подолання наслідків НС, у тому числі наслідків НС на територіях іноз. держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана ВРУ. Основними завданнями ЦЗ є:

—      збирання та анал. опрацювання інф-ції про НС;

—      прогн-ня та   оцінка   соц.-екон.   наслідків НС;

—      здійснення нагляду і контролю у сфері ЦЗ;

—      розроблення і     виконання     закон.     та     інших норм.-прав. актів у  сфері ЦЗ;

—      орг-я захисту насел. і  територій  від  НС,  надання  невідкладної психологічної,  медичної та іншої допомоги потерпілим;

—      проведення невідкладних   робіт   із   ліквідації   наслідків НС    та    організація    життєзабезпечення постраждалого населення;

—      надання з   викор-ям    засобів    ЦЗ оперативної  допомоги  населенню  в  разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

—      навчання населення  способам  захисту   в   разі   виникнення надзвичайних,  несприятливих  побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань.

44. Об’єктові формування, їх призначення. Приведення об’єктових формувань в готовність до дії у надзвичайних ситуаціях

Основу сил ЦО на об`єктах складають невоєнізовані формування ЦО.

Невоєнізовані формування – це групи людей, які об`єднані в загони, команди, групи, дружини, ланки, забезпечені спеціальною технікою і майном, призначені і підготовлені до виконання покладених на них завдань у надзвичайних ситуаціях.

Невоєнізовані формування ЦО створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування. До них зараховуються працездатні громадяни в віці від 16 до 60 років (жінки до 55 років) за винятком жінок, що мають дітей до 8 років (медпрацівників до 3 років) та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження. По підпорядкованості всі невоєнізовані формування поділяються на територіальні і об`єктові, а по призначенню – на формування загального призначення (до них відносяться збірні та рятувальні загони, команди, групи, збірні команди (групи) механізації робіт та формування служб. На об`єктах можуть створюватись територіальні формування, які підпорядковуються відповідному територіальному начальнику ЦО і застосовуються для виконання завдань ЦО на найбільш важливих об`єктах, району, міста.

Об`єктові формування утворюються на об`єктах і використовуються для проведення РіНР на своїх об`єктах.

45. Заходи підвищення «стійкості» об’єкту у надзвичайних ситуаціях

Сутність підвищення стійкості полягає в завчасної розробці і проведенні комплексу орган., інжен.-техн. та технолог. заходів, направлених  на максим. зниження можливих втрат, збитків в разі НС. Інжен.-техн. заходи включають комплекс робіт по підвищенню стійкості (міцності) споруд, будівель, уст-ня комун.-енергет. систем, збереження стратегічних запасів. Технолог. заходи сприяють стійкості вироб-ва шляхом зміни технолог. режиму, що включає можливість вин-ня вторинних вражаючих факторів (пожежі, зараження НХР тощо). Організ.заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, ЦО, штабів: служб ЦО по захисту робітн. і службов., проведенню рятув. і невідкл. робіт, відновленню порушеного вир-ва. Ці заходи розр-ься створенними в Міністерствах, галузях нар.госп., об’єктах комісіями по стійкості завчасно з урахуванням природн. , еколог. та інших особливостей районів, наявності труд. ресурсів, фін. і матер. можливостей і передб-ться в відповідних планах по підвищенню стійкості.

До цих заходів відносяться:

1. Заходи по захисту населення і забезпеченню його життєдіяльності.
2. організація чіткого переводу галузей і об’єктів на режим роботи воєнного часу.
3. дублювання виробництва найважливіших видів продукції.
4. забезпечення надійної і безперебійної роботи транспорту, зв’язку і енергетики.
5. захист с.госп. тварин, продовольства, продовольчої сировини, систем водопостачання від зараження радіоактивними, небезпечними токсичним і біологічними речовинами.
6. проведення протипожежних заходів.
7. створення і підтримання в готовності надійних систем оповіщення і управління.
8. організація спостереження за радіоактивними, хімічним і біологічним зараженням.
9. підготовка і проведення заходів по світломаскировці об’єктів і населених пунктів.

46. Планування захисту персоналу об’єкту у сховищах

Колект. засоби захисту призначені для захисту персоналу підпр-тв і насел.. До них відносять захисні споруди, які поділяються на 2 види: сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Сховище – це інжен. споруда, яка забезпечує комплексний захист людей від всіх вражаючих факторів зброї мас. знищення, іонізуючих випромінювань, радіоакт., боєвих, токсич.-хім.. речовин (БХТР), небезпечних  хім..  речовин, бактер. аерозолів, катастрофічних затоплень, небезпечної загазованості повітря при сильних пожежах, а також від впливу особливо небезпечних природних явищ.

Приміщення сховищ поділяються на основні та допоміжні.

До основних приміщень відносяться:

—         приміщення для укриття людей

—         пункти управління

—         медичні пункти.

Основні приміщення.

Сх.. обл.-ть місцями для сидіння та лежання (пари). При висоті приміщень від 2,15 до 2, 9 м передбачається  2-х ярусне розміщення пар, а при висоті 3м і більше 3-х ярусне. Норма площі підлоги приміщень для укриття людей приймається 0,5 кв.м при 2-х ярусному і 0,4 кв.м при 3-х ярусному розміщенні пар.

До допоміжних приміщень відносяться:

Фільтровентиляційні камери, санітарні вузли, тамбур-шлюзи, приміщення щеня дизельелектростанцій ДЕС, електрощитові та інші. Приміщення ДЕС повністю ізолюються від основних приміщень і мають автономну вентиляцію. На підприємствах, де найбільша робоча зміна налічує 600 чол. І більше – передбачається приміщення для пункту управління площею 20 м3. При місткості сховища від 900 до 1200 чол. Передбачається приміщення для медичного пункту площею 9 м3, а при більшій місткості на кожні 100 чол. Площа медпункту збільшується на 1 м3.

47. Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи на об’єкті у надзвичайній ситуації

До рятувальних робіт відносяться:

• Пошук потерпілих, рят-ня їх із-під завалів, палаючих буд. та трансп. засобів;
• Евакуація людей із зони аварії, кат-фи, або стих. лиха, або із зони зараження і затоплення;
• Надання потерпілим першої мед.допомоги.

До невідкладних робіт відносяться:

• Локалізація аварії;
• Розбирання завалів та укріп-ня констр-цій споруд, які загр-ють обвалом;
• Відновлення енергетичних та комунальних мереж4
• Проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції одягу, засобів захисту, шляхів, споруд та територій;
• Проведення санітарної обробки людей.

Комісія з НС в ході проведення робіт проводить постійне спостереження за обстановкою, уточнює плани і задачі формувань. При неможливості ліквідувати наслідки аварії силами об’єкту Комісія звертається за допомогою в Управління НС району (міста, області) щодо можливості залучення до ліквідації наслідків формувань служб району (міста, області). При проведенні рят. та інших невідкл. робіт на об’єкті організуються наступні види забезпечення: розвідка, інженерне, хімічне, медичне, шляхове, транспортне, технічне, матеріальне, метрологічне, гідрометеорологічне та комендантська служба.

48. Організація радіаційної і хімічної розвідки під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації

Внаслідок аварії на хімічно-небезпечному підприємстві із виливом СДОР або при застосуванні противником хім. зброї для оцінки ситуації необхідно проводити хімічну розвідку. Визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці та інших об’єктах проводиться приладами хім. розвідки і газосигналізаторами або шляхом проб і наступного їх аналізу в хім.лабораторіях. Принцип визначення отруйних речовин приладами хімічної розвідки заснований на зміні кольору індикаторів при взаємодії з отруйними речовинами. Для визначення отруйних речовин застосовуються такі засоби хімічної розвідки: військовий прилад хімічної розвідки — ВПХР, прилад хімічної розвідки — ПХР, універсальний газосигналізатор, напівавтоматичний прилад хімічної розвідки — НПХР та інші. Всі роботи з приладами хімічної розвідки по визначенню отруйних речовин проводяться в засобах інд. захисту органів дихання та шкіри (в протигазах, в табельному захисному одязі, в гумових чоботях і рукавицях).

Радіаційна розвідка — застосовується в штабах ЦО пром. підпр-тв (об’єктів) міст, районів, обл., а також у військових частинах. Вихідними даними є: рівні радіації і час їх виміру в окремих точках місцевості приладами рад. розвідки. Ці дані – основа для нанесення меж фактичних зон радіаційного зараження. Для цього на карті (схемі) відмічаються точки виміру рівнів радіації і біля кожної з них вказується величина рівня, приведена до 1 год. після ядерного вибуху. Штаби ЦО рівні радіації, що виміряні в різних точках і в різний час, розрахунками за допомогою таблиць приводять на 1 годину після вибуху і наносять межі зон радіоактивного зараження на карту Завдання, які вирішуються при оцінці радіаційної обстановки

1.Визн-ня можливих доз опромінення при діях на місцевості, яка зар-на РР.

2.Визн-ня допустимого часу перебування людей на зараженій місцевості.

3.Визн-ня часу вводу формувань ЦО і тривалість роботи змін в осередку ядерного ураження.

4. Визначення можливих радіаційних втрат.

 

49. Організація дозиметричного контролю на об’єкті під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації

начальників усіх ступенів та командирів формувань ІДО. Дозиметричний контроль включає:

1.контроль опромінення; 2.контроль радіоактивного забруднення.

Контроль опромінення проводиться з метою отримання даних при поглинені дози радіації для первинної діагностики. Для вимірювання дози опромінення застосовуються дозиметри. Контроль опромінення людей поділяється на 2 групи — груповий та індивідуальний. При груповому контролі один дозиметр видається на групу людей (бригаду, ланку тощо), або проводиться розрахунковим методом за допомогою формули:

де Д — поглинута доза; Рсе — середній рівень радіації (визначається за допомогою приладу); К — коефіцієнт ослаблення захисної споруди.

При індивідуальному контролі дозиметр видається кожному працівнику. Для обліку поглинених доз опромінення ведуться наступні док-ти дозиметричного контролю: відомість видачі вимірювачів дози та обліку показників; журнал контролю опромінення; картка обліку доз опромінення;

журнал відбору і здачі проб (тільки у службах та штабах ЦО); донесення про працездатність і зараження людей, техніки і інше. Контроль опромінення потрібен для того, щоб поглинені дози радіації не перевищували допустимих норм опромінення.

Контроль радіоактивного забруднення проводиться в медичних закладах ДСМК всім постраждалим,членам аварійно-рятувальних загонів та тим, хто приймав участь у ліквідації наслідків радіаційної аварії, а також майна і транспорту.

 

50. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об’єкті хімічними речовинами

Часткова санітарна обробка за допомогою вмісту ІПП-8. Вона особливо ефективна при ураженнях СДОР нервово-паралітичної і шкірнонаривної дії. При відсутності стандартного пакета ІПП-8 використовувати підручні засоби. При частковій санобробці обробляти не тільки відкриті ділянки шкіри, але і прилягаючі до них частини одягу — комірець, манжети і т.д. При зараженні краплиннорідкими ОР необхідно, не знімаючи протигаза, негайно провести обробку відкритих шкірних покривів, забруднених ділянок одягу, взуття, спорядження і маски протигаза. Така обробка проводиться з використанням індивідуального протихімічного пакету (ІПП-8), причому краплі потрібно зняти протягом 5 хвилин після попадання. При відсутності ІПП-8 для часткової обробки можна застосовувати воду з фляги та мило.

У жодному випадку не можна користуватися для часткової санітарної обробки шкіри розчинниками (діхлоретан, бензин, спирт), оскільки це посилить важкість ураження (ОР розчиняється у розчинниках, розподіляється на більшій  площі, значно легше проходять крізь шкіру).

51. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об’єкті радіоактивними речовинами

При зараженні радіаційними речовинами обробка містить у собі механічне видалення РР з відкритих частин тіла, зі слизистих оболонок очей, носа ротової порожнини, одягу, спорядження і одягнутих засобів індивідуального захисту. Вона проводиться після зараження безпосередньо у зоні радіаційного зараження і повторюється після виходу з зони зараження.

При проведенні часткової санітарної обробки у зоні радіоактивного зараження 313 не знімають. Спочатку слід протерти, обмести або обтрусити забруднені засоби захисту, одяг, спорядження і взуття, а потім усунути РР з відкритих частин рук і шиї. Коли особовий склад опинився у зараженій зоні без засобів захисту, то після часткової санітарної обробки слід їх одягнути.

При проведенні часткової санітарної обробки на незараженій місцевості дотримуються такої послідовності:

• знімають засоби захисту шкіри і обтрушують їх чи протирають ганчіркою, змоченою водою (дезактивуючим розчином);
• не знімаючи протигаза, обтрушують або обмітають радіоактивний пил з одягу. Коли є можливість, то верхній одяг знімають і витріпують;
• обмивають чистою водою відкриті частини тіла, потім маску протигазу, знімають протигаз і старанно миють водою обличчя;
• прополіскують рот і горло.
• Якщо не вистачає води, відкриті частини тіла і маску протигаза протирають вологою ганчіркою, яку змочують водою з фляги.

52. Організація та здійснення часткової санітарної обробки при зараженні об’єкті біологічними засобами

При зараженні бактеріальними засобами часткову санітарну обробку проводять таким чином: не знімаючи протигаза, обмітанням та обтрушуванням, видаляють БЗ, які осіли на одяг, взуття, спорядження і 313.

Коли дозволяють обставини, спорядження та одяг знімають, старанно протирають підручними засобами, а потім витрушують. Знімати та одягати одяг треба так, щоб відкриті частини тіла не торкалися до зовнішньої забрудненої поверхні. Потім рідиною з ІПП-8 обробляють маску протигаза.

Замість ІПП можна також користуватися 3% розчином перекису водню, та 3%- їдкого натрію (при відсутності їдкого натрію, його можна замінити силікатним клеєм у тій же кількості).

53. Повна санітарна обробка персоналу об’єкта

При повній санітарній обробці усе тіло обмивають теплою водою з милом і мочалкою, обов’язково міняють білизну і верхній одяг. Проводиться на стаціонарних пунктах, у банях і душових павільйонах або на спец. майданчиках для миття і пунктах спец. обробки (ПСО). Влітку повну санітарну обробку можна здійснити біля незаражених проточних водоймищ. Пункти санітарної обробки мають 3 відділення: для роздягання, для миття і для одягання. Крім того, може бути відділення для знезараження одягу. Особи, які прибули для саніт. обробки, у роздягальні знімають верхній одяг, засоби захисту (крім протигаза), білизну, проходять мед. огляд, дозиметричний контроль. Одяг, заражений радіоактивними речовинами вище допустимої норми,а також отруйними речовинами і бактеріол. засобами, складають у гумові мішки і відправляють на станцію знезараження одягу. Перед входом до відділення миття уражені знімають протигази і обробляють слизисті оболонки 2% розчином питної соди. Якщо відбулося зараження отруйними речовинами типу зарин, то перш ніж зняти протигаз, проводять контроль приладами хім. розвідки. Одержавши мило і мочалку, уражені заходять у відділення миття. Особливо ретельно треба вимити голову, шию, руки. Температура води має бути 38—40° С. При зараженні бактеріол. засобами перед входом у роздягальню одяг зрошують 0,5% розчином монохлораміну. Біля входу у відділення миття руки і шию обробляють 2% розчином монохлораміну, знімають протигаз, одержують мило та мочалку і переходять у відділення миття. Після виходу з нього проводять повторний мед. огляд і дозиметричний контроль. Якщо радіоакт.зараження вище допустимого, проводять повторну санітарну обробку. У відділенні одягання кожний, хто пройшов обробку, одержує одяг (свій знезаражений або із запасного фонду) й одягається. Якщо упорядкованого пункту саніт. обробки немає, то її здійснюють у банях, душових, обладнаних таким чином, щоб потік людей рухався лише в одному напрямі. Майданчики саніт. обробки поблизу джерела води ділять на брудну і чисту половини. Між ними розміщують дезінфекційні автомобілі з душем. Для відведення води копають канави і поглинальні колодязі. У теплу пору року санітарну обробку можна проводити на відкритому повітрі. Коли холодно, ставлять намети.

54. Дезактивація майна об’єкта

Дезактивація — усунення радіоактивних речовин із поверхней до величин, безпечних для людини. Техніка, майно, одяг, місцевість, продукти харчування, вода, які забруднені радіоакт. речовинами підлягають дезактивації. При частковій дезактивації техніки та одягу видаляють радіоактивні речовини з усієї поверхні методом обмітання чи обтирання. Повна дезактивація здійснюється наступними методами:

змивання РР дезактивуючим розчином, водою і розчинниками з одночасною обробкою забрудненої поверхні щітками дегазаційних машин і приладів; змивання РР струменем води під тиском; знищення РР газокрапельним потоком; знищення РР витиранням забрудненої поверхні тампонами, які змочені у дезактивуючому розчині, водою і розчинниками; змітання радіоактивного пилу віниками, щітками тощо; знищення радіоактивного пилу методом пилевідсмоктування.

Метод дезактивації вибирається відповідно до виду забруднення. Суть дезактивації, таким чином, полягає у відриванні радіоакт. частин від поверхні та знищення їх з оброблених об’єктів. Дезактивація споруд проводиться обмиванням водою. Обмивання починається з даху і ведеться зверху вниз. Особливо старанно обмиваються вікна, двері, карнизи і нижні поверхи будинку. Дезактивація внутр. приміщень і робочих місць проводиться за допомогою обмивання дезактивуючим розчином, водою, обмітанням мітлами і щітками, а також протиранням. Починати дезактивацію слід зі стелі. Стеля, стіни, майно протирають вологими ганчірками, підлога миється теплою водою з милом або 2—3% содовим розчином.

55. Дезактивація території об’єкта

Дезактивація — усунення радіоактивних речовин із поверхней до величин, безпечних для людини. Дезактивація ділянок територій, які мають тверде покриття може проводитися змиванням радіоактивного пилу струменем води під великим тиском за допомогою поливальних машин або змітанням радіоактивних речовин підмітально-прибиральними машинами. Ділянки територій, які не мають твердого покриття, дезактивуються шляхом зняття зараженого шару ґрунту товщиною 5—10 см, дорожніми машинами (бульдозерами, грейдерами), засипкою забруднених ділянок шаром чистого ґрунту товщиною 8—10 см; переорюванням зараженої території плугом на глибину до 20 см, збиранням снігу та льоду. Щоб зменшити перенесення радіаційного пилу з одного місця на інше використовують в’яжучі рецептори, які створюють плівку, перешкоджаючи пилоутворенню. Дезактивація води провадиться кількома способами, зокрема: фільтруванням, перегонкою, за допомогою іонообмінних смол або відстоюванням криниці, шляхом багаторазового відкачування з них води і знищенням грунту з дна, а ділянка місцевості, яка прилягає до криниці у радіусі 15—20 м дезактивується шляхом зняття шару грунту товщиною 5—10 см з наступним засипанням її не заб-1 рудненим піском. Дезактивація продуктів і харчової сировини проводиться шляхом обробки або заміни тари. Продукти, які не було затарено шляхом зняття забрудненого шару, заражена готова їжа і хліб знищуються. Для поліпшення дезактивації користуються дезактивуючими розчинами, які  створюються на базі порошків СФ-2 (СФ-2У) або при їх відсутності пральними засобами, чи промисловими відходами, які необхідні для пом’якшення води, що і дає можливість краще змити з поверхні бруд разом з радіоактивними речовинами.  З цією метою розчини можна підігріти.

56. Дегазація майна об’єкта

Дегазацією називають знезаражування об’єктів шляхом руйнування (нейтралізації) та вилучення отруйних речовин. Дегазація може проводитися хім., фіз.-хім., фіз. способами. Хімічний спосіб базується на взаємодії хім. речовин з отруйними речовинами, внаслідок чого створюються нетоксичні речовини. Цей спосіб дегазації здійснюється протиранням зараженої поверхні дегазаційними розчинами або  обробкою їх водними кашками (хлорне вапно). При відсутності штатних  дегазаційних речовин можна використати пром. відходи, які містять у собі речовини лугової та окислювально-хлоруючої дії. Відходи, які містять речовини лугового характеру створюються:

• при очищенні нафтопродуктів;
• при обробці вовни, льону, бавовни, віскози;
• при мийці склянок з-під пива, вина і безалкогольних напоїв;
• при обезжиренні металевих поверхонь;
• при переробці целюлози і інших підприємствах хімічної промисловості.

Луговість відходів можливо встановити за допомогою лакмусового паперу і (синіє), або в результаті лабораторного аналізу.

Фізико-хімічний засіб заснований на змиванні ОР із забрудненої поверхні за допомогою мийних речовин або розчинників. Для цього використовуються порошки та інші мийні засоби у вигляді водного розчину (влітку)  або розчину в аміачній воді (взимку). При дегазації розчинниками ОР не знешкоджуються, а розчиняються і видаляються з зараженої поверхні разом з розчинником. Фізичний засіб заснований на випаровуванні ОР з зараженої поверхні і частковим їх розкладанням під дією високо-температурного газового потоку. Проводиться за допомогою теплових машин.

57. Дегазація території об’єкта

Дегазацією називається знезаражування об’єктів шляхом руйнування (нейтралізації) та вилучення отруйних речовин. Дегазація території може проводитися хімічним або механічним способом. Хімічний спосіб здійснюється поливанням дегазаційними розчинами чи розсипанням сухих дегазуючих речовин за допомогою шляхових машин. Механічний спосіб — зрізання та видалення верхнього шару за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7—8 см, а снігу до 20 см, або нейтралізації забрудненої поверхні з використанням покриття із соломи, очерету, дощок тощо. Дегазація території з твердим покриттям, зараженої шкірно-наривними і нервово-паралітичними ОР, проводиться обробкою розчином хлорного вапна.

58. Дезінфекція майна об’єкта

Дезинфекція — заходи, призначені для знищення хвороботворних мікробів і їх переносників. Миття полови, протирання різних предметів і меблів вологими ганчірками, прання білизни і т. д., вживані при дезинфекції, забезпечують лише видалення з поверхні заражених предметів мікробів, але не знищення їх. Надійніше спосіб дезинфекції — використання високих температур. Мікроби гинуть в результаті 2—3-годинного кип’ячення.

Дезінфекцією називають знищення патогенних мікроорганізмів і токсинів з заражених об’єктів. Розрізняють профілактичну, поточну і заключну дезинфекцію (останні два види дезинфекції —  загальна назва осередкової). Профілактична дезинфекція проводиться до виникнення захворювань населення шляхом використання миючих і чистячих засобів.

 

59. Дезінфекція території об’єкта

Дезінфекція може проводитися хімічним, фізичним, механічним та комбінованим способами. Хімічний спосіб — знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезінфікуючими речовинами—основний спосіб дезінфекції. Фізичний спосіб — кип’ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується, в основному, при кишкових інфекціях. Механічний спосіб здійснюється такими ж методами, що і дегазація і передбачає видалення зараженого ґрунту або використання мастил

60. Матеріальне та фінансове забезпечення заходів захисту персоналу і території об’єкта у надзвичайній ситуації

Треба відмітити витрати, спрямовані на організацію збору, обробки і передачі інформації про стан навколишнього  середовища, забруднення  харчових продуктів, продовольчої сировини, фуражу, води радіоактивними, хімічними речовинами, мікроорганізмами.

НС несуть витрати на евакуаційні заходи. У залежності від обстановки, що склалася під час надзвичайної ситуації техногенного і природного характеру, може бути проведена загальна чи часткова евакуація населення тимчасового чи безповоротного характеру.

Також виділяються кошти на медичні витрати:

— завчасне застосування профілактичних медичних препаратів і санітарно – епідеміологічних заходів;

— завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

— нагромадження медичних засобів захисту, медичного і соціального майна і техніки;

— підготовку медичного персоналу і загальне медико-санітарне навчання населення тощо.

61. Сили територіального підпорядкування (району), що можуть надати допомогу персоналу об’єкту в умовах надзвичайної ситуації

Територіальні підсистеми складаються із:

—      координуючих органів територіальних підсистем;

—      постійних органів управління з питань цивільного захисту;

—      спеціалізованих, спец.   аварійно(пошуково)-рятувальних формувань;

—      сил і  засобів підп-тв,  установ та орг-ій незалежно від форм власності та підпоря-ня.

До складу сил і засобів те ритор. підсистем  входять:

—      сили  й  засоби  Оперативно-рятувальної служби ЦЗ, які розташовані на території  регіону,  терит.  формувань;

—      спеціалізовані  служби  ЦЗ,  а  також комунальні, недержавні (добровільні) рятувальні  формування,  які  залучаються для   виконання   завдань   ЦЗ   на  відповідних територіях.

Усі сили та засоби територіальної підсистеми, які розташовані на території регіону,  оперативно  підпорядковуються  відповідному керівнику    те ритор.   органу    упр-ня    спеціально уповноваженого  централ.  органу  викон.  влади  з  питань ЦЗ.

Для  ліквідації  наслідків  НС можуть залучатися частини  та  підрозділи  Збройних  Сил  України,  інших війс.   формувань,  утворених  відповідно  до  вимог  чинного закон-ва. Для  забезпечення  заходів  щодо  захисту   населення   і територій  від  НС  та  проведення спеціальних робіт місцевими  органами  виконавчої  влади,  органами  місц. самовря-ня,  на  підп-вах,  в  установах  та орг-ях незалежно  від  форми  власності  та  підпор-ня  ств. спеціалізовані  служби  ЦЗ:  енергетики,  захисту с\г     тварин     і     рослин,      інженерні, комун.-техн.,    матер.    забез-ня,    медичні, оповіщення  і  зв’язку,  протипожежні,  торгівлі   й   харчування, технічні, транспортного забезпечення, охорони громадського порядку тощо.  Громадські об’єднання можуть  брати  участь  у  виконанні завдань   ЦЗ   під  керівн-ом  територ. органів,  уповноважених із питань ЦЗ насел., за наявності в   учасників   зазначених  робіт  —  представників  цих об’єднань  відповідного   рівня   підготовки,   підтвердженого   в атестаційному порядку. Сили і засоби недержавних підп-в, установ та орг-й можуть  брати  участь  у  виконанні специфічних аварійних робіт за окремими угодами з місц. органами виконав. влади та органами місц. самовря-ня. Сили  та  засоби територіальної підсистеми при виникненні НС можуть залучатися до проведення  рятувальних та  інших  невідкладних  робіт  на території свого та/або суміжних регіонів:

регіонального та   місцевого  рівня  —  на  підставі  аналізу НС,   проведеного   те ритор.    органом упр-ня    спеціально    уповноваженого   центр.   органу викон. влади з питань ЦЗ,  рішенням начальника ЦЗ те ритор. підсистеми; об’єктового рівня  —  за  запитом   керівника   об’єкта,   на території якого виникла НС.

62. Сили Цивільного захисту України

Силами ЦО є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Безпосереднє керівництво військами ЦО здійснює начальник штабу ЦО України. До сил ЦО відносяться:

-військові частини цивільної оборони (4 бригади, 4 полки);

-спеціалізовані формування цивільної оборони (4 загони);

-невоєнізовані формування, які створюються на О ГІГ.

Війська ЦО виконують завдання щодо захисту насел. від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, воєнних дій, а також проводять РіІНР. Для виконання специфічних робіт, пов’язаних з радіаційною та хімічною небезпекою, значними руйнуваннями внаслідок землетрусу, аварійними ситуаціями на нафтогазодобувних промислах, створюються спеціалізовані формування. Комплектування спеціалізованих формувань ЦО здійснюється за контрактом з числа фахівців, що мають досвід роботи в надзвичайних ситуаціях. Підпорядковані вони штабу ЦО України. Невоєнізовані формування ств. на воєнний час в обл., містах, районах, а також на підп-ах, що продовжують свою виробн. діял-ть під час війни. До формувань ЦО зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до трьох років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження (припис).

За підпорядкуванням невоєнізовані формування ЦО поділяються на об’єктові і територіальні, за призначенням — на формування загального призначення і формування служб. Об’єктові формування призначені для ведення РіІНР в осередках ураження та в районах стихійного лиха безпосередньо на об’єктах. Використовуються за планами начальників ЦО об’єктів. Територіальні формування призначені для ведення РіІНР разом з об’єктовими формуваннями на найбільш важливих об’єктах на території міста, району, області, а також у районах стихійного лиха, катастроф та інших НС. Формування загального призначення утворюються для ведення РіІНР на об’єктах, у осередках ураження та в районах стихійного лиха.

Формування служб ЦО призначаються для проведення рятувальних заходів і робіт, розвідки, знезаражування, надання медичної допомоги при проведенні РіІНР, а також для посилення і забезпечення дій формувань загального призначення при їх функціонуванні в осередках ураження та районах стихійного лиха. Організаційно складаються з загонів, команд, груп, бригад, дружин, ланок.

63. Формування Цивільного захисту об’єкта господарювання

Базою створення таких формувань є підприємства, установи та організації, їх люди, матер. та техн.і засоби. Адміністрація підпр-ва, установи несе відповідальність за створення, оснащення та підготовку цих формувань.

До формувань цивільного захисту об’єкта господарювання відносять: збірний загін (300чол), збірна команда (108), збірна група(45), рятівний загін (220), рятівна команда (105), рятівна група (35), розвідувальна група (16), група інженерної розвідки (21), аварійно-технічна команда (45), команда знезаражування (50), група знезаражування (15), пост спостереження (3), санітарна дружина (24). Оснащення формувань ЦО матеріально-технічними засобами відбувається в різних формах. Централізовані формування виконують завдання по ліквідації аварії та здійснюють аварійно-відбудовні роботи у випадку НС.

Об’єктові невоєнізовані формування поділяються на формування загального призначення та формування забезпечення.

Формування загального призначення створюються на базі допоміжних цехів, робота яких істотно не впливає на виробництво.

Формування забезпечення (служб ЦО) створюються на базі служб чи структурних підрозділів, виробнича діяльність яких найбільше відповідає характеру  завдань цих формувань. Спец техніка і майно знаходяться у постійній готовності для використання за призначенням.

64. Гідродинамічно-небезпечні об’єкти. Можливі наслідки зруйнувань дамб та гребель

Гідродинамічний небезпечний об’єкт – це споруда або утворення природи, що створює різницю рівнів води до і після нього, яка у разі її руйнування може привести до утворення проривної хвилі та зони затоплення, що може привести до загибелі людей, сільськогосподарських тварин і рослин, завдати шкоду суб’єктам господарської діяльності і навколишньому природному середовищу. Аварії на напірних гідроспорудах (греблях, дамбах) відносять до найбільш небезпечних для населення і навколишнього середовища техногенних аварій. Особливо катастрофічні наслідки виникають при руйнуванні гідроспоруд з проривом напірного фронту. Такі аварії, що призводять до неконтрольованого поширення з великою швидкістю води у вигляді хвиль прориву, прийнято визначати як гідродинамічні аварії (ГДА). При розташуванні в басейні ріки каскаду напірних гідроспоруд гідродинамічна аварія від руйнування греблі, що розташована вверх за течією, при несприятливому збігові обставин (проходження природного паводку, відмова водоскидних споруд внаслідок різних причин тощо), може призвести до послідовного, згідно з так званим ефектом «доміно», руйнування гребель, розташованих вниз за течією, й розвитку каскадної ГДА. Катастрофічні затоплення на території України можливі в результаті прориву гребель, руйнування великих гідровузлів на річках Дніпро, Дністер, Південний Буг та інші. Найбільшою потенційною небезпекою є прорив гребель Дніпровського каскаду гідровузлів (Київського; Канівського, Кременчуцького, Дніпродзержинського, Запорізького, Каховського) із загальним запасом води понад 43 км3.

Наслідки:

— ушкодження і руйнування гідровузлів та припинення виконання ними своїх функцій;

— ураження людей і руйнування споруд хвилею прориву;

— затоплення великих територій.

Гідродинамічні аварії викликають катастрофічні затоплення.

Нема електроенергії — існує можливість розносу інфекції.