Вступ

Сучасний стан освіти, в тому числі і юридичної, висуває низку проблем, що стосуються підвищення її якості. Ці питання цікавлять значну кількість науковців, а отже, потребують вирішення.

Проблемі підвищення якості освіти, в тому числі і юридичної, присвятили свої роботи В. Андрушко, Л. Горбунова, І. Зязюн, Т. Лукіна, М. Ляшенко, Н. Терентьєва та ін.

Світовий процес переходу до інформаційного суспільства, а також економічні, політичні та соціальні зміни, що його супроводжують, прискорюють реформування системи освіти.

Основним напрямком реформування вищої школи на сучасному етапі є ті вимоги, які задекларовані і зумовлені підписанням Україною Болонської декларації. Щоб стати повноправним членом загальноєвропейського простору вищої освіти та дослідницької діяльності Україні необхідно спрямувати свої зусилля на приведення структури навчання в ВНЗ у відповідність до європейських вимог і зосередити значну увагу на підвищенні якості освіти, яка є одним із основних положень Болонської декларації [1].

Якісна освіта розглядається в наш час як один із основних індикаторів якості життя, інструмент соціальної та культурної злагоди й економічного зростання [2].

Якість освіти є багатогранним поняттям, різні аспекти якого відображено у філософських, педагогічних, соціальних, економічних працях. Тому проблема підвищення якості освіти дуже інтенсивно вивчається науковцями.

1. Технології і методи реалізації заходів підвищення якості юридичної освіти

У Всесвітній декларації, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 р., вказано, що якість вищої освіти — це багатовимірне поняття, яке охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну і дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчальну базу і ресурси [3].

Можна стверджувати, що підвищення якості освіти — це інтегрований показник, який полягає в скоординованій діяльності колективу навчального закладу щодо якості освіти. Підвищення якості навчання — це новий шлях організації зусиль багатьох людей. Її метою є забезпечення зосередженості всіх ресурсів вищого навчального закладу на потребах людини, яка навчається.

У Болонській декларації дається загальний перелік заходів, які повинні вжити навчальні заклади України для підвищення якості освіти.

Це — проведення інноваційних змін технологій навчального процесу, зокрема застосування модульно-рейтингових, дистанційних систем; підвищення ролі самостійної роботи студента, створення індивідуальних програм; зміцнення матеріально-фінансової бази освіти тощо.

Застосування модульно-рейтінгових систем підвищення якості знань.

У вищих навчальних закладах держав, які приєдналися до Болонської декларації, інтегративним продуктом усіх видів контролю освіти та рейтингової оцінки навчальних досягнень є кредитно-модульна технологія. В Україні процес становлення кредитно-модульної технології розпочався з приєднанням її до зазначеного міжнародного документу [5, с. 143].

Метою впровадження цієї системи навчання є підвищення якості вищої освіти та забезпечення конкурентоспроможності випускників у світовому освітньому просторі. Поняття «модульне навчання» пов’язане з міжнародним терміном «модуль», значення якого – (модуль — міра (від лат. модулус) — одиниця міри, величина або коефіцієнт} — визначається як функціональний вузол, завершений блок інформації.

Принципова відмінність модульного навчання від традиційного полягає в тому, що матеріал розбивається на окремі модулі (що в свою чергу складаються із декількох блоків), кожен з яких є не тільки джерелом інформації, а й методичним матеріалом для її засвоєння.

У педагогіці та методиці модуль розглядається, як важлива частина всієї системи. Модульне навчання передбачає жорстке структурування навчальної інформації, змісту навчання та організацію роботи студентів з окремими логічно завершеними навчальними блоками, які входять до цього модуля. Тема навчального блоку в модулі часто збігається з темою по навчальній дисципліні, однак, на відміну від традиційної форми навчання вивчення теми в блоці і модулі, взагалі, обов’язково вимірюється і оцінюється (контрольне завдання, робота, відвідування занять, стартовий, проміжний і підсумковий тест рівня знань студента) [6, с. 92].

При розробці дисципліни враховується, що кожен модуль має дати самостійну порцію знань. Навчальна дисципліна, як правило, включає в себе не менше 3-х модулів. У модулях чітко визначаються цілі навчання, завдання, і рівні вивчення матеріалу, а також названі навички та вміння, якими повинен оволодіти студент (слухач). Студенти при модульному навчанні завжди повинні знати перелік основних понять, навичок, умінь по кожному модулю. На основі цього переліку складаються питання і навчальні завдання. Форма контролю — це тест, оцінка якого проставляється автоматично, та контрольне завдання, яке оцінює викладач і які, як правило, використовуються або разом, або окремо.

У модульному навчанні все має конкретну алгоритмічну послідовність кроків навчання та обов’язковий контроль якості засвоєння знань на кожному кроці. Це чітко вибудована технологія навчання, яка базується на науково обґрунтованих даних і не допускає експромтів.

При модульному навчанні найчастіше використовується рейтингова оцінка завдань: кожне завдання оцінюється в балах, встановлюється рейтинг цього завдання і терміни його виконання.

Основний принцип рейтингового контролю — це контроль та оцінка якості знань і умінь з урахуванням систематичності роботи студентів. Після закінчення вивчення дисципліни на основі модульних оцінок визначається загальна оцінка. Студенти можуть підвищити модульні оцінки тільки в процесі навчання, більш поглиблено вивчаючи матеріал теми і повторно перевіряти засвоєні знання, складаючи тести. Результат засвоєння формується майже автоматично.

Кредитно-модульний підхід сформувався внаслідок інтеграційних процесів освітніх систем країн Західної Європи. Зазначений вид технології модульного навчання є специфічною моделлю організації навчального процесу у вищій школі, яка ґрунтується на об’єднанні модульних педагогічних технологій та залікових освітніх одиниць — кредитів. Кредит — це умовна одиниця виміру трудомісткості певної частини програми вищої освіти. Один кредит складає 36 академічних годин навчальної роботи студента, включаючи аудиторні заняття, самостійну роботу, практичні заняття та семестровий контроль [3, с. 171].

2. Сучасні проблеми юридичної освіти в Україні в контексті Болонської декларації

Результати реформ суспільного життя, певне економічне піднесення на початку XXI століття, а також накопичений за перше десятиріччя незалежного розвитку досвід, зробили можливим прийняття у січні 2002 року Закону України «Про вищу освіту». Цей документ зміцнив статус і організаційну структуру існуючих до цього часу вищих навчальних закладів, нормативно розмежував функції між різними структурами і підрозділами ВНЗ. Саме з цього часу закономірно пришвидшуються темпи організаційних та інших перетворень у системі ВНЗ України, створюються нові освітні установи і підрозділи. Вказана подія сприяла не тільки поширенню можливостей щодо набуття загальноправових знань, а й утворенню для здійснення високопрофесійної суто юридичної освіти.

Протягом 2002 року уряд України запровадив для всіх державних службовців обов’язкову здачу іспиту з правових питань при заміщенні ними вакантних посад, а також передбачив для них перевірку знань Конституції України, низки законів і норм права, які стосувалися специфіки функцій відповідного державного органу чи структурного підрозділу [6, с.69].

До основних проблемних моментів запровадження Болонського процесу до національної вищої школи можна віднести наступні. У державі не створено достатніх умов для реалізації в повному обсязі вимог законодавства України про освіту, украй незадовільним є державне фінансування вищої освіти. Україна перебуває на початковій фазі вступу в європейський простір. У сфері запровадження системи чітко визначених і придатних до порівняння освітніх ступенів в Україні залишається багато суперечливих аспектів, ще не є відміненою національна система освітньо-кваліфікаційних рівнів. Запровадження двоступеневої системи вищої освіти в Україні не є завершеним. Система самооцінки та зовнішньої оцінки якості навчання є монополією держави, що сприяє корупції та відсутності громадського контролю за якістю освіти. Ініціатором євроінтеграції вищої освіти виступають здебільшого центральні керівні органи у сфері освіти, а не самі вищі навчальні заклади. Немає присутності західних експертів, які вже мають досвід діяльності в галузі реформ, пов’язаних з Болонським процесом [7, c. 7].

Станом на сьогодні головними проблемами юридичної освіти є:

По-перше, це відсутність системи рівного доступу до вищої юридичної освіти.

В Україні провадиться робота з введення обов’язкового надання сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання. З одного боку це є досить позитивним кроком, оскільки є сподівання, що це приведе до підвищення рівня знань абітурієнтів, які вступають на юридичні факультети. А з іншого, Україна ратифікувала Лісабонську конвенцію «Про визнання кваліфікації з вищої освіти в європейському регіоні», а однією із умов, яка міститься в цій конвенції, є те, що держави — учасниці, мають створити системи, які б забезпечили рівний доступ до освіти.

Критерієм для вступу мають бути здібності, а не знання. Тому, необхідно змінити тестову методику на перевірку комунікативних та інших здібностей абітурієнтів.

По-друге, має місце невідповідність системи юридичної освіти реальним потребам суспільства і держави. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про вищу освіту» освітянський стандарт є основною оцінкою якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності навчальних закладів. На сьогодні науковці дискутують щодо змісту галузевого стандарту вищої освіти, зокрема щодо співвідношення дисципліни гуманітарної чи соціально-економічної підготовки. Наприклад, пропонується викладати юристам не загальну філософію, а філософію права для більш глибокого їх розуміння практичності усіх галузей права, тощо.

Третім аспектом є необхідність підвищення якості юридичної освіти. Рівень якості освіти є основним показником, що враховується при ліцензуванні та державній акредитації вищих навчальних закладів, нострифікації документів про освіту, атестації науково-педагогічних кадрів, проведення сертифікації фахівців, зрештою, при визначенні рейтингів вищих навчальних закладів [11, c. 7].

Модернізація вищої юридичної освіти зумовлює розроблення принципово нових теоретичних, методологічних та організаційних засад удосконалення системи вищої юридичної освіти. Як відомо, Кабінет Міністрів України 10 квітня 2001 року затвердив Програму розвитку юридичної освіти на період до 2005 року. У програмі зазначалось про необхідність приведення юридичної освіти у відповідність до світових вимог, створення умов для задоволення потреб громадян сучасній юридичній освіті та реалізації права на працю за здобутою спеціальністю, повне забезпечення потреб органів державної влади, правоохоронних органів, інших сфер юридичної практики у фахівцях — юристах. На жаль не всі положення цієї програми були реалізовані.

Найактуальнішою залишається проблема оптимізації мережі юридичних навчальних закладів з урахуванням їх можливостей здійснювати освітню діяльність. Водночас слід звернути увагу на потенціал мережі вузів у розріз регіонів (індикатор потужності). Він істотно диференційований. Так приблизно розподіл загального ліцензійного обсягу з напрямку «право» за регіонами становить: Північний — 39 %, Східний — 27 %, Південний -14 %, Західний — 11 %, Центральний — 9 %. Нерівномірний розподіл вищих навчальних закладів і ліцензованого обсягу породжує певні соціальні проблеми, оскільки для молоді різних регіонів створюються нерівні можливості для здобуття вищої юридичної освіти [10, c.5].

Важливим напрямком у підготовці юристів є друкування підручників, навчальних посібників, текстів лекцій. Не менш болючою проблемою є те, що окремі видання є досить низькими за своїм рівнем, а в деяких випадках прямим плагіатом з інших видань. Так, тільки в минулому році інститут інноваційних технологій і змісту освіти МОН не рекомендував до видання більш ніж 150 видань із різних спеціальностей [12, c. 2].

Окремою є проблема вивчення іноземних мов. Студенти юридичних вузів обов’язково повинні володіти двома іноземними мовами. В той же час програмою вищої школи передбачено лише курс в обсязі 324 години.

Не менш важливим питанням є морально-етичний клімат у фаховій підготовці молоді. Відсутній механізм неперервного оновлення змісту юридичної освіти відповідно до сучасних потреб українського суспільства. У навчальних планах вищих навчальних закладів немає спеціалізованих дисциплін, що у своєму змісті безпосередньо зорієнтовані на формування моральної культури майбутніх юристів. Так, про психологічну  та   моральну   культуру,   етику юриста лише згадується в процесі вивчення курсу «Юридична деонтологія». Вивчення навчальних і робочих програм таких методолог-гічних дисциплін, як «Етика», «Естетика», «Філософія», що найактивніше впливають на формування особистісних утворень свідчить, що вони не зорієнтовані на юридичну професію, зміст не відповідає реальним потребам майбутніх фахівців у галузі права. Слушною є пропозиція Д. Фіолевського щодо введення в навчальні плани вищих навчальних закладів усіх форм власності спеціальної дисципліни «Етика юриста», головною метою якої було б формування в майбутнього спеціаліста етичних поглядів щодо моральності й високої поваги до законів держави [9, c. 8].

Таким чином, для суттєвого поліпшення юридичної освіти в умовах адаптації законодавства України до міжнародних та європейських стандартів необхідно:

—         завершити розробку і впровадження Державних стандартів вищої освіти з одночасним впровадженням системи державного контролю за рівнем фахової підготовки юристів;

Міністерству Юстиції України:

—         розробити і затвердити перелік посад, які можуть займати випускники вищих навчальних закладів з юридичною освітою відповідно до освітньо-кваліфікаційних рівнів;

Міністерству освіти та науки:

—         розробити програму розвитку зв’язків в юридичній освіті, спрямовану на інтеграцію юридичної освіти в світовий освітянський простір;

—         переглянути навчальні програми для юридичних спеціальностей з метою їх орієнтування на формування професійної культури, зокрема і таких важливих аспектів, як моральної, психологічної та педагогічної культури, вирішення етично складних ситуацій морального вибору, які виникають у процесі юридичної діяльності.

Лише повна реалізація цих напрямів дозволить, в певній мірі, підвищити рівень підготовки юридичними учбовими закладами спеціалістів належної кваліфікації для усіх сфер життєдіяльності держави [8, c. 9].

Висновки

Отже, актуальною проблемою є поглиблення міжнародних аспектів юридичної освіти, розробка навчальних програм, інших матеріалів, які спрямовані на інтеграцію вищої юридичної освіти в Європейський та світовий освітній простір. Важливим напрямком співробітництва є участь у загальних європейських проектах з провідними навчальними закладами Європи, що допоможе подолати неконкурентоспроможність українських ВНЗ на європейському і світовому ринках освітніх послуг. Тобто постає необхідність провести низку практичних заходів на шляху інтернаціоналізації вищої юридичної освіти. Інтернаціоналізація як процес міжнародної орієнтації вузів має у своїй основі три основні елементи: наявність міжнародного компонента в змісті навчальних планів і програм, міжнародна мобільність студентів і професорів, наявність програм технічного співробітництва і взаємодопомоги.

Тому, Україна повинна виконати зобов’язання, які вона на себе взяла, приєднавшись до Болонського процесу. Йдеться по зміну статусу та вимог до освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр. На сьогодні диплом бакалавра не дає права на допуск до кваліфікаційних іспитів в адвокатурі. Справа в тому, що диплом бакалавра в Україні свідчить лише про здобуття так званої неповної вищої освіти. Натомість вимоги Болонського процесу вказують, що отримання особою освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр означає здобуття нею так званої «базової вищої освіти», яка дає право на здійснення юридичної діяльності.

Список використаної літератури

1. The Bologna Declaration of 19 June 1999. Joint declaration of the European Ministers of Education [Електронний ресурс]/ Режим доступу : http://www.ec.europa.eu/education/ policies/educ/bologna/bolognaen.html
2. Конкретні п’ять цілей освітніх систем. Звіт Європейської комісії 31.01.2001 р. -http://europa.eu.int.
3. Вища освіта України і Болонський процес: навчальний посібник / За ред.B. Кременя; [авторський колектив: М. Степко, Я. Болюбаш, В. Шинкарук, В. Грубінко, І. Бабин]. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2004. — 171 с.
4. Концепція розвитку дистанційної освіти в Україні. — Затверджено Постановою МОН України 20 грудня 2000 р. — К. : НТУ «КПІ», 2000. — 12 с.
5. Національна доктрина розвитку освіти України // ІІ Всеукраїнський з’їзд працівників освіти. — К., 2002. — 143 с.
6. Ильин ГЛ. Философия образования (идея непрерывности). — М. : «Вузовская книга», 2002. — 92 с.
7. Дудін В. Болонська система «провалила» тестування? / Віталій Дудін // Юридичний Вісник України. — 2009. — № 27 (липень). — С. 7
8. Комаров В. Болонський процес і європейська вища юридична освіта / В. Комаров // Юридичний Вісник України. — 2007. — № 36. — С. 1,9
9. Волков В. Реформування вищої освіти: перші кроки до Європи // Юридичний Вісник України. — 2006. — № 31. — С. 8
10. Косий М. Юридична освіта в Україні потребує негайної реформи // Голос України // 2008. — С. 4-5.
11. Мандич Л. Державні стандарти юридичної освіти //Юридична газета. 2007, № 25. — С. 7.
12. Подальші шляхи розвитку юридичної освіти // Юридичний вісник України.- 2007, № 39. — С. 1-12.