Актуальність теми. Бюджетний процес — це таке універсальне економічне явище, у якому відображаються всі бюджетні відносини, виявляються їхні позитивні і негативні якості, рівень впливу цих відносин на розвиток економіки, соціально-культурної сфери, добробут населення. Через бюджетний процес можна заглянути у недалеке майбутнє, спрогнозувати деякі тенденції і закономірності соціально-економічного розвитку країни.

Одночасно бюджетний процес — дуже тривале безперервне явище. Складання, розгляд, затвердження, виконання бюджетів, а також розробка звітності про виконання бюджетів та її затвердження на один бюджетний рік проходить не менше трьох календарних років. Під час одного календарного року одночасно виконуються роботи, пов’язані з бюджетним процесом трьох бюджетних років, причому до цих робіт залучені одні і ті ж виконавці.

В економічній літературі питання бюджетного процесу є центральним питанням державних фінансів. Серед українських економістів на окремих стадіях бюджетного процесу акцентують свою увагу О. Василик, Ц. Огонь, О. Романенко, Ю. Пасічник, В. Федосов, С. Юрій та інші. Під час обговорення бюджетної реформи в Україні на сторінках спеціальних та періодичних видань були опубліковані статті окремих науковців, спрямовані на удосконалення окремих напрямків бюджетного процесу в умовах розвитку демократичної держави.

Подальший розвиток економіки і поліпшення добробуту населення в усіх  куточках нашої держави може бути досягнутий тільки за умови вдосконалення бюджетної і податкової політики.

На сьогодні фінансове право і разом з цим бюджетний  процес потребують термінового вирішення актуальних проблем, що обумовлюють необхідність розбудови адекватного фінансово-бюджетного механізму, який є інструментом реалізації бюджетної політики держави і взаємопов’язаний з бюджетом.

Протягом декількох років в Україні здійснюється  реформування бюджетної системи.

Набравши чинності у 2002 році, Бюджетний кодекс України  встановив загальні принципи бюджетного законодавства України, організації і функціонування бюджетної системи України, правове положення суб’єктів бюджетних правовідносин, визначив основи бюджетного процесу, міжбюджетних відносин в Україні, підстави притягнення до відповідальності за порушення бюджетного законодавства України.

Останнім часом в Україні  зроблені кроки щодо уточнення напрямку видаткових і доходних повноважень органів влади різних рівнів, завершено перехід до казначейського обслуговування виконання бюджету.

Урядом України велика увага приділяється реформуванню бюджетного процесу в Україні, що спрямовано на підвищення результативності бюджетних витрат і оптимізацію управління бюджетними засобами на всіх рівнях  бюджетної системи  України.

Проте, процесуальні норми бюджетного права України потребують подальшої систематизації, розвитку і вдосконалення.

Незважаючи на позитивні результати, прийняття Бюджетного кодексу, ряд проблем, пов’язаних з бюджетним процесом, ускладнились, а також виникли нові проблеми, над якими потрібно буде працювати у майбутньому. До них можна віднести: недостатню теоретичну базу бюджетного процесу, відсутність глобальних теоретичних досліджень з цих питань і зв’язку теорії та практики; недостатність і недосконалість законодавчої та нормативної бази, яка б на достатньому рівні могла забезпечити бюджетний процес; відсутність належної координації роботи учасників бюджетного процесу. Цим обумовлені вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою даної роботи є комплексна оцінка сутності та особливостей бюджетного процесу, розробка окремих пропозицій, спрямованих на забезпечення належної організації бюджетного процесу як універсального, багатогранного і динамічного економічного явища.

Об’єктом дослідження є  бюджетно-процесуальні правові відносини, що визначають склад суб’єктів стадій бюджетного процесу, їх права та обов’язки, порядок прийняття ними рішень, регулюють порядок формування та виконання Державного бюджету України  за чинним законодавством.

Предметом дослідження стали положення законодавства у сфері регулювання бюджетно-правових відносин, що виникають між органами законодавчої та виконавчої влади, між органами державної виконавчої влади загальної компетенції і Міністерством фінансів України, Державним Казначейством, міністерствами і відом­ствами, між органами місцевого самоврядування та їх виконавчими органа­ми у зв’язку з регулюванням бюджетного процесу.

Розділ 1. Теоретичні аспекти бюджетного процесу

1.1. Сутність, зміст і форми бюджетного процесу

Вітчизняна фінансова наука досить поверхово досліджує теоретичні аспекти бюджетного процесу, зокрема його сутність, зміст і форми. Як правило, застосовуються стандартні трактування із деякими модифікаціями. Зміст визначень бюджетного процесу у літературних та законодавчих актах різних періодів, по суті, залишається незмінним.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетний процес — це «…регламентована нормами права діяльність, пов’язана із складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України».

Таке ж визначення підтримують більшість вітчизняних економістів, зокрема, С. Юрій, В. Стоян, О. Даневич, О. Василик, К. Павлюк, О. Романенко, Ц. Огонь, Ю. Пасічник, В. Федосов, Л. Сафонова та інші. У ньому законодавець акцентує увагу на тому, що бюджетний процес — це особливий вид діяльності відповідних державних структур (хоча конкретно чию діяльність він має на увазі не вказано). Ця діяльність пов’язана з складанням, розглядом, затвердженням, виконанням бюджетів, контролем за виконанням бюджетів у кожній ланці бюджетної системи України. І останнє — ця діяльність не є довільною, а регламентується норами права.

Погоджуючись у цьому з наведеним визначенням, ми вважаємо доцільним доповнити його у частині суб’єктів діяльності, конкретизуючи їх відповідно до характеру та змісту цієї діяльності. Оскільки до бюджетного процесу залучені органи державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, а також усі юридичні і фізичні особи, які зв’язані із дохідною та видатковою частинами бюджету, вони й будуть суб’єктами цієї діяльності, про що доцільно було б зазначати у визначенні [29, c. 68].

Бюджетним Кодексом України визначенні наступні стадії бюджетного процесу: складання проектів бюджетів; розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього [1].

Одночасно Бюджетним кодексом передбачено, що на всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів.

Під стадіями бюджетного процесу ми розуміємо сукупність взаємозв’язаних заходів, які мають завершену форму і спрямовані на досягнення певної цілі. Кожна стадія є, з одного боку, самостійним етапом бюджетного процесу, а з іншого — певним щаблем у досягненні кінцевої мети цього процесу. Зазначимо, що кожна із стадій бюджетного процесу використовує власні форми, методи, важелі, інструменти, способи, орієнтуючись на стратегічні (довготермінові і середньо- термінові) перспективи та завдання соціально-економічного розвитку країни.

Взаємозв’язок між окремими стадіями бюджетного процесу протягом декількох років (2006-2011) можна прослідкувати на рисунку 1.

У фінансовій літературі наводяться скорочені та розширені визначення бюджетного процесу, розкриваються особливості цього процесу у сучасних умовах.

За своїм змістом бюджетний процес охоплює: визначення основних напрямів бюджетної політики на кожний плановий бюджетний рік відповідно до стратегічних завдань; оцінку потреби країни у бюджетних ресурсах; визначення обсягу видатків бюджету та його доходів; розподіл видатків між функціями держави, бюджетними програмами, головними розпорядниками коштів, адміністративно-територіальними формуваннями; забезпечення своєчасного надходження бюджетних коштів і фінансування видатків відповідно до затверджених бюджетів; складання і затвердження періодичності та річної звітності про виконання бюджету; оцінку ефективності використання бюджетних коштів.

Роки	2007	2008	2009	2010
2006	Бюджетний процес 2006 р. Складання і затвердження звіту про виконання бюджету 2006 р.
	Бюджетний процес 2007 р.
2007
	Виконання бюджету 2007 р.	Складання і затвердження звіту про виконання бюджету 2007 р.
	Бюджетний процес 2008 р.
2008
	Складання, розгляд і затвердження бюджету 2008 р.	Виконання бюджету 2008 р.	Складання і затвердження звіту про виконання бюджету 2008 р.
		Бюджетний процес 2009 р.
2009
		Складання, розгляд і затвердження бюджету 2009 р.	Виконання бюджету 2009 р.	Складання і затвердження звіту про виконання бюджету 2009 р.
			Бюджетний процес 2010 р.
2010
			Складання, розгляд і затвердження бюджету 2010 р.	Виконання бюджету 2010 р.

Рис. 1. Взаємозв’язок між окремими стадіями бюджетного процесу 2006-2010 рр.

Бюджетний процес можна вважати ефективним за умови чіткого визначення завдань, які ставить перед ним суспільство та якості реалізації цих завдань. На нашу думку, до таких завдань можна віднести: уточнення стратегічних пріоритетів, завдань та функцій держави; розробку основних напрямів бюджетної політики держави на наступний рік, гармонізація бюджетної та економічної політики; виявлення матеріальних, трудових та фінансових резервів; забезпечення реальності прогнозних обсягів доходів і видатків бюджету держави; збалансування бюджету; оптимізація перерозподілу бюджетних ресурсів між усіма бюджетами; забезпечення своєчасного та повного надходження бюджетних ресурсів відповідно до затверджених обсягів; своєчасне і повне фінансування запланованих видатків; забезпечення економного, ефективного, раціонального та цільового використання бюджетних коштів; якісне та своєчасне розроблення і затвердження бюджетної звітності; здійснення контролю за дотриманням податкового і бюджетного законодавства.

Ці завдання є узагальненими, кожне з яких містить широкий спектр конкретних завдань, пов’язаних з окремими аспектами бюджетного процесу. Складність і масштабність завдань обумовлені складністю і масштабністю бюджетного процесу у цілому, кількістю та функціями його учасників та різними чинниками зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного та суб’єктивного, кількісного та якісного походження [22, c. 18-19].

В умовах демократичного суспільства бюджетний процес має бути гласним, прозорим, логічно послідовним. Він повинен базуватися на демократичних принципах, чітко окреслювати цілі і завдання бюджетування. Логічне завершення цього процесу має відображатися у бюджетному законодавстві з виділенням та оцінкою відповідних результатів.

Однак у вітчизняній фінансовій літературі та законодавчих та нормативних актах принципам організації бюджетного процесу не приділяється належна увага. Відсутність таких принципів у Бюджетному кодексі наносить шкоду бюджетному процесу у цілому, хоч окремі принципи цього процесу у Кодексі наведені як принципи побудови бюджетної системи.

Бюджетний процес в Україні визначається Конституцією України, Бюджетним кодексом та іншими законодавчими та нормативними актами.

Бюджетний кодекс визначає чотири стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюються фінансовий контроль і аудит, проводиться економічний аналіз та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Фінансовий контроль, який здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу, повинен забезпечувати:

— постійну оцінку достатності та відповідності діяльності бюджетної установи вимогам внутрішнього фінансового контролю;

— оцінку діяльності на відповідність результатів встановленим завданням та планам;

— інформування керівника бюджетної установи про результати кожної перевірки, проведеної підрозділом внутрішнього фінансового контролю.

Бюджетний процес спрямований не тільки на збалансування доходів і видатків, але й є стратегічним за змістом. Він охоплює стратегічний та оперативний фінансовий план з розподілу ресурсів відповідно до визначених цілей. Добре організований бюджетний процес виходить за межі традиційної концепції постатейного контролю видатків, стимулюючи діяльність головних розпорядників коштів щодо вдосконалення ефективності і продуктивності програм.

Бюджетний процес регламентується бюджетним кодексом і включає такі етапи:

—      складання проектів бюджетів;

—      розгляд та прийняття Закону «Про Державний бюджет України», рішень про місцеві бюджети;

—      виконання бюджету, включаючи у разі необхідності внесення змін до Закону «Про Державний бюджет України», рішень про місцеві бюджети;

—      підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття відповідного рішення.

Порядок прийняття Закону «Про Державний бюджет України» встановлений Бюджетним кодексом України. Весь бюджетний процес від початку складання проектів бюджетів до затвердження звітів про їх виконання відбувається відповідно під контролем Верховної Ради України та місцевих органів самоврядування. Це підвищує організаційний рівень органів управління, які здійснюють бюджетне планування та виконання бюджету.

Бюджет складається на рік, який в Україні співпадає з календарним: розпочинається з 1 січня і закінчується 31 грудня. Бюджет складається і затверджується до початку бюджетного року.

Складання бюджету належить до повноважень держаних органів виконавчої влади і виконавчих органів місцевих Рад народних депутатів. Ці органи визначені відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів. Вони також відповідають за виконання бюджету та контроль за цільовим, економним й ефективним використаннями бюджетних коштів.

Складання проекту пов’язане з тривалою підготовчою роботою. її здійснює Кабінет Міністрів, Міністерство економіки України, Міністерство фінансів України та інші органи на місцях [3, c. 37-38].

Для складання проекту бюджету розробляються основні програмні макроекономічні показники економічного і соціального розвитку України на плановий рік. Це, зокрема, обсяг валового внутрішнього продукту, показники балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення, платіжного балансу, валютного балансу тощо. Головне завдання, яке необхідно вирішити при складанні проекту Державного бюджету, є забезпечення потрібними коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку держави. Через Державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями з метою вирівнювання їх фінансового стану, а також для належного забезпечення кожної з них необхідними фінансовими ресурсами.

На початковому етапі складання проектів бюджетів виконуються розрахунки на базі узагальнюючих показників, таких як: валовий внутрішній продукт, баланс фінансових ресурсів, баланс доходів і витрат населення тощо. На їх основі визначається доцільний рівень перерозподілу ВВП, що здійснюється за допомогою фінансів. Потім з’ясовується необхідність і доцільність перерозподілу фінансових ресурсів через бюджетну систему, тобто визначається частка фінансових ресурсів держави, яку потрібно мобілізувати до бюджету для виконання державою своїх функцій без одночасного   посилення надмірних перерозподілених процесів. Надмірне навантаження бюджету може спричинити негативні наслідки і в економічній, і в соціальній сферах. На наступних   етапах здійснюється всебічна аналітична робота над бюджетними показниками. Найважливішими в ній є:

—      обґрунтування показників доходів і витрат бюджету з урахуванням впливу змін рівня цін, заробітної плати, норм матеріальних і грошових витрат;

—      пошук можливого збільшення доходів бюджету і скорочення його видатків;

—      врахування змін у системі оподаткування, рівня цін та діючого законодавства щодо бюджету;

—      визначення впливу зовнішньоекономічних факторів на обсяг доходів і видатків бюджету.

Для здійснення розрахунків обсягу доходів і витрат бюджету залучають працівників науково-дослідних інститутів, провідних спеціалістів міністерств та відомств і, в першу чергу, спеціалістів Міністерства фінансів України [5, c. 13].

1.2. Учасники бюджетного процесу. Система забезпечення бюджетного процесу

Актуальним питанням бюджетного процесу є визначення його учасників, характеру взаємозв’язку між ними та їхніх повноважень на кожній стадії. Відповідно до Бюджетного кодексу України учасниками бюджетного процесу визнаються органи та посадові особи, які наділені бюджетними повноваженнями [1]. Під бюджетними повноваженнями розуміють права та обов’язки бюджетних правовідносин.

Підтримуючи у цілому такі підходи до класифікації учасників бюджетного процесу, ми вважаємо її незавершеною, оскільки із неї випали такі важливі учасники, як правоохоронні органи, а також платники податків та неподаткових доходів (підприємства та організації усіх форм власності, населення), суб’єкти бюджетних відносин, які отримують та використовують бюджетні кошти (розпорядники бюджетних коштів, населення тощо), без них бюджетний процес був би нездійсненний. У зв’язку з цим, на нашу думку, оптимальною можна вважати структуру учасників бюджетного процесу, представлену на рисунку 2.

Розглянувши завдання, принципи та учасників бюджетного процесу, зупинимося на основних його ознаках, які визначають характер його організації [6, c. 41-42].

Першою ознакою ми вважаємо бюджетне прогнозування і складання розрахунків показників бюджету на перспективу. Бюджетний процес у першу чергу пов’язаний з реалізацією бюджетної доктрини і стратегічних засад бюджетної політики, тому він повинен починатися із визначення та уточнення раніше розрахованих прогнозних показників, які виступатимуть базою для складання бюджету на наступний бюджетний рік (або три роки), або уточнення показників бюджету у разі необхідності протягом бюджетного року.

До другої ознаки ми відносимо бюджетне програмування, яке базується на бюджетних прогнозах і полягає у розробці довготермінових, середньотермінових та річних бюджетних програм, уточненні раніше розроблених програм, визначення річних обсягів фінансування багаторічних бюджетних програм з метою їхнього включення до показників бюджету наступного року.

Третя ознака стосується вибору сценарію розвитку економіки, на підставі якого здійснюється формування проекту бюджету наступного року. Таких сценаріїв може бути три: базовий або консервативний, який передбачає збереження та продовження податкової і бюджетної політики у наступному році без суттєвих змін і виключає ризики; цільовий, за яким плануються окремі зміни у бюджетній і податковій політиці, що пов’язано з певними ризиками; оптимістичний, за яким передбачаються кардинальні зміни у фінансовій політиці, очікуються високі результати від запропонованих змін й можливі дуже великі ризики.

Четверта ознака бюджетного процесу полягає у виборі показників бюджету наступного року та встановлення вимог до переліку цих показників. До таки показників відносяться: обсяги доходів, видатків, бюджетного дефіциту; розподіл доходів і видатків між ланками бюджетної системи; методи покриття бюджетного дефіциту. П’ята ознака враховує бюджетні обмеження у плановому році. Такі обмеження стосуються росту видатків, бюджетного дефіциту, державних запозичень, частки державного боргу у ВВП, яка відповідно до Бюджетного кодексу України не може перевищувати 60% річного обсягу ВВП.

Шоста ознака бюджетного процесу полягає у виборі оптимального методу складання проекту бюджету, який відповідає напрямам бюджетної політики. Виділення провідного органу для організації бюджетного процесу є сьомою ознакою. Відповідно до Конституції України таким органом є Верховна Рада України. Безпосереднім виконавцем робіт виступає Міністерство фінансів України.

Восьма ознака бюджетного процесу полягає у визначенні механізму взаємодії президентської, виконавчої та законодавчої гілок влади стосовно змісту та вимог до майбутнього бюджету. Дев’ята ознака пов’язана з наявністю різних рівнів бюджетної системи та стосується організації відносин між органами державної влади і місцевого самоврядування стосовно розподілу бюджетних коштів між окремими бюджетами.

Десятою ознакою бюджетного процесу є організація виконання бюджету та вибір методів, які при цьому застосовуються. Процедура складання звіту про виконання бюджету та її наслідки вважається одинадцятою ознакою, а дванадцятою — бюджетний контроль.

Ці ознаки, на нашу думку, власті для бюджетного процесу будь-якого року. Тому вони повинні враховуватися організаторами цього процесу у повному обсязі з вибором оптимального варіанту у кожному конкретному випадку, забезпечуючи бюджетний процес на належному рівні [3, c. 32-33].

Система забезпечення бюджетного процесу включає сукупність положень, заходів, методів та засобів теоретичного, організаційного, нормативно-правового економічного та соціального характеру, спрямованих на забезпечення встановлених чинним законодавством вимог, пов’язаних з складанням, розглядом, затвердженням, виконанням і розглядом та затвердженням звітів про виконання бюджетів.

До цієї системи ми відносимо чотири підсистеми, у тому числі: теоретичного забезпечення; організаційно-правового забезпечення; інформаційного забезпечення; контролю. Кожна з цих підсистем спрямована на дотримання злагодженості, оперативності, високої ефективності бюджетного процесу на кожній його стадії та у цілому.

Таким чином, ми прийшли до висновку, що бюджетний процес — це діяльність органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та усіх учасників бюджетних відносин, що здійснюється на основі відповідних принципів, положень, заходів, методів та засобів, регулюється правовими нормами і пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням, виконанням, розглядом і затвердженням звітів про виконання бюджету держави й усіх його ланок.

У цілому сутність бюджетного процесу пов’язана з обґрунтуванням бюджетних процедур, їхнім групуванням і логічним спрямуванням на досягнення поставленої мети — забезпечення держави таким обсягом грошових коштів, якого вона потребує для повсякденного виконання своїх функцій і стратегічних завдань. Ці процедури мають бути чіткими, взаємозв’язаними, завершеними, базуючись послідовно наступна на попередній, складаючи у загальному єдиний бюджетний процес [11, c. 39].

1.3. Основні принципи бюджетного процесу

Удосконалення бюджетних правовідносин, яке відбувається в Україні на підставі нової редакції Бюджетного кодексу (далі — БКУ) потребує відповідного методологічного забезпечення [1]. Принципи — це система елементів, що становить фундамент методологічної бази явища. У перекладі з латинської “принцип” (principium) означає “основа”, “початок”, і у філософському тлумаченні, в суб’єктивному значенні розглядається як основне положення, передумова.

У бюджетному процесі держава надала право задіяним особам на першій стадії розробити, а на другій — розглянути та прийняти нормативні акти про бюджети, на третій — їх виконати та прийняти необхідні нормативні акти щодо виконання бюджетів, а на четвертій — розробити та прийняти звіт про бюджети, тобто учасники бюджетного процесу постійно займаються нормотворчістю, забезпечують упровадження її результатів і виконують приписи норм. Таким чином, у бюджетному процесі постійно складаються умови для формування принципів, на підставі яких виникають об’єктивні, універсальні, необхідні закономірності відносин між задіяними суб’єктами.

Конституція України визначає основні положення побудови бюджетної системи: справедливий і неупереджений розподіл суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами; виключно законодавче й цільове регулювання видатків держави на загальносуспільні потреби; збалансованість бюджету; звітність та прозорість бюджету (ст. 95).

Принципи бюджетної системи встановлюються ст. 7 БКУ і передбачають, що бюджетна система України будується на засадах справедливого й неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіальними громадами. Реалізація цього принципу досягається шляхом правового регулювання міжбюджетних відносин, що здійснюється з метою забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами та їх асигнуванням. Проте практика бюджетної діяльності свідчить, що при розподілі бюджетних ресурсів, усупереч принципу справедливості, перевага надається головним розпорядникам коштів Державного бюджету України, що скорочує бюджетні асигнування розпорядників коштів місцевих бюджетів. Недосконалість методології має негативні наслідки в бюджетній діяльності.

Враховуючи конституційні засади бюджетної діяльності, БКУ встановлює такі принципи бюджетної системи України: принцип єдності бюджетної системи, збалансованості, самостійності, повноти, обґрунтованості, ефективності, субсидіарності, цільового використання бюджетних коштів, справедливості й неупередженості, публічності та прозорості й принцип відповідальності учасників бюджетного процесу (ст. 7 нової редакції БКУ) [1].

Названі принципи, як визначено в БКУ, — це принципи, на яких ґрунтується бюджетна система, але, виходячи з їх змісту, вони не обмежуються основами побудови бюджетної системи, а визначають засади правового регулювання відносин щодо складових бюджету (принципи збалансованості, повноти, обґрунтованості), бюджетного устрою (принципи самостійності, субсидіарності), бюджетного процесу й контролю в ньому (принцип ефективності, цільового використання бюджетних коштів, публічності та про-зорості, справедливості та неупередженості, відповідальності).

У бюджетному праві, незважаючи на спорідненість, такі категорії, як “бюджетна система” і “бюджетний процес”, є різними за змістом. У ході правового регулювання бюджетних відносин усі принципи бюджетної системи діють та застосовуються в бюджетному процесі в єдності та взаємозв’язку [16, c. 75-76].

Принципи бюджетної системи України, що закріплені ст. 7 БКУ, встановлюють матеріальні підстави побудови не тільки бюджетної системи, а й бюджетного процесу, впливають на засади його організації, на дії учасників бюджетного процесу та на їх результативність, тому також можуть розглядатися як принципи бюджетного процесу.

Таким чином, зазначені в назві ст. 7 БКУ “Принципи бюджетної системи” визначають не тільки бюджетну систему, а й підґрунтя бюджетного процесу. Зміст цієї статті виходить за рамки регулювання бюджетної системи й охоплює коло норм, що регулюють бюджетну діяльність у цілому. На ці неточності ст. 7 БКУ вказано в Коментарі до Бюджетного кодексу України. Отже, пропонуємо внести зміни до ст. 7 БКУ, назвавши її “Принципи бюджетної системи та бюджетного процесу України”.

Закріплені в праві вимоги справедливості мають силу закону й забезпечуються підтримкою держави. Вони виступають і як моральні, і як правові. Тому справедливість пропонується розглядати в праві як етико- юридичний феномен, що дає змогу діалектично розглядати категорію справедливості, подолати однобічний погляд на неї або як на моральне, або як на правове явище.

Закріплені в праві соціальні цінності належать до найбільш важливих. Усі його принципи діють у тісному взаємозв’язку й органічно доповнюють один одного. Сутність принципу справедливості не може бути повною мірою розкрита у відриві від інших принципів права, у тому числі бюджетного. З позиції справедливості найважливішим результатом такої координації виступає досягнення оптимального співвідношення в міжбюджетних відносинах, зокрема в розподілі доходів між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами. Справедливість обґрунтовує інші принципи бюджетної системи і бюджетного процесу, визначає їх співвідношення й межі дії в конкретних історичних умовах, тому справедливість нерідко визнають найважливішою властивістю права. Цінність її в бюджетному процесі виявляється в тому, що всі інші принципи повинні сприяти його реалізації й тим забезпечувати підтримку суспільного порядку.

Істотним показником повноцінності бюджетних законів з позицій принципу справедливості багато в чому є їх узгодженість із загальновизнаними стандартами прав та інтересів людини, із принципом законності й надійності у використанні фінансових ресурсів держави. Здійснення прав та інтересів бюджетних споживачів невід’ємне від виконання державою своїх юридичних обов’язків і забезпечення законності в реалізації бюджетних повноважень.

Виходячи із сутності принципу законності, що надається в праві, можна стверджувати, що він проголошує режим верховенства закону в бюджетних відносинах, що складаються між державою в особі уповноважених органів, посадових осіб та людиною, громадянином, заради якої здійснюється бюджетний процес, що тісно пов’язано з принципом справедливості. Справедливість може втілюватися тільки через законні дії уповноважених суб’єктів у бюджетному процесі й полягає в тому, що, з одного боку, усі учасники бюджетного процесу при виконанні своїх повноважень повинні неухильно дотримуватися положень законодавчих актів, не зловживати наданими повноваженнями, а з іншого — бути впевнені в доцільності розподілу суспільних доходів і мати гарантії щодо реалізації своїх бюджетних повноважень. Принцип законності закріплений у Конституції України (ст. 1, 2, 3, 8, 19 та інші), у якій визначено, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, де діє принцип верховенства права. Людина, її життя, здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.

Проте проголосити законність та забезпечити її в суспільстві, а також у бюджетному процесі — складне завдання. Важливо пам’ятати, що бюджетний процес здійснюється з метою вільного розвитку кожної особистості, кожної громади, тобто для всіх суб’єктів бюджетних правовідносин створено рівні умови. Всі учасники бюджетного процесу мають самостійність, але діють зі спільною метою, взаємопов’язані й однаково зацікавлені в дотриманні бюджетного законодавства, тому для реалізації принципу законності необхідно, щоб не тільки ради різного рівня контролювали виконавчі органи влади, а вищі учасники бюджетного процесу — нижчих (контроль по вертикалі), а й щоб виконавчі органи влади мали право контролю за строками прийняття та обґрунтованості наповнення бюджетів усіх рівнів. Так виникнуть узгоджувальні процедури, які будуть забезпечувати шляхи до компромісу, оптимального варіанта пошуку законності у вирішенні бюджетних проблем.

Із принципом законності пов’язані всі інші принципи бюджетного процесу. Цей принцип є головним, базовим, на підставі нього складаються інші, перш за все, принцип справедливості і неупередженості бюджетного процесу [19, c. 224-225].

Принцип справедливості і неупередженості (п. 9. ст. 7 БКУ) потрібен для правового регулювання бюджетного процесу, визначення повноважень його учасників, рівних правових засад розподілу бюджетних коштів відповідно до встановлених законом повноважень. Цей принцип визначає необхідність для всіх суб’єктів бюджетного процесу в своїх діях керуватися державними інтересами, дотримуватися професійної етики й не зловживати наданими повноваженнями.

Принцип єдності бюджетної системи України (п. 1 ст. 7 БКУ) пов’язаний з принципом справедливості, оскільки визначає потребу в єдиних організаційно-правових підставах і стандартах, які повинні реалізуватися в рівноправних умовах формування, розгляду та затвердження, виконання й звітності про виконання бюджетів.

Принцип повноти (п. 4 ст. 7 БКУ) вимагає повноти охоплення всієї сукупності дій учасників бюджетного процесу під час здійснення бюджетної діяльності; повноти реалізації бюджетних повноважень одержувачам бюджетних коштів, повноти фінансування бюджетних соціально-економічних програм, повноти та включення до всіх бюджетів без винятку всіх доходів і витрат, які мають акумулюватися на всіх бюджетних рахунках. Цей принцип має реалізуватися на всіх стадіях бюджетного процесу.

Принцип ефективності (п. 6 ст. 7 БКУ) полягає у максимальному досягненні запланованих цілей усіма учасниками бюджетного процесу незалежно від того, виступають вони розпорядниками бюджетних коштів чи їх споживачами. Реалізація цього принципу спрямована на найбільш оптимальне забезпечення коштами потреб держави й регіонів, спрямовує бюджетну діяльність на досягнення кінцевого результату — задоволення суспільних та особистих потреб за рахунок повного, стабільного використання централізованих грошових фондів.

Щодо таких принципів, як збалансованість, самостійність, субсидіарність та цільове використання бюджетних коштів, то вони належать до принципів організації бюджетної діяльності всіх учасників бюджетного процесу й опосередковано впливають на справедливий розподіл бюджетних коштів.

Так, принцип цільового використання бюджетних коштів є одним із найважливіших для організації бюджетного процесу, тому що передбачає використання бюджетних коштів розпорядником та одержувачем винятково відповідно до бюджетного призначення. Такий підхід дає змогу проконтролювати витрачання бюджетних коштів, визначити відповідальних за цільове використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу та міру відповідальності кожного учасника бюджетного процесу за нецільове використання бюджетних коштів. Проте цільове використання бюджетних коштів слід розглядати як одне із завдань бюджетної діяльності, об’єкт бюджетного контролю, а не його принцип. Це стосується й принципу збалансованості, оскільки він визначає, що повноваження на здійснення витрат з бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період, що теж є завданням бюджетної діяльності.

Принципи самостійності та субсидіарності закладають підґрунтя для організації міжбюджетних відносин і мають важливе значення для установлення рівноправних бюджетних відносин, а значить, вони також опосередковано впливають на справедливість у розподілі бюджетних коштів між громадянами й територіальними громадами.

Згідно з п. 11 ст. 7 БКУ, принцип відповідальності стосується діяльності учасників бюджетного процесу, а невідповідальності — контролюючих суб’єктів. Проте в бюджетному процесі відповідальність учасників пов’язана з контролем, що логічно визначити в принципах бюджетної системи. Законодавство України не передбачає механізму належного відшкодування втрачених державних ресурсів та відповідальності посадових осіб за порушення фінансової дисципліни в бюджетному процесі, тобто без контролю й відповідальності учасників бюджетного процесу справедливість не має правового захисту [29, c. 69-70].

Отже, у бюджетному процесі принципи виступають тим фундаментом, на який спираються всі конкретні правові акти, усі юридично значущі дії органів і посадових осіб, яким державою надані повноваження з бюджетної діяльності. Нормами сучасного бюджетного законодавства справедливість повинна бути втілена в бюджетну діяльність, а в деяких випадках, як норма-принцип (наприклад, ст. 7, 81, 86, 92, 93, 108 БКУ), визначати основи бюджетного процесу і бюджетні повноваження його учасників. У бюджетному праві втілення таких норм-принципів, які відображають ідею правової справедливості, має деталізуватися в окремих положеннях і нормах чинних нормативних актів з бюджетної діяльності. Таким чином, ця ідея юридично закріплюється на всіх стадіях бюджетного процесу та в усіх процедурах з бюджетної діяльності.

На нашу думку, до принципів організації бюджетного процесу доцільно віднести, у першу чергу, узагальнюючі принципи формування бюджетної політики та спеціальні принципи, які відображають особливості бюджетного процесу і мають відношення тільки до нього, зокрема, наступні: єдності теорії і практики; взаємозв’язку; самостійності; об’єктивності; ефективності; соціальної справедливості і неупередженості; розвитку; закономірності; зіставності і порівняльності; історизму; стабільності; директивності; безперервності; повноти; реальності; планомірності і пропорційності; наукової обґрунтованості; демократії; компетентності; гнучкості; системності; пріоритетності; економії; гласності, публічності і прозорості; зацікавленості; відповідальності; бюджетного контролю у бюджетному процесі. Використання цих принципів, на нашу думку, може здійснюватися на таких же засадах, що й застосування аналогічних принципів формування бюджетної політики.

Розділ 2. Сучасний стан організації бюджетного процесу на загальнодержавному і місцевому рівнях

2.1. Актуальні проблеми організації бюджетного процесу в Україні

Здійснюють бюджетний процес його учасники, якими є органи і посадові особи, що наділені бюджетними повноваженнями (правами та обов’язками з управління бюджетними коштами). Бюджетними повноваженнями визнаються права і обов’язки учасників бюджетних правовідносин. Повноваження учасників бюджетного процесу визначаються Конституцією, законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Органи місцевого самоврядування через систему місцевих фінансових інститутів безпосередньо і за участю місцевих органів державної виконавчої влади, здійснюють безпосереднє управління своїми ресурсами. Окремо слід розглядати організацію бюджетного процесу на рівні територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, районних і обласних бюджетів та бюджетів міст обласного значення, що обумовлено відмінностями структури органів виконавчої влади. Територіальні громади сіл, селищ, міст районного значення мають у своєму складі виконавчі органи, тоді як переважну більшість повноважень по бюджетному процесу районних і обласних бюджетів виконують місцеві державні адміністрації та їх структурні підрозділи. У структурі виконавчих органів міст обласного значення функціонують фінуправління, які забезпечують бюджетний процес.

Згідно статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні — гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Значимим для України стало підписання 6 листопада 1996 року в Страсбурзі /Франція/ Європейської хартії місцевого самоврядування, яку ратифіковано Верховною Радою України 15 липня 1997 року. Відповідно до Європейської хартії місцевого самоврядування концепція місцевого самоврядування визначається як право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання і управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їх компетенції, в інтересах місцевого населення (частина перша, стаття 3). Зазначена норма міжнародного права повністю відображена в статті 5 Конституції України: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Для реалізації законодавчо закріплених повноважень місцеве самоврядування повинно забезпечуватись відповідними ресурсами, які мають бути передані в їх безпосереднє управління і використання. Конституцією України (стаття 142) визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних та обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ, і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Фінансові і матеріальні ресурси місцевого самоврядування використовуються для забезпечення здійснення власних повноважень органів місцевого самоврядування і державні органи влади за законом не мають права втручатися в процеси їх формування і використання, тобто в бюджетний процес [28, c. 5].

Відповідно до Конституції України органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, та міст, є районні і обласні ради. На відміну від рад територіальних громад сіл, селищ та міст районні і обласні ради не наділені правом обирати виконавчі комітети. Повноваження і функції виконавчих органів на рівні областей і районів здійснюють місцеві державні адміністрації в обсягах і межах, передбачених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Складність проблеми розмежування повноважень між місцевим самоврядуванням і органами місцевої державної виконавчої влади полягає в тому, що в багатьох питаннях ці органи влади займаються однаковими питаннями, тому це вимагає додаткового законодавчого врегулювання.

Формування, розгляд, затвердження і виконання місцевих бюджетів територіальними громадами повинно здійснюватись самостійно. Територіальні громади сіл, селищ і міст районного і обласного значення формують, проводять попередній розгляд і організовують виконання відповідних місцевих бюджетів утвореними відповідно до чинного законодавства виконавчими комітетами рад. Суттєвою відмінністю є те, що в складі виконавчих комітетів рад міст обласного значення роботу з організації бюджетного процесу проводять їх фінансові управління, які укомплектовані кваліфікованими кадрами, а тому рівень організації і проведення бюджетного процесу у таких містах є значно вищим як у виконавчих комітетах сільських, селищних і міських міст районного значення рад де відсутні фінансові структурні підрозділи. Функціональні обов’язки по підготовці проекту місцевого бюджету, подання його на розгляд виконавчого комітету і ради, організацію виконання та складання звітності виконують, як правило, працівники бухгалтерського обліку виконавчих комітетів сільських, селищних і міських міст районного значення рад. У зв’язку із відсутністю у штатах таких виконавчих органів місцевих рад спеціалістів з питань бюджету, методична і практична допомога таким виконкомам надається районними державними адміністраціями та їх фінансовими управліннями, що не завжди забезпечує повну самостійність таких територіальних громад в питаннях здійснення бюджетного процесу [24, c. 13-14].

Вказану проблему могло б вирішити комплексне реформування бюджетного процесу так і адміністративно-територіальна реформа. Таке вирішення проблеми передбачено Програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки, що розроблена Комітетом з економічних реформ при Президентові України. Зокрема, зазначено, що реформа міжбюджетних відносин має бути тісно пов’язана з реформою місцевого самоврядування й адміністративно-територіальною реформою, що забезпечить створення системи адміністративно-територіальних одиниць, спроможних виконувати покладені на них функції.

Також слід зазначити, що органи місцевого самоврядування не входять до єдиного державного механізму і місцеве самоврядування необхідно розглядати як окрему державну форму реалізації народом належної влади. Тому втручання органів державної виконавчої влади в процес формування, розгляду, затвердження та виконання місцевих бюджетів є не зовсім правильним з точки зору застосування норм міжнародного законодавства, і не відповідає суті та призначенню власне місцевого самоврядування як такого.

Наступним напрямком зміни діючої моделі організації бюджетного процесу є орієнтація на розробку і запровадження моделі довгострокового прогнозування. Суть програмно-цільового методу (надалі ПЦМ) формування бюджетів полягає в тому, що бюджети формуються не за пооб’єктним і постатейним принципом і терміном на один бюджетний рік, а бюджет планується під конкретні бюджетні програми на середньо- і довгострокову перспективи.

Суть застосування ПЦМ полягає в здійснені бюджетного процесу на центральному, галузевому і регіональному рівнях відповідно до програм, які зорієнтовані на досягнення мети і кінцевого результату. Моніторинг програмних показників діяльності бюджетної сфери при застосуванні ПЦМ дає можливість оцінити ефективність використання бюджетних коштів, досягнення мети при реалізації бюджетних програм.

Сутність ПЦМ бюджетування полягає у розподілі ресурсів за програмами, які необхідно виконати. Основні елементи поліпшеного процесу формування бюджету, такі як середньострокове управління видатками, посилений та більш прозорий моніторинг та контроль за виконанням бюджету, а також раціональна структура програм і розподіл ресурсів безпосередньо впливають на можливість органів місцевого самоврядування задовольнити потреби населення.

В Україні, з прийняттям у 2001 році Бюджетного кодексу, було розпочато процес запровадження програмно-цільового методу бюджетування, що полягає у законодавчому введені програмної бюджетної класифікації видатків бюджету, формування бюджетів всіх рівнів на основі бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів та інших складових. Бюджетні запити передбачають формування показників бюджетної діяльності на середньострокову перспективу — 3 роки і розраховуються за мережею, штатами і контингентами головних розпорядників бюджетних коштів [20, c. 3].

Прийняті на рівні Уряду України рішення щодо запровадження ПМЦ не виконувалися. Ще у 2006 році було прийнято розпорядження Кабінету Міністрів України про організацію наукових досліджень з питань, пов’язаних із забезпеченням реалізації державної фінансової політики та удосконалення бюджетного процесу в 2007-2010 роках, яким створено робочу групу з питань удосконалення програмно-цільового методу, в межах діяльності якої проведена певна робота і підготовлені пропозиції. Діючі елементи системи перспективного планування бюджетів застосовуються в Україні формально. Зокрема, бюджетні запити формуються головними розпорядниками бюджетних коштів на три роки, але в розрахунки до бюджету може бути включений тільки один плановий бюджетний рік, а на розрахунки наступних років ніхто не звертає уваги через їх постійну незатребуваність. Аналогічно видатки, що плануються під програми, на які складаються паспорти, практично фінансуються як звичайні видатки по утриманню бюджетних установ і не відповідають вимогам ПЦМ в частині фактичного їх виконання.

Характерною особливістю бюджетного процесу в частині бюджетного планування є те, що починаючи з 2011 року Бюджетним кодексом з врахуванням змін, внесених Верховною Радою України у 2010 році, передбачається формування показників Державного бюджету України на плановий бюджетний рік та прогнозних показників на наступні два роки після планового, що дає підстави прогнозувати запровадження з 2011 року програмно-цільового методу у бюджетному процесі.

Формування основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, що включає формування індикативних прогнозних показників Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди, здійснюється на підставі ґрунтовного аналізу прогнозних макроекономічних показників економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період. Важливим при цьому є визначення прогнозного обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП), індексів споживчих та гуртових цін, прогнозного офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. Зазначені показники Бюджетної декларації ґрунтуються на Програмі діяльності КБМ

З прийняттям нової редакції Бюджетного кодексу України значно розширені і більш деталізовані повноваження головних розпорядників бюджетних коштів, які забезпечують складання бюджетних запитів відповідно до вимог інструкції з їх підготовки. Бюджетні запити формуються на підставі аналізу звітів про виконання паспортів бюджетних програм з врахуванням матеріалів ревізій та аудиту, що здійснюється відповідними органами. З метою забезпечення фінансування інвестиційних програм, що складені на декілька років і схвалені у встановленому законодавством порядку, обов’язковим є включення до бюджетного запиту показників по фінансуванню цих програм [18, c. 16-17].

Побудова ефективної системи управління бюджетними коштами вимагає реформування бюджетної системи України, що означає комплексне реформування бюджетного процесу, перегляд в законодавчому порядку кола учасників бюджетних правовідносин і приведення їх у відповідність до норм європейського права і принципів функціонування місцевого самоврядування, а відповідно і реалізація адміністративно-територіальної реформи. Використання програмно-цільового методу бюджетування є необхідною умовою удосконалення бюджетного процесу місцевого самоврядування та застосування сучасних інформаційних технологій. Програмно-цільове бюджетування територіальної громади дасть можливість забезпечити перехід від фінансування утримання бюджетних установ до фінансування цільових середньострокових програм, які мають визначати конкретні мету і завдання бюджетного фінансування. Така зміна системи забезпечення бюджетних установ коштами докорінно підвищить ефективність їх використання та відповідальність розпорядників бюджетних коштів за виконання і досягнення програмних завдань, дасть можливість здійснювати моніторинг програм та бюджету. Застосування комплексного підходу до інформатизації бюджетного процесу сприятиме більш ефективному застосуванню механізму формування і використання доходів бюджетів місцевого самоврядування.

2.2. Співпоставлення правового регулювання бюджетного процесу в Україні та Канаді

Бюджет займає центральне місце у фінансовій системі будь-якої держави, забезпечує виконання завдань і функцій, що стоять перед державою, виступає дієвим механізмом фінансової політики держави. Тому представляє значний інтерес вивчення досвіду зарубіжних країн щодо стадій бюджетного процесу. Тож, немає підстав заперечувати актуальність здійсненого у межах даної статті дослідження, метою якого було порівняння правового регулювання бюджетного процесу в Україні та Канаді.

Використання порівняльно-правового методу дозволяє виявити як загальні закономірності, властиві бюджетному процесу цієї країни, так і відмінність. Таке порівняння важливо не тільки з теоретичної, але і з практичної точки зору, оскільки дає можливість отримати всебічну, важливу інформацію для обміну корисним досвідом, застосувати те позитивне, що є в законодавстві даної країни, сприяє вдосконаленню і розвитку правових норм, що регулюють бюджетний процес в Україні.

Бюджетний (фінансовий) рік, якщо йдеться про Канаду, триває з 1 квітня поточного року до 31 березня наступного. Бюджет приймається не в формі єдиного законодавчого акту, а у формі двох законодавчих актів: з видаткової та дохідної частин бюджету, що є характерною рисою для країн з англосаксонською системою права.

В Україні бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему, становить один календарний рік, який починається з 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду [1, ст. 3].

Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. На відміну від України бюджетна система Канади складається із: центрального бюджету; бюджетів провінцій; бюджетів громад; бюджетів областей.

Значний вплив на формування прибуткової частини бюджету здійснює Міністерство фінансів. Міністр фінансів вносить до Парламенту спеціальний документ, що містить дані про економічну ситуацію, а також самостійний розділ, який стосується питань оподаткування.

Міністерство фінансів Канади включає п’ять підрозділів: фінансової політики і аналізу економічної ситуації; політики в галузі податків; відносин федерації і прові-нцій; політики в соціальній сфері; міжнародної торгівлі і фінансів.

Складання проекту про прибуток здійснює міністр фінансів Канади. Особливий розділ присвячений структурі оподаткування, із зазначенням змін, що були прийняті в цій сфері. При підготовці закону про витрати (неофіційно має назву «кошторис витрачань» або «блакитна книга») головна роль відведена департаментам і агентствам.

Для порівняльного аналізу слід зазначити, що в Україні згідно ст. 116 Конституції покладено обов’язки складання проекту бюджету і проекту Закону про Державний бюджет на Кабінет Міністрів. Кабінет Міністрів організовує роботу по складанню бюджету через Міністерство фінансів України. Міністерство фінансів України на підставі макропоказників економічного і соціального розвитку України та аналізу виконання бюджету поточного бюджетного періоду визначає загальний рівень доходів і витрат бюджету, дає оцінку об’єму фінансування бюджету. На підставі цих показників виробляється проект Основних напрямків бюджетної політики на майбутній бюджетний період, який не пізніше 1 червня заслуховується Верховною Радою України [1, ст.33]. Після прийняття Основних напрямків бюджетної політики на наступний бюджетний період Міністерство фінансів України розробляє інструкції щодо підготовки бюджетних запитів головними розпорядниками бюджетних коштів, встановлюючи порядок і строки їх подання [15, c. 32].

Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих до Міністерства фінансів України бюджетних запитів — пропозицій (більш за все — прохань) про виділення необхідних для безперервного функціонування грошових коштів з їх обґрунтуванням.

Виконавчі органи всіх рівнів доводять в строки, що вказані в постанові Кабінету Міністрів України, необхідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів.

Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту бюджету здійснює аналіз бюджетних запитів з точки зору їх призначення, ефективності використання бюджетних коштів.

До 1 квітня року, що передує плановому, Національний банк України подає до Верховної Ради України і Кабінету Міністрів України проект основних положень грошово-кредитної політики на майбутній бюджетний період і свій кошторис доходів і витрат на попередній рік із тим, щоб перевищення доходів відносно його витрат змогли врахувати в прибутковій частині Державного бюджету України.

Якщо Міністерство фінансів України не погоджується з об’ємом бюджетних запитів головних розпорядників кредитів, питання може бути винесено до розширеної Міжвідомчої комісії, яка для цього й створюється. Рішення цієї комісії доводиться до відома зацікавлених сторін, але остаточне рішення приймає Верховна Рада України в Законі про Державний бюджет України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет України і не пізніше 15 вересня року, попереднього плановому, подає проект і матеріали, що передбачені ст. 38 Бюджетного кодексу України  [1, ст. 38], до Верховної Ради України. На цьому, згідно Бюджетному кодексу України, і завершується стадія складання проекту закону про Державний бюджет.

У Канаді, законопроекти про асигнування і податки відносяться до компетенції Палати громад. Стаття 53 конституційного Акту 1867 року наголошує, що «біллі про асигнування будь-якої частини державних прибутків чи про встановлення податків або мита будуть виходити від Палати громад» [23, c. 41-42].

Таким чином, згідно до конституційного Акту Канади, фінансові законопроекти можуть попередньо вноситись тільки на розгляд Палати громад. Конституційний Акт регламентує й порядок попередньої розробки і внесення даних законопроектів.

Статтею 54 передбачається, що «Палата громад не буде мати права схвалювати або приймати будь-яке рішення, резолюцію або білль про асигнування будь-якої частини державних прибутків, чи про будь-які податки або мита на ті цілі, які не було попередньо рекомендовано до цієї Палати Генерал-губернатором у його посланні під час сесії, в якому були запропоновані ці рішення, резолюція, або білль». Для фінансового законопроекту передбачена необхідність отримання Королівської санкції, що безпосередньо регламентовано ст. 54 конституційного Акту Канади 1867 р., «відколи білль, що прийнятий палатами Парламента, представлений Генерал-губернатору для отримання Королевської санкції, то Генерал-губернатор на свій розсуд, але з дотриманням положень дійсного Акту та інструкції ЇЇ Величності або санкціонує названий білль від імені Королеви, або відмовляє в такій санкції, або представляє білль на благий розсуд Королеви».

Важливе значення має прийняття Парламентом закону, який неофіційно має назву «Кошторис витрат» або «Блакитна книга», що вноситься на розгляд до Палати громад у лютому для нового фінансового року.

Питання розгляду фінансових законопроектів у Палаті громад регулюються Регламентом палати. Попереднє обговорення даних законопроектів здійснюється постійними комітетами Палати громад. У 1968 році Палата громад спростила розгляд фінансових законопроектів, ліквідувавши «Комітет субсидій» і «Комітет з винаходів шляхів і коштів». Обидва ці комітети були різновидом Комітету всієї палати, які мали особливості при розгляді фінансових законопроектів. Дякуючи реформі зросла роль постійних комітетів, що розглядають окремі статті і групи статей проектів бюджету, що дозволило полегшити роботу самій палаті і скоротити строк проходження фінансових законопроектів у середньому на 10-15 діб на протязі кожної сесії.

Регламент Палати громад передбачає 25 діб [4,с. 229-230] на кожній сесії для внесення пропозицій депутатської опозиції. Її представники мають право внести не більше ніж шість пропозицій, що містять питання про довіру Уряду у зв’язку із розглядом фінансових законопроектів.

Виплати із державного бюджету надходять до Консолідованого фонду прибутків, однак можливі виплати у разі гострої необхідності покриття витрат, на підставі спеціального документу, що підписаний Генерал-губернатором.

Необхідно підкреслити наступні особливості стадії розгляду і затвердження бюджету Канади:

—         щорічно приймаються два фінансових законопроекти — по витратах і прибутках;

—         керівна роль при розгляді фінансових законопроектів відводиться Палаті громад;

—         посилена роль постійних комітетів Палати громад на стадії розгляду бюджету;

—         необхідність наявності Королівської санкції щодо фінансових законопроектів.

Виходячи з наведеного вище, слід зауважити, що стадії розгляду і затвердження бюджету Канади мають багато загальних закономірностей із зазначеними стадіями бюджетного процесу Великої Британії та США, і це обґрунтовано, перш за все, тим, що ці країни належать до англосаксонської системи права [23, c. 44].

Що стосується стадії розгляду та затвердження бюджету в Україні, то тут є свої відмінності. Виконавчі органи, подають на розгляд відповідних представницьких органів проекти бюджетів і актів, що їх стосуються. Конституцією України встановлено, що не пізніше 15 вересня кожного року Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік [1, ст.96]. Право внесення проекту Закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України належить виключно Уряду.

Згідно ст. 38 Бюджетного кодексу України разом із проектом закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України подаються: 1) пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет; 2) прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України; 3) перелік пільг щодо податків, зборів (інших обов’язкових платежах) із розрахунком втрат доходів бюджету від їх надання; 4) показники видатків Державного бюджету України, необхідних на наступні бюджетні періоди для завершення програм, що враховані в проекті Державного бюджету України, за умови реалізації цих програм протягом більш як одного бюджетного періоду; 5) зведення та структура фінансових зобов’язань із державного боргу та державних гарантій на поточний і наступний бюджетні періоди до повного погашення боргових зобов’язань, включаючи суми на обслуговування державного боргу; 6) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період, під які можуть надаватися гарантії Кабінету Міністрів України; 7) доповідь про хід виконання Державного бюджету України у поточному бюджетному періоді; 8) проекти кошторисів усіх державних цільових фондів, які створюються за рахунок податків і зборів (обов’язкових платежів) відповідно до закону; 9) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України (подаються до Комітету Верховної ради України з питань бюджету); 10) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України.

Проект закону про Державний бюджет України розглядається народними депутатами України, фракціями Верховної Ради України. Верховна Рада України до першого розгляду проекту закону про Державний бюджет України може повернути його до Кабінету Міністрів України на доопрацювання на тижневий строк. На першому читанні проекту закону про Державний бюджет України з доповіддю про Висновок і пропозиції Верховної Ради України з цього питання виступає Голова Комітету з питань бюджету. Висновки та пропозиції депутатів голосуються в цілому. Постатейне голосування застосовується у випадках неприйняття Верховною Радою України поданого Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України.

Затвердження Висновків і пропозицій Верховної Ради України до проекту закону про Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет України в першому читанні.

Доопрацьований Кабінетом Міністрів України проект закону про Державний бюджет подається до Верховної Ради України. Заслуховується висновок Комітету Верховної Ради України з питань бюджету з приводу того, як враховані Кабінетом Міністрів України Бюджетні висновки Верховної Ради України. На другому читанні, перш за все, затверджується загальний об’єм дефіциту (профіціта), доходів та витрат Державного бюджету з наступним постатейним голосуванням проекту закону про Державний бюджет України. Друге читання повинно бути завершене не пізніше 20 листопада року, попереднього плановому.

Третє читання повинно початися не пізніше 25 листопада року, попереднього плановому [1, ст. 44]. Після доповіді Голови Комітету з питань бюджету і співдоповіді Міністра фінансів України Верховна Рада України проводить голосування по статтях, що не були прийняті в другому читанні, і по проекту в цілому.

Закон про Державний бюджет України повинен бути прийнятий не пізніше 1 грудня. В законі міститься багато показників, які Верховна Рада України може затвердити; однак без показників, що встановлені ст.38 Бюджетного кодексу України, закон про Державний бюджет України не може бути прийнятим.

Виходячи з вище наведеного, слід відмітити наступні особливості стадії розгляду і затвердження Державного бюджету України:

—         щорічно приймається закон про Державний бюджет України строком на один рік;

—         складання проекту бюджету і проекту Закону про Державний бюджет України покладено на Кабінет Міністрів України;

—         чіткий розподіл повноважень між законодавчою владою та виконавчою щодо бюджетних питань; пріоритет подання законопроекту про державний бюджет належить Кабінету Міністрів України, а остаточне рішення приймає Верховна Рада України;

—         законопроект стає законом після підписання його Президентом України [17, c. 26-27].

2.3. Причини систематичних порушень бюджетного процесу в 2007-2011 рр. Особливості прийняття Державного бюджету на 2012 рік

Враховуючи, що основний фінансовий план держави щорічно приймається значно пізніше зазначеного в БК України терміну, можна припустити, що це відбувається не тільки через те, що закон про Державний бюджет України є найзаполітизованішим законодавчим актом і на своєчасність його ухвалення впливають спроби представників різних соціальних груп і політичних партій досягти через бюджет певних благ для себе, а й через недосконалість порядку його розгляду. Визначення шляхів покращення бюджетного процесу має бути одним із основних завдань у нашій державі.

Основним прогнозним документом, положенням якого, згідно з ч. 1. ст. 39 Бюджетного кодексу України (далі — БК України), має відповідати проект закону про державний бюджет на відповідний рік є Основні напрями бюджетної політики (Бюджетна резолюція). Зі слів В. Ющенка «бюджетна резолюція — це Біблія для Прем’єр-міністра України і для міністра фінансів …, це макропоказник, з якого починається створення бюджетних процедур».

Але на жаль прем’єр-міністр та в. о. міністра фінансів попереднього уряду схоже були атеїстами й не відчули «святої сили» Бюджетної резолюції та законодавства України. Наслідком чого є неподання урядом Основних напрямів бюджетної політики на 2010 рік, що є одним із факторів які вплинули на неприйняття закону України «Про державний бюджет на 2010 рік» у терміни, передбачені БК України.

У попередніх своїх публікаціях ми акцентували увагу, що «останнім часом встановлена процедура формування державного бюджету порушується. Замість Основних напрямів бюджетної політики (Бюджетної резолюції) Кабінет Міністрів України готує документ, який має назву Декларація цілей та завдань бюджету (Бюджетна декларація)  і подає його до Верховної Ради України. Видання цього документа регламентовано Законом України «Про Кабінет Міністрів України», але відповідних змін до БК України не внесено».

Природнім було б виникнення численних наукових статей провідних фахівців з питань бюджетного права, присвячених цьому явному порушенню українського законодавства, але очікуваної реакції наукових кіл ми не дочекалися. Й навіть у пресі публікації про прийняття Бюджетної декларації замість Бюджетної резолюції почали з’являтися тільки після березня 2009 року коли це сталося третій рік поспіль, тобто увійшло в систему [13, c. 136-137]. Тому спробуємо самостійно розібратися у першопричинах цієї ситуації.

По перше, згідно з ч. 6. ст. 33 БК України за результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період. Зазначена постанова може містити пропозиції Верховної Ради України до проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період виключно з питань, визначених частиною третьою цієї статті, в тому числі відповідні доручення Кабінету Міністрів України.

На нашу думку, фраза «взяття до відома» у БК України розв’язує руки Кабінету Міністрів України під час підготовки Основних напрямів бюджетної політики. Стає зрозумілим, що Основні напрями бюджетної політики, навіть у випадку неякісної підготовки, будуть всеодно взяті до відома Верховною Радою України і ніяких санкцій відносно осіб відповідальних за подачу до Парламенту неналежним чином опрацьованого документу не передбачено. Це підтверджує й той факт, що, починаючи з 2002 року, Основні напрями бюджетної політики (за одиничним виключенням у 2005 році) не схвалювалися, а лише брались до відома Верховною Радою України, що прямо вказує на якість підготовки Кабінетом Міністрів України цього програмного документу.

По друге, твердження С. Голубенко про те, «що авторство Бюджетної декларації було забране в парламенту (який особливо і не опирався) і передане урядові», спростовується на підставі аналізу чинного законодавства.

Частина 2 ст. 31 Закону України «Про Кабінет міністрів України» зобов’язує останній у строки, встановлені Бюджетним кодексом України, на підставі Бюджетної декларації, зазначеної в частині першій цієї статті, розробити і подати до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (це одне із доповнень, що відрізняє чинний закон «Про Кабінет Міністрів України» 2008 р. від аналогічного закону 2006 р.). Тобто уряд розробляє спочатку Бюджетну декларацію а потім проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, але вже другий (стосовно політичних сил які його формують) уряд ігнорує цю норму закону. І, як ми бачимо, ніякого привласнення повноважень не відбулося, натомість є звичайне (хоча і надзвичайне) порушення своїх обов’язків Кабінетом Міністрів України, які на нього покладені БК України. Тому, фактично, проблема точиться навколо того, як змусити уряд сумлінно виконувати свої обов’язки.

У авторів проекту Закону «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України», зареєстрованого під № 7476 від 14.06.2005 року (далі — законопроект № 7476) виникла ідея щодо необхідності підвищення правового статусу документу, яким затверджуються Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період. Вони пропонують замість Постанови Верховної Ради України приймати відповідний закон. На перший погляд це дійсно може бути виходом із ситуації, що склалася, але, на нашу думку, затвердження Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період законом ще більше затягне вітчизняний бюджетний процес, бо у народних депутатів виникне ще одна можливість вступити у конфронтацію при лобіюванні фінансових інтересів своїх фракцій.

Також вищезазначеним законопроектом пропонується прийняти норму, яка передбачає, що «Бюджетна резолюція приймається Верховною Радою України до 30 квітня року, що передує плановому». На нашу думку, визначення у законі кінцевої дати прийняття Бюджетної резолюції є правильним кроком який, з часом, поставить питання й про закріплення точної дати подання урядом до Верховної Ради України Основних напрямів бюджетної політики, замість відсилочної норми ч. 2. ст. 33 чинного БК України «не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період». Однак, більш цікавим є висновок на цей законопроект, підготовлений у 2005 році Головним науково-експертним управлінням Верховної ради України, відносно того, що «проект не визначає дії Верховної Ради України у тому випадку, якщо Бюджетна резолюція не буде при-йнята за певних причин до цього часу або буде прийнято тільки окремі пункти, які не дадуть цілісної уяви щодо бюджетної політики на наступний бюджетний період» [8, c. 79-80].

Таким чином, уже тоді експертами було звернуто увагу на те, що ніяких наслідків невчасне прийняття Бюджетної резолюції Верховною Радою України (а якщо продовжити думку, то і невчасне подання Бюджетної резолюції урядом до парламенту) не несе. Якби ця конструктивна думка вчасно була розвинута до статусу поправки до БК України, можливо, зараз ми не мали б стільки проблем навколо Бюджетної резолюції.

Зараз уже важко сказати, що було причиною популістського відношення парламенту до першого випадку порушення урядом норм БК України у 2007 році, але відсутність гідної реакції спричинила повторення ситуації у 2008 та 2009 роках у купі з цілою низкою проблем.

Деякі науковці відносять «порушення термінів «проходження» та «ухвалення» проекту закону про Державний бюджет України у Верховній Раді України внаслідок загострення політичної боротьби, наявності великої кількості альтернативних пропозицій, що ускладнюють досягнення консенсусу до недоліків, які не пов’язані з правовою регламентацією бюджетного процесу». З цим можна погодитись, тому що дійсно відповідальність за порушення термінів бюджетного процесу чинним законодавством недостатньо врегульована.

Згідно із заявою Ю.В. Тимошенко, яку вона подала наприкінці 2009 року, уряд не буде поспішати з внесенням у парламент доопрацьованого бюджету. За її словами, документ може буде прийнятий тільки після президентських виборів у другій половині лютого 2010 року, разом із новою редакцією БК України.

На противагу цій заяві можна привести положення законопроекту № 7476, автори якого пропонували доповнити ст. 45 БК України частиною четвертою наступного змісту: «проект закону про Державний бюджет України розглядається і приймається Верховною Радою України у чіткій відповідності до термінів і вимог, визначених статтями 39-44 цього Кодексу, незалежно від строків проведення виборів Президента України та народних депутатів України». Така норма аналітикам Головного науково-експертного управління Верховної ради України здається зайвою, «оскільки ні бюджетне, ні виборче законодавство не містять жодних норм, які б встановлювали якісь виключення у бюджетному процесі щодо термінів прийняття закону про Державний бюджет, через проведення виборів». Але як ми зараз бачимо ці поправки до БК України, які так і не були прийняті, виявилися пророцькими.

За даними аналітиків, Україну на початку 2010 року чекає соціально-економічна криза. «За останній рік захищені статті бюджету були збільшені майже на 20 %, а якщо прийняти до уваги закон про підвищення соціальних стандартів, то їх зростання оцінюється на 25-28 % проти бюджету 2009 р. Очевидно, що 1/12 доходів 2009 року буде недостатньо для того, щоб профінансувати витрати кожного з перших місяців 2010 р. При цьому, план з надходжень до бюджету також залишається на минулорічному рівні, що не дозволяє уряду розширити фінансову базу» [7, c. 49-50]. Тому кризу бюджетного законодавства найсильніше відчують на собі найменш соціально-захищені верстви населення.

Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний бюджет України на 2012 р.». Відповідний законопроект зареєстровано за № 9000.

Зокрема, законом визначено доходи Державного бюджету на 2012 р. у сумі 332.821.347.3 тис. грн, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету — у сумі 288.177.480,1 тис. грн та доходи спеціального фонду Державного бюджету — у сумі 44.643.867,2 тис. грн, згідно з додатком № 1 до цього Закону.

Затверджено видатки Державного бюджету на 2012 р. у сумі 358.050.376.4       тис. грн, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету — у сумі 312.814.237,9 тис. грн та видатки спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 45.236.138,5 тис. грн.

Також затверджено на 2012 p.:

—         повернення кредитів до Державного бюджету у сумі 12.336.439,7 тис. грн, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету — у сумі 3.976.591,4 тис. грн та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету — у сумі 8.359.848,3 тис. грн;

—         надання кредитів з Державного бюджету у сумі 12.236.894,7 тис. грн, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету — у сумі 584.684,4 тис. грн та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету — у сумі 11.652.210,3 тис. грн.

Установлено граничний обсяг дефіциту Державного бюджету України у сумі 25.129.484,1 тис. грн, у тому числі граничний обсяг дефіциту загального фонду Державного бюджету України — у сумі 21.244.850,8 тис. грн та граничний обсяг дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України — у сумі 3.884.633,3 тис. грн, згідно з додатком № 2 до цього Закону.

Бюджет розрахований, виходячи з того, що ціна на газ, який закуповується в Росії, становить 416 дол. за тис. куб. м.

Закон ухвалено з урахуванням доповнень і уточнень, які стосуються пільг народним депутатам. За словами Голови Верховної Ради В. Литвина, зокрема, передбачено зупинити виплати колишнім народним депутатам матеріальної допомоги у розмірі заробітної плати працюючого народного депутата на період його працевлаштування та 50 % заробітної плати у разі неможливості працевлаштування; виплати матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі подвійної місячної заробітної плати; виплати грошової допомоги у розмірі 12 місячних посадових окладів працюючого народного депутата у разі виходу на пенсію.

Також обмежено право парламентаріїв, які вийшли на пенсію, на безоплатний проїзд територією України 1 раз на рік залізничним, водним, повітряним або автомобільним міжміським транспортом. Депутати-пенсіонери позбавляються путівок для лікування, транспорту для поїздки в лікарню, поліклініку та інших потреб у зв’язку з оздоровленням та лікуванням.

У разі дострокового припинення повноважень Верховної Ради України народні депутати позбавляються права на отримання одноразової грошової допомоги в трикратному розмірі їхньої місячної заробітної плати та права на безкоштовний проїзд і безкоштовний провіз майна до місця проживання народного депутата. Також цього права позбавляються члени їхніх сімей.

Парламентарії також позбавляються права на безкоштовний провіз ручного багажу у межах норм провозу ручного багажу та на безкоштовне паркування автомобіля.

Скасовані норми про обов’язкове державне страхування життя і здоров’я народного депутата, про безкоштовне забезпечення парламентаріїв путівками для санаторно-курортного лікування і щодо права на отримання одноразової грошової компенсації витрат для створення належних житлових умов.

За Закон у другому читанні та в цілому проголосували 250 депутатів, переважно з Партії регіонів, Народної партії та групи Реформи заради майбутнього.

Україна неодинока зі своїми бюджетними проблемами. У Сполучених Штатах Америки бюджетний процес зазвичай затягується досить далеко за регламентовану законодавством дату, а іноді навіть переходить у наступний календарний рік. Це, звичайно, породжує колосальну невизначеність і проблеми для тих, хто намагається управляти відомствами. Їх, як правило, тимчасово фінансують за найнижчою ставкою, яку вони мали минулого року, або в тому обсязі, який був зафіксований в якому-небудь із законопроектів, затверджених палатою або сенатом. Суми найнижчих американських ставок фінансування є межею мрій для наших міністерств. Але час для мрій вичерпався, щоб не жити у тіні минулорічних витрат, треба узгодити бюджетне законодавство, посилити контроль за його дотриманням, прописати на законодавчому рівні санкції за невиконання органами державної влади своїх повноважень у бюджетній сфері та навчитися ставити загальнодержавні інтереси вище своїх політичних (владних чи опозиційних) амбіцій. Це можна вважати висновками всього вищенаведеного [12, c. 98-99].

Розділ 3. Шляхи удосконалення бюджетного процесу в Україні

3.1. Необхідність реформування бюджетної системи в Україні

Роль бюджету полягає в загальнодержавному регулюванні економіки (шляхом створення умов для зростання рівня суспільного добробуту та забезпечення соціальної справедливості; стимулювання розвитку виробництва, підтримки пріоритетних для економіки галузей господарства зокрема; через впровадження економічних механізмів державного регулювання різних сфер життя країни; через сприяння макроекономічної стабілізації в рамках проведення антициклічної політики), а також у впливі на економічний розвиток адміністративно-територіальних одиниць.

Із виходом економіки країни з кризового стану особливого значення набуває саме підтримка розвитку територій. Актуальним стає побудова такої бюджетної системи, яка передбачала би справедливе вирівнювання фінансових можливостей адміністративно-територіальних одиниць, сприяла би раціональному використанню природних та трудових ресурсів, кліматичних особливостей, стимулювала розвиток виробництва з одночасним обмеженням рівня екологічного навантаження на навколишнє природне середовище, спонукала б місцеві органи влади до пошуку додаткових резервів збільшення надходжень до зведеного бюджету з їх територій; стимулювала б розвиток зовнішньоекономічної діяльності.

На необхідності проголошення курсу посилення децентралізації державного управління, а втім і бюджетних ресурсів акцентують свою увагу багато політиків, практиків та науковців, її вимагає і економічна ефективність. У цьому контексті фінансова децентралізація повинна передбачати одночасно як реальне право кожної території проводити власну соціально-економічну політику, яка б враховувала інтереси мешканців певної адміністративно-територіальної одиниці та мала на меті ефективне використання місцевих ресурсів, так і забезпечувати виконання загальнодержавних функцій та завдань органами місцевого самоврядування без протиставлення загальнодержавних та регіональних інтересів.

Система міжбюджетних відносин була досить складна і неефективна, для якої були характерні значні обсяги зустрічних грошових потоків. Так, наприклад, кошти у вигляді податків, зборів та обов’язкових платежів спочатку надходили до Державного бюджету, а потім у вигляді дотацій та субвенцій перерозподілялись на користь обласного бюджету, з якого вони надходили до районного бюджету чи міського бюджету міста обласного підпорядкування, з котрих направлялися до міських (міст районного підпорядкування), сільських, селищних та районних (районів у містах) бюджетів. Значні пропорції фінансового вирівнювання можливостей місцевих бюджетів ставили органи місцевого самоврядування в жорстку залежність від рішень «центру». Як зазначалось вище, ситуацію погіршувало кризове становище економіки країни. Весь бюджетний механізм держави вибивало з колії щорічне невчасне ухвалення Закону України «Про Державний бюджет України на поточний рік». Це призводило до того, що місцеві органи влади стикалися постійно із ситуацією, коли всередині бюджетного року змінювався порядок фінансового вирівнювання. Зміни вводились не на решту року, а на весь рік. Проблеми, які при цьому виникали, вирішували за допомогою взаєморозрахунків. До того ж невчасне прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на поточний рік» не передбачало будь-якої компенсації органам місцевого самоврядування за таке втручання органів державної влади в процес виконання їх бюджетів. Закон України «Про бюджетну систему України» редакції 1999 року кваліфікував недотримання термінів щодо бюджетного процесу, встановлених цим Законом, як порушення законодавства про бюджетну систему України та передбачав відповідальність посадових осіб згідно з чинним законодавством. Проте реально ця норма не діяла [11, c. 42-43].

Отже, усі наведені недоліки не сприяли ефективному функціонуванню інституту місцевих фінансів, посиленню їх ролі.

Із прийняттям Бюджетного кодексу України змінилася система методів міжбюджетних відносин. Але схема відносин між рівнями бюджетної системи не стала більш простою та прозорою. Кількість напрямків грошових потоків значно збільшилась: кілька напрямків грошових потоків від бюджетів вищих рівнів та, відповідно, у зворотному напрямку тепер мають районні бюджети та міські бюджети міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення: від обласних бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим та від Державного бюджету України.

Бюджетним кодексом введені поняття зведений бюджет України, зведений бюджет Автономної Республіки Крим, зведений бюджет області, зведений бюджет району, зведений бюджет міста (ст.. 6) [1].

При цьому зведений бюджет Автономної Республіки Крим включає показники бюджету Автономної Республіки Крим, зведених бюджетів її районів та бюджетів міст республіканського значення:          термін

«республіканський бюджет Автономної Республіки Крим» замінено на термін «бюджет Автономної Республіки Крим», що не відповідає його складовим.

Відповідно до положень статті 5 Бюджетного кодексу під місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування.

Тобто аналогічно використовується термін «бюджети місцевого самоврядування» та термін «бюджети районів у містах», хоча під бюджетами місцевого самоврядування визнаються бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань. Відповідно зведений бюджет міста з районним поділом включає показники міського бюджету та бюджетів районів, що входять до його складу. Отже, на нашу думку, з метою усунення колізії у трактуванні складу місцевих бюджетів й бюджетів місцевого самоврядування у п. 3 ст. 5 Бюджетного кодексу слід внести такі зміни: вилучити слова «бюджети районів у містах», оскільки вони вже входять до складу бюджетів місцевого          самоврядування, відновити використання поняття республіканського бюджету Автономної Республіки Крим [14, c. 27].

Також потрібно ввести до теорії та практики існування бюджету термін «бюджети регіонального самоврядування», під яким би розуміли обласні та районні бюджети, оскільки визначення саме бюджетів цих рівнів відокремлено. Крім того, районні та обласні ради не мають власної фінансової бази, а, відповідно, обласні та районні бюджети не мають власних доходів. Слід підкреслити ще одну відмінність місцевого самоврядування від регіонального, яке позбавлене власних виконавчих органів. Отже, органи регіонального самоврядування — це своєрідна суміш органів місцевого самоврядування і державної влади на місцях, яка виконує значну роль у посередництві міжбюджетних відносин. Хоча із введенням в дію Бюджетного кодексу України ця роль значно скоротилася (більш повний аналіз обсягів грошових потоків між бюджетами та їх напрямку подано в попередньому розділі). За весь період існування незалежної держави не спостерігається збільшення ступеня самостійності органів місцевого самоврядування.

Відповідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» заборонено втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів (ст. 61).

Отже, на перший погляд спостерігається декларативна незалежність органів місцевого самоврядування. Але, якщо проаналізувати більш детально, то можна зробити висновок, що існує достатня кількість виняткових випадків, передбачених цим та іншими законами, через які держава втручається у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів:

• перше протиріччя простежується в тому, що складання та виконання районних і обласних бюджетів здійснюється саме органами державної влади, а не власними виконавчими органами, які не створено;
• участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів через гарантування дохідної бази, достатньої для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Проте у випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до Державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом України «Про Державний бюджет України на поточний рік» (ст. 62);
• здійснення державного контролю за легітимним, доцільним, економним та ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Тобто держава надає право органам місцевого самоврядування спочатку самостійно визначати напрями використання коштів їх місцевих бюджетів, але залишає за собою право вирішувати наскільки ефективно та економно вони витрачені. Тут виникає кілька запитань. По-перше, що це за критерії ефективності витрачання коштів місцевих бюджетів та ким вони і коли запроваджені? По-друге, чому саме органи державної влади повинні давати висновок, наскільки ефективно витрачені кошти місцевих бюджетів і чому ефективність не визначається саме територіальними громадами сіл, селищ, міст — виборцями, реальними носіями влади?
• самостійність місцевих бюджетів завжди обмежувалась і продовжує обмежуватись і під час процесу затвердження їх бюджетів. Це обмеження було регламентовано Законом України «Про бюджетну систему України» та на сьогоднішній день Бюджетним кодексом України. Йдеться про існуючу залежність прийняття рішення про місцевий бюджет будь-якого рівня влади від затвердження рішення про місцевий бюджет вищого рівня влади або від ухвалення Закону України «Про Державний бюджет на поточний рік» стосовно положень щодо міжбюджетних відносин. Крім того, Законом України «Про Державний бюджет на поточний рік» можуть затверджуватись інші положення, що впливають на обсяги дохідної частини місцевих бюджетів та на розміри видатків, які необхідно здійснити (наприклад, щорічному перезатвердженню підлягають ставки плати за землю). Отже, принцип самостійності органів місцевого самоврядування стосовно складання та затвердження місцевих бюджетів, який введено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», реально діє із значними обмеженнями [30, c. 28-29].

Таким чином, самостійність органів місцевого самоврядування є обмеженою протягом майже всіх етапів бюджетного процесу. Тому, вкрай необхідним є запровадження двох бюджетних процесів, що не збігаються в часі, зі складання, розгляду, затвердження, виконання, контролю за виконанням та розгляду звітів про виконання окремо Державного та місцевих бюджетів з використанням позитивного досвіду зарубіжних країн, які використовують цю систему.

3.2. Шляхи вдосконалення вітчизняного бюджетного процесу та рекомендації щодо підвищення його ефективності

Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин породжує низку негативних соціально-економічних наслідків:

• постійне недовнесення протягом останніх років бюджетних платежів і у зв’язку з цим недофінансування або затримка з фінансуваннями окремих видів видатків;
• відсутність механізму правового регулювання бюджетних відносин, відповідальності за порушення бюджетного законодавства;
• послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних ресурсів, що призводить до численних порушень, а від цього до втрат державних коштів;
• неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності та здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості щодо використання коштів та майна;
• відсутність належної методології виконання державного бюджету через систему органів Державного казначейства України, чіткого розмежування повноважень усіх рівнів законодавчої та виконавчої влади.

Усе це потребує пошуку напрямів удосконалення бюджетного процесу, який би відображав конкретну спрямованість бюджетних відносин на розв’язання економічних і соціальних завдань та включав широке коло дієвих важелів, за допомогою яких держава здійснюватиме розподільчі й перерозподільчі функції.

Для вдосконалення функціонування бюджетної системи в Україні, на погляд автора, необхідно здійснити таке:

• уточнити нині діючі процедури підготовки та прийняття бюджету;
• встановити процес утворення зобов’язань за платежами до бюджету та їх погашення так, щоб не припускати утворення заборгованості в бюджетній сфері;
• контролювати максимальний рівень державного боргу та гарантійних зобов’язань уряду; чітко визначити відповідальність розпорядників бюджетних коштів на всіх рівнях.

Особливо слід наголосити на необхідності встановлення жорстких заходів відповідальності за порушення бюджетного законодавства. Щодо розпорядників бюджетних коштів, які порушують бюджетне законодавство, доцільно застосовувати такі санкції:

• призупинення повноважень за асигнуваннями або управління доходами чи видатками; запровадження обмеження щодо використання бюджетних рахунків;
• скасування або призупинення бюджетних асигнувань для відшкодування незаконно витрачених коштів або вимоги їх відшкодування.

Врегулювання проблеми відповідальності учасників бюджетного процесу за повне та своєчасне фінансування, цільове використання бюджетних коштів, своєчасне повернення бюджетних позичок сприятиме підвищенню ефективності бюджетного процесу, оздоровленню державних фінансів [12, c. 99].

Україна вступає до етапу свого розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо із зовнішніх джерел.

Збереження можливості звернутися до інструментів позичкового фінансування у випадку депресії та стагнації вимагає скористатися періодом економічного зростання, яке відбувається під впливом активної зовнішньої кон’юнктури, з позитивним сальдо платіжного балансу та зростанням надходження прямих іноземних інвестицій, для зменшення обсягів зовнішньої заборгованості України. Відтак, враховуючи також комплекс макроекономічних проблем та загроз, які супроводжують процес позичкового фінансування державних видатків, економічна стратегія держави має бути спрямована на пошук альтернатив такому фінансуванню.

Йдеться як про безпосереднє наповнення бюджету держави завдяки послідовній політиці оптимізації податкового навантаження та детінізації економіки, так і про зменшення потреби в прямих бюджетних видатках внаслідок децентралізації фінансування відповідних завдань. На думку автора, пріоритетними напрямами такої політики мають бути:

• оптимізація ефективності фінансування завдань, які належать до сфери компетенції держави та місцевої влади: житлово-комунальної сфери, медичного обслуговування,
• інформаційного забезпечення тощо, шляхом залучення до їхнього підрядного виконання на тендерній основі приватних компаній та суб’єктів підприємництва;
• розвиток страхових механізмів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, страхових принципів фінансування отримання вищої та спеціальної освіти тощо;
• заохочення комерційного кредитування суб’єктів господарської діяльності, насамперед, тих, які сьогодні обґрунтовано отримують державну фінансову підтримку у вигляді податкових та інших пільг, субсидій, дотацій тощо.

Важливим кроком, який дозволив би посилити мультиплікативний ефект від коштів, які акумулюються фіскальними органами, може стати продаж тимчасово вільних коштів на рахунках Держказначейства, на ринку міжбанківських кредитів. На думку автора, такий механізм міг би стати досить дієвим важелем зменшення потреби в державних запозиченнях та збільшення кредитного потенціалу економіки. До перешкод на шляху розвитку інституту місцевих позик в Україні належать існування значних макрофінансових ризиків, обумовлених непрозорістю фінансових операцій на місцевому рівні, труднощами, пов’язаними з оцінкою ризикованості місцевих інвестиційних проектів, відсутністю навичок управління проектами на місцевому рівні, слабким захистом прав кредиторів щодо повернення вкладених коштів (держава не несе відповідальності за зобов’язаннями щодо запозичень до місцевих бюджетів) [9, c. 52-53].

Державний бюджет є однією із головних ланок фінансової системи. З його допомогою уряд концентрує у своїх руках значну частину національного доходу, перерозподіленого фінансовими методами. У цій ланці зосереджуються найбільші прибутки і найбільш важливі в політичному й економічному відношенні витрати. Бюджет тісно пов’язаний з іншими ланками фінансової системи, виступає координуючим центром і надає їм необхідну допомогу у формі бюджетних дотацій, субсидій, гарантій, забезпечуючи більш-менш нормальне функціонування інших ланок фінансової системи.

Дослідження проблем функціонування бюджетної системи викликає інтерес, насамперед, тому, що саме бюджет характеризує рівень економічного розвитку країни, і завдяки правильному здійсненню бюджетного процесу забезпечується економічна і соціальна стабільність та належний життєвий рівень населення.

Висновки

У результаті проведеного дослідження можна зробити наступні висновки.

1. Під бюджетним процесом ми розуміємо діяльність органів державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та усіх учасників бюджетних відносин, що здійснюється на основі відповідних принципів, положень, заходів, методів та засобів, регулюється правовими нормами і пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням, виконанням, розглядом і затвердженням звітів про виконання бюджету держави й усіх його ланок.
2. До основних особливостей бюджетного процесу в Україні ми відносимо наступні: бюджетний процес одного бюджетного періоду є тривалим і охоплює не менше трьох календарних років; кожен календарний рік пов’язаний з бюджетними процедурами трьох бюджетних років: складання та прийняття рішень по звітності про виконання бюджету за попередній рік; виконання бюджету поточного року; складання проекту бюджету наступного року; враховуючи велике значення та складність бюджетного процесу, він проходить під керівництвом Верховної Ради України; до виконання бюджетних процедур на кожному етапі бюджетного процесу залучаються всі органи державної влади, державного управління та місцевого самоврядування; у бюджетному процесі беруть участь всі підприємства, організації та установи незалежно від форм власності, рівня управління, місця знаходження, організаційної та функціональної структури, а також громадяни, які пов’язані з дохідною чи видатковою частиною бюджетів; кожна стадія бюджетного процесу є самостійним етапом, має завершену форму. Одночасно всі стадії взаємозв’язані між собою при чому наступна стадія завжди базується на попередній, складаючи в цілому єдиний бюджетний процес; під час бюджетного процесу реалізуються бюджетні права органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування; бюджетний процес забезпечує реалізацію бюджетної доктрини держави.
3. Найважливішими ознаками бюджетного процесу, які визначають характер його організації, вважаємо: бюджетне прогнозування; бюджетне програмування; вибір сценарію розвитку економіки; вибір показників бюджету та встановлення вимог до їхнього переліку; визначення бюджетних обмежень; вибір оптимального методу складання проекту бюджету; вибір провідного органу для організації бюджетного процесу; визначення механізму взаємодії усіх гілок влади стосовно вимог до майбутнього бюджету; визначення характеру взаємозв’язків між бюджетами; організація виконання бюджету та вибір відповідних методів; процедура складання звітності; бюджетний контроль.
4. До принципів організації бюджетного процесу пропонуємо віднести узагальнюючі принципи формування бюджетної політики та спеціальні принципи, зокрема: єдності теорії і практики; взаємозв’язку; самостійності; об’єктивності; ефективності; соціальної справедливості і неупередженості; розвитку; закономірності; зіставності і порівняльності; історизму; стабільності; директивності; безперервності; повноти; реальності; планомірності і пропорційності; наукової обґрунтованості; демократії; компетентності; гнучкості; системності; пріоритетності; економії; гласності, публічності і прозорості; зацікавленості; відповідальності; бюджетного контролю у бюджетному процесі. Вважаємо доцільним у законодавчому порядку забезпечити дотримання цих принципів усіма учасниками бюджетного процесу та підвищити рівень їхньої відповідальності у випадках ухилення чи недотримання принципів організації бюджетного процесу. Суворе їх дотримання є гарантією правильного і своєчасного надходження доходів у бюджет та законності і своєчасності їх витрачання.
5. Аналізуючи стадії бюджетного процесу інших держав, слід відзначити, що у Бюджетному кодексі України не встановлені важливі стадії по затвердженню акту про бюджет, що не враховує виключного конституційного права на затвердження бюджету представницьким органом і право на затвердження звіту про виконання бюджету, оскільки при затвердженні звіту представницький орган здійснює вищий контроль по виконанню показників, які склали бюджет і затвердженим в Законі про державний бюджет на певний бюджетний період.
6. На сьогодні у світі не існує жодної країни, яка ніколи б не мала проблем у бюджетній сфері. Впродовж багатьох років розроблялися та впроваджувалися нові методи, засоби, процедури щодо удосконалення бюджетних процедур, а також для усунення будь-яких конфліктів між численними учасниками, що беруть участь у бюджетному процесі, формуванні та виконанні бюджету. Всі ці питання через деякий час в тій чи іншій мірі мають вирішуватись.
7. Дослідивши розвиток бюджетного процесу як в Україні, так і у зарубіжних країнах, на підставі чинного законодавства України та робіт відомих науковців, ми дійшли думки, що бюджетний процес можна визначити як врегульовану правовими нормами діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, направлену на складання, розгляд проекту бюджету, затвердження та виконання бюджету, складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету, а також здійснення бюджетного контролю на всіх стадіях бюджетного процесу.

Порівняльно-правовий аналіз дослідження стадій бюджетного процесу України і в Канаді доводить, що  законодавчою базою  бюджетного процесу є Конституції цих країн, але разом з цим є цілий ряд спеціальних законодавчих актів, що  регулюють бюджетний процес.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України // [Електронний ресурс]. — Режим доступу: zakon. rada.gov.ua
2. Барбич І. Нормативно-правові відносини між учасниками бюджетного процесу: поняття, перспективи розвитку // Підприємництво, господарство і право. — 2008. — № 3. — С. 72-73
3. Бутенко, В. Складання бюджетів (бюджетний процес) [Текст] // Податкове планування. — 2006. — № 12. — С. 30-44
4. Бюджетний процес: специфіка передвиборчого обговорення [Текст] // Політичний календар. — 2001. — № 11 . — С. 29-36
5. Грабович Р. Бюджетний процес: прояв здорового глузду чи провокація?: // Віче. — 2007. — № 1-2. — С. 13
6. Дєєва Н. Стабільність і ефективність бюджетного процесу // Фінанси України. — 2001. — № 5. — С. 41-44
7. Дічкова О. Інститут бюджетної декларації в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2010. — № 2. — С. 48-51
8. Дмитренко Г. Основні напрями бюджетної політики: трансформація ролі в бюджетному процесі // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. — 2009. — № 2. — С. 78-86
9. Дорохін Д. Правові основи участі місцевих громад у бюджетному процесі: (порівняльно-правовий аспект на прикладі Федеративної Республіки Німеччина) // Юридична Україна. — 2009. — № 10. — С. 47-53
10. Запатріна І. В. Програмно-цільовий метод бюджетування у контексті стратегічного та середньострокового планування // Фінанси України. — 2006. — № 10.- С.18-31
11. Запатріна О. В. Бюджетна політика стимулювання економічного зростання та механізми її реалізації // Фінанси України. — 2006. — № 4.- С.38-45
12. Затонацька Т.Г. Зарубіжний досвід середньострокового планування в бюджетному процесі // Фінанси України. — 2011. — № 8.- С.90-100
13. Іванова І.М. Система відповідальності учасників бюджетного процесу в Україні / І. М. Іванова // Стратегічні пріоритети. — 2007. — № 3. — С. 134-139
14. Ісмаїлов А. Бюджетний процес та напрями його вдосконалення [Текст] / А. Ісмаїлов // Фінанси України. — 2002. — № 8. — С. 26-28
15. Ковальчук А. Законодавчі проблеми бюджетного процесу в Україні // Право України. — 2005. — № 3.- С.31 — 34.
16. Короленко А. Бюджетний процес та бюджетний календар [Текст] / А.Короленко // Фінанси України. — 2002. — № 5. — С. 74-77
17. Кульчицький М. І. Проблеми бюджетного реформування в Україні / М. І. Кульчицький // Фінанси України. — 2006. — № 7. — С. 25-29.
18. Кульчицький М. І. Проблеми та шляхи удосконалення бюджетної системи України / М. І. Кульчицький // Регіональна економіка. — 2004. — № 1. — С. 14-21.
19. Михайленко, С.В. Бюджетний менеджмент: визначення, принципи, функції // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № — С. 223-229
20. Онищук, Микола. Бюджетний процес і грошово-кредиnна політика Національного банку України // Голос України. — 2006. — 27 жовтня. — С. 3
21. Познякова, Тетяна. Процесуальні норми бюджетного права України // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 5. — С. 74-76
22. Полозенко Д. В. Фінансова система України і бюджетний процес: сутність та шляхи їх удосконалення // Фінанси України. — 2006. — № 11.- С.18-25
23. Рибак С. Бюджетна стратегія: український та зарубіжний досвід [Текст] / С. Рибак // Економіка України. — 2011. — № 8. — С. 40-45
24. Сивульський М. І. Основні пріоритети бюджетного процесу // Фінанси України. — 2006. — № 10.- С.13-17
25. Стоян В. І. Розмежування повноважень між учасниками бюджетного процесу та організація взаємодії з ними органів державного казначейства // Фінанси України. — 2005. — № 12.- С.42-51
26. Укpаїна. Кабінет Міністрів. Деякі питання організації бюджетного процесу : Постанова від 26 листопада 2008 року № 1036 // Урядовий кур’єр. — 2008. — 3 грудня. — С. 6
27. Україна. Кабінет Міністрів. Про заходи щодо організації бюджетного процесу 2010 році: постанова КМ України від 29 грудня 2009 року №1414 [Текст] // Офіційний вісник України. — 2010. — № 1. — С. 19-24
28. Чепіжко, В. Конструктивний діаллог у бюджетному процесі [Текст]// Урядовий кур’єр. — 2004. — 25 вересня. — С. 5
29. Януль І. Бюджетний процес як фактор фінансової стабілізації // Фінанси України. — 2001. — № 8. — С. 68-70
30. Януль І. Є. Бюджетний процес в Україні та напрями його вдосконалення // Фінанси України. — 2005. — № 9.- С.25-29