Вступ

Бібліографічна інформація (БІ) – це інформація про твори друку, яка дозволяє стежити за літературно-документальним потоком, орієнтуватися в друкованій продукції, оперативно виявляти й відбирати для практичного використання конкретні публікації. Для бібліографічної інформації достатньо мати загальні відомості про твори друку, взяті з титульних сторінок відповідних видань (або з бібліографічних джерел – каталогів, покажчиків літератури тощо). Такими відомостями є: ПРІЗВИЩЕ АВТОРА; НАЗВА ТВОРУ; РІК І МІСЦЕ ВИДАННЯ (або джерело публікації); НАЗВА ВИДАВНИЦТВА; ОБСЯГ ТВОРУ ( в сторінках); ДОДАТКОВІ ДАНІ, ЩО УТОЧНЮЮТЬ ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ ПРО ВИДАННЯ (жанр літературного твору, редактор тощо).

Бібліографічну інформацію називають ще вторинно-документальною інформацією. Це означає, по-перше, що БІ оперує не конкретними знаннями, які містяться в джерелах первинної інформації (книгах, журналах, газетах тощо), а лише відомостями про ці джерела. По-друге, для того щоб перетворитися з абстрактного поняття в предметно-реальне явище, БІ має бути зафіксовано на папері у вигляді тексту, — тобто набути вигляду документа.

Отже, власне бібліографічна інформація не дає наукові й прикладні знання, як це притаманно книзі, статті чи іншим творам друку; вона лише повідомляє, в яких творах можна знайти ті чи інші знання. Не випадково бібліографію, емблемою якої ще в давнину був золотий ключ, колись називали «ключем до всіх знань». Ключ до знань, але не самі знання – в цьому суть бібліографічної інформації.

1. Поняття бібліографічної інформації та її форми існування

БІ — це інформація про документи, потрібна для їх ідентифікації та використання. Ідентифікація (від лат. identefico — ототожнення) — це уподібнення, встановлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших     ознак 1. БІ виникає як результат аналітико-синтетичної обробки документів і виконує роль посередника в документальній комунікації (між документом і споживачем інформації). БІ — це відомості про документи певним чином упорядковані та цілеспрямовані і такі, що використовуються з метою зняття суперечностей у системі «документ — споживач» і встановлення відповідностей між головними елементами цієї системи.

Бібліографічна інформація може існувати у явній (очевидній, неприхованій) формі, у вигляді окремого документа, і у формі, схованій в іншому, небібліографічному документі. Схована БІ може бути аффінною або латентною. Аффінною інформацією називають таку БІ, що знаходиться всередині документа, про який вона повідомляє. Наприклад, це —бібліографічний опис видання, поданий на звороті його титульного аркуша. Латентною називають БІ, «яка схована» всередині небібліографічного документа, коли вона повідомляє про інші документи. Наприклад, це можуть бути бібліографічні підрядкові посилання або список використаних джерел наприкінці видання.

З погляду зовнішньої структури бібліографічної інформації її найпростішою складовою, чи елементом, є бібліографічне повідомлення.     Це — текст, який містить бібліографічну інформацію, тобто організовані за певними правилами відомості про документ, його частину чи групу документів. Бібліографічні повідомлення бувають стандартизованими, тобто такими, що точно слідують стандартам бібліографічного опису, і нестандартизованими, які повідомляють деякі дані про документ у будь-якому порядку, не визначеному стандартом. Нестандартні бібліографічні повідомлення потребують додаткової аналітико-синтетичної обробки з метою використання в сучасних інформаційно-пошукових системах. Але навіть нестандартні бібліографічні повідомлення теж створюються за певними правилами, установленими їх авторами чи видавцями. У них обов’язково мають бути присутні бібліографічні дані, потрібні для ідентифікації документа. Бібліографічні дані (чи бібліографічні відомості) — це конкретні відомості про документ (його автора, назву, місце та рік видання, кількість сторінок тощо), що допомагають розпізнати документ за його описом [2, c. 24-25].

Бібліографічне повідомлення може передаватися споживачеві у недокументальній (тобто незафіксованій на матеріальному носії) чи документальній формі.

Бібліографічне повідомлення, зафіксоване в документальній формі, зветься бібліографічним записом. Бібліографічний запис складається з певних елементів.

Обов’язковим елементом бібліографічного запису є бібліографічний опис. Крім нього, у бібліографічному записі можуть бути анотація чи реферат, предметна рубрика, індекс класифікації та інші відомості про документ (наприклад, шифр зберігання документа у книгосховищах тощо).

Бібліографічний опис — це множина записаних за певними правилами бібліографічних даних, що ідентифікують документ. Правила бібліографічного опису студенти вивчають в курсі «Аналітико-синтетична обробка документів», тому в даному навчальному посібнику вони не повторюються. Бібліографічні описи, котрі використовують на картках бібліотечних каталогів, дещо різняться від бібліографічних описів у бібліографічних посібниках, виданих у книжковій формі. Але головні риси їх однакові, і виконуються вони за спільними правилами — стандартами на бібліографічний опис документа.

Бібліографічні записи можуть існувати в рукописній, друкованій чи машиносприймальній формі. Традиційними є рукописні та друковані форми. Бібліографічні записи в машиносприймальній формі існують у вигляді мікроформ, аудіальних та аудіовізуальних записів, машиночитаних записів. З огляду на комп’ютеризацію всіх сфер людської діяльності машиночитана форма бібліографічних записів останнім часом набула широкого використання.

Упорядкована множина бібліографічних записів зветься бібліографічним посібником. Вислів «множина» означає, що в бібліографічному посібнику може бути від одного до необмеженої кількості бібліографічних записів.

Бібліографічні посібники — це документальна форма існування БІ, тобто така форма, що допомагає фіксувати і зберігати БІ в часі та передавати її у просторі у вигляді документа.

Термін «бібліографічний посібник» сам по собі є не дуже вдалим. Нефахівцю важко уявити собі, що цим терміном можна позначати такі ззовні різні явища, як окремий бібліографічний покажчик, бібліографічний список у монографії, бібліографічні примітки до статті, картковий бібліотечний каталог чи комп’ютерну базу даних. Тому вчені продовжують шукати інші терміни, яким можна було б надати такий самий зміст. До таких узагальнюючих термінів можна віднести: «інформаційно-пошукова система (ІПС)», «бібліографічний документ», «бібліографічне джерело», «бібліографічний ресурс». Вони можуть використовуватися як синоніми до терміна «бібліографічний посібник», але, водночас, кожний з них має певні відтінки значення [1, c. 32-33].

Термін «інформаційно-пошукова система» або «інформаційна система» трактується як «система, призначена для зберігання, оброблення, пошуку, поширення, передавання та надавання інформації». Цей термін виник у межах інформатики для позначення будь-яких «зібрань» інформації, придатних для її зберігання та пошуку. Отже, цим терміном можна позначати не тільки бібліографічний посібник, але і бібліотечний фонд, і саму бібліотеку як систему, і окремий технічний пристрій — комп’ютер, і мережу, що складається з таких технічних пристроїв.

Термін «бібліографічний документ» стосовно документів, що містять бібліографічну інформацію, запропонувала вживати Е.К. Беспалова 2. Цей термін однозначний і може бути синонімом «бібліографічного посібника», але іноді він сприймається у значенні «бібліографований документ», тобто як документ, відображений у бібліографічній інформації, що, безумовно, неправильно. Крім того, бібліографічний посібник не завжди є окремим документом, він може бути частиною документа або їх сукупністю. Отже, термін «бібліографічний документ» не завжди може замінити термін «бібліографічний посібник».

Термін «бібліографічне джерело» вживається, здебільшого, у тому випадку, коли йдеться про джерело пошуку бібліографічної інформації або джерело її надходження до споживача при виконанні бібліографічного обслуговування, чи при визначенні джерел виявлення документів для їх відображення у бібліографічному посібнику.

Термін «бібліографічний ресурс» з’явився порівняно недавно, у зв’язку з активізацією вживання його терміноелемента «ресурс». Частіше за все ми чуємо про матеріальні, технічні, фінансові, навіть людські ресурси. Пізніше почали говорити про інформаційні та документні ресурси. За ГОСТом 7.0—99 «інформаційні ресурси — сукупність даних, організованих для ефективного отримання достовірної інформації», а «документні ресурси» — «вид інформаційних ресурсів, що являє собою сукупність окремих документів, масивів документів у інформаційних системах». «Бібліотечно-бібліографічні ресурси» тут визначено як «інформаційний, матеріально-технічний і кадровий потенціал, котрим володіють бібліотеки для здійснення своїх функцій». Терміна «бібліографічний ресурс» у цьому стандарті немає, але, виходячи із трактування бібліографічного посібника як засобу фіксації бібліографічної інформації, його можна визначити як інформаційний ресурс, призначений для отримання бібліографічної інформації. І.Г. Моргенштерн визначає бібліографічні ресурси як «вид інформаційних ресурсів, що є організованими масивами бібліографічної інформації і доступні для використання як бібліографічні джерела». Терміном «бібліографічні ресурси» можна позначати будь-які бібліографічні посібники: окремі бібліографічні видання, частини видань, бібліотечні каталоги та картотеки, бібліографічні бази і банки даних. Найбільш поширеними формами бібліографічних ресурсів є рукописні, друковані та комп’ютерні бібліографічні ресурси.

Сукупність бібліографічних посібників називають бібліографічною продукцією. Це збірне поняття щодо «бібліографічного посібника». Бібліографічна продукція — це інформаційна продукція, яка містить бібліографічну інформацію. Бібліографічна продукція (тобто всі бібліографічні посібники чи будь-який бібліографічний посібник) є документально зафіксованою бібліографічною інформацією, результатом попередньої діяльності, спрямованої на створення БІ, та засобом діяльності, спрямованої на передачу БІ [4, c. 28-29].

2. Основні властивості бібліографічної інформації як об’єкту бібліографознавства

Розглянувши причини виникнення БІ, її зовнішні форми існування та внутрішню структуру, ми можемо зрозуміти найбільш повне визначення БІ: «Бібліографічна інформація — це, як правило, організована певним чином (стандартизована) інформація про документи, яка виконує пошукову, комунікативну та оціночну основні суспільні функції у системі документальних комунікацій і має на меті задоволення та формування документальних потреб членів суспільства». Це визначення відображає науковий аналіз поняття БІ, тому для його тлумачення треба розуміти, що таке «основні суспільні функції БІ», «система документальних комунікацій», «документальні потреби» та ін.

З метою спрощення визначення БІ застосовують інші вислови, в яких пояснюють функції БІ. Так, визначення БІ у державному стандарті 1984 року було таким: «інформація про документи, що створюється з метою оповіщення про документи, їх пошуку, рекомендації та пропаганди». А в ГОСТі 7.0—99 БІ визначена ще простіше, як «інформація про документи, створена для їх ідентифікації та використання».

Від інших видів інформації бібліографічна інформація відрізняється, насамперед, тим, що це — інформація про документи.

Були спроби уточнити, про які саме документи йдеться у БІ. Наприклад, писали, що БІ — це інформація «про літературу» (тобто про писемні документи), чи «про твори друку і писемності». Але останнім часом стало зрозуміло, що БІ може створюватися і про аудіальні документи (наприклад, грамплатівки), і про аудіовізуальні чи машиночитані документи. Тому у визначенні БІ, як правило, не уточнюється, про які документи дається інформація.

На наш погляд, обмеження все ж таки доцільно зробити. Об’єктом бібліографічного інформування є документ, виконаний способом запису інформації, незалежно від того, яким чином та якою знаковою системою виконується запис. Це можуть бути документи друковані (писемні, нотні, ізографічні, картографічні) чи рукописні, аудіальні, аудіовізуальні, машиночитані.

Проте не кожний документ-запис має бути об’єктом БІ. Таким повинен бути документ, опублікований шляхом видання чи депонування, тобто документ, призначений для розповсюдження серед доволі широкого, не обмеженого наперед кола споживачів інформації. Такий документ відповідає сучасному розумінню поняття «книга». Але термін «книга» має ще й інші значення, тому у визначенні БІ залишимо термін «документ» як зручніший для користування [3, c. 37-38].

Крім того, БІ може давати відомості не тільки про документ загалом, але й про його частину чи про певну сукупність документів. Існують такі поняття, як-от: «документний потік» — множина документів, які виникають і діють у суспільстві у певний короткий проміжок часу, із зафіксованими початковою та кінцевими датами; «документний масив» — множина документів, нагромаджених у суспільстві протягом тривалого проміжку минулого часу. БІ виконує завдання інформування про документальний потік і документний масив так само, як і про окремий документ чи його частину.

З огляду на це все, пропонуємо таке визначення БІ: це — інформація про документ (його частину чи документальний потік, документний масив), опублікований шляхом видання чи депонування; що створюється з метою інформування споживача про існування документа, його зовнішні (формальні) ознаки, зміст та інші властивості.

Теорія БІ розглядає також певні властивості БІ, які притаманні їй, виходячи з визначення БІ.

Найважливішою властивістю БІ є її подвійність, тобто те, що вона забезпечує зв’язок між двома елементами системи документальних комунікацій: документом і споживачем. БІ завжди відображає особливості документів і задовольняє інформаційні потреби споживачів.

Зважаючи на те, що БІ — це інформація про документи, ми можемо назвати її інформацією документальною (завжди пов’язаною з документами) та документографічною (такою, що описує документи). Інформація, яка не має відомостей про документ, не може бути названа бібліографічною.

Неодмінною властивістю БІ є її здатність забезпечити ідентифікацію документа, тобто його точне впізнання і відокремлення від інших документів.

Серед суттєвих властивостей БІ називають її вторинність. Це поняття пов’язане з тим, що БІ відображає документ, а в документі теж міститься інформація. Розглядаючи виникнення БІ, ми називаємо ту інформацію, що міститься в документі, — первиною, а ту, що БІ передасть споживачеві, — вторинною. Тобто БІ є вторинною щодо тієї інформації, що міститься у документі, про який повідомляє БІ. Зауважимо, однак, що поняття «вторинності» БІ має різні тлумачення і викликає чимало дискусійних думок [2, c. 31-32].

За словами О.П. Коршунова, бібліографічна інформація різниться від іншої вторинно-документальної інформації тим, що БІ обов’язково сприяє реалізації відповідностей між документом і споживачем, тобто спрямовує споживача до первинного документа, а небібліографічна вторинно-документальна інформація використовується без звертання до первинного документа або замінює звернення до нього. Водночас, БІ теж можуть  використовувати не за її функціональним призначенням, тобто не для пошуку та вибору документів, а для їх заміни.

Важливою властивістю БІ є її здатність замінювати документ або певну сукупність документів для ознайомлення з ними. БІ може багато чого повідомити читачу про той чи інший документ. Крім того, БІ має властивість відображення (моделювання) структури документальних масивів і потоків за змістом та формальними ознаками (авторами, вихідними даними тощо). Іноді цього буває достатньо для того щоб зробити висновки, наприклад, про те, як досліджується та чи інша тема, проблема; які вчені зробили найбільший внесок у її розв’язання; як хронологічно розвивалися дослідження тощо [3, c. 28].

Висновки

Підсумовуючи розгляд поняття бібліографічної інформації, ще раз підкреслимо, що теорія БІ тісно пов’язана з поняттями з галузей соціальної інформатики та книгознавства. Вона будується, головним чином, на вивченні сутності даного явища, а не його зовнішніх виявів. Сподіваємося, що розуміння сутності БІ допоможе правильно зрозуміти особливості та завдання практичної діяльності, спрямованої на підготовку та поширення БІ.

БІ часто має комплексний інформаційний зміст, тобто містить не тільки суто бібліографічну, але й наукову, публіцистичну, художню (естетичну) та інші види інформації. Ця властивість БІ здебільшого пов’язана з виконанням оціночної функції.

Внутрішня організованість за певними правилами або стандартизованість — ця властивість є характерною для БІ, але не завжди. Вона не обов’язкова, але бажана. Внутрішня організованість підвищує ефективність використання БІ.

Стосовно документа, який відображається у БІ, остання може бути аффінною (тобто міститися у даному документі) або відчуженою від даного документа.

Існують ще й інші властивості БІ, що досліджуються різними вченими. Повного переліку властивостей БІ ми поки що не можемо дати, тим більше що окремі твердження про властивості БІ викликають заперечення.

Список використаної літератури

1. Загальне бібліографознавство: Навчально-метод. посібник для студ. вищих навч. закл. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. Кафедра бібліотекознавства і бібліографії / Галина Миколаївна Швецова-Водка (уклад.). — Рівне, 2003. — 167с.
2. Ломачинська І. Бібліографознавство: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2004. — 300с.
3. Швецова-Водка Г. Вступ до бібліографознавства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — К. : Кондор, 2004. — 222с.
4. Швецова-Водка Г. Загальне бібліографознавство (Основи теорії бібліографії): Навч. посібник для студ. ін-тів культури / Рівненський держ. ін-т культури. — Рівне, 1995. — 183с.