Вступ

1. Безпритульність дорослих як соціальне явище
2. Профілактика бездомності і безпритульності в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Економічна ситуація в Україні на сьогоднішній день не дозволяє за рахунок державного бюджету повністю і адекватно розв’язати проблему забезпечення безпритульних житлом, яке перебуває у державній або комунальній власності, шляхом надання його їм у тимчасове безоплатне користування, а також створенням достатньої кількості спеціальних центрів тимчасового розміщення та проживання безпритульних. Даний законопроект передбачає права і обов’язки органів державної влади та органів місцевого самоврядування у вирішенні даного питання, проте особливий порядок його вирішення пропонується встановити Кабінету Міністрів України.

Проте дану проблему вже сьогодні мають можливість розв’язати численні громадські організації, в тому числі і міжнародні. Законопроект надає можливість виступити засновниками центру тимчасового розміщення та проживання безпритульних фізичним та юридичним особам приватного права, у тому числі громадським об’єднанням, благодійним та релігійним організаціям. На сьогоднішній день ці суб’єкти позбавлені можливості здійснювати діяльність з надання житла у безоплатне користування безпритульним. Таким чином, одна з найболючіших проблем українського суспільства може бути успішно розв’язана за допомогою залучення до соціального партнерства з державою «третього сектору» економіки.

1. Безпритульність дорослих як соціальне явище

Правове становище дорослих працездатних осіб, які не мають (втратили або не мали можливості набути) права власності чи користування житловим приміщенням і, відповідно, не мають реєстрації за місцем проживання, жодним чином не врегульоване. Практика життєдіяльності доводить, що бездомність та безпритульність потенційно небезпечні для правового суспільства з точки зору порушення конституційних прав безпритульних осіб. Відсутність права власності чи користування житловим приміщенням і, відповідно, реєстрації за місцем проживання може унеможливити реалізацію людиною права на житло, на освіту, на охорону здоров’я та медичну допомогу, на об’єднання, на захист від безробіття, на соціальний захист, на участь в управлінні державними справами. Необхідне вирішення ряду питань, законодавче врегулювання яких сприятиме поліпшенню правового і житлового становища безпритульних, їх соціальній адаптації.

Бездомність — соціальне становище людини, зумовлене відсутністю в неї жилого приміщення (будинку, квартири, кімнати тощо), яке б вона могла використовувати для проживання/перебування і в якому могла бути зареєстрованою.

Безпритульність — стан людини, пов’язаний з неможливістю фактично проживати/перебувати в жилому приміщенні, на яке вона має право.

Бездомна людина — людина, яка перебуває у соціальному становищі бездомності.

Профілактика бездомності і безпритульності — система заходів, спрямованих на усунення правових, соціальних та інших причин виникнення бездомності та безпритульності, запобігання їм, у тому числі заходів щодо зниження ризику втрати людьми прав на жилі приміщення і запобігання втраті цих прав, і на попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов’язаних з відсутністю в людей житла.

Соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей ґрунтується на принципах:

— законності;

— демократизму;

— рівності громадян;

— поваги до особистості;

— визнання честі та гідності;

— забезпечення основних прав і свобод людини.

Бездомні громадяни і безпритульні діти мають право на:

— повагу до їх гідності;

— охорону здоров’я;

— соціальний захист;

— правову допомогу;

— звернення відповідно до законодавства із заявами та скаргами до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

— отримання інформації про свої права та обов’язки.

Бездомні громадяни і безпритульні діти також користуються іншими правами та свободами, що закріплені Конституцією і законами України.

Реалізація бездомними громадянами і безпритульними дітьми своїх прав не повинна завдавати шкоди національним інтересам країни, правам, свободам і законним інтересам інших громадян.

Бездомні громадяни і безпритульні діти зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу.

Облік бездомних громадян за їх переважним місцезнаходженням здійснюється відповідними спеціалізованими закладами, що створюються органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади. Структура і режим роботи закладів обліку бездомних громадян повинні забезпечувати доступність обліку для бездомних громадян. Діяльність таких закладів регулюється положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

При постановці на облік бездомні громадяни отримують посвідчення встановленого зразка.

Облік безпритульних дітей здійснюється службами у справах неповнолітніх місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Реєстрація переважного місцезнаходження бездомних громадян здійснюється за юридичною адресою спеціалізованого закладу, який здійснює облік бездомних громадян, або інших закладів для цієї категорії осіб.

Бездомні громадяни, які не мають паспортного документа, повинні разом із заявою про реєстрацію їх переважного місцезнаходження та посвідченням про постановку на облік звернутися до органів реєстрації для поновлення документів, що посвідчують особу.

Органи реєстрації в терміни, встановлені законодавством, повинні видати бездомному, який є громадянином України, паспорт громадянина України, а бездомному, який є особою без громадянства, — довідку, що підтверджує його статус.

Видача та поновлення документів безпритульних дітей здійснюються відповідно до законодавства.

2. Профілактика бездомності і безпритульності в Україні

З метою попередження бездомності і безпритульності в Україні у рамках відповідних програм проводяться освітні та просвітницькі заходи з інформуванням населення щодо норм законодавства з питань придбання, відчуження, оформлення і державної реєстрації прав на жилі приміщення та земельні ділянки, щодо інших правочинів, предметом яких є житло, стосовно обов’язків і відповідальності учасників житлових та суспільних правовідносин.

Зазначені освітні та просвітницькі заходи повинні формувати здатність громадян застосовувати норми законодавства для реалізації та захисту своїх прав на житло.

Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також повнолітнім особам з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які не мали жилих приміщень або втратили житло до свого влаштування в заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, передачі під опіку, піклування, після закінчення їх перебування в зазначених закладах, прийомних сім’ях, дитячих будинках сімейного типу, під опікою, піклуванням, а також після строкової служби в Збройних Силах України або після відбування покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або арешту, жилі приміщення надаються позачергово.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.

Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Попередження бездомності серед осіб, які звільняються з установ виконання покарань, здійснюється відповідно до Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк».

Заходи соціального патронажу застосовуються до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України і звернулися до спостережних комісій або інших органів, установ та організацій, уповноважених здійснювати зазначені заходи, протягом шести місяців після звільнення з установ виконання покарань.

Особам, які звільняються з установ виконання покарань після відбуття покарання та на інших передбачених законом підставах, працівниками установ виконання покарань роз’яснюються їх права, що випливають із цього Закону та інших законодавчих актів України.

Заходи соціального патронажу здійснюють місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, центри соціальної адаптації, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, спостережні комісії, органи соціального захисту населення, органи охорони здоров’я, органи внутрішніх справ, центри зайнятості населення, будинки-інтернати, кризові центри, служби психологічної допомоги, притулки, в тому числі для неповнолітніх, установи соціального патронажу, будинки нічного або тимчасового перебування звільнених осіб, громадські організації та інші уповноважені на це органи, організації та установи.

Звільнені особи, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на отримання жилого приміщення в порядку, передбаченому Житловим кодексом України.

Особам, які звільнилися з установ виконання покарань і не мають жилої площі, по прибутті до обраного місця проживання, на період до її отримання, місцевими органами виконавчої влади надається місце для тимчасового проживання в спеціальних гуртожитках або центрах соціальної адаптації, створених цими місцевими органами виконавчої влади. Місце для проживання в цих гуртожитках та центрах надається також особам, жила площа яких тимчасово заселена, на період до її звільнення, та особам, яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, — на період до поліпшення їх житлових умов у порядку, передбаченому законодавством.

Звільненим особам забезпечується надання медичної допомоги за місцем проживання або за місцем реєстрації у порядку, передбаченому законодавством.

Особи, які на момент звільнення потребують стаціонарної медичної допомоги, направляються до закладів охорони здоров’я на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

У разі відсутності у звільненої особи місця проживання або місця реєстрації надання їй медичної допомоги здійснюється за направленням органів, установ або організацій, які здійснюють соціальний патронаж.

Громадяни похилого віку (чоловіки у віці 60 та жінки у віці 55 років і старші, а також особи, яким до досягнення загального пенсійного віку залишилося не більше півтора року), інваліди першої і другої груп із числа звільнених осіб за їх заявою та на підставі висновку медичної частини установи виконання покарань і клопотання місцевих органів соціального захисту населення можуть бути направлені до спеціальних будинків-інтернатів, якщо вони потребують стороннього догляду та медичного обслуговування і не мають працездатних дітей або родичів, зобов’язаних за законом та згодних їх доглядати.

Спеціальні будинки-інтернати створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішеннями центральних та місцевих органів виконавчої влади залежно від регіональних потреб.

Громадяни віком від 15 до 28 років отримують інформаційну, правову, трудову, психолого-педагогічну, медичну та інші форми соціальної допомоги в соціальних службах для молоді на підставах і в порядку, передбачених законодавством.

Соціальні послуги, передбачені Законом України «Про соціальні послуги», надаються бездомним громадянам відповідними закладами та за їх переважним місцезнаходженням шляхом здійснення соціального патрулювання.

Послуги можуть надаватись як на платній, так і на безоплатній основі.

Закладами соціального захисту для бездомних громадян є:

— будинок нічного перебування;

— центр реінтеграції;

— соціальний готель.

Будинок нічного перебування — заклад соціального захисту для ночівлі (розміщення на ніч) бездомних громадян, прийом до якого не потребує попереднього медичного обстеження.

Центр реінтеграції — заклад соціального захисту для бездомних громадян, діяльність якого спрямована на поступове повернення особи до самостійного повноцінного життя шляхом надання їй комплексу послуг (соціальних, психологічних, юридичних, медичних тощо) з урахуванням індивідуальних потреб.

Соціальний готель — заклад соціального захисту для перебування бездомних громадян, який має у своєму складі окремі номери (кімнати).

Розміщення та проживання бездомних громадян у соціальному готелі є платними.

Оплата за проживання в соціальному готелі може здійснюватися безпосередньо бездомним громадянином або іншою фізичною чи юридичною особою.

Заклади соціального захисту для бездомних громадян створюються місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності відповідно до потреб регіону.

Діяльність закладів соціального захисту для бездомних громадян регулюється Типовим положенням, затвердженим спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.

Закладами соціального захисту для безпритульних дітей є:

— притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх;

— центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах неповнолітніх.

Притулок для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх — заклад соціального захисту, створений для тимчасового перебування в ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років.

Центр соціально-психологічної реабілітації дітей — заклад соціального захисту, що створюється для тривалого (стаціонарного) або денного перебування дітей віком від 3 до 18 років, які опинилися у складних життєвих обставинах, надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної, правової та інших видів допомоги.

Діяльність закладів соціального захисту для безпритульних дітей здійснюється відповідно до типових положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Фінансування заходів, спрямованих на соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. Додаткове фінансування здійснюється за рахунок залучення коштів об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій, благодійних організацій та фізичних осіб.

Органи місцевого самоврядування та місцеві органи виконавчої влади можуть надавати на конкурсних засадах бюджетні кошти для здійснення об’єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями недержавної форми власності заходів, спрямованих на соціальний захист бездомних громадян і безпритульних дітей.

Висновки

Профілактика бездомності і безпритульності — система заходів, спрямованих на усунення правових, соціальних та інших причин виникнення бездомності та безпритульності, запобігання їм, у тому числі заходів щодо зниження ризику втрати людьми прав на жилі приміщення і запобігання втраті цих прав, і на попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов’язаних з відсутністю в людей житла.

Безпритульність — стан людини, пов’язаний з неможливістю фактично проживати/перебувати в жилому приміщенні, на яке вона має право.

Бездомна людина — людина, яка перебуває у соціальному становищі бездомності.

Соціальне патрулювання — мобільна форма надання соціальних послуг, що здійснюється групою фахівців поза межами закладів для бездомних та безпритульних.

Реінтеграція бездомних громадян і безпритульних дітей — система заходів, що спрямована на повернення бездомних громадян та безпритульних дітей до самостійного повноцінного життя.

Заклади для бездомних громадян і безпритульних дітей — соціальні заклади, діяльність яких спрямована на допомогу бездомним громадянам і безпритульним дітям, їх підтримку та реінтеграцію.

Переважне місцезнаходження бездомного і безпритульного — адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає.

Список використаних джерел

1. Жигайло Н. І. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник. — Львів : Новий Світ-2000, 2007. — 255, с.
2. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації- К. : ВіРА ІНСАЙТ, 2000. — 443 с.
3. Соціальна педагогіка: Підручник. — К. : Центр навчальної літератури, 2006. — 467 с.
4. Соціолого-педагогічний словник: довідникове видання. Радула. — К. : ЕксОб, 2004. — 303, с.