5 квітня 2001 р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний кодекс. Прийняття цього важливого документа викликане новими економічними умовами розвитку нашої держави. Разом із змінами в суспільстві зросла кількість злочинів у сфері господарської діяльності, злочинів проти життя та здоров’я людини, проти власності, злочинів у сфері службової діяльності. Таким чином, для нормального розвитку держави потрібне було нове кримінальне законодавство, адже КК 1960 р. з усіма змінами і доповненнями уже не відповідав потребам суспільства. Тому перед науковцями і практиками було поставлене важливе завдання – розробити систему норм, які передбачають відповідальність за конкретні суспільно-небезпечні діяння.

Таким нормативним актом і став новий КК України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 р.. Новий КК містить 447 статей (загалом він збільшився на 81 статтю порівняно з КК 1960 р.) й отримав переважно схвальну оцінку народних депутатів України, вчених, працівників правозастосовчих органів. Однак не всі відгуки містять схвальну оцінку нового кримінального закону, і підставою для деяких з них є недоліки та помилки, допущені в процесі створення цього акта.

Тому закономірно виникають запитання: хто ж усе-таки долучився до створення КК України, чи мало місце «принципове і зацікавлене обговорення» кожної статті проекту і хто брав участь у такому обговоренні.

Інтерес до цієї проблеми був підігрітий також передвиборчими заявами кандидатів у народні депутати України, оскільки деякі з них приписували своєму перу авторство значної частини статей, і загальна кількість створених такими кандидатами «статей» значно перевищує дійсну кількість статей нині чинного КК.

Робота над проектом розпочалася ще 1992 р., коли розпорядженням №176 КМУ затвердив керівником робочої групи з підготовки проекту Кримінального кодексу В.В. Дацюка (тодішнього Генерального прокурора України), а його заступником – проф. В.Я. Тація (ректора Національної юридичної академії), який з 4 жовтня 1995 р. відповідно до указу Президента очолив комісію. Розпорядженням віце-прем’єра 20 жовтня 1992 р. було затверджено склад робочої групи з підготовки проекту КК у складі 27 осіб, серед яких були 15 професорів і докторів наук, представники Верховної Ради України, Генеральної прокуратури України, Верховного Суду України, Служби Безпеки України, Кабінету Міністрів України тощо [1].

Остаточний варіант проекту КК, підготовленого робочою групою КМУ, був зареєстрований у ВР України 12 травня 1998 р. 15 травня цього ж року народним депутатом Ігорем Пилипчуком був внесений альтернативний проект КК, хоча в першому читанні зі значною численною перевагою ВР України прийняла проект, запропонований робочою групою під керівництвом В.Я. Тація.

Аналізуючи деякі проблеми застосування КК України 2001 р., П.П. Андрушко (завідувач кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка) звертає увагу, що більшість недоліків КК зумовлено, очевидно, обстановкою його прийняття, політичною ситуацією та розкладом сил у Верховній Раді у березні – квітні 2001 р. На парламентських стадіях розгляду кримінального закону суб’єкти законодавчої ініціативи подали 3140 зауважень та пропозицій, з яких було враховано1260.

Протягом розгляду КК у другому та третьому читанні пропозиції та зауваження до проекту вносили:

• Президент України – 178 пропозицій, з них 119 було враховано;
• Робоча група КМУ – 3 пропозиції та зауваження, 3 – враховано;
• Національний Банк України – 1, 1 – враховано;
• Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки – 13, 5 – враховано;
• Комітет з питань національної безпеки та оборони – 38, 6 – враховано;
• Комітет з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства – 25, 4 – враховано;
• Комітет з питань промислової політики та підприємництва – 17, 1 – враховано;
• Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи – 12, 1 – враховано;
• Комітет з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту – 1, 1 – враховано;
• 71 народний депутат – 2852, 1119 – враховано.

Однак 71 народного депутата віднести до категорії «батьки» КК не можна, адже 9 з них внесли лише по 1 пропозиції (Р.П. Безсмертний, О.О. Жир, О.В. Задорожній, О.О. Зарубінський, В.Д. Мішура, В.В. Мухін, В.П. Семенюк, Я.М. Сухий), і майже половина депутатів (29), що взяли активну участь в обговоренні проекту, внесли не більше 10 пропозицій, тому й не заслуговують на більше, ніж на звання «вітчима».

Найактивнішими учасниками були такі народні депутати:

Враховуючи, що депутатський корпус Верховної Ради України складається з 450 народних депутатів, можна стверджувати, що народні депутати не проявили великої активності в обговоренні КК України, мабуть, вони повністю поділяли погляди і переконання (у сфері кримінального права) членів робочої групи КМУ і не вважали за потрібне змінювати, уточнювати, доповнювати підготовлений професорами проект.

Незначна кількість депутатів активно (тобто шляхом внесення зауважень та пропозицій) брала участь у законодавчому процесі у другому і третьому читанні (лише 20 депутатів), а решта обмежилися участю лише в одному з читань. Так, для прикладу, вже згадуваний Борис Якович Беспалий усі свої 376 пропозицій вніс у третьому читанні, а Віктор Володимирович Медведчук навпаки – 248 у другому і жодної у третьому.

П.П. Андрушко зауважує, що намагання авторів проекту КК врахувати хоча б частково пропозиції та зауваження суб’єктів законодавчої ініціативи щодо окремих статей проекту, щоб «забезпечити» їхні голоси при прийнятті рішень, призвело до того, що інколи враховувалися взаємовиключні, суперечливі пропозиції, і це викличе невиправдане обмежувальне чи, навпаки, поширювальне, тлумачення окремих статей Особливої частини КК працівниками правозастосовчих органів [2].

Остаточний варіант тексту проекту КК термінологічної експертизи не проходив, хоча проведення юридичної та філологічної експертизи – необхідність, яка покликана вдосконалити текст закону. Важливість дотримання правил законодавчої техніки при підготовці текстів проектів законів важко переоцінити, оскільки від цього залежить досконалість прийнятого закону за формою і структурою, максимально повна й точна відповідність форми нормативних приписів їхньому змісту, доступність, простота, зрозумілість змісту норм закону.

Однак чи можна вимагати дотримання правил юридичної техніки від осіб, які до приходу у ВР України навіть близько не мали справи з юриспруденцією чи, тим більше, законотворчістю? Тобто знову випливає одна з проблем нашого парламенту – недостатня кількість юристів у лавах парламентарів. У парламентському обговоренні взяли участь 21 депутат, які мають вищу юридичну освіту, вони внесли 1284 пропозицій та зауважень. Ніби за кількісним показником їхню роботу можна вважати задовільною, чого не скажеш про якісний бік проблеми, проаналізувавши лише юридичну техніку кримінального закону.

Не всі розділи однаковою мірою притягли увагу депутатів. Явним лідером у цій номінації став розділ VII особливої частини КК України «Злочини у сфері господарської діяльності». 43 суб’єкти законодавчої ініціативи реалізували своє конституційне право, вносячи зауваження та пропозиції до цього розділу. Було внесено 363 пропозиції, з них 249 враховано. Однак, незважаючи на це, в періодичних виданнях з’являються публікації з негативними відгуками про цей розділ.

Найменше уваги приділено X, XVI розділам Особливої частини «Злочини проти безпеки виробництва», «Злочини у сфері використання автоматизованих електронно-обчислювальних систем», зауваження і пропозиції у цей розділ надійшли лише від 7 суб’єктів законодавчої ініціативи, так само мало кого зацікавив розділ XIII Загальної частини КК «Судимість», оскільки до нього було внесено лише 19 пропозицій.

На десятий рік незалежності в Україні був прийнятий власний Кримінальний кодекс. Наскільки цей новий документ змінить ситуацію у країні, покращить криміногенну ситуацію, покаже час (якщо такі зміни і «покращання» матимуть місце), а на сьогодні юристи констатують, що, незважаючи на всі його недоліки, частину з яких можна усунути лише шляхом внесення до нього змін і доповнень, КК 2001 р. є більш досконалим, більш ліберальним і більш прогресивним, ніж КК 1960 р.

Література

1. Пояснювальна записка до проекту КК України, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України // Українське право. – – №2 – С.127 – 130.
2. Андрушко П.П. Законодавча техніка нового Кримінального Кодексу // Нова політика. – 2001. – №4. – С.45.