Вступ

Актуальність теми. Щодо теми дослідження, то вона обрана невипадково, а в силу своєї актуальності та вагомості. Галузь комп’ютерних технологій має досить нетривалу історію. Беручи до уваги хоча б цей факт, ми мали б можливість висловити припущення, що на даний момент рівень врегульованості цієї сфери, її юридичного оформлення не є достатнім.

Крім того, необхідно враховувати, що відносини у сфері комп’ютерного програмування набагато випереджають ту нормативну базу, яка має їх регулювати. Саме такий стан речей свідчить про своєчасність дослідження.

Авторські права на комп’ютерне програмне забезпечення являють собою предмет охорони кількох правових інститутів: авторського права, права промислової власності, права щодо захисту комерційної таємниці тощо. Що стосується дослідження, то ми вирішили проаналізувати шлях становлення даної сфери відносин, порівняти досвід України з досвідом інших країн, що пройшли або проходять шлях приведення нормативного матеріалу у відповідність до сучасного стану суспільних відносин, вивчити міжнародний досвід та зрозуміти яким із шляхів належить рухатись Україні.

Для того, щоб охарактеризувати об’єкт дослідження лаконічно та зрозуміло, слід сказати, що ним є відносини, що виникають в процесі створення, розповсюдження та використання комп’ютерного програмного забезпечення.

Правові засоби, що створені для захисту прав авторів комп’ютерного програмного забезпечення на всіх рівнях взаємодії, є предметом даного дослідження, а їх вивчення, відповідно, є метою даної статті.

Робота базується на працях Р. Ф. Авдєєва, Ю. М. Батуріна, П. Бузової, В. І. Жукова, П. А. Самуельсона, Г. П. Смірнова, Л. Терещенко та багатьох інших науковців, чий внесок в розвиток охорони авторських прав на комп’ютерне програмне забезпечення неможливо переоцінити.

1. Юридичний зміст виключних і невиключних авторських прав на програмне забезпечення

Основою виробництва будь-якого товару (послуги) є витрати окремих ресурсів як матеріального, так і нематеріального характеру, причому з поглибленням інноваційних процесів та підвищенням рівня інформатизації суспільства значимість останнього виду ресурсів суттєво зростає.

Програмне забезпечення як матеріальний об’єкт захищене різними видами речових прав (правом власності або правами володіння, користування, розпорядження як окремими правовими інститутами тощо). Слід звернути увагу на те, що хоча відповідно до ст. 419 «Цивільного кодексу України» [9] право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, перехід права власності на річ не означає переходу права на об’єкт права інтелектуальної власності — й навпаки (теж саме положення за своїм змістом встановлено ст. 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [4]), однак саме вид і зміст прав інтелектуальної власності встановлюють обсяг права власності та інших речових прав на ПЗ як матеріальний актив.

Програмне забезпечення як і літературні твори захищено авторським правом, що визначає межі його правового статусу. Оскільки чинним законодавством (зокрема ст. 437 «Цивільного кодексу України» [9] та ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» [4]) встановлено, що авторське право захищається як таке та не потребує реєстрації в державних органах влади, тому статистичні дані про державну реєстрацію авторських прав, порівняно з іншими видами інтелектуальної власності, є набагато меншими. Так, у 2008 р. до Державного департаменту інтелектуальної власності надійшло понад 50 тис. заявок на об’єкти промислової власності, в той час як на авторське право — лише 4185 заявок (за даними Державного департаменту інтелектуальної власності [7]).

Виключне право на використання ПЗ (як об’єкта права інтелектуальної власності) дозволяє суб’єкту, котрий ним володіє, в будь-який спосіб та в будь-якій формі використовувати програмне забезпечення. Водночас виключне право дозволяти чи забороняти використання ПЗ іншим особам дає правовласнику права: дозволяти або забороняти відтворення творів; публічне виконання й публічне виголошення творів; публічну демонстрацію та публічний показ; будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; переклади творів; переробки, адаптації, аранжування та інші, подібні до цих, зміни творів; включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найом чи в прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів із будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором; здавання в майновий найом і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників комп’ютерних програм; імпорт примірників творів тощо.

Володіння виключними майновими правами передбачає не лише наявність прав власності та інших речових прав на матеріальний об’єкт, у якому втілено ПЗ, а й речових прав та інтелектуальних правами на ПЗ як нематеріального об’єкта.

Невиключні майнові права надають правовласнику можливість використовувати ПЗ певним способом та в установлених межах, при цьому правовласник невиключних прав не може передавати свої права іншим суб’єктам, а також не дозволяється їх вико­ристання будь-який інший спосіб, відмінний від того, що визначено в договорі. Отже, невиключні майнові права на ПЗ за своєю юридичною формою можуть бути прирівняні до речових прав на ПЗ як матеріальний актив, а це означає, що порядок відображення таких прав у бухгалтерському обліку повинен відрізнятися від відображення виключ­них майнових прав.

2. Аналіз вітчизняного та міжнародного досвіду правового регулювання авторських прав на програмне забезпечення

Розвиток охорони відносин, що виникають в процесі створення, розповсюдження та використання комп’ютерного програмного забезпечення розпочався набагато, за юридичними мірками, пізніше появи самих відносин, що почали розповсюджуватись занадто швидко у 70-ті роки XX століття. У 60-ті роки пройшов дуже швидкий процес комп’ютеризації. Комп’ютер тоді був зовсім не персональним, а загальним, тобто програмне забезпечення майже нічим не відрізнялось на різних машинах.

Всі вони створювались для виконання подібних функцій і диференціація їх не спостерігалась. Комп’ютер, як технологічний пристрій, зовсім не підлягав правовому регулюванню, адже в ті часи програмне забезпечення ототожнювалось з технічними засобами обробки (hardware) [9, c. 11]. Легко зрозуміти чому в ті часи програмне забезпечення продавалося лише в парі з технічними засобами для його використання (комп’ютером). Найкращою ілюстрацією початку ери комп’ютеризації вважаємо вислів Різера Стівен-са, одного з власників ІВМ: «Який сенс торгувати комп’ютерами, якщо на них відразу не ставити програми, адже тоді вони перетворюються на звичайне залізо, як і самі програми, не будучи встановлені на комп’ютер, стають «чимось» нікому не потрібним? Отже, це дві складові одного цілого. Вони не можуть бути роз’єднані, адже їх окреме існування просто втрачає будь-який сенс» [10, c. 71].

Цей процес тривав досить довго, допоки не почали удосконалюватись машини, допоки не з’явились ентузіасти з примарними ідеями вдосконалити «залізо» (hardware) лише за допомогою програмного забезпечення (software). Що й казати, це були одні з найсміливіших та найвдаліших ідей того часу [2, с. 76].

Саме після появи даних організацій і постає нагальна потреба у вста-новленні правил гри на новому ринку. Найшвидшим та найбільш простим способом такого регулювання вбачалося регулювання за допомогою патентного права. Але згодом, за ініціативою США, почались розмови, що проблема охорони програмного забезпечення не може бути вирішена методами, які пропонувало патентне регулювання. Тоді розпочинається процес (досить затяжний) щодо комплексного забезпечення охорони авторського права на програмне забезпечення. Приймаються Типові положення 1978 року [8, с.88]. Відгуки даного документа будуть лунати у всіх наступних міжнародних нормативних актах. Адже він мав за мету не стільки відрегулювати існуючі відносини, як ввести понятійну базу, дати визначення багатьом термінам, тобто створити умови для подальшого розвитку в даній сфері. Основний недолік — відсутність механізму застосування санкцій.

Звісно, неможливо в одній статті відобразити всю історію становлення нормативної міжнародної бази у сфері охорони авторського права на комп’ютерне програмне забезпечення, тому про подальший розвиток цієї історії ми вирішили розповісти у наступних статтях.

Щодо України, то процес розвитку та становлення механізму регулювання та охорони комп’ютерного програмного забезпечення проходив досить заплутано. Шлях даного процесу в нашій країні іноді називають

«український феномен» комп’ютерного піратства [1, c.72]. Мається на увазі те, що за досить короткий час своєї незалежності Україна змогла вийти на перші місця в світі за обсягом контрафактного програмного забезпечення [6, c. 78].

Що цікаво, українські пірати змогли не лише розповсюдитись в межах країни, а й продовжили свою експансію в держави Східної, пізніше — Західної Європи [3, с. 19].

Комп’ютерне піратство в Україні набуло настільки значних меж, що світова спільнота почала працювати над блокуванням такої діяльності. Найбільш гучним прикладом піратства стало викрадення в компанії Microsoft частини початкового коду операційної системи Windows, котра лише готувалася до презентації на ринку. А це означало, що нову операційну систему можна було придбати на ринку ще до її офіційного виходу. І це не була альфа- чи бета-версія, це була повноцінна операційна система [7, с. 51].

Станом на 2002 рік ситуація в Україні була такою, що використання неліцензійного програмного забезпечення становило 87 % від загального ринку споживання [5, c.79]. Саме в цьому році Кабінет Міністрів України зробив спробу виявити причини такого стану. Після їх викладення в Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням [13, c. 502] почалась робота щодо приборкання останнього.

Україна проголосила, що бере на себе зобов’язання дотримуватись між-народних норм, підтвердивши це вступом у 1995 році до Світової організації інтелектуальної власності. Є Україна і однією із учасниць Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Україна — учасниця Всесвітньої конвенції про авторське право. Було підписано також двосторонні договори між США та Україною про зобов’язання дотримуватись світових стандартів у вказаній сфері. Але, як відомо, вони не були виконані, що призвело до застосування щодо України жорстких санкцій з боку США.

Можна згадати і Угоду про партнерство та співробітництво між Євро-пейським співтовариством і Україною. Все вище наведене говорить про те, що така ситуація в Україні з піратством досить активно підтримувалась лобістами, що захищали свій нелегальний бізнес. Але були й такі сили, які вважали сусідство з Індією, країнами Південної Америки у рейтингу охорони авторських прав на програмне забезпечення неприпустимим, тому і продовжували боротьбу.

Саме ж визначення комп’ютерної програми можна знайти в Законі України «Про авторське право і суміжні права». Зокрема в ст. 1 «Визначення термінів» вказується: «Комп’ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах)», що досить повно визначає поняття цього терміну.

А в цілому, якщо говорити про стан даної сфери інтелектуальної власності в Україні у контексті сьогодення, тобто 2010 року, треба відмітити, що ми рухаємось у вірному напрямку, хоча і не завжди використовуючи найбільш ефективні, а іноді і пагубні засоби. Як це часто буває, нормативна база в нас достатньо ефективна, але трапляються протиріччя. Наше законодавство іноді навіть більш жорстко, аніж держави з великими традиціями у цій сфері, на кшталт Великої Британії, встановлює відповідальність за порушення прав на програмне забезпечення. Але, на жаль, проголошення стандартів не означає їх дотримання де-факто.

Чинний Кримінальний Кодекс України у ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» називає програмне забезпечення одним із об’єктів захисту. А відповідальність, встановлена за цей злочин, надає змогу думати, що нікому не захочеться ризикувати та використовувати неліцензійне програмне забезпечення. Але, якщо прочитати дану статтю уважніше, стає зрозумілим, що практика винесення обвинувачуваних вироків за нею не буде поширена, хоч цю статтю можливо застосувати щодо більшості підприємств. Тому, що цей злочин має носити характер умисності, тобто особа повинна умисно користуватися неліцензійною програмою, що на практиці довести майже неможливо.

Встановлена за порушення в цій сфері і адміністративна відповідальність.

Крім того, захищати свої права можливо і у судовому порядку. Наша країна, на відміну від багатьох розвинених країн, є ще досить молодою та має шанс на виправлення ситуації на краще. Нам потрібно вводити нові інститути охорони програмного забезпечення, адже, як показує історія, існуючі засоби не в силі підтримувати охорону на достатньому рівні. І почати слід із введення інституту патентування (докладніше про це мова піде далі).

Що стосується світової практики у сфері відносин, що розглядаються, ми намагались проаналізувати, звісно, не кожен нормативний акт, що їх регулює, а привести найбільш характерні принципи регулювання даних відносин у зарубіжних країнах В тому числі такий підхід викликаний подібністю регулювання цих відносин в багатьох розвинених країнах.

Розпочати ми вирішили з аналізу існуючої ситуації щодо ставлення різних країн до охорони авторських прав на комп’ютерне програмне забезпечення шляхом патентування. Важливо зрозуміти, що стосовно цього питання і зараз точаться активні дискусії [4, с. 138]. Це в першу чергу викликано тим, що вчені дійшли висновку стосовно того, що авторське право не може повністю самостійно вирішити головну проблему — надати ефективний захист.

В залежності від патентоздатності програм патентні закони країн світу можна розділити на три групи:

—         ті, що визнають програми непатентноздатними (Російська Федерація);

—         ті, що визнають програми непатентноздатними лише в питанні, коли вимагається для них, як таких, охорона (Велика Британія, Італія, Франція, в т. ч. — Європейська патентна конвенція);

— ті, що спеціально це питання не згадують (США, Греція, Португалія, Швейцарія, Ізраїль, Японія, Австралія, Канада).

Як відомо, більшість країн використовують для охорони програмного забезпечення механізми, тотожні тим, за допомогою яких захищаються лі-тературні твори. Звісно, такий підхід має певні позитивні моменти, але, на нашу думку, ще більше в ньому негативу. Як відомо, охоронювані авторським правом відносини стосуються лише форми вираження твору. Тобто, якщо, наприклад, скопіювати алгоритм процесів програми та змінити її зовнішній вигляд, то таке діяння досить важко буде визнати протиправним, в тому числі і за українським законодавством.

Крім того, якщо говорити про цитування, як про один із шляхів обходу механізмів охорони авторського права, то стосовно програмного забезпечення воно надає можливість безоплатного копіювання частин програми в якості цитат. Що, звісно, є неетичним, але цілком правомірним.

І основним із доводів щодо невірності розгляду програмного забезпечення як аналогу літературного твору є фактор унікальності твору. Тобто створення такого літературного твору, який є повністю новим, не існуючим до даного періоду ані частково, ані в цілому. Впевнені, жодна програма не зможе вистояти перевірки на унікальність, адже механізми, процеси, алгоритми і т.д. в більшості програм схожі, якщо не однакові.

Тому вважаємо, що світовій спільноті, і в першу чергу Україні, слід детально проаналізувати історію, в тому числі Маніфест Самуельсона-Девіса-Кейпора-Райчмана [12]. Саме в тій його частині, яка говорить про використання патентного права паралельно з авторським правом для захисту даної специфічної сфери інтелектуальної власності.

На нашу думку, програмне забезпечення — продукт технічної творчості. І, враховуючи те, що більшість програм (крім ігор, звісно) є по своїй суті засобами виробництва, то регулювання охорони авторських прав на них за допомогою патенту є досить слушним. А в Україні реалізація даного механізму, навіть в умовах сьогодення, не буде входити у протиріччя з чинним законодавством, адже в Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» комп’ютерні програми й алгоритми, на яких вони базуються, виведені з числа об’єктів, яким не надається патентна охорона.

3. Відповідальність за порушення авторського права на програмне забезпечення

За даними Асоціації виробників програмного забезпечення (Business Soft Ware — BSA), рівень піратства комп’ютерних програм в Україні у 2009 році виріс на 1% (до 84%) у порівнянні з 2008 роком [3].

Ст. 51-2 КУпАП передбачено відповідальність за незаконне використання комп’ютерної програми у вигляді накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення [4, с. 27].

Слід зазначити, що найвищий рівень комп’ютерного піратства спостерігається у сфері малого бізнесу, найнижчий — у сфері телекомунікацій, банківській та фінансових сферах [4]. Зростання рівня нелегального використання програмного забезпечення в Україні у 2008 році пов’язано не лише з глобальними економічними тенденціями, оскільки це явище традиційно має різноманітні причини, серед яких:

—         відсутність контролю з боку держави та ефективних механізмів подолання цього явища;

— надзвичайна прибутковість від розповсюдження неліцензійного програмного забезпечення при відносно невисокому рівні відповідальності;

—         доступність нелегального програмного забезпечення для широких верств населення;

— відсутність універсальних, надійних та постійних засобів захисту інформації, що обумовлюється новітніми технологіями; —       менталітет населення країни тощо.

Цілком природно, що правопорушення на ринку програмного забезпечення притаманні не лише нашій державі, але й багатьом державам світу, серед яких -як країни з високим рівнем економічного розвитку (США, Канада, Японія), які є, водночас, світовими лідерами з розробки програмного забезпечення, так і країни, що розвиваються [5]. Проте високий рівень економічного розвитку, значний науково-технічний потенціал, а також відрегульований механізм правового захисту програмного забезпечення, хоча і не призводить до уникнення «піратства» як такого, проте дає змогу економічно розвинутим країнам утримувати його на досить низькому рівні.

В Україні, яка є учасницею міжнародних договорів та конвенцій у сфері інтелектуальної власності, за прикладом багатьох країн, програмне забезпечення прирівняне до літературних творів та віднесено до об’єктів авторського права. Але, враховуючи специфічний зміст та особливості комп’ютерних програм, існує необхідність розгляду можливостей застосування подвійної, або комплексної охорони цього складного об’єкту із використанням таких підходів, яки б не суперечили міжнародним зобов’язанням.

Є цілком зрозумілим, що без суттєвої підтримки органів державної влади, яка повинна відрізнятись не декларативним характером, а практичною спрямованістю, вирішення проблеми нелегального використання програмного забезпечення в Україні є неможливим. Незважаючи на численні переговори керівництва корпорації Microsoft з представниками Кабінету Міністрів України щодо, запровадження програм легалізації програмного забезпечення в органах державної влади, як початкової стадії цього процесу в усій країні, суттєвих результатів по цих питаннях досягнуто не було.

Цілком природно, що іноземні компанії, продукція яких використовується на території нашої держави, зацікавлені в легалізації комп’ютерних програм та забезпеченні своїх прав в Україні. Особливо це стосується визнаного світового лідера та монополіста в галузі програмного забезпечення — корпорації Microsoft, яка посідає третє місце в Списку 100 найпотужніших світових брендів, складеному компанією Millward Brown Optimor, та вартість бренда якої становить $ 70,8 млрд [8, с. 22]. Ініціювання боротьби

із комп’ютерним піратством корпорацією Microsoft в Україні та Росії пояснюється, в першу чергу тим, що дана корпорація зазнає величезних збитків від неправомірного використання її продукції в цих країнах. Корпорація Microsoft розробила програму пільгової легалізації своєї продукції в органах державної влади та освітніх закладах України, проте реалізація цієї програми не досягла значних успіхів. Крім того, корпорацією вживаються заходи щодо заохочення використання пільгового програмного забезпечення підприємствами, зокрема встановлюються знижки залежно від обсягу придбаної ліцензійної продукції. В Україні зацікавленість до технологічних рішень компанії Mksoft поки що виявили Міністерство освіти і науки, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство охорони здоров’я стосовно питань автоматизації лікувальних закладів.

Офіційна статистика свідчить про надзвичайно, повільне впровадження ліцензійного програмного забезпечення в центральних органах виконавчої влади. Так, майже половина примірників операційних систем, що використовуються в центральних органах виконавчої влади не є ліцензійними, а серед усієї кількості примірників електронного офісу неліцензійними є більшість. Проте особливе значення щодо створення сприятливих умов для «антипіратської» діяльності має ставлення до цієї проблеми Уряду, який повинен поставити питання щодо порушення авторських прав на комп’ютерні програми у перелік державних пріоритетів та найближчим часом розглянути питання щодо:

—         створення при Кабінеті Міністрів України координаційної ради з питань захисту авторських прав зі статусом консультативно-дорадчого органу;

— посилення контролю за порядком маркування примірників комп’ютерний програм для запобігання нанесення контрольних марок на «піратські примірники;

—         запровадження фінансування повної легалізації програмного забезпечення органів державної влади; — покращення рівня освітньої підготовки державних інспекторів з питань інтелектуальної власності;

—         розробка урядових заходів щодо донесення до суспільства переваг ліцензійного програмного забезпечення;

—         заохочення українських програмістів до праці в Україні [9, с. 70]. Однією з проблем охорони програмного забезпечення є відсутність в країні стимулів для розвитку власного інтелектуального потенціалу, здатного підняти галузь інформаційних технологій, яка є однією з найбільш прибуткових, на якісно новий рівень. Виходячи з даних про кількість спеціалістів у галузі інформаційних технологій, які щороку залишають Україну, та враховуючи їх інтелектуальні здібності, слід наголосити на необхідність розробки державою заходів, направлених на створення гідних умов праці цієї категорії спеціалістів. В рамках такої політики держави може йти мова про розробку власного програмного забезпечення, альтернативного продукції Mісsoft, яке стане доступним широким верствам населення та буде впроваджено в органах державної влади і управління. Такий крок допоможе подолати проблему використання неліцензійного програмного забезпечення та,водночас,виконати вимоги світової спільноти щодо подолання порушень в цій сфері. Ефективність такого підходу підтверджує досвід Китаю та Індії, де завдяки підтримці інтелектуального потенціалу були розроблені власні операційні системи, альтернативні операційній системі Windows. В умовах падіння купівельної спроможності населення України попит на неліцензійне програмне забезпечення, що коштує в десятки разів менше за легальне, зростає. За різними даними, на українському тіньовому ринку в галузі розробки програмного забезпечення та комп’ютерних ігор задіяні від 20 до 35 тисяч спеціалістів, результат діяльності яких приносить дохід у сотнях мільйонів доларів [10]. Таким чином, труднощі боротьби з даним бізнесом ускладнюють гігантські прибутки, від яких важко відмовитись, невисокий рівень відповідальності за нелегальне користування програмним забезпеченням та популярність піратської продукції серед населення країни.

Використання неліцензійного програмного забезпечення в Україні найчастіше здійснюється в наступних формах:

—         копіювання та розповсюдження програмного забезпечення;

—         продаж комп’ютерної техніки із попередньо встановленим неліцензійним програмним забезпеченням;

—         використання «піратських» комп’ютерних програм органами державної влади, суб’єктами господарювання у своїй діяльності та фізичними особами для власних потреб. Щодо останньої форми, в межах якої сьогодні здійснюється найбільша кількість порушень, слід зазначити, що тут можливі позитивні зрушення за умов запровадження суворого контролю за виробниками та реалізаторами комп’ютерної техніки, які встановлюють неліцензійне програмне забезпечення.

Відсутність досконалої системи застосування санкцій за копіювання, розповсюдження та використання неліцензійного програмного забезпечення, що призводить до ігнорування порушниками будь-яких застережень, викликає негативну реакцію з боку відомих світових виробників. Адміністративні штрафи за порушення прав на програмне забезпечення, розмір яких коливається в межах 170-3400 грн.. не завдають істотних збитків порушникам, а покарання у вигляді конфіскації товару не завжди передбачає знищення контрафактної продукції, яка з високим рівнем ймовірності може бути знову залучена в обіг. Застосування кримінальної відповідальності за даний вид порушень також пов’язано із суттєвими процесуальними труднощами, оскільки потребує доведення наявності збитків у розмірі не менш ніж 6050 грн., що не завжди є можливим в ході розгляду справи. В цьому контексті особливої уваги заслуговує досвід США. що є лідером не тільки у застосуванні кримінальних покарань за контрафакцію і піратство, але й у веденні активної боротьби проти таких дій в цілому [11, с. 84]. Так. на охорону і захист програмного забезпечення в СІНА спрямована скоординована діяльність органів слідства, прокуратури та спеціальних підрозділів по боротьбі із кіберзлочинністю. Водночас, вражаючими є санкції, що передбачені в США за контрафакцію і піратство: за здійснення торгівлі неліцензійним програмним забезпеченням, якщо такі дії вчиняються вперше, передбачено покарання у вигляді штрафу на суму до 250 тис. дол. та (або) позбавлення волі строком до п’яти років.

Немає сумніву, що суворість санкцій є важливим засобом стримування порушень у сфері програмного забезпечення, проте цей засіб не є єдиним універсальним. Насамперед, необхідно змінювати суспільну свідомість, ставлення споживачів до нелегального використання комп’ютерних програм, без чого кримінальні санкції самі по собі та будь-які технічні засоби захисі\ інформації, особливо в умовах бурхливого розвитку інформаційних технологій є неефективними. Корисним в цьому відношенні є приклад Німеччини, де за умов існування жорсткого контролю за використанням нелегальною програмного забезпечення, в суспільстві існує досить високий рівень усвідомлення негативних наслідків від таких дій.

Слід зазначити, що ситуація у сфері охорони програмною забезпечення а Україні значно ускладнюється відсутністю кваліфікованих фахівців в контролюючих, правоохоронних та судових органах. Так. державні інспектори з питань інтелектуальної власності часто демонструють незадовільний стан роботи через недостатню обізнаність у цій сфері, а низький рівень підготовки співробітників правоохоронних органів є причиною недотримання процедури вилучення предметів злочину та неправильною складання протоколу в таких справах. Відсутність судової практики та відповідної спеціалізації суддів у справах щодо захисту інтелектуальної власності негативно позначається на судових рішеннях, які досить часто звільняють порушників від відповідальності без будь-яких логічних підстав. Крім того, через відсутність відповідною фінансування легалізація програмного забезпечення в самих органах державної влади відбувається досить повільними темпами. Стан охорони інтелектуальної власності в окремих областях України суттєво гальмує процес удосконалення регулювання цієї сфери відносин, що пов’язано з існуванням ряду проблем, а саме: відсутність державних інспекторів в деяких регіонах, низький рівень просвітницької роботи щодо попередження правопорушень в цій сфері формальна робота Координаційних рад. що діють при облдержадміністраціях, по боротьбі з правопорушеннями, відсутність скоординованих дій правоохоронних та контролюючих органів по захисту прав інтелектуальної власності тощо. Враховуючи проблемні моменти використання програмного забезпечення в Україні, слід визнати необхідність розробки системи заходів із суттєвого удосконалення даної сфери відносин, що потребує вирішення цих питань не тільки на найвищому державному рівні, але й шляхом об’єднання зусиль органів влади та суб’єктів авторського права.

Достатньо ефективним заходом в процесі удосконалення законодавства щодо використання комп’ютерних програм є залучення до законодавчого процесу тих суб’єктів авторського права, діяльність яких безпосередньо пов’язана з цими об’єктами, а також представників зацікавлених громадських організацій та об’єднань правовласників. Враховуючи проблеми у сфері судового захисту прав на програмне забезпечення, слід також наголосити на необхідності узагальнення судової практики застосування судами України норм різних галузей права при вирішенні питань, пов’язаних із порушенням авторських прав на даний об’єкт. Здійснення такої роботи доцільно віднести до компетенції Верховного Суду України, який може оформити її результати у вигляді спеціальної постанови, ухвалення якої надасть суттєву допомогу суддям у вирішенні даної категорії питань.

Висновки

За різними прогнозами, рівень використання неліцензійних комп’ютерних програм в Україні у 2011 році може залишитись на рівні 84 %, що погрожує застосуванням санкцій з боку світових партнерів. Попри офіційні заборони та впровадження різноманітних механізмів впливу, нелегальне використання програмного забезпечення в Україні залишається об’єктивно існуючим явищем, що потребує значної уваги з боку органів державної влади. Боротьба із усіма проявами «комп’ютерного піратства» в Україні повинна відбуватись із врахуванням його світових масштабів, вимог міжнародних організацій, прав та інтересів як авторів, так і споживачів, а також міжнародного досвіду, який має особливу цінність в сучасних умовах.

Актуальним завданням в рамках охорони програмного забезпечення та боротьби із його нелегальним використанням є проведення активної урядової політики в цій галузі, а також доведення до суспільства ризиків, пов’язаних із використанням контрафактної продукції та переваг від користування оригінальним програмним продуктом. За таких умов легалізація програмного забезпечення в Україні має стати не лише кроком на шляху до світового співтовариства, але й до побудови цивілізованої системи охорони даного результату інтелектуальної праці.

Список використаної літератури

1. Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права»: за станом на 1 січня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994, № 13 — Ст. 64.
2. Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних «// Відомості Верховної Ради України. — 2000. — № 24. — Ст. 23
3. Березанська В. Боротьба з піратами за ринок програмного забезпечення в Україні// Інтелектуальна власність. — 2008. — № 11. — С. 70-72
4. Біляченко О.Л. Авторські права на програмне забезпечення в системі бухгалтерського обліку// Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі  імені Михайла Туган-Барановського. Серія: Економіка – 2010. — №3.
5. Ваянова О. Поняття про сутність комп’ютерних програм як об’єкт авторського права // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 7. — С. 20-23
6. Капіца Ю. Основні напрями адаптації законодавства України у сфері охорони інтелектуальної власності до законодавства ЄС // Євроінформ. — 2006. — № 1. — С. 28-38
7. Машуков В. Авторское право на компьютерные программы в Украине // PC WORLD UKRAINE (Світ персональних комп’ютерів-Україна). — 2008. — № 2. — С. 94
8. Петренко С. Правові підходи щодо захисту комп’ютерних програм//http://ndiiv.org.ua/index.php/2009-05-25-13-09-10/35-2009-03-24-14-25-53
9. Селіванов М. Проблеми правової охорони комп’ютерних програм // Інтелектуальна власність. — 2007. — № 6. — С. 23-27.
10. Солдатенко С. Як захистити авторські права на комп‘ютерну програму та комерційну таємницю // Податкове планування. — 2006. — № 2. — С. 59-63
11. Стусенко М. Л. Охорона авторських прав на комп’ютерне програмне забезпечення: вітчизняний та міжнародний досвід // Вісник Одеського національного університету. Правознавство. – 2010. – №1.
12. Штефан О. Авторське право та сучасні комп’ютерні технології // Право України. — 2005. — № 2.- С.99-102